Висновки звіту лякають. По суті, мова йде про ситуацію, в якій медична допомога в ізоляції перестає виконувати свою основну функцію — зберігати життя і здоров’я людини.

Але особливого значення ці висновки набувають у контексті справи українського вченого Олега Мальцева, який наразі перебуває в Одеському СІЗО. У Олега Мальцева діагностовано прогресуюче апное, захворювання, при якому під час сну відбуваються зупинки дихання. В умовах слідчого ізолятора, за відсутності постійного медичного контролю та спеціалізованого лікування, це захворювання становить пряму загрозу життю. Фактично кожен день, проведений в СІЗО, може стати для нього останнім.

З цієї причини в ситуації з медичною допомогою в медчастині № 21 йдеться про долю конкретної людини, вченого, чия кримінальна справа викликала суспільний резонанс і перебуває в фокусі міжнародної спільноти.

Європейська академія наук України, вивчивши даний звіт і матеріали інших міжнародних моніторингових місій, підготувала власний аналіз. Нижче ми публікуємо переклад цього аналізу, оскільки він дозволяє зрозуміти, в яких умовах сьогодні перебувають люди в Одеському СІЗО і чому в справі Олега Мальцева рахунок йде не на місяці і навіть не на тижні, а на дні.

20 жовтня 2025 року було опубліковано офіційний звіт про результати відвідування медичної частини № 21, яка обслуговує Одеський слідчий ізолятор (СІЗО). У звіті виявлено низку системних порушень у забезпеченні медичної допомоги ув’язненим. Ці факти викликають серйозні побоювання з точки зору відповідності національному законодавству України та міжнародним стандартам прав людини. Аналіз підготовлений доктором Оленою ван дер Меер і орієнтований на експертне та правозахисне співтовариство Європи, висловлюючи суворий правовий погляд на ситуацію.

Нижче перераховані основні виявлені порушення:

• Хронічна нестача медичного персоналу. Штат медчастини № 21 не укомплектований необхідною кількістю лікарів і середнього медичного персоналу, що призводить до перевантаження існуючих співробітників і зниження якості медичного обслуговування.
• Відсутність експрес-тестів на гепатити B і C. На день візиту в медчастині були відсутні швидкі тести для виявлення вірусних гепатитів B і C. Це суперечить стандартам Міністерства охорони здоров’я України (накази № 49, № 51 від 15.01.2021 р.) та порядку надання первинної допомоги (наказ МОЗ № 504 від 19.03.2018 р.).
• Неможливість діагностики та профілактики раку печінки. Відсутність тестування на гепатити означає, що інфіковані ув’язнені залишаються невиявленими і нелікованими. Хронічні вірусні гепатити B і C є однією з провідних причин цирозу і раку печінки

Таким чином, ігнорування скринінгу позбавляє пацієнтів шансів на ранню діагностику і профілактику раку печінки.

• Відсутність доступу до електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). Лікарі медчастини № 21 не мають доступу до національної електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ), що унеможливлює належне ведення електронних медичних карток, рецептів, направлень та обмін медичними даними. Це перешкоджає наступності лікування і суперечить вимогам щодо обліку та зберігання медичної інформації.
• Відсутність рентгенодіагностики в стоматології. Єдиний дентальний рентгенівський апарат у медчастині не працює, що позбавляє стоматологів можливості проводити повноцінне обстеження та лікування зубних захворювань. Порушені нормативи оснащення кабінету стоматолога (наказ МОЗ № 158 від 11.04.2005 р.), а своєчасна і якісна стоматологічна допомога засудженим не забезпечена.
• Недоступність для маломобільних груп. Установа не обладнана пандусами, відсутнє контрастне маркування сходинок; пороги в приміщеннях ускладнюють пересування пацієнтів з обмеженою мобільністю. Це є порушенням державних будівельних норм (ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд») і фактично виключає осіб з інвалідністю з числа отримувачів належної медичної допомоги.

Кожен з перерахованих пунктів сам по собі свідчить про неналежний рівень організації медичної допомоги в СІЗО. У сукупності ж ці недоліки формують системну проблему, що зачіпає основи права ув’язнених на здоров’я та людську гідність. Далі ми проведемо детальний аналіз зазначених порушень, оцінимо їх правові наслідки та відповідність європейським стандартам, зокрема вимогам статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (ЄКПЛ).

Хронічна нестача медичного персоналу

Першою проблемою, зазначеною у звіті, є некомплектність штату медичної частини № 21. Іншими словами, у медчастині хронічно не вистачає лікарів і середнього медичного персоналу. Це означає, що штатний розклад не заповнений – деякі посади лікарів, у тому числі вузьких спеціалістів, і медсестер залишаються вакантними. По суті, адміністрація СІЗО не забезпечує мінімально необхідний кадровий склад для надання медичної допомоги всім ув’язненим.

Дефіцит персоналу призводить до того, що нагляд за здоров’ям ув’язнених послаблюється, а доступ до медичних послуг затягується. Наприклад, обов’язкові первинні медичні огляди нових ув’язнених проводяться не повністю, оскільки деяких лікарів немає в наявності. Згідно з українським наказом «Про організацію медико-санітарного забезпечення осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі», у первинному медичному огляді повинні брати участь лікар загальної практики, психіатр і стоматолог. Однак моніторингові перевірки встановили, що в багатьох установах (включаючи Одеський СІЗО) ці посади є вакантними, внаслідок чого повне медичне обстеження не проводиться і засуджені не отримують належного обсягу медичної допомоги. Нестача персоналу також порушує рекомендації міжнародних стандартів. Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКЗК) прямо вказує, що медична служба в тюрмах повинна бути забезпечена достатнім штатом лікарів, середнього та технічного персоналу, а також необхідними приміщеннями та обладнанням. Мета – забезпечити рівень медичної допомоги ув’язненим на тому ж рівні, що і на волі. Хронічна недоукомплектованість штату в медчастині № 21 явно не відповідає цьому стандарту. Більше того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що посилання держави на брак ресурсів не звільняють її від обов’язків за Конвенцією. Так, у справі Dykebu v. Albania та ряді інших встановлено: відсутність ресурсів або важке економічне становище не можуть виправдовувати умови утримання, що суперечать абсолютній забороні нелюдського поводження.

Таким чином, Україна не може посилатися на фінансові труднощі або кадровий голод як виправдання недотримання мінімальних стандартів медичної допомоги в СІЗО.

Наслідки кадрового дефіциту для ув’язнених очевидні. Скорочення кількості медпрацівників призводить до затримок в оглядах, недостатнього спостереження за хронічними хворими, неможливості вчасно реагувати на гострі випадки. Це створює реальну загрозу життю і здоров’ю людей, які перебувають під вартою. Фактично, держава ставить вразливих осіб – які повністю залежать від системи – в становище, де їм не гарантована базова медична допомога. У правовому сенсі така ситуація може розглядатися як нехтування позитивними обов’язками держави забезпечити здоров’я і благополуччя ув’язнених, що випливають як з національного законодавства, так і зі статті 3 ЄКПЛ (про це див. нижче розділ про правову кваліфікацію).

Відсутність експрес-тестів на гепатити B і C (порушення наказів МОЗ № 49, № 51, № 504)

Другим кричущим порушенням є відсутність експрес-тестів для діагностики вірусних гепатитів B і C. Моніторингова група встановила, що на день візиту такі тести в медчастині № 21 повністю були відсутні. Цей факт прямо порушує затверджені Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) стандарти. У 2021 році МОЗ наказами № 49 та № 51 від 15.01.2021 затвердило Стандарти медичної допомоги при вірусних гепатитах B і C у дорослих, які передбачають своєчасне тестування осіб з групи ризику та підозрілих на інфікування. Крім того, відсутність тестів суперечить Порядку надання первинної медичної допомоги (наказ МОЗ № 504 від 19.03.2018), який передбачає проведення скринінгу на соціально значущі інфекції на рівні первинної ланки охорони здоров’я, в тому числі і в місцях позбавлення волі.

Необхідність таких тестів продиктована вкрай високою небезпекою вірусних гепатитів для здоров’я людей. Вірусні гепатити B і C є провідними причинами хронічних захворювань печінки і гепатоцелюлярної карциноми (раку печінки) у всьому світі. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно сотні тисяч людей помирають від наслідків гепатитів, в першу чергу від цирозу і раку печінки. Хронічна інфекція гепатиту C без лікування нерідко призводить до розвитку цирозу печінки, печінкової недостатності і злоякісних пухлин. Водночас сучасні методи лікування (зокрема, прямі противірусні препарати при гепатиті С) дозволяють вилікувати більшість пацієнтів і запобігти таким тяжким наслідкам. Однак без своєчасної діагностики – тобто без проведення тестів – ув’язнені позбавлені шансу на лікування.

У розглянутій медчастині ситуація ускладнюється тим, що ув’язнені з вірусним гепатитом залишаються неідентифікованими. Ні експрес-тестів, ні лабораторної діагностики (ПЦР-тестів) не проводиться. Це не тільки ставить під загрозу здоров’я інфікованих (які не отримують терапії і можуть дійти до стадії раку печінки), але і створює ризик поширення інфекції серед інших ув’язнених і персоналу. Як зазначено в правозахисному аналітичному звіті за 2024 рік, у багатьох установах системи виконання покарань особи з підозрою на гепатит С не проходять ПЛР-тестування і не отримують лікування, що призводить до погіршення їхнього здоров’я і поширення інфекції. Фактично, в’язниця перетворюється на осередок неконтрольованого поширення небезпечного захворювання, що є неприпустимим з точки зору санітарно-епідеміологічних норм.

Відсутність експрес-тестів – це не просто організаційний пробіл, а порушення конкретних норм права. Накази МОЗ № 49 та № 51 (2021) прямо зобов’язують заклади охорони здоров’я мати в наявності засоби для скринінгу гепатитів та обстежувати групи ризику. Невиконання цих наказів тягне за собою відповідальність посадових осіб за українським законодавством. Більше того, подібне нехтування діагностикою свідчить про системний характер проблеми медичного забезпечення ув’язнених. Держава, знаючи про поширеність гепатитів у місцях позбавлення волі, фактично усувається від контролю над цією ситуацією, що може розцінюватися як недбалість або применшення прав ув’язнених на охорону здоров’я.

З точки зору європейських стандартів, відсутність адекватної діагностики серйозних захворювань у осіб, які перебувають під вартою, прирівнюється до неналежного надання медичної допомоги. ЄСПЛ підкреслював, що влада зобов’язана проводити належний облік стану здоров’я затриманого і своєчасну постановку діагнозу. У справі «Мельник проти України» (2006), де ув’язнений страждав на туберкульоз і не отримав своєчасного лікування, Суд констатував порушення статті 3 Конвенції саме через недоліки в діагностиці та терапії. За аналогією, ігнорування діагностики вірусних гепатитів – тяжких потенційно смертельних хвороб – ставить під сумнів виконання Україною позитивного обов’язку захищати здоров’я ув’язнених.

Крім того, не можна забувати, що Україна в 2020-х роках взяла курс на інтеграцію з європейськими системами охорони здоров’я і затверджувала національні програми боротьби з гепатитами. Прикро, що в пенітенціарних установах ці програми не реалізуються. У контексті боротьби з інфекційними захворюваннями в’язниці не повинні ставати «білою плямою». Європейські органи (наприклад, Комітет міністрів Ради Європи при нагляді за виконанням рішень ЄСПЛ) неминуче звернуть увагу на подібні системні проблеми, особливо якщо щодо них будуть подані скарги від постраждалих ув’язнених.

Неможливість діагностики та профілактики раку печінки

Цей пункт безпосередньо випливає з попереднього. Відсутність тестування та лікування вірусних гепатитів означає, що ув’язнені позбавлені можливості профілактики такого грізного ускладнення, як рак печінки. Хронічний гепатит B або C, персистуючи роками, може непомітно для пацієнта призвести до злоякісного переродження клітин печінки. У нормальних умовах групи ризику (наприклад, хворі на цироз, гепатит) проходять регулярні обстеження – ультразвукове дослідження, аналізи на пухлинні маркери – з метою раннього виявлення пухлини, піддаються вакцинації від гепатиту B тощо. В Одеському СІЗО ж ні виявити носіїв вірусу, ні тим більше спостерігати за їх печінкою не представляється можливим.

Таким чином, медична частина № 21 не виконує функцію профілактики онкологічних захворювань печінки у осіб, які там утримуються. Це суперечить і національним клінічним протоколам, і міжнародним підходам до охорони здоров’я ув’язнених. Нагадаємо, що Європейські тюремні правила (рекомендація Rec(2006)2 Ради Європи) вимагають надавати ув’язненим таку ж за якістю медичну допомогу, як і на волі, включаючи профілактичну допомогу та скринінг захворювань. Більш того, у рішенні «Хуртадо проти Швейцарії» Європейська комісія з прав людини ще в 1993 році вказала: на державі лежить особливий позитивний обов’язок захищати фізичну цілісність осіб, позбавлених волі, і відсутність адекватної медичної допомоги в такій ситуації слід кваліфікувати як нелюдське поводження. Необхідність виявляти і запобігати важким захворюванням, таким як рак, безумовно входить в цей позитивний обов’язок.

