4 червня 2025 року в Приморському районному суді відбулося чергове судове засідання у справі Олега Мальцева. Замість переходу до дослідження доказів, суд обмежився продовженням запобіжного заходу. Одразу після засідання наш кореспондент поспілкувався з адвокатом Олександром Бабіковим, який представляє інтереси одного з обвинувачених — громадянина Німеччини Сергія Енгельмана. Розмова з адвокатом показує, що процес у справі Олега Мальцева супроводжується численними процесуальними порушеннями та зловживаннями з боку обвинувачення. Суд, на думку захисту, грає на боці прокуратури, ігноруючи обов’язок досліджувати докази по суті. Саме поводження прокурора Руслана Войтова викликає питання не лише з точки зору етики, а й законності.
Інтерв’ю
— Олександре, розкажіть, що сьогодні відбувалося в суді?
— Наразі справу вже призначено до судового розгляду, розпочалося судове слідство — стадія, на якій здійснюється дослідження доказів, зібраних стороною обвинувачення та захисту. Ми наполягаємо на тому, щоб цей етап був пройдено якнайшвидше, оскільки, щойно суд приступить до вивчення наданих прокуратурою матеріалів, стане абсолютно очевидною абсурдність висунутих обвинувачень, їх неспроможність і повна беззмістовність.
Саме тому прокурор усіма силами затягує процес, прагнучи якнайдовше відтягнути момент початку розгляду доказів по суті. Так сьогоднішнє засідання знову почалося з клопотання про продовження запобіжного заходу, хоча, по суті, потреба в цьому виникне лише через два тижні — термін дії попереднього заходу ще не сплив. Таким чином, замість того, щоб розпочати дослідження доказів, дати оцінку обґрунтованості обвинувачення, суд сьогодні обмежився продовженням запобіжного заходу, залишивши всіх під вартою без застави, не перейшовши до дослідження доказів, і закрив засідання.
— Я думала, що сьогоднішнє судове засідання було саме з питання продовження запобіжного заходу. Але, судячи з вашого пояснення, все виглядає дещо інакше. Можете пояснити, як це влаштовано? Я не юрист, тому, можливо, не все правильно уявляю.
Коли йде досудове розслідування, судові засідання проходять тематично: кожне засідання присвячене окремому питанню — продовженню запобіжного заходу, накладенню арешту на майно, наданню тимчасового доступу, усуненню від посади тощо. Тобто кожне засідання розглядає одну конкретну тему.
А у нашому випадку вже розпочато судовий розгляд по суті справи. Це означає, що йде єдиний, безперервний процес, у рамках якого суд проводить судове слідство — розглядає докази як сторони обвинувачення, так і сторони захисту. Паралельно з цим, у рамках основного процесу, можуть розглядатися і другорядні, забезпечувальні питання, такі як запобіжний захід.
Однак у цій ситуації суд фактично підмінив розгляд справи по суті розглядом виключно другорядних питань — продовженням тримання обвинувачених під вартою. Суд навіть не приступав до вивчення доказів, тобто суд продовжує «вірити на слово прокурору» без всебічного вивчення й оцінки доказів обґрунтованості обвинувачень, вкотре продовжив тримання під вартою. Тобто зробив це без дослідження, критичного аналізу викладених прокурором фактів і доводів.
— Тобто дії прокурора спрямовані на штучне продовження тримання під вартою?
— Абсолютно. Прокурор Войтов вкотре, замість надання суду доказів, подав клопотання про продовження запобіжного заходу, мотивуючи це тим, що питання, пов’язані з продовженням тримання під вартою, є невідкладними і підлягають першочерговому розгляду. Хоча продовження запобіжного заходу можна було здійснити і через два тижні, оскільки строк раніше обраного заходу ще не сплив.
— Невже суддя Кривохижа цього не розуміє?
