Український науковець, професор Олег Мальцев очолив WRONG PHOTOGRAPHY — новий незалежний журнал про ломографічну фотографію та візуальні дослідження. Перший номер видання вже вийшов під його редакцією, а сам Мальцев став автором редакційної концепції та дослідницької доктрини журналу.
Поява такого журналу виглядає особливо цікавою на тлі того, як змінилася сама фотографія. Сучасна камера вміє автоматично визначати експозицію, розпізнавати обличчя, коригувати колір, приглушувати шум і компенсувати рух. Зображення стає технічно досконалішим, але водночас дедалі більш передбачуваним. WRONG PHOTOGRAPHY пропонує рухатися в протилежну сторону і повернути у фотографію те, чого сучасна техніка намагається позбутися: помилку, випадковість, непередбачуваність і можливість несподіваного результату.
При цьому мова не йде про журнал, присвячений незвичайним візуальним ефектам чи моді на плівкову фотографію. У концепції WRONG PHOTOGRAPHY фотографія розглядається як інструмент дослідження: редакція формулює питання, проводить експерименти, порівнює результати та намагається перетворювати фотографічні спостереження на відтворювані методи.
Чому журнал отримав саме таку назву та яке місце WRONG PHOTOGRAPHY займає в науковій роботі Олега Мальцева, ми розповімо далі.
Зміст статті
Звідки взялася назва журналу WRONG PHOTOGRAPHY?
WRONG PHOTOGRAPHY — це журнал не стільки про фотографію, скільки про те, що можна відкрити за допомогою фотографії. У його основі лежить ідея розглядати знімок не як кінцевий візуальний результат, а як інструмент дослідження. Редакція формулює питання, розробляє експеримент, знімає, порівнює результати, шукає закономірності та намагається перетворити окреме спостереження на відтворюваний візуальний метод. За своєю структурою це справді ближче до лабораторії, ніж до звичного фотожурналу.
Сама назва WRONG PHOTOGRAPHY відсилає до фотографії, яка виходить за межі заздалегідь встановлених правил. Але wrong тут зовсім не означає «погана» чи «невдала». Навпаки, йдеться про навмисне заперечення того, що фотографічна традиція звикла вважати правильним і обов’язковим: чи справді знімок має бути різким? Чи обов’язково колір має залишатися природним? Чи завжди бездоганна експозиція дає найсильніше зображення? І чи є випадковість перешкодою, чи вона теж може стати джерелом нового результату? У першому випуску на ці питання не дають готових відповідей. Їх пропонують перевіряти експериментом.
У зверненні головного редактора Олег Мальцев сформулював цю ідею ще точніше:
«Ми створили цей журнал не тому, що фотографій стало занадто мало. Ми створили його тому, що у фотографії стало занадто мало невідомого».
Звідси й назва. WRONG PHOTOGRAPHY пропонує подивитися, що станеться з фотографією, якщо перестати сприймати непередбачуваність як помилку і почати досліджувати її як можливість.
Чому журнал очолив професор Олег Мальцев?
Для Олега Мальцева фотографія вже давно перестала бути лише захопленням чи способом створювати зображення. У його науковій практиці фотоапарат виконує роль дослідницького інструменту. Під час експедицій він використовує фотографію не тільки для фіксації побаченого, а й для збереження матеріалу, до якого можна повернутися через тижні, місяці чи роки. У кадр потрапляє не тільки основний об’єкт спостереження, а й навколишнє середовище, архітектура, символи, розташування предметів та інші деталі, значення яких може стати зрозумілим лише згодом.
Такий підхід змінює сам статус фотографії. У працях професора Мальцева вона може виступати одночасно джерелом наукової інформації, об’єктом дослідження, підставою для гіпотези та джерелом наукових доказів. Це добре видно на прикладах його експедиційної роботи: окреме спостереження, зафіксоване камерою, ставало частиною серії, потім матеріалом для порівняння і, в результаті, основою нового дослідницького питання.
Ця ідея знайшла продовження й у його книгах. Професор Мальцев послідовно досліджував фотографічне мислення, фоторепортаж, психологію фотографа та фотографію як джерело наукової інформації. Зокрема, однойменна монографія була присвячена розгляду фотографії як комплексного наукового джерела та інструменту дослідницької діяльності.
Логічним продовженням цієї роботи став його дисертаційний рукопис «Наукова фотографія як відтворювана технологія дослідження. Методологія виробництва первинного візуального матеріалу для технологій сьогодення та майбутнього». Уже сама назва вказує на напрямок, у якому розвивається його підхід: фотографія розглядається не як ілюстрація до дослідження, а як технологія отримання та збереження первинного матеріалу, придатного для подальшої наукової роботи.