Можна провести паралель з рішеннями ЄСПЛ у справах тяжко хворих ув’язнених. У справі «Вінаєв проти Росії» (Vlasov v. Russia, 2008) заявник страждав на вірусний гепатит і не отримував належного лікування; Суд визнав порушення статті 3, вказавши на невиконання державою свого обов’язку забезпечити здоров’я і благополуччя ув’язненого. Аналогічно, якщо українська пенітенціарна система не виявляє у ув’язненого небезпечне захворювання, яке потенційно може призвести до смерті (наприклад, гепатоцелюлярну карциному як наслідок нелікованого гепатиту), це може трактуватися як нехтування правом на життя (ст. 2 ЄКПЛ) у сукупності зі ст. 3, або як самостійне нелюдське поводження, оскільки людина піддається тривалому стражданню і ризику, якого можна уникнути при належному медичному контролі.

Слід підкреслити, що профілактика раку – це не абстрактне завдання, а конкретний обов’язок медичної служби, в тому числі у в’язницях. Українське законодавство (наприклад, Основи законодавства про охорону здоров’я) декларує право кожного на профілактику захворювань. Проте, поки в місцях позбавлення волі елементарно немає умов для діагностики хронічних вірусних інфекцій, говорити про профілактику їх наслідків не доводиться. В результаті, ув’язнені фактично виключені з національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, що є дискримінаційною прогалиною. Ця ситуація може зацікавити, крім ЄСПЛ, також Комітет ООН проти катувань або Спеціального доповідача ООН з права на здоров’я, оскільки йдеться про систематичну відмову в життєво важливій медичній послузі певній категорії осіб (ув’язнених).

Таким чином, неможливість діагностики та профілактики раку печінки в СІЗО – прямий наслідок упущень в організації медичної допомоги. Це посилює страждання хворих, призводить до випадків, коли захворювання виявляється вже на термінальній стадії (можливо, постфактум, при розтині померлих). З правової точки зору, такий кумулятивний ефект бездіяльності органів влади може бути розцінений як порушення заборони нелюдського і принижуючого гідність поводження, гарантованого ст.3 ЄКПЛ (докладніше це питання розкрито далі).

Відсутність доступу лікарів до системи ЕСОЗ (електронної системи охорони здоров’я)

Ще одним виявленим порушенням є повна інформаційна ізоляція медчастини № 21 від загальної системи охорони здоров’я України. Звіт вказує, що лікарі цієї медчастини позбавлені доступу до Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). ЕСОЗ – це національна електронна база даних пацієнтів, рецептів і медичних послуг, що впроваджується в Україні з 2018 року. Відсутність підключення пенітенціарного медичного закладу до ЕСОЗ має ряд негативних наслідків:

• Медперсонал не може створювати електронні медичні карти ув’язнених, вносити в них дані про діагнози, призначене лікування, результати аналізів тощо. Вся інформація залишається розрізненою на паперових носіях, що ускладнює ведення історії хвороби.
• Неможливо виписувати електронні рецепти та направлення на дослідження/консультації. У цивільній медицині багато препаратів (зокрема, наркотичні анальгетики, замісна терапія) видаються за електронними рецептами, які контролюються через систему. У в’язниці ж лікарі цього зробити не можуть, що або позбавляє пацієнтів необхідних ліків, або змушує вдаватися до застарілої бюрократичної процедури.
• Немає доступу до даних про попередній стан здоров’я ув’язнених до їх надходження в СІЗО. Ув’язнені часто мають історію хвороб, записи про лікування на волі. Без ЕСОЗ тюремний лікар не бачить амбулаторну карту пацієнта з цивільної лікарні, не знає, які діагнози ставилися раніше, які ліки приймалися. Це призводить до початку лікування «з нуля», до повторення обстежень або до пропуску важливих аспектів (наприклад, алергій, хронічних хвороб).
• Немає можливості обміну медичною інформацією з цивільними закладами охорони здоров’я в режимі реального часу. Якщо ув’язненого переводять в іншу колонію або відправляють на лікування в цивільну лікарню, його медичні дані не можна швидко передати – знову ж таки через відсутність цифрової інтеграції.

Все перераховане серйозно ускладнює надання належної медичної допомоги ув’язненим. Лікарі фактично працюють «наосліп», позбавлені сучасних інструментів запису та обміну даними. У XXI столітті, коли електронна охорона здоров’я стала стандартом, така ізоляція пенітенціарної медицини виглядає анахронізмом. Більш того, вона суперечить самому сенсу реформи охорони здоров’я України, одним із принципів якої є безперервність медичного спостереження за пацієнтом на всіх етапах.

Порушуються і права пацієнта на ведення та зберігання медичної інформації. Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» та Закон «Про захист персональних даних» передбачають, що медична інформація про пацієнта повинна належним чином зберігатися, оновлюватися та використовуватися для його блага, при цьому залишаючись конфіденційною. У випадку ув’язнених відсутність ЄСОЗ означає, що їхні дані або не ведуться взагалі, або зберігаються розрізнено. Як зазначає ЄСПЛ, гарантія захисту медичних даних ув’язнених має першорядне значення, оскільки без неї пацієнти можуть втрачати довіру до медперсоналу і відмовлятися повідомляти інформацію про своє здоров’я.

У нашому випадку ми бачимо протилежну ситуацію: не те що дані не захищені – їх просто не збирають системно, що теж шкодить інтересам пацієнта.

З практичної точки зору, це упущення може призвести до лікарських помилок і навіть до трагедій. Наприклад, якщо у в’язня на волі була діагностована епілепсія і він приймав певні препарати, а в СІЗО лікар про це не знає через відсутність доступу до бази, можливі тяжкі наслідки (напади без лікування). Або, наприклад, у людини ВІЛ-інфекція, вона отримувала антиретровірусну терапію, а в тюрмі ці відомості втрачені – це призведе до переривання лікування, розвитку резистентності вірусу тощо. Таким чином, бар’єр між тюремною та цивільною системами охорони здоров’я прямо позначається на здоров’ї ув’язнених і може розглядатися як системне порушення їхнього права на медичну допомогу.

З точки зору міжнародного права прав людини, відсутність обміну медичною інформацією може підпадати під поняття нелюдського поводження в тих випадках, коли це призводить до серйозної шкоди здоров’ю. ЄСПЛ у кількох справах (наприклад, «Сзулук проти Великої Британії», 2009) вказував на критичну важливість медичної інформації та безперервності лікування у в’язниці.

Якщо держава створює умови, за яких лікар не має доступу до історії хвороб пацієнта, це можна кваліфікувати як незабезпечення умов для належної медичної допомоги. У поєднанні з іншими факторами (нестача персоналу, медикаментів тощо) така прогалина посилює страждання ув’язнених і збільшує ризик помилок, потенційно підпадаючи під дію ст. 3 ЄКПЛ про заборону нелюдського поводження.

У контексті національної відповідальності слід зазначити, що інтеграція тюремної медицини в загальнонаціональну систему охорони здоров’я – це не тільки питання зручності, але й вимога законів. Кабінет Міністрів України ще в 2018–2019 рр. ухвалив рішення про поетапне підключення всіх відомчих медичних закладів до системи eHealth (ЕСОЗ). Невиконання цих рішень тягне за собою внутрішню відповідальність посадових осіб. Однак для міжнародних правозахисних структур важливо не стільки формальне порушення українських приписів, скільки реальні наслідки для прав людини. У даному випадку наслідки – погіршення якості лікування і можлива шкода здоров’ю ув’язнених – очевидні, що підсилює аргументацію про порушення ст.3 Конвенції, якщо справа дійде до розгляду в Страсбурзі.

Непрацюючий дентальний рентген: порушення стандартів стоматологічної допомоги

Стоматологічна допомога є невід’ємною частиною медичного забезпечення ув’язнених. Проте в медчастині № 21 вийшов з ладу єдиний дентальний рентгенологічний апарат. Згідно зі звітом, непрацюючий рентген виключає можливість проведення поглибленого стоматологічного обстеження засуджених і не забезпечує своєчасне надання належної стоматологічної допомоги. Іншими словами, тюремний стоматолог позбавлений одного з ключових діагностичних інструментів – рентгена, без якого неможливо виявити прихований карієс, гранульоми, переломи щелеп, провести якісне пломбування каналів зуба тощо.

Цей факт прямо порушує галузеві норми оснащення медичних установ. Наказ МОЗ України № 158 від 11.04.2005 затвердив табель оснащення кабінету лікаря-стоматолога та зубного техніка. Наявність дентального рентгенапарату входить до мінімально необхідного переліку обладнання стоматологічного кабінету. Таким чином, відсутність працюючого рентгена означає невідповідність медчастини базовому стандарту. По суті, медчастина не пройшла б ліцензування на здійснення стоматологічної практики в такому стані, якби йшлося про цивільну поліклініку.

Для ув’язнених це порушення має відчутні наслідки. Якісна стоматологічна допомога стає недоступною. У кращому випадку лікар може проводити тільки поверхневі огляди і тимчасове лікування (зняти гострий біль, поставити тимчасову пломбу). Про повноцінне лікування кореневих каналів або складне видалення зубів без рентгена говорити не доводиться. Це загрожує хронічними зубними болями, інфекціями (наприклад, розвиток абсцесів, флегмон обличчя), передчасною втратою зубів. Хворий зуб в умовах позбавлення волі – серйозне джерело страждань, яке за відсутності адекватної допомоги може призвести навіть до загальних септичних ускладнень.

З точки зору прав ув’язнених, позбавлення доступу до стоматологічної допомоги рівнозначне відмові в медичній допомозі взагалі. Європейські стандарти не роблять різниці між «більш важливою» і «менш важливою» медичною допомогою – людина під вартою повинна отримувати лікування всіх станів, що вимагають втручання, включаючи захворювання зубів. Більш того, біль, який навмисно не полегшується владою, може досягати порогу нелюдського поводження. ЄСПЛ, наприклад, у справі «МакГлінчі проти Великої Британії» (McGlinchey v. UK, 2003) визнав порушення ст. 3, коли тюремні лікарі не полегшували страждання ув’язненої, залишаючи її без допомоги та спостереження при важких симптомах.

У випадку зі стоматологією, якщо ув’язнений змушений терпіти зубний біль тижнями через відсутність обладнання або лікування, це теж може розглядатися як непотрібне страждання, за яке несе відповідальність держава.

Крім того, несправність обладнання в медчастині свідчить про недостатнє фінансування та контроль з боку компетентних органів (Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я, яке курує тюремну медицину). Згідно з рекомендаціями ЄКПТ, держава повинна забезпечувати справність і модернізацію медичного обладнання в пенітенціарних установах.

У 2018 році, наприклад, ЄКПТ вже звертав увагу України на необхідність оснастити тюремні лікарні сучасним обладнанням (CPT/Inf(2018)41). Невиконання цих рекомендацій посилює позицію потенційних заявників у ЄСПЛ: наявність міжнародних попереджень, що залишилися без уваги, демонструє системний характер проблеми і може призвести до більш суворих висновків про порушення Конвенції.

Підсумовуючи, відсутність працюючого рентгена – не приватна технічна поломка, а симптом серйозного збою в системі надання медичної допомоги ув’язненим. Це порушення національних стандартів оснащення, яке безпосередньо позначається на правах і здоров’ї людей. Якщо такий кейс буде представлений в міжнародних інстанціях, Україні доведеться пояснювати, чому вона не змогла забезпечити навіть мінімально необхідний рівень стоматологічної допомоги в місцях позбавлення волі. Швидше за все, переконливих виправдань для багаторічної несправності обладнання не знайдеться, і це ляже додатковим тягарем на загальну оцінку умов утримання як таких, що потенційно принижують гідність (у розумінні статті 3 ЄКПЛ).

Недотримання норм доступності для маломобільних груп

Важливим компонентом оцінки умов утримання є доступність інфраструктури для осіб з інвалідністю та обмеженою мобільністю. У медчастині № 21 були зафіксовані грубі порушення будівельних норм щодо забезпечення безбар’єрного середовища. Зокрема, відсутні пандуси для в’їзду інвалідних візків, немає контрастного маркування сходинок (важливого для людей з вадами зору), а в приміщеннях медичної частини є високі пороги, що ускладнюють проїзд крісел-візків або пересування людей на милицях.

Українські будівельні норми ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» вимагають, щоб усі громадські будівлі (у тому числі лікувальні) були оснащені засобами для безперешкодного доступу інвалідів. З 1 квітня 2019 року ці норми є обов’язковими до застосування при будівництві та реконструкції. В Одеському СІЗО, очевидно, або не проводилася необхідна адаптація приміщень, або вона виконана неякісно. Відсутність пандуса сама по собі є порушенням ДБН і ставить під загрозу життя і здоров’я інвалідів: евакуація інваліда-колясочника під час пожежі або його доставка до медичної частини в екстреній ситуації виявляється ускладненою або неможливою.

