Українська судово-правова система вже давно освоїла один цинічний, але безвідмовний прийом. Якщо ви хочете зрозуміти, чи є в обвинувачення реальні докази, зверніть увагу на темп процесу. Коли доказова база міцна, прокурор рветься в бій. Він жадає трибуни, він поспішає продемонструвати суду і суспільству провину підсудного. Але коли справа шита білими нитками, вмикається режим «ручного гальма». Тяганина стає головною зброєю. Розрахунок тут простий і жорстокий: поки суд переноситься через нескінченні, штучно створені зволікання, люди продовжують сидіти в СІЗО. Тюремна камера в цьому випадку виступає не запобіжним заходом, а інструментом тортур і тиску, засобом вибити потрібні свідчення або просто зламати людину.
У справі вченого Олега Мальцева ми спостерігаємо саме цю, до болю знайому картину. У своїх гучних заявах сторона обвинувачення безперестанку хизується «незаперечними доказами». Говорять про тридцять томів кримінальної справи. Тридцять томів — звучить солідно, чи не так? Здавалося б, відкривайте, зачитуйте, пред’являйте суду факти. Але переходу до розгляду цих самих доказів чомусь не відбувається. Відповідь банально проста: переходити ні до чого. Ніяких «незаперечних» фактів там немає. Ці тридцять томів — гігантська мильна бульбашка, яка лопне при першому ж зіткненні з реальним судовим розслідуванням.
Саме тому на авансцену виходить прокурор Михайло Ульянов.
Ця справа дісталася Ульянову у спадок від попередника — відомого Руслана Войтова, «прокурора-інваліда», який вже встиг нажити собі п’ять кримінальних справ. Прийнявши естафету, Ульянов впевнено ступив на ту саму слизьку доріжку. Замість того щоб підтримувати обвинувачення, прокуратура почала відвертий саботаж.
Оцініть масштаб: шість судових засідань поспіль зірвано.
21 січня, 28 січня, 4, 11, 18 та 25 лютого — суд не міг зрушити з мертвої точки. Чому? Відсутність перекладача для громадянина Німеччини, який фігурує у справі. При цьому згідно із законом забезпечити явку перекладача — це прямий процесуальний обов’язок держави, а не сторони захисту. Примітно, що саме на сторону захисту прокурор Ульянов намагався покласти цей обов’язок, заявивши суду, що, мовляв, їхній підзахисний нехай і забезпечує.
До березня цей цирк втомив навіть апеляційний суд. Судді буквально дали прокуратурі по руках за штучне затягування термінів, прямо вказавши на безпідставність підтримки обвинувачення. Керівництву обласної прокуратури прозоро нагадали про необхідність забезпечити «розумні терміни розгляду» і про те, що підлеглі взагалі-то повинні працювати, а не займатися «процесуальним тероризмом».
Але хіба це зупинило прокурора Ульянова? Зовсім ні.
Зрозумівши, що трюк із перекладачем більше не працює, сторона обвинувачення висунула новий хід: подала відвід судді саме того дня, коли суд уже планував перейти до розгляду доказів і забезпечив присутність перекладача.
Підстави для відводу виявилися нарівні з тими самими тридцятьма томами «доказів» — такими ж порожніми й абсурдними.
Головна образа Михайла Ульянова полягає в тому, що суддя позбавив його бенефісу.
Прокурор розраховував продовжувати з пафосом зачитувати обвинувальний акт, у якому один і той самий текст без жодних змін повторюється рівно 22 рази, але суддя обмежив час його виступу. Ми вже писали раніше про любов Ульянова до публічних читань — його потяг до декламування віршів під час слухань став притчею во язицех. Але суддя перервав політ творчої думки, оскільки до Ульянова прокурор Войтов на читання обвинувального акту вже витратив 4 судові засідання. Прокурор Руслай Войтов навіть «засікав таймером», скільки ще часу він може затягувати процес. Таке відверте знущання прокурора над людьми, які перебувають під вартою і чекають на розгляд справи, спричинило клопотання сторони захисту про обмеження прокурорів у часі читання обвинувального акту.
Друга причина для відводу — суддя наважився задовольнити клопотання захисту та усунути попереднього прокурора (того самого Войтова з фіктивною інвалідністю та п’ятьма кримінальними справами за плечима).
А далі починається відвертий сюрреалізм. Прокурора обурило, що суддя тричі виганяв із залу свідка у справі — журналістку-фрілансерку Оксану Піднебесну, але при цьому чомусь не виганяє журналістку Катерину Сидорову, яка знімає процес на відео з самого першого дня. Виявляється, об’єктив камери Сидорової бентежить прокурора Ульянова. Він починає соромитися. Суворий державний обвинувач боїться відеокамери, яка фіксує його процесуальну безпорадність.
Ідеально підсумував ситуацію адвокат Олександр Бабіков. У своєму Facebook він залишив коментар, який розставляє все на свої місця:
Прокурора образили — прокурор заявив відвід. У справі вченого Олега Мальцева — черговий поворот. Прокурор заявив відвід судді у справі, обґрунтувавши це тим, що «захист користується незаконними привілеями».
Найбільше прокурор образився на те, що обвинувальний акт, у якому один і той самий текст без жодних змін повторюється 22 рази, суд дозволив зачитувати лише півтори години, і він встиг зачитати його лише 6 разів. Наступний аргумент — відвід попереднього прокурора з ініціативи захисту, а також те, що під час процесу на нього спрямовані камери журналістів, а суд на це не реагує. В результаті цього журналісти та захист можуть побачити документи до того, як він почне їх зачитувати.
На що тільки не підеш, аби відтермінувати початок надання доказів суду, поки люди перебувають у СІЗО, у них «у полоні».
Прокурори стали розпещеними, їдемо до Європи…
У цих словах — суть того, що зараз відбувається навколо справи Олега Мальцева. Люди сидять «у полоні» бетонних стін, їхнє життя поставлено на паузу, поки сором’язливі, вразливі прокурори грають у свої паперові ігри, ховаючись від камер і здорового глузду.