Сьогодні його називають класиком одеської журналістики, але було б помилкою вважати, що Кім Каневський — це лише «слава минулих часів». Кім Борисович Каневський є Заслуженим журналістом України, літератором, драматургом, вченим-філологом, педагогом, вихователем молодих журналістів, але перш за все людиною, для якої справедливість ніколи не була абстрактною категорією.
Особливу значимість постаті Каневського надає не тільки його журналістський досвід, а й те, що він все життя перебував на перетині журналістики, права та суспільної моралі. Довгі роки він був тим рідкісним професіоналом, який мав доступ до закулісся правоохоронних органів не просто як сторонній спостерігач. Ще в 1987 році він очолив унікальну асоціацію «Право», яка об’єднала провідних працівників Головного управління МВС, держбезпеки, суду, прокуратури, адвокатури, митниці, держкордон охорони та журналістів, які виступають з правових питань.
Завдяки його здатності говорити мовою, якій довіряли і в силових структурах, і в громадянському суспільстві, саме йому доручили вести «Марафон совісті». Він створив десятки телевізійних програм, які досліджували роботу правоохоронних органів зсередини, показуючи людей, долі, злами. Його передача «Справа була в Одесі…» стала своєрідною телеенциклопедією правоохоронної історії регіону.
У 2000-х Каневський був співголовою Громадської ради при Головному управлінні МВС України в Одеській області, яка об’єднувала представників 35 громадських організацій і рухів. Рада створювалася як інструмент громадського контролю над системою, з чітким завданням: допомагати запобігати беззаконню з боку держслужбовців, забезпечувати дотримання законодавства і захищати права громадян.
Уже в XXI столітті, в епоху, коли багато що девальвується, Кім Борисович не розчинився в тіні.
Він продовжує вести авторські проекти, бере участь у наукових конференціях, викладає, а його ім’я досі викликає повагу навіть у тих, хто сьогодні визначає порядок денний.
Тому його думка про сфабриковану справу проти вченого Олега Мальцева не може бути просто «ще однією думкою».
Не з чуток, а з досвіду особистого знайомства. Що говорить Кім Каневський про Олега Мальцева?
Олега Мальцева і Кіма Каневського пов’язує не тільки професійний досвід, але й давня особиста знайомство, що виникло задовго до гучних заголовків у «жовтій пресі» та абсурдних звинувачень у спробі «захоплення влади в Одесі» на адресу вченого. Кім Борисович знає Олега Мальцева в повсякденній роботі, в науковій і редакторській діяльності, в особистих розмовах і зустрічах.
Він брав участь у виданні наукових праць вченого Олега Мальцева. Працював над ними як літературний редактор. Брав участь у конференціях, дискусіях і симпозіумах, які курирував сам Олег Мальцев. За визнанням Каневського, він отримував від цієї роботи не тільки професійне задоволення, а й особисту користь, оскільки матеріали, що вивчалися, за його словами, були надзвичайно цікавими і змістовними. Не тільки академічна форма, але й глибина думки, викладена в текстах, дозволяла сприймати їх як повноцінну науку, що заслуговує на уважне і серйозне ставлення з боку тих, хто звик мислити і аналізувати.
Мені пощастило брати участь у безлічі лекцій-бесід академіка Мальцева, дискусіях, конференціях, симпозіумах континентального та міжконтинентального рівня, координувати та вести деякі з них. На мій погляд, це була справжня і дуже велика наука.
Кім Каневський за обов’язком своєї професійної діяльності звик будувати свою думку не на емоціях, не на чиїхось словах і не на прагненні комусь догодити. Тому перш ніж говорити про предмет, він звик спочатку розібратися, перш ніж давати власну оцінку. Так і в разі знайомства з Олегом Мальцевим. Провівши з ним кілька років спільної роботи, Кім Борисович Каневський може впевнено сказати, що наукові праці Олега Мальцева мають цінність як для українського, так і для міжнародного наукового співтовариства. Саме тому спроби навісити на Мальцева ярлики на кшталт «лженаука» або «псевдонаука» виглядають, за словами Каневського, смішно і безглуздо. Такі звинувачення, будучи позбавленими наукової основи і виходячи від непрофільних фахівців, втрачають будь-який сенс на тлі визнання з боку авторитетних дослідників.
Каневський звертає увагу на один з моментів, що викликає у нього внутрішнє здивування. Йдеться про те, що представники сторони обвинувачення, які за родом своєї діяльності не можуть вважатися експертами в галузі наукової експертизи, дозволили собі винести оцінку про нібито «антинауковість» праць Мальцева. І це в умовах, коли ці праці були схвалені і отримали високі оцінки у цілого ряду фахівців у різних країнах.
Заслужений журналіст України знає Олега Вікторовича не тільки як вченого і колегу. В одній зі своїх статей Кім Каневський згадує, що Олег Мальцев підписав йому книгу і в зверненні назвав його другом. Він зазначає:
В автографі на одній із подарованих книг Олег Вікторович назвав мене другом – думаю, не дарма.
У той момент, коли українські колеги вченого через страх репресій вирішили промовчати, Кім Каневський не став сидіти осторонь. Він був одним із перших українських діячів, хто відкрито і без застережень висловив свою підтримку. Його слова пролунали тоді, коли більшість вважала за краще вичікувати.
Він впевнено говорив про людину, яку знає особисто.
Наскільки я знаю, академік Мальцев — людина вольова, рішуча, цілеспрямована, яка знає собі ціну і вміє тримати себе в руках.