Слід зазначити, що право осіб з інвалідністю на доступність закріплено не тільки в національних нормах, а й у міжнародному праві. Україна є учасницею Конвенції ООН про права інвалідів, стаття 9 якої зобов’язує держави забезпечувати інвалідам нарівні з іншими доступ до будівель і послуг, включаючи медичні установи. У нашому випадку ці зобов’язання явно не виконані. Ув’язнені з порушеннями опорно-рухового апарату (наприклад, користувачі інвалідних візків, люди після інсульту, ампутацій тощо) фактично позбавлені рівного доступу до медичних послуг в СІЗО. Вони не можуть самостійно потрапити на прийом до лікаря, потрапити в санчастину з камери, або повинні долати принизливі перешкоди (просити про допомогу для перенесення, повзти по сходах тощо).

З точки зору статті 3 ЄКПЛ, відмова в розумному пристосуванні умов для інвалідів може бути розцінена як принижуюче гідність поводження. Прецедентне право ЄСПЛ містить показові випадки. У справі «Прайс проти Великої Британії» (Price v. UK, 2001) заявниця-інвалід, яка страждає від відсутності кінцівок, утримувалася в умовах, що не враховували її стан (холодна камера, невідповідне ліжко, відсутність необхідних зручностей), внаслідок чого зазнавала великих страждань. Суд визнав таке поводження таким, що принижує гідність і порушує статтю 3. В українському контексті можна згадати справу «Кудла проти Польщі», де ЄСПЛ сформулював загальний принцип: держава зобов’язана забезпечити утримання ув’язненого в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, і при необхідності адаптувати загальні умови утримання до особливих потреб його здоров’я. Якщо людина не може ходити, а її поміщають у середовище зі сходами та порогами без будь-яких адаптацій – це явна невідповідність зазначеному стандарту.

Більш того, проблема доступності пов’язана і з медичною складовою: недоступне середовище може безпосередньо вплинути на отримання медичної допомоги. Наприклад, якщо інвалід-колясочник не може самостійно дістатися до санчастини, він рідше звертатиметься за допомогою, терплячи біль і дискомфорт, тобто його здоров’я погіршуватиметься. Також підвищується ризик травматизму (падіння на незручних порогах або сходах). Все це в сукупності створює для інвалідів-захисників умови, істотно гірші, ніж для інших ув’язнених, що може трактуватися як дискримінація і жорстоке поводження.

Український Омбудсман у своїх рекомендаціях не випадково вказав на необхідність забезпечити доступність медичної частини для вільного пересування маломобільних груп населення. Ця вимога стоїть в одному ряду з необхідністю комплектування штату та забезпечення тестування – тобто визнана рівнозначно важливою для дотримання прав людини. Очевидно, що без виконання цієї умови Україна продовжить порушувати не тільки власні будівельні норми, а й базові принципи гуманного поводження з ув’язненими, беручи до уваги їх особливу вразливість.

Порушення статті 3 ЄКПП: ознаки нелюдського поводження

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини гласить: «Ніхто не повинен піддаватися катуванням, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню». Ця норма є абсолютною – жодних винятків або відступів від неї не допускається за жодних обставин. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виробив широку практику застосування статті 3 до умов утримання під вартою. В цілому, погані умови в тюрмі, особливо якщо вони заподіюють страждання, можуть кваліфікуватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, навіть якщо немає умислу катувати ув’язнених. До таких умов належать і випадки відсутності належної медичної допомоги.

Конкретно щодо медичного обслуговування ув’язнених європейські стандарти однозначні: держава зобов’язана охороняти здоров’я і благополуччя осіб, яких вона позбавила волі, і надавати їм необхідну медичну допомогу. У прецедентному рішенні Великої Палати ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» (2000) сформульовано, що за статтею 3 держава повинна забезпечити, щоб ув’язнений утримувався «в умовах, сумісних з повагою до його людської гідності», щоб спосіб виконання покарання не піддавав його стражданням і позбавленням, що перевищують неминучий рівень, властивий позбавленню волі, і щоб його здоров’я та благополуччя були забезпечені, в тому числі шляхом надання необхідної медичної допомоги. Ця цитата з §94 рішення у справі «Кудла» стала наріжним каменем для оцінки медичних умов утримання.

У нашому випадку перераховані вище проблеми – нестача персоналу, відсутність медикаментів та обладнання, ігнорування вимог доступності – явно виходять за межі «неминучих позбавлень», властивих тюремному ув’язненню, і створюють додаткові страждання для ув’язнених. Ці страждання не продиктовані необхідністю або безпекою, а виникають виключно через бездіяльність або неправильні дії влади. Відповідно, маємо виконання покарання таким чином, що завдає ув’язненим зайвих страждань і труднощів, які перевищують допустимий поріг.

Особливо слід підкреслити кумулятивний ефект від поєднання всіх порушень. ЄСПЛ у ряді справ оцінював сукупність умов утримання при винесенні рішення про відповідність статті 3. Навіть якщо якийсь один недолік умов міг би не досягати порогу нелюдяності, їх сукупність може призвести до порушення Конвенції (див., наприклад, «Моргунінас проти Литви», 2012, де сукупність незадовільних умов гігієни, харчування та медичної допомоги була визнана такою, що порушує ст. 3). В Одеському СІЗО поєднання факторів таке: ув’язнені не отримують належного лікування через відсутність лікарів і тестів; страждають від больових симптомів (неотримана стоматологічна допомога); живуть у страху за своє здоров’я (ні діагностики, ні впевненості, що допоможуть при хворобі); а інваліди ще й фізично ізольовані через непристосоване середовище. Сукупно це представляє картину серйозного приниження людської гідності і рівнозначне поводженню, яке можна назвати нелюдським.

Примітно, що сам український державний орган – Національний превентивний механізм (НПМ) при Омбудсмані – побачив у виявлених порушеннях ознаки потенційно жорстокого поводження. У звіті рекомендуються заходи щодо усунення порушень прав людини та недопущення катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження в діяльності медчастини № 21. Таким чином, навіть національні експерти визнали, що поточний стан медичного забезпечення в СІЗО може підпадати під заборону статті 3 Конвенції. У тексті звіту прямо зазначено: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини відсутність належної медичної допомоги може становити поведінку, що суперечить статті 3 Конвенції». Це твердження ґрунтується на усталеній юриспруденції ЄСПЛ, включаючи справи проти України.

Наприклад, згадана справа «Мельник проти України» (2006) – один з перших випадків, де Україну визнали такою, що порушила статтю 3 через неналежне лікування ув’язненого, хворого на туберкульоз. Далі були рішення «Ілашку проти Молдови та Росії» (2004), «Алексанян проти Росії» (2008, щодо ВІЛ-позитивного ув’язненого), «Ухань проти України» (2010, щодо ув’язненого-інваліда) та багато інших, що формують чіткий підхід: держава несе відповідальність за життя і здоров’я ув’язненого, а серйозні упущення в медичному догляді в місцях позбавлення волі ведуть до відповідальності за статтею 3 ЄКПЛ.

Ситуація в Одесі навколо справи Олега Мальцева по суті потрапляє в цю ж категорію справ. Більш того, вона є більш комплексною, ніж багато окремих кейсів, що розглядалися в ЄСПЛ, оскільки тут цілий ряд порушень взаємно посилюють одне одного. ЄСПЛ у справі «Хаджіусейнович проти Боснії і Герцеговини» (2019) зазначав, що системні проблеми медицини в тюрмах вимагають системного вирішення, інакше вони неминуче призведуть до численних скарг. Саме такий системний характер є очевидним: проблеми не поодинокі, а типові (властиві не тільки Одеському СІЗО, але й іншим установам, за даними правозахисників). Це важливий момент, оскільки в рамках Європейської конвенції існує механізм «пілотних постанов», коли проти країни виноситься рішення у зразковій справі, що зобов’язує провести загальну реформу. Перераховані порушення можуть призвести до того, що проти України буде винесено пілотну постанову про неналежну медичну допомогу в місцях позбавлення волі, якщо влада сама не вживе рішучих заходів.

Підводячи підсумок: стан медчастини № 21 Одеського СІЗО з великою ймовірністю не відповідає вимогам статті 3 ЄКПП. Ув’язнені зазнають страждань, яких можна було б уникнути за умови належної організації медичної допомоги. Умови їх утримання принижують людську гідність – адже їм відмовляють у базових потребах (лікуванні, полегшенні болю, доступі до інформації про здоров’я). У європейському правовому дискурсі всі перераховані фактори – відсутність лікування, біль, страх за життя, приниження інвалідів – однозначно розглядаються як показники нелюдського та принизливого поводження. Отже, Україна, як держава-відповідач за Конвенцією, несе повну відповідальність за таке поводження.

Ризики міжнародної правової відповідальності України

Виходячи з вищевикладеного аналізу, стає очевидним, що ситуація в медичній частині Одеського СІЗО не тільки порушує національні нормативи, але й ставить Україну під загрозу міжнародно-правової відповідальності. Існує кілька рівнів і механізмів, через які ця відповідальність може реалізуватися.

1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Кожен ув’язнений, який постраждав від відсутності медичної допомоги в СІЗО, після вичерпання внутрішньодержавних засобів захисту (що в українських реаліях часто зводиться до безрезультатних скарг до органів пенітенціарної служби та прокуратури) має право звернутися зі скаргою до ЄСПЛ, посилаючись на порушення статті 3 Конвенції. Імовірність успіху таких скарг дуже висока, з огляду на багату практику у схожих справах. Український уряд, швидше за все, не зможе виправдати ні відсутність лікування гепатитів, ні некомплект лікарів, ні тим більше ситуацій, де ув’язнені-інваліди не могли потрапити на прийом. Прецеденти проти України вже існують: згадана справа «Мельник проти України», а також «Криволапов проти України» (2018) та ін., де Конвенційний орган визнавав порушення через погану медичну допомогу. Нові скарги лише поповнять цей список. Кожен вердикт ЄСПЛ – це моральне засудження держави на міжнародній арені і, як правило, присудження компенсацій потерпілим. Більш того, як сказано вище, якщо проблеми носять системний характер, ЄСПЛ може винести пілотну постанову, зобов’язавши Україну провести реформи. Невиконання такої постанови загрожує вже політичними санкціями в рамках Ради Європи.

2. Комітет міністрів Ради Європи. Цей орган здійснює нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ. Якщо Україна не вживатиме заходів для поліпшення ситуації (наприклад, не обладнає СІЗО пандусами, не укомплектує штат, не забезпечить тести та ліки), Комітет міністрів може поставити питання про невиконання рішень за статтею 3. В рамках цього нагляду можливі резолюції з критикою, періодичні звіти, вимога «дорожньої карти» реформ. Для країни, яка прагне до євроінтеграції, мати невирішені питання виконання рішень ЄСПЛ – серйозний репутаційний мінус.

3. Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКПТ). Це превентивний механізм Ради Європи, який здійснює регулярні інспекції місць позбавлення волі. ЄКПТ вже не раз відвідував Україну і вказував на проблеми медичного характеру (наприклад, у звіті за візитом 2020 року відзначалася нестача медичного персоналу в тюрмах). Якщо під час наступного візиту (а Україна очікує візиту ЄКПТ у найближчі роки) будуть виявлені такі явні порушення, як в Одеському СІЗО, Комітет у своєму звіті зробить жорсткі висновки. Практика показує, що ігнорування стандартів ЄКПТ є обтяжуючим фактором при розгляді справ у ЄСПЛ. Крім того, публічний звіт ЄКПТ з критикою може негативно відбитися на міжнародному іміджі України і ускладнити діалог з ЄС з питань юстиції та прав людини.

4. Універсальні механізми ООН. Хоча основну юридичну відповідальність несе ЄСПЛ, не слід забувати і про Конвенцію ООН проти катувань, учасницею якої є Україна. Неодноразове документування фактів, близьких до нелюдського поводження, може призвести до розгляду українського питання в Комітеті ООН проти катувань (наприклад, у порядку періодичного звіту або в рамках індивідуального повідомлення, якщо заявники віддадуть перевагу цій процедурі). Аналогічно, Рада ООН з прав людини в рамках Універсального періодичного огляду може дати рекомендації Україні щодо поліпшення медичного забезпечення ув’язнених.

5. Політико-правові наслідки для євроінтеграції. Український уряд на найвищому рівні декларує прихильність європейським цінностям і прагнення вступити до ЄС. Одним із критеріїв відповідності є дотримання прав людини, включаючи умови в тюрмах. Виявлені порушення можуть бути використані противниками вступу України до ЄС як доказ невідповідності Копенгагенським критеріям (розділ «права людини та захист меншин»). Таким чином, без усунення цих проблем Україна ризикує затягнути свій шлях до ЄС. У кращому випадку, ЄС може поставити поліпшення пенітенціарної медицини однією з умов або рекомендацій на цьому шляху.

Не можна не відзначити, що всі перераховані механізми відповідальності взаємопов’язані. Наприклад, скарги до ЄСПЛ часто спираються на звіти ЄКПЛ або Омбудсмана, а нагляд Комітету міністрів стимулює системні реформи, які перевірить ЄКПЛ під час наступного візиту. Зараз Україна опинилася під підвищеною увагою європейських партнерів як через війну, так і через процес реформ. Продемонструвати бездіяльність у сфері, що стосується заборони катувань, – означає підірвати довіру до щирості реформаторських заяв.

