Одеський вчений, доктор Олег Мальцев представив підсумки двох наукових експедицій до Нідерландів у монографії «Водяний щит: Цивілізація управління водою як основа стійкого суспільства». Ця наукова праця вийшла у 2026 році в Європейській академії наук України (EUASU). В її основу лягли польові спостереження Олега Вікторовича та його експедиційної групи, карти й фотографічний архів, до якого увійшли й знімки самого вченого. Головний висновок монографії звучить несподівано: канали, шлюзи, мости й дамби Нідерландів — не просто інженерні споруди, а механізм, який створив цю державу і досі її підтримує.
За цим висновком стоїть питання, яке стосується не лише Нідерландів:
чи можна за видимою формою зрозуміти процес, якого вже немає?
Замок, позначка на стіні, міська брама, кам’яна плита в підлозі церкви — усе це мільйони разів потрапляло в об’єктиви туристів. Але кожна з цих форм колись виникла як розв’язання конкретного завдання. Люди, які його ухвалювали, давно пішли, а форма залишилася.
Як експедиції доктора Олега Мальцева навчилися читати ці сліди, до чого тут японський художник Хокусай і чому нідерландський досвід сьогодні особливо близький Україні та Одеському регіону — розповімо далі.
Зміст статті
Монографія відкривається сценою, яку бачив кожен, хто бував у Нідерландах. Полудень, Делфт. Над каналом повільно піднімається невеликий міст. Автомобілі зупиняються, велосипедисти чекають, по воді неквапно пропливає баржа. За чотири хвилини міст опускається, і рух відновлюється. Ані поліцейського, ані чиновника, ані вказівника — а поведінкою десятків людей щойно керували. На думку доктора Мальцева, це і є нідерландська інфраструктурна влада: вона вбудована в механізм мосту й діє без наказу.
Більшість тих, хто приїздить до країни, пише вчений, бачать канали, мости, велосипеди й тюльпани, фотографують, їдуть — і не бачать нічого. Не через неуважність, а тому, що дивляться не так. Турист дивиться на об’єкти, дослідник — на зв’язки між ними. Звідси один із ключових принципів експедиційного методу: місто читається як текст.
«Міст повідомляє: тут — точка переходу між двома логіками руху. Шлюз повідомляє: тут — керована межа між режимами. Вежа повідомляє: тут — вертикальний орієнтир в умовах рівнинної місцевості. Кожен елемент є відповіддю на запитання. Дослідник шукає запитання».
Інакше кажучи, звичний об’єкт приховує не таємницю, а дію. Завдання дослідника — відновити запитання, на яке колись відповіли цей камінь, метал і вода.
З чого почалася розгадка Нідерландів?
Перша експедиція доктора Мальцева тривала два тижні. Журнал «Експедиція», який присвятив їй окремий випуск, описує її майже як випробування: дощ ішов практично щодня, а дослідники годинами ходили містами, фотографували, записували й сперечалися. Протягом двох місяців перед поїздкою співробітники НДІ Пам’яті імені академіка Г.С. Попова збирали документи й готували перелік локацій. Та, як визнає редакція журналу, жодна добірка чужих фотографій не передає того, що видно на місці.
Готової відповіді не було. Було одне завдання, сформульоване гранично широко: що таке Нідерланди?
Дослідження почалося із замків провінції Утрехт — Дуурстеде, Гарденбрук, Мерсберген та інших. Багато з цих знімків зробив сам Олег Мальцев. І вже тут звична форма повелася дивно. Зазвичай замок зводять на підвищенні, де його легше обороняти. Тут усі вони стояли на воді й з військового погляду були майже марними. Висновок експедиції був таким: перед дослідниками не фортеці, а елементи системи контролю інфраструктури, пов’язаної з водою. Згодом ця думка вклалася у формулу, яку журнал виніс у заголовок одного з розділів:
«Хто володіє водою, той володіє державою»
(с) Замок Дуурстеде, провінція Утрехт. Фото: доктор Олег Мальцев.
З архіву Експедиційного корпусу, перша експедиція до Нідерландів
До чого тут японський художник Хокусай?
Метод читання країни вчений знайшов несподівано — у творчості японського художника Кацусіки Хокусая. Його «Манга» складалася з замальовок, зроблених під час мандрів Японією: мости, гори, хвилі, човни, обличчя, пози. Розглядаючи ці аркуші крізь лупу, доктор Олег Мальцев звернув увагу, що свої знамениті композиції художник не писав цілком із натури. Спершу він збирав окремі елементи, а вже з них будував картину.
«Виявляється, Японію можна розкласти на елементи! Припустімо, ви йдете крізь усю Японію і зустрічаєте мости, і коли ви обійшли всю країну, то ви точно знаєте вичерпну кількість мостів, які там є».
Саме цей принцип ліг в основу експедиції. Нідерланди розклали на елементи, що повторюються, — канали, мости, шлюзи, млини, замки, дамби, міські брами, позначки рівня води — і почали шукати їх у різних містах. Один міст нічого не доводить. Але коли та сама форма повторюється від міста до міста, у неї з’являється закономірність, а в закономірності — причина. Завданням експедиції став пошук елементів, які можна перетворити на матеріал для наукового аналізу.
Що розповіли позначка на стіні, сходи та міська брама?
Далі пішли конкретні сліди. У Гауді доктор Олег Мальцев звернув увагу на будинок із позначками рівня води та на технологію бічного скидання води в каналах. У день роботи експедиції вода трималася на одній позначці. Та сама шкала підказувала, як могла працювати система: після заходу потрібного судна рівень у каналі знижували, і пройти ним далі вже ніхто не міг. Водний шлях перетворювався на керований прохід — а отже, на інструмент контролю торгівлі та доступу до міста. Це гіпотеза, але виросла вона з видимої деталі, якої перехожі зазвичай не помічають.
У замку Лувестейн, що стоїть там, де сходяться Маас і Ваал, дослідники прочитали призначення будівлі за влаштуванням її інтер’єру. Усередині центральної споруди не виявилося житлових кімнат, характерних для замку. Усі поверхи були розраховані на розміщення артилерії, а вузькі круті сходи зовсім не пасували спокійному життю. Форма сказала більше, ніж назва: перед експедицією була фортеця, яка під час розливу річок перетворювалася на острів.
У Горінхемі, оточеному водою з усіх боків, із чотирьох міських брам збереглася одна, а від старих шлюзів залишилися лише фрагменти. Але й за ними видно, як місто колись керувало «входом» і «виходом», рівнем води, безпекою та економікою. Утрехт на карті 1649 року теж постає містом-фортецею лише з кількома контрольованими точками в’їзду й виїзду. А в Дордрехті, відомому в минулому своїми верфями, експедиція помітила зворотне: старі фасади різко вирізняються серед нових, і, за словами учасників, те, що є зараз, не відповідає тому, що тут було.
Так в експедиції працювала фотографія. Доктор Мальцев наголошує: ученому недостатньо чужих знімків з інтернету, бо люди фотографують те, що цікаво їм, а не те, що потрібно досліднику. Камера зберігає ознаки, до яких можна повернутися, зіставити їх між містами й перевірити. Як сформулював учений:
«Фотографія, на відміну від багатьох інших джерел, миттєво надає відбиток правдивості».
(с) Дордрехт. Фото: доктор Олег Мальцев. З архіву Експедиційного корпусу, перша експедиція до Нідерландів
Навіщо знадобилася друга експедиція?
Перша поїздка зібрала «абетку» Нідерландів. Але набір літер ще не пояснює, як побудований текст. Друга експедиція мала побачити не окремі елементи, а систему в дії: як вода організовує місто, як мости й шлюзи розподіляють потоки, як порт керує рухом товарів.
Тому Олег Вікторович разом з Експедиційним корпусом повертався до нідерландських міст багато разів, у різні пори року й у різний час доби. Змінилося і ставлення до кадру. У додатку до монографії доктор Мальцев пояснює це на прикладі, зрозумілому кожному фотографу:
«Знімок шлюзу в момент його роботи — рухомі ворота, камера, що наповнюється, судно, яке заходить, — інформативніший, ніж десяток знімків того самого шлюзу в закритому стані. Бо працюючий шлюз показує принцип, а не лише форму. Фотографія в експедиційному методі — це інструмент аналізу, а не документування».
Одне з найнаочніших «прочитань» другої експедиції стосується церков. У нідерландських храмах відвідувач іде просто по надгробних плитах, вмурованих у підлогу. Іноземцеві це здається дивним і навіть неповажним. Експедиція затрималася на цих плитах довше, ніж того вимагає ввічливість, і побачила за ними інженерне рішення. Через високий рівень ґрунтових вод відкриті кладовища підтоплювало, надгробки осідали. Кам’яна підлога церкви захищала пам’ять краще за будь-яке кладовище: поки стоїть храм, стоїть і пам’ять. Звична деталь інтер’єру виявилася слідом багатовікової боротьби з водою.
Фотографії, карти й польові записи склалися в ланцюжок «спостереження — фіксація — карта — аналіз — реконструкція — модель». Його підсумком стали експедиційні плакати — багатошарові карти в стилі нідерландської інженерної картографії XVI–XVII століть. Автор називає їх не ілюстраціями, а самостійною формою доказу: вони показують не те, як виглядає об’єкт, а те, як працює система.
(с) Друга експедиція до Нідерландів. З монографії «Водяний щит»
Чому міст називають точкою влади?
Під час другої експедиції дослідили дев’ять міст, і кожне розкриває в книжці окремий вимір системи. Амстердам — гідравлічний вузол. Лейден — місто знання на воді. Делфт — інженерна естетика. Гарлем — ритм потоків. Утрехт — вертикаль пам’яті та управління. Східам — індустріальна логіка води. Амерсфорт — геометрія оборони. Дордрехт — місто переходів. Роттердам, найбільший порт Європи, — операційна столиця інфраструктури.
Наскрізний сюжет — перехід. Шлюз пропускає лише в певному порядку, і, як зауважує автор, це влада, яку неможливо підкупити. Канал задає напрямок руху жорсткіше за будь-який регламент. Та найнаочніше ця логіка видна в мості:
«Міст — це точка влади. Той, хто контролює міст, контролює прохід. Той, хто контролює прохід, контролює територію».
Ще під час першої експедиції вчений показав, як це працює в обороні: варто прибрати міст — і місто, розділене каналами, перетворюється на фортецю. «Нідерланди — це не просто країна, це керована пастка для всього, що сюди потрапляє», — казав тоді доктор Олег Мальцев. У монографії ця теза спирається на історію. 1672 року армія Людовика XIV, понад 120 тисяч солдатів, за кілька тижнів захопила більшу частину країни. Тоді голландці відкрили шлюзи й затопили землі на схід і на південь від Амстердама. Французька армія зупинилася, місто вистояло. Майже за сто років до цього в такий самий спосіб зняли іспанську облогу Лейдена. Згодом ця логіка перетворилася на Голландську водну лінію, яка сьогодні входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Звідси головна теза книжки:
«Інфраструктура — це не обслуговування цивілізації. Інфраструктура — це механізм її створення й відтворення».
Доктор Мальцев пропонує і нове розуміння влади. Її звично пов’язують з армією, законами та примусом. Нідерландська модель — це влада як здатність керувати складністю, яка виявляється, за словами автора, «у шлюзі, що працює, а не в урочистому параді». А організоване середовище ще й виховує людей: той, хто щодня чекає біля піднятого мосту чи залежить від сусідньої ділянки дамби, звикає враховувати зв’язки, переходи й наслідки.
Водночас вчений не видає свою модель за остаточну істину. Окремий додаток він присвятив питанням, які книжка поставила, але не закрила, — від того, як саме середовище формує інженерне мислення, до архівної перевірки воєнних рішень минулого.
Чим «Водяний щит» цінний для України та Одеської області?
Учений робить висновок, який українському читачеві пояснювати не потрібно: будь-яка цивільна інфраструктура має подвійну природу. Шлюз, який у мирний час регулює воду для полів, на війні перекриває шлях противникові. Міст, що з’єднує береги, з наближенням ворога стає рубежем. Україна перевірила це на собі. У перші дні повномасштабного вторгнення затоплена заплава річки Ірпінь допомогла зупинити наступ на Київ. А підрив Каховської ГЕС у червні 2023 року показав зворотний бік тієї самої логіки: коли інфраструктура стає ціллю, під ударом опиняється саме середовище життя.
Одеська область — один із найбільш «нідерландських» регіонів України: її життя теж визначають вода, порти й переходи. Порти Великої Одеси та дунайські Ізмаїл і Рені під час війни втримували експортні маршрути країни. Розвідний міст у Затоці через Дністровський лиман — єдиний прямий зв’язок півдня Бессарабії з рештою області. 2022 року він неодноразово ставав ціллю російських ракетних ударів, і в термінах «Водяного щита» це зрозуміло: міст — точка влади над цілою територією.
Є й пряма паралель із Роттердамом. У монографії головний порт Європи описано не як набір причалів, а як операційне середовище, де щосекунди ухвалюються тисячі рішень щодо руху вантажів і суден. Одеським портам, які працюють під обстрілами, а після війни вбудовуватимуться в європейські логістичні ланцюги, доведеться розв’язувати те саме завдання.
Головний урок сформульовано в розділі «Нідерланди як застереження»:
«Польдер не пробачає нехтування. Дамба не пробачає помилки».
Система живе, доки кожне покоління відтворює інженерну компетентність і культуру координації. Для країни, якій належить відновлювати зруйновану інфраструктуру, це ключова думка: відбудувати потрібно не лише об’єкти, а й людей, здатних ними керувати.
Зрештою, сам метод придатний далеко за межами Нідерландів — вчений прямо називає його придатним для дослідження будь-якої цивілізації. Одеса теж зберігає сліди процесів, яких уже немає: узвози до порту пам’ятають маршрути вантажів, склади — устрій торгівлі, двори — колишній уклад праці та побуту. Щоб їх прочитати, недостатньо фотографувати фасади. Треба шукати зв’язки.
***
То чи можна за видимою формою зрозуміти процес, якого вже немає? Досвід двох нідерландських експедицій відповідає: за одним знімком — ні. Але серія фотографій, зіставлена з картами, іншими містами та історією, перетворює позначку на стіні, сходи в замку чи плиту в підлозі церкви на свідка. За каналами відкриваються потоки, за мостами — управління переходами, за шлюзами — рішення, за інфраструктурою — спосіб організації цілого суспільства. Як пише доктор Олег Мальцев у монографії, той, хто вміє керувати водними потоками, керує реальністю.
Раніше ми писали про те, як український учений Олег Мальцев відкрив новий підхід до застосування фотографії в науці, та про ідею журналу WRONG PHOTOGRAPHY.