Тому прихід Олега Мальцева на чолі WRONG PHOTOGRAPHY виглядає як продовження вже існуючої наукової практики. Журнал фактично створює майданчик для тієї самої роботи, яку він протягом багатьох років проводив у експедиціях, книгах і дослідженнях: використовувати фотографію не тільки для того, щоб зафіксувати побачене, а й для того, щоб побачити те, що раніше залишалося непоміченим.
WRONG PHOTOGRAPHY як продовження наукової концепції професора Мальцева
WRONG PHOTOGRAPHY продовжує цю лінію вже не на рівні окремого дослідження, а на рівні цілої редакційної системи. Журнал фактично переносить дослідницьку логіку в сам процес створення фотографічного матеріалу: тут недостатньо отримати цікавий результат, необхідно пройти шлях від питання до експерименту і зрозуміти, що саме сталося.
Тому в основі роботи журналу лежить послідовність, що нагадує науковий протокол: одне питання, одна плівка, 36 кадрів, контактний аркуш, виявлена аномалія, повтор, пошук закономірностей і нове питання. Такий підхід принципово змінює ставлення до фотоматеріалу. Важливим стає не лише підсумковий знімок, а й весь масив спостережень, у якому можна виявити те, що спочатку здавалося випадковістю.
Ця логіка особливо добре проявляється у розділі «Візуальне дослідження» першого номера. Редакція пропонує читачеві не шукати найкращий кадр, а послідовно спостерігати за змінами всередині серії. Один і той самий міський об’єкт знімається в різних умовах, після чого аналізується не естетична цінність окремих фотографій, а момент, коли звичний спосіб сприйняття починає змінюватися. У результаті експеримент стає не демонстрацією техніки, а способом простежити, як виникає нове спостереження.
Звідси випливає ще одна важлива особливість концепції WRONG PHOTOGRAPHY: результатом експерименту не обов’язково є нова фотографія. Ним може стати новий спосіб бачення, нова закономірність або навіть нове запитання. У першому випуску це сформульовано надзвичайно чітко: 36 кадрів розглядаються не як 36 самостійних результатів, а як послідовність кроків до відкриття.
Таким чином, журнал стає практичним середовищем для розвитку дослідницького мислення. Ломографія тут виступає відправною точкою експерименту, але не кінцевою метою. У заключних розділах першого номера прямо зазначається, що знайдений завдяки плівці прийом може бути перенесений у цифрову фотографію, кіно, дизайн або інше візуальне мистецтво. Важливою залишається не сама техніка, а метод відкриття нового.
Саме в цьому полягає зв’язок WRONG PHOTOGRAPHY з науковою концепцією Олега Мальцева: журнал перетворює ідею дослідницької фотографії на практику, доступну ширшому колу людей, яку може продовжити не лише вчений, а й будь-який фотограф чи дослідник.
Що відкриває WRONG PHOTOGRAPHY для своїх читачів?
Концепція журналу спочатку передбачає, що дослідницький підхід до фотографії може бути продовжений іншими людьми і поступово перетворитися на загальну професійну практику. Тому в журналі передбачена спеціальна «Лабораторія читача», відкрита для фотографів і дослідників з різних країн. Тут шукають не ідеальні зображення, а експерименти, які привели до нового спостереження.
Для фотографа такий підхід означає можливість вийти за межі звичного пошуку технічно вдалого кадру. Експеримент дозволяє не просто вдосконалювати вже сформований стиль, а відкривати нові способи роботи з зображенням і поступово перетворювати випадково знайдені рішення на власну візуальну мову. У першому випуску журналу цей шлях описано досить точно: спочатку виникає несподіваний результат, потім фотограф намагається зрозуміти його механізм, повторити його та перетворити на усвідомлений прийом.
Для дослідника фотографія набуває ще однієї функції. Вона стає матеріалом для спостереження, який можна порівнювати, аналізувати та використовувати для постановки нових питань. У такій системі важливий не лише кінцевий знімок, а й сам експеримент, а разом із ним — можливість зберегти візуальний матеріал для подальшого вивчення.
Нарешті, WRONG PHOTOGRAPHY створює простір для міжнародної взаємодії. Журнал пропонує фотографам і дослідникам із різних країн не просто публікувати свої роботи, а вносити у спільний простір власні питання та результати експериментів. Причому редакція заздалегідь відмовляється від ролі інстанції, яка знає єдино правильну відповідь. У зверненні до читача професор Олег Мальцев прямо зазначає:
«Якщо експеримент спростує нашу гіпотезу — тим краще. Бо журнал, який уже знає всі відповіді, перестає бути лабораторією».
У цьому й полягає практична цінність WRONG PHOTOGRAPHY: журнал пропонує повернути фотографії не лише здатність створювати зображення, а й здатність досліджувати. А отже, його результатом може стати не чергова добірка знімків, а нове питання, нове спостереження чи метод, яким зможуть скористатися інші.
Про що йдеться у першому номері?
Перший випуск WRONG PHOTOGRAPHY отримав просту й точну назву — COLOR. Але мова в ньому йде не стільки про колір як такий, скільки про здатність фотографії змінити наше сприйняття звичного світу.
Головне питання номера звучить так: що станеться з реальністю, якщо змінити не сам об’єкт, а спосіб його фотографічного існування? Для цього журнал пропонує експеримент із чотирма плівками — LomoChrome Purple, LomoChrome Turquoise, LomoChrome Metropolis та LomoChrome Color ’92. Один і той самий об’єкт знімається на різні матеріали, причому змінюється насамперед колірна змінна. Виходить несподівана річ: перед нами фізично один і той самий об’єкт, але на зображенні він починає існувати по-різному. Тому розділ «Чотири реальності» починається з формули: «Один світ. Чотири способи його побачити».
Кожна з плівок у журналі розглядається не як готовий візуальний ефект, а як спосіб перевірити певну гіпотезу. Purple може перетворити звичний простір на дивний, Turquoise — зробити знайоме середовище чужим, Metropolis — підкреслити жорсткість і холод міського середовища, а Color ’92 — надати сьогоденню відчуття спогаду. Автори публікацій застерігають: навіть виявлену закономірність необхідно перевіряти залежно від об’єкта, світла, експозиції та інших умов.
Окремий розділ «Колір, якого не було» розвиває цю думку ще далі. Якщо в реальності певного кольору не існувало, а на фотографії він з’явився, чи залишається знімок документом? Чи фотографія вже стала інтерпретацією? А може, перед нами виникає нова візуальна реальність? Журнал не поспішає обирати один із варіантів. Його цікавить інше: що новий колір робить із самим об’єктом і його змістом.
Після цього журнал відмовляється від звичного відбору кількох вдалих фотографій і пропонує переглянути весь рулон. У розділі «36 кадрів» повний набір знімків розглядається як послідовність, у якій можна побачити зміну самого фотографа: спочатку він діє звично, потім помічає відхилення, намагається його повторити і поступово починає працювати вже усвідомлено.
У розділі «Візуальне дослідження» редакція бере найзвичайніший міський перехрестя після дощу й спостерігає, як поступово змінюється його фотографічне сприйняття. Колір, відбиття, засвічення та рух починають створювати нові взаємозв’язки всередині звичного простору. У якийсь момент дослідники перестають фотографувати просто перехрестя й починають фотографувати його стан. Головний результат експерименту тут визначається не тим, який кадр вийшов красивішим, а тим, після якого кадру сам об’єкт почав сприйматися інакше.
Але на цьому випуск не закінчується. Він переводить читача з позиції глядача в позицію учасника. «Паспорт експерименту» пропонує заздалегідь сформулювати питання, вказати плівку та камеру, умови зйомки, очікування, поворотний кадр, аномалію, спробу повторення, головне відкриття та наступне питання. У результаті фотографічний проєкт перетворюється на послідовне дослідження, а не на набір розрізнених кадрів.
Фінальна «Лабораторія читача» фактично відкриває журнал для продовження цього експерименту за межами редакції. Тут не просять надсилати найгарніший знімок чи демонструвати технічну майстерність. Пропонується показати весь шлях дослідження: питання, повний рулон, аномалію, спробу повторити знайдений результат, відкриття та нове питання. Причому взяти участь може не тільки професійний фотограф: журнал окремо підкреслює, що для цього не потрібні ані дорога камера, ані багаторічний досвід роботи з плівкою.
У підсумку перший номер WRONG PHOTOGRAPHY виявляється своєрідним експериментом усередині самого експерименту. Почавши з кольору, журнал поступово переходить до розмови про сприйняття, випадковість, пам’ять, обмеження інструменту та про те, як взагалі народжується нове спостереження. І, можливо, найточніший опис того, що пропонує перший випуск, вже сформульовано його редакцією: не шукати ідеальну фотографію, а шукати момент, коли фотограф почав бачити інакше.
Редакція газети «Суспільного прибою» бажає Олегу Мальцеву та всій команді WRONG PHOTOGRAPHY успіхів у цьому експерименті та, звісно, нових відкриттів.
Раніше ми писали про те, як український вчений Олег Мальцев запропонував новий підхід до використання фотографії в науці.