На завершення цього розділу важливо підкреслити: міжнародно-правова відповідальність неминуче настане, якщо не вжити термінових заходів. Навіть якщо на національному рівні не знайдеться ефективних засобів виправити ситуацію, постраждалі ув’язнені мають альтернативний шлях – міжнародне правосуддя. А воно, спираючись на описані факти, швидше за все, винесе рішення не на користь України. Така перспектива повинна стимулювати владу до проактивних кроків, інакше ціна бездіяльності буде виражена не тільки в моральних витратах, але і в досить конкретних сумах компенсацій, зобов’язаннях щодо виконання рішень і втрачених політичних можливостях.

Висновки та рекомендації: необхідність незалежного європейського нагляду

Аналіз ситуації в медчастині № 21 Одеського СІЗО виявив глибокі структурні проблеми, що призводять до порушення прав людини. Хронічний дефіцит медперсоналу, відсутність ключових засобів діагностики, недоступність середовища для інвалідів – все це не поодинокі випадки, а ознаки системної кризи пенітенціарної медицини. У сукупності ці недоліки можуть кваліфікуватися як нелюдське та принижуюче гідність поводження з ув’язненими, що ставить Україну в порушення статті 3 ЄКПЛ та інших міжнародних зобов’язань. Більше того, бездіяльність у вирішенні цих проблем створює ризик притягнення держави до відповідальності на міжнародній арені – насамперед у Європейському суді з прав людини.

Необхідно визнати, що проблема має комплексний характер і вимагає термінових і всеосяжних заходів реагування. В офіційному звіті НПМ сформульовані базові рекомендації українським органам влади: усунути виявлені порушення, укомплектувати штат, забезпечити тестування на гепатити, підключити медчастину до ЕСОЗ, відремонтувати рентген і зробити приміщення доступними. Однак вітчизняного контролю і доброї волі може виявитися недостатньо, враховуючи, що подібні рекомендації звучать не вперше. Тут потрібен імпульс і моніторинг з боку зовнішніх партнерів, перш за все з Європи, чий авторитет і експертиза допоможуть привести систему у відповідність з цивілізованими стандартами.

Вкрай важливим висновком даного аналізу є необхідність створення незалежного експертного нагляду з боку Європейського Союзу за пенітенціарною медициною в Україні. Йдеться про механізм, який дозволив би регулярно оцінювати стан медичного забезпечення в тюрмах і СІЗО, видавати рекомендації та контролювати їх виконання. Такий нагляд міг би здійснюватися у форматі спільної робочої групи ЄС–Україна з пенітенціарної реформи, або через залучення європейських фахівців (наприклад, від Європейської Комісії, Всесвітньої організації охорони здоров’я – офіс в Європі, та правозахисних НГО) до моніторингових візитів та навчання персоналу. Важливим є саме незалежний характер контролю: внутрішні перевірки, як показує практика, нерідко страждають упередженістю або бюрократичною інерцією, тоді як зовнішні аудитори здатні неупереджено вказати на болючі точки.

Чому саме ЄС? По-перше, Україна офіційно є країною-кандидатом до членства в ЄС. Це накладає на неї моральне зобов’язання відповідати високим стандартам поводження з ув’язненими, прийнятим у європейському співтоваристві. ЄС вже курирує безліч реформ в Україні – від судової до антикорупційної. Включення пенітенціарної медицини до цього переліку назріло давно, оскільки без здоров’я і гідності людини в місцях позбавлення волі важко говорити про повну прихильність до прав людини. По-друге, ЄС має ресурси та експертизу. Європейські тюремні правила, рекомендації Ради Європи, найкращі практики держав-членів – все це може бути привнесено в український контекст через консультування та спостереження. Нарешті, європейський нагляд матиме вагу в очах української влади, стимулюючи її до дій з прагнення відповідати очікуванням ЄС (особливо в контексті майбутніх переговорів про членство).

У практичному плані незалежний нагляд міг би виражатися в наступному:

• Регулярний моніторинг і звіти. Міжнародні експерти спільно з українським Омбудсменом і представниками ЄС відвідують вибірково установи (в тому числі СІЗО № 21 в Одесі), фіксують прогрес або його відсутність, і публічно звітують про результати.
• Дорожня карта реформ. Розробка спільно з Міністерством юстиції України детального плану усунення недоліків: із зазначенням термінів (наприклад, до кінця року – підключити всі тюремні лікарні до ЕСОЗ; за 6 місяців – закупити експрес-тести та ліки; провести атестацію та донабір персоналу тощо). Європейська сторона могла б надати технічну допомогу та контроль виконання цієї карти.
• Консультативно-навчальна місія. Направлення європейських лікарів, адміністраторів тюремної медицини для обміну досвідом, навчання українського персоналу сучасним протоколам лікування (включаючи лікування гепатитів, ВІЛ, туберкульозу), менеджменту медичних установ у пенітенціарній системі, забезпеченню прав пацієнтів тощо. Це підвищило б компетентність кадрів і могло б частково компенсувати нестачу фахівців, якщо залучати іноземних лікарів до дистанційних консультацій.
• Умовність фінансування. ЄС може пов’язати фінансову підтримку пенітенціарної системи (наприклад, гранти на реконструкцію в’язниць, медичне обладнання) з досягненням конкретних показників: усунення певних порушень, зниження захворюваності, виконання приписів ЄКПТ. Такий підхід «допомога в обмін на реформи» вже застосовувався в інших сферах і показав свою ефективність.

Зрештою, мета незалежного європейського нагляду – гарантувати, що права ув’язнених на життя, здоров’я та людську гідність реально захищені, а не залишаються на папері. Це відповідає інтересам і самих ув’язнених, і українського суспільства в цілому (адже більшість з них колись вийдуть на свободу, і важливо, щоб вони не вийшли звідти інвалідами або носіями небезпечних хвороб). Також це зміцнить міжнародний імідж України як країни, яка серйозно ставиться до своїх правозахисних обов’язків. Можна констатувати, що ситуація, подібна до виявленої в Одеському СІЗО, є тестом на зрілість правової системи і гуманність держави. Холодний, об’єктивний правовий аналіз вказує на недвозначний висновок: без сторонньої допомоги і контролю українська пенітенціарна медицина ризикує і далі буксувати, ставлячи під удар життя людей і репутацію країни. Тому створення механізму незалежного європейського експертного нагляду за тюремною медициною має стати невідкладним заходом, що гарантує поступальне виправлення виявлених порушень і недопущення нелюдського поводження з ув’язненими в майбутньому. Тільки так Україна зможе виконати свої національні та міжнародні зобов’язання, рухома не страхом санкцій, а усвідомленням цінності людської гідності як найвищої правової та європейської цінності.

«Совість ампутована за непотрібністю», — каже Марина у своєму другому інтерв’ю після звільнення з Одеського слідчого ізолятора, де вона провела більше року. Вона каже це як людина, яка провела більше року по інший бік системи, бачила її зсередини.

Справа, в рамках якої була заарештована Марина Іллюша, належить до числа найрезонансніших в Одесі за останні роки. У вересні 2024 року в рамках сфабрикованої кримінальної справи Приморський районний суд Одеси обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо вченого та адвоката Олега Мальцева і низки його колег. З того часу термін перебування під вартою неодноразово продовжується, а запобіжний захід залишається низьким, незважаючи на стан здоров’я вченого.

«У залах суду оселився страх»

«В Одесі пішли далі, — каже Марина Іллюша. — Знайшли людину, знайшли статтю, а совість втратили». Вона називає те, що відбувається, «естафетою боягузтва», яка почалася з судді Осіїка з Приморського районного суду Одеси. Саме він взяв під варту вченого і адвоката Олега Мальцева, а потім її та інших колег.

Ключовий момент, на який Марина Іллюша звертає увагу в інтерв’ю, — страх як фактор, що визначає судові рішення. Ільюша описує атмосферу судових засідань, в яких, за її словами, рішення виглядають заздалегідь визначеними. Судді, стверджує вона, нерідко поводяться відсторонено, майже демонстративно не втягуючись в аргументи сторін, а підсумкові постанови зачитуються як формальність.

У своєму інтерв’ю вона фактично говорить про ситуацію, в якій суддя перестає бути незалежним арбітром і стає заручником зовнішнього тиску.

Під мантіями у них по спині пробігає холодний піт, — описує вона атмосферу в залах суду. — Руки пітніють від страху. Судді розуміють, якщо вони законним способом відпустять Олега Мальцева з-під варти під заставу, завтра прийдуть за ними.

Роль силових структур і тиск на захист

Окреме місце в її інтерв’ю займає тема участі силових структур у судових процесах. Іллюша стверджує, що присутність співробітників правоохоронних органів у судах, а також їхній неформальний вплив на хід справ стали в Одесі практично нормою. У її розповіді фігурує ім’я співробітника військової контррозвідки Євгена Волошенюка, якого вона описує як людину, яка регулярно з’являється в судах і СІЗО і, за її словами, чинить тиск на учасників процесу.

Це вже всім відомо. Співробітник військової котррозвідки Євген Волошенюк бігає між судами і СІЗО, вирішує питання. Всі знають, як він залякує суддів.

Ще більш тривожною вона вважає ситуацію з адвокатами. За її словами, багато захисників відмовляються брати справи, як тільки дізнаються, що ними займається СБУ. Вона нагадує і про випадок адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована в рамках тієї ж справи, в якій захищала своїх підзахисних. Для Іллюші це стало символом руйнування базового принципу права на захист.

За те, що адвокати виконують свою роботу, їх саджають в СІЗО, — констатує Іллюша. — Ось що сьогодні відбувається в судовій системі.

У який момент погони стали важливішими за закон України?

Вчора Одеський апеляційний суд вкотре залишив вченого Олега Мальцева та журналіста Костянтина Слободянюка під вартою без пояснень. З формулюванням, яке звучить як насмішка над законом: «немає підстав змінити запобіжний захід».

А чи є правові підстави залишити їх під вартою? — запитує Іллюша. Цього суд не пояснив.

Вчений Олег Мальцев з хронічними захворюваннями перебуває в Одеському СІЗО вже п’ятнадцять місяців без обвинувального вироку і без альтернативи утриманню під вартою. Це, підкреслює Марина Іллюша, вже не запобіжний захід — це покарання, яке відбуває людина, ні в чому не засуджена.

Тримати людину п’ятнадцять місяців під вартою ні за що — це беззаконня, — каже вона. — Судді під час засідань дивляться у вікно, хтось у телефон. Мені здається, вони займаються своїми справами. Рішення відомі заздалегідь.

Іллюша задається питанням: в який момент погони стали важливішими за закон України? Хто це допустив?

Судді винесли рішення і поїхали додому до своїх сімей, дітей, — каже вона. — А людина ні за що вже п’ятнадцять місяців перебуває під вартою в жахливих умовах. Якби під вартою перебували їхні близькі, їхні діти — яке рішення вони прийняли б? Відповідь зрозуміла кожному.

Мені як громадянці України дуже прикро дивитися на те, що якісь погони значать більше, ніж закон, — резюмує Іллюша. — Куди ми йдемо? Що буде далі?

Але часи змінюються. В Одесі, схоже, винайшли новий метод розслідування. Назвемо його «оперативним гіпнозом». Це коли слідчий дивиться на порожній аркуш паперу і зусиллям волі (або наказом зверху) бачить там те, чого немає. А якщо уяви не вистачає, на допомогу приходить його величність Ксерокс.

Переді мною лежить документ, від якого у будь-якого старого «слідчого» волосся стане дибки. Це науковий висновок у справі професора Олега Мальцева. Сухий юридичний текст, але якщо перекласти його з професорського на людську мову, відкривається безодня.

Метод «Ctrl+C — Ctrl+V»

Слідство — це ремесло. Нудне, копітке. Але одеські пінкертони вирішили не потіти. Вони взяли професора Мальцева і його соратника Слободянюка і пред’явили їм букет тяжких статей: захоплення влади (ст. 109), створення НЗФ (ст. 260 ч. 1) і керівництво цим НЗФ (ст. 260 ч. 3).

Звучить страшно? А тепер стежте за руками.

Експерт-правознавець читає Обвинувальний акт і протирає очі. Опис дій обвинувачених для всіх трьох абсолютно різних злочинів — ідентичний. Слово в слово. Буква в букву.

Уявіть: ви зловили кишенькового злодія. І пишете в протоколі: «Іванов вкрав гаманець». А потім додаєте: «Оскільки Іванов вкрав гаманець, він тим самим готував теракт і політ на Марс». Абсурд? У справі Мальцева це реальність. Слідчий просто скопіював один і той же текст у три різні графи.

Юридично це називається порушенням статті 61 Конституції: не можна карати двічі (а тут тричі!) за одне й те саме. А мовою професіоналів це називається «липа».

Фантомний переворот

Давайте розберемо цей «шедевр» по кісточках. Мальцеву шиють статтю 109 — «Дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу». Серйозна заявка. За таке до стіни ставили.

Але будь-який курсант знає: щоб пред’явити цю статтю, потрібно довести дію. Не думки, не розмови на кухні, а дію. Штурм, барикади, захоплення арсеналів.

Що пише слідство? Воно пише про «змову». І тут же вчиняє підробку. У законі сказано: є дії, а є змова на дії. Це різні речі. Але слідчий ліпить «гібрид»: він стверджує, що Мальцев і домовився, і вчинив. При цьому в тексті немає ні слова про те, які саме дії по захопленню влади були вчинені.