А далі пролунало щось більше, ніж просто підтримка.
Побажань у мене дуже багато, але є головне: щоб він дожив у доброму здоров’ї до того моменту, коли переможе істина. І добре б нам якнайшвидше зустрітися на волі. Є про що поговорити…
Такі слова не потребують коментарів. Ці слова передають не просто ставлення, а внутрішню переконаність у тому, що правда в цій історії ще не прозвучала. І ті, хто розібрався в цій «виставі», чекають не на вердикт, а на визнання помилок тими, хто її зрежисував.
«Підозри — це підозри, антипатії — антипатії, а Закон — це Закон»
Кім Каневський уважно стежить за справою, в якій все частіше чути не голос правосуддя, а глухий гул «процесуальних диверсій». Він не виносить звинувачень, не приймає чиюсь сторону автоматично. Але для нього очевидно одне: якщо закон дійсно існує, він не може працювати вибірково.
Кім Борисович підкреслює:
Наскільки я розбираюся в юриспруденції, сам по собі закон – один для всіх – і для адвоката, і для прокурора, і для слідчого. І для судді. І варіювати його заради зручності роботи не дано нікому. Навіть суд, єдиний, хто може назвати людину злочинцем, підпорядкований одній єдиній інстанції – Закону.
Кім Каневський підкреслює це без натяків, наголошуючи на тому, що якщо закон існує, він діє однаково для всіх. Незалежно від статусу, погонів, переконань і настроїв. Незалежно від часу, обставин і суспільного тиску.
І якщо в цій історії хтось дозволяє собі діяти нібито за законом, але насправді – поза його межами, виникає нерозв’язне протиріччя.
Кім Борисович звертає увагу не тільки на суть справи, але і на те, як вона подається. Він зізнається, що спочатку дізнався про справу Олега Мальцева з «жовтої преси». Його перша реакція була здивуванням, а потім — відчуттям абсурдності. Навіть зараз у нього залишається дивне відчуття, що все, що відбувається, — це страшний сон, від якого хочеться швидше прокинутися.
Мені дуже складно, практично неможливо повірити в те, що зараз висунуті проти нього звинувачення можуть бути правдою. І зараз іноді здається, що це кошмар, після якого хочеться прокинутися і сказати «Слава Богу, сон!». У реальності для мене ситуація — просто абсурдна.
Про тих, хто надто поспішає з висновками
Кім Каневський не обійшов увагою тих, хто задовго до будь-якого офіційного висновку почав формувати суспільне сприйняття справи проти Олега Мальцева.
Він нагадує:
Так грішити безкарно нескінченно не можна. Презумпція невинуватості у нас не скасована. І навіть власники журналістського посвідчення не сміють поза судом оголошувати громадянина злочинцем перед читачем, слухачем і глядачем.
Каневський не пропонує позбавляти когось права на думку, він говорить про наслідки. Тому що безкарна звичка публічно формувати обвинувальний вирок без доказів — це дуже згубна звичка. І якщо така звичка стане нормою, то в якийсь момент підхід, сформований на основі такої звички, може бути застосований по відношенню до тих, хто сам раніше був схильний публічно «виносити вирок без суду і слідства».
Слова, за якими стоїть ціла епоха
Коли говорить людина, яка пройшла через більш ніж півстоліття в журналістиці, правоохоронній системі, академічній та громадській діяльності, це не просто «ще одна думка». Перед нами судження людини, яка сама стояла біля витоків громадянського контролю над правоохоронною системою. Людини, яка бачила занадто багато, щоб вірити в гучні звинувачення без доказів. Його погляд цінний тому, що він знає, як вибудовується звинувачення, як збирається «справа», і де тонко, там і рветься.
Він знає, що таке показове порушення «справ». Він знає, як можуть мститися ті, кому заважають творити беззаконня. І тому, якщо Кім Борисович Каневський говорить, то до цього варто прислухатися. Тому що говорить той, хто надто добре знає, як працюють ті, хто бояться правди.
У своїй недавній статті «Шведський сірник» або «два з половиною детективи» у всеукраїнському літературно-науковому та суспільно-політичному часописі Грушевського, Каневський звертається не до цілої системи, а особисто до кожного, хто ще здатний слухати і чути.
Хочу сказати, що історія наших департаментів, які затримували, заарештовували, допитували і утримували під вартою, вельми обширна, різноманітна і повчальна. І нинішнім її спадкоємцям знати цю історію дуже важливо для нас, простих смертних, і для них самих. Здоровішими будуть.
Хочу сказати, що ситуація, надзвичайно ускладнена воєнним станом, нікого не звільняє від порядності, законності та професіоналізму. А суд, прокуратуру та інші держдепартаменти – тим паче.
Хочу сказати, що сьогодні, як ніколи, їм слід подбати про свою репутацію і про народну довіру. У повітрі, яким ми дихаємо, дедалі більше ущільнюється запах хиткості, ненадійності і навіть свавілля. Кажуть – війна. Але ж саме в такій ситуації особливо необхідно озонувати повітря, яке вдихають прості люди. Інакше видихати ми будемо Бог знає що.
Хочу сказати, що не так уже й складно називатися захисником Закону. Набагато складніше бути ним насправді.
І хочу сказати, що все ще химерний і незвичний, важкий, складний, суперечливий наш час особливо потребує оригіналів, а не підробок та ерзаців.