Як все починалося?

У вересні 2024 року інформаційний простір України, а слідом і англомовний сегмент мережі Інтернет, вибухнув. Заголовки не залишали місця для сумнівів: «СБУ знешкодила оперативно-бойову групу ГРУ». У центрі скандалу опинився відомий вчений і адвокат Олег Мальцев.

Медійна машина працювала бездоганно. Пересічному громадянину не давали часу на роздуми, його бомбардували візуальними образами. Людям показували кадри затримання. Але головним цвяхом програми, тим самим «гачком», на який ловиться громадська думка, став ніж. Не просто холодна зброя, а клинок із зловісною абревіатурою «фсб» і відповідною геральдикою.

Логіка, запропонована аудиторії, була вбивчо простою: якщо у людини вдома лежить ніж ФСБ, значить, вона агент. Навіщо докази зв’язку з агресором, перехоплення розмов або фінансові транзакції, якщо є така гарна картинка?

Але у будь-якої брехні є термін придатності. У справі Олега Мальцева цей термін закінчився в квітні 2025 року. Іронія долі полягає в тому, що «скриньку Пандори» відкрила не захист обвинуваченого, а ті, хто більше за всіх прагнув його ув’язнення.

Ефект Барбари Стрейзанд по-одеському

Журналістка-фрілансер Оксана Піднебесна відома своєю непримиренною позицією щодо Олега Мальцева. Саме її активність в мережі Інтернет стала каталізатором викриття, якого ніхто не очікував.

У квітні 2025 року, в розпал мережевих баталій, Піднебесна вирішує викласти козир. Вона публікує фотографію з обшуків у Олега Мальцева.

Але це було не те вилизане, кадруване фото, яке місяцями тиражувала прес-служба СБУ. Це був «сирий» вихідний файл.

Різниця між офіційним релізом і витоком Піднебесної виявилася помітною. Прес-служба відомства працювала професійно: знімки були обрізані, акценти зміщені, накладені водяні знаки. Це був «парадний портрет» доказу, створений для залякування.

Оксана Піднебесна ж, у пориві довести провину Олега Мальцева, виклала в мережу широкий кадр без ретуші і без логотипів СБУ.

Користувачі миттєво помітили недобре. Почалася стихійна перевірка, яка швидко переросла в повноцінну цифрову експертизу.

Ось як прокоментував користувач Михайло Гончаренко:

У форензіці є параметр – аналіз рівня помилок (ELA), який виявляє явну невідповідність артефактів стиснення. На фото, яке ви скинули, кругла емблема на клинку має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон. Такі неоднорідні сигнатури ELA характерні для складеного (простими словами відфотошопленого) зображення: шар емблеми має виражену історію стиснення, що вказує на те, що він був накладений або сильно відретушований після отримання оригінальної фотографії. Тобто емблема була вставлена в цифровий формат, а не вигравірувана на клинку. Навіщо ви поширюєте фейки? Ви ж журналіст.

Перевірка за допомогою FotoForensics

Ми вирішили не покладатися на коментарі і провели власну верифікацію зображення, використовуючи інструменти, визнані міжнародною спільнотою журналістів-розслідувачів (включаючи Bellingcat) і військовими фактчекерами.

Перший етап — прогон зображення через сервіс FotoForensics. Це стандартна процедура для перевірки автентичності фотоматеріалів.

Як видно з результатів перевірки, зона, де на клинку знаходиться абревіатура «фсб», має чужорідну структуру. Простіше кажучи, логотип був намальований або накладений поверх зображення. Якщо пояснювати простою мовою: коли ви зберігаєте фотографію у форматі JPEG, всі пікселі зображення стискаються приблизно однаково. Якщо ж ви берете шматок іншого зображення (наприклад, логотип) і вставляєте його в фото, а потім зберігаєте знову, цей «чужорідний» шматок матиме іншу історію стиснення. Логотип має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон (метал ножа). Він буде «світитися» на тлі решти зображення. Такі неоднорідні сигнатури характерні виключно для відредагованого зображення.

На цьому можна було б поставити крапку. Але ми вирішили піти далі і перевірити фізичну можливість існування такого ножа.

Експертна думка №1

Ми показали фотографію, опубліковану Піднебесною, професійному промисловому дизайнеру Володимиру (ім’я змінено з міркувань безпеки джерела). Володимир більше 15 років працює з металом і знає, як поводиться промінь лазера на будь-яких поверхнях. Ми задали просте питання: чи можливо так рівно нанести логотип на поверхню з різним рівнем висоти?

Це фізично неможливо, — заявив експерт. — Подивіться на геометрію клинка.

Володимир вказав на ключову деталь, яку пропустили фейкоделі — спуск (скос) леза. У будь-якого бойового або мисливського ножа є «голомень» (плоска частина біля руків’я) і є спуск — частина, де метал йде під кутом вниз, до ріжучої кромки. Між ними є чітка лінія перегину — грань.

Далі експерт прокоментував:

На фото логотип лежить абсолютно рівно. Якщо нанести гравіювання на перегин, малюнок повинен «ламатися». Та частина герба, що потрапила б на спуск, стала б каламутною, розфокусованою, лінії стали б товщими. Але головне — геометрія. Уявіть, що ви малюєте ідеальне коло на аркуші паперу, а потім згинаєте аркуш. Коло візуально перетвориться на овал або ламану фігуру. А тут? Ідеальне коло висить у повітрі над вигином металу.

Володимир пояснив, що жоден професійний гравер не стане розміщувати логотип на ребрі. Це гарантований брак. Логотип або зменшують, щоб він вліз на плоску п’яту клинка, або зсувають на лезо цілком.

Експертна думка №2

Якщо фізика і геометрія доводять підробку технічно, то історія і геральдика знищують її смислово. Ми звернулися до історика, що спеціалізується на символіці силових структур пострадянського простору (чоловік погодився прокоментувати зображення на правах анонімності).

Поглянувши на «доказ», експерт відразу вказав на ряд грубих помилок, які не могли бути допущені в офіційній продукції фсб, і тим більше цнс (Центру спеціального призначення).

Будь-яка офіційна емблема будується за суворими модульними сітками. У геральдиці немає випадкових символів або фігур, кожен елемент має суворе значення і місце. В офіційній емблемі органів держбезпеки меч — це символ караючої десниці. Він завжди є домінантою. Меч або вільний, або, якщо він вписаний в коло, він візуально розриває межі, лежить поверх них, – пояснює геральдист. Тут же ми бачимо, як текст в рамці буквально «душить» герб. Такої окантовки в офіційних емблемах даного відомства не існує.

Ще більш безглуздо, на думку експерта, виглядає шрифт. У нагородній зброї або офіційній символіці використовуються унікальні шрифтові гарнітури. На «ножі Мальцева» використано стандартний шрифт без зарубок (схожий на Arial або Myriad), просто вигнутий по дузі.

Це виглядає як офісна печатка ТОВ «Роги і Копита», а не як гравірування військового підрозділу, – коментує експерт. Текстове коло і подібний шрифт – це типовий шаблон у безкоштовних конструкторах печаток.

І дійсно, обведення, про яке говорив експерт, виглядає як звичайна офісна печатка.

На наш погляд, вийшло ідентично.

Пошуки чорної кішки, якої немає

Ми — журналісти, і ми звикли перевіряти інформацію. Припустимо, експерти помиляються. Припустимо, існує якась секретна, рідкісна серія ножів саме з таким «кривим» і фізично неможливим логотипом.

Ми почали перевірку за відкритими джерелами.

1. Вікіпедія та офіційні реєстри. Ми перевірили всі офіційні емблеми правління «В» (Вимпел). Жоден офіційний символ не збігається з тим, що намальований на ножі. Емблеми з такою примітивною текстовою окантовкою просто не існує в природі. Є окрема емблема, але в окантовці в стилі ТОВ «Роги і копита» ми не знайшли.

2. Шеврони та уніформа. Ми проаналізували тисячі фотографій шевронів, доступних в мережі Інтернет та на форумах колекціонерів. Нічого схожого.

І навіть сувенірна продукція на маркетплейсах виглядає інакше.

Ніж у спину правосуддю

Що ми маємо в сухому залишку?

1. Цифрова експертиза доводить: логотип накладено у фоторедакторі (різниця в піксельній структурі та артефактах стиснення).
2. Фізична експертиза доводить: гравірування ігнорує закони фізики та геометрії предмета (малюнок не ламається на гранях).
3. Геральдична експертиза доводить: дизайн логотипу не відповідає офіційним стандартам і виконаний дилетантом.
4. Моніторинг джерел доводить: такого символу не існує в реальності.

Найгучніший, наймедійніший доказ, на якому будувався образ «ворога» у справі Олега Мальцева — це фейк. Причому фейк неякісний, зроблений поспіхом, розраховуючи на те, що ніхто не буде вдивлятися. Але Оксана Поднебесна, сама того не бажаючи, дала суспільству можливість вдивитися. Вона опублікувала «сирий» файл, який став вироком для слідства.

Вже більше року нам розповідають захоплюючу казку про законспіровану групу ГРУ, яка мало не десантувалася в Одесу ще в 2014 році і цілих десять років «готувалася захоплювати владу» в місті. Але дозвольте запитати: де матеріальні сліди цієї підготовки? Де схованки зі зброєю? Де вибухівка (про яку, до речі, деякі особливо запопадливі ЗМІ намагалися приписати «від себе», але потім, мабуть, вирішили не ризикувати з настільки явною брехнею)? Де задокументований зв’язок з кураторами, де конкретні бойові завдання?

Нічого цього немає. У сухому залишку обвинувачення має лише звичайний ніж з приватної колекції Мальцева і «творчість» оперативника з кривими руками, який не зумів грамотно скористатися фотошопом.

Саме тому навіть у найбільш скептично налаштованих громадян після ознайомлення з фактами відкриваються очі. Стає кришталево ясно, чому сторона обвинувачення так старанно, всіма правдами і неправдами, намагається затягувати перехід до розгляду доказів у суді. Відповідь проста: їх немає.

Скільки ще прокурори і суд будуть робити вигляд, що вірять у цю відверту нісенітницю, вигадану «особливо обдарованим» творчим співробітником ДВКР СБУ в рамках справи Олега Мальцева? Відповідь, на жаль, проста і цинічна. Цей театр абсурду триватиме рівно доти, доки зацікавлені в арешті Олега Мальцева особи продовжуватимуть заносити гроші в касу.

Вони платять не за правосуддя. Вони платять за свій страх. Це відчайдушна спроба відтягнути неминуче, в надії, що їм самим не доведеться відповідати за скоєне. Але надія — вона хороша тільки тим, що вмирає останньою.

– Ольга, скажіть, що за півроку зроблено по справі Олега Мальцева у суді?

– Наразі ми знаходимось на стадії оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акту. На цю нікому не потрібну формальність витрачено вже 2 судових засідання процесуального часу і буде витрачено ще наступне судове засідання. Ми просили обмежити прокурора у часі для оголошення цього документу, суд встановив 1,5 години.

Нажаль, досі ми не перейшли до дослідження «доказів» сторони обвинувачення, час іде, наші підзахисні продовжують перебувати під вартою, а прокурор по справі Руслан Войтов – у відпустці.

– Із того що Ви кажете складається таке враження, що прокурор не дуже поспішає по цій справі.

– Саме таке враження складається і в нас. Ми навіть вимушені були писати листи на обласного прокурора, щоб він забезпечив явку обвинувача в судове засідання. Тобто сама по собі ситуація абсурдна – захисники у справі «бігають» за прокурором, щоб він приходив в суд та виконував свою роботу щодо доведення вини наших підзахисних.

