Картина вимальовується апокаліптична. Але варто лише трохи подряпати цей лакований фасад звинувачення, як з-під нього починає лізти брудна, банальна кримінальна справа. Тільки на боці зловмисників тут виступають не бритоголові хлопці з битами, а люди з державними посвідченнями в кишенях.

Згідно з матеріалами справи, інформацію про ОБП «контррозвідник за Фрейдом» отримав від головного свідка звинувачення. А це саме розповіла громадянка Киргизії?

«ОБП створено для захисту Мальцева та його людей»

Кілька днів тому в нашу редакцію анонімно надіслали відео допиту цього головного свідка. І коли ти дивишся ці кадри, виникає тільки одне питання: прокурори взагалі слухають, що їм кажуть, чи в їхніх вухах тільки шелест зелених купюр?

Питання: ОБП – це що таке?

Відповідь: Я щойно сказала. Це Оперативно-бойовий підрозділ.

Відповідь: Я щойно відповіла на це питання. Для забезпечення безпеки Мальцева і його людей під час війни і після війни. Я написала, що я теж хочу бути в цій групі. Я написала безпосередньо Мальцеву, а не Слободянюку. Він додав мене до групи. Потім почалися наради протягом двох тижнів по Zoom. На нарадах пояснювалася структура ОБП, що хто робить, чому це важливо.

Вслухайтеся в ці слова. Ви десь чуєте про захоплення влади в місті? Ми теж цього не чуємо.

Більше того, «змовники» проводять організаційні наради… по Zoom. Ви можете собі уявити таємну воєнізовану хунту, яка готує збройний переворот, обговорюючи його в корпоративному месенджері? Це навіть не смішно.

Що ж знали силовики спочатку?

ДВКР знав все з самого початку. За кілька місяців до того, як до будинку Олега Мальцева і квартири його співробітників увірвалися люди з автоматами, оперативники мали вичерпну картину.

1. Вони знали мету: Ніякого захоплення влади немає. Є група людей, яка організувала самооборону в умовах воєнного часу, щоб захистити свої життя і бізнес.
2. Вони знали економіку: Фінансовим забезпеченням цього проекту займалися конкретні люди — Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко.
3. Вони знали головне — про зброю: Стволи, які пізніше з такою помпою вилучали під спалахи фотоапаратів, були абсолютно легальними. Оформленими через офіційну дозвільну систему МВС. З номерами і документами. Ніхто не захоплює владу в місті з легальними мисливськими карабінами, зареєстрованими на власні паспорти.

Але вони все одно проводять арешти, кидають Мальцева і його людей в камери. Чому? Де логіка?

«Just бізнес, нічого особистого»

Логіка є, і вона бездоганна у своїй цинічній простоті. Це логіка ринку. Вони йдуть на це, тому що замовлення вже прийнято. Тому що це не контррозвідувальна операція, а банальний комерційний підряд з усунення бізнес-конкурента і захоплення активів. Гроші за цю справу не просто взяті — вони, швидше за все, вже давно розсовані по кишенях і пущені в оборот. Повертати їх замовнику не прийнято, та й не хочеться.

Друга причина — кар’єрна пастка, в яку силовики загнали себе самі. Генералам у високі київські кабінети вже надійшли бравурні рапорти про «операцію століття». Знешкоджено «небезпечну мережу ГРУ»! На офіцерські плечі вже впали нові зірочки, в особисті справи вписані подяки, отримані премії та преференції.

Зробити крок назад зараз — означає зізнатися у грандіозній фальсифікації. Якби вони доповіли зверху: «Товаришу генерал, ми облажалися, там немає змови, там звичайний захист себе і своїх близьких з легальною зброєю», — полетіли б голови. Зняли б погони, викинули б зі служби з вовчим квитком, а то й самих відправили б на лаву підсудних за перевищення повноважень.

Ніхто не збирається залишати насиджені місця, втрачати владу і годувальника. Тому прокурор Михайло Ульянов продовжує читати свої мантри в суді, старанно не помічаючи, що справа зшита навіть не білими нитками, а колючим дротом комерційного інтересу.

Їхня мета — не захист держави. Їхня мета — пограбування бізнесу Мальцева. Правоохоронці тут виступають у ролі найманців, виконавців замовлення. Вони перетворили закон на відмичку, а кримінальний кодекс — на прайс-лист.

Кримінальна справа «під ключ»

Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко купили кримінальну справу «під ключ». Люди, які роками перебували поруч, вбирали знання, а потім просто вирішили, що бізнес вчителя можна роздірити, а його самого згнити в СІЗО.

Але в їхньому цинічному бізнес-плані виявилася прогалина. Вони свято вірили в герметичність системи. Вони були впевнені, що кабінети слідчих надійно зберігають таємниці проплачених угод. Паустовський і Гордієнко ніяк не розраховували, що відеозаписи допитів вийдуть у публічний простір.

Для Паустовського і Гордієнка те, що починалося як вигідний «бізнес-план», тепер кваліфікується в рамках Кримінального кодексу як рейдерське захоплення. Відсидітися в тіні більше не вийде.

А тим, хто з корисливих інтересів намагався зліпити з ОБП «диверсійну групу ГРУ», доведеться приміряти лаву підсудних на себе. Статті тут набагато важчі: притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, незаконне позбавлення волі, службове підроблення та перевищення влади з тяжкими наслідками.

Фантазія про «шпигунів» і «захоплення влади», щедро оплачена колишніми учнями, перетворилася на бумеранг. І цей бумеранг уже повертається.

Ця стаття — спроба розглянути «Операцію Іуда» не тільки як зраду з боку Дмитра Паустовського і Валентини Гордієнко, але і як рейдерське захоплення інтелектуальної та ресурсної бази, що говорить ще про один мотив — гроші.

На будь-якому юридичному факультеті студентів завжди вчать, що мотиви прості: помста, гроші, ревнощі, влада. Інших немає і не шукайте.

Вони були ніхто і звати їх було ніяк. До зустрічі з Олегом Мальцевим

До зустрічі з Олегом Мальцевим Валентина Гордієнко, по суті, не була публічною або професійною особистістю.

У бізнес-колах її імені не існувало, вектора кар’єрного зростання теж не було. За плечима — робота круп’є в кримському казино, залежне становище, сумнівні зв’язки, нестабільність і відсутність перспектив. Після розриву з керівництвом казино вона залишилася без засобів до існування і без скільки-небудь оформленого майбутнього. Це була людина без статусу і без майбутнього.

З появою в її житті Олега Мальцева все змінилося радикально. Він не просто взяв її на роботу — він створив її експертом і професіоналом.

З криволапої сімферопольської простушки він виліпив ділову бізнес-вуман. Він навчив її основам прикладної психології, дав управлінські навички, ввів у професійне співтовариство, поставив на чолі структури, через яку проходили клієнти та учні. Саме його ім’я стало для неї пропуском у світ, до якого вона раніше не мала доступу.

Разом з новим статусом прийшло і нове життя.

Дорогі обіди та вечері в ресторанах Одеси, брендовий одяг, ділові поїздки та зустрічі по всьому світу. За індивідуальним замовленням європейські дизайнери виготовляли для неї ексклюзивні ювелірні прикраси. Підприємці з різних країн сприймали її як експерта. Люди прагнули займатися у неї, тому що Олег Мальцев публічно рекомендував її і особисто поручався за її професіоналізм.

На дні народження і свята вона отримувала привітання з Італії, Іспанії, Франції, Німеччини, Фінляндії та США. Вдячні учні Мальцева буквально завалювали її подарунками. Коли вона захопилася спортивною стрільбою, Мальцев подарував їй італійський приклад, виготовлений за індивідуальним замовленням — символ не просто уваги, а особливого ставлення і підтримки. Зі стану повної невідомості вона опинилася в центрі міжнародного кола спілкування, з доступом до ресурсів, статусом і повагою.

Що було натомість? Зрада.

Подібна доля склалася і у Дмитра Паустовського. До зустрічі з Олегом Мальцевим він не мав ані професійного авторитету, ані ділових зв’язків, ані грошей, ані стратегічного мислення, яке дозволило б йому будувати щось власне.

Його минуле — це периферія криміналізованого середовища кінця 90-х, робота в так званих «структурах безпеки» при місцевому авторитеті. Після загибелі кримінального покровителя він залишився без доходу і без чіткої перспективи.

Всі ключові елементи його подальшого статусу були надані йому Мальцевим. Робота в структурі, житло, фінансова підтримка, навчання, доступ до клієнтів, введення в ділові кола.

Статус заступника — це не результат його власної управлінської зрілості, а аванс довіри, наданий людиною, яка вперше в житті Паустовського ставилася до нього по-батьківськи.

Олег Мальцев передав йому не тільки посаду, але й репутаційний капітал, вибудуваний роками, а також ділові контакти, засновані на особистій довірі.

Однак внутрішньої опори для цього зростання у Паустовського не виявилося. Він ніколи не демонстрував якості сильного керівника.

Його поведінка визначалася не прагненням стати професійно сильнішим, а хворобливою залежністю від фігури Мальцева. Якщо Мальцев купував автомобіль, Паустовському необхідно було придбати автомобіль дорожче; якщо Мальцев укладав великий контракт, Паустовський прагнув негайно укласти контракт ще більший. Це була хвороблива потреба бути не кращим, а замість.

Заздрість поступово ставала стрижнем його поведінки.

Незважаючи на те, що Паустовський завжди прагнув наслідувати Мальцева, їхні підходи були принципово різні.

Для Олега Мальцева люди були і є головним капіталом — їхній розвиток, їхній потенціал, їхнє професійне та особистісне становлення становили основу всієї системи. Для Паустовського ж люди були витратною матеріалом, розмінною монетою в грі за вплив і ресурси. Отримані від Мальцева ділові зв’язки, побудовані на довірі партнерів, з часом руйнувалися, тому що він не вмів і, по суті, не прагнув підтримувати їх на рівні взаємної поваги і відповідальності. При цьому в звітах і поясненнях винними незмінно виявлялися «вони» — клієнти, партнери, зовнішні обставини, але ніколи він сам.

Статус першого заступника, доступ до фінансів, вплив у структурі — все це було отримано не як щось заслужене, а як кредит довіри. Однак замість формування самостійної сили всередині системи сформувалася заздрість і прагнення привласнити те, що було створено іншим.

