Олег Мальцев — вчений, адвокат, людина, за якою стоїть понад чверть століття наукової роботи, дослідницькі інститути та міжнародні наукові спільноти — провів майже два роки під вартою у справі, в якій, як з’ясувалося, ніхто не може пояснити, що саме він зробив. Тому що ті, кому він роками довіряв, просто найняли «перевертнів у погонах», щоб забрати все і звести Олега Мальцева в могилу.

Але Олег Мальцев вижив. І не просто вижив. Він вийшов із СІЗО під заставу. І перше, що він зробив, — повернувся до науки.

Коли двері СІЗО нарешті відчинилися, першим, хто сів навпроти Мальцева з диктофоном, став заслужений журналіст України Кім Каневський. Те, що ви прочитаєте далі, — це не стільки інтерв’ю про сфабриковану кримінальну справу, скільки чесна розповідь людини, яка дивилася в обличчя підлості, зради та смерті й не зламалася. Таких інтерв’ю не буває багато. Перед вами одне з них.

«Я одужую, я повністю занурений у наукову роботу»

Перше, що кидається в очі при зустрічі з Мальцевим, — це те, що він працює. Поки що не в офісі (лікарі ще не дозволяють), але вдома, у режимі, який він сам описує одним словом: нон-стоп.

«Вважайте, що я вийшов на роботу», — бадьоро відповідає вчений на запитання Кіма Борисовича.

Здоров’я Олега Мальцева після майже двох років у СІЗО відновлюється повільно, але впевнено. За його словами, ще кілька місяців — і він буде в повному порядку.

Головне, що змінилося з виходом на свободу, — доступ до наукових архівів. Саме це Олег Мальцев називає першим у списку, коли говорить про те, чого йому бракувало. Не комфорту, не спокою, а можливості повноцінно займатися наукою.

Я так довго чекав на це, ми так довго чекали. Насправді я, безперечно, щасливий.

«Що ми зробили?»

Є питання, яке Мальцев ставить протягом усієї розмови зі щирим здивуванням людини, яка два роки шукає відповідь і не знаходить її. Питання надзвичайно просте: що саме він зробив? Не в філософському сенсі, а в юридичному. Конкретно, з доказами, зі складом злочину. Що написано в обвинувальному акті, що стало підставою для майже двох років ув’язнення, для розгрому офісів, для знищення майна, для арешту жінок з його команди?

Відповіді на це питання не існує.

Дівчата в суді неодноразово запитували: «То що ж я зробила?» І ніхто не може відповісти на це запитання — ані прокурор, ані суддя, ніхто.

Обвинувальний акт, який мав би розставити всі крапки над «і», є документом, у якому щось написано, але що саме малося на увазі, не розуміють навіть ті, хто його складали. Олег Мальцев — адвокат за освітою та багаторічною практикою — говорить про це без іронії, зі стомленим спокоєм людини, яка надто добре знає, як виглядають справжні докази і як виглядає їхня повна відсутність.

Коли я читаю обвинувальний акт, я кажу: хлопці, ви ж маєте розуміти, чому ми вам поставили це запитання. Те, що тут написано, не просто не зрозуміло, це взагалі нікому не зрозуміло. Що ви мали на увазі? Що ми зробили, що нас треба було тримати під вартою майже два роки?

Два роки — саме стільки минуло від початку активних процесуальних дій. Увесь цей час сторона обвинувачення обіцяла одне й те саме: ще трохи, і все з’ясується, нарешті стане зрозуміло, яким злочинцем є Мальцев. Нічого не з’ясувалося. Більше того, у ході процесу стало виявлятися протилежне.

Однак найбільше Мальцева вражає навіть не абсурдність звинувачень і не рівень людей, які їх підтримують. Найбільше його вражає масштаб того, що було знищено за цей час, і повна, абсолютна відсутність будь-якого зрозумілого пояснення цього.

Ціла наукова спільнота — американська, європейська, я, мої колеги — створювали все це протягом п’ятнадцяти років для народу України та для Європи. Усі ці знання, усі ці технології ми створювали для людей. А вони знищили наукову базу трьох науково-дослідних інститутів. Просто знищили.

За всім стоїть жадібність

За кримінальною справою, за розгромленими інститутами, за сфабрикованими звинуваченнями стоїть історія, яку Мальцев розповідає з тією відвертістю, на яку дозволяє відкрите слідство. Колишні партнери — люди з найближчого оточення, яким він довіряв і яким роками давав можливість працювати поруч із ним — у якийсь момент прийняли рішення. Рішення просте і давнє як світ: забрати чуже, поки є можливість. Для цього їм знадобився інструмент. Інструментом стала корумпована частина державної машини.

Наші колеги, наші партнери найняли за допомогою своїх друзів цю банду, щоб заволодіти грошима. Просто вкрасти.

Сума, яку Мальцев називає відкрито, — близько півмільйона доларів. Але справа не лише в тому, що вже вкрадено. Справа в тому, що крадіжка триває й донині. Активи, що належать інститутам, досі перебувають під чужим управлінням, і з них продовжують отримувати прибуток — спокійно, методично, прикриваючись тим, що кримінальна справа ще не закрита.

Вони продовжують красти. Там є певні активи, які перебували під їхнім управлінням — вони продовжують отримувати з них прибуток. Ці активи не належать мені, вони належать інститутам.

Окремої розмови заслуговує те, як саме все починалося. Ніякої слідчої логіки не було — була логіка захоплення. Дії будувалися не від доказів до висновків, а від мети до інструментів її досягнення. Мета була одна — забрати. Все інше підлаштовувалося під неї по ходу справи.

І ось тут, у цій точці розмови, за сухими словами про жадібність і захоплення активів проступає щось більше — гіркота людини, яка розуміє: п’ятнадцять років роботи, сотні людей, міжнародне наукове співтовариство, технології, знання, які створювалися для країни і для людей — все це стало розмінною монетою в угоді, яку кілька людей уклали між собою заради того, щоб набити власні кишені. Не заради ідеї, не заради влади, а банально заради грошей.

«Ненавиджу Д’Артаньяна в собі»

Говорячи про зраду з боку колишніх вихованців, Олег Мальцев зазначає, що знав, з ким має справу, бачив, куди все йде, і неодноразово говорив цим людям в обличчя — є навіть відео, де він прямо попереджає їх, що вони дострибають. Він каже, що на різних етапах, за різних обставин — можна було зупинити все це задовго до того, як воно переросло у кримінальну справу, в арешт, у розгром інститутів.

Але щоразу Мальцев давав їм шанс. Давав шанс не з наївності, а з того особливого роду великодушності, яку сам тепер називає своєю головною помилкою. Він вірив, що людина, якій дають можливість вчинити гідно, зрештою нею скористається. Що навіть ті, в кого бачиш вади, здатні у вирішальний момент обрати інший бік.

Ненавиджу Д’Артаньяна в собі. Треба покінчити з цим д’артаньянством. Завжди даєш шанс вчинити по-людськи, завжди даєш шанс вчинити так, щоб не було соромно за марно згаяні роки. А у відповідь…

Коли мова заходить про те, як закінчують люди, які переступили межу, Мальцев звертається до дослідження, присвяченого вивченню зрадників. Сотні доль, сотні імен, нові документи — все це, як правило, не рятувало. Зрадники закінчували однаково: або інфарктом, або алкоголізмом, або власними руками обривали те, що залишалося від їхнього життя.

Зрадники гинуть трьома способами: або від інфаркту чи інсульту — «згорів» на роботі; або це закінчується алкоголізмом; або самогубством.

Люди, які переступили межу, знають, що вони її переступили. І це знання, на його переконання, нікуди не зникає — воно залишається з ними і робить свою справу зсередини, повільно й невідворотно.

Своє ставлення до цих людей Мальцев описує несподівано — словом «пробачив». Особисто, як віруюча людина, він їх пробачив. Але відразу після цього в його голосі з’являється щось, що не сплутаєш ні з чим іншим — твердість людини, для якої є речі, що лежать за межами прощення.

«Цього я їм ніколи не пробачу»

У цьому інтерв’ю є момент, коли за стриманістю вченого та точністю адвоката проглядає щось зовсім інше. Те, що буває з людиною, коли зачепили не її саму, а тих, хто був поруч із нею і постраждав саме тому, що був поруч.

Мальцев говорить про молодих учених-жінок зі своєї команди — тих, кого заарештували, кого тримали в слідчому ізоляторі, кого використовували як інструмент тиску на нього.

Я повністю пробачив цих людей. Але я ніколи не пробачу їм за адвоката Панченка. Ніколи не пробачу за Аню, ніколи не пробачу за Марину Миколаївну.

У цих словах немає нічого показного. Є лише людина, яка чітко розуміє різницю між тим, що зробили з нею, і тим, що зробили з людьми, які опинилися поруч із нею не за власним вибором долі, а просто тому, що працювали чесно й залишалися вірними. За кожним стоїть конкретна історія конкретної людини, яка не зробила нічого, що заслуговувало б навіть на день за ґратами. Жінок, яких кинули до слідчого ізолятора, — не тому, що проти них було щось реальне, а тому, що це було зручно тим, хто чинив тиск на Мальцева.

Про тих, хто залишався зовні і допомагав, Олег Мальцев говорить окремо і з неприхованою повагою. Ці люди не зламалися, не пішли, не вирішили, що це не їхня історія. Вони залишилися і робили те, що потрібно було робити — щодня, без гарантій, без розуміння, коли це закінчиться і чи закінчиться взагалі.

Примітно, що Мальцев майже не говорить про себе в цій частині розмови. Карцер, вилучені ліки, спроба знищити його фізично — все це він згадує мимохідь, як щось, що вже залишилося позаду і не вимагає особливої уваги.

Про роботу у в’язниці та плани

Коли людина виходить із СІЗО і насамперед розповідає не про те, що пережила, а про те, що написала, — це говорить про неї більше, ніж будь-яка біографія. Мальцев не просто зберіг себе в умовах, які були навмисно створені для того, щоб його знищити. Він використав цей час і використав так, як вміє використовувати час тільки людина, для якої наука — не обов’язок і не спосіб заробітку, а справа всього її життя.

Можливості для роботи в СІЗО були мінімальними. З інструментів — зошит, ручка, плеєр і окуляри. Ніяких архівів, ніякого інтернету, ніякої звичної інфраструктури наукової роботи. Тільки голова і те, що в ній накопичилося за десятиліття. Для більшості людей це означало б паузу. Для Мальцева це означало інший формат — і не більше того.

За ці сім місяців я написав кілька важливих наукових праць. Писав і для своєї основної роботи, і для колег, і для двох університетів — Запорізького та Миколаївського. Я виконав чимало наукової роботи. І гадаю, що всі задоволені.

Нове керівництво СІЗО, на відміну від попереднього, не перешкоджало цьому. Попереднє керівництво діяло в інтересах тих, хто організував сфабрикування кримінальної справи, виконувало їхні особисті прохання та створювало умови, несумісні з нормальним життям. Нинішнє керівництво просто дотримувалося закону — і цього, як виявилося, було достатньо для того, щоб працювати.

Треба щиро подякувати керівництву. Того керівництву, яке не перешкоджало моїй науковій діяльності в межах закону та правил внутрішнього розпорядку.

Результатом стало не лише кілька написаних праць. За словами Мальцева, за цей час сталося щось більш значуще — вихід на якісно новий рівень науки. Не прорив в одному напрямку, а перехід на інший щабель розуміння, який тепер відкриває можливості, недоступні раніше.

Ми вийшли на новий рівень науки. Вже вийшли. І це створює чудові передумови для подальшої, більш ефективної діяльності.

Тепер, опинившись удома, Мальцев втілює в життя те, що було розроблено там. Нова наукова структура, архітектура якої була продумана за ґратами, зараз починає будуватися. Він не розкриває подробиць, але говорить про неї як про щось, що враховує весь досвід того, що сталося, і виключає можливість повторення того, через що довелося пройти.