Судовий процес також постійно гальмує дивне відношення прокурора до перекладів процесуальних документів для двох обвинувачених, які не є громадянами України та не розуміють державну мову. В останньому клопотанні щодо продовження тримання під вартою щодо Сергія Енгельмана у перекладі на німецьку мову по тексту всюди зазначено, що він моя підзахисна «Анна Філіппова». Уявляєте, що цей громадянин Німеччини думає про українську юстицію?

– Які мотиви наводить суду прокурор щодо того, що людей потрібно тримати під вартою?

– Скоро буде майже рік як нашим підзахисним не дають альтернативи внесення застави. Поки йшло слідство, то прокурор зі слідчим казали, що їх не можна випускати із СІЗО, тому що підозрювані будуть чинити перепони у досудовому розслідуванні, спотворювати докази, інше. Однак, передача справи до суду цього також не змінила.

Прокурор продовжує наголошувати на тому, що наші підзахисні будуть впливати на свідків сторони обвинувачення. Хоча цей же прокурор Войтов в судовому засіданні повідомив суду, що свідки громадяни інших держав, вже покинули територію України, з ними в прокурора немає зв’язку. Прокурор навіть запропонував захиснику Бабікову знайти цих свідків через посольство чи консульство та (увага!) оплатити шлях свідків сторони обвинувачення в Україну. І це на мою думку не просто цинізм, це відверте знущання в тому числі і з суду.

Також прокурор вказує, що мої підзахисні дівчата, які обвинувачуються у нетяжкому злочині, є небезпечними для суспільства тому їх потрібно тримати під вартою. Разом з тим не зрозуміло, чому ці «небезпечні злочинниці», які за версією слідства «є членами незаконного воєнізованого формування та збирались захоплювати Одесу зі зброєю в руках», більше місяця після затримання Олега Мальцева гуляли по місту, ходили на допити до слідчого. Що це за дивна «тактика слідства»? Ми вже неодноразово наголошували на тому, що вся їх «небезпечність» полягає лише в тому, що дівчата не погодились надати неправдиві свідчення відносно Олега Мальцева.

Одна з моїх підзахисних після того, як слідчий вручив їй підозру, а також клопотання про обрання запобіжного заходу без права внесення застави, сама з’явилась до суду, тобто – її навіть ніхто не затримував. Вона мала можливість просто не прийти та досі б була на свободі. Незважаючи на це прокурор продовжує стверджувати, що якщо її відпустити із СІЗО, то вони буде скриватись від суду.

Самим дивним аргументом прокурора є те, що обвинувачені можуть «продовжити свою протиправної діяльності використовуючи можливості отриманого досвіду та навичок за час тривалого проживання на території Одеської області». І це не жарт. Це дослівно із клопотання прокурора. Таким чином на переконання прокурора усі особи, які проживають на території Одеської області отримають якісь специфічні злочинні навички та досвід, що є явною дискримінацією відносно осіб за принципом територіальності проживання в Україні.

Прокурор також зазначає, що обвинувачені можуть продовжити свою злочинну діяльність шляхом «вивчення та аналізу суспільно-політичної ситуації Одещини». Тобто, будь-яка особа, яка читає новини в мережі Інтернет чи дивиться телевізор та ще й проживає на території Одеської області є потенційним злочинцем?

І це все можливо було б забавним, якщо б людей не тримали під вартою майже рік. Однак, ми продовжуємо працювати незважаючи ні на що і віримо, що в Україні все ж таки можна добитись правосуддя.

– Розкажіть як почувається Олег Мальцев?

– Як може почуватись людина, яка має низку тяжких захворювань та вже май же рік перебуває в СІЗО? Як може почуватись всесвітньо визнаний вчений, який зробив унікальний внесок у популяризацію української науки за кордоном, а тепер його поливають брудом та називають «лжевченим»?

І саме цікаве на мою думку це як він почувається як адвокат, тому що за одне «діяння» Мальцеву вмінили три різних статті Кримінального кодексу. Це пам’ятаєте, був жарт одного відомого українського бізнесмена, що в нас подвійне громадянство заборонено, а потрійне не заборонено. Так і з Мальцевим. Конституцією заборонено двічі притягати до відповідальності за одне й те саме, а «тричі» – ні.

Ми навіть звертались з цього приводу до обласної прокуратури, але, нажаль, отримали формальну відповідь, в якій ще й було зазначено, що це ж суд вирішив тримати Мальцева під вартою без права внесення застави. Те ж саме заявляє і прокурор – я тут нідочого, це все суд. Надалі надаю слово моєму колезі адвокату Олександру Бабікову.

– Олександре, Ви неодноразово наголошували на тому, що права німецького журналіста Сергія Енгельмана грубо порушуються. Чи щось змінилось в цьому плані в сторону покращення?

У одному з попередніх судових засіданнях захист надав висновок залученого перекладача про те, що вручений Сергію Енгельманну переклад обвинувального акту виявився неаутентичним оригіналу на Українській мові. На цій підставі було заявлено відвід перекладачу, залученому Одеською обласною прокуратурою. Прокурор наголошував, що перекладач «якісний» і не має підстав довіряти перекладачу, залученому захисником і не довіряти перекладачу, залученому прокурором та вказав про відсутність можливості в судовому засіданні влаштовувати «батл перекладачів». Суд відхилив наш відвід. В свою чергу ми направили примірник обвинувального акту та його переклад на німецьку мову до Посольства ФРН. Посольство передало до власного відділу перекладачів та констатувало, що наданий Сергію переклад виконано неякісно, текст не відповідає оригінальному документу. У зв’язку з цим Посольство направило ноту протесту до Міністерства закордонних справ, те в свою чергу до Міністерства юстиції, а там воно залишилось без реагування.

Як наслідок, 14 липня 2025 року прокурор надав Сергію клопотання про продовження запобіжного заходу, текст якого знову виявився неаутентичним та не відповідає оригіналу на українській мові. До того ж він виконаний тим же перекладачем, яким здійснювався неякісний переклад обвинувального акту. Щоб зрушити цю ситуацію ми вимушені були повторно заявити відвід перекладачу, одержані матеріали надіслати до Посольства ФРН, Офісу Генерального прокурора, Уповноваженого з прав людини, Одеської обласної прокуратури, Державної судової адміністрації та її територіального підрозділу.

– Чи вірно я розумію, що навіть офіційна нота протесту Німецького посольства нічого не змінила?

Міністерство юстиції, до якого МЗС направило ноту протесту замість того, щоб вжити заходів у межах повноважень і залучити до вирішення виниклої проблеми Офіс Генерального прокурора та Державну судову адміністрацію натомість відписало, що не є стороною у кримінальному провадженні. Таку відповідь навіть коментувати не варто.

– Чи плануєте Ви звертатись до Європейського суду з прав людини? Якщо так, які на Вашу думку перспективи?

Оскільки державні органи України не забезпечили дотримання процесуальних прав Сергія, їх реагування звелось до формальних відписок і перенаправлення звернень до інших органів, адвокатами Адвокатського об’єднання «DEFENSORES» підготовлено та направлено до ЄСПЛ скаргу в інтересах Сергія Енгельманна на порушення Європейської конвенції під час досудового розслідування та судового розгляду. З урахуванням того, що право на одержання належного перекладу процесуальних документів, залучення перекладача, дослідження цієї аргументації під час вирішення питань, пов’язаних з продовженням триманням під вартою, таку скаргу може бути подано та розглянуто ЄСПЛ до винесення рішення по суті справи. Очікуємо розгляд.

– Олександре, нам відомо, що Ви в минулому працювали слідчим, прокурором. Як Ви оцінюєте роботу слідства за зібрані матеріали по справі?

Перефразуємо слова Тараса Шевченка «Дореформувалися в Україні до самого краю…». Якість слідства, справедливість судового процесу вцілому погіршувалася рік від року, а після початку війни деградація слідства та прокурорського нагляду набула загрозливих масштабів. Безвідповідальність, відсутність дієвого механізму притягнення за незаконні дії та рішення, ухвалені під час досудового розслідування, неефективна робота дисциплінарних комісій та тривалий розгляд справ в суді призвів до того, що перед слідством поставлено головну мету – направити справу до суду, а там будь-що буде, результат судового розгляду нікому не цікавий. Якщо справа «рухається в напрямку виправдувального» її починають гальмувати, не з’являючись в судові засідання або не забезпечують явку свідків, змінюють групи прокурорів тощо. Людина протягом кількох років судового розгляду воліє припинити це безглузде витрачання часу і грошей і доволі часто погоджується на зміну кваліфікації на менш тяжкий злочин та закриття справи «по строках», інші рішення, що дають можливості для закриття справ з нереабілітуючих підстав та уникнути відповідальності за незаконне кримінальне переслідування особи. Плинність кадрів, розпорошення відповідальності між слідчим, слідчим суддею, прокурором, за відсутності справжньої незалежності вказаних суб’єктів, пристосуванство, призвели до того, що якість справ буде погіршується й надалі, а суди перевантажені безперспективними справами втратять остаточно можливість здійснювати справедливий судовий розгляд.

І сьогодні, коли емоційний фон вщух, а медійна пелена розсіялася, стає особливо помітною межа між двома групами: одні розпізнали в тому, що сталося, грубу і безглузду схему фабрикації кримінальної справи, тому що знали, ким є Олег Мальцев і яка його позиція в академічному співтоваристві; інші, взявши участь у цій схемі, або не спромоглися це з’ясувати, або свідомо відмовилися від спроби розібратися.

Колеги-журналісти на сторінках німецького журналу «Експедиція» вже писали про результати наукової діяльності вченого Олега Мальцева в перший рік війни, ми ж зі свого боку хотіли б висвітлити ті напрямки досліджень, які мають національне значення.

Олег Мальцев не належить до числа тих вчених, хто робить гучні заяви до завершення роботи і використовує дослідження як привід для публічного піару. Він не допускає проміжних зупинок і вважає за краще говорити про результати тільки тоді, коли може представити їх у завершеній формі. Про такі важливі, але так грубо перервані арештом, дослідження йтиметься далі.

Самоідентичність українського народу. Дослідження Олега Мальцева

Питання української самоідентичності надто довго залишалося поза межами наукового дослідження. Так, ця тема обговорювалася в публіцистиці, згадувалася у виступах, іноді навіть звучала в політичних заявах, але рідко ставала предметом методологічно вивіреного аналізу.

Саме тому масштабна робота, розпочата Олегом Мальцевим і його колегами задовго до початку широкомасштабної війни, заслуговує на особливу увагу як серйозне зусилля з повернення народу втраченої самоідентичності.

Прийнято вважати за основну наукову гіпотезу, що козаки і характерники є основою української ідентичності, тими предками, від яких ми беремо своє історичне, культурне і духовне початок. Тому дослідження, яке ведеться більше п’яти років у Науково-дослідному інституті Пам’яті ім. Г.С. Попова за участю ряду інших наукових установ, спирається на чітко сформульовану мету. Йдеться про пошук релігійно-філософського коріння системи виховання і підготовки характерників.

Сам інтерес до теми ідентичності для Мальцева був не тільки історичним, але й глибоко професійним. Маючи профільну освіту в галузі психології, він підкреслював, що порушення самоідентичності може ставати джерелом не тільки соціальних дезадаптацій, але й серйозних психічних розладів. У публічних виступах він вказував на те, що історія пов’язана з самоідентифікацією, з долею людини, з прототипологією нації, а отже, з підходами до подолання складних життєвих завдань. У цьому контексті він характеризував ідентичність як явище, що має одночасно соціальне, економічне і державне значення.

Ідентичність — це одна з основ захворювання психіки. Самоідентичність — одна з причин серйозних психологічних розладів. Історія — це річ, прямо пов’язана з психікою, самоідентифікацією, з програмною долею людини, з прототипологією нації, а звідси — з підходами до вирішення тих чи інших завдань у житті… Ідентичність — це соціальна проблема, вона стає і економічною, і державною.