Особливо йдеться про інтелектуальну власність, яка є результатом наукової праці Мальцева. Без технологій Мальцева ці «двоє» нічого з себе не представляють. Як ми писали раніше, вони досі заробляють на методиках і технологіях Олега Мальцева, не маючи на те жодного офіційного дозволу автора технологій. Схема проста: просто піти від Мальцева — це означає покласти хрест на своє майбутнє і можливість заробляти на його інтелектуальних активах. А ось посадити Мальцева в тюрму і продовжувати використовувати його технології для заробляння грошей — це непоганий план.

Вони рятують свої шкури від в’язниці за крадіжку понад 500 тисяч доларів

Забігаючи наперед, представимо хронологію зради наступним чином:

• Етап «Доступу»: Паустовський, як перший заступник, отримує максимальні повноваження з управління архівами та фінансами.
• Етап «Розкрадання»: Приховане виведення коштів. Розуміння того, що під час аудиту Мальцевим це буде виявлено.
• Етап «Превентивного удару»: Контакт з СБУ. Передача «фактури» (спотворених даних про наукову діяльність), щоб представити організацію Мальцева як «незаконне воєнізоване формування».
• Етап «Ізоляції»: Арешт Мальцева. Негайне введення режиму «медичної блокади», щоб він не міг подати заяву про розкрадання з СІЗО.
• Етап «Мародерства»: спроби переманити клієнтів, переконуючи їх у «безнадійності» Мальцева, і пропонуючи свої послуги на базі вкрадених напрацювань. Плюс збір грошей на «допомогу» Мальцеву для звільнення його з СІЗО на «подарунки на день народження» у вигляді взяття під варту в Одеське СІЗО його адвоката Ольги Панченко.

А тепер про все докладніше.

Як ми писали раніше, з 2019 року облік їх надходжень до структур Олега Мальцева взагалі припинився. Причина — довіра. Багаторічна співпраця. Ніхто не перевіряв, скільки вони заробляють і куди йдуть гроші. Маючи доступ до операційних рахунків у період активної наукової діяльності керівника, вони отримали можливість розпоряджатися значними фінансовими потоками. 

У такій логіці стає зрозумілим їх превентивний удар — звернення до силових структур з інтерпретацією наукової діяльності як потенційної загрози державній безпеці. Після цього настає арешт і фактичне усунення Мальцева від можливості оперативно захищати свої інтереси, включаючи подачу заяв про розкрадання. Дмитро Паустовський, як «своя людина», знав всю структуру зсередини. Він міг підказувати силовикам, які факти потрібно перекрутити, які документи вирвати з контексту і на які «больові точки» натиснути, щоб справа виглядала як загроза національній безпеці. Силовикам не потрібні докази, їм потрібен «результат». Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко запропонували їм готову «голову» на блюді в обмін на недоторканність і, можливо, допомогу в легалізації захоплених активів. Це усвідомлений контракт:

Ми вам — гучна справа і показники, ви нам — усунення Мальцева і захист наших шкур.

Іншого пояснення бути не може, чому ні обшуків, ні допитів у подружжя Паустовських не було, незважаючи на явні свідчення проти них у протоколах допиту «свідка з планети Тінія».

Таким чином, за звинуваченнями (згідно ЗМІ) в «роботі на ГРУ», яких, до речі, немає в обвинувальному акті щодо Мальцева, ховається класична кримінальна схема: колишні заступники Олега Мальцева (Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко) організували переслідування свого керівника, щоб приховати розкрадання коштів на суму в 512 000 доларів і привласнити його багаторічні наукові напрацювання з метою їх подальшого продажу Сума в 512 000 доларів стає ключем до розуміння мотивації. Частина цієї суми пішла на реалізацію проекту «моє щасливе життя» Валентини Гордієнко, а інша частина на «оплату послуг» з порушення сфабрикованої кримінальної справи, купівлю лояльності окремих силовиків для створення катувальних умов для Мальцева, а також на створення «подушки безпеки» для перехоплення управління клієнтською базою.

Союз колишніх найближчих заступників із силовиками в такій конфігурації перетворюється на інструмент, здатний не тільки усунути керівника, а й перерозподілити контроль над ресурсами. А усвідомленість їхніх дій свідчить про те, що вони спалили мости. У них немає шляху назад. Саме тому вони будуть тиснути до кінця, використовуючи весь ресурс СБУ і прокуратури, щоб життя в СІЗО стало для Мальцева нестерпним, а також для того, щоб суд ні в якому разі не відпустив Мальцева з СІЗО. Їм не потрібен суд, їм потрібна смерть Мальцева в камері. Це вигідно і прокуратурі, яка не знає, що робити з цією справою, в якій немає ніяких доказів, і суду, який вже 1 рік і 6 місяців тримає Мальцева під вартою.

Для прокурорів, які працюють у прямій зв’язці з СБУ, все просто – «ми ж тільки просили, це ж суд вирішив тримати Мальцева під вартою». Для суду ще один «померлий в СІЗО» – просто статистика.

Чому їм життєво важливо погіршувати стан Мальцева в СІЗО?

Відповідь проста і зрозуміла навіть для пересічної людини. Для зрадника живий і здоровий патрон — це постійна загроза викриття.

Чим слабкіший Олег Мальцев, тим спокійніше тим, хто намагався переписати власну роль у тому, що відбувається.

Взагалі, якщо розкласти описаний механізм по шарах, стає видно, що мова йде не про випадкові збіги, а про жорстку комбінацію юридичних, медичних та організаційних інструментів. Перший шар — юридична «пастка». У справах, які маркуються як пов’язані з національною безпекою, українська практика є гранично суворою. Достатньо правильно придумати звинувачення — і суддя майже автоматично йде на максимально жорсткий запобіжний захід. В умовах війни формулювання про «підривну діяльність» або «співпрацю з ворогом» фактично закривають для фігуранта вікно на заставу або домашній арешт. У представленій логіці передбачається, що Паустовський, знаючи специфіку роботи Мальцева з архівами та іноземними фахівцями, міг «підсвітити» звичайні наукові контакти як «шпигунську мережу». Для СБУ це готовий кейс, який не потрібно доводити — достатньо створити видимість.

Однак одного арешту недостатньо, якщо мета — це не просто арешт. Тому наступним механізмом, яким Паустовський і Данилева за підтримки силовиків утримують Мальцева в заручниках системи, є медична блокада. Це найбільш цинічний інструмент: людину не потрібно бити — достатньо не лікувати. У такій моделі тюремна медицина діє за формальним мінімумом, як в СРСР каральна психіатрія Тривожні симптоми знецінюються, скарги гасяться знеболювальними, направлення в цивільну клініку відкладається під бюрократичними приводами — «немає конвою», «є ризик втечі», «стан стабільний». Результат передбачуваний: фізичне виснаження починає працювати краще за будь-який допит. Людина змушена боротися за базове самопочуття замість того, щоб вибудовувати захист. Коли тиск по лінії здоров’я посилюється, логічно б’ють і по захисту. Адвокатам починають створювати перешкоди. Про цей механізм докладно писало юридичне. Про цей механізм докладно писало юридичне онлайн-медіа «Окрема Думка».

У такій конструкції погіршення стану Мальцева в СІЗО виглядає не побічним ефектом системи, а робочим інструментом тиску. Жорстким, цинічним і цілком свідомо вбудованим в загальну стратегію.

Саме на цьому тлі Паустовський і Гордієнко паралельно займаються «перепрошиванням» реальності. Поки суд тягнеться, йде перерозподіл інтелектуальних активів і системна робота з претендентами на наукові розробки Олега Мальцева . Їм вселяється проста думка:

Олег Вікторович більше не повернеться, йому не треба намагатися допомогти, допоможіть собі самі, а як це зробити, ми вам розповімо.

Іншій категорії претендентів розповідають байки про те, що за «голову кожного, хто перебуває під слідством, призначена ціна в 250 тисяч доларів», хоча, як зазначають адвокати Мальцева, таких розмов або натяків з боку співробітників СБУ не було жодного разу.

За все треба платити

Коли у звинувачення немає «розумних» доказів (фактів, експертиз, логіки), воно переходить до стратегії виснаження. У професійному середовищі це називають «процесуальним саботажем». Для зв’язки «Паустовські — СБУ» затягування часу — це не просто повільність, це їхній єдиний шанс на виживання. Як тільки справа потрапляє у відкритий, динамічний судовий процес, їх картковий будиночок розсипається.

З точки зору криміналістики, коли на кону такі гроші та інтелектуальні активи, стратегія «затягування» і «виснаження» пояснюється трьома факторами:

1. Блокування юридичної дієздатності: Поки Олег Мальцев перебуває в критичному стані, він не може подавати позови про розкрадання коштів, оскаржувати банківські транзакції або забороняти Паустовському і Гордінеко продавати його інтелектуальні активи
2. «Освоєння» вкраденого: Поки триває суд, «Паустовські» мають «вікно можливостей», щоб вивести ці 500 тисяч, переоформити майно і переманити клієнтів. Їм потрібен час, щоб «легалізувати» вкрадені авторські права Мальцева до того, як його визнають викраденим і пред’являть офіційні претензії
3. Оплата «даху»: Півмільйона доларів — це ресурс, який дозволяє «годувати» адмінресурс. Частина цих грошей, найімовірніше, йде на те, щоб прокурори «не помічали» медичних довідок і вимагали у суду найжорсткішого утримання під виглядом «захисту державної безпеки»

Без підтримки «зверху», зокрема з боку СБУ, подібна ініціатива з боку колишніх заступників навряд чи змогла б протриматися навіть короткий час. У сформованій конфігурації проглядається розподіл ролей, за якого кожен елемент системи виконує свою функцію.

Слідчий ізолятор у цій моделі перетворюється на інструмент тиску. Адміністративний ресурс забезпечує необхідний режим утримання: відмови в передачі специфічних лікарських препаратів, обмеження на обстеження у незалежних лікарів, затягування медичних процедур і судова відмова альтернативи утримання під вартою. В результаті умови ізоляції починають виконувати не тільки процесуальну, а й психологічну та фізичну функцію впливу. Судді, підконтрольні адмінресурсу, просто ігнорують аргументи захисту про стан здоров’я, продовжуючи арешт «автоматом». Доповнює картину блокування скарг і звернень. Заяви про порушення умов утримання або про можливі фальсифікації не отримують належної процесуальної реакції і розчиняються в бюрократичних процедурах. В результаті формується замкнутий контур, в якому правові механізми захисту існують формально, але не призводять до перегляду або коригування ситуації.