— Це і є процесуальна диверсія. Суть процесуальних диверсій полягає в тому, що сторони, зловживаючи наданими їм процесуальними правами, користуються законом і законною процедурою. Формально все за законом, але по суті — зловживання процесуальними правами. Суддя міг відмовити у негайному розгляді клопотання, але не зробив цього. Більше того, найближче судове засідання призначено на 16 червня, і часовий інтервал до цієї дати цілком достатній. Саме на цьому засіданні має розглядатися запобіжний захід щодо мого підзахисного — громадянина Німеччини Сергія Енгельмана. Ця обставина дозволяла без шкоди для процесу перенести розгляд клопотання прокурора на пізніший термін, а до того критично оцінити письмові докази прокурора або допитати свідків обвинувачення.
Для чого це було зроблено? Причини дві. По-перше, щоб продовжити тримання обвинувачених під вартою ще на два місяці. По-друге — для створення неоднозначної ситуації під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту в апеляційному суді.
Напередодні апеляційний суд, виходячи з позиції того ж прокурора Войтова, відклав засідання, посилаючись на повітряну тривогу. Прокурору було “страшно” розглядати питання про запобіжний захід. При цьому, коли виникає необхідність відправити людину під варту або провести обшук, представники обвинувачення, як правило, не виявляють такого трепетного ставлення до повітряних тривог і діють досить оперативно, не зважаючи на обставини.
У цьому випадку була очевидна можливість затягнути процес: відклавши засідання в апеляційному суді, а в суді першої інстанції — ініціювати нове продовження запобіжного заходу. У результаті виникає юридична колізія: як апеляційний суд може розглядати скаргу на продовження запобіжного заходу, якщо в результаті сьогоднішнього продовження строку тримання під вартою це рішення фактично втратило чинність?
Це один із поширених процесуальних прийомів, спрямованих на зниження ефективності апеляційного контролю та ускладнення процедури оскарження тримання під вартою.
Також практика багаторазового відкладання засідань відтягує розгляд по суті, не дозволяючи переходити до оцінки законності та обґрунтованості обвинувачення. І таким чином судовий процес може бути зведений до нескінченного продовження запобіжного заходу, утримання людей під вартою, залишаючи їх у нелюдських умовах слідчого ізолятора і систематично порушуючи їхні права, фактично позбавляючи їх права на справедливе та своєчасне правосуддя, змушуючи їх погоджуватися на угоду з визнанням вини.
— Чим був спричинений конфлікт у судовому засіданні між прокурором і адвокатами?
Хочу відзначити один важливий момент: Кримінальний процесуальний кодекс України покладає на прокурора не лише функцію обвинувачення, але й обов’язок встановлювати обставини, що пом’якшують вину обвинуваченого або взагалі виключають його кримінальну відповідальність. Крім того, діяльність прокурора регулюється Законом України «Про прокуратуру», який прямо вимагає від нього дотримання етичних норм і поведінки в межах закону.
Прокурор не повинен забувати, що він — такий самий учасник процесу, як і адвокат. Його процесуальний статус не є вищим за статус адвоката. Тому поведінка, яку сьогодні в суді продемонстрував прокурор Войтов, поряд із некомпетентністю, найімовірніше, свідчить про те, що він утратив самовладання та душевну рівновагу, усвідомлюючи, до якого результату наближається ця справа.
Я вважаю, що якщо суд дійсно всебічно розбереться в обставинах, то місце на лаві підсудних згодом буде відведене саме прокурору Войтову — за незаконне притягнення людей до кримінальної відповідальності. Ймовірно, він сам починає це усвідомлювати, що й провокує в нього агресію на адресу сторони захисту, яка, на відміну від нього, просто сумлінно та професійно виконує свою роботу.
Замість того щоб наводити юридичні аргументи та спиратися на норми закону, прокурор Войтов вступав у суперечки з адвокатами, дозволяв собі звинувачувальні випади в їхній бік і доходив до звинувачень у скоєнні злочинів у стінах суду, стверджуючи, що хтось із захисників щось «не так сказав». Така поведінка є абсолютно неприпустимою та негідною статусу прокурора.