Підхід, що застосовується дослідницькою групою, не передбачав примусового впровадження або стандартизованої інтерпретації культурної пам’яті. Сам Олег Мальцев наполягав, що завдання гуманітарного знання полягає у створенні умов. Він писав:

Самоусвідомлення — особиста справа кожної людини, а вчені повинні створити умови для цього самоусвідомлення.

Такий принцип дозволяв зберігати наукову строгість без переходу до політичних декларацій.

Формула, запропонована ним, була гранично точною у визначенні завдань гуманітарія в ситуації національної кризи:

Україна — це шедевр, це світова держава, яку намагаються зробити «країною третього світу». Нам як гуманітаріям важливо зробити нашу наукову роботу, і вона повинна бути заснована на жорстких і безкомпромісних фактах. А вже захоче людина після її публікації самоусвідомлюватися чи ні, чи буде у неї ідея, що вона має стати кимось, як її предки, хоча б дізнатися про це — це її особиста справа. Ми не політики, щоб впливати на маси і говорити, ким їм бути, ми лише можемо створити умови для самоусвідомлення.

Тим самим він залишав за читачем, слухачем, учасником процесу право на внутрішнє рішення, а за собою — обов’язок надати фактичну основу, достатню для обґрунтованого вибору.

Дослідження, розпочате Олегом Мальцевим і його колегами, мало не тільки фундаментальний характер, але й вимагало завершення в конкретній науковій формі. Планувалося, що його підсумком стане докторська дисертація вченого. Передбачалося, що одночасно з дисертацією з’явиться і наукова монографія, яка в чорновому варіанті мала назву «Героям Слава». Така назва була обрана не просто так, вона має пряме посилання на завдання: показати, на прикладах кого потрібно виховувати покоління.

Проект передбачав ретельний відбір і складання узагальненого списку біографій тих, чиї долі та досягнення могли б стати орієнтиром у вихованні нового покоління. Від Котляревського до Маринеско, від Ковпака до Давидова.

Структурно планувалося представити цих особистостей у тематичних блоках: вчені, військові, стратеги, політичні діячі. Кожен блок мав розповідати про конкретних історичних осіб, заслуги та досягнення яких піддаються науковому опису і можуть бути співвіднесені з категоріями служіння, подвигу, професіоналізму. Таким чином створювався б довідник національного масштабу, що дозволяє усвідомити, що Україна здатна змагатися з будь-якою державою світу — не тільки в галузі ракетних технологій або кораблебудування, а й за кількістю видатних особистостей різних епох і професій.

Однак реалізація цього задуму виявилася перерваною. Арешт вченого, який очолював дослідження, поставив під загрозу завершення роботи. Питання тепер стоїть не тільки про долю однієї людини, але й про можливість завершення найважливішого гуманітарного проекту, орієнтованого на відновлення національної ідентичності всієї держави.

Україна — це Європа

Дослідницький шлях Олега Мальцева, пов’язаний з українським напрямком, не обмежувався пошуком і відновленням самоідентичності цілої нації. Одним із напрямків його роботи стало доказове обґрунтування правомочності України бути визнаною частиною європейського цивілізаційного простору. Підсумком цієї частини наукової програми стала стаття з чітким і недвозначним формулюванням питання — «Чи має право Україна бути членом ЄС?».

Відповідь, яка давалася в статті, була виведена з даних, отриманих при аналізі історичних постатей українського походження, які відігравали істотну роль в історії Європи, а також під час дослідження пам’яток культури, архітектурних ансамблів і документальної спадщини, що підтверджують глибоке вкорінення України в загальному європейському контексті. Автори роботи демонстрували конкретику: документи, карти, архівні фотоматеріали, свідчення, що дають підстави говорити про те, що Україна не була периферією Європи — вона була її складовою частиною.

В інтерв’ю та наукових коментарях Мальцев підкреслював:

Україна — це таке місце, яке може змагатися з будь-яким регіоном Західної Європи.

Це твердження випливало з аналізу фактів: міська архітектура, історія еліт, участь українців у європейському лицарстві, наявність власних академічних і релігійних центрів. При цьому увага приділялася не тільки славним сторінкам історії, а й тим шарам спадщини, які з різних причин виявлялися виключеними з архівних записів і бібліотек України.

Українська ідентичність — європейська. Від нас хотіли статистики — ось вона. Від нас вимагали дослідження наявних документів — ось, будь ласка, архівні фотодокументи. Хочете ви чи ні, але те, що ми бачимо на фото і те, що побачили зараз, коли проїхали містами — говорить про високорозвинену європейську цивілізацію і не говорить про ті речі, які нам намагаються донести: мовляв, «Україна від сохи» і нічого з себе не представляла.

Значимість цієї роботи не вичерпується рамками наукової дискусії. У контексті політичних дискусій про майбутнє країни, про перспективи євроінтеграції та обґрунтування України як повноцінного учасника ЄС, дослідження такого роду стає інтелектуальною основою. Воно демонструє, що приналежність України до європейської спільноти не є питанням політичної волі чи кон’юнктури, а випливає з самого ходу історії, структури культурної пам’яті та задокументованої дійсності.

Залишаючи за політиками право вести переговори, вчений пропонував наукову позицію, в якій не було ні ідеологічних спрощень, ні поблажливих конструкцій. Бути частиною Європи, згідно з результатами цієї роботи, означає бути визнаним за критерієм відповідності історичній правді, культурній зрілості та інституційній спроможності. І саме ця точка зору, оформлена у вигляді наукової статті, виявляється сьогодні особливо важливою, тому що вона структурує факти в логічно побудовану і обґрунтовану позицію.

Оскаржуючи претензії РПЦ на Україну

Соціологам добре відомий той факт, що будь-якій країні-агресору при захопленні території важливо, щоб люди на цих територіях були керованими. Для цього використовуються різні інструменти — від економічних до ідеологічних. Одним з таких інструментів завжди була релігія. Російська православна церква (РПЦ) в цьому контексті відіграє роль не тільки духовної організації, а й механізму впливу. Там, де її вплив посилюється, разом з ним поширюються і політичні установки, потрібні Москві.

Історія показує, що на анексованих територіях РПЦ ставала не просто частиною релігійного життя, а каналом поширення потрібної державі ідеології.

Олег Мальцев вивчає цю проблему понад 15 років. У своїх працях, відстоюючи релігійну незалежність України, він послідовно показував, що домінуюча роль РПЦ в Україні не має під собою ні історичних, ні духовних підстав.

Основна думка, що проходить через його дослідження, полягала в наступному: пов’язування української ідентичності виключно з православною традицією, тим більше — з її російським варіантом, спотворює історичну правду, збіднює конфесійний простір країни і призводить до монополізації релігійної свідомості, що, в свою чергу, створює умови для авторитарних моделей управління.

На думку Мальцева, укорінена в суспільній свідомості формула «українське = тільки православне», будучи історично недостовірною, відіграє деструктивну роль у побудові відкритого і демократичного суспільства.

Тенденція пов’язування в свідомості людей український/російський = тільки православний, з такою багатоконфесійною історичною пам’яттю, веде до монополізації релігійної сфери, а це фактор, що сприяє авторитарним тенденціям і негативно впливає на перспективи побудови «відкритого суспільства», — зазначав він в одному зі своїх аналітичних текстів.

Спираючись на архівні дані та матеріали експедиційної групи, Мальцев дійшов висновку, що православна традиція як домінуюча з’являється на території південної України тільки в XVIII–XIX століттях, вже в період активного імперського тиску. Він підкреслював:

Якщо ви будете глибоко вивчати це питання, то зрозумієте, що православна традиція у нас з’являється дуже пізно, це XVIII і початок XIX століття, тобто часи імперського завоювання Катерини II на Півдні. Ви жодної православної споруди, датованої раніше, не знайдете.

Таким чином, науковий аналіз суперечив укоріненій ідеології про «вічну православну Україну», повертаючи в поле зору реальні факти: багатоконфесійну структуру суспільства, релігійне розмаїття в різні історичні періоди, сліди єврейських, католицьких, греко-католицьких, протестантських традицій, які органічно співіснували на території країни.

Відстоювання цієї наукової позиції не було безпечним. Уже в 2015–2016 роках Мальцев відкрито зазнавав переслідувань з боку представників РПЦ, що виразилося в спробах тиску і дискредитації. Незважаючи на це, він продовжив розвивати задану тему, науково доводячи, що всі претензії РПЦ на Україну є необґрунтованими.

Виникає закономірне питання: яким чином вчений, який протягом більш ніж 15 років відкрито і науково аргументовано виступав проти нав’язування релігійного контролю з боку РПЦ, згодом був звинувачений у зв’язках з тією державою, ідеологічні важелі якої він послідовно демонтував у своїй науковій роботі?

З кожним новим фактом, з кожною сторінкою його наукових праць стає все важче зрозуміти, на якій підставі людина, яка присвятила роки дослідженню української ідентичності, опинилася під слідством. Адже саме він публічно і науково обґрунтував право України бути частиною європейської сім’ї. Саме він доводив, що наша історія, культура формувалися в єдиному цивілізаційному контексті з Європою. Його наукова діяльність була спрямована на те, щоб повернути народу пам’ять про себе, показати, що Україна не просилася в Європу: вона завжди в ній була.

І тепер цю людину звинувачують у тому, що він нібито працював проти України? Наскільки треба спотворити логіку, щоб зробити такий висновок? Наскільки потрібно ігнорувати матеріали десятків наукових праць, щоб звинуватити в підривній діяльності того, хто без пафосу і гасел виконував свій обов’язок як вчений?

Тут мимоволі виникають питання, від яких неможливо відмахнутися. Можливо, питання треба ставити інакше? Можливо, замість того щоб судити вченого, слід було б поглянути на тих, хто, свідомо чи через недалекоглядність, допустив, щоб проект з відновлення національної ідентичності опинився поставлений на паузу? Хто насправді завдав більшої шкоди — той, хто досліджував і створював, чи ті, хто зупинив це?

Подібні питання залишаються без відповіді. Або, точніше, відповіді на них кожен читач повинен сформулювати для себе сам, спираючись на факти, на тексти, на здоровий глузд. А історія, як і завжди, розставить акценти пізніше.

Особливу значимість постаті Каневського надає не тільки його журналістський досвід, а й те, що він все життя перебував на перетині журналістики, права та суспільної моралі. Довгі роки він був тим рідкісним професіоналом, який мав доступ до закулісся правоохоронних органів не просто як сторонній спостерігач. Ще в 1987 році він очолив унікальну асоціацію «Право», яка об’єднала провідних працівників Головного управління МВС, держбезпеки, суду, прокуратури, адвокатури, митниці, держкордон охорони та журналістів, які виступають з правових питань.

Завдяки його здатності говорити мовою, якій довіряли і в силових структурах, і в громадянському суспільстві, саме йому доручили вести «Марафон совісті». Він створив десятки телевізійних програм, які досліджували роботу правоохоронних органів зсередини, показуючи людей, долі, злами. Його передача «Справа була в Одесі…» стала своєрідною телеенциклопедією правоохоронної історії регіону.

У 2000-х Каневський був співголовою Громадської ради при Головному управлінні МВС України в Одеській області, яка об’єднувала представників 35 громадських організацій і рухів. Рада створювалася як інструмент громадського контролю над системою, з чітким завданням: допомагати запобігати беззаконню з боку держслужбовців, забезпечувати дотримання законодавства і захищати права громадян.

Уже в XXI столітті, в епоху, коли багато що девальвується, Кім Борисович не розчинився в тіні.

Він продовжує вести авторські проекти, бере участь у наукових конференціях, викладає, а його ім’я досі викликає повагу навіть у тих, хто сьогодні визначає порядок денний.

Тому його думка про сфабриковану справу проти вченого Олега Мальцева не може бути просто «ще однією думкою».

Не з чуток, а з досвіду особистого знайомства. Що говорить Кім Каневський про Олега Мальцева?