Але адмінресурс — це наймана послуга. Адмінресурс працює ефективно тільки доти, доки він залишається анонімним і «без наслідків» для виконавців. Як тільки ризик для конкретного слідчого, судді або тюремного лікаря перевищує вигоду від лояльності до Паустовських, система починає давати збій. Як тільки вартість цієї послуги перевищить обіцяні Паустовським і Гордієнко вигоди, зв’язок розірветься. Виконавці в погонах просто «злиють» замовників, щоб врятувати свої місця.

І в такі моменти «щур, загнаний в кут», починає робити фатальні помилки.

Як все починалося?

У вересні 2024 року інформаційний простір України, а слідом і англомовний сегмент мережі Інтернет, вибухнув. Заголовки не залишали місця для сумнівів: «СБУ знешкодила оперативно-бойову групу ГРУ». У центрі скандалу опинився відомий вчений і адвокат Олег Мальцев.

Медійна машина працювала бездоганно. Пересічному громадянину не давали часу на роздуми, його бомбардували візуальними образами. Людям показували кадри затримання. Але головним цвяхом програми, тим самим «гачком», на який ловиться громадська думка, став ніж. Не просто холодна зброя, а клинок із зловісною абревіатурою «фсб» і відповідною геральдикою.

Логіка, запропонована аудиторії, була вбивчо простою: якщо у людини вдома лежить ніж ФСБ, значить, вона агент. Навіщо докази зв’язку з агресором, перехоплення розмов або фінансові транзакції, якщо є така гарна картинка?

Але у будь-якої брехні є термін придатності. У справі Олега Мальцева цей термін закінчився в квітні 2025 року. Іронія долі полягає в тому, що «скриньку Пандори» відкрила не захист обвинуваченого, а ті, хто більше за всіх прагнув його ув’язнення.

Ефект Барбари Стрейзанд по-одеському

Журналістка-фрілансер Оксана Піднебесна відома своєю непримиренною позицією щодо Олега Мальцева. Саме її активність в мережі Інтернет стала каталізатором викриття, якого ніхто не очікував.

У квітні 2025 року, в розпал мережевих баталій, Піднебесна вирішує викласти козир. Вона публікує фотографію з обшуків у Олега Мальцева.

Але це було не те вилизане, кадруване фото, яке місяцями тиражувала прес-служба СБУ. Це був «сирий» вихідний файл.

Різниця між офіційним релізом і витоком Піднебесної виявилася помітною. Прес-служба відомства працювала професійно: знімки були обрізані, акценти зміщені, накладені водяні знаки. Це був «парадний портрет» доказу, створений для залякування.

Оксана Піднебесна ж, у пориві довести провину Олега Мальцева, виклала в мережу широкий кадр без ретуші і без логотипів СБУ.

Користувачі миттєво помітили недобре. Почалася стихійна перевірка, яка швидко переросла в повноцінну цифрову експертизу.

Ось як прокоментував користувач Михайло Гончаренко:

У форензіці є параметр – аналіз рівня помилок (ELA), який виявляє явну невідповідність артефактів стиснення. На фото, яке ви скинули, кругла емблема на клинку має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон. Такі неоднорідні сигнатури ELA характерні для складеного (простими словами відфотошопленого) зображення: шар емблеми має виражену історію стиснення, що вказує на те, що він був накладений або сильно відретушований після отримання оригінальної фотографії. Тобто емблема була вставлена в цифровий формат, а не вигравірувана на клинку. Навіщо ви поширюєте фейки? Ви ж журналіст.

Перевірка за допомогою FotoForensics

Ми вирішили не покладатися на коментарі і провели власну верифікацію зображення, використовуючи інструменти, визнані міжнародною спільнотою журналістів-розслідувачів (включаючи Bellingcat) і військовими фактчекерами.

Перший етап — прогон зображення через сервіс FotoForensics. Це стандартна процедура для перевірки автентичності фотоматеріалів.

Як видно з результатів перевірки, зона, де на клинку знаходиться абревіатура «фсб», має чужорідну структуру. Простіше кажучи, логотип був намальований або накладений поверх зображення. Якщо пояснювати простою мовою: коли ви зберігаєте фотографію у форматі JPEG, всі пікселі зображення стискаються приблизно однаково. Якщо ж ви берете шматок іншого зображення (наприклад, логотип) і вставляєте його в фото, а потім зберігаєте знову, цей «чужорідний» шматок матиме іншу історію стиснення. Логотип має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон (метал ножа). Він буде «світитися» на тлі решти зображення. Такі неоднорідні сигнатури характерні виключно для відредагованого зображення.

На цьому можна було б поставити крапку. Але ми вирішили піти далі і перевірити фізичну можливість існування такого ножа.

Експертна думка №1

Ми показали фотографію, опубліковану Піднебесною, професійному промисловому дизайнеру Володимиру (ім’я змінено з міркувань безпеки джерела). Володимир більше 15 років працює з металом і знає, як поводиться промінь лазера на будь-яких поверхнях. Ми задали просте питання: чи можливо так рівно нанести логотип на поверхню з різним рівнем висоти?

Це фізично неможливо, — заявив експерт. — Подивіться на геометрію клинка.

Володимир вказав на ключову деталь, яку пропустили фейкоделі — спуск (скос) леза. У будь-якого бойового або мисливського ножа є «голомень» (плоска частина біля руків’я) і є спуск — частина, де метал йде під кутом вниз, до ріжучої кромки. Між ними є чітка лінія перегину — грань.

Далі експерт прокоментував:

На фото логотип лежить абсолютно рівно. Якщо нанести гравіювання на перегин, малюнок повинен «ламатися». Та частина герба, що потрапила б на спуск, стала б каламутною, розфокусованою, лінії стали б товщими. Але головне — геометрія. Уявіть, що ви малюєте ідеальне коло на аркуші паперу, а потім згинаєте аркуш. Коло візуально перетвориться на овал або ламану фігуру. А тут? Ідеальне коло висить у повітрі над вигином металу.

Володимир пояснив, що жоден професійний гравер не стане розміщувати логотип на ребрі. Це гарантований брак. Логотип або зменшують, щоб він вліз на плоску п’яту клинка, або зсувають на лезо цілком.

Експертна думка №2

Якщо фізика і геометрія доводять підробку технічно, то історія і геральдика знищують її смислово. Ми звернулися до історика, що спеціалізується на символіці силових структур пострадянського простору (чоловік погодився прокоментувати зображення на правах анонімності).

Поглянувши на «доказ», експерт відразу вказав на ряд грубих помилок, які не могли бути допущені в офіційній продукції фсб, і тим більше цнс (Центру спеціального призначення).

Будь-яка офіційна емблема будується за суворими модульними сітками. У геральдиці немає випадкових символів або фігур, кожен елемент має суворе значення і місце. В офіційній емблемі органів держбезпеки меч — це символ караючої десниці. Він завжди є домінантою. Меч або вільний, або, якщо він вписаний в коло, він візуально розриває межі, лежить поверх них, – пояснює геральдист. Тут же ми бачимо, як текст в рамці буквально «душить» герб. Такої окантовки в офіційних емблемах даного відомства не існує.

Ще більш безглуздо, на думку експерта, виглядає шрифт. У нагородній зброї або офіційній символіці використовуються унікальні шрифтові гарнітури. На «ножі Мальцева» використано стандартний шрифт без зарубок (схожий на Arial або Myriad), просто вигнутий по дузі.

Це виглядає як офісна печатка ТОВ «Роги і Копита», а не як гравірування військового підрозділу, – коментує експерт. Текстове коло і подібний шрифт – це типовий шаблон у безкоштовних конструкторах печаток.

І дійсно, обведення, про яке говорив експерт, виглядає як звичайна офісна печатка.

На наш погляд, вийшло ідентично.

Пошуки чорної кішки, якої немає

Ми — журналісти, і ми звикли перевіряти інформацію. Припустимо, експерти помиляються. Припустимо, існує якась секретна, рідкісна серія ножів саме з таким «кривим» і фізично неможливим логотипом.

Ми почали перевірку за відкритими джерелами.

1. Вікіпедія та офіційні реєстри. Ми перевірили всі офіційні емблеми правління «В» (Вимпел). Жоден офіційний символ не збігається з тим, що намальований на ножі. Емблеми з такою примітивною текстовою окантовкою просто не існує в природі. Є окрема емблема, але в окантовці в стилі ТОВ «Роги і копита» ми не знайшли.

2. Шеврони та уніформа. Ми проаналізували тисячі фотографій шевронів, доступних в мережі Інтернет та на форумах колекціонерів. Нічого схожого.

І навіть сувенірна продукція на маркетплейсах виглядає інакше.

Ніж у спину правосуддю

Що ми маємо в сухому залишку?

1. Цифрова експертиза доводить: логотип накладено у фоторедакторі (різниця в піксельній структурі та артефактах стиснення).
2. Фізична експертиза доводить: гравірування ігнорує закони фізики та геометрії предмета (малюнок не ламається на гранях).
3. Геральдична експертиза доводить: дизайн логотипу не відповідає офіційним стандартам і виконаний дилетантом.
4. Моніторинг джерел доводить: такого символу не існує в реальності.

Найгучніший, наймедійніший доказ, на якому будувався образ «ворога» у справі Олега Мальцева — це фейк. Причому фейк неякісний, зроблений поспіхом, розраховуючи на те, що ніхто не буде вдивлятися. Але Оксана Поднебесна, сама того не бажаючи, дала суспільству можливість вдивитися. Вона опублікувала «сирий» файл, який став вироком для слідства.

Вже більше року нам розповідають захоплюючу казку про законспіровану групу ГРУ, яка мало не десантувалася в Одесу ще в 2014 році і цілих десять років «готувалася захоплювати владу» в місті. Але дозвольте запитати: де матеріальні сліди цієї підготовки? Де схованки зі зброєю? Де вибухівка (про яку, до речі, деякі особливо запопадливі ЗМІ намагалися приписати «від себе», але потім, мабуть, вирішили не ризикувати з настільки явною брехнею)? Де задокументований зв’язок з кураторами, де конкретні бойові завдання?

Нічого цього немає. У сухому залишку обвинувачення має лише звичайний ніж з приватної колекції Мальцева і «творчість» оперативника з кривими руками, який не зумів грамотно скористатися фотошопом.

Саме тому навіть у найбільш скептично налаштованих громадян після ознайомлення з фактами відкриваються очі. Стає кришталево ясно, чому сторона обвинувачення так старанно, всіма правдами і неправдами, намагається затягувати перехід до розгляду доказів у суді. Відповідь проста: їх немає.