Вважаю, що причиною такої поведінки прокурора Войтова стало те, що він почав здогадуватися про відповідальність за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності — і це викликає в нього агресію до сторони захисту, яка просто професійно виконує свою роботу.
Також хотів би зазначити, що ще одним поясненням такої поведінки є те, що починаючи з січня цього року, йому не вдається до кінця розібратися зі змістом статті 42 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає права обвинуваченого.
До теперішнього часу, попри численні письмові клопотання, а також усні заяви, він так і не засвоїв, що при продовженні строків тримання під вартою іноземним громадянам процесуальні документи мають вручатися зрозумілою для них мовою — тією, якою вони володіють.
У підсумку, на початку сьогоднішнього судового засідання з’ясувалося, що моєму підзахисному, громадянину Німеччини Сергію Енгельману, прокурор так і не надав перекладені документи. У результаті підзахисний, що цілком природно, відмовився приймати матеріали українською мовою, якою він не володіє.
Прокурор Войтов, розуміючи, що він «вляпався», почав провокувати конфлікти з іншими адвокатами, намагаючись дорікати їм за те, що вони захищають своїх клієнтів. Такі поведінкові реакції та дії ми розцінюємо як ознаку втрати прокурором Войтовим душевної рівноваги, що, своєю чергою, свідчить і про його професійну неспроможність.
— А що означає — дорікати захисникам за те, що вони захищають своїх клієнтів? Це як розуміти?
Таке, до речі, досить часто трапляється, коли непрофесійні або некомпетентні прокурори, усвідомлюючи слабкість своєї позиції в суді — особливо коли суд починає вказувати на їхню непрофесійність або безпідставність обвинувачень — зриваються і починають заявляти, що вина, мовляв, очевидна, а адвокати лише заважають правосуддю здійснитися тощо. Тобто несуть повну нісенітницю, яка не має жодного стосунку до об’єктивного розгляду кримінальної справи.
Хоча заради об’єктивності слід відзначити і певні «позитивні тенденції» з боку прокуратури. Після трьох програних у суді справ щодо нашої колеги, адвоката Ольги Панченко — стосовно запобіжного заходу, арешту майна та доступу до її телефонів і комп’ютера — усвідомивши тотальну дискредитацію органу прокуратури в медіапросторі, на сьогоднішньому засіданні була присутня «вільна слухачка», яку представники прокуратури буквально «привели за руку», ймовірно, для висвітлення процесу в «незалежному виданні».
До таких висновків ми дійшли, оскільки прокурор Войтов активно спілкувався з нею до і після судового засідання, вона щось записувала на диктофон, робила нотатки в блокноті.
Проте журналісткою себе суду вона не представила, хоча це важливо, оскільки коли йдеться про присутність журналіста в судовому засіданні, суд зобов’язаний винести це питання на обговорення з учасниками процесу та вислухати думки всіх сторін — у тому числі підсудних і їхніх захисників. Розгляд такого питання є обов’язковим, і за його підсумками суд постановляє окрему протокольну ухвалу.
Можливо, приховування свого журналістського статусу було пов’язано з невпевненістю в тому, чи вдасться підготувати публікацію в інтересах сторони обвинувачення — і таким чином вона залишила за собою можливість для відступу.
У будь-якому разі ми, як сторона захисту, вітаємо будь-яке висвітлення, у тому числі й з боку тих журналістів, які прямо чи опосередковано взаємодіють із обвинуваченням. При цьому ми, звичайно, очікуємо від таких журналістів — незалежно від того, яке видання вони представляють — об’єктивності. А саме — що у своїх нотатках і публікаціях вони відобразять не лише позицію обвинувачення, але й факти порушень, допущених прокуратурою в ході процесу.
Зокрема, йдеться про недотримання прав наших підзахисних, а також про непрофесійну поведінку прокурора в судовому засіданні.
Олександр Бабіков — доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права та процесу Національного авіаційного університету, керуючий партнер Адвокатського об’єднання DEFENSORES.
З повним ходом засідання можна ознайомитися за наступним посиланням