Ні танків на Дерибасівській, ні захопленої мерії. Тільки папір, який все стерпить. Слідчий підмінив реальні факти описом мети. Він просто вирішив: «Раз вони зібралися разом, значить, хочуть повалити владу». Логіка залізна, як грати в СІЗО.

Керівник порожнечі

Далі — більше. Мальцеву інкримінують частину 3 статті 260 — «Керівництво воєнізованим формуванням».

Тут є тонкість: створити групу (ч. 1) і керувати нею (ч. 3) — це різні злочини. Керівництво — це поточна робота: фінансування, вербування, планування операцій, видача пайків.

Експертиза тикає слідство носом у його ж документи: в обвинувальному акті немає жодного факту, що описує керівництво. Там знову і знову переписана історія про створення.

Виходить парадокс: слідство каже «він керував», але описує тільки те, як «він створив».

Це все одно, що судити архітектора за те, що він живе в побудованому будинку, не маючи доказів, що він там взагалі з’являвся. Кваліфікація висмоктана з пальця, щоб накрутити термін.

За що сидимо?

Виникає питання: якщо юридична база справи — це решето, крізь яке свистить вітер, то навіщо це все? Чому шанованого вченого, автора книг, виданих у США, тримають у клітці 15 місяців?

Відповідь проста. Коли у оперів немає фактів, вони включають фантазію. Їм не потрібен Мальцев-вчений. Їм потрібен Мальцев-лиходій.

Вони взяли наукову організацію, що займається історією та єдиноборствами, і як сову на глобус натягнули на неї «воєнізоване формування». А щоб ніхто не сумнівався, приправили це соусом «державного перевороту».

Це називається імітація бурхливої діяльності. Система працює на самозбереження. Їй простіше намалювати три статті під копірку, ніж визнати, що вони посадили невинну людину.

Тільки ось біда: папір може і стерпить, а історія — ні. Експертиза доктора наук Берзіна — це не просто документ захисту. Це вирок професіоналізму тих, хто шив цю справу білими нитками.

Коли уява замінює Кримінальний кодекс, правосуддя перетворюється на дешевий детектив у м’якій обкладинці. І фінал у цього детектива буде поганий. Для авторів.

За результатами розгляду справи суддя Науменко відправив Ольгу в Одеський слідчий ізолятор без права внесення застави, однак 25 квітня Одеський апеляційний суд надав адвокату Панченко заставу та вона вийшла з-під варти.

З того часу пройшло маже 4 місяці. Із публікацій в Фейсбук очевидно, що Ольга не відмовилась від захисту своїх клієнтів по тій справі та продовжує виконувати обов’язки захисника. Разом з тим, будь-яких інтерв’ю на тему «як Ви це пережили» чи «що Ви відчували» вона не надає.

В нас з’явилась можливість поспілкуватись із захисником Ольги – адвокатом Олександром Бабіковим, головою Адвокатського об’єднання «DEFENSORES».

– Олександре, чому Ви прийняли рішення захищати Ольгу?

Коли колегу затримують лише за те, що вона принципово та якісно виконувала свою роботу адвоката, в такій ситуації залишатися осторонь складно. Тим більше Ольгу знаю не лише як фахового спеціаліста своєї справи, а і як порядну та чуйну людину.

– Що відбувається по «її справі»?

Як і очікували, справа прогнозовано «забуксувала». Для правоохоронців надзвичайно важливо запроторити людину за грати, а ділі, незалежно від того, чи вчиняла вона злочин чи ні можна «торгуватися», вимагаючи зізнання у якомусь дрібному злочинні з обіцянкою звільнити з під варти. Інша річ, коли людина на волі, має бажання захищати себе і доводити свою невинуватість в суді. За таких обставин слідство вже саме стає мало зацікавленим у направленні справи до суду. Проте, факт оголошення повідомлення про підозру, затримання – залишає для них по суті лише один вихід – направлення справи до суду, для того, що б в подальшому «затягнути» її у давність відкладаючи судові засідання та максимально «розтягувати» cудовий процес.

До речі, така тактика спостерігається і у справі науковця Олега Мальцева, в якій дивна ситуація, захист вказує на відсутність необхідності оголошувати повний текст обвинувального акту, в якому одні й ті ж обставини повторюються сім разів, та перейти до допиту свідків та дослідження доказів обвинувачення, прокурори наполягають на тому, що їм потрібно оголосити весь документи, «від заглавної букви» до останньої сторінки. Внаслідок цього, з лютого місяця, коли справи надійшла до суду в судових засіданнях в основному розглядались питання продовження запобіжного заходу та оголошується обвинувальний акт. Думаю ту саму стратегію оберуть прокурори і у справі Ольги.

– У своєму Фейсбук Ольга писала, що їй повернули вилучену під час обшуку зброю. Як Ви можете це прокоментувати?

З одного боку у слідства немає жодних підстав утримувати цю збою, оскільки вона Ольгою зберігалась на законних підставах і не має жодного відношення до справи, а з іншого вказаний факт є гарною ілюстрацією, як потрібно ставитися до публікацій в ЗМІ про здобутки правоохоронців: «обшук, виявлення зброї, затримання, гучна стаття», а на виході зазвичай – «гора породила мишу».

– Декілька місяців тому було багато публікацій, що певний співробітник СБУ підробив рапорт щодо підзахисного Ольги Панченко Олега Мальцева та вніс в нього її номер телефону. Внаслідок цього 6 місяців здійснювалось прослуховування адвоката у справі. Чи звертались ви до правоохоронних органів? Яка реакція? Чи притягнений цей співробітник до відповідальності?

Нагадаю події, що передували. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження було встановлено, що оперативний співробітник СБУ, який «розробляв групу Олега Мальцева» подав до прокуратури рапорт, в якому серед телефонних номерів, якими користувався Олег Мальцев зазначили і телефон Ольги, яким вона користується багато років і який є офіційним ії телефоном адвоката. Прокурор, суддя апеляційного суду «не глядючі підмахнули» і надали дозвіл на прослуховування телефону Ольги. Це можливо було б списати на прикру помилку, але є кілька «але». Співробітник департаменту контррозвідки, який ініціював прослуховування телефонів та одержував інформацію про зміст розмов не міг не розуміти, що прослуховують не Олега, а Ольгу (різна стать, адвокат доволі часто представляється або підтверджує своє ім’я та прізвища, особливо під час спілкування з секретарями та помічниками суді). Це не могло пройти і повз відомчий контроль, адже під час постановлення на прослуховування телефону за змістом розмов відбувається ідентифікація об’єкту контролю. Натомість, Ольгу по підробних документах не лише слухали два місяці, а навіть після цього двічі продовжували її прослуховування у слідчого судді. Отже виникають питання і до прокурора, який «підмахував» клопотання і до слідчого судді щодо якості судового контролю під час надання дозволу на прослуховування телефонів.

У такій ситуації, маючи на руках матеріали проведених негласних заходів, з яких чітко вбачаються факти підробки, зловживань та неправомірного втручання в адвокатську діяльність ми одночасно звернулися до різних державних інституцій з цього приводу. До СБУ з проханням провести службове розслідування за вказаними фактами. До Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора із заявами про вчинення злочину. В СБУ матеріали надіслали до Департаменту контррозвідки, працівники якого на нашу думку і вчинили злочин. Як наслідок через місяць прийшла формальна відписка про відсутність підстав для проведення службового розслідування. Скаргу на «відписку» направили знову до виконавця, внутрішню безпеку СБУ так і не залучили, внаслідок чого були змушені звернутися на неналежний розгляд до Голови Служби. Офіс Генерального прокурора очікувано відповіли, що не бачать підстав для початку кримінального провадження, що є грубим порушенням вимог ст. 214 КПК України, а ДБР спочатку втратило заяву про вчинення злочину, а згодом надіслало до територіального підрозділу, повноваження якого не стосуються дій та рішень співробітників Департаменту військової контррозвідки. Але саме цікаве, що скарги слідчим суддям на невнесення до ЄРДР раз у раз переносяться. «І відмовити складно, і задовільнити не хочеться». Не маю сумнівів, що кримінальне провадження буде розпочато, але щодо ефективності розслідування навіть цих очевидних фактів ілюзій не має. Як мінімум в умовах сьогодення. Проте кожен юридичний факт повинен фіксуватися для створення передумов покарання за вказані дії в майбутньому.

– Якщо справу відносно Ольги передадуть до суду чи не позбавить це її права продовжувати захищати тих клієнтів, по справі яких її посадили до СІЗО?

Цікава правова ситуація, коли «співучасник» одночасно виступає і в статусі захисника. Закон таких обмежень для адвоката не встановлює, проте заяви про відвід захисника можуть подаватися до суду стороною обвинувачення. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», КПК України, за відсутності конфлікту інтересів не передбачають підстави для припинення надання адвокатом послуг у такій ситуації. Проте, Україна – країна можливостей і в нас можливо все.

– Виходячи із Вашого професійного досвіду які перспективи по «справі Ольги Панченко» Ви бачите?

План мінімум – закриття кримінального провадження відносно Ольги або винесення виправдувального вироку. План максимум – крім закриття провадження ще й лава підсудних для осіб, причетних за незаконне притягнення її до кримінальної відповідальності.

– Ольга, скажіть, що за півроку зроблено по справі Олега Мальцева у суді?

– Наразі ми знаходимось на стадії оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акту. На цю нікому не потрібну формальність витрачено вже 2 судових засідання процесуального часу і буде витрачено ще наступне судове засідання. Ми просили обмежити прокурора у часі для оголошення цього документу, суд встановив 1,5 години.

Нажаль, досі ми не перейшли до дослідження «доказів» сторони обвинувачення, час іде, наші підзахисні продовжують перебувати під вартою, а прокурор по справі Руслан Войтов – у відпустці.

– Із того що Ви кажете складається таке враження, що прокурор не дуже поспішає по цій справі.

– Саме таке враження складається і в нас. Ми навіть вимушені були писати листи на обласного прокурора, щоб він забезпечив явку обвинувача в судове засідання. Тобто сама по собі ситуація абсурдна – захисники у справі «бігають» за прокурором, щоб він приходив в суд та виконував свою роботу щодо доведення вини наших підзахисних.

Судовий процес також постійно гальмує дивне відношення прокурора до перекладів процесуальних документів для двох обвинувачених, які не є громадянами України та не розуміють державну мову. В останньому клопотанні щодо продовження тримання під вартою щодо Сергія Енгельмана у перекладі на німецьку мову по тексту всюди зазначено, що він моя підзахисна «Анна Філіппова». Уявляєте, що цей громадянин Німеччини думає про українську юстицію?

– Які мотиви наводить суду прокурор щодо того, що людей потрібно тримати під вартою?

– Скоро буде майже рік як нашим підзахисним не дають альтернативи внесення застави. Поки йшло слідство, то прокурор зі слідчим казали, що їх не можна випускати із СІЗО, тому що підозрювані будуть чинити перепони у досудовому розслідуванні, спотворювати докази, інше. Однак, передача справи до суду цього також не змінила.

Прокурор продовжує наголошувати на тому, що наші підзахисні будуть впливати на свідків сторони обвинувачення. Хоча цей же прокурор Войтов в судовому засіданні повідомив суду, що свідки громадяни інших держав, вже покинули територію України, з ними в прокурора немає зв’язку. Прокурор навіть запропонував захиснику Бабікову знайти цих свідків через посольство чи консульство та (увага!) оплатити шлях свідків сторони обвинувачення в Україну. І це на мою думку не просто цинізм, це відверте знущання в тому числі і з суду.

Також прокурор вказує, що мої підзахисні дівчата, які обвинувачуються у нетяжкому злочині, є небезпечними для суспільства тому їх потрібно тримати під вартою. Разом з тим не зрозуміло, чому ці «небезпечні злочинниці», які за версією слідства «є членами незаконного воєнізованого формування та збирались захоплювати Одесу зі зброєю в руках», більше місяця після затримання Олега Мальцева гуляли по місту, ходили на допити до слідчого. Що це за дивна «тактика слідства»? Ми вже неодноразово наголошували на тому, що вся їх «небезпечність» полягає лише в тому, що дівчата не погодились надати неправдиві свідчення відносно Олега Мальцева.

Одна з моїх підзахисних після того, як слідчий вручив їй підозру, а також клопотання про обрання запобіжного заходу без права внесення застави, сама з’явилась до суду, тобто – її навіть ніхто не затримував. Вона мала можливість просто не прийти та досі б була на свободі. Незважаючи на це прокурор продовжує стверджувати, що якщо її відпустити із СІЗО, то вони буде скриватись від суду.

Самим дивним аргументом прокурора є те, що обвинувачені можуть «продовжити свою протиправної діяльності використовуючи можливості отриманого досвіду та навичок за час тривалого проживання на території Одеської області». І це не жарт. Це дослівно із клопотання прокурора. Таким чином на переконання прокурора усі особи, які проживають на території Одеської області отримають якісь специфічні злочинні навички та досвід, що є явною дискримінацією відносно осіб за принципом територіальності проживання в Україні.

Прокурор також зазначає, що обвинувачені можуть продовжити свою злочинну діяльність шляхом «вивчення та аналізу суспільно-політичної ситуації Одещини». Тобто, будь-яка особа, яка читає новини в мережі Інтернет чи дивиться телевізор та ще й проживає на території Одеської області є потенційним злочинцем?

І це все можливо було б забавним, якщо б людей не тримали під вартою майже рік. Однак, ми продовжуємо працювати незважаючи ні на що і віримо, що в Україні все ж таки можна добитись правосуддя.

– Розкажіть як почувається Олег Мальцев?

– Як може почуватись людина, яка має низку тяжких захворювань та вже май же рік перебуває в СІЗО? Як може почуватись всесвітньо визнаний вчений, який зробив унікальний внесок у популяризацію української науки за кордоном, а тепер його поливають брудом та називають «лжевченим»?

І саме цікаве на мою думку це як він почувається як адвокат, тому що за одне «діяння» Мальцеву вмінили три різних статті Кримінального кодексу. Це пам’ятаєте, був жарт одного відомого українського бізнесмена, що в нас подвійне громадянство заборонено, а потрійне не заборонено. Так і з Мальцевим. Конституцією заборонено двічі притягати до відповідальності за одне й те саме, а «тричі» – ні.

Ми навіть звертались з цього приводу до обласної прокуратури, але, нажаль, отримали формальну відповідь, в якій ще й було зазначено, що це ж суд вирішив тримати Мальцева під вартою без права внесення застави. Те ж саме заявляє і прокурор – я тут нідочого, це все суд. Надалі надаю слово моєму колезі адвокату Олександру Бабікову.

– Олександре, Ви неодноразово наголошували на тому, що права німецького журналіста Сергія Енгельмана грубо порушуються. Чи щось змінилось в цьому плані в сторону покращення?

У одному з попередніх судових засіданнях захист надав висновок залученого перекладача про те, що вручений Сергію Енгельманну переклад обвинувального акту виявився неаутентичним оригіналу на Українській мові. На цій підставі було заявлено відвід перекладачу, залученому Одеською обласною прокуратурою. Прокурор наголошував, що перекладач «якісний» і не має підстав довіряти перекладачу, залученому захисником і не довіряти перекладачу, залученому прокурором та вказав про відсутність можливості в судовому засіданні влаштовувати «батл перекладачів». Суд відхилив наш відвід. В свою чергу ми направили примірник обвинувального акту та його переклад на німецьку мову до Посольства ФРН. Посольство передало до власного відділу перекладачів та констатувало, що наданий Сергію переклад виконано неякісно, текст не відповідає оригінальному документу. У зв’язку з цим Посольство направило ноту протесту до Міністерства закордонних справ, те в свою чергу до Міністерства юстиції, а там воно залишилось без реагування.

Як наслідок, 14 липня 2025 року прокурор надав Сергію клопотання про продовження запобіжного заходу, текст якого знову виявився неаутентичним та не відповідає оригіналу на українській мові. До того ж він виконаний тим же перекладачем, яким здійснювався неякісний переклад обвинувального акту. Щоб зрушити цю ситуацію ми вимушені були повторно заявити відвід перекладачу, одержані матеріали надіслати до Посольства ФРН, Офісу Генерального прокурора, Уповноваженого з прав людини, Одеської обласної прокуратури, Державної судової адміністрації та її територіального підрозділу.

– Чи вірно я розумію, що навіть офіційна нота протесту Німецького посольства нічого не змінила?

Міністерство юстиції, до якого МЗС направило ноту протесту замість того, щоб вжити заходів у межах повноважень і залучити до вирішення виниклої проблеми Офіс Генерального прокурора та Державну судову адміністрацію натомість відписало, що не є стороною у кримінальному провадженні. Таку відповідь навіть коментувати не варто.

– Чи плануєте Ви звертатись до Європейського суду з прав людини? Якщо так, які на Вашу думку перспективи?

Оскільки державні органи України не забезпечили дотримання процесуальних прав Сергія, їх реагування звелось до формальних відписок і перенаправлення звернень до інших органів, адвокатами Адвокатського об’єднання «DEFENSORES» підготовлено та направлено до ЄСПЛ скаргу в інтересах Сергія Енгельманна на порушення Європейської конвенції під час досудового розслідування та судового розгляду. З урахуванням того, що право на одержання належного перекладу процесуальних документів, залучення перекладача, дослідження цієї аргументації під час вирішення питань, пов’язаних з продовженням триманням під вартою, таку скаргу може бути подано та розглянуто ЄСПЛ до винесення рішення по суті справи. Очікуємо розгляд.

– Олександре, нам відомо, що Ви в минулому працювали слідчим, прокурором. Як Ви оцінюєте роботу слідства за зібрані матеріали по справі?

Перефразуємо слова Тараса Шевченка «Дореформувалися в Україні до самого краю…». Якість слідства, справедливість судового процесу вцілому погіршувалася рік від року, а після початку війни деградація слідства та прокурорського нагляду набула загрозливих масштабів. Безвідповідальність, відсутність дієвого механізму притягнення за незаконні дії та рішення, ухвалені під час досудового розслідування, неефективна робота дисциплінарних комісій та тривалий розгляд справ в суді призвів до того, що перед слідством поставлено головну мету – направити справу до суду, а там будь-що буде, результат судового розгляду нікому не цікавий. Якщо справа «рухається в напрямку виправдувального» її починають гальмувати, не з’являючись в судові засідання або не забезпечують явку свідків, змінюють групи прокурорів тощо. Людина протягом кількох років судового розгляду воліє припинити це безглузде витрачання часу і грошей і доволі часто погоджується на зміну кваліфікації на менш тяжкий злочин та закриття справи «по строках», інші рішення, що дають можливості для закриття справ з нереабілітуючих підстав та уникнути відповідальності за незаконне кримінальне переслідування особи. Плинність кадрів, розпорошення відповідальності між слідчим, слідчим суддею, прокурором, за відсутності справжньої незалежності вказаних суб’єктів, пристосуванство, призвели до того, що якість справ буде погіршується й надалі, а суди перевантажені безперспективними справами втратять остаточно можливість здійснювати справедливий судовий розгляд.

Протягом останніх 9 місяців Олег Мальцев та ще 6 осіб, 4 з яких – жінки, тримаються під вартою без права внесення застави, в тому числі із мотивів того, що, знаходячись на свободі вони можуть впливати на свідків сторони обвинувачення.
Прокурор у справі Руслан Войтов вже 9 місяців повторює це в суді як мантру і вимагає продовжувати тримати під вартою 7 осіб.

Однак, як стало відомо на днях, вказаних свідків (це громадянка Киргизстану, яка заявляє, що вона з іншої планети та громадянка Білорусії), на яких нібито Мальцев та його колеги за твердженням прокурора Войтова можуть впливати – вже давно немає в Україні, більш того – де вони невідомо та зв’язку із ними немає.

Цікавим є і те, що, керуючись, в тому числі, показами цих свідків 15 квітня 2025 року – через 7 місяців після початку захисту Олега Мальцева та 4 його колег-дівчат – була затримана і їх адвокат Ольга Панченко. Їй повідомили про підозру в тому, що вона разом із Мальцевим та ще декількома особами (в основному жінками, яких вона захищає) збиралась воєнним способом захопити Одесу. Тримання адвоката Панченко під вартою без права внесення застави прокурор та слідчий, в тому числі, обґрунтували тим, що адвокат Панченко також буде впливати на свідків (громадянку Киргизстану та громадянку Білорусії).

Тобто, основні свідки і по справі Олега Мальцева і вже по справі його адвоката Ольги Панченко одні й ті самі – громадянка Киргизстану «з іншої планети» та громадянка Білорусії. Більш того, і слідчий і прокурор по справі Олега Мальцева і вже по справі його адвоката Ольги Панчеко – ті ж самі.
Логічним було те, що по «справі» адвоката Ольги Панченко її захисник звернувся із клопотанням до слідчого про допит цих «свідків» за участю сторони захисту. В задоволенні клопотання було відмовлено, і захисник Ольги Панченко адвокат Олександр Бабіков звернувся зі скаргою до суду.

І саме в цьому судовому засіданні з’ясувалось, що допитати цих «свідків» неможливо, бо їх давно вже немає в Україні.

Надалі – пряма мова слідчого:
«Я розумію, що сторона захисту звернулися з клопотанням, я думаю що вона не може знайти вказаних осіб, однак хочу суду також заявити, що вказані особи не є громадянками України, на даний час наскільки мені відомо, вони перебувають закордоном та зв’язку з ними ніякого немає, тому це також буде складно зробити, якщо суд винесе рішення щодо задоволення вказаної скарги та зобов’язує мене це зробити».

Прокурор Руслан Войтов:

«Хочу ще раз наголосити, що і Турсунбаєва і Хаміцевич вони громадяни інших країн, одна з Беларусі, друга з Киргизії і на теперішний час знаходяться закордоном, но може, якщо Бабіков якось їх ЗНАЙДЕ через консульство або посольство, забезпечить їх дорогу, шлях та ОПЛАТИТЬ, то може, нема питань».

В подальшому в своєму дописі в Facebook адвокат Ольга Панченко написала наступне:

• «Якого демона сторона обвинувачення, достовірно знаючи, що це громадяни іншої держави і їх давно немає на території України, не маючи з ними навіть зв’язку, поклала їх показання в обґрунтування підозри мені?
• Якого демона вже 9 місяців 5 моїх підзахисних безальтернативно тримають під вартою із обґрунтуванням того, що вони, знаходячись на свободі, можуть впливати на цих «свідків»?

Тобто, ще раз: сторона обвинувачення в особі прокурора Руслана Войтова, з посиланням на матеріали слідства, постійно повторює аргумент, що на свободі підозрювані (вчений Олег Мальцев та 6 його колег) можуть впливати на свідків. Хоча, як тепер виявилось, впливати просто фізично неможливо, адже цих свідків фізично немає в Україні і зв’язку з ними немає жодного.

Отже, очевидним є те, що прокурор Руслан Войтов фактично вже 9 місяців обманює суд для того, щоб продовжувати «маринувати» Олега Мальцева і 6 осіб під вартою. Крім того, він використав покази цих «свідків», про яких достовірно знав, що їх немає в Україні і перевірити їх покази в суді буде неможливо, для того, щоб позбавитись свого процесуального опонента – адвоката Ольги Панченко.

Ці обставини мають прямі наслідки для всієї справи. Якщо свідки фактично недоступні, не перебувають на території країни, не були допитані у законний спосіб слідчим суддею і не можуть бути перехресно допитані стороною захисту — це порушення принципу змагальності сторін, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Ба більше, подібна ситуація ще раз показала фабрикацію цієї справи, якщо єдиним обґрунтуванням підозри та тримання під вартою є показання недосяжних свідків. Навіть при наявності свідчень на досудовому етапі, без можливості їх перевірки у відкритому судовому процесі вони не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Публікація відеозапису із засідання, де прокурор Руслан Войтов визнає відсутність зв’язку зі свідками, може стати не лише доказом у скаргах до вищих інстанцій, а й підставою для дисциплінарного провадження.

Читайте також “Дива прокурора Руслана Войтова”

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

«Захисники мабуть забули, що в Україні діє воєнне положення, то я їм це нагадаю, щоб вони не забували та іноді дивились телевізор чи читали засоби масової інформації. Вони живуть в своєму вакуумі, в своєму пузирі..».

Такою гучною промовою розразився прокурор Одеської обласної прокуратури Руслан Войтов в судовому засіданні по справі вченого Олега Мальцева, яке відбулось 04 червня цього року та відео якого знаходиться у відкритому доступі (посилання на нього ось).

Такий закид на рівному місці в сторону захисників по справі не міг не поставити перед нами питання: а як сам прокурор Войтов живе у скрутні для країни часи, про які він так пафосно «нагадує» адвокатам?

Згідно декларації за 2024 рік Войтов проживає із дружиною в Одесі в квартирі площею якихось скромних 124,9 квадратних метри. Погодьтесь, усі пересічні українці живуть в квартирах такої площі. Чи може просто Войтову пощастило?

Згідно декларації за 2024 рік власного авто Войтов не має, а користується автомобілем Peugeot Partner 2010 року випуску.

Разом з тим, не на папері, а в житті цей Peugeot якимось дивним чином виглядає як BMW X3 із хромованими дисками, на якому прокурор Войтов спокійно пересувається містом і без жодного сорому сміло паркує на стоянці прямо біля входу до Одеського апеляційного суду, де працює його дружина. Середня вартість такого авто складає 32-35 000 доларів.

Тобто, на лице наявне приховування доходів – BMW X3 навіть не зазначена у декларації Войтова як авто, яким він хоча б користується і йому нібито «дали покататись». Хоча в Україні багатьом чиновникам і квартири за безцінь дають в оренду чи продають, і авто в користування. Тільки чомусь пересічним громадянам в нашій державі так не щастить.
Хоча дивним виглядає не лише містичне перетворення Peugeot на BMW, а й те, як особа, яка має 2 групу інвалідності по зору, взагалі керує автомобілем.