Скільки ще прокурори і суд будуть робити вигляд, що вірять у цю відверту нісенітницю, вигадану «особливо обдарованим» творчим співробітником ДВКР СБУ в рамках справи Олега Мальцева? Відповідь, на жаль, проста і цинічна. Цей театр абсурду триватиме рівно доти, доки зацікавлені в арешті Олега Мальцева особи продовжуватимуть заносити гроші в касу.

Вони платять не за правосуддя. Вони платять за свій страх. Це відчайдушна спроба відтягнути неминуче, в надії, що їм самим не доведеться відповідати за скоєне. Але надія — вона хороша тільки тим, що вмирає останньою.

Прокурор родом із Запоріжжя. Саме там він починав свою кар’єру. До Одеси його перевели в 2024 році. Тут він був призначений до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональним органом безпеки.

Оцінювати ефективність його нагляду за органами безпеки ми не беремося. Але його роль у справі, яка була сфабрикована представниками цих самих «органів», вимагає окремого розгляду. Адже саме Михайло Ульянов тепер продовжує лінію звинувачення, підтримуючи підозри, які вже не раз оскаржувалися в публічному та міжнародному просторі. Про цю справу говорили в ООН, її обговорювали в ОБСЄ.

Кримінальні елементи під маскою патріотів

На грудневому судовому засіданні прокурор Ульянов, звертаючись до суду, дозволив собі висловити претензії, які можна було б вважати курйозом, якби вони не були передвісником подальших подій. Прокурор скаржився судді:

… стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі, а також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим чином можуть чинити тиск на кримінальний процес… Вони там наводять погрози, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там міжнародних інститутів з приводу того, як проходить процес зараз.

З цього виступу випливало, що сам факт публічної уваги та звернень до міжнародних механізмів правової оцінки розглядається обвинуваченням як щось підозріле і мало не злочинне. Залишається незрозумілим, в який саме момент інформування міжнародних структур про хід резонансного процесу перетворюється на «тиск на суд», якщо мова йде про законні форми моніторингу, передбачені самою логікою відкритого правосуддя.

Однак набагато більш підозрілі і майже злочинні події відбулися 14 січня. До зали суду з’явилися так звані «небайдужі та незалежні» громадянські активісти. Один з них, як з’ясувалося, перебував у розшуку з 2021 по 2024 рік, і лише два місяці тому вийшов із СІЗО.

Саме ця людина з кримінальним минулим прибула до суду в статусі вільного слухача, супроводжувана іншим скандальним активістом. Вже з перших хвилин стало очевидно, що його поведінка не має нічого спільного з роллю спостерігача за судовим процесом. Під час слухання він намагався вступати в суперечки з судом, коментувати те, що відбувається, і цілеспрямовано зривати хід засідання.

Але найстрашніше в цій картині навіть не сама поведінка даного кримінального елемента, а та реакція, яку вона викликала у представника державного обвинувачення, бо на кожну витівку «активіста» прокурор Ульянов відповідав схвальним кивком голови, що було зафіксовано на відео і може бути представлено як доказ їхньої координації та його прямого заступництва.

Пізніше цей «активіст» сам і розкрив мету свого візиту, заявивши на камеру:

Нарешті ми дочекалися цікавого моменту, коли журналісти, які підтримують проросійські елементи, дуже занервували, дізнавшись, що в залі знаходяться проукраїнські активісти,

тим самим визнавши, що він прийшов не слухати, а провокувати, шукати «цікаві моменти» і вішати політичні ярлики.

Зазначимо, що в залі були й інші слухачі, які поводилися коректно, не втручалися в хід засідання і дотримувалися встановленого порядку. Тільки одна людина, яка має за плечима кримінальне минуле, дозволила собі перейти від провокацій до погроз на адресу журналістів, і саме ця людина користувалася негласним заступництвом представника державного обвинувачення.

Погрози журналісту

Ні для одного учасника судового процесу у справі Олега Мальцева не є секретом, що кожне судове засідання фіксується на відео не з цікавості і не заради медійного ефекту, а з цілком прагматичної причини, щоб жодна зі сторін не мала спокуси задним числом спотворювати те, що відбувається в залі суду, і надавати подіям зручну інтерпретацію. Ця практика з’явилася не випадково. Вона стала реакцією на поведінку сторони обвинувачення ще на ранніх етапах цієї справи.

Окремо варто згадати, як попередник прокурора Михайла Ульянова, Руслан Войтов, зробив незграбну спробу усунути журналістку із зали, спробувавши оголосити її свідком, але при цьому навіть не зумівши правильно вимовити її прізвище.

Однак те, що сталося 14 січня, виводить цей конфлікт на зовсім інший, кримінальний рівень, бо слова змінилися неприхованими погрозами.

Той самий «громадський активіст», який всього два місяці тому покинув слідчий ізолятор, тепер уже в будівлі суду, яка за визначенням є територією закону, відкрито почав тиснути на журналістку, вимагаючи, щоб вона йому представилася. Після того як його провокаційні випади були проігноровані, пролунала фраза, яка є класичним прикладом завуальованої, але від цього не менш реальної загрози:

Якщо мене почнуть звинувачувати в нападі на журналістів, то вибачте, до мене ніяк не було доведено, що це журналісти.

Фактично, людина, яка вже має в своїй біографії судимість за насильство щодо представника преси, публічно, в залі суду, формулює умови, за яких вона готова вчинити новий напад, і цими умовами є лише відсутність у неї формального «повідомлення» про професійний статус її потенційної жертви.

Можна, звичайно, спробувати списати це на тонкощі тюремного флірту і припустити, що «активіст», провівши рік у чоловічому колективі СІЗО, просто втратив навички спілкування з жінками і таким екстравагантним способом намагався зав’язати знайомство. Однак ні ця цинічна версія, ні будь-яка інша не можуть служити виправданням тому, що в суді, в присутності прокурора, який повинен стояти на сторожі закону, відбувається акт прямого залякування журналіста.

Тиск на суддю

Після того, як «дуже небайдужий активіст» відпрацював свою партію в залі суду, влаштувавши провокації та залякування, вистава перемістилася на простори соціальних мереж, де почалася друга частина марлезонського балету, зрежисованого з метою чинити тиск на суд і посіяти страх серед адвокатів і обвинувачених (адвокати та 4 інших учасники, які проходять у цій справі, є жінками). На своїй особистій сторінці в соціальній мережі цей персонаж, чиє місце в залі суду саме по собі є нонсенсом, опублікував пост, в якому, не соромлячись у виразах, звинуватив суддю в упередженості, пригрозивши йому відводом на підставі своїх, м’яко кажучи, фантасмагоричних спостережень.

…поки прокурор оголошував свої клопотання, суддя максимально встановлював візуальний контакт з обвинуваченими і дуже «задивлявся» на захисника обвинувачених — адвоката Панченка. Подаючи їм різні візуальні жести, що прямо може вказувати на взаємний зв’язок між стороною звинувачення і суддею — що має ознаки упередженості суду і є підставою для відводу судді.

Будучи захопленим своїми сексуальними фантазіями, які цей «активіст» переніс у публікацію на Facebook, він навіть не звернув увагу на те, що адвокати у справі – це сторона захисту, а сторона обвинувачення – це прокурор. Але, як то кажуть, яка різниця – головне відпрацювати замовлення прокуратури.

Цей пасаж, який є маячнею з точки зору юриспруденції, але абсолютно логічний в парадигмі кримінального тиску, є нічим іншим, як публічною погрозою судді, спробою створити надуманий інформаційний фон.

Підсумком стало чергове продовження суддею Кривохижою запобіжного заходу для вченого Олега Мальцева і Костянтина Слободянюка, рішення, яке на тлі описаних подій виглядає не як акт правосуддя, а як результат капітуляції перед обличчям неприхованого шантажу.

Активісти замість аргументів

Використання підкуплених «активістів» для чинення тиску на хід судового процесу не є новацією в цій справі, а є усталеною практикою. Нагадаємо, попередник нинішнього прокурора, Руслан Войтов, був усунений від участі в процесі саме за аналогічну поведінку. Навіщо прокурору Ульянову знадобилося ступати на ті ж граблі, які вже вдарили по його колезі, залишається питанням, відповідь на яке, ймовірно, лежить у повній впевненості у власній безкарності. Але відсторонення прокурора Войтова показало, що за впевненість у власній безкарності доведеться відповідати за законом.

А тепер давайте повернемося до того, з чого ми почали. З одного боку, ми маємо сторону захисту, яка діє в рамках закону, направляючи звернення до міжнародних правозахисних інститутів з проханням про публічний моніторинг, і ці абсолютно легітимні дії прокурор Ульянов називає «тиском на суд». З іншого ж боку, ми бачимо самого прокурора, який приводить до зали суду кримінальні елементи, після візиту яких суддя Юрій Кривохижа, маючи на руках всі документи про те, що подальше перебування Олега Мальцева в СІЗО становить пряму загрозу для його життя, слухняно продовжує йому запобіжний захід. То навіщо прокурор Ульянов, замість того щоб оперувати фактами і доказами, приводить до суду осіб з кримінальним минулим? Кого він намагається залякати, і чого він насправді домагається?

Нагадаємо, що дії Руслана Войтова вже призвели до того, що МЗС Німеччини було змушене надіслати Україні офіційну ноту протесту, створивши міжнародний скандал. Чи стануть дії прокурора Ульянова у справі Олега Мальцева предметом обговорення в тих самих «якихось там європейських інститутах», як він сам зневажливо їх називає, покаже найближчий час.

У країні, де йде війна і інвалідність для сотень тисяч людей означає біль, реабілітацію, принизливу бюрократію і нескінченне доведення очевидного перед кабінетами, прокурор Руслан Войтов вирішив, що інвалідність можна перетворити на непоганий фінансовий інструмент для особистого збагачення.

Але 28 липня 2025 року рішенням №ЦО-17514 державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» переглянула ставлення до інвалідності Войтова.

Згідно з нашими джерелами, «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» збиралося повністю позбавити прокурора інвалідності, але хтось втрутився і зупинилися на зміні з 2 на 3 групу.

На цьому місці історія могла б закінчитися тихо і непомітно для громадськості, якби не реакція прокурора Руслана Войтова.