Паралельно триває юридична робота. Усі зобов’язання перед судом виконуються неухильно: жодного пропущеного засідання, повна дисципліна, повне дотримання всіх умов звільнення під заставу. Мальцев говорить про це не як про вимушений захід, а як про природну поведінку людини, для якої закон і порядок — система координат, у якій вона живе і працює.

Повернення активів інститутів він також має намір здійснити суворо через закон. Цивільний кодекс, судові позови, законні механізми повернення викраденого майна з урахуванням усього того, що з нього було вилучено за час незаконного використання.

За всім цим — за науковими планами, за новою структурою — проглядається щось, що, мабуть, найважче піддається опису. Людина, яку намагалися знищити фізично, професійно та репутаційно, вийшла з цієї історії не зламаною і не озлобленою, а зосередженою. Зосередилася на тому, що було до, є зараз і буде після. На науці, на людях, на роботі, яка нікуди не поділася і якої ще дуже багато попереду.

Замість післямови

Кім Каневський завершує цю розмову простим запитанням — про творчі плани. Олег Мальцев відповідає без вагань. Дослідження, нова наукова структура, повернення активів, судові засідання, робота з університетами. Список довгий, конкретний, без лірики. Список людини, у якої немає часу на те, щоб довго озиратися назад.

За вікном — Одеса. Місто, в якому, за його власними словами, він провів найкращі й найгірші місяці свого життя майже одночасно.

Рік і сім місяців під вартою, карцер, розграбовані інститути, зрада — все це тепер частина біографії. Не головна її частина. Тому що головна частина цієї біографії пишеться не в слідчому ізоляторі й не в залі суду, а там, де Мальцев почувається на своєму місці — за письмовим столом, в архівах, у науці, у роботі, яку він не зупиняв навіть тоді, коли її намагалися зупинити навмисно й цілеспрямовано.

Є люди, яких визначають обставини. А є ті, хто визначає обставини — навіть коли обставини роблять усе можливе, щоб цього не допустити. Це інтерв’ю — про людину другого типу. Про те, що відбувається, коли система, заточена під чужу жадібність, зустрічає людину, якої ця жадібність не стосується анітрохи. Якій не потрібно нічиє чуже — тільки можливість робити своє.

Відеоінтерв’ю у двох частинах доступне на YouTube-каналі журналу «Експедиція» (перша частина, друга частина).

Захист обіцяє опублікувати всі подробиці ухваленого рішення та умови звільнення під заставу пізніше. Однак уже зараз зрозуміло, що засідання відбулося не без процесуальних сюрпризів з боку обвинувачення.

Затягування процесу: як прокуратура «прискорює» справу

Справа Олега Мальцева вже тривалий час супроводжується систематичними затримками з боку обвинувачення. Нагадаємо, що ще на минулому засіданні апеляційний суд зробив прокурору зауваження, прямо вказавши на неналежний та необґрунтовано тривалий розгляд матеріалів. Тоді суд суворо зобов’язав прокуратуру області пришвидшити процес.

На сьогоднішньому засіданні суд поцікавився у прокурора Ульянова, які саме заходи було вжито відомством для виконання цієї вимоги. Відповідь прокурора викликала здивування у присутніх: виявилося, що для «пришвидшення» процесу прокуратура заявила відвід судді Кривохіжу.

Таким чином, замість того щоб активізувати роботу над справою, сторона обвинувачення домоглася її фактичного зупинення, оскільки тепер розгляд заморожено аж до вирішення питання про відвід судді.

Адвокат Олександр Бабіков в іронічній формі на своїй сторінці у Facebook подякував прокурору за «співпрацю». На його думку, такі дії прокуратури дали підстави апеляційному суду більш серйозно поглянути на роботу прокуратури у цій справі.

Незважаючи на очевидні спроби прокуратури затягнути процес через юридичні хитрощі, рішення апеляційного суду про призначення застави залишається головним підсумком сьогоднішнього дня.

Подробиці вже скоро.

Більше матеріалів у справі Олега Мальцева:

• Прокурор Михайло Ульянов затягує судовий процес у справі Олега Мальцева
• Що силовики знали про справу Олега Мальцева з самого початку?
• Дмитро Паустовський та Валентина Гордієнко: Операція Іуда. Частина 1
• Дмитро Паустовський та Валентина Гордієнко: Операція Іуда. Частина 2
• Як найгучніший доказ у справі Олега Мальцева виявився фейком
• Навіщо прокурор Михайло Ульянов приводить кримінальних елементів на слухання у справі Олега Мальцева?
• Заяви прокурора Михайла Ульянова у справі Олега Мальцева: відсутність логіки чи введення в оману?
• Аналіз порушень та ознак злочинної діяльності в медчастині № 21 Одеського СІЗО
• Рішення суду: поміщення вченого Олега Мальцева в карцер було незаконним
• Марина Ілюша: «Судді залякані. Вони розуміють, що якщо відпустять Олега Мальцева, завтра прийдуть за ними»

Зустріч заслуженого журналіста України Кіма Каневського з Олегом Мальцевим у стінах слідчого ізолятора стала сенсацією.

Те, що прозвучало в цій відвертій розмові «Покарання без злочину… або хто є хто…», не залишає каменя на камені від офіційних звинувачень. Жодної «зради» у справі й подуму немає. Реальність, як це часто буває, виявилася набагато банальнішою.

Кажуть, в Одесі все просто так, крім грошей. Так і справа Олега Мальцева — це історія не про «шпигунів ГРУ», а про зраду і кризу права, де під прикриттям відомчих мундирів «колишні свої» здійснюють методичний захват чужого інтелектуального капіталу та активів.

Сьогодні ми пропонуємо вам найяскравіші моменти з розмови з людиною, яка обрала тюремні грати, щоб зберегти право спокійно дивитися на себе в дзеркало щоранку.

«Шукайте гроші»

Забудьте гучні слова про «зраду» у справі Олега Мальцева. У 30 томах її просто немає, як би не намагався розпалений розум організаторів. В Одесі, як відомо, безкоштовно не роблять навіть революцію. Тут взагалі все просто так, крім грошей. Якщо у Франції розумно радять «шерше ля фам», то в Одесі правило виживання одне: «Шукайте гроші».

В інтерв’ю Олег Мальцев каже:

Питання «звідки у Мальцева гроші» мої адвокати часто чули від слідчих у цій справі. Коли ми знімали різні проекти, дуже багато хто запитував: «Мальцев, ну, звідки у вас гроші на ці проекти?» І людям, які задають такі питання, в голову не спадає, що гроші можна заробляти, а не красти. Вони не розуміють, що науку можна за допомогою технологічного елементу перетворити на гроші.

Вчений, який навчився перетворювати матеріали наукових експедицій на технології та легальний заробіток, виявився ласим шматком. Але активи Інституту — це не крісло керівника морського порту, яке можна відібрати й посадити на нього свою людину. У Мальцева з матеріального майна — лише дошки, фломастери, відеокамери та орендовані офіси. Щоб вкрасти цей специфічний бізнес, потрібен був «троянський кінь».

Є лише один-єдиний спосіб щось отримати в цій ситуації — це знайти людину всередині організації, яка знає, як працюють технологічні схеми, і має доступ до цих систем та клієнтів. Людину, яка знає, як заробляти на інтелектуальній власності. І в руках якої — потік клієнтів.

Інтерв’ю з СІЗО не оминає стороною й тих, хто зрадив — колишніх вихованців Дмитра Паустовського та Валентини Гордієнко (Данилевої).

Один з організаторів справи проти мене — Діма. У нього є дружина Валентина. Вона, мабуть, вирішила, що може на більше, сильно повірила в себе. З’являються нові знайомства, дружба. Потім, мабуть, у якийсь момент дівчина випила й почала говорити, що їй потрібен будинок, квартира, літаки, машини. І в цьому колі з’явилися люди, які вирішили допомогти реалізувати ці бажання… У підсумку в цьому колі сформувалася група людей, яка вирішила здійснити задумане. Сенс був простий: забрати гроші, а тих, хто може їх вимагати назад, нейтралізувати.

Так на світ з’явилися ті, кого Мальцев називає коротким і страшним словом — «вони». Це не якась окрема спецслужба, що виконує державний обов’язок. Це міжвідомче злочинне угруповання, банда, збита з недобросовісних співробітників контррозвідки та прокуратури заради банального рейдерського захоплення. Їхній план був по-бандитськи простий: вкрасти гроші та технології, а всіх, хто міг би цьому завадити — самого Олега Мальцева, Костянтина Слободянюка та адвокатку Ольгу Панченко — фізично нейтралізувати, кинувши за ґрати.

Честь важливіша за свободу: чому Олег Мальцев повернувся в Україну

Коли колесо репресій тільки почало обертатися, Олег Мальцев перебував за кордоном. Будь-який розважливий бізнесмен на його місці залишився б там, врятував би себе і боровся за свої права з безпечної європейської відстані. Але він повернувся. Повернувся прямо назустріч долі, прекрасно розуміючи, з чим йому доведеться зіткнутися. Чому? Олег Мальцев так відповідає на це питання:

Є таке поняття — честь. Для мене принцип простий: краще бути, ніж здаватися. Не можна вдавати з себе того, ким ти не є. Якби я залишився за кордоном, вони б почали брати тут людей у заручники й казати: «Повертайся, інакше ми їх не відпустимо». Що б це змінило?

Для нього принцип «краще бути, ніж здаватися» виявився важливішим за особисту безпеку. Якби він залишився в Європі, система негайно почала б брати в заручники його підлеглих тут, в Україні, вимагаючи його повернення. Залишити своїх людей на розправу він просто не міг, бо для такої людини, як Мальцев, честь завжди важливіша за життя.

— Ви вирішили вчинити так, підкорилися закону, поважаючи його та покладаючи на нього надії. Минуло вже більше року, фактично другий рік. Настрої за цей час, мабуть, були різними — адже тут не санаторій, та й здоров’я не ідеальне. Були моменти, коли ви з часом засумнівалися чи пошкодували?

— Ні. Жодного разу. І зараз не шкодую. Для мене важливо, хто я. Вранці я дивлюся в дзеркало — і для мене важливо, ким я залишаюся. Для деяких інших людей це не так важливо. Людина не може бути без совісті й без честі. Інакше це вже не людина. Для мене не можна бути мерзотою. Не для цього Бог породжує людину.

Холод, відсутність обігрівача, цілеспрямовані знущання з боку інших за наказом зверху — так Олега Мальцева намагалися «привести до ладу». В’язниця вміє ламати. Але він не зламався. У камері вчений навчився грати в шахи — по одній партії щодня зі своїм сусідом по камері.

А головне — він продовжує займатися наукою. Без комп’ютерів, креслярських приладів та інтернету він день у день заповнює загальні зошити звичайною кульковою ручкою — єдиним інструментом, який дозволили залишити правила внутрішнього розпорядку.

Ті, хто затіяв цю брудну гру, фатально прорахувалися. Вони розраховували, що академік швидко здасться, зламається під тиском і мовчки отримає свої десять років. Але Мальцев абсолютно впевнений: закон переможе, і перемога буде за ним. А ті колишні колеги та люди в погонах, хто організував цей рейдерський захват, самі відповідатимуть перед законом. І вони по той бік ґрат це вже прекрасно розуміють, намагаючись врятувати самих себе від кримінальних наслідків того, що накоїли.

***

Інтерв’ю, опубліковане в суспільно-політичному віснику Грушевського, — це жест поваги до інтелектуальної допитливості тієї самої «мислячої меншості», яка втомилася від інформаційних сурогатів і підробок. Це інтерв’ю для тих, хто хоче дізнатися справжні подробиці з перших вуст — від самого Олега Мальцева.

У справі вченого Олега Мальцева ми спостерігаємо саме цю, до болю знайому картину. У своїх гучних заявах сторона обвинувачення безперестанку хизується «незаперечними доказами». Говорять про тридцять томів кримінальної справи. Тридцять томів — звучить солідно, чи не так? Здавалося б, відкривайте, зачитуйте, пред’являйте суду факти. Але переходу до розгляду цих самих доказів чомусь не відбувається. Відповідь банально проста: переходити ні до чого. Ніяких «незаперечних» фактів там немає. Ці тридцять томів — гігантська мильна бульбашка, яка лопне при першому ж зіткненні з реальним судовим розслідуванням.

Саме тому на авансцену виходить прокурор Михайло Ульянов.

Ця справа дісталася Ульянову у спадок від попередника — відомого Руслана Войтова, «прокурора-інваліда», який вже встиг нажити собі п’ять кримінальних справ. Прийнявши естафету, Ульянов впевнено ступив на ту саму слизьку доріжку. Замість того щоб підтримувати обвинувачення, прокуратура почала відвертий саботаж.

Оцініть масштаб: шість судових засідань поспіль зірвано.

21 січня, 28 січня, 4, 11, 18 та 25 лютого — суд не міг зрушити з мертвої точки. Чому? Відсутність перекладача для громадянина Німеччини, який фігурує у справі. При цьому згідно із законом забезпечити явку перекладача — це прямий процесуальний обов’язок держави, а не сторони захисту. Примітно, що саме на сторону захисту прокурор Ульянов намагався покласти цей обов’язок, заявивши суду, що, мовляв, їхній підзахисний нехай і забезпечує.

До березня цей цирк втомив навіть апеляційний суд. Судді буквально дали прокуратурі по руках за штучне затягування термінів, прямо вказавши на безпідставність підтримки обвинувачення. Керівництву обласної прокуратури прозоро нагадали про необхідність забезпечити «розумні терміни розгляду» і про те, що підлеглі взагалі-то повинні працювати, а не займатися «процесуальним тероризмом».

Але хіба це зупинило прокурора Ульянова? Зовсім ні.

Зрозумівши, що трюк із перекладачем більше не працює, сторона обвинувачення висунула новий хід: подала відвід судді саме того дня, коли суд уже планував перейти до розгляду доказів і забезпечив присутність перекладача.

Підстави для відводу виявилися нарівні з тими самими тридцятьма томами «доказів» — такими ж порожніми й абсурдними.

Головна образа Михайла Ульянова полягає в тому, що суддя позбавив його бенефісу.

Прокурор розраховував продовжувати з пафосом зачитувати обвинувальний акт, у якому один і той самий текст без жодних змін повторюється рівно 22 рази, але суддя обмежив час його виступу. Ми вже писали раніше про любов Ульянова до публічних читань — його потяг до декламування віршів під час слухань став притчею во язицех. Але суддя перервав політ творчої думки, оскільки до Ульянова прокурор Войтов на читання обвинувального акту вже витратив 4 судові засідання. Прокурор Руслай Войтов навіть «засікав таймером», скільки ще часу він може затягувати процес. Таке відверте знущання прокурора над людьми, які перебувають під вартою і чекають на розгляд справи, спричинило клопотання сторони захисту про обмеження прокурорів у часі читання обвинувального акту.

Друга причина для відводу — суддя наважився задовольнити клопотання захисту та усунути попереднього прокурора (того самого Войтова з фіктивною інвалідністю та п’ятьма кримінальними справами за плечима).

А далі починається відвертий сюрреалізм. Прокурора обурило, що суддя тричі виганяв із залу свідка у справі — журналістку-фрілансерку Оксану Піднебесну, але при цьому чомусь не виганяє журналістку Катерину Сидорову, яка знімає процес на відео з самого першого дня. Виявляється, об’єктив камери Сидорової бентежить прокурора Ульянова. Він починає соромитися. Суворий державний обвинувач боїться відеокамери, яка фіксує його процесуальну безпорадність.

Ідеально підсумував ситуацію адвокат Олександр Бабіков. У своєму Facebook він залишив коментар, який розставляє все на свої місця:

У цих словах — суть того, що зараз відбувається навколо справи Олега Мальцева. Люди сидять «у полоні» бетонних стін, їхнє життя поставлено на паузу, поки сором’язливі, вразливі прокурори грають у свої паперові ігри, ховаючись від камер і здорового глузду.

Картина вимальовується апокаліптична. Але варто лише трохи подряпати цей лакований фасад звинувачення, як з-під нього починає лізти брудна, банальна кримінальна справа. Тільки на боці зловмисників тут виступають не бритоголові хлопці з битами, а люди з державними посвідченнями в кишенях.

Згідно з матеріалами справи, інформацію про ОБП «контррозвідник за Фрейдом» отримав від головного свідка звинувачення. А це саме розповіла громадянка Киргизії?

«ОБП створено для захисту Мальцева та його людей»

Кілька днів тому в нашу редакцію анонімно надіслали відео допиту цього головного свідка. І коли ти дивишся ці кадри, виникає тільки одне питання: прокурори взагалі слухають, що їм кажуть, чи в їхніх вухах тільки шелест зелених купюр?

Питання: ОБП – це що таке?

Відповідь: Я щойно сказала. Це Оперативно-бойовий підрозділ.

Відповідь: Я щойно відповіла на це питання. Для забезпечення безпеки Мальцева і його людей під час війни і після війни. Я написала, що я теж хочу бути в цій групі. Я написала безпосередньо Мальцеву, а не Слободянюку. Він додав мене до групи. Потім почалися наради протягом двох тижнів по Zoom. На нарадах пояснювалася структура ОБП, що хто робить, чому це важливо.

Вслухайтеся в ці слова. Ви десь чуєте про захоплення влади в місті? Ми теж цього не чуємо.

Більше того, «змовники» проводять організаційні наради… по Zoom. Ви можете собі уявити таємну воєнізовану хунту, яка готує збройний переворот, обговорюючи його в корпоративному месенджері? Це навіть не смішно.

Що ж знали силовики спочатку?

ДВКР знав все з самого початку. За кілька місяців до того, як до будинку Олега Мальцева і квартири його співробітників увірвалися люди з автоматами, оперативники мали вичерпну картину.

1. Вони знали мету: Ніякого захоплення влади немає. Є група людей, яка організувала самооборону в умовах воєнного часу, щоб захистити свої життя і бізнес.
2. Вони знали економіку: Фінансовим забезпеченням цього проекту займалися конкретні люди — Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко.
3. Вони знали головне — про зброю: Стволи, які пізніше з такою помпою вилучали під спалахи фотоапаратів, були абсолютно легальними. Оформленими через офіційну дозвільну систему МВС. З номерами і документами. Ніхто не захоплює владу в місті з легальними мисливськими карабінами, зареєстрованими на власні паспорти.

Але вони все одно проводять арешти, кидають Мальцева і його людей в камери. Чому? Де логіка?

«Just бізнес, нічого особистого»

Логіка є, і вона бездоганна у своїй цинічній простоті. Це логіка ринку. Вони йдуть на це, тому що замовлення вже прийнято. Тому що це не контррозвідувальна операція, а банальний комерційний підряд з усунення бізнес-конкурента і захоплення активів. Гроші за цю справу не просто взяті — вони, швидше за все, вже давно розсовані по кишенях і пущені в оборот. Повертати їх замовнику не прийнято, та й не хочеться.

Друга причина — кар’єрна пастка, в яку силовики загнали себе самі. Генералам у високі київські кабінети вже надійшли бравурні рапорти про «операцію століття». Знешкоджено «небезпечну мережу ГРУ»! На офіцерські плечі вже впали нові зірочки, в особисті справи вписані подяки, отримані премії та преференції.

Зробити крок назад зараз — означає зізнатися у грандіозній фальсифікації. Якби вони доповіли зверху: «Товаришу генерал, ми облажалися, там немає змови, там звичайний захист себе і своїх близьких з легальною зброєю», — полетіли б голови. Зняли б погони, викинули б зі служби з вовчим квитком, а то й самих відправили б на лаву підсудних за перевищення повноважень.

Ніхто не збирається залишати насиджені місця, втрачати владу і годувальника. Тому прокурор Михайло Ульянов продовжує читати свої мантри в суді, старанно не помічаючи, що справа зшита навіть не білими нитками, а колючим дротом комерційного інтересу.

Їхня мета — не захист держави. Їхня мета — пограбування бізнесу Мальцева. Правоохоронці тут виступають у ролі найманців, виконавців замовлення. Вони перетворили закон на відмичку, а кримінальний кодекс — на прайс-лист.

Кримінальна справа «під ключ»

Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко купили кримінальну справу «під ключ». Люди, які роками перебували поруч, вбирали знання, а потім просто вирішили, що бізнес вчителя можна роздірити, а його самого згнити в СІЗО.

Але в їхньому цинічному бізнес-плані виявилася прогалина. Вони свято вірили в герметичність системи. Вони були впевнені, що кабінети слідчих надійно зберігають таємниці проплачених угод. Паустовський і Гордієнко ніяк не розраховували, що відеозаписи допитів вийдуть у публічний простір.

Для Паустовського і Гордієнка те, що починалося як вигідний «бізнес-план», тепер кваліфікується в рамках Кримінального кодексу як рейдерське захоплення. Відсидітися в тіні більше не вийде.

А тим, хто з корисливих інтересів намагався зліпити з ОБП «диверсійну групу ГРУ», доведеться приміряти лаву підсудних на себе. Статті тут набагато важчі: притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, незаконне позбавлення волі, службове підроблення та перевищення влади з тяжкими наслідками.

Фантазія про «шпигунів» і «захоплення влади», щедро оплачена колишніми учнями, перетворилася на бумеранг. І цей бумеранг уже повертається.

Нещодавно до редакції потрапили кадри, які руйнують навіть цю сюрреалістичну конструкцію. На анонімно надісланому відео допиту прокурор намагається витягнути з громадянки Киргизії потрібні слова:

— До чого вони прагнули в той період, коли ви працювали безпосередньо з Мальцевим? На його робочому місці ви стали свідком чого?

І тут свідок виголошує, мабуть, найчеснішу фразу за всю історію цього процесу:

— Я мало що бачила в той момент, тому що я дівчина, яка в 22 роки тільки прийшла.

Уявіть собі обличчя прокурора. Гроші занесені, терміни горять, справу треба ліпити, а головна і єдина зірка звинувачення прямо в об’єктив каже: «Я просто дівчинка, я нічого не бачила».

Що в цей момент роблять оперативники з ДВКР СБУ? Вони вимикають логіку і вмикають генератор чистого, незамутненого марення. Легким рухом прокурорського пера науково-дослідні інститути перетворюються… в центри підготовки диверсантів, наукова діяльність — у шпигунство, академічні експедиції — у відпрацювання бойових навичок, а співробітники інститутів (де переважна більшість — це звичайні жінки) оголошуються елітними, безжальними бойовиками.

Будь-який розсудливий юрист покрутить пальцем біля скроні: «Ви що, з глузду з’їхали? З цією маячнею не можна йти до суду». Слідчі та прокурори це прекрасно розуміли. Але наполегливо продовжували розповідати страшилку про «групу ГРУ».

Чому вони всі чіпляються до Олега Мальцева?

У непідготовленого читача може виникнути резонне запитання: чого вони причепилися до Олега Мальцева? Щоб зрозуміти мотив, потрібно усвідомити масштаб особистості Олега Мальцева.

Олег Мальцев — не простий вчений, який живе від гранту до гранту (він ніколи не брав бюджетних або грантових грошей). Це вчений унікальної формації. Людина, чиї очі здатні вихопити в багатовікових трактатах і забутих архівах те, повз що проходять сотні докторів наук. Але головне не в тому, що він це знаходить. У лабораторіях його НДІ ці історичні знахідки переплавляються в технології — в прикладні робочі інструменти XXI століття. І це все за свій рахунок: ні копійки з бюджету, ні копійки грантових грошей.

Інтелектуальний актив сьогодні — це найдорожча, найміцніша валюта. Кремнієва долина платить мільярди за рядки коду. Фармацевтичні корпорації йдуть на злочини заради хімічних формул. За унікальні знання в галузі психології, соціології, кримінології та інших прикладних галузях, що дають перевагу, бізнесмени і корпорації в будь-якій точці земної кулі готові платити колосальні гроші. Знання, яких немає у конкурентів — це влада, це домінування, це вплив. І у Мальцева ці інтелектуальні активи були в лякаючому для багатьох надлишку.

Одним з міжнародних хабів, де ці знання в оформленому вигляді представляються міжнародному науковому світу, є Європейська академія наук України (EUASU). І ось тут на сцену знову виходить наша свідок, громадянка Киргизії. Ми поки не можемо з упевненістю сказати, чи відсипали їй замовники Паустовський і Гордієнко хрустких купюр за потрібні свідчення, чи розплатилися обіцянками: «Допоможеш посадити Мальцева — Академія твоя». Але факти незаперечні: громадянка Т. особисто робила відчайдушні спроби рейдерського захоплення EUASU, намагаючись максимально дискредитувати Мальцева перед європейськими академіками, в той час як Паустовський і Гордієнко розкрадали інтелектуальні активи і клієнтську базу.

Трагедія бездарності

Розумієте, в чому проблема нікчемності? Коли людина абсолютно безплідна, коли вона фізично не здатна нічого створити сама, у неї залишається тільки одне — вкрасти чуже.

Випробування грошима і впливом ламає хребти багатьом. Колишні учні, Паустовський і Гордієнко, це випробування з тріском ганебно провалили. Виявившись нездатними породити власну думку, вони пішли на банальне пограбування і зраду.

Хто такі Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко (Данилева) сьогодні? Це ідеальний портрет людей епохи первинного нагромадження, які чомусь вирішили, що чужий інтелект, чужі ідеї та багаторічну працю можна просто «віджати» — точно так само, як гопники віджимають мобільний телефон у темному підворітті.

Але вкрасти науку мало, з нею ще потрібно вміти поводитися. Не вміючи керувати тим, що їм не належить, Паустовський і Гордієнко перетворили саму ідею науки на дешевий бордель. Сьогодні вони банально торгують чужим ім’ям і вкраденими напрацюваннями. І роблять вони це з єдиною, цілком прозаїчною метою — їм потрібно чимось оплачувати дорогі послуги силовиків, які забезпечують їм «дах» у цьому затяжному рейдерському захопленні. А Олег Мальцев ніколи не повинен вийти з СІЗО, інакше всі зрозуміють, що дозволу на продаж його інтелектуальної власності ні Паустовському, ні Гордієнко він не давав.

Горщик, який перестав варити

512 тисяч доларів — саме в таку суму оцінюються вкрадені інтелектуальні активи, розроблені на їхній основі унікальні технології та привласнена клієнтська база. Для когось — сума, заради якої, мабуть, не шкода продати ані совість, ані вчителя.

Саме з цієї суми Паустовський і Гордієнко сьогодні купують час — той самий час, який Мальцев і Слободянюк втрачають у камерах СІЗО, де кожна, навіть найдрібніша підлість, має свою ціну. Правосуддя за передплатою, розумієте? Будь-яке, навіть найменше погіршення умов утримання в СІЗО — оплачено. Кожне вивірене, «правильне» слово прокурора має свій тариф. Навіть дрібна капость у вигляді переодягнених «небайдужих громадян», які приходять на засідання створювати масовку і зображати народний гнів — все це щедро спонсорується з вкраденої кишені.

Все це — абонентська плата за те, щоб сфабрикована справа не розвалилася прямо в залі суду.

Але тут новоявлені «господарі життя» зробили фатальну помилку. Вони чомусь вирішили, що вкрали у Мальцева казковий горщик каші з казки братів Грімм. Той самий, якому скажеш «Горщику, вари!», і він буде нескінченно вивергати з себе багатство.

А горщик-то — кінцевий. Гроші мають одну вкрай неприємну властивість: вони закінчуються. Особливо коли ти годуєш ними прорву корумпованих силовиків і чиновників. Що будуть робити ті люди в погонах і мантіях, які звикли отримувати регулярний «внесок» за справу проти Мальцева? Ви думаєте, вони продовжать тиснути на нього з ідейних міркувань? Безкоштовно? Та годі.

Ті, хто вчора брав гроші за незаконні арешти, завтра з такою ж професійною байдужістю порвуть самих замовників. Вони без роздумів поставлять під удар тих, хто втягнув їх у цю аферу.

Зрадників не люблять ніде. Ні в кримінальному світі, ні в академічному середовищі, ні в кабінетах слідчих. Зважившись на зраду, ці двоє стали на слизьку доріжку.

Більш того, Паустовський і Гордієнко прорахувалися в головному — в людях. Завдяки банальній людській порядності та свідомості переважної більшості клієнтів і учнів Олега Мальцева сьогодні багато хто просто розірвав з «колишніми учнями» будь-які стосунки. І ця погана слава, це незмивне тавро «Юди» розноситься вже не тільки по кабінетах в Україні, але і далеко за її межами. Відмитися від цього буде неможливо.

А що ж наша свідок?

Знаєте, є така категорія людей… Вони змінюють свої переконання, свої свідчення і своїх покровителів з тією ж легкістю, з якою представниці найдавнішої професії змінюють клієнтів.

Давайте перемотаємо плівку трохи назад. На відеокадрах 2023 року перед нами постає зовсім інша людина. Дівчина буквально світиться, співає оди своєму оточенню і місцю роботи. Послухайте, як це звучить:

Це життя настільки цікаве, сповнене адреналіну в хорошому сенсі цього слова. Життя настільки яскраве, настільки цікаве, настільки класне. Так, воно не завжди просте, але це настільки заводить… Я суб’єктивно відчуваю себе не просто найщасливішою людиною на планеті Земля, а найщасливішою жінкою взагалі у всьому всесвіті. Думаю, немає щасливішої за мене людини.

Ідеальна картинка, чи не так? Але минає всього десять місяців. І «найщасливіша жінка у всесвіті» вже сидить у кабінеті військової контррозвідки СБУ. Сидить і старанно дає свідчення проти Олега Мальцева — людини, в орбіті якої вона і отримала те саме «яскраве життя».

Еволюція її показань у кабінетах слідчих вражаюча. На перших допитах вона вмикає режим святої простоти: «Я нічого злочинного не робила, я просто дівчинка».

Але минає чотири місяці. Декорації змінюються, ставки зростають. І ось уже на суді ця ж сама громадянка Киргизії визнає себе винною у всьому, що їй намалювали слідчі. Нагорода за потрібні слова і поступливість не змусила себе чекати. Вона отримує мінімальний штраф, пакує валізи і благополучно залишає Україну.

Навіщо фабрикувати докази?

У залах судових засідань прокурор Михайло Ульянов регулярно розігрує одну і ту ж погано зрежисовану виставу. З суворим обличчям він грізно трясе повітрям, вимагаючи продовження запобіжного заходу Олегу Мальцеву і лякаючи суддів наявністю якихось «незаперечних доказів» провини Олега Мальцева. Картинка виходить вражаюча — рівно до того моменту, поки ви не почнете читати документи.

Варто тільки відкрити багатосторінкові томи кримінальної справи, як монументальний фасад звинувачення розсипається в тріски. Справа буквально нашпигована липовими протоколами обшуків. Вона забита показами свідків, які навіть не розуміють, хто такий Олег Мальцев і в очі його не бачили. Вона рясніє криво намальованими скріншотами.

Виникає одне просте, але виняткове питання: навіщо фабрикувати докази, якщо у вас на руках реальні, стовідсоткові факти?Відповідь досить проста. Докази фабрикують тільки в одному випадку: коли реальних доказів в природі не існує. Коли ще до початку так званого розслідування було прийнято рішення, що докази не будуть збиратися, а виготовлятися кустарним способом під конкретне замовлення.

Згадайте цей присловутий ніж з емблемою ФСБ. Ніж, яким вони так солодко кошмарили публіку в інтернеті, розганяючи паніку. Де цей ніж? У матеріалах справи його фізично немає. Це дешевий піар-хід для довірливого глядача.

Слідчі з самого першого дня прекрасно розуміли: коли твій головний свідок кліпає очима і мукає під протокол: «Я очевидцем мало чого в той момент була», — на цьому не побудуєш звинувачення, з цим засміють в будь-якому адекватному суді.

Так навіщо ж так відчайдушно ганьбитися? Тому що цей затягнутий спектакль щедро оплачується, а преференції вже отримані.

Але в запалі цього кримінально-комерційного підряду і самі замовники, і їх старанні виконавці в погонах забули одну просту річ. Фабрикуючи докази, підробляючи документи і незаконно утримуючи людей за ґратами, вони методично, епізод за епізодом, скоюють тяжкий кримінальний злочин. І завтра — не в переносному, а в прямому сенсі — ляск дверного засува в тюремній камері може пролунати вже для них самих.

У нас в руках унікальні кадри. Анонімне джерело передало до редакції відео допитів головного свідка сторони звинувачення у справі Олега Мальцева, громадянки Киргизії. Те, що ми виявили в другій частині розслідування «Операції Іуда», є ексклюзивом з ефектом вибуху бомби.

Передісторія

Для тих, хто тільки приєднався до нашого розслідування, ми повинні розповісти коротку передісторію.

Хто такі Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко (Данилева)? Це колишні учні та заступники вченого і адвоката Олега Мальцева, які вирішили, в якості подяки своєму шефу за все, що він для них зробив, захопити всі інтелектуальні активи створених ним наукових технологій, а потім знищити його руками правоохоронних органів. До зустрічі з Олегом Мальцевим вони були абсолютно ніким. Валентина — в минулому круп’є з кримського казино, жінка з сумнівними зв’язками і без виразного майбутнього.

Ось як Гордієнко описує саму себе на момент знайомства з Олегом Мальцевим:

Коли я прийшла до Олега Вікторовича, він мені дуже допоміг. На той час у мене не було роботи, мені навіть ніде було жити. Все було дуже погано.

Саме Олег Мальцев своїми руками виліпив з «криволапої сімферопольської простушки» випещену бізнес-вумен і дав їй пропуск в інший світ.

Дмитро Паустовський — уламок кримінальних 90-х, людина, яка залишилася без покровителя і без копійки в кишені.

Ось як Дмитро Паустовський відповів на питання: «Якби ви не зустріли свого шефа (О.В. Мальцева), куди б ваше життя вас привело?»

Відомо куди. Там, де знаходяться мої колеги. На кладовищі.

Мальцев дав цим людям все: гроші, статус, владу. А вони відповіли йому зрадою.

«Де гроші, Діма?»

Коріння фабрикації кримінальної справи проти Олега Мальцева сягає літа 2022 року. Саме тоді Дмитро Паустовський, який на той момент обіймав посаду заступника Мальцева, і його дружина Валентина Гордієнко (Данилева) вирішили вийти з гри, але не з порожніми руками, а прихопивши понад 500 тисяч доларів. Цей неприкритий грабіж із залученням співробітників правоохоронних органів отримав у нашому журналістському розслідуванні кодову назву «Операція Іуда».

Метою було не просто звільнення, а повне захоплення інтелектуальних активів авторських технологій свого шефа. Використовуючи особисті зв’язки в правоохоронних органах, Паустовський і Гордієнко (Данилева) ініціювали першу справу через ДБР. Виконавцем переслідування став оперативник військової контррозвідки СБУ. Саме він протягом 2023-2024 років виступав заявником щодо Мальцева у кількох кримінальних справах: у ДБР, Нацполіції та СБУ. Саме він фактично замість слідчого СБУ проводив розслідування щодо Мальцева, інакше як пояснити той факт, що ним проведено понад 50 слідчих дій у справі. А написані ним рапорти – це предмет особливої уваги психіатрів.

Перші обшуки в лютому 2024 року оголили справжні мотиви переслідувачів. У Мальцева вилучили колекційну зброю і техніку на суму понад 300 тисяч доларів. Пізніше суд, зрозуміло, визнає: зброя була придбана легально, зберігалася згідно із законом. Але коли доходить до повернення майна власникам за рішенням суду, починається цирк. Зброя магічним чином «губиться» при спробі виконати постанову суду.