Так, згідно даних, які були опубліковані одеським активістом – прокурором Войтовим оформлено інвалідність з 2021 по 2026 рік. внаслідок чого він отримує пенсійні виплати починаючи з 2021 року.
Зокрема, в період з 2021 року по 2024 рік, Войтов Руслан отримав пенсійних виплат на загальну суму 794 000 грн. Крім того, інвалідність 2 групи надає особі й ряд пільг, як, наприклад, субсидії на житлово-комунальні послуги, а також щорічна додаткова відпустка за рахунок держави.

Незважаючи на оформлення прокурором Войтовим Р.Г. інвалідності 2 групи по зору, в суди він прибуває за кермом авто, читає та проголошує документи не використовуючи допоміжних засобів, а саме: окулярів, збільшуючих лінз та інших предметів, які потрібні для покращення зору.

Диво? Однак, на цьому дива не закінчуються. Як заявляє сам Войтов в судових засіданнях інвалідність 2 групи по зору не заважає йому навіть влучно стріляти зі зброї. І можна було б назвати це бравадою чи бажанням запевнити суд в тому, що його позиція у справі має рацію, однак, це фото із рушницею демонструє, що Войтов все ж таки каже правду.

Відповідно до лікарських та медичних заключень 2 група інвалідності — це категорія, яка надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності.
Згідно інформації, яка опублікована на веб-сайті МОЗ України, до критеріїв встановлення II групи інвалідності належать значні обмеження: самообслуговування (людина не може обходитися без допоміжних засобів або допомоги інших осіб), самостійного пересування, здібності до навчання, роботи, орієнтації або до спілкування, здатності частково чи повністю контролювати свою поведінку. 

Хоча, критерій МОЗ України щодо здатності частково чи повністю контролювати свою поведінку можуть мати рацію в даному випадку.
Пропонуємо вам подивитись коротке відео засідання Одеського апеляційного суду щодо оскарження перебування під вартою без права внесення застави відносно захисника Мальцева адвоката Ольги Панченко.
Прокурор Войтов тричі не може відповісти на питання, поставлено саме йому суддями апеляційного суду і навіть активна допоміжна жестикуляція слідчого Войтову не допомагає.

Наостанок додамо, що прокурору Войтову також вдається і заощаджувати. У декларації за 2024 рік Войтов Руслан Григорович задекларував отримання доходу в розмірі 1 431 548,0 грн., з них: заробітна плата у розмірі 1 231 078,0 грн., пенсія 200 470,0 грн. При цьому, наявні заощадження, а саме: 450 000,0 грн. готівки, 9 500 Євро, що по середньому курсу НБУ(43,45 рн за 1 Євро), що становить 412 775 грн., 196 264 гривень розміщених на банківських рахунках, що разом складає 1 059 039 гривень.

Підсумовуючи скажемо, що чоловік та державний службовець, який проживає в Одесі під час війни в квартирі в 124,9 квадратних метри; маючи 2 групу інвалідності по зору катається на незадекларованому BMW X3 та любить влучно постріляти; заощаджує та має пільги та додаткові відпустки – не має жодного морального права на пафосні виступи в суді із бравадою на тему «тут війна, а ви забули» відносно цивільних осіб – адвокатів.

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

Учасники круглого столу без перебільшення називали книгу унікальною. Але мова йшла не стільки про літературну новизну, скільки про те, як вона висвітлює одну з найтривожніших тем сучасності — приватні військові компанії, що стали невід’ємною частиною як державних, так і недержавних операцій.

«Я ніколи не читав нічого подібного», — зізнався професор Джеймс Фінкенауер, заслужений кримінолог і колишній радник Міністерства юстиції США.

«Ця робота еклектична, але надзвичайно точна у фокусі. Головний її внесок полягає в тому, що вона викликає дискусію про воєнізовані організації та їхню роль у світі».

Саме роль ПВК, які не визнають правил і впливають на характер майбутніх воєн, опинилася в центрі дискусії. На думку Фінкенауера, такі формування стирають відмінності між терористами, найманцями і представниками організованої злочинності. Їх особливість полягає в тому, що вони діють у правовому вакуумі, не визнаючи ні Женевські конвенції, ні базові принципи міжнародного права.

«Ці люди не мають наміру дотримуватися правил війни. Вони можуть робити все, що хочуть, і вони не грають за встановленими правилами. Це пов’язує їх як з терористичними організаціями, так і з організованими злочинними угрупованнями».

Професор Джером Крейс, президент EUASU, продовжив цю думку, зробивши акцент на безкарності, в якій діють ПВК та їхні аналогічні гібридні форми:

«Книга дає чітке розуміння того, що коли ми говоримо про приватні військові компанії та інші державні і недержавні структури, здатні вчиняти злочинні дії, вони роблять це таким чином, щоб уникнути відповідальності».

Таким чином, за словами Крейса, війна стає сферою, де ПВК та їх аналоги виступають в ролі «орендодавців насильства». При цьому навмисно створюється дистанція, розрив між виконавцем і тим, хто віддає накази, щоб ніхто не міг бути прямо звинувачений. Професор вважає, що в майбутньому ми будемо спостерігати тільки зростання цього явища. І книга дуже добре ілюструє цей момент.

Особливо гостро поставив проблему Дуайт Вілсон, експерт з безпеки і член-кореспондент EUASU:

«Ми живемо у світі, де цивілізовані суспільства платять іншим, щоб ті робили те, що самі не можуть — або не хочуть. Війна, безумовно, є однією з таких областей».

Вілсон окремо звернув увагу на питання, яке підняв доктор Мальцев у цій книзі: ми стоїмо на порозі появи «приватних військових адміністрацій» — структур, які поєднують у собі функції армії, бізнесу, розвідки і навіть соціальної інфраструктури. І саме в цьому напрямку, стверджує він, рухається військовий ландшафт XXI століття.

«Це те, чого ми ще не бачили в повній мірі. Деякі ПВК вже розростаються, як гідра з безліччю щупалець, і займаються найрізноманітнішими видами діяльності — від логістичних ланцюжків до володіння судами і медичними центрами. Коли починають формуватися такі масивні структури, здатні робити все відразу і об’єднуватися в одну компанію, це дійсно лякає. Але саме в цьому напрямку ми явно рухаємося».

Співавтор книги, професор Харві Кушнер, бачить у цій трансформації важливий поворот і для аналізу тероризму.

«Військові злочини — це порушення законів війни. Тим часом тероризм — це акт насильства, що викликає страх для досягнення певних змін. Мене цікавить перетин цих двох явищ».

Кушнер визнав, що співпраця з українським вченим Олегом Мальцевим допомогла йому поглянути на цю проблему під новим кутом, а робота з Європейською академією наук України була для нього видатним досвідом.

«Я подумав, що моя участь у роботі з Олегом і його підхід до концепції військових злочинів, яка не тотожна тероризму, можуть допомогти прояснити ситуацію з тероризмом, оскільки досі немає загальноприйнятого визначення тероризму».

Французький соціолог і політолог Люсьєн Улахбіб запропонував розглядати те, що відбувається, не як «жорстоке насильство», а як «м’який тероризм»:

«Я вважаю, що в майбутньому, а може, навіть зараз, існує свого роду «м’який тероризм» — злиття держави і корпорацій, спрямоване на контроль над населенням. У США проходять студентські протести, але мова йде не тільки про протести, а й про ідеологію. Одні марширують на протестах, інші в ЗМІ поширюють інформацію, і таким чином контролюється свідомість людей, в першу чергу, звичайно, через ЗМІ».

Він підкреслив, що нова форма насильства — це не тільки зброя, але й вплив на свідомість, на сприйняття реальності. І саме тому ключовою цитатою книги він назвав:

«Цивілізовані люди не здатні протистояти викликам нецивілізованого характеру. Тобто, коли потрібні таємні дії, держава наймає «лиходіїв-поганів» для виконання таких завдань і розглядає, наприклад, тероризм як акт комунікації».

Олег Мальцев, академік EUASU і автор книги, під час роботи над книгою розповідав, що робота над книгою почалася в 2019 році з дослідження приватних розвідувальних структур, а в 2022 році тема стала особистою: «тема вибрала нас».

«Якщо щось існує, значить, комусь це потрібно. Ми обрали цю тему, тому що вона безпосередньо стосується досвіду звичайних людей, які потрапили в екстремальні ситуації. Багато в чому не ми обрали цю тему — це тема «обрала» нас, українців. Більше того, ми були послідовні в наших дослідженнях — на початку 2019 року ми почали вивчати приватні розвідувальні служби в рамках бізнес-структур».

Під час досліджень Олег Мальцев зазначав, що ця книга є лише першим кроком у великому дослідницькому циклі.

«У наступних томах буде описано технологію, яка дозволить будь-якій людині прогнозувати такі події, як війна та окупація (вживати заходів для своєї безпеки), і розуміти, що буде після війни. Ми піднімаємо це питання для дослідження, тому що для нас воно представляє майбутнє. А майбутнє — за приватними військовими адміністраціями».

Таким чином, це робить книги з даного дослідницького циклу не просто теоретичною працею, а потенційно — технологічним інструментом виживання для людей в епоху гібридних конфліктів.

На жаль, цей круглий стіл пройшов без участі одного із співавторів цієї книги. Через вісім тижнів після офіційного анонсу початку роботи над книгою Олег Мальцев був заарештований Департаментом військової контррозвідки СБУ у справі, яку правозахисники та незалежні експерти кваліфікують як сфабриковану. За фабрикацією, на думку французької правозахисної організації Coordination des Associations et des Particuliers pour la Liberté de Conscience (CAP/Liberté de Conscience), стоїть співробітник військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк, який отримав підвищення в званні після арешту вченого.

Цей арешт, на думку колег і учасників круглого столу, став прямим свідченням того, що тема книги б’є в больові точки тих, хто хотів би, щоб питання приватних армій, незаконних збройних структур і приватизованого насильства залишилися за кадром.

«Коли ти називаєш речі своїми іменами, тебе спочатку ігнорують, потім висміюють, а потім саджають», — резюмував один з учасників круглого столу в приватній розмові.

Читайте більше матеріалів у справі Олега Мальцева:

• Ціна захисту: Ігор Федоренко про тиск на адвокатів і боротьбу за свободу Ольги Панченко
• Співробітники ДВКР СБУ використали “втемну” органи прокуратури та слідства СБУ для реалізації комерційного замовлення. Справа Олега Мальцева
• Перемога у справі адвокатки Ольги Панченко: вона вийшла на волю
• «Ні сепарів, ні російського сліду». Справа Олега Мальцева. Розслідування завершено
• В ООН заявили про незаконність кримінальної справи щодо українського вченого доктора Олега Мальцева. Пресреліз
• В ООН передано Detective Report, що вказує на виконавців замовної справи щодо Олега Мальцева
• ООН: справа українського вченого Олега Мальцева буде ретельно розслідувана
• «Замовна кримінальна справа проти Dr. Олега Мальцева – це ганьба правоохоронної системи України». Канадський професор Михайло Бодеманн
• Марія Ковалева про справу Олега Мальцева. А судді хто?
• Справа Олега Мальцева: українські силовики використали шаблони радянської влади
• Свідок у справі чи рейдер? Нові деталі в кримінальній справі Олега Мальцева
• Рішення суду: російські наративи про «секту Мальцева” — недостовірні
• Коли емоції зустрічаються з правом — перемагати має право. Інакше буде хаос
• Помста та «останнє китайське попередження» – адвокат Євгенія Тарасенко про резонансну справу арешту адвоката Ольги Панченко
• СБУ випустили цепного пса, або як в Україні намагаються підмінити суд уявною громадською думкою
• Солідарність під Забороною або Спецдозвіл на Істерику
• Погонщик ослів або особиста помста СБУ
• «Бойова співучасниця» з планети Тінія. Новий поворот у справі академіка Олега Мальцева
• У справі Мальцева Олега Вікторовича детективи знайшли 4 ознаки замовного процесу
• Розслідування фактів дискредитації академіка Мальцева
• Петиція на захист академічної свободи: справа Олега Мальцева викликала міжнародний резонанс
• Звернення до українського суду проф. Джерома Крейса (Нью-Йорк)
• Міжнародна спільнота ініціювала публічні звернення до українського суду у справі Олега Мальцева
• Французький вчений Люсьєн Улабіб закликав український суд справедливо розглянути справу науковця Олега Мальцева
• Жадібність, юридична безграмотність і відчуття безкарності загнали співробітників ДВКР СБУ в глухий кут у справі Олега Мальцева
• Незручна правда: що насправді розкриває справа Олега Мальцева і арешт його адвокатки Ольги Панченко
• Як адвокати Олег Мальцев і Ольга Панченко збиралися захопити Одесу
• “Мовчання більше не розкіш»: інтерв’ю з Володимиром Клочковим про тиск на адвокатів, справу Панченко та нову громадську ініціативу
• «Олег Мальцев має повернутися до науки». Звернення незалежного дослідника Марко Андреаккіо до українського суду
• Колишній офіцер ізраїльського контртерористичного спецпідрозділу звернувся до українського суду у справі Олега Мальцева
• Британський дослідник закликав український суд до справедливого розгляду справи Олега Мальцева
• Олег Мальцев не піддався вербуванню гру. Спецслужби рф вирішили знищити його діяльність?
• До Офісу Президента надіслано звернення щодо справи вченого Олега Мальцева
• Представник академічної спільноти Будапешта виступив із заявою щодо затримання Олега Мальцева
• “Це фактично єдина особа яка зробила настільки багато для науки”. Арешт Олега Мальцева залишається у фокусі академічної уваги
• Чергове засідання у справі Олега Мальцева завершилося без розгляду доказів
• Процесуальні “диверсії” в залі суду. Інтерв’ю з адвокатом Олександром Бабіковим у справі Олега Мальцева
• Як в Україні прослуховують адвокатів, або полювання за «червоним телефоном» Ольги Панченко
• Контррозвідник Волошенюк за Фрейдом
• Як «агенти ГРУ» виявилися українським підпіллям

4 червня в Приморському районному суді Одеси мало розпочатися розгляд по суті гучної кримінальної справи проти Олега Мальцева та його колег. Однак процес знову зводився до продовження запобіжного заходу. Ми поспілкувалися з одним із захисників, адвокатом Ігорем Федоренко, про те, що відбувається у залі суду — і за його межами.