Олега Мальцева і Кіма Каневського пов’язує не тільки професійний досвід, але й давня особиста знайомство, що виникло задовго до гучних заголовків у «жовтій пресі» та абсурдних звинувачень у спробі «захоплення влади в Одесі» на адресу вченого. Кім Борисович знає Олега Мальцева в повсякденній роботі, в науковій і редакторській діяльності, в особистих розмовах і зустрічах.

Він брав участь у виданні наукових праць вченого Олега Мальцева. Працював над ними як літературний редактор. Брав участь у конференціях, дискусіях і симпозіумах, які курирував сам Олег Мальцев. За визнанням Каневського, він отримував від цієї роботи не тільки професійне задоволення, а й особисту користь, оскільки матеріали, що вивчалися, за його словами, були надзвичайно цікавими і змістовними. Не тільки академічна форма, але й глибина думки, викладена в текстах, дозволяла сприймати їх як повноцінну науку, що заслуговує на уважне і серйозне ставлення з боку тих, хто звик мислити і аналізувати.

Мені пощастило брати участь у безлічі лекцій-бесід академіка Мальцева, дискусіях, конференціях, симпозіумах континентального та міжконтинентального рівня, координувати та вести деякі з них. На мій погляд, це була справжня і дуже велика наука.

Кім Каневський за обов’язком своєї професійної діяльності звик будувати свою думку не на емоціях, не на чиїхось словах і не на прагненні комусь догодити. Тому перш ніж говорити про предмет, він звик спочатку розібратися, перш ніж давати власну оцінку. Так і в разі знайомства з Олегом Мальцевим. Провівши з ним кілька років спільної роботи, Кім Борисович Каневський може впевнено сказати, що наукові праці Олега Мальцева мають цінність як для українського, так і для міжнародного наукового співтовариства. Саме тому спроби навісити на Мальцева ярлики на кшталт «лженаука» або «псевдонаука» виглядають, за словами Каневського, смішно і безглуздо. Такі звинувачення, будучи позбавленими наукової основи і виходячи від непрофільних фахівців, втрачають будь-який сенс на тлі визнання з боку авторитетних дослідників.

Каневський звертає увагу на один з моментів, що викликає у нього внутрішнє здивування. Йдеться про те, що представники сторони обвинувачення, які за родом своєї діяльності не можуть вважатися експертами в галузі наукової експертизи, дозволили собі винести оцінку про нібито «антинауковість» праць Мальцева. І це в умовах, коли ці праці були схвалені і отримали високі оцінки у цілого ряду фахівців у різних країнах.

Заслужений журналіст України знає Олега Вікторовича не тільки як вченого і колегу. В одній зі своїх статей Кім Каневський згадує, що Олег Мальцев підписав йому книгу і в зверненні назвав його другом. Він зазначає:

В автографі на одній із подарованих книг Олег Вікторович назвав мене другом – думаю, не дарма.

У той момент, коли українські колеги вченого через страх репресій вирішили промовчати, Кім Каневський не став сидіти осторонь. Він був одним із перших українських діячів, хто відкрито і без застережень висловив свою підтримку. Його слова пролунали тоді, коли більшість вважала за краще вичікувати.

Він впевнено говорив про людину, яку знає особисто.

Наскільки я знаю, академік Мальцев — людина вольова, рішуча, цілеспрямована, яка знає собі ціну і вміє тримати себе в руках.

А далі пролунало щось більше, ніж просто підтримка.

Побажань у мене дуже багато, але є головне: щоб він дожив у доброму здоров’ї до того моменту, коли переможе істина. І добре б нам якнайшвидше зустрітися на волі. Є про що поговорити…

Такі слова не потребують коментарів. Ці слова передають не просто ставлення, а внутрішню переконаність у тому, що правда в цій історії ще не прозвучала. І ті, хто розібрався в цій «виставі», чекають не на вердикт, а на визнання помилок тими, хто її зрежисував.

«Підозри — це підозри, антипатії — антипатії, а Закон — це Закон»

Кім Каневський уважно стежить за справою, в якій все частіше чути не голос правосуддя, а глухий гул «процесуальних диверсій». Він не виносить звинувачень, не приймає чиюсь сторону автоматично. Але для нього очевидно одне: якщо закон дійсно існує, він не може працювати вибірково.

Кім Борисович підкреслює:

Наскільки я розбираюся в юриспруденції, сам по собі закон – один для всіх – і для адвоката, і для прокурора, і для слідчого. І для судді. І варіювати його заради зручності роботи не дано нікому. Навіть суд, єдиний, хто може назвати людину злочинцем, підпорядкований одній єдиній інстанції – Закону.

Кім Каневський підкреслює це без натяків, наголошуючи на тому, що якщо закон існує, він діє однаково для всіх. Незалежно від статусу, погонів, переконань і настроїв. Незалежно від часу, обставин і суспільного тиску.

І якщо в цій історії хтось дозволяє собі діяти нібито за законом, але насправді – поза його межами, виникає нерозв’язне протиріччя.

Кім Борисович звертає увагу не тільки на суть справи, але і на те, як вона подається. Він зізнається, що спочатку дізнався про справу Олега Мальцева з «жовтої преси». Його перша реакція була здивуванням, а потім — відчуттям абсурдності. Навіть зараз у нього залишається дивне відчуття, що все, що відбувається, — це страшний сон, від якого хочеться швидше прокинутися.

Мені дуже складно, практично неможливо повірити в те, що зараз висунуті проти нього звинувачення можуть бути правдою. І зараз іноді здається, що це кошмар, після якого хочеться прокинутися і сказати «Слава Богу, сон!». У реальності для мене ситуація — просто абсурдна.

Про тих, хто надто поспішає з висновками

Кім Каневський не обійшов увагою тих, хто задовго до будь-якого офіційного висновку почав формувати суспільне сприйняття справи проти Олега Мальцева.

Він нагадує:

Так грішити безкарно нескінченно не можна. Презумпція невинуватості у нас не скасована. І навіть власники журналістського посвідчення не сміють поза судом оголошувати громадянина злочинцем перед читачем, слухачем і глядачем.

Каневський не пропонує позбавляти когось права на думку, він говорить про наслідки. Тому що безкарна звичка публічно формувати обвинувальний вирок без доказів — це дуже згубна звичка. І якщо така звичка стане нормою, то в якийсь момент підхід, сформований на основі такої звички, може бути застосований по відношенню до тих, хто сам раніше був схильний публічно «виносити вирок без суду і слідства».

Слова, за якими стоїть ціла епоха

Коли говорить людина, яка пройшла через більш ніж півстоліття в журналістиці, правоохоронній системі, академічній та громадській діяльності, це не просто «ще одна думка». Перед нами судження людини, яка сама стояла біля витоків громадянського контролю над правоохоронною системою. Людини, яка бачила занадто багато, щоб вірити в гучні звинувачення без доказів. Його погляд цінний тому, що він знає, як вибудовується звинувачення, як збирається «справа», і де тонко, там і рветься.

Він знає, що таке показове порушення «справ». Він знає, як можуть мститися ті, кому заважають творити беззаконня. І тому, якщо Кім Борисович Каневський говорить, то до цього варто прислухатися. Тому що говорить той, хто надто добре знає, як працюють ті, хто бояться правди.

У своїй недавній статті «Шведський сірник» або «два з половиною детективи» у всеукраїнському літературно-науковому та суспільно-політичному часописі Грушевського, Каневський звертається не до цілої системи, а особисто до кожного, хто ще здатний слухати і чути.

Хочу сказати, що історія наших департаментів, які затримували, заарештовували, допитували і утримували під вартою, вельми обширна, різноманітна і повчальна. І нинішнім її спадкоємцям знати цю історію дуже важливо для нас, простих смертних, і для них самих. Здоровішими будуть.

Хочу сказати, що ситуація, надзвичайно ускладнена воєнним станом, нікого не звільняє від порядності, законності та професіоналізму. А суд, прокуратуру та інші держдепартаменти – тим паче.

Хочу сказати, що сьогодні, як ніколи, їм слід подбати про свою репутацію і про народну довіру. У повітрі, яким ми дихаємо, дедалі більше ущільнюється запах хиткості, ненадійності і навіть свавілля. Кажуть – війна. Але ж саме в такій ситуації особливо необхідно озонувати повітря, яке вдихають прості люди. Інакше видихати ми будемо Бог знає що.

Хочу сказати, що не так уже й складно називатися захисником Закону. Набагато складніше бути ним насправді.

І хочу сказати, що все ще химерний і незвичний, важкий, складний, суперечливий наш час особливо потребує оригіналів, а не підробок та ерзаців.

Протягом останніх 9 місяців Олег Мальцев та ще 6 осіб, 4 з яких – жінки, тримаються під вартою без права внесення застави, в тому числі із мотивів того, що, знаходячись на свободі вони можуть впливати на свідків сторони обвинувачення.
Прокурор у справі Руслан Войтов вже 9 місяців повторює це в суді як мантру і вимагає продовжувати тримати під вартою 7 осіб.

Однак, як стало відомо на днях, вказаних свідків (це громадянка Киргизстану, яка заявляє, що вона з іншої планети та громадянка Білорусії), на яких нібито Мальцев та його колеги за твердженням прокурора Войтова можуть впливати – вже давно немає в Україні, більш того – де вони невідомо та зв’язку із ними немає.

Цікавим є і те, що, керуючись, в тому числі, показами цих свідків 15 квітня 2025 року – через 7 місяців після початку захисту Олега Мальцева та 4 його колег-дівчат – була затримана і їх адвокат Ольга Панченко. Їй повідомили про підозру в тому, що вона разом із Мальцевим та ще декількома особами (в основному жінками, яких вона захищає) збиралась воєнним способом захопити Одесу. Тримання адвоката Панченко під вартою без права внесення застави прокурор та слідчий, в тому числі, обґрунтували тим, що адвокат Панченко також буде впливати на свідків (громадянку Киргизстану та громадянку Білорусії).

Тобто, основні свідки і по справі Олега Мальцева і вже по справі його адвоката Ольги Панченко одні й ті самі – громадянка Киргизстану «з іншої планети» та громадянка Білорусії. Більш того, і слідчий і прокурор по справі Олега Мальцева і вже по справі його адвоката Ольги Панчеко – ті ж самі.
Логічним було те, що по «справі» адвоката Ольги Панченко її захисник звернувся із клопотанням до слідчого про допит цих «свідків» за участю сторони захисту. В задоволенні клопотання було відмовлено, і захисник Ольги Панченко адвокат Олександр Бабіков звернувся зі скаргою до суду.

І саме в цьому судовому засіданні з’ясувалось, що допитати цих «свідків» неможливо, бо їх давно вже немає в Україні.

Надалі – пряма мова слідчого:
«Я розумію, що сторона захисту звернулися з клопотанням, я думаю що вона не може знайти вказаних осіб, однак хочу суду також заявити, що вказані особи не є громадянками України, на даний час наскільки мені відомо, вони перебувають закордоном та зв’язку з ними ніякого немає, тому це також буде складно зробити, якщо суд винесе рішення щодо задоволення вказаної скарги та зобов’язує мене це зробити».

Прокурор Руслан Войтов:

«Хочу ще раз наголосити, що і Турсунбаєва і Хаміцевич вони громадяни інших країн, одна з Беларусі, друга з Киргизії і на теперішний час знаходяться закордоном, но може, якщо Бабіков якось їх ЗНАЙДЕ через консульство або посольство, забезпечить їх дорогу, шлях та ОПЛАТИТЬ, то може, нема питань».

В подальшому в своєму дописі в Facebook адвокат Ольга Панченко написала наступне:

• «Якого демона сторона обвинувачення, достовірно знаючи, що це громадяни іншої держави і їх давно немає на території України, не маючи з ними навіть зв’язку, поклала їх показання в обґрунтування підозри мені?
• Якого демона вже 9 місяців 5 моїх підзахисних безальтернативно тримають під вартою із обґрунтуванням того, що вони, знаходячись на свободі, можуть впливати на цих «свідків»?

Тобто, ще раз: сторона обвинувачення в особі прокурора Руслана Войтова, з посиланням на матеріали слідства, постійно повторює аргумент, що на свободі підозрювані (вчений Олег Мальцев та 6 його колег) можуть впливати на свідків. Хоча, як тепер виявилось, впливати просто фізично неможливо, адже цих свідків фізично немає в Україні і зв’язку з ними немає жодного.

Отже, очевидним є те, що прокурор Руслан Войтов фактично вже 9 місяців обманює суд для того, щоб продовжувати «маринувати» Олега Мальцева і 6 осіб під вартою. Крім того, він використав покази цих «свідків», про яких достовірно знав, що їх немає в Україні і перевірити їх покази в суді буде неможливо, для того, щоб позбавитись свого процесуального опонента – адвоката Ольги Панченко.

Ці обставини мають прямі наслідки для всієї справи. Якщо свідки фактично недоступні, не перебувають на території країни, не були допитані у законний спосіб слідчим суддею і не можуть бути перехресно допитані стороною захисту — це порушення принципу змагальності сторін, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Ба більше, подібна ситуація ще раз показала фабрикацію цієї справи, якщо єдиним обґрунтуванням підозри та тримання під вартою є показання недосяжних свідків. Навіть при наявності свідчень на досудовому етапі, без можливості їх перевірки у відкритому судовому процесі вони не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Публікація відеозапису із засідання, де прокурор Руслан Войтов визнає відсутність зв’язку зі свідками, може стати не лише доказом у скаргах до вищих інстанцій, а й підставою для дисциплінарного провадження.

Читайте також “Дива прокурора Руслана Войтова”

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

«Захисники мабуть забули, що в Україні діє воєнне положення, то я їм це нагадаю, щоб вони не забували та іноді дивились телевізор чи читали засоби масової інформації. Вони живуть в своєму вакуумі, в своєму пузирі..».

Такою гучною промовою розразився прокурор Одеської обласної прокуратури Руслан Войтов в судовому засіданні по справі вченого Олега Мальцева, яке відбулось 04 червня цього року та відео якого знаходиться у відкритому доступі (посилання на нього ось).

Такий закид на рівному місці в сторону захисників по справі не міг не поставити перед нами питання: а як сам прокурор Войтов живе у скрутні для країни часи, про які він так пафосно «нагадує» адвокатам?

Згідно декларації за 2024 рік Войтов проживає із дружиною в Одесі в квартирі площею якихось скромних 124,9 квадратних метри. Погодьтесь, усі пересічні українці живуть в квартирах такої площі. Чи може просто Войтову пощастило?

Згідно декларації за 2024 рік власного авто Войтов не має, а користується автомобілем Peugeot Partner 2010 року випуску.

Разом з тим, не на папері, а в житті цей Peugeot якимось дивним чином виглядає як BMW X3 із хромованими дисками, на якому прокурор Войтов спокійно пересувається містом і без жодного сорому сміло паркує на стоянці прямо біля входу до Одеського апеляційного суду, де працює його дружина. Середня вартість такого авто складає 32-35 000 доларів.

Тобто, на лице наявне приховування доходів – BMW X3 навіть не зазначена у декларації Войтова як авто, яким він хоча б користується і йому нібито «дали покататись». Хоча в Україні багатьом чиновникам і квартири за безцінь дають в оренду чи продають, і авто в користування. Тільки чомусь пересічним громадянам в нашій державі так не щастить.
Хоча дивним виглядає не лише містичне перетворення Peugeot на BMW, а й те, як особа, яка має 2 групу інвалідності по зору, взагалі керує автомобілем.

Так, згідно даних, які були опубліковані одеським активістом – прокурором Войтовим оформлено інвалідність з 2021 по 2026 рік. внаслідок чого він отримує пенсійні виплати починаючи з 2021 року.
Зокрема, в період з 2021 року по 2024 рік, Войтов Руслан отримав пенсійних виплат на загальну суму 794 000 грн. Крім того, інвалідність 2 групи надає особі й ряд пільг, як, наприклад, субсидії на житлово-комунальні послуги, а також щорічна додаткова відпустка за рахунок держави.

Незважаючи на оформлення прокурором Войтовим Р.Г. інвалідності 2 групи по зору, в суди він прибуває за кермом авто, читає та проголошує документи не використовуючи допоміжних засобів, а саме: окулярів, збільшуючих лінз та інших предметів, які потрібні для покращення зору.

Диво? Однак, на цьому дива не закінчуються. Як заявляє сам Войтов в судових засіданнях інвалідність 2 групи по зору не заважає йому навіть влучно стріляти зі зброї. І можна було б назвати це бравадою чи бажанням запевнити суд в тому, що його позиція у справі має рацію, однак, це фото із рушницею демонструє, що Войтов все ж таки каже правду.

Відповідно до лікарських та медичних заключень 2 група інвалідності — це категорія, яка надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності.
Згідно інформації, яка опублікована на веб-сайті МОЗ України, до критеріїв встановлення II групи інвалідності належать значні обмеження: самообслуговування (людина не може обходитися без допоміжних засобів або допомоги інших осіб), самостійного пересування, здібності до навчання, роботи, орієнтації або до спілкування, здатності частково чи повністю контролювати свою поведінку. 

Хоча, критерій МОЗ України щодо здатності частково чи повністю контролювати свою поведінку можуть мати рацію в даному випадку.
Пропонуємо вам подивитись коротке відео засідання Одеського апеляційного суду щодо оскарження перебування під вартою без права внесення застави відносно захисника Мальцева адвоката Ольги Панченко.
Прокурор Войтов тричі не може відповісти на питання, поставлено саме йому суддями апеляційного суду і навіть активна допоміжна жестикуляція слідчого Войтову не допомагає.

Наостанок додамо, що прокурору Войтову також вдається і заощаджувати. У декларації за 2024 рік Войтов Руслан Григорович задекларував отримання доходу в розмірі 1 431 548,0 грн., з них: заробітна плата у розмірі 1 231 078,0 грн., пенсія 200 470,0 грн. При цьому, наявні заощадження, а саме: 450 000,0 грн. готівки, 9 500 Євро, що по середньому курсу НБУ(43,45 рн за 1 Євро), що становить 412 775 грн., 196 264 гривень розміщених на банківських рахунках, що разом складає 1 059 039 гривень.

Підсумовуючи скажемо, що чоловік та державний службовець, який проживає в Одесі під час війни в квартирі в 124,9 квадратних метри; маючи 2 групу інвалідності по зору катається на незадекларованому BMW X3 та любить влучно постріляти; заощаджує та має пільги та додаткові відпустки – не має жодного морального права на пафосні виступи в суді із бравадою на тему «тут війна, а ви забули» відносно цивільних осіб – адвокатів.

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

Спочатку все відбувалося в рамках встановлених процедур. Справу порушили в ДБР, розпочали збір матеріалів. Тривали слідчі дії. Але рік минув, а віз і нині там. Як не намагалися, нічого не знайшли. Тоді справу передають до СБУ. Можливо, з надією, що саме там, в інших умовах, в іншому контексті, вдасться знайти «зраду», а може бути і щось серйозніше. Паралельно починаються рухи в Національній поліції. Здавалося б, в цьому немає нічого протизаконного: взаємодія відомств і обмін даними. Однак, що ми спостерігаємо насправді? І хоча відповідь вже дана бельгійською правозахисною організацією Human Rights Without Frontiers, яка назвала справу проти вченого сфабрикованою, спробуємо ще раз розставити всі крапки над «i» і подивимося на цю справу більш комплексно.

Чи можна бути незадоволеним кількістю того, що знаходиться в рамках закону?

Один з найцікавіших моментів у цій справі пов’язаний із вилученням зброї. Зробимо ремарку: вилучення не бойової, а спортивної та мисливської зброї, і не з таємного схованки, а з офіційного володіння. Проте факт її наявності викликав бурхливу істерику: спочатку в соцмережах, де межі між фактами та емоціями давно розмиті, а потім і у сторони обвинувачення.

Кримінальне провадження за статтею 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю) з’явилося практично відразу. Мабуть, діяла така логіка: якщо зброя є, значить, вона незаконна. А якщо її ще й занадто багато, значить, щось тут не так. Але згодом з’ясувалося: дозволи на всю вилучену зброю оформлені, документи в порядку, реєстрація зроблена згідно з чинним законодавством.

І ось тут починається, мабуть, найтонший сюжет. Сторона обвинувачення продовжує наполягати на 263 статті тільки тому, що… незадоволена кількістю вилученої зброї. Чи можна бути незадоволеним кількістю того, що знаходиться в рамках закону? Очевидно, можна, якщо чиїсь емоції підміняють норму. І крім як спробою інтерпретувати норму як аномалію, якщо вона не вкладається в звичні рамки, це назвати не можна.

Тим часом пояснення виявилося прозаїчним. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Олег Мальцев — засновник Міжнародної федерації спортивної та тактичної стрільби. У федерації може бути інвентар, а спортивна зброя може бути легальною.

Фінал епізоду виявився формально логічним: суд першої та апеляційної інстанції постановив повернути зброю законному власнику. Але після такого бурхливого емоціонування з боку обвинувачення виникає відчуття, що часом дотримання закону виявляється не аргументом, а дратівливим фактором.

Режим очікування активовано. Прокурор Руслан Войтов

Інша особливість цієї справи полягає в швидкості її розгляду. А точніше, в практично повній відсутності цієї швидкості і затягуванні процесу. З моменту пред’явлення підозр і взяття людей під варту час став відігравати окрему роль.

Сторона обвинувачення, за спостереженнями захисників, вдається до методів, які, при зовнішній законності, дають один і той же результат — продовження запобіжного заходу.

Наведемо приклад: сторона обвинувачення двічі продовжувала терміни досудового розслідування, при цьому після передачі матеріалів до суду з’ясувалося, що за ці 4 місяці ніяких слідчих дій зроблено не було. Тобто терміни штучно затягувалися, щоб тримати людей під вартою.

Або ж інший приклад полягає в тому, що зараз робить сторона обвинувачення, прагнучи якомога довше відтягнути момент початку розгляду доказів по суті. Інакше як процесуальними «диверсіями» це не назвеш.

Таке поводження з часом перетворює його з нейтрального ресурсу на засіб тиску. У цьому випадку сам хід слідства стає фактором, що впливає на учасника справи не тому, що встановлено провину, а тому, що час йде, підсудні вже дев’ятий місяць у СІЗО, а рішення все не прийнято.

Замість вагомих доказів відео з вкраденого комп’ютера

Зазвичай прийнято, якщо мова йде про докази у кримінальній справі, то очікується щось вагоме: речове, юридично грамотно оформлене, отримане з дотриманням процедур. У випадку справи Олега Мальцева все інакше. У центрі уваги опиняється не задокументована зустріч з «кураторами», не «диверсія», а відеозапис з внутрішньої наради Європейської академії наук України.

На цій нараді обговорювалося, що робити в разі окупації Одеси. Як захистити майно, літніх колег, самих себе. Повернемося трохи назад, коли відбувалася ця нарада: весна 2022 року, ситуація в Одесі, м’яко кажучи, тривожна, тези про те, що місто може бути окуповане, лунали не в кулуарах, а з центральних каналів від самої адміністрації.

Однак важливим у цьому епізоді стало навіть не зміст відео, а спосіб, яким воно було отримано. Дане відео не було у відкритих джерелах, воно зберігалося на робочому комп’ютері, який був викрадений, а момент крадіжки зафіксований на аудіозаписі. Як після цього відео опинилося в справі — питання, на яке поки немає переконливої відповіді. Але відомо, що при його отриманні не використовувалися відкриті джерела, незважаючи на посилання в матеріалах справи на так званий протокол Berkeley.

Конституція України (стаття 62, частина 3) і Кримінально-процесуальний кодекс прямо вказують: докази, отримані з порушенням закону, є неприпустимими. Питання в тому, чи всі сторони однаково тлумачать ці статті.

“Нарубати і замісити”. Євген Волошенюк

Є й інші нюанси. Наприклад, той факт, що з години запису іншої наради Академії, де Мальцев прямо говорить, що так звана «воєнізована група» – це підготовлене українське підпілля на випадок окупації міста ворожими військами, в офіційний рапорт співробітник військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк вніс приблизно 10 хвилин. І не просто вніс, а надав їм власного змісту та інтерпретації. Вирвані із загального контексту фрази були оформлені як ключові докази. Решта не увійшла.

І ось тут з’являється те, що юристи називають порушенням принципу повноти та об’єктивності досудового розслідування. Тому що крім першого відео існує друге, яке пояснює сказане в першому. Незважаючи на те, що стаття 9 КПК України вимагає від сторони обвинувачення досліджувати не тільки обставини, які викривають особу, але й ті, які її виправдовують або пом’якшують її провину, згадка про друге відео, ймовірно, не входила в плани Волошенюка. У нього, як пишуть в іронічних коментарях, попереду маячило підвищення.

Тим часом, вся історія вкладається в часові рамки. Тоді, у 2022 році, обговорення заходів самооборони відбувалося не тільки в рамках емоційної реакції, а й у рамках офіційної державної політики.

Експертиза «восьмиденка». Швидко, зручно і в дусі часу

Не менш цікава доля експертизи цього нещасливого відео. У матеріалах слідства сторона обвинувачення посилається на висновок, виконаний судовим експертом СБУ зі стажем роботи 1 рік за… 8 днів. А комісія експертів Мін’юсту працювала над цією ж самою експертизою 68 днів. Тобто експерт СБУ провів дослідження в 8 разів швидше, ніж комісія фахівців Мін’юсту, до складу якої входять експерти з 20-річним досвідом. Але справа навіть не в цьому, а в підпорядкованості та конфлікті інтересів. Установа, яка проводить експертизу, повинна бути незалежною від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду.

І тоді виникає головне питання: яка вага доказу, якщо він виник на межі між тим, що є, і тим, що хотілося б побачити?

“Ти будеш їсти через трубочку!”

У справі Олега Мальцева ми, здається, бачили все. Але сьогодні ця справа поступово починає обростати побічними сюжетами, кожен з яких як лакмусовий папірець. Один з них — це те, як поводяться представники обвинувачення щодо адвокатів. Поведінка, про яку в нормальній юридичній практиці прийнято не говорити вголос, тут стає майже центральною темою.

Грудень 2024 року. У будівлі суду співробітник військової контррозвідки СБУ, Євген Волошенюк, звертається до адвоката з прямою погрозою — та сама фраза про «трубочку», через яку, за його словами, вона буде їсти, а йдучи коридором штовхає її ногою. Все це відбувається в стінах суду і при свідках. Тобто в робочий час співробітник військової контррозвідки замість того, щоб виконувати свої прямі службові обов’язки, прийшов до суду погрожувати адвокату.

Далі — січень 2025 року. На судове засідання приходить одеський активіст, який, за деякими даними, курирується СБУ. Він погрожує адвокату Панченко «громадською думкою», після чого в його телеграм-каналі з’являється публікація з фото адвоката. За допомогою ботів починається цькування адвоката в мережі Інтернет. Були заклики до оприлюднення особистих даних адвоката та її адреси проживання, а також висловлювання про фізичну розправу з адвокатом біля суду.

Паралельно зі справи йдуть двоє адвокатів. Причина неофіційна, але показова: погрози військкоматом.

У квітні 2025 року відбувається подія, яка в іншій правовій системі викликала б ефект вибуху бомби. Адвокат Ольга Панченко, головна фігура захисту в цій справі, заарештована. За тією ж справою, в якій вона здійснювала захист. Після завершення розслідування прокурору від сторони захисту були відкриті матеріали справи, відкривала їх адвокат Ольга Панченко. Документи відкривали в присутності того самого прокурора, який менш ніж через два місяці вручив їй повідомлення про підозру і наполягав на її утриманні під вартою без права внесення застави. При цьому підозра адвокату була підписана без дати.

В інформаційному полі адвокати, які підтримали колегу, зазнали погроз і тиску з боку заангажованих активістів і журналістів. Були спроби розв’язати проти адвокатської спільноти інтернет- цькування. Деяким з адвокатів навіть дзвонили з СБУ і намагалися провести «профілактичні бесіди» про неприпустимість підтримки колеги.

І вишенька на торті — це травень 2025 року. З’ясовується, що нині вже підполковник військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк півроку прослуховував телефон адвоката. Він підробив рапорт, де видав телефон адвоката за телефон Олега Мальцева, знаючи, що прослуховування телефону адвоката вимагає особливих процедур і санкцій, він шляхом підробки документів обійшов ці процедури.

«Я бачив два удари в корпус». Ціна показань

У справі Олега Мальцева йдеться не тільки про долю вченого, а й про тих, хто опинився разом з ним у СІЗО. Вони не засуджені, не визнані винними, але їх продовжують тримати в СІЗО як заручників. Свідчення в будь-якій справі, як передбачається, потрібні. І сторона обвинувачення, судячи з усього, вирішила, що свідчення можна не збирати, а вибивати.

І такий прецедент є. Колишній журналіст, який не визнавав себе винним, проте через 4 місяці перебування під вартою в СІЗО пішов на угоду зі слідством, визнав себе винним в участі в незаконному воєнізованому формуванні.

Як повідомляє портал Верба Новини, «коли усні погрози вичерпали себе, щодо Мирослава Бекчіва в Одеському слідчому ізоляторі застосували фізичний вплив.

«Я бачив два удари в корпус — в область сонячного сплетіння. Далі пролунала фраза: «Ти ще довго будеш з себе героя корчити?» — і задушливий прийом. Побиття Мирослава відбувалося в присутності оперуповноваженого третього корпусу Мазуренка Володимира Васильовича. Він стояв поруч із співробітниками СБУ, мовчки спостерігаючи за беззаконням».

«Скільки подібних епізодів, пов’язаних з побиттям Мирослава Бекчіва, було — невідомо. Однак уже через кілька тижнів він погодився на угоду, отримав умовний термін і того ж дня покинув СІЗО».

“А судді хто?”

Суд, в ідеальному уявленні, це остання надія на неупередженість. Саме суд повинен виносити рішення, спираючись на текст закону і логічну зв’язність доводів. Але справа Олега Мальцева з самого початку складається інакше.

Судді в цій справі постійно змінювалися один за одним. Іноді з поважних причин, а іноді, як припускають адвокати, просто тому, що мало хто хоче вписати собі в послужний список явно проблемний процес. Занадто очевидна сфабрикованість справи і «притягнуті за вуха» докази. Ніхто не хоче бути суддею, який «був у цій справі».

У підсумку сьогодні процес розглядає суддя Юрій Кривохижа, який, на думку адвокатів, грає на боці прокуратури.

Виникає відчуття, що ми спостерігаємо не за судовим розглядом справи, а за театральною виставою. Гра ведеться за правилами, але правила задані кимось іншим і десь поза процесуальною залою. Учасники на місцях, протоколи оформлені, репліки вимовлені. Тільки питання, хто слухає?

***

Якщо спробувати підбити підсумок, не втрачаючи гідності мови і без нецензурної лексики, стане ясно: те, що називається «справа Олега Мальцева», не є ні кримінальним розслідуванням в справжньому сенсі, ні спробою встановити істину, ні навіть формально переконливою слідчою конструкцією. Перед нами справа, в якій відсутня логіка, внутрішня зв’язність і хоча б видимість інтелектуального зусилля.

Півторарічне ходіння по колу, в якому будь-який привід підходить, аби тільки не відпустити вченого з-під варти, давно втратило схожість з розслідуванням і перетворилося на метод. Метод демонстрації влади і реалізація особистої помсти, факт наявності якої був виявлений французькою правозахисною організацією European Coordination for Freedom of Conscience.

4 червня в Приморському районному суді Одеси мало розпочатися розгляд по суті гучної кримінальної справи проти Олега Мальцева та його колег. Однак процес знову зводився до продовження запобіжного заходу. Ми поспілкувалися з одним із захисників, адвокатом Ігорем Федоренко, про те, що відбувається у залі суду — і за його межами.

— Пане Федоренко, як ви оцінюєте засідання, що відбулося?
Наші підзахисні незаконно утримуються під вартою вже понад вісім місяців — за статтями, які в принципі не передбачають застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не підкріплені жодними доказами.
На цьому засіданні мав розпочатися розгляд справи по суті. Однак цього не сталося. Натомість суддя і прокурор розпочали засідання з обговорення своїх майбутніх відпусток. У судді Кривохижі відпустка починається з середини червня, у прокурора Войтова — з початку липня і триває майже до кінця серпня. Більше того, прокурор Войтов заявив, що у групі з десяти прокурорів замінити його чомусь може лише один. Інші вісім — невідомо де. При цьому і в цього єдиного “заступника” вже заздалегідь узгоджені інші справи, і він не зможе бути присутнім. А після цього, замість переходу до розгляду справи по суті — суд почав розгляд клопотання прокурора Войтова про продовження запобіжного заходу обвинуваченим, хоча це питання не було критичним, оскільки до закінчення строку попереднього запобіжного заходу залишалося ще достатньо часу. У підсумку обвинувачених залишили під вартою ще на 2 місяці, і на цьому засідання закрили.

— Виходить, що замість того, щоб розглядати по суті докази, які могли б показати незаконність тримання людей під вартою, робиться акцент на черговому продовженні запобіжного заходу?
Саме так. Сьогодні мало бути зачитано обвинувачення, де прокурор Войтов хоча б у скороченій формі мав би пред’явити кожному обвинуваченому суть обвинувачення і вказати склад злочину щодо кожного з них. Було б логічно спочатку заслухати обвинувачення, а вже потім ставити питання про продовження запобіжного заходу. Але прокурор обвинувачення не зачитав, натомість одразу знову почали обговорювати запобіжний захід. А суддя це підтримав.
Усе це виглядає як погоджена, заздалегідь спланована позиція прокурора і судді: ми йдемо у відпустку, а обвинувачені нехай поки почекають у СІЗО. Це виглядає, м’яко кажучи, некрасиво. По суті, вони заздалегідь подбали про свою відпустку — і продовжили арешт, щоб обвинувачені, які не вчиняли злочинів і щодо яких немає жодних доказів, провели цей час у СІЗО. Інакше як прагнення залишити людей “дочекатися” їх з відпустки у в’язниці, я це розцінити не можу. Це виглядає як свідоме порушення прав людей, особливо з огляду на відсутність будь-яких доказів.

На цьому засіданні впадало в очі, що суд виглядає як повністю підконтрольний і слухняний орган, який замість здійснення правосуддя фактично підлаштовується під позицію сторони обвинувачення.

Мені абсолютно незрозуміло, чому суд допускає відверте неповагу з боку прокурора до себе.
У черговий раз ми зіткнулися з ситуацією, коли прокуратура не підготувала і не переклала документи, необхідні для належного розгляду клопотання. Зокрема, обвинувачений Сергій Енгельман, громадянин Німеччини, не зміг взяти участі в розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу, оскільки документи зі сторони обвинувачення не були перекладені німецькою мовою. Це є прямим порушенням його прав. Клопотання по суті ідентичні, відрізняються лише датами, однак прокурор не спромігся своєчасно виконати їх переклад і передати обвинуваченому, хоча переклади у нього, по суті, вже були.

У підсумку розглядалися клопотання щодо всіх обвинувачених, крім Сергія Енгельмана. І тільки тому, що прокурор не підготував їх належним чином. Що це, як не показник неповаги — ні до суду, ні до своїх обов’язків. Суд же усе це “проковтнув” і не відреагував.
Тобто засідання, яке відбудеться 16 червня — знову буде присвячене запобіжному заходу, цього разу щодо Енгельмана. Можна припустити, що слухання обвинувального акта знову відкладається. Усе це створює враження навмисного затягування процесу для тримання людей під вартою.

За такої ситуації і за такого ставлення як з боку прокурора, так і з боку судді, говорити про незалежність і об’єктивність судової влади видається вкрай складно.

— У справі Ольги Панченко апеляційний суд цілком аргументовано скасував рішення про тримання її під вартою. Чому, на вашу думку, суди щодо ваших підзахисних ігнорують аналогічні аргументи, враховуючи, що підозри щодо них практично ідентичні?
Так, саме так. Стосовно адвокатки Ольги Панченко розглядалося аналогічне, буквально ідентичне підозрювання. Так, справа йде в окремому провадженні, але суть абсолютно та сама. Апеляційний суд тоді дуже ретельно проаналізував позиції і надав Ользі заставу, поставивши абсолютно правильні питання стороні обвинувачення: що означає, коли стверджується, що людина збирається переховуватись від слідства, може вчинити новий злочин? 

— Як же тоді розуміти, що стосовно ваших підзахисних це повністю ігнорується і їм знову продовжують запобіжний захід?
Суд першої інстанції, на мою думку, діє під впливом прокуратури. Суд не має доказів того, що жінки, обвинувачені у нетяжких злочинах, становлять якусь загрозу або ризики, що виправдовують тримання їх під вартою. Проте суд бездоказово і, можна сказати, бездумно слідує за проханням прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави, попри те, що за цими статтями строк такого тримання невдовзі перевищить максимально допустимий.
Наступні засідання призначаються з такою частотою, що не дають можливості повноцінно розглядати справу. Поки чекатимемо апеляцію, вже знадобиться чергове продовження.
У результаті створюється враження, що справа рухається саме з такою швидкістю, щоб безпідставно продовжувати запобіжний захід людям за нетяжкими злочинами і просто тримати їх у в’язниці.
І в цьому суддя з прокурором стають співучасниками своєрідного захоплення і утримання заручників. Я би назвав це саме захопленням і утриманням заручників. Інакше я це назвати не можу.

— Чи була в обвинувачених можливість викласти свою позицію?
У суді виступили обвинувачені дівчата. Вони знову заявили, що абсолютно не розуміють, у чому саме їх звинувачують, не усвідомлюють суті висунутих обвинувачень і не мають жодного стосунку до будь-яких злочинних дій. Також вони не розуміють, чому залишаються під вартою.

 Усі троє повідомили, що під час допитів їм не ставили питань по суті справи, а цікавилися особистим життям Олега Мальцева.
Більше того, вони намагалися розповісти про тиск і погрози, які відчували після затримання. Дівчата хотіли заявити про незаконні дії з боку правоохоронців — погрози, психологічний тиск і обман. Однак, щойно вони почали про це говорити, прокурор грубо їх перебив, не давши можливості повноцінно викласти свої показання.
Суддя при цьому не втрутився, а фактично підтримав таку лінію поведінки: м’яко, але рішуче не дозволив обвинуваченим висловитися до кінця. Суддя перебивав дівчат, намагався перевести розмову на іншу тему і фактично не дав їм договорити. Це було помітно неозброєним оком і свідчить про зневажливе ставлення до прав обвинувачених.

Примітка: наша редакція раніше писала про методи роботи співробітника військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка і його нездоровий інтерес у статті “Контррозвідник Волошенюк по Фройду”, де були оприлюднені заяви затриманих дівчат у справі науковця Олега Мальцева. Вони публічно говорили про тиск і погрози з боку співробітника військової контррозвідки Євгена Волошенюка.

Що я ще хочу відзначити. Це вже підмітила моя колега Олена Бабікова: у прокурора Войтова абсолютно ідентичні, буквально слово в слово списані з шаблону тези про нібито можливі ризики з боку обвинувачених.
Причому, як не дивно, ці формулювання однакові і для, наприклад, Ільюші Марини, і для Олега Мальцева — хоча це різні люди з різними так званими “ролями” у справі.
Усе це виглядає як формальний, відштампований текст без жодного сенсу, який закінчується висновком: вони повинні сидіти у в’язниці просто тому, що так хоче прокурор. І суд усе це приймає без жодної критики.

Найбільше мене, чесно кажучи, дивує — і я прямо про це сказав у суді — що прокурор постійно займає позицію «це моя думка, я так вважаю».
Я прямо заявив: прокурор може писати що завгодно, але рішення ухвалює суд. А отже, відповідальність за незаконне утримання під вартою несе саме він — суд.

 Суддя має спиратися на матеріали, які пояснюють, чому за нетяжким злочином без доказів люди вже восьмий місяць перебувають під вартою. Це вже відповідальність суду. Що він на це скаже? Чим він це обґрунтує? Якими документами? Я цього не розумію.

Адже якщо брати до уваги статтю 260, частину 1, то тримання під вартою є незаконним.
Усе більше виникає бажання ініціювати кримінальне провадження за фактом незаконного утримання осіб під вартою, до яких така міра запобіжного заходу не може бути застосована.

Крайнім у цій ситуації виявиться суддя, якому згодом ставитимуть питання: «Ви ухвалювали рішення, були ознайомлені з КПК?» — «Так». — «На яких підставах ухвалювали?» — «Так сказав прокурор». Але прокурор лише висловлює думку, а рішення ухвалює суддя. У результаті люди незаконно залишаються під вартою — під печаткою суду і з підписом судді!

Тому я не розумію, чому суддя Кривохижа дозволяє прокуратурі так поводитися із собою — починаючи з низької якості підготовки документів, відсутності доказів і аж до відвертого компрометаційного використання суду. А суд при цьому жодним чином не реагує.

Навіть апеляційний суд, який раніше на етапі досудового слідства підтримував рішення про продовження запобіжного заходу, почав дистанціюватися.
На останніх засіданнях він намагається максимально уникнути ухвалення остаточного рішення і прагне звільнитися від розгляду цього питання.
 

Особливо на тлі того, що в інших справах — де фігурують особи, які застосовували зброю — обираються м’які запобіжні заходи, такі як нічний домашній арешт.
А тут — жінки, обвинувачені за менш тяжкими статтями, без доказів, утримуються під вартою без жодного належного правового обґрунтування і без права застави вже 8 місяців.

Тому ситуація, на мою думку, починає загострюватися. Яким би не був прокурор — неправим, недобросовісним чи навіть відверто зловживаючим своїми повноваженнями — у підсумку вся відповідальність ляже на суд і на суддю.

Адвокат Ігор Федоренко, партнер Адвокатського об’єднання «DEFENSORES»

З повним ходом засідання можна ознайомитися за посиланням

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

Інтерв’ю

— Олександре, розкажіть, що сьогодні відбувалося в суді?

— Наразі справу вже призначено до судового розгляду, розпочалося судове слідство — стадія, на якій здійснюється дослідження доказів, зібраних стороною обвинувачення та захисту. Ми наполягаємо на тому, щоб цей етап був пройдено якнайшвидше, оскільки, щойно суд приступить до вивчення наданих прокуратурою матеріалів, стане абсолютно очевидною абсурдність висунутих обвинувачень, їх неспроможність і повна беззмістовність.

Саме тому прокурор усіма силами затягує процес, прагнучи якнайдовше відтягнути момент початку розгляду доказів по суті. Так сьогоднішнє засідання знову почалося з клопотання про продовження запобіжного заходу, хоча, по суті, потреба в цьому виникне лише через два тижні — термін дії попереднього заходу ще не сплив. Таким чином, замість того, щоб розпочати дослідження доказів, дати оцінку обґрунтованості обвинувачення, суд сьогодні обмежився продовженням запобіжного заходу, залишивши всіх під вартою без застави, не перейшовши до дослідження доказів, і закрив засідання.

— Я думала, що сьогоднішнє судове засідання було саме з питання продовження запобіжного заходу. Але, судячи з вашого пояснення, все виглядає дещо інакше. Можете пояснити, як це влаштовано? Я не юрист, тому, можливо, не все правильно уявляю.

Коли йде досудове розслідування, судові засідання проходять тематично: кожне засідання присвячене окремому питанню — продовженню запобіжного заходу, накладенню арешту на майно, наданню тимчасового доступу, усуненню від посади тощо. Тобто кожне засідання розглядає одну конкретну тему.

А у нашому випадку вже розпочато судовий розгляд по суті справи. Це означає, що йде єдиний, безперервний процес, у рамках якого суд проводить судове слідство — розглядає докази як сторони обвинувачення, так і сторони захисту. Паралельно з цим, у рамках основного процесу, можуть розглядатися і другорядні, забезпечувальні питання, такі як запобіжний захід.

Однак у цій ситуації суд фактично підмінив розгляд справи по суті розглядом виключно другорядних питань — продовженням тримання обвинувачених під вартою. Суд навіть не приступав до вивчення доказів, тобто суд продовжує «вірити на слово прокурору» без всебічного вивчення й оцінки доказів обґрунтованості обвинувачень, вкотре продовжив тримання під вартою. Тобто зробив це без дослідження, критичного аналізу викладених прокурором фактів і доводів.

— Тобто дії прокурора спрямовані на штучне продовження тримання під вартою?

— Абсолютно. Прокурор Войтов вкотре, замість надання суду доказів, подав клопотання про продовження запобіжного заходу, мотивуючи це тим, що питання, пов’язані з продовженням тримання під вартою, є невідкладними і підлягають першочерговому розгляду. Хоча продовження запобіжного заходу можна було здійснити і через два тижні, оскільки строк раніше обраного заходу ще не сплив.

— Невже суддя Кривохижа цього не розуміє?

— Це і є процесуальна диверсія. Суть процесуальних диверсій полягає в тому, що сторони, зловживаючи наданими їм процесуальними правами, користуються законом і законною процедурою. Формально все за законом, але по суті — зловживання процесуальними правами. Суддя міг відмовити у негайному розгляді клопотання, але не зробив цього. Більше того, найближче судове засідання призначено на 16 червня, і часовий інтервал до цієї дати цілком достатній. Саме на цьому засіданні має розглядатися запобіжний захід щодо мого підзахисного — громадянина Німеччини Сергія Енгельмана. Ця обставина дозволяла без шкоди для процесу перенести розгляд клопотання прокурора на пізніший термін, а до того критично оцінити письмові докази прокурора або допитати свідків обвинувачення.

Для чого це було зроблено? Причини дві. По-перше, щоб продовжити тримання обвинувачених під вартою ще на два місяці. По-друге — для створення неоднозначної ситуації під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту в апеляційному суді.

Напередодні апеляційний суд, виходячи з позиції того ж прокурора Войтова, відклав засідання, посилаючись на повітряну тривогу. Прокурору було “страшно” розглядати питання про запобіжний захід. При цьому, коли виникає необхідність відправити людину під варту або провести обшук, представники обвинувачення, як правило, не виявляють такого трепетного ставлення до повітряних тривог і діють досить оперативно, не зважаючи на обставини.

У цьому випадку була очевидна можливість затягнути процес: відклавши засідання в апеляційному суді, а в суді першої інстанції — ініціювати нове продовження запобіжного заходу. У результаті виникає юридична колізія: як апеляційний суд може розглядати скаргу на продовження запобіжного заходу, якщо в результаті сьогоднішнього продовження строку тримання під вартою це рішення фактично втратило чинність?

Це один із поширених процесуальних прийомів, спрямованих на зниження ефективності апеляційного контролю та ускладнення процедури оскарження тримання під вартою.

Також практика багаторазового відкладання засідань відтягує розгляд по суті, не дозволяючи переходити до оцінки законності та обґрунтованості обвинувачення. І таким чином судовий процес може бути зведений до нескінченного продовження запобіжного заходу, утримання людей під вартою, залишаючи їх у нелюдських умовах слідчого ізолятора і систематично порушуючи їхні права, фактично позбавляючи їх права на справедливе та своєчасне правосуддя, змушуючи їх погоджуватися на угоду з визнанням вини.

— Чим був спричинений конфлікт у судовому засіданні між прокурором і адвокатами?

Хочу відзначити один важливий момент: Кримінальний процесуальний кодекс України покладає на прокурора не лише функцію обвинувачення, але й обов’язок встановлювати обставини, що пом’якшують вину обвинуваченого або взагалі виключають його кримінальну відповідальність. Крім того, діяльність прокурора регулюється Законом України «Про прокуратуру», який прямо вимагає від нього дотримання етичних норм і поведінки в межах закону.
Прокурор не повинен забувати, що він — такий самий учасник процесу, як і адвокат. Його процесуальний статус не є вищим за статус адвоката. Тому поведінка, яку сьогодні в суді продемонстрував прокурор Войтов, поряд із некомпетентністю, найімовірніше, свідчить про те, що він утратив самовладання та душевну рівновагу, усвідомлюючи, до якого результату наближається ця справа.

Я вважаю, що якщо суд дійсно всебічно розбереться в обставинах, то місце на лаві підсудних згодом буде відведене саме прокурору Войтову — за незаконне притягнення людей до кримінальної відповідальності. Ймовірно, він сам починає це усвідомлювати, що й провокує в нього агресію на адресу сторони захисту, яка, на відміну від нього, просто сумлінно та професійно виконує свою роботу.

Замість того щоб наводити юридичні аргументи та спиратися на норми закону, прокурор Войтов вступав у суперечки з адвокатами, дозволяв собі звинувачувальні випади в їхній бік і доходив до звинувачень у скоєнні злочинів у стінах суду, стверджуючи, що хтось із захисників щось «не так сказав». Така поведінка є абсолютно неприпустимою та негідною статусу прокурора.
Вважаю, що причиною такої поведінки прокурора Войтова стало те, що він почав здогадуватися про відповідальність за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності — і це викликає в нього агресію до сторони захисту, яка просто професійно виконує свою роботу.

Також хотів би зазначити, що ще одним поясненням такої поведінки є те, що починаючи з січня цього року, йому не вдається до кінця розібратися зі змістом статті 42 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає права обвинуваченого.
До теперішнього часу, попри численні письмові клопотання, а також усні заяви, він так і не засвоїв, що при продовженні строків тримання під вартою іноземним громадянам процесуальні документи мають вручатися зрозумілою для них мовою — тією, якою вони володіють.

У підсумку, на початку сьогоднішнього судового засідання з’ясувалося, що моєму підзахисному, громадянину Німеччини Сергію Енгельману, прокурор так і не надав перекладені документи. У результаті підзахисний, що цілком природно, відмовився приймати матеріали українською мовою, якою він не володіє.

Прокурор Войтов, розуміючи, що він «вляпався», почав провокувати конфлікти з іншими адвокатами, намагаючись дорікати їм за те, що вони захищають своїх клієнтів. Такі поведінкові реакції та дії ми розцінюємо як ознаку втрати прокурором Войтовим душевної рівноваги, що, своєю чергою, свідчить і про його професійну неспроможність.

— А що означає — дорікати захисникам за те, що вони захищають своїх клієнтів? Це як розуміти?

Таке, до речі, досить часто трапляється, коли непрофесійні або некомпетентні прокурори, усвідомлюючи слабкість своєї позиції в суді — особливо коли суд починає вказувати на їхню непрофесійність або безпідставність обвинувачень — зриваються і починають заявляти, що вина, мовляв, очевидна, а адвокати лише заважають правосуддю здійснитися тощо. Тобто несуть повну нісенітницю, яка не має жодного стосунку до об’єктивного розгляду кримінальної справи.

Хоча заради об’єктивності слід відзначити і певні «позитивні тенденції» з боку прокуратури. Після трьох програних у суді справ щодо нашої колеги, адвоката Ольги Панченко — стосовно запобіжного заходу, арешту майна та доступу до її телефонів і комп’ютера — усвідомивши тотальну дискредитацію органу прокуратури в медіапросторі, на сьогоднішньому засіданні була присутня «вільна слухачка», яку представники прокуратури буквально «привели за руку», ймовірно, для висвітлення процесу в «незалежному виданні».
До таких висновків ми дійшли, оскільки прокурор Войтов активно спілкувався з нею до і після судового засідання, вона щось записувала на диктофон, робила нотатки в блокноті.

Проте журналісткою себе суду вона не представила, хоча це важливо, оскільки коли йдеться про присутність журналіста в судовому засіданні, суд зобов’язаний винести це питання на обговорення з учасниками процесу та вислухати думки всіх сторін — у тому числі підсудних і їхніх захисників. Розгляд такого питання є обов’язковим, і за його підсумками суд постановляє окрему протокольну ухвалу.

Можливо, приховування свого журналістського статусу було пов’язано з невпевненістю в тому, чи вдасться підготувати публікацію в інтересах сторони обвинувачення — і таким чином вона залишила за собою можливість для відступу.

У будь-якому разі ми, як сторона захисту, вітаємо будь-яке висвітлення, у тому числі й з боку тих журналістів, які прямо чи опосередковано взаємодіють із обвинуваченням. При цьому ми, звичайно, очікуємо від таких журналістів — незалежно від того, яке видання вони представляють — об’єктивності. А саме — що у своїх нотатках і публікаціях вони відобразять не лише позицію обвинувачення, але й факти порушень, допущених прокуратурою в ході процесу.
Зокрема, йдеться про недотримання прав наших підзахисних, а також про непрофесійну поведінку прокурора в судовому засіданні.

Олександр Бабіков — доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права та процесу Національного авіаційного університету, керуючий партнер Адвокатського об’єднання DEFENSORES. 

З повним ходом засідання можна ознайомитися за наступним посиланням

Читайте нас в Телеграм и в Facebook

Однак сьогодні стає очевидним, що «гучна операція», в якій і заявником, і виконавцем практично всіх слідчих дій виступає Євген Волошенюк із Департаменту військової контррозвідки СБУ, насправді обернулася арештом тих, хто готувався захищати себе і своє майно як українське підпілля від армії країни-агресора в разі окупації Одеси.

Кілька важливих деталей. Центральним доказом у цій резонансній справі проти українського науковця Олега Мальцева стало приватне відео наради, що відбулася ще у квітні 2022 року. На цьому записі співробітники Європейської академії наук України обговорюють можливі сценарії захисту своїх колег та майна академії на випадок захоплення міста російськими військами.

Показово, що комп’ютер, на якому зберігався цей запис, було викрадено. Згодом, за допомогою нехитрих маніпуляцій, внутрішню робочу нараду, присвячену оборонній стратегії на випадок вуличних боїв, трансформували у доказ того, що Мальцев і його колеги (з тими самими мисливськими рушницями та спальниками) є нібито «небезпечними бойовиками».

Однак незалежна експертиза відеозапису, проведена Національним науковим центром «Інститут судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса», не виявила жодних ознак протиправної діяльності. Дії, які обговорювали Олег Мальцев та його колеги, повністю відповідали рекомендаціям, оприлюдненим офіційним Центром національного спротиву України. Ці рекомендації, що почали широко поширюватися в українських засобах масової інформації з 18 березня 2022 року, містили докладні інструкції щодо взаємодії цивільного населення з силами оборони в умовах окупації, а також вказівки щодо поводження зі зброєю та організації підпільної діяльності.

Усі ці дії повністю узгоджуються з положеннями Закону України «Про національний спротив», ухваленого ще 2021 року, який активно застосовується в умовах повномасштабного військового вторгнення російської федерації.

Ба більше, у матеріалах справи наявний ще один відеозапис, датований травнем 2023 року, на якому Олег Мальцев чітко заявляє, що безпосередня загроза окупації минула і роботу можна продовжувати в штатному режимі. Водночас він уточнює, що на випадок поновлення загрози з боку збройних сил Росії українське підпілля вже організоване.

Попри це, той самий оперативний працівник ДВКР СБУ, складаючи протокол огляду, вирвав окремі фрази з контексту, відобразивши в документі лише те, що відповідало його інтерпретації. Згодом саме цей протокол ліг в основу матеріалів, переданих слідчому.

Тобто та сама «небезпечна група» ОБП Олега Мальцева, про яку Євгену Волошенюку повідомила ключовий свідок «з планети Тінія», психічний стан якої на момент давання показань викликає великі сумніви у сторони захисту, виявилася українським підпіллям. Її створення було безпосередньою реакцією на загальну ситуацію початку повномасштабної війни, коли на державному рівні та в засобах масової інформації активно обговорювався високий ризик окупації Одеси.

Під виглядом гучного викриття «агентів ГРУ» постраждали громадяни, які в найтривожніший період не залишили країну і не припинили наукову діяльність. Вони залишилися вдома, продовжили працювати і були готові захищати себе та своїх близьких у разі реальної загрози.

Чим же насправді займалася ця так звана «небезпечна група» під керівництвом вченого Олега Мальцева з 2022 року?

Будучи членом Європейської академії наук України, доктор Олег Мальцев у 2022 році організував міжнародну наукову конференцію «Невідомі війни», присвячену обговоренню глобальних наслідків триваючого конфлікту. Він також сприяв включенню статей семи українських науковців до спеціального випуску авторитетного журналу American Behavioral Scientist, присвяченого війні в Україні.

Серед його наукових праць вирізняються дослідження, що безпосередньо стосуються найгостріших проблем сучасної України:

• «Чи має Україна право бути членом ЄС?», де він переконливо довів історичні, економічні та культурні зв’язки України з Європою на підставі результатів двох наукових експедицій;
• «Воєнні злочини: Їхня природа та параметри», у якій було детально ключові правові й етичні аспекти цього явища;
• «Вплив російської військової агресії на психологічне здоров’я української молоді», що пропонує глибокий аналітичний огляд психосоціальних наслідків конфлікту.

Олег Мальцев також активно співпрацював із міжнародною науковою спільнотою, досліджуючи геополітичні та соціальні наслідки війни. Він відіграв ключову роль у створенні спеціального випуску журналу American Behavioral Scientist «Тероризм крізь різні призми», до якого увійшли два його ґрунтовні дослідження: «Протидія тероризму: Соціально-психологічні та геополітичні аспекти» і «Психологічні засади усвідомлення терору: Всебічне занурення у сприйняття українцями терористичних загроз в умовах військової напруженості».

Крім того, у червні 2024 року він виступив з основною доповіддю на міжнародній конференції «Локальні та глобальні наслідки війни в Україні», яка об’єднала вчених із десяти країн.

Примітка: перелік опублікованих наукових статей, монографій, а також конференцій, у яких брав участь Олег Мальцев, доступний за посиланням.

Проте вже восени 2024 року операція з фабрикації кримінальної справи проти вченого Олега Мальцева перейшла в активну фазу. Дії самого Мальцева та його колег було подано як «підступні плани ворога», що, своєю чергою, принесло Євгену Волошенюку підвищення у званні до підполковника. А українське підпілля опинилося під загрозою не з боку російських окупантів, а через дії тих, хто за службовим обов’язком мав гарантувати його захист і підтримку.

Як сталося, що за «викриття» українського підпілля український офіцер отримав винагороду та підвищення? І яким саме інтересам служив Євген Волошенюк, державним чи стороннім, ще належить встановити.

Більше матеріалів по справі Мальцева тут

Читайте нас в Телеграм и в Facebook