Ніякого звинувачення Мальцеву в цій справі не пред’явили в рамках тих статей, які розслідувалися ДБР (дача хабара, державна зрада, виправдання російської агресії, втручання в роботу електронних систем і незаконне зберігання зброї). Але зброю так і не повернули, вважаючи її вартість гідною оплатою за виконану роботу.

Паустовський і Гордієнко (Данилева) на цьому не зупиняються.

Коли справа ДБР розвалилася, в гру вступила Нацполіція, а згодом і територіальне управління СБУ з офіційної подачі того ж оперативника військової контррозвідки. Так у червні 2024 року в Нацполіції виникає «нова справа» за новою статтею – «незаконне воєнізоване формування». В рамках цієї справи зброя, яку Мальцеву повинні були повернути за рішенням суду, вилучається повторно і на неї тихо накладають арешт.

Влітку 2024 року в гру вводять нового персонажа – громадянку Киргизії, яка працювала у Мальцева фрілансером-перекладачем з англійської мови. Пасьянс мародерів складається ідеально: поки подружжя-зрадники рейдерують Академію прикладних наук, громадянка Киргизії бере на себе захоплення Європейської академії наук України. І вона настільки впевнена у своїй безкарності та силі адміністративного ресурсу, що відкритим текстом пише про свої плани президенту академії, американському професору Джерому Крейсу.

 “Dear Jerry, once I come to the US — let’s discuss together what shall we do with EUASU, we may take over it and continue its activity with a new agenda depending on what key member’s say”.

Скріншоти цього листа ми наводимо нижче.

Здавалося б, ідеальний злочин. Все куплено, ролі роздані, система працює як годинник. Але в цій бездоганній корупційній машині відвалилася одна гайка. До нашої редакції потрапили ексклюзивні кадри з допиту цієї самої громадянки Киргизії. Те, що вона там говорить, повністю ламає гру і слідству, і Паустовському.

У листі, що надійшов до нас з невідомої адреси, зазначено, що відправник передає матеріали, оскільки йому як офіцеру соромно дивитися на те, що роблять деякі його колеги, які за весь час війни жодного разу не були на фронті, а відсиджуються в тилу і замість того, щоб ловити шпигунів і зрадників, відпрацьовують комерційні замовлення.

«А тепер Горбатий! Я сказав — Горбатий!»

Про те, що справа Олега Мальцева — це дешевий, смердючий фальсифікат, вже багато разів писали. Про це голосно говорять правозахисники, про це кричать на рівні ООН і ОБСЄ. Заяви написані, папери відправлені. Міжнародна академічна спільнота навіть надіслала відкритий лист президенту Зеленському. Але віз і нині там.

Основний жах, яким слідство лякало громадськість, а прокурор Михайло Ульянов доводить суд до істерики — це звинувачення Мальцева у створенні так званої ОБП (Оперативно-бойового підрозділу). Якоїсь особливо небезпечної структури, яка, за версією слідства, нібито хотіла захопити владу в Одесі. Саме міфічною загрозою від цієї структури вони вже більше 17 місяців пояснюють, чому Мальцев повинен заживо гнити в СІЗО.

Але давайте на секунду зупинимося і подивимося. Будь-яке нормальне слідство (якщо це слідство, а не комерційне замовлення) завжди шукає джерело фінансування. У справі Олега Мальцева слідчі рили носом землю: запитували тонни виписок, розбирали банківські рахунки, винюхували історії транзакцій. І знаєте що? Нічого не знайшли.

І ось, 20 липня 2024 року, на голови слідчих звалюється «подарунок» у вигляді заяв

громадянки Киргизії. На цих відео відбувається щось феноменальне. Вона, дивлячись прямо в очі слідчому, «здає» Дмитра Паустовського з потрохами (якщо вірити версії слідства про існування «небезпечної організації ОБП» та її фінансування).

Що стосується структури ОПБ, то він (Мальцев – прим. редакції) надав чітку структуру. Фінансуванням цієї групи займався Паустовський Дмитро Іванович.

Не вірите? Дивіться самі:

Ви тільки вдумайтеся в цю секунду! Слідчі отримують у свої спітнілі долоні найціннішу, вбивчу інформацію. Перед ним – головний гаманець чи не терористичної організації (саме так прокурор Михайло Ульянов в суді зображує організацію Мальцева). Беріть спецназ, ламайте двері, крутіть Паустовського мордою в підлогу. Але слідча машина впадає в літаргічний сон.

Більше того, слідство починає страждати на вибіркову сліпоту, навіть коли через два дні, 22 липня, свідок з планети Тінія ще раз під протокол повідомляє інформацію про Дмитра Паустовського та Валентину Гордієнко:

Питання: Вам відомі джерела фінансування Мальцева. Звідки у нього капітал, щоб забезпечувати роботу Вас, інших?

Відповідь: Ну, те, що мені відомо, — давайте так. Паустовський Дмитро Іванович. Взагалі, замісники, на його думку, вони зобов’язані забезпечувати. Паустовський Дмитро Іванович, його дружина Валентина Данилева, Гордієнко — її справжнє прізвище.

На двох допитах вона прямо каже: гроші проходили через Дмитра Паустовського і Валентину Гордієнко. Вони фінансували цю «небезпечну групу».

Давайте включимо банальну логіку. Якщо Олег Мальцев, за версією сторони звинувачення, створив таку небезпечну групу, то Дмитро Паустовський відповідав за її фінансування. Його мали заарештувати першим, жорстко і показово. Але навколо Паустовського — дзвінка тиша. Ні обшуків, ні повісток. А звинувачення за тяжкою статтею (фінансування «незаконного воєнізованого формування») отримують… Мальцев і Слободянюк.

Уявіть собі картину: сидить слідчий, пише страшну справу. А головний свідок бере і прямо вказує пальцем на Паустовського: ось він, ось хто розподіляв гроші всієї структури. Здавалося б, бінго. Ось він, касир «воєнізованого формування». Пакуйте його в СІЗО.

Але що роблять слідчі? Вони вперто, до хрускоту в шийних хребцях, відвертаються і в упор не бачать Паустовського у справі Олега Мальцева. Як не бачили його квартири під час погромів і обшуків у лютому 2024 року і у вересні 2024 року (прим. редакції: за цей період у Мальцева, його співробітників і просто знайомих було проведено в цілому понад 60 обшуків)

Як не бачили у Паустовського і Гордієнко (Данилевої) такі ж, як у Мальцева, мисливські рушниці та боєприпаси до них. Як не бачили їх у якості свідків, «забувши» виписати повістку на допит (прим. редакції: у цій справі повістки виписували навіть людям, до яких випадково прийшли з обшуками, тобто тим, хто навіть не знав, хто такий Мальцев). Як не побачили Паустовського в ролі співучасника, коли одягали наручники на Мальцева.

Тому що цей самий Паустовський і заніс в кабінети ті самі накрадені гроші, щоб його шефа закрили. А сам він, разом зі своєю ненаситною і жадібною дружиною Валентиною Гордієнко (Данилевою), під шумок роздербанив активи, клієнтів і інтелектуальну власність свого наставника.

Такий собі «Димка-невидимка».

«І вівці цілі, і вовки ситі»

Якщо організація була мало не «терористичною», то чому її головний фінансист — Дмитро Паустовський — не тільки залишається на волі, але й не фігурує в списку підозрюваних? Більше того, поки Мальцев перебуває в СІЗО, Паустовський з Гордієнко оновлюють свій автопарк і купують заміську нерухомість.

Зрозумійте одну просту, до нудоти банальну річ. У цій справі абсолютно не потрібен Паустовський як спонсор міфічної, намальованої на коліні ОПБ. Зате Паустовський у ролі замовника і фінансиста беззаконня у справі Олега Мальцева, дуже навіть потрібен.

Давайте подивимося, як виглядає закінчена злочинна схема, де у кожного своя бездоганно зіграна роль:

1. Головні фінансисти кримінального беззаконня у справі Олега Мальцева – Паустовський і Данилева. Їх не можна саджати, з них потрібно здувати пилинки. Вони – головні замовники, які забезпечують фінансову частину, за рахунок якої, зокрема, Мальцева і Слободянюка вже 17 місяців тримають під вартою.
2. Комерсанти в погонах – правоохоронці, які знімають з цієї справи подвійну маржу. Крім гонорару від Паустовського, вони з палаючими очима біжать доповідати нагору про розкриття абсолютно безпрецедентної змови. ОПБ! Захоплення чи не всього світу, ну, або як мінімум сусідньої галактики! За цей дешевий фантастичний комікс вони отримують реальні підвищення, премії і нові, важкі зірочки на погони.
3. Головний свідок з планети Тінія. За первинним, грандіозним задумом, за свою брехню вона мала отримати в особисте годування європейську академію. Але реальність виявилася набагато прозаїчнішою. Відігравши свою партію, вона відбулася смішним штрафом і того ж вечора назавжди покинула Україну.

Ідеальний, замкнутий симбіоз паразитів. Але в усій цій пишності є одне фатальне, залізобетонне «але».

Це Олег Мальцев. Поки він перебуває в СІЗО, всім «добре». Недобросовісні правоохоронці заробляють, а Паустовський з Гордієнко продовжують продавати інтелектуальну власність Мальцева і вести розкішний спосіб життя.

Суду були представлені медичні довідки, документи, докази. Все це акуратно вислухали і настільки ж акуратно проігнорували. Апеляція відмовилася скасовувати рішення першої інстанції, тим самим ще раз зафіксувавши: хто платить, той і музику замовляє. Джерела в судовій системі стверджують, що рішення було винесено до того, як судді зайняли свої місця в залі.

При цьому справжнім вінцем усього цього правового абсурду стали феєричні виступи прокурора Михайла Ульянова, чия унікальна здатність віртуозно ігнорувати елементарні причинно-наслідкові зв’язки вже забезпечила йому серед уважних користувачів мережі Інтернет цілком заслужений статус «найалогічнішого прокурора».

Прокурор Михайло Ульянов паразитує на чужих процесуальних перемогах

Переходячи до процесуальної поведінки прокурора Михайла Ульянова, доводиться констатувати: перед нами не просто суперечка сторін, а паразитування. Прокурор Ульянов бере результат, який захист вибивав місяцями, і без зайвих вагань починає використовувати його як аргумент проти самого захисту.

«Я прошу долучити постанову суду від 24 квітня 2025 року про організацію проведення медичного обстеження обвинуваченого Мальцева. Суд, тобто суддя Кривохижа, зобов’язав адміністрацію СІЗО забезпечувати вивезення обвинуваченого Мальцева для проведення медичного обстеження. Тобто судом вжито заходів щодо задоволення медичних потреб».

На рівні формальної логіки все виглядає акуратно. Але насправді — це абсурд.

Саме захист підняв медичне питання в цій справі. Саме захист домагався обстеження. Саме захист фіксував ризики для здоров’я. Прокуратура взагалі не торкалася питання здоров’я і старанно його обходила.

Але в залі суду логіка прокурора Ульянова, а точніше її відсутність, перевертає все з ніг на голову. Формула Ульянова, по суті, звучить так: раз суд зобов’язав провести обстеження — значить, медичні потреби задоволені. Але сама необхідність такої постанови якраз і свідчить про протилежне: проблема існувала настільки ЯВНО, що її довелося фіксувати судовим актом.

І між іншим, походження цієї постанови очевидно всім учасникам процесу. Вона з’явилася не в результаті турботи обвинувачення про здоров’я підслідного. Вона з’явилася тому, що захист постійно буквально кричав про це і ця постанова від 24 квітня 2025 року була буквально вирвана з боєм виключно завдяки безперервним клопотанням сторони захисту.

Коли власні аргументи і перемоги закінчуються, починається паразитування на чужих досягненнях. І, судячи з виступу Ульянова, цей етап вже впевнено пройдено.

«Спритність рук і жодного шахрайства»

Продовжуючи цю сюрреалістичну судову хроніку, ми зобов’язані звернути пильну увагу на наступне.

Під час свого виступу прокурор Ульянов повідомляє:

«у дні, коли безпосередньо медична частина хотіла його оглянути, він відмовлявся».

Формально — факт. А ось по суті картина зовсім інша і головне — «спритність рук і жодного шахрайства».

Тому що на практиці відбувається наступне. До Олега Мальцева приходять у камеру і повідомляють: йдіть на обстеження до лікаря. Він у цей момент фізично не може цього зробити через стан здоров’я. В результаті медчастю складається акт — відмовився від обстеження. Тобто фізична нездатність хворої людини дійти до медчастини інтерпретується як відмова від медичного обстеження.

Далі – більше.

Досягнувши абсолютного апогею процесуального лицемірства, прокурор Ульянов повідомляє суду:

«Зазначеним обвинуваченим створені належні умови утримання в СІЗО».

Уявіть собі купе тільки з туалетом, який не відокремлений від житлового простору. У цьому приміщенні людина з ХОЗЛ і діабетом перебуває майже два роки разом з іншими людьми. Додайте до цього постійний грибок на стінах, про який з жахом згадує Марина Ільюша, заарештована у цій справі і яка провела в СІЗО рік.

І саме це в прокурорській промові називається «належними умовами».

Щоб документально зафіксувати ці «належні умови», цілий обласний прокурор особисто відправляється в ізолятор для проведення докладної фотосесії камери. Після чого на повному серйозі обурюється наявністю у Олега Мальцева елементарного працюючого зливу. Потім вже безпосередньо прокурор Михайло Ульянов публічно розповідає суду про те, що наявність бойлера і справного зливного бачка є абсолютно чудовою і достатньою підставою для подальшого утримання важкохворої хронічними захворюваннями людини під вартою.

Якщо називати речі своїми іменами, то картина виглядає ще жорсткіше.

Вони створили умови, за яких Мальцев повинен померти, і суди цьому потурають. Вони наполегливо продовжують робити вигляд, що не бачать очевидних речей. Але якщо Олег Мальцев помре в СІЗО, то відповідати за це судді сильно не хочуть. Тому постійно вигадують «вказівки» медчастині забезпечити Олегу Мальцеву належне лікування, що фактично неможливо в умовах, коли хронічно хвора людина практично вже два роки перебуває в замкнутому, сирому приміщенні, без нормального доступу до медицини.

Те, що Олег Мальцев досі живий, це виключно заслуга його родичів. Вони утримують ситуацію від найгіршого сценарію — наскільки це можливо ззовні. Але проблема в тому, що навіть ці зусилля є недостатніми для людини з ХОЗЛ і діабетом.

Чому медпункт у СІЗО це не про медицину?

Далі прокурор додав висновок медиків про стан здоров’я Мальцева:

«…він оглядається лікарями, терапевтами, він постійно оглядається медичним блоком»

На папері це звучить заспокійливо. Формально — так, оглядається. Питання тільки в тому, що саме в даному випадку означає слово «огляд».

Для умовно здорової людини базового прийому терапевта, можливо, і достатньо. Але коли мова йде про пацієнта з комплексом хронічних захворювань, включаючи ХОЗЛ і діабет, рівень медичної допомоги визначається не фактом візиту лікаря, а наявністю профільної компетенції та обладнання.

Як зазначила в суді адвокат Панченко, з посиланням на офіційний адвокатський запит, в медсанчастині відсутні реаніматолог, пульмонолог і кардіолог — тобто саме ті фахівці, які критично важливі при такому наборі діагнозів. Більш того, в медчастині немає CPAP-апарату, який прямо призначений Мальцеву за медичними документами. З 21 прописаного препарату в наявності — тільки 2.

Більше того, як зазначила в суді адвокат, спеціалізовану медичну допомогу та обстеження Олег Мальцев отримує в приватній клініці за гроші його родичів. Дивно, але чомусь ця фраза адвоката Панченко викликала особливе обурення суддів апеляційного суду, які зробили їй зауваження.

Після цього слова прокурора Ульянова «він оглядається терапевтами» звучить як знущання. Фактично наявність медкабінету видається за наявність медицини.

Чому ж Олега Мальцева не беруть на «лікарняний». Відповідь проста — на «лікарняний» з усіма умовами і лікуванням вхід платний. За інсайдерською інформацією, Тетяна Кубаля — колишня начальниця медчастини, за приміщення на «лікарню» вимагала від 10 до 20 тисяч доларів, а в деяких випадках її апетити зростали до вимог переписати на себе квартиру. Мальцев просто не хоче бути спонсором корупції.

А формальні огляди терапевта самі по собі не рівнозначні належній медичній допомозі. Особливо коли профільних фахівців немає, призначеного обладнання немає, а більша частина прописаних препаратів відсутня.

Про схованки, які існують у реальності прокурора Ульянова, та інші ризики

Перераховуючи «ризики», прокурор Ульянов видав таке, що у будь-якої людини, здатної включити логіку, починається нудота. Він пояснює, що

«Мальцев і Слободянюк як керівники зазначеного незаконного формування можуть скоїти інші злочини із застосуванням, зокрема, наявної у них зброї, а також зброї, яка може зберігатися ще в схованках».

По-перше, вся зброя давно вилучена. Звідки у прокурора інформація про якісь схованки, ніхто не знає. Особливо дивує впевненість прокурора в цих схованках. У 2024 році їх шукали ДБР і військова контррозвідка — шукали, перевіряли, не знайшли. Але в 2026 році прокурор знає, що вони є. Як це назвати, якщо не відвертою маячнею?

Але на цьому абсурд не закінчується. Прокурор відверто повідомляє суду, що турбота сторони захисту про стан здоров’я Мальцева — це хитрий прийом, мета якого вивести людину за кордон під виглядом «медичної допомоги».

«Сторона обвинувачення вважає, що, домовившись про цей прийом, сторона захисту намагається вивезти Мальцева за кордон, тим самим просить встановити йому заставу, щоб після внесення застави він міг виїхати за кордон з метою отримання так званої медичної допомоги».

Навіть абітурієнт юрфаку такого не вигадає. Як прокурор Ульянов уявляє собі процедуру «вивезення»? Коли людину відпускають під заставу, її документи залишаються під арештом, у прикордонників діє «сторожова картка», яка миттєво спрацьовує при будь-якій спробі перетину кордону. Вивести людину, яка перебуває під слідством, яка потрапила в СІЗО в стані, коли не могла пересуватися самостійно, та ще й здійснити таке «вивезення» в умовах воєнного стану і постійної загрози бомбардувань — це завдання не під силу навіть кіношному Джеймсу Бонду. Про нелегальні способи навіть обговорювати смішно — кожен з них вимагає певного стану здоров’я, якого у Мальцева немає.

А далі Остапа понесло.

«…у державі в даний час скоюється велика кількість злочинів проти правоохоронців»

Олег Мальцев тут до чого? Яке відношення до цього факту має людина, яка сидить в СІЗО, з обмеженими можливостями, і якій вже практично два роки ускладнюють життя?

Прокурор постійно забуває, що він прокурор. Здається, що Ульянов мріяв виступати на театральних підмостках, а замість цього потрапив до прокуратури.

Коли все навколо — маніпуляція

Наприкінці свого виступу прокурор Ульянов заявляє:

«Заява про те, що сторона обвинувачення утримує, і суд утримує обвинувачених у неналежних, нерізких умовах, — це маніпуляція, це не відповідає дійсності».

Серйозно? Боротьба за те, щоб Мальцев не помер у СІЗО, — це маніпуляція? Усі зусилля захисту домогтися мінімально необхідних медичних умов — це маніпуляція? Ні, це не маніпуляція. Це реальність.

Маніпуляція — це коли малюється неіснуючий ніж ФСБ і його тиражують всі ЗМІ, розганяючи істерію. Маніпуляція — це синхронне виття кишенькових журналістів і «небайдужих» блогерів, які перед кожним засіданням отримують «завдання» не допустити звільнення Мальцева, при цьому навіть не спромігшись приховати сам факт отримання такого наказу від своїх кураторів. Ось це маніпуляція.

Відкинувши мішуру в сторону, стає гранично зрозумілою справжня мета цієї багатоходової комбінації: прокуратура робить все, щоб Мальцев пішов на «угоду».

У перекладі з юридичного на людську мову це означає визнання провини. Головна цінність такої угоди для системи полягає в спрощеному порядку розгляду справи. Але є і суто меркантильний інтерес у цій угоді. Угода фактично позбавляє захисту права на повернення речових доказів. Йдеться про ексклюзивну колекційну мисливську та спортивну зброю, а також дорогу техніку. Загальна сума яких перевищує триста тисяч доларів. Іншими словами, під виглядом «співпраці» відбувається банальне пограбування.

Однак найжахливішим у цій зрежисованій постановці залишається справжній мотив її організаторів. У разі «угоди» суд взагалі не розглядатиме докази.

Це і є їх заповітна мета. Прокурори панічно бояться відкритого судового аналізу своїх «доказів». Вони усвідомлюють, що їхні докази настільки ж реальні, наскільки реальний фотошоплений «ніж ФСБ». Насправді ніяких законних доказів не існує. Їх просто немає. Але про це ми розповімо в наступній статті.

Ця стаття — спроба розглянути «Операцію Іуда» не тільки як зраду з боку Дмитра Паустовського і Валентини Гордієнко, але і як рейдерське захоплення інтелектуальної та ресурсної бази, що говорить ще про один мотив — гроші.

На будь-якому юридичному факультеті студентів завжди вчать, що мотиви прості: помста, гроші, ревнощі, влада. Інших немає і не шукайте.

Вони були ніхто і звати їх було ніяк. До зустрічі з Олегом Мальцевим

До зустрічі з Олегом Мальцевим Валентина Гордієнко, по суті, не була публічною або професійною особистістю.

У бізнес-колах її імені не існувало, вектора кар’єрного зростання теж не було. За плечима — робота круп’є в кримському казино, залежне становище, сумнівні зв’язки, нестабільність і відсутність перспектив. Після розриву з керівництвом казино вона залишилася без засобів до існування і без скільки-небудь оформленого майбутнього. Це була людина без статусу і без майбутнього.

З появою в її житті Олега Мальцева все змінилося радикально. Він не просто взяв її на роботу — він створив її експертом і професіоналом.

З криволапої сімферопольської простушки він виліпив ділову бізнес-вуман. Він навчив її основам прикладної психології, дав управлінські навички, ввів у професійне співтовариство, поставив на чолі структури, через яку проходили клієнти та учні. Саме його ім’я стало для неї пропуском у світ, до якого вона раніше не мала доступу.

Разом з новим статусом прийшло і нове життя.

Дорогі обіди та вечері в ресторанах Одеси, брендовий одяг, ділові поїздки та зустрічі по всьому світу. За індивідуальним замовленням європейські дизайнери виготовляли для неї ексклюзивні ювелірні прикраси. Підприємці з різних країн сприймали її як експерта. Люди прагнули займатися у неї, тому що Олег Мальцев публічно рекомендував її і особисто поручався за її професіоналізм.

На дні народження і свята вона отримувала привітання з Італії, Іспанії, Франції, Німеччини, Фінляндії та США. Вдячні учні Мальцева буквально завалювали її подарунками. Коли вона захопилася спортивною стрільбою, Мальцев подарував їй італійський приклад, виготовлений за індивідуальним замовленням — символ не просто уваги, а особливого ставлення і підтримки. Зі стану повної невідомості вона опинилася в центрі міжнародного кола спілкування, з доступом до ресурсів, статусом і повагою.

Що було натомість? Зрада.

Подібна доля склалася і у Дмитра Паустовського. До зустрічі з Олегом Мальцевим він не мав ані професійного авторитету, ані ділових зв’язків, ані грошей, ані стратегічного мислення, яке дозволило б йому будувати щось власне.

Його минуле — це периферія криміналізованого середовища кінця 90-х, робота в так званих «структурах безпеки» при місцевому авторитеті. Після загибелі кримінального покровителя він залишився без доходу і без чіткої перспективи.

Всі ключові елементи його подальшого статусу були надані йому Мальцевим. Робота в структурі, житло, фінансова підтримка, навчання, доступ до клієнтів, введення в ділові кола.

Статус заступника — це не результат його власної управлінської зрілості, а аванс довіри, наданий людиною, яка вперше в житті Паустовського ставилася до нього по-батьківськи.

Олег Мальцев передав йому не тільки посаду, але й репутаційний капітал, вибудуваний роками, а також ділові контакти, засновані на особистій довірі.

Однак внутрішньої опори для цього зростання у Паустовського не виявилося. Він ніколи не демонстрував якості сильного керівника.

Його поведінка визначалася не прагненням стати професійно сильнішим, а хворобливою залежністю від фігури Мальцева. Якщо Мальцев купував автомобіль, Паустовському необхідно було придбати автомобіль дорожче; якщо Мальцев укладав великий контракт, Паустовський прагнув негайно укласти контракт ще більший. Це була хвороблива потреба бути не кращим, а замість.

Заздрість поступово ставала стрижнем його поведінки.

Незважаючи на те, що Паустовський завжди прагнув наслідувати Мальцева, їхні підходи були принципово різні.

Для Олега Мальцева люди були і є головним капіталом — їхній розвиток, їхній потенціал, їхнє професійне та особистісне становлення становили основу всієї системи. Для Паустовського ж люди були витратною матеріалом, розмінною монетою в грі за вплив і ресурси. Отримані від Мальцева ділові зв’язки, побудовані на довірі партнерів, з часом руйнувалися, тому що він не вмів і, по суті, не прагнув підтримувати їх на рівні взаємної поваги і відповідальності. При цьому в звітах і поясненнях винними незмінно виявлялися «вони» — клієнти, партнери, зовнішні обставини, але ніколи він сам.

Статус першого заступника, доступ до фінансів, вплив у структурі — все це було отримано не як щось заслужене, а як кредит довіри. Однак замість формування самостійної сили всередині системи сформувалася заздрість і прагнення привласнити те, що було створено іншим.

Особливо йдеться про інтелектуальну власність, яка є результатом наукової праці Мальцева. Без технологій Мальцева ці «двоє» нічого з себе не представляють. Як ми писали раніше, вони досі заробляють на методиках і технологіях Олега Мальцева, не маючи на те жодного офіційного дозволу автора технологій. Схема проста: просто піти від Мальцева — це означає покласти хрест на своє майбутнє і можливість заробляти на його інтелектуальних активах. А ось посадити Мальцева в тюрму і продовжувати використовувати його технології для заробляння грошей — це непоганий план.

Вони рятують свої шкури від в’язниці за крадіжку понад 500 тисяч доларів

Забігаючи наперед, представимо хронологію зради наступним чином:

• Етап «Доступу»: Паустовський, як перший заступник, отримує максимальні повноваження з управління архівами та фінансами.
• Етап «Розкрадання»: Приховане виведення коштів. Розуміння того, що під час аудиту Мальцевим це буде виявлено.
• Етап «Превентивного удару»: Контакт з СБУ. Передача «фактури» (спотворених даних про наукову діяльність), щоб представити організацію Мальцева як «незаконне воєнізоване формування».
• Етап «Ізоляції»: Арешт Мальцева. Негайне введення режиму «медичної блокади», щоб він не міг подати заяву про розкрадання з СІЗО.
• Етап «Мародерства»: спроби переманити клієнтів, переконуючи їх у «безнадійності» Мальцева, і пропонуючи свої послуги на базі вкрадених напрацювань. Плюс збір грошей на «допомогу» Мальцеву для звільнення його з СІЗО на «подарунки на день народження» у вигляді взяття під варту в Одеське СІЗО його адвоката Ольги Панченко.

А тепер про все докладніше.

Як ми писали раніше, з 2019 року облік їх надходжень до структур Олега Мальцева взагалі припинився. Причина — довіра. Багаторічна співпраця. Ніхто не перевіряв, скільки вони заробляють і куди йдуть гроші. Маючи доступ до операційних рахунків у період активної наукової діяльності керівника, вони отримали можливість розпоряджатися значними фінансовими потоками. 

У такій логіці стає зрозумілим їх превентивний удар — звернення до силових структур з інтерпретацією наукової діяльності як потенційної загрози державній безпеці. Після цього настає арешт і фактичне усунення Мальцева від можливості оперативно захищати свої інтереси, включаючи подачу заяв про розкрадання. Дмитро Паустовський, як «своя людина», знав всю структуру зсередини. Він міг підказувати силовикам, які факти потрібно перекрутити, які документи вирвати з контексту і на які «больові точки» натиснути, щоб справа виглядала як загроза національній безпеці. Силовикам не потрібні докази, їм потрібен «результат». Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко запропонували їм готову «голову» на блюді в обмін на недоторканність і, можливо, допомогу в легалізації захоплених активів. Це усвідомлений контракт:

Ми вам — гучна справа і показники, ви нам — усунення Мальцева і захист наших шкур.

Іншого пояснення бути не може, чому ні обшуків, ні допитів у подружжя Паустовських не було, незважаючи на явні свідчення проти них у протоколах допиту «свідка з планети Тінія».

Таким чином, за звинуваченнями (згідно ЗМІ) в «роботі на ГРУ», яких, до речі, немає в обвинувальному акті щодо Мальцева, ховається класична кримінальна схема: колишні заступники Олега Мальцева (Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко) організували переслідування свого керівника, щоб приховати розкрадання коштів на суму в 512 000 доларів і привласнити його багаторічні наукові напрацювання з метою їх подальшого продажу Сума в 512 000 доларів стає ключем до розуміння мотивації. Частина цієї суми пішла на реалізацію проекту «моє щасливе життя» Валентини Гордієнко, а інша частина на «оплату послуг» з порушення сфабрикованої кримінальної справи, купівлю лояльності окремих силовиків для створення катувальних умов для Мальцева, а також на створення «подушки безпеки» для перехоплення управління клієнтською базою.

Союз колишніх найближчих заступників із силовиками в такій конфігурації перетворюється на інструмент, здатний не тільки усунути керівника, а й перерозподілити контроль над ресурсами. А усвідомленість їхніх дій свідчить про те, що вони спалили мости. У них немає шляху назад. Саме тому вони будуть тиснути до кінця, використовуючи весь ресурс СБУ і прокуратури, щоб життя в СІЗО стало для Мальцева нестерпним, а також для того, щоб суд ні в якому разі не відпустив Мальцева з СІЗО. Їм не потрібен суд, їм потрібна смерть Мальцева в камері. Це вигідно і прокуратурі, яка не знає, що робити з цією справою, в якій немає ніяких доказів, і суду, який вже 1 рік і 6 місяців тримає Мальцева під вартою.

Для прокурорів, які працюють у прямій зв’язці з СБУ, все просто – «ми ж тільки просили, це ж суд вирішив тримати Мальцева під вартою». Для суду ще один «померлий в СІЗО» – просто статистика.

Чому їм життєво важливо погіршувати стан Мальцева в СІЗО?

Відповідь проста і зрозуміла навіть для пересічної людини. Для зрадника живий і здоровий патрон — це постійна загроза викриття.

Чим слабкіший Олег Мальцев, тим спокійніше тим, хто намагався переписати власну роль у тому, що відбувається.

Взагалі, якщо розкласти описаний механізм по шарах, стає видно, що мова йде не про випадкові збіги, а про жорстку комбінацію юридичних, медичних та організаційних інструментів. Перший шар — юридична «пастка». У справах, які маркуються як пов’язані з національною безпекою, українська практика є гранично суворою. Достатньо правильно придумати звинувачення — і суддя майже автоматично йде на максимально жорсткий запобіжний захід. В умовах війни формулювання про «підривну діяльність» або «співпрацю з ворогом» фактично закривають для фігуранта вікно на заставу або домашній арешт. У представленій логіці передбачається, що Паустовський, знаючи специфіку роботи Мальцева з архівами та іноземними фахівцями, міг «підсвітити» звичайні наукові контакти як «шпигунську мережу». Для СБУ це готовий кейс, який не потрібно доводити — достатньо створити видимість.

Однак одного арешту недостатньо, якщо мета — це не просто арешт. Тому наступним механізмом, яким Паустовський і Данилева за підтримки силовиків утримують Мальцева в заручниках системи, є медична блокада. Це найбільш цинічний інструмент: людину не потрібно бити — достатньо не лікувати. У такій моделі тюремна медицина діє за формальним мінімумом, як в СРСР каральна психіатрія Тривожні симптоми знецінюються, скарги гасяться знеболювальними, направлення в цивільну клініку відкладається під бюрократичними приводами — «немає конвою», «є ризик втечі», «стан стабільний». Результат передбачуваний: фізичне виснаження починає працювати краще за будь-який допит. Людина змушена боротися за базове самопочуття замість того, щоб вибудовувати захист. Коли тиск по лінії здоров’я посилюється, логічно б’ють і по захисту. Адвокатам починають створювати перешкоди. Про цей механізм докладно писало юридичне. Про цей механізм докладно писало юридичне онлайн-медіа «Окрема Думка».

У такій конструкції погіршення стану Мальцева в СІЗО виглядає не побічним ефектом системи, а робочим інструментом тиску. Жорстким, цинічним і цілком свідомо вбудованим в загальну стратегію.

Саме на цьому тлі Паустовський і Гордієнко паралельно займаються «перепрошиванням» реальності. Поки суд тягнеться, йде перерозподіл інтелектуальних активів і системна робота з претендентами на наукові розробки Олега Мальцева . Їм вселяється проста думка:

Олег Вікторович більше не повернеться, йому не треба намагатися допомогти, допоможіть собі самі, а як це зробити, ми вам розповімо.

Іншій категорії претендентів розповідають байки про те, що за «голову кожного, хто перебуває під слідством, призначена ціна в 250 тисяч доларів», хоча, як зазначають адвокати Мальцева, таких розмов або натяків з боку співробітників СБУ не було жодного разу.

За все треба платити

Коли у звинувачення немає «розумних» доказів (фактів, експертиз, логіки), воно переходить до стратегії виснаження. У професійному середовищі це називають «процесуальним саботажем». Для зв’язки «Паустовські — СБУ» затягування часу — це не просто повільність, це їхній єдиний шанс на виживання. Як тільки справа потрапляє у відкритий, динамічний судовий процес, їх картковий будиночок розсипається.

З точки зору криміналістики, коли на кону такі гроші та інтелектуальні активи, стратегія «затягування» і «виснаження» пояснюється трьома факторами:

1. Блокування юридичної дієздатності: Поки Олег Мальцев перебуває в критичному стані, він не може подавати позови про розкрадання коштів, оскаржувати банківські транзакції або забороняти Паустовському і Гордінеко продавати його інтелектуальні активи
2. «Освоєння» вкраденого: Поки триває суд, «Паустовські» мають «вікно можливостей», щоб вивести ці 500 тисяч, переоформити майно і переманити клієнтів. Їм потрібен час, щоб «легалізувати» вкрадені авторські права Мальцева до того, як його визнають викраденим і пред’являть офіційні претензії
3. Оплата «даху»: Півмільйона доларів — це ресурс, який дозволяє «годувати» адмінресурс. Частина цих грошей, найімовірніше, йде на те, щоб прокурори «не помічали» медичних довідок і вимагали у суду найжорсткішого утримання під виглядом «захисту державної безпеки»

Без підтримки «зверху», зокрема з боку СБУ, подібна ініціатива з боку колишніх заступників навряд чи змогла б протриматися навіть короткий час. У сформованій конфігурації проглядається розподіл ролей, за якого кожен елемент системи виконує свою функцію.

Слідчий ізолятор у цій моделі перетворюється на інструмент тиску. Адміністративний ресурс забезпечує необхідний режим утримання: відмови в передачі специфічних лікарських препаратів, обмеження на обстеження у незалежних лікарів, затягування медичних процедур і судова відмова альтернативи утримання під вартою. В результаті умови ізоляції починають виконувати не тільки процесуальну, а й психологічну та фізичну функцію впливу. Судді, підконтрольні адмінресурсу, просто ігнорують аргументи захисту про стан здоров’я, продовжуючи арешт «автоматом». Доповнює картину блокування скарг і звернень. Заяви про порушення умов утримання або про можливі фальсифікації не отримують належної процесуальної реакції і розчиняються в бюрократичних процедурах. В результаті формується замкнутий контур, в якому правові механізми захисту існують формально, але не призводять до перегляду або коригування ситуації.

Але адмінресурс — це наймана послуга. Адмінресурс працює ефективно тільки доти, доки він залишається анонімним і «без наслідків» для виконавців. Як тільки ризик для конкретного слідчого, судді або тюремного лікаря перевищує вигоду від лояльності до Паустовських, система починає давати збій. Як тільки вартість цієї послуги перевищить обіцяні Паустовським і Гордієнко вигоди, зв’язок розірветься. Виконавці в погонах просто «злиють» замовників, щоб врятувати свої місця.

І в такі моменти «щур, загнаний в кут», починає робити фатальні помилки.

Як все починалося?

У вересні 2024 року інформаційний простір України, а слідом і англомовний сегмент мережі Інтернет, вибухнув. Заголовки не залишали місця для сумнівів: «СБУ знешкодила оперативно-бойову групу ГРУ». У центрі скандалу опинився відомий вчений і адвокат Олег Мальцев.

Медійна машина працювала бездоганно. Пересічному громадянину не давали часу на роздуми, його бомбардували візуальними образами. Людям показували кадри затримання. Але головним цвяхом програми, тим самим «гачком», на який ловиться громадська думка, став ніж. Не просто холодна зброя, а клинок із зловісною абревіатурою «фсб» і відповідною геральдикою.

Логіка, запропонована аудиторії, була вбивчо простою: якщо у людини вдома лежить ніж ФСБ, значить, вона агент. Навіщо докази зв’язку з агресором, перехоплення розмов або фінансові транзакції, якщо є така гарна картинка?

Але у будь-якої брехні є термін придатності. У справі Олега Мальцева цей термін закінчився в квітні 2025 року. Іронія долі полягає в тому, що «скриньку Пандори» відкрила не захист обвинуваченого, а ті, хто більше за всіх прагнув його ув’язнення.

Ефект Барбари Стрейзанд по-одеському

Журналістка-фрілансер Оксана Піднебесна відома своєю непримиренною позицією щодо Олега Мальцева. Саме її активність в мережі Інтернет стала каталізатором викриття, якого ніхто не очікував.

У квітні 2025 року, в розпал мережевих баталій, Піднебесна вирішує викласти козир. Вона публікує фотографію з обшуків у Олега Мальцева.

Але це було не те вилизане, кадруване фото, яке місяцями тиражувала прес-служба СБУ. Це був «сирий» вихідний файл.

Різниця між офіційним релізом і витоком Піднебесної виявилася помітною. Прес-служба відомства працювала професійно: знімки були обрізані, акценти зміщені, накладені водяні знаки. Це був «парадний портрет» доказу, створений для залякування.

Оксана Піднебесна ж, у пориві довести провину Олега Мальцева, виклала в мережу широкий кадр без ретуші і без логотипів СБУ.

Користувачі миттєво помітили недобре. Почалася стихійна перевірка, яка швидко переросла в повноцінну цифрову експертизу.

Ось як прокоментував користувач Михайло Гончаренко:

У форензіці є параметр – аналіз рівня помилок (ELA), який виявляє явну невідповідність артефактів стиснення. На фото, яке ви скинули, кругла емблема на клинку має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон. Такі неоднорідні сигнатури ELA характерні для складеного (простими словами відфотошопленого) зображення: шар емблеми має виражену історію стиснення, що вказує на те, що він був накладений або сильно відретушований після отримання оригінальної фотографії. Тобто емблема була вставлена в цифровий формат, а не вигравірувана на клинку. Навіщо ви поширюєте фейки? Ви ж журналіст.

Перевірка за допомогою FotoForensics

Ми вирішили не покладатися на коментарі і провели власну верифікацію зображення, використовуючи інструменти, визнані міжнародною спільнотою журналістів-розслідувачів (включаючи Bellingcat) і військовими фактчекерами.

Перший етап — прогон зображення через сервіс FotoForensics. Це стандартна процедура для перевірки автентичності фотоматеріалів.

Як видно з результатів перевірки, зона, де на клинку знаходиться абревіатура «фсб», має чужорідну структуру. Простіше кажучи, логотип був намальований або накладений поверх зображення. Якщо пояснювати простою мовою: коли ви зберігаєте фотографію у форматі JPEG, всі пікселі зображення стискаються приблизно однаково. Якщо ж ви берете шматок іншого зображення (наприклад, логотип) і вставляєте його в фото, а потім зберігаєте знову, цей «чужорідний» шматок матиме іншу історію стиснення. Логотип має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон (метал ножа). Він буде «світитися» на тлі решти зображення. Такі неоднорідні сигнатури характерні виключно для відредагованого зображення.

На цьому можна було б поставити крапку. Але ми вирішили піти далі і перевірити фізичну можливість існування такого ножа.

Експертна думка №1

Ми показали фотографію, опубліковану Піднебесною, професійному промисловому дизайнеру Володимиру (ім’я змінено з міркувань безпеки джерела). Володимир більше 15 років працює з металом і знає, як поводиться промінь лазера на будь-яких поверхнях. Ми задали просте питання: чи можливо так рівно нанести логотип на поверхню з різним рівнем висоти?

Це фізично неможливо, — заявив експерт. — Подивіться на геометрію клинка.

Володимир вказав на ключову деталь, яку пропустили фейкоделі — спуск (скос) леза. У будь-якого бойового або мисливського ножа є «голомень» (плоска частина біля руків’я) і є спуск — частина, де метал йде під кутом вниз, до ріжучої кромки. Між ними є чітка лінія перегину — грань.

Далі експерт прокоментував:

На фото логотип лежить абсолютно рівно. Якщо нанести гравіювання на перегин, малюнок повинен «ламатися». Та частина герба, що потрапила б на спуск, стала б каламутною, розфокусованою, лінії стали б товщими. Але головне — геометрія. Уявіть, що ви малюєте ідеальне коло на аркуші паперу, а потім згинаєте аркуш. Коло візуально перетвориться на овал або ламану фігуру. А тут? Ідеальне коло висить у повітрі над вигином металу.

Володимир пояснив, що жоден професійний гравер не стане розміщувати логотип на ребрі. Це гарантований брак. Логотип або зменшують, щоб він вліз на плоску п’яту клинка, або зсувають на лезо цілком.

Експертна думка №2

Якщо фізика і геометрія доводять підробку технічно, то історія і геральдика знищують її смислово. Ми звернулися до історика, що спеціалізується на символіці силових структур пострадянського простору (чоловік погодився прокоментувати зображення на правах анонімності).

Поглянувши на «доказ», експерт відразу вказав на ряд грубих помилок, які не могли бути допущені в офіційній продукції фсб, і тим більше цнс (Центру спеціального призначення).

Будь-яка офіційна емблема будується за суворими модульними сітками. У геральдиці немає випадкових символів або фігур, кожен елемент має суворе значення і місце. В офіційній емблемі органів держбезпеки меч — це символ караючої десниці. Він завжди є домінантою. Меч або вільний, або, якщо він вписаний в коло, він візуально розриває межі, лежить поверх них, – пояснює геральдист. Тут же ми бачимо, як текст в рамці буквально «душить» герб. Такої окантовки в офіційних емблемах даного відомства не існує.

Ще більш безглуздо, на думку експерта, виглядає шрифт. У нагородній зброї або офіційній символіці використовуються унікальні шрифтові гарнітури. На «ножі Мальцева» використано стандартний шрифт без зарубок (схожий на Arial або Myriad), просто вигнутий по дузі.

Це виглядає як офісна печатка ТОВ «Роги і Копита», а не як гравірування військового підрозділу, – коментує експерт. Текстове коло і подібний шрифт – це типовий шаблон у безкоштовних конструкторах печаток.

І дійсно, обведення, про яке говорив експерт, виглядає як звичайна офісна печатка.

На наш погляд, вийшло ідентично.

Пошуки чорної кішки, якої немає

Ми — журналісти, і ми звикли перевіряти інформацію. Припустимо, експерти помиляються. Припустимо, існує якась секретна, рідкісна серія ножів саме з таким «кривим» і фізично неможливим логотипом.

Ми почали перевірку за відкритими джерелами.

1. Вікіпедія та офіційні реєстри. Ми перевірили всі офіційні емблеми правління «В» (Вимпел). Жоден офіційний символ не збігається з тим, що намальований на ножі. Емблеми з такою примітивною текстовою окантовкою просто не існує в природі. Є окрема емблема, але в окантовці в стилі ТОВ «Роги і копита» ми не знайшли.

2. Шеврони та уніформа. Ми проаналізували тисячі фотографій шевронів, доступних в мережі Інтернет та на форумах колекціонерів. Нічого схожого.

І навіть сувенірна продукція на маркетплейсах виглядає інакше.

Ніж у спину правосуддю

Що ми маємо в сухому залишку?

1. Цифрова експертиза доводить: логотип накладено у фоторедакторі (різниця в піксельній структурі та артефактах стиснення).
2. Фізична експертиза доводить: гравірування ігнорує закони фізики та геометрії предмета (малюнок не ламається на гранях).
3. Геральдична експертиза доводить: дизайн логотипу не відповідає офіційним стандартам і виконаний дилетантом.
4. Моніторинг джерел доводить: такого символу не існує в реальності.

Найгучніший, наймедійніший доказ, на якому будувався образ «ворога» у справі Олега Мальцева — це фейк. Причому фейк неякісний, зроблений поспіхом, розраховуючи на те, що ніхто не буде вдивлятися. Але Оксана Поднебесна, сама того не бажаючи, дала суспільству можливість вдивитися. Вона опублікувала «сирий» файл, який став вироком для слідства.

Вже більше року нам розповідають захоплюючу казку про законспіровану групу ГРУ, яка мало не десантувалася в Одесу ще в 2014 році і цілих десять років «готувалася захоплювати владу» в місті. Але дозвольте запитати: де матеріальні сліди цієї підготовки? Де схованки зі зброєю? Де вибухівка (про яку, до речі, деякі особливо запопадливі ЗМІ намагалися приписати «від себе», але потім, мабуть, вирішили не ризикувати з настільки явною брехнею)? Де задокументований зв’язок з кураторами, де конкретні бойові завдання?

Нічого цього немає. У сухому залишку обвинувачення має лише звичайний ніж з приватної колекції Мальцева і «творчість» оперативника з кривими руками, який не зумів грамотно скористатися фотошопом.

Саме тому навіть у найбільш скептично налаштованих громадян після ознайомлення з фактами відкриваються очі. Стає кришталево ясно, чому сторона обвинувачення так старанно, всіма правдами і неправдами, намагається затягувати перехід до розгляду доказів у суді. Відповідь проста: їх немає.

Скільки ще прокурори і суд будуть робити вигляд, що вірять у цю відверту нісенітницю, вигадану «особливо обдарованим» творчим співробітником ДВКР СБУ в рамках справи Олега Мальцева? Відповідь, на жаль, проста і цинічна. Цей театр абсурду триватиме рівно доти, доки зацікавлені в арешті Олега Мальцева особи продовжуватимуть заносити гроші в касу.

Вони платять не за правосуддя. Вони платять за свій страх. Це відчайдушна спроба відтягнути неминуче, в надії, що їм самим не доведеться відповідати за скоєне. Але надія — вона хороша тільки тим, що вмирає останньою.