— Пане Федоренко, як ви оцінюєте засідання, що відбулося?
Наші підзахисні незаконно утримуються під вартою вже понад вісім місяців — за статтями, які в принципі не передбачають застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не підкріплені жодними доказами.
На цьому засіданні мав розпочатися розгляд справи по суті. Однак цього не сталося. Натомість суддя і прокурор розпочали засідання з обговорення своїх майбутніх відпусток. У судді Кривохижі відпустка починається з середини червня, у прокурора Войтова — з початку липня і триває майже до кінця серпня. Більше того, прокурор Войтов заявив, що у групі з десяти прокурорів замінити його чомусь може лише один. Інші вісім — невідомо де. При цьому і в цього єдиного “заступника” вже заздалегідь узгоджені інші справи, і він не зможе бути присутнім. А після цього, замість переходу до розгляду справи по суті — суд почав розгляд клопотання прокурора Войтова про продовження запобіжного заходу обвинуваченим, хоча це питання не було критичним, оскільки до закінчення строку попереднього запобіжного заходу залишалося ще достатньо часу. У підсумку обвинувачених залишили під вартою ще на 2 місяці, і на цьому засідання закрили.

— Виходить, що замість того, щоб розглядати по суті докази, які могли б показати незаконність тримання людей під вартою, робиться акцент на черговому продовженні запобіжного заходу?
Саме так. Сьогодні мало бути зачитано обвинувачення, де прокурор Войтов хоча б у скороченій формі мав би пред’явити кожному обвинуваченому суть обвинувачення і вказати склад злочину щодо кожного з них. Було б логічно спочатку заслухати обвинувачення, а вже потім ставити питання про продовження запобіжного заходу. Але прокурор обвинувачення не зачитав, натомість одразу знову почали обговорювати запобіжний захід. А суддя це підтримав.
Усе це виглядає як погоджена, заздалегідь спланована позиція прокурора і судді: ми йдемо у відпустку, а обвинувачені нехай поки почекають у СІЗО. Це виглядає, м’яко кажучи, некрасиво. По суті, вони заздалегідь подбали про свою відпустку — і продовжили арешт, щоб обвинувачені, які не вчиняли злочинів і щодо яких немає жодних доказів, провели цей час у СІЗО. Інакше як прагнення залишити людей “дочекатися” їх з відпустки у в’язниці, я це розцінити не можу. Це виглядає як свідоме порушення прав людей, особливо з огляду на відсутність будь-яких доказів.

На цьому засіданні впадало в очі, що суд виглядає як повністю підконтрольний і слухняний орган, який замість здійснення правосуддя фактично підлаштовується під позицію сторони обвинувачення.

Мені абсолютно незрозуміло, чому суд допускає відверте неповагу з боку прокурора до себе.
У черговий раз ми зіткнулися з ситуацією, коли прокуратура не підготувала і не переклала документи, необхідні для належного розгляду клопотання. Зокрема, обвинувачений Сергій Енгельман, громадянин Німеччини, не зміг взяти участі в розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу, оскільки документи зі сторони обвинувачення не були перекладені німецькою мовою. Це є прямим порушенням його прав. Клопотання по суті ідентичні, відрізняються лише датами, однак прокурор не спромігся своєчасно виконати їх переклад і передати обвинуваченому, хоча переклади у нього, по суті, вже були.

У підсумку розглядалися клопотання щодо всіх обвинувачених, крім Сергія Енгельмана. І тільки тому, що прокурор не підготував їх належним чином. Що це, як не показник неповаги — ні до суду, ні до своїх обов’язків. Суд же усе це “проковтнув” і не відреагував.
Тобто засідання, яке відбудеться 16 червня — знову буде присвячене запобіжному заходу, цього разу щодо Енгельмана. Можна припустити, що слухання обвинувального акта знову відкладається. Усе це створює враження навмисного затягування процесу для тримання людей під вартою.

За такої ситуації і за такого ставлення як з боку прокурора, так і з боку судді, говорити про незалежність і об’єктивність судової влади видається вкрай складно.

— У справі Ольги Панченко апеляційний суд цілком аргументовано скасував рішення про тримання її під вартою. Чому, на вашу думку, суди щодо ваших підзахисних ігнорують аналогічні аргументи, враховуючи, що підозри щодо них практично ідентичні?
Так, саме так. Стосовно адвокатки Ольги Панченко розглядалося аналогічне, буквально ідентичне підозрювання. Так, справа йде в окремому провадженні, але суть абсолютно та сама. Апеляційний суд тоді дуже ретельно проаналізував позиції і надав Ользі заставу, поставивши абсолютно правильні питання стороні обвинувачення: що означає, коли стверджується, що людина збирається переховуватись від слідства, може вчинити новий злочин? 

— Як же тоді розуміти, що стосовно ваших підзахисних це повністю ігнорується і їм знову продовжують запобіжний захід?
Суд першої інстанції, на мою думку, діє під впливом прокуратури. Суд не має доказів того, що жінки, обвинувачені у нетяжких злочинах, становлять якусь загрозу або ризики, що виправдовують тримання їх під вартою. Проте суд бездоказово і, можна сказати, бездумно слідує за проханням прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави, попри те, що за цими статтями строк такого тримання невдовзі перевищить максимально допустимий.
Наступні засідання призначаються з такою частотою, що не дають можливості повноцінно розглядати справу. Поки чекатимемо апеляцію, вже знадобиться чергове продовження.
У результаті створюється враження, що справа рухається саме з такою швидкістю, щоб безпідставно продовжувати запобіжний захід людям за нетяжкими злочинами і просто тримати їх у в’язниці.
І в цьому суддя з прокурором стають співучасниками своєрідного захоплення і утримання заручників. Я би назвав це саме захопленням і утриманням заручників. Інакше я це назвати не можу.

— Чи була в обвинувачених можливість викласти свою позицію?
У суді виступили обвинувачені дівчата. Вони знову заявили, що абсолютно не розуміють, у чому саме їх звинувачують, не усвідомлюють суті висунутих обвинувачень і не мають жодного стосунку до будь-яких злочинних дій. Також вони не розуміють, чому залишаються під вартою.

 Усі троє повідомили, що під час допитів їм не ставили питань по суті справи, а цікавилися особистим життям Олега Мальцева.
Більше того, вони намагалися розповісти про тиск і погрози, які відчували після затримання. Дівчата хотіли заявити про незаконні дії з боку правоохоронців — погрози, психологічний тиск і обман. Однак, щойно вони почали про це говорити, прокурор грубо їх перебив, не давши можливості повноцінно викласти свої показання.
Суддя при цьому не втрутився, а фактично підтримав таку лінію поведінки: м’яко, але рішуче не дозволив обвинуваченим висловитися до кінця. Суддя перебивав дівчат, намагався перевести розмову на іншу тему і фактично не дав їм договорити. Це було помітно неозброєним оком і свідчить про зневажливе ставлення до прав обвинувачених.

Примітка: наша редакція раніше писала про методи роботи співробітника військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка і його нездоровий інтерес у статті “Контррозвідник Волошенюк по Фройду”, де були оприлюднені заяви затриманих дівчат у справі науковця Олега Мальцева. Вони публічно говорили про тиск і погрози з боку співробітника військової контррозвідки Євгена Волошенюка.

Що я ще хочу відзначити. Це вже підмітила моя колега Олена Бабікова: у прокурора Войтова абсолютно ідентичні, буквально слово в слово списані з шаблону тези про нібито можливі ризики з боку обвинувачених.
Причому, як не дивно, ці формулювання однакові і для, наприклад, Ільюші Марини, і для Олега Мальцева — хоча це різні люди з різними так званими “ролями” у справі.
Усе це виглядає як формальний, відштампований текст без жодного сенсу, який закінчується висновком: вони повинні сидіти у в’язниці просто тому, що так хоче прокурор. І суд усе це приймає без жодної критики.

Найбільше мене, чесно кажучи, дивує — і я прямо про це сказав у суді — що прокурор постійно займає позицію «це моя думка, я так вважаю».
Я прямо заявив: прокурор може писати що завгодно, але рішення ухвалює суд. А отже, відповідальність за незаконне утримання під вартою несе саме він — суд.

 Суддя має спиратися на матеріали, які пояснюють, чому за нетяжким злочином без доказів люди вже восьмий місяць перебувають під вартою. Це вже відповідальність суду. Що він на це скаже? Чим він це обґрунтує? Якими документами? Я цього не розумію.

Адже якщо брати до уваги статтю 260, частину 1, то тримання під вартою є незаконним.
Усе більше виникає бажання ініціювати кримінальне провадження за фактом незаконного утримання осіб під вартою, до яких така міра запобіжного заходу не може бути застосована.

Крайнім у цій ситуації виявиться суддя, якому згодом ставитимуть питання: «Ви ухвалювали рішення, були ознайомлені з КПК?» — «Так». — «На яких підставах ухвалювали?» — «Так сказав прокурор». Але прокурор лише висловлює думку, а рішення ухвалює суддя. У результаті люди незаконно залишаються під вартою — під печаткою суду і з підписом судді!

Тому я не розумію, чому суддя Кривохижа дозволяє прокуратурі так поводитися із собою — починаючи з низької якості підготовки документів, відсутності доказів і аж до відвертого компрометаційного використання суду. А суд при цьому жодним чином не реагує.

Навіть апеляційний суд, який раніше на етапі досудового слідства підтримував рішення про продовження запобіжного заходу, почав дистанціюватися.
На останніх засіданнях він намагається максимально уникнути ухвалення остаточного рішення і прагне звільнитися від розгляду цього питання.
 

Особливо на тлі того, що в інших справах — де фігурують особи, які застосовували зброю — обираються м’які запобіжні заходи, такі як нічний домашній арешт.
А тут — жінки, обвинувачені за менш тяжкими статтями, без доказів, утримуються під вартою без жодного належного правового обґрунтування і без права застави вже 8 місяців.

Тому ситуація, на мою думку, починає загострюватися. Яким би не був прокурор — неправим, недобросовісним чи навіть відверто зловживаючим своїми повноваженнями — у підсумку вся відповідальність ляже на суд і на суддю.

Адвокат Ігор Федоренко, партнер Адвокатського об’єднання «DEFENSORES»

З повним ходом засідання можна ознайомитися за посиланням

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

Таким чином, замість того, щоб розпочати дослідження доказів, дати оцінку обґрунтованості обвинувачення, суд обмежився продовженням запобіжного заходу, залишивши всіх під вартою без застави, не перейшовши до дослідження доказів, і закрив засідання.

Захист вважає такі дії навмисним затягуванням процесу та процесуальною “диверсією” За словами адвоката Олександра Бабікова, прокурор Руслан Войтов «зловживає процесуальними повноваженнями», а суд «підмінює розгляд справи по суті другорядними питаннями».

Крім того, в залі суду стався конфлікт між прокурором і адвокатами. Прокурор дозволяв собі особисті випади, ігнорував етичні норми, а також порушував право іноземного підзахисного (Німеччина) на переклад процесуальних документів його рідною мовою.

Наступне засідання призначене на липень. Проте, за словами захисту, жодних гарантій, що воно буде ефективним, наразі немає.

Детальніше про перебіг засідання, конфлікт у суді та позицію захисту — в інтерв’ю з адвокатом Олександром Бабіковим

Ще у грудні 2024 року на міжнародній платформі change.org була опублікована петиція Demand Justice: Suspicion of Malicious Prosecution in Dr. Maltsev Case на підтримку вченого. Вона швидко набрала підписи з різних країн і стала одним із перших сигналів про масштаб проблеми, яка вийшла далеко за межі української юрисдикції.

Бельгійська правозахисна організація Human Rights Without Frontiers заявила, що кримінальне переслідування Олега Мальцева є незаконним і має ознаки фабрикації. У свою чергу, французька правозахисна організація Coordination des Associations et des Particuliers pour la Liberté de Conscience (CAP/Liberté de Conscience) під час виступу на сесії ООН вказала на особисту зацікавленість і мотив помсти з боку офіцера Департаменту військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка, який проводив слідчі дії у справі. Саме цей співробітник, за словами міжнародних експертів, координував процес, який містить ознаки фабрикації доказів.