Прокурор, який звик пояснювати іншим, що таке закон, вирішив пояснити закону, яким він повинен бути для нього особисто, і відправився до суду повертати собі 2 групу інвалідності.

Адже друга група приносить набагато більше «прибутку», ніж третя. Більш того, завдяки статусу «інваліда» 2 групи з держбюджету вже пішло близько мільйона гривень в кишеню прокурора Войтова. Тепер «вигідна» група змінилася, і разом з нею змінився розмір звичної годівниці.

Інвалід чи шахрай?

Отримавши другу групу інвалідності, Войтов користувався всіма благами, що належать «непрацездатному». Державні виплати, пільги, особливий режим — у сумі майже мільйон гривень, які пішли не на лікування, а, скоріше, на впевненість у тому, що все це пройде безслідно.

Згідно з медичними висновками, 2 група інвалідності — це категорія, що надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Ключове тут «виражені обмеження». Якщо поглянути на прокурора, у якого 2 група інвалідності по зору, таких обмежень у нього не спостерігається. Він спокійно керує незадекларованим BMW без сторонньої допомоги, не відчуває труднощів з читанням документів у суді.

І тільки в одному напрямку у нього дійсно проблеми із зором: він, схоже, не бачить меж. Не бачить, де закінчується закон і починається кримінальний злочин. Не бачить, де проходить межа між статусом державного обвинувача і схемою викачування бюджетних коштів. Не бачить, нарешті, що інвалідність — це про захист вразливих, а не про збагачення цинічних.

Так скільки ж прокурор отримав з державного бюджету за фальшивою довідкою про інвалідність? Цю цифру легко перевірити, відкривши його декларації з 2021 року.

• 2021 — 192 434 грн
• 2022 — 200 470 грн
• 2023 — 200 470 грн
• 2024 — 200 470 грн
• 2025 — 200 470 грн
• Разом: 994314 гривень

Практично 1 мільйон прокурор отримав обманним шляхом від держави, в той час як ветерани війни змушені оббивати пороги всіх держустанов, щоб отримати належні їм виплати.

Хто покровитель?

Шахрайство, зловживання службовим становищем, незаконне збагачення, дискредитація державної служби — прокурор Руслан Войнов давно мав сидіти на лаві підсудних. Але замість суду над Войтовим влаштовується суд над медкомісією, яка скасувала незаконну довідку про інвалідність.

Бачачи це, прокуратура продовжує вперто зберігати мовчання, хоча так звані «списки прокурорів» наробили багато шуму і викликали велике невдоволення громадськості не тільки в Одесі, але і всій Україні. Пропорційні та адекватні заходи так і не були вжиті.

Прокурор Руслан Войтов поводиться так, ніби хтось пообіцяв, що йому нічого не буде. Виникає питання: хто покриває одіозного прокурора? Хто дозволяє людині з фейковою інвалідністю доїти державу? Відповідь проста — той, кому дуже важливо, щоб прокурор Войтов залишився на плаву. Тому Войтов не боїться ні закону, ні розголосу. А значить, боятися має суспільство.

Тому що коли прокурор, викритий в отриманні майже мільйона гривень за фальшивою довідкою, замість відповіді за законом йде за «відновленням справедливості» — це не просто нахабство. Це — пряма перевірка суспільства на терпимість до цинічного злодійства. І якщо суспільство дозволить йому повернути інвалідність, якої не було, наступним піде з такою ж фальшивою довідкою. З таким же виразом обличчя: «Мені можна все».

Прокурор Войтов вимагає повернути собі 2 групу інвалідності. А з нею — доступ до грошей, які мали б піти на лікування реальних людей, а не на фінансування чиєїсь безкарності.

Громадськість зобов’язана зупинити це. Прокурор, спійманий з фальшивою інвалідністю, не повинен повертатися до годівниці. Він повинен відповідати в рамках закону, якщо закон ще існує.

У цьому матеріалі мова піде виключно про логіку. Точніше, про її відсутність у ряді заяв прокурора Михайла Ульянова, що прозвучали під час судового засідання 22 грудня 2025 року. Ці заяви примітні тим, що при уважному прочитанні вони послідовно підміняють предмет розмови, розмивають причинно-наслідкові зв’язки, розширюють формулювання до повної втрати змісту і в підсумку починають суперечити не позиції захисту, а елементарному здоровому глузду. Цей розбір не вимагає спеціальних юридичних знань. Він вимагає лише уважності та готовності вдуматися в почуте.

Саме цим ми і займемося.

«Загальновідомі джерела» прокурора Михайла Ульянова

Засідання 22 грудня 2025 року спочатку виглядало плановим і не обіцяло жодних сюрпризів. Однак те, що в його ході продемонстрував прокурор Михайло Ульянов, з поняттям «звичайності» співвідносилося з трудом. Чи то втома до кінця року, чи то турботи, пов’язані з передсвятковими приготуваннями, геть відбили у прокурора Ульянова логіку в його заявах. І перше, з чого почав прокурор Михайло Ульянов, – це якісь «загальновідомі джерела».

По-перше, з загальновідомих джерел інформації, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), в тому числі групи Е, майже завжди розвивається через тривале пошкодження дихальної швидкості…

(контекст заяви: адвокат Ольга Панченко виступила із заявою про зміну запобіжного заходу для Олега Мальцева у зв’язку із загостренням у нього хронічного захворювання)

Які джерела в цій заяві мав на увазі прокурор Ульянов, слухачам судового процесу так і залишилося незрозуміло. Адже якщо джерело «загальновідоме», його можна назвати. Але прокурор Михайло Ульянов цього не робить. При цьому у своєму виступі адвокат Ольга Панченко посилалася не на абстрактні «загальновідомі джерела», а на укази та приписи Міністерства охорони здоров’я.

Якщо слідувати прикладу прокурора Ульянова, тоді будь-хто може сказати «загальновідомі джерела стверджують» і вважати тему закритою.

Взагалі дивна поведінка представників прокуратури спостерігається в цілому: від сторони захисту в судах регулярно вимагають належного цитування законів, статей і джерел, вимагають «папірця на папірець», довідку до довідки і підтвердження до підтвердження, тоді як стороні обвинувачення достатньо просто заявити про щось — і цього, як з’ясовується, цілком достатньо.

У який саме момент мова в суді перестала потребувати перевірених посилань і стала спиратися на «загальновідомі джерела», які не можна ні перевірити, ні оскаржити, залишається окремою темою. Але після таких заяв у уважного слухача мимоволі виникає відчуття, що замість аргументацій і доводів йому пропонують повірити на слово.

Зброя, якої немає, як джерело майбутньої загрози

Наступний аргумент здивував усіх членів нашої редакції без винятку. Деякі часто намагалися знайти логічне пояснення, але всі спроби провалилися. Отже, сама заява прокурора Михайла Ульянова звучить наступним чином:

Крім того, я зазначаю, що стороною обвинувачення під час проведення досудового розслідування збору доказів у даному провадженні було вилучено ряд зброї, яку планувалося використовувати військовим формуванням…. І перебування Мальцева на волі може створити певні ризики вчинення інших кримінальних правопорушень, які негативно вплинуть на ситуацію в державі.

Один з ключових ризиків, якими прокуратура пояснює неможливість звільнення під заставу вченого Олега Мальцева, формулюється гранично просто: вилучена зброя.

Вилучена — це означає відсутня. Це означає, що предмети фізично виведені з обігу і більше не перебувають у розпорядженні людини. Тобто прокурор Михайло Ульянов намагається обґрунтувати ризик тим, чого вже немає.

Далі в хід йде фраза «негативно вплинуть на ситуацію в державі». На ситуацію в державі дійсно впливають президент, армія, політики, державні інституції. До цих категорій Олег Мальцев не належить. Яким саме чином перебування Олега Мальцева на волі здатне впливати на державні процеси, якщо навіть президент США Дональд Трамп і європейські партнери не особливо впливають на ситуацію в Україні?

Це що стосується логіки. Якщо ж перейти до правової сторони питання, картина стає ще більш наочною. Вся зброя, що перебувала у Олега Мальцева, була офіційно придбаною і належним чином зареєстрованою спортивною та мисливською інвентарем, про що адвокати заявляли неодноразово. Використання цього інвентарю в дослідницьких і спортивних цілях не приховувалося як якась таємна діяльність, а всі дослідження документувалися на відео, які публікувалися у відкритому доступі.

Рухаємося далі. Судом було встановлено, що дана зброя є законною, порушень при її купівлі та реєстрації не виявлено, і вона підлягає поверненню власнику. Проте унікальна колекція загальною вартістю близько 250 тисяч євро так і не була повернута і «загубилася» десь в одній з камер зберігання СБУ Одеської області.

Взагалі, якщо взяти за приклад «авторський» спосіб аргументації від прокурора Ульянова, виходить цікава конструкція. Будь-який предмет, одного разу вилучений в рамках розслідування, продовжує служити аргументом ризику, навіть після того, як перестав існувати в розпорядженні людини. А запобіжний захід в такому випадку може виправдовуватися чимось абстрактним, що гіпотетично передбачається могло б статися.

Ябеда замість спростування

Посилання на те, що сторона обвинувачення використовує, це пряма мова, суд втемну, я хочу, щоб суд також звернув увагу на те, що стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск на зазначений кримінальний процес з метою….Вони там наводять погрози того, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там інституцій міжнародних з приводу того, як відбувається процес зараз.

Ця репліка вимагає уважного прочитання, оскільки в ній міститься один показовий момент, який легко пропустити при побіжному сприйнятті. Прокурор не спростовує твердження про те, що сторона обвинувачення «використовує суд втемну». Це твердження залишається без відповіді. Замість спростування суду пропонується звернути увагу на сам факт публічного обговорення процесу.

Далі починається обережне розширення теми. З’являється формулювання про «публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск».

Якщо розбирати ситуацію послідовно, вона виглядає значно простішою. Справу ведуть п’ять адвокатів, кожен з яких здійснює публічну професійну діяльність. При цьому в жодній з публічних заяв адвокатів не міститься персонального тиску на суддів, образ або обговорень їх як особистостей. Є критика процесуальних рішень суддів, критика сторони обвинувачення, аналіз ходу процесу і апеляція до норм права і процедури. А якщо слідувати логіці прокурора Ульянова, точніше її відсутності, то будь-яка публічність автоматично перетворюється на тиск, незалежно від змісту і форми.

Однак, прокурор, мабуть, погано знайомий з міжнародною практикою. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Марко Тешич проти Сербії прямо вказано, що адвокат має право жорстко критикувати дії суду в рамках провадження, якщо така критика спрямована на захист клієнта і не зводиться до особистої образи судді. Публічність тут не прирівнюється до тиску, а є формою професійного захисту.

Окремої згадки заслуговує тема «афілійованих журналістів». Газета «Суспільний Прибій» дійсно стала, по суті, єдиним одеським виданням, яке висвітлює весь хід справи Олега Мальцева, незважаючи на очевидні ризики. Це ніколи не приховувалося. Редакція з самого початку відкрито заявляла, що надає слово адвокатам. Але настільки ж послідовно ми пропонували висловитися і стороні обвинувачення.

Показовий приклад вже був. Після публікації статті про те, як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що багаторазово перевищує його офіційні доходи, редакція пропонувала йому дати публічний коментар. Жодного звернення до редакції так і не надійшло. Можливість відповісти була, бажання нею скористатися — ні.

На цьому тлі розмови про «тиск» з боку захисту і медіа виглядають особливо дивно, якщо згадати, як розвивалися події після затримання Мальцева. Протягом лічених годин після затримання Мальцева в мережу були злиті незамазані фотографії з арешту. Потім з’явилися фотографії з особистої справи і знімки з СІЗО. Понад 300 публікацій за кілька днів «без суду і слідства» намалювали образ вченого Олега Мальцева як зрадника і шпигуна, забувши про презумпцію невинуватості.

Адвокат Ольга Панченко також зазнала погроз прямо в будівлі суду з боку так званих «активістів», яких курирують співробітники СБУ. А в мережі Інтернет проти неї розгорнулося цькування із закликами публікувати домашню адресу адвоката і погрозами розправи. Під час її затримання в медіа протягом декількох годин розгорталася справжня істерика із звинуваченнями в роботі на ГРУ і захисті «російського підпілля».

На цьому тлі поява в залі суду групи підтримки прокурора у вигляді «активістів», вуличних музикантів, фітнес-тренерів та екологів, які постійно перебувають поруч із прокурорами, виглядає наочною ілюстрацією того, хто саме чинить тиск на суд.

Обговорювати тільки те, що зручно

У наступній заяві прокурора Михайла Ульянова міститься улюблений прийом прокурора, як водити за ніс учасників процесу.

Зазначене захворювання розвивається в результаті і формується під впливом токсичних частинок роками, ваша честь. Тому відсутність, як зазначено у відповіді від СІЗО, з 12 грудня по 14 грудня водопостачання ніяк не могла вплинути на ускладнення зазначеної хвороби.

Фраза прокурора на перший погляд звучить логічно і навіть переконливо. Хронічне захворювання дійсно формується роками, і з цим ніхто не сперечається. Але саме в цей момент уважний слухач починає помічати, що предмет розмови непомітно змістили.

Заява захисту стосувалася не походження хвороби і не того, коли і з яких причин вона сформувалася. Йшлося про умови утримання, здатні викликати загострення вже існуючого захворювання, а також про ризики в момент нападу, включаючи неможливість використання кисневого апарату при відсутності електропостачання. Про відсутність водопостачання в СІЗО мови взагалі не йшло.

У відповідь прокурор переводить обговорення в іншу площину і докладно розмірковує про те, як хвороба розвивається в принципі, ніби спочатку суперечка йшла про її причини, а не про фактори, здатні погіршити стан людини тут і зараз.

Саме тут виникає принципово небезпечний момент. При такому підході будь-яке погіршення стану при хронічному захворюванні (в тому числі онкології) в СІЗО можна ігнорувати, посилаючись на його давність.

«Зверніться із заявою»: порада, яка вже давно виконана

Ваша честь, якщо пан Слободянюк вважає, що відбувається якесь кримінальне порушення з боку співробітників прокуратури, то він може звернутися з відповідною заявою до підрозділу ДБР або до слідчого судді для того, щоб за його заявою розпочали те чи інше досудове розслідування.

На тлі всіх попередніх заяв це висловлювання прокурора несподівано звучить майже зразково. В цілому, воно бездоганне. У ньому є опис процедури, є зрозумілий алгоритм дій. В іншій ситуації таку репліку можна було б навіть назвати раціональною.

Є тільки одна деталь, яка змінює все.

Цією можливістю сторона захисту вже скористалася. І не один раз.

На сьогоднішній день за заявами захисту в Державне бюро розслідувань і в Офіс Генерального прокурора порушено вісім кримінальних проваджень, що стосуються дій прокурора Руслана Войтова, а також інших осіб.

Тридцять свідків, яких немає

Під кінець засідання прокурор почав демонструвати не тільки явні проблеми з логікою, але й з математикою.

Стороною обвинувачення був наданий список свідків, в якому більше 30 осіб.

Фраза звучить серйозно. Велике число завжди працює на враження, але саме в цей момент виникає просте бажання — порахувати. Що і зробила адвокат Панченко в суді.

Згідно з реєстром матеріалів, підписаних прокурором, ніяких «понад 30» у справі не існує. У списку — 22 особи. Не близько, не приблизно, не «плюс-мінус», а рівно 22.

Далі стає ще цікавіше. Навіть якщо взяти ці 22 за основу, з’ясовується, що далеко не всі вони взагалі можуть називатися свідками в процесуальному сенсі.

Двоє основних свідків А. Хаміцевич і К. Турсунбаєва, які не є громадянами України, перебувають за межами країни і з ними відсутній будь-який зв’язок. Де вони знаходяться невідомо, і сторона обвинувачення цього навіть не намагається спростувати. Говорити про «вплив» на людей, місцезнаходження яких не встановлено навіть самим прокурором і СБУ, звучить вже саме по собі незвично.

Наступні прізвища — Сергій Енгельман, Анна Філіппова, Марина Гебешт. Ці особи давно мають статус обвинувачених і перебувають у залі суду. Далі йдуть наступні п’ять прізвищ, які згідно з обвинувальним актом, також підписаним прокурором Русланом Войтовим, проходять як співучасники. Адже навіть людині, яка не знайома з юриспруденцією, зрозуміло, що співучасник — це не свідок. Однак сторона обвинувачення все ніяк не може визначитися: це співучасники чи свідки?

Окремим рядком звучить «свідок Панченко». Як адвокат, який представляє інтереси своїх підзахисних, може проходити як свідок у їхній же справі, залишається загадкою.

Далі в списку свідків з’являються близькі родичі двох обвинувачених. Яким чином ці двоє обвинувачених можуть становити небезпеку для своїх же родичів, також залишається таємницею за сімома печатками.

І нарешті залишаються три людини, у показаннях яких зафіксовано, що вони взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев.

Саме це і називається «списком свідків», на яких нібито може чинитися тиск, якщо випустять Олега Мальцева під заставу.

«Ми всі в рівних умовах»: фраза прокурора Ульянова, яка підірвала Інтернет

Здебільшого, по всій Одесі, у мене також 7 днів не було ні тепла, ні світла, ні води. Тому ми всі в рівних умовах.

Після цієї фрази в здивування впали не тільки сторона захисту, але і, здається, навіть суддя. В мережі Інтернет ця фраза викликала хвилю обурення.

Йдеться про порівняння умов людини на волі і людини, яка перебуває під вартою в СІЗО.

Людина на волі, навіть в умовах блекауту, може піти в пункт незламності і зарядити пристрої. Може зайти в кафе і поїсти гарячу їжу. Може купити ліки в аптеці. Може вийти на вулицю, змінити простір, звернутися за допомогою, зателефонувати, доїхати, знайти альтернативу. Його дискомфорт реальний, але у нього є вибір.

А є людина, яка перебуває в камері розміром приблизно два на три метри без світла, води і тепла. У неї немає можливості вийти. Вона просто перебуває в умовах, які для неї є остаточними. Нагадаємо, в СІЗО також перебувають люди, які за законом ще не визнані правопорушниками або злочинцями.

Назвати це «рівними умовами» — все одно що стверджувати, що пацієнт у реанімації і людина, яка просто прилягла відпочити, рівні. Обидва ж лежать. Обидва не рухаються. Отже, рівність досягнута.

Ця репліка прокурора Михайла Ульянова стає фінальною крапкою в послідовності міркувань, де логіка поступається місцем абсурду. І цей абсурд неможливо логічно спростувати з тієї ж причини, з якої неможливо сперечатися з беззв’язним набором тверджень, поєднаних інтонацією впевненості.

Чи навмисно у своїх виступах прокурор Ульянов уникає застосування логіки, чи ж ми спостерігаємо її відсутність як таку, судити передчасно. Але тепер ми будемо уважно стежити за подальшими виступами прокурора, який раніше був помічений за читанням віршів у суді замість наведення аргументів.

Арешт без альтернативи

12 вересня 2024 року за сфабрикованою кримінальною справою був заарештований вчений і адвокат Олег Мальцев. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою без права внесення застави. При цьому, в більш тяжких випадках з корупціонерами-чиновниками, які були спіймані на розкраданнях в особливо великих розмірах, а також деяким правоохоронцям, які в стані алкогольного сп’яніння збивали людей на смерть, фігурантам нерідко надавалася можливість вийти під заставу. У випадку з вченим, який написав книгу про воєнні злочини, така можливість не була надана.

Арешт Олега Мальцева відбувся незважаючи на серйозні ризики для здоров’я. За 3 місяці до затримання вчений був виписаний з реанімації і проходив курс реабілітації вдома, пересуваючись за допомогою інвалідного візка. Під час обрання Олегу Мальцеву запобіжного заходу прокурором була надана суду медична довідка, видана лікарем Єврейської лікарні, де Олег Мальцев під конвоєм ночував перед доставкою його до суду (ІТТ відмовився тієї ночі приймати людину з такими захворюваннями) і згодом названа фіктивною, яка формально знімала обмеження для поміщення в СІЗО.

Що сталося в слідчому ізоляторі?

Через два тижні після поміщення в СІЗО і його відмови визнати провину, в камері, де перебував Олег Мальцев, був проведений обшук. Як показали свідки в суді, під час так званого «шмона» в його особисті речі було підкинуто консервний ніж, після чого предмет було вилучено як заборонений.

Сусідів по камері Мальцева відразу почали заперечувати, заявляючи, що цей предмет йому не належав. Проте адміністрація кваліфікувала те, що сталося, як порушення порядку утримання, і вченого помістили в карцер строком на десять днів.

Один зі свідків пізніше заявив у суді, що в той момент їм прямо сказали «закрити роти», пояснивши те, що відбувається, інтересами СБУ.

Нам сказали закрити роти, це потрібно СБУ.

У карцері без ліків і допомоги

Нагадаємо, до карцеру було поміщено людину, яка не могла пересуватися без сторонньої допомоги. У неї було вилучено ліки, необхідні для підтримання здоров’я. Медична допомога фактично не надавалася, рани, що залишилися після важкої хвороби, не оброблялися.

Медичні фахівці вказують, що при цукровому діабеті навіть невеликі виразки становлять серйозну небезпеку. Уповільнене загоєння, високий ризик інфекції та можливість гнійних ускладнень є загальновідомими клінічними фактами. У важких випадках подібні стани можуть призвести до ампутації кінцівок. Незважаючи на це, Олег Мальцев перебував у карцері без належного медичного супроводу.

Свідки також повідомляли про спроби застосування фізичної сили, грубе поводження з боку персоналу та вилучення книг, які були у вченого. Протягом 10 днів перебування в карцері Мальцеву не давали помитися.

Судовий розгляд

15 грудня Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов адвоката Євгенії Тарасенко і визнав поміщення Олега Мальцева в карцер незаконним. Про це рішення на своїй сторінці в Facebook також повідомила адвокат Ольга Панченко, зазначивши, що це вже не перший випадок, коли дії в рамках справи Олега Мальцева визнаються судом незаконними.

Коментуючи рішення, Євгенія Тарасенко підкреслила, що суд не поспішав з винесенням вердикту, але при цьому були викликані і заслухані свідки. За її словами, саме ретельне дослідження обставин дозволило дійти обґрунтованого висновку.

Питання про апеляцію та значення рішення

Відповідаючи на питання журналіста про можливу апеляцію та стійкість правової позиції захисту, Євгенія Тарасенко заявила, що з урахуванням досліджених доказів ризиків вона не бачить. За її словами, всі процесуальні вимоги були дотримані таким чином, щоб виключити підстави для успішного оскарження.

Говорячи про значення цього рішення для справи Олега Мальцева в цілому, адвокат зазначила, що захист зіткнувся з правовим беззаконням з боку окремих представників влади. Визнання приміщення в карцер незаконним, на її думку, є сигналом про неприпустимість подібного поводження з людьми, які перебувають під вартою.

Ви кидаєте людину в карцер, позбавляєте її ліків, створюєте ризики для здоров’я і пряму загрозу життю. Ви ставитеся до неї як до злочинця ще до рішення суду. Так робити не можна, —

підкреслила Тарасенко, додавши, що на будь-яке порушення закону в правовій державі повинні слідувати контр-дії, спрямовані на відновлення порушених прав.

«Совість ампутована за непотрібністю», — каже Марина у своєму другому інтерв’ю після звільнення з Одеського слідчого ізолятора, де вона провела більше року. Вона каже це як людина, яка провела більше року по інший бік системи, бачила її зсередини.

Справа, в рамках якої була заарештована Марина Іллюша, належить до числа найрезонансніших в Одесі за останні роки. У вересні 2024 року в рамках сфабрикованої кримінальної справи Приморський районний суд Одеси обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо вченого та адвоката Олега Мальцева і низки його колег. З того часу термін перебування під вартою неодноразово продовжується, а запобіжний захід залишається низьким, незважаючи на стан здоров’я вченого.

«У залах суду оселився страх»

«В Одесі пішли далі, — каже Марина Іллюша. — Знайшли людину, знайшли статтю, а совість втратили». Вона називає те, що відбувається, «естафетою боягузтва», яка почалася з судді Осіїка з Приморського районного суду Одеси. Саме він взяв під варту вченого і адвоката Олега Мальцева, а потім її та інших колег.

Ключовий момент, на який Марина Іллюша звертає увагу в інтерв’ю, — страх як фактор, що визначає судові рішення. Ільюша описує атмосферу судових засідань, в яких, за її словами, рішення виглядають заздалегідь визначеними. Судді, стверджує вона, нерідко поводяться відсторонено, майже демонстративно не втягуючись в аргументи сторін, а підсумкові постанови зачитуються як формальність.

У своєму інтерв’ю вона фактично говорить про ситуацію, в якій суддя перестає бути незалежним арбітром і стає заручником зовнішнього тиску.

Під мантіями у них по спині пробігає холодний піт, — описує вона атмосферу в залах суду. — Руки пітніють від страху. Судді розуміють, якщо вони законним способом відпустять Олега Мальцева з-під варти під заставу, завтра прийдуть за ними.

Роль силових структур і тиск на захист

Окреме місце в її інтерв’ю займає тема участі силових структур у судових процесах. Іллюша стверджує, що присутність співробітників правоохоронних органів у судах, а також їхній неформальний вплив на хід справ стали в Одесі практично нормою. У її розповіді фігурує ім’я співробітника військової контррозвідки Євгена Волошенюка, якого вона описує як людину, яка регулярно з’являється в судах і СІЗО і, за її словами, чинить тиск на учасників процесу.

Це вже всім відомо. Співробітник військової котррозвідки Євген Волошенюк бігає між судами і СІЗО, вирішує питання. Всі знають, як він залякує суддів.

Ще більш тривожною вона вважає ситуацію з адвокатами. За її словами, багато захисників відмовляються брати справи, як тільки дізнаються, що ними займається СБУ. Вона нагадує і про випадок адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована в рамках тієї ж справи, в якій захищала своїх підзахисних. Для Іллюші це стало символом руйнування базового принципу права на захист.

За те, що адвокати виконують свою роботу, їх саджають в СІЗО, — констатує Іллюша. — Ось що сьогодні відбувається в судовій системі.

У який момент погони стали важливішими за закон України?

Вчора Одеський апеляційний суд вкотре залишив вченого Олега Мальцева та журналіста Костянтина Слободянюка під вартою без пояснень. З формулюванням, яке звучить як насмішка над законом: «немає підстав змінити запобіжний захід».

А чи є правові підстави залишити їх під вартою? — запитує Іллюша. Цього суд не пояснив.

Вчений Олег Мальцев з хронічними захворюваннями перебуває в Одеському СІЗО вже п’ятнадцять місяців без обвинувального вироку і без альтернативи утриманню під вартою. Це, підкреслює Марина Іллюша, вже не запобіжний захід — це покарання, яке відбуває людина, ні в чому не засуджена.

Тримати людину п’ятнадцять місяців під вартою ні за що — це беззаконня, — каже вона. — Судді під час засідань дивляться у вікно, хтось у телефон. Мені здається, вони займаються своїми справами. Рішення відомі заздалегідь.

Іллюша задається питанням: в який момент погони стали важливішими за закон України? Хто це допустив?

Судді винесли рішення і поїхали додому до своїх сімей, дітей, — каже вона. — А людина ні за що вже п’ятнадцять місяців перебуває під вартою в жахливих умовах. Якби під вартою перебували їхні близькі, їхні діти — яке рішення вони прийняли б? Відповідь зрозуміла кожному.

Мені як громадянці України дуже прикро дивитися на те, що якісь погони значать більше, ніж закон, — резюмує Іллюша. — Куди ми йдемо? Що буде далі?

Редакція «Суспільного прибою» пропонує увазі читачів переклад матеріалу британських колег, щоб ознайомити українську аудиторію з тим, як закордонні ЗМІ аналізують одне з «найбільш суперечливих судових розглядів сучасної України». Оскільки погляд з боку дозволяє формулювати ті питання, які всередині країни все ще ставляться недостатньо голосно.

Нижче ми публікуємо повний переклад статті Western Morning News, зберігаючи її структуру та основні акценти.

Рано вранці, коли ворота Одеського слідчого ізолятора повільно відчинилися, четверо жінок і німецький журналіст зробили перші кроки до свободи, якої вони були позбавлені більше року. Їх звільнення під заставу стало результатом тривалої судової тяганини, яку вели адвокати захисту, і постійної участі з боку європейських правозахисних організацій. Але для вченого Олега Мальцева і журналіста Костянтина Слободянюка, яким інкримінують створення «незаконного воєнізованого формування», латунні двері камер поки залишаються закритими.

Цю справу вже називають однією з найбільш суперечливих в сучасній українській практиці. Міжнародна правозахисна організація Human Rights Without Frontiers (HRWF) говорить про політично мотивоване переслідування. Адвокати вказують на «непояснювані затримки» і відсутність прямих доказів складу злочину. Українські прокурори стверджують, що вчений нібито обговорював сценарій захоплення влади.

Між патріотизмом і злочином

Щоб зрозуміти, чому ця історія резонує далеко за межами України, потрібно повернутися до перших місяців після повномасштабного вторгнення Росії.

Навесні 2022 року українська влада активно закликала громадян до самоорганізації на випадок окупації окремих регіонів. Урядовий портал «Центр національного спротиву» публікував рекомендації щодо використання зброї, методів прихованого опору та організаційної самооборони. Міністерство оборони випустило довідник, де прямо закликало громадян об’єднуватися і бути готовими до активних дій у надзвичайних умовах.

На цьому тлі 18 квітня 2022 року Олег Мальцев, вчений з міжнародною репутацією, організував зустріч зі своїми колегами. Тема обговорення — як діяти в разі захоплення Одеси і в умовах відсутності зв’язку або державної координації, що є стандартною практикою для більшості цивільних ініціатив самооборони, що виникли в той період.

Однак через два роки ця розмова стала головним доказом звинувачення. Слідчі Служби безпеки України (СБУ) інтерпретували цю бесіду як спробу створити «незаконне воєнізоване формування» з передбачуваною метою «захоплення влади».

Правозахисники називають це «парадоксом, неможливим у правовій державі». HRWF у своєму висновку підкреслює:

Те, що держава публічно описувала як нормальну і бажану реакцію громадян на загрозу окупації, у справі Олега Мальцева було перетворено на підставу кримінального переслідування.

Арешти, які шокували міжнародну спільноту

У вересні-жовтні 2024 року співробітники спецпідрозділів СБУ провели серію затримань. За словами адвокатів, у ряді випадків силовики діяли грубо і з порушенням процесуальних норм. Директорка інституту судьбоаналізу Марина Ільюша, яку звільнили під заставу місяць тому, описує своє затримання в інтерв’ю українській газеті «Суспільний прибій»:

Мені наділи наручники, на голову натягнули мішок і спустили в підвал. Вони говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. Що вийду старою і без зубів. Я не розуміла, це були погрози чи попередження про тортури.

Її розповідь підтверджує один з найтривожніших моментів розслідування: відсутність прозорості та зловживання під час затримань.

Німецький журналіст Сергій Енгельманн, який співпрацював з українцями кілька років, пов’язує свій арешт з публікацією критичної статті про справу Мальцева.

Ключовою подією стала публікація моєї журналістської статті «Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева». Через чотири дні після публікації мене заарештували, — розповідає він.

Незабаром після цього сайт, на якому була розміщена стаття, зазнав хакерської атаки, що пізніше підтвердило саме медіа.

Енгельманн провів понад шість місяців у в’язниці, не розуміючи суті висунутих йому звинувачень.

Мої адвокати зробили все можливе — вони подавали клопотання, посилалися на міжнародні стандарти, щоб змусити прокурора перекласти звинувачення мовою, яку я розумію, — німецькою. Через сім місяців я нарешті побачив документи зі звинуваченням, — згадує він.

Позиція обвинувачення: спроба захоплення влади

Українська прокуратура стверджує, що український вчений Олег Мальцев створив групу, яка в разі окупації Одеси могла спробувати встановити власний контроль над містом. Однак, за словами адвокатів захисту, в суді прокурор Руслан Войтов не зміг навести жодного факту, який можна було б кваліфікувати як створення збройної групи або планування державного перевороту.

Звинувачення ґрунтується на припущеннях, а не на доказах, — каже один з українських адвокатів. — Прокуратура більше року навмисно затягує розгляд доказів просто тому, що доказів провини Олега Мальцева не існує.

Процесуальні порушення та повільне правосуддя

Адвокати вказують на численні процесуальні проблеми у справі. Євгенія Тарасенко, одна із захисників, відзначає дивну хронологію: у грудні 2023 року на електронну пошту адвоката Ольги Панченко, яка представляла інтереси Мальцева, надійшов анонімний лист із пропозицією закрити всі проблеми «за певну подяку». Про цей факт було офіційно повідомлено СБУ, але від них не надійшло жодної реакції. Через два місяці почалися обшуки.

Сторона обвинувачення, на думку захисту, затягує перехід до розгляду доказів, оскільки переконливих матеріалів, що підтверджують провину, не існує. У судових засіданнях ні прокурор, ні суддя не змогли вказати, які конкретні незаконні дії вчинили підсудні.

Міжнародний резонанс

28 березня 2025 року Рада ООН з прав людини на 58-й сесії в Женеві обговорила ситуацію з українським вченим Олегом Мальцевим. Французька правозахисниця Крістін Мірре виступила із заявою про незаконність ув’язнення українського вченого. Бельгійські активісти на чолі з Віллі Фотре також різко розкритикували українські правоохоронні органи у зв’язку з цією справою. Правозахисні організації додатково висловили занепокоєння з приводу поведінки судових органів у цій справі під час конференції ОБСЄ у Варшаві.

Журналісти видання Jewish Review провели розслідування і назвали справу політично мотивованим переслідуванням єврейського вченого. Мальцев, який народився в єврейській родині, є рушійною силою проекту «Європейська історія єврейського народу», підтримуваного Одеським регіональним відділенням Української академії наук.

Філософ Георгій Вачнадзе, магістр Левенського університету, назвав арешт «симптомом інституційного провалу», посиленого війною. Французький вчений Люсьєн Улабіб, який співпрацював з Мальцевим над книгою про філософа Жана Бодріяра, також виступив з публічним зверненням до українського суду.

Особиста помста чи державна необхідність?

Юристи та правозахисники стверджують, що справа може бути пов’язана з особистою неприязню з боку офіцера військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка. За даними захисту, у грудні 2024 року Волошенюк отримав підвищення по службі, що, можливо, пов’язано з його роллю в розслідуванні.

Міжнародні детективи, які проводять приватне розслідування на прохання правозахисних організацій, стверджують, що судовий процес має щонайменше чотири ознаки фабрикації кримінальної справи. Їхні українські контакти в спецслужбах підтверджують, що деякі колеги «грали нечесно», нібито фабрикуючи докази для підкріплення справи.

На думку слідчих, організатори розраховували на те, що військовий стан стане для них ідеальним прикриттям. У момент загострення проблем національної безпеки гучний арешт «особливо небезпечної групи» можна було б подати як тріумф спецслужб, відклавши ретельну перевірку доказів. На їхню думку, розрахунок був простий: мало хто став би сумніватися в автентичності матеріалів, коли достатньо продемонструвати результат операції.

Одна із затриманих жінок розповіла суду, що оперативник Євген Волошенюк поводився дивно під час допитів: замість того, щоб задавати їй питання по суті справи, він цікавився тільки інтимним життям доктора Мальцева і затриманих.

Умови утримання

Особливу тривогу правозахисників викликають умови утримання вченого, який страждає на діабет і бронхіальну астму. За інформацією захисту, Мальцев утримується в неопалюваних камерах, які кишать клопами, де ув’язненим дозволяють митися тільки раз на тиждень, туалети не відокремлені від житлових приміщень, а через руйнування стін і пошкодження підлоги відсутня нормальна вентиляція.

На момент арешту Мальцев проходив курс реабілітації після перебування в реанімації. Незважаючи на важкий стан здоров’я, суд не врахував це як пом’якшувальну обставину і відмовився застосувати більш м’які альтернативні запобіжні заходи, хоча стаття, за якою були пред’явлені звинувачення, це дозволяла зробити.

Перемоги захисту

Поступово захисту вдається домагатися перемог. 25 квітня 2025 року була звільнена адвокат Ольга Панченко, яку заарештували за тією ж статтею, що і її клієнта — безпрецедентний випадок тиску на захисників.

21 жовтня 2025 року Одеський апеляційний суд звільнив під заставу німецького журналіста Сергія Енгельманна після цілого року ув’язнення. Застава склала 60 тисяч гривень.

5 листопада той самий суд розпорядився звільнити останніх чотирьох членів нібито «особливо небезпечної оперативно-бойової групи» — всіх молодих жінок, яких слідчі звинуватили в участі у воєнізованому формуванні.

Ці звільнення демонструють, на думку захисту, відсутність реальних підстав для звинувачень і поступовий розвал позиції прокуратури.

Дилема воєнного часу

Справа Мальцева відображає складну дилему, з якою стикається Україна під час війни: як захистити національну безпеку, не жертвуючи принципами правової держави? Критики зазначають, що надмірне завзяття в боротьбі з потенційними загрозами може призвести до зловживань і переслідування невинних.

Прихильники жорсткої позиції влади вказують на реальні загрози з боку російських спецслужб і необхідність пильності. Однак правозахисники попереджають: використання каральних інструментів для зведення особистих рахунків підриває довіру до інститутів і послаблює державу зсередини. Крім цього, переслідування невинних використовується в корисливих цілях і має корупційну складову.

Як зазначає один з міжнародних спостерігачів:

Величезна кількість процесуальних порушень у справі доктора Мальцева ставить під сумнів законність самого переслідування. Що заважає суду якомога швидше приступити до розгляду доказів? Натомість усі зусилля, схоже, спрямовані на те, щоб затягнути цей момент.

Дійсно, і прокурори, і захисники вже ознайомилися з доказами від кожної сторони. Затягування переходу до розгляду доказів, на думку адвокатів, пояснюється просто: у обвинувачення немає переконливих аргументів, щоб спростувати доводи захисту.

Нижче ми пропонуємо переклад ключових тез статті «Справа доктора Олега Мальцева і криміналізація права на життя в Україні».

Протиріччя між державною політикою та кримінальним переслідуванням

У своїй статті бельгійська правозахисна організація виділяє кілька критичних аспектів справи Олега Мальцева, які викликають серйозну занепокоєність з точки зору міжнародних стандартів прав людини. HRWF описують досить парадоксальну ситуацію: у березні-квітні 2022 року українська влада активно закликала громадян чинити опір російській окупації, створила урядовий сайт «Центр національного опору» з рекомендаціями щодо поводження зі зброєю та порадами громадянам на окупованих територіях вступати у співпрацю з російською владою для роботи в якості підпільників. Довідник Міністерства оборони «Цивільний опір» прямо пропонував громадянам самоорганізовуватися, використовувати методи саботажу, співпрацювати з окупаційною владою і застосовувати активні форми опору.

Саме на підставі цієї офіційної державної політики 18 квітня 2022 року Олег Мальцев провів зустріч з колегами, де обговорювалися плани самооборони та допомоги державі в разі окупації Одеси. Однак два роки по тому, у вересні 2024 року, ця ж розмова була витлумачена слідством як змова проти конституційного ладу. HRWF підкреслює: те, що держава описувала в публічних документах як нормальну і бажану реакцію громадян, у справі Олега Мальцева перетворилося на підставу для кримінального переслідування.

Правова експертиза та відповідність законодавству

Правозахисники посилаються на науково-правову експертизу Національної академії правових наук України кінця 2024 року, яка зробила однозначні висновки: підготовка цивільним населенням оборонних заходів в умовах війни та можливої окупації не є злочином, а розглядається як реалізація конституційного права на самооборону. Висловлення намірів і планів без конкретних підготовчих дій захищене свободою слова. HRWF звертає увагу на критичний момент: в Україні на законодавчому рівні відсутній орган, що займається захистом цивільного населення під час бойових дій, що робить цивільну самооборону не тільки правом, а й необхідністю.

Порушення свободи вираження думок

У статті підкреслюється, що справа є небезпечною з кількох причин: вона базується виключно на словах, а не на діях; ігнорує різницю між гіпотетичним обговоренням сценаріїв самооборони та конкретною підготовкою до злочину; офіційна політика держави на початок 2022 року подається як злочин. HRWF акцентує увагу на тому, що сторона обвинувачення у справі Олега Мальцева підміняє аналіз реальної шкоди емоційною реакцією на окремі фрази, відірвані від військового контексту.

Стаття 10 Європейської конвенції про права людини захищає свободу вираження думок, включаючи ідеї, які ображають, шокують або обурюють, і забороняє лише пряме підбурювання до насильства, що створює реальну і неминучу загрозу. У випадку Олега Мальцева такого прямого підбурювання виявлено не було.

Аналіз звинувачувальних цитат

HRWF детально проаналізувала ключові висловлювання Олега Мальцева, на яких ґрунтується звинувачення. Організація зазначає: у його словах про те, що організація не буде воювати ні на чиєму боці і займеться просуванням своєї організації, немає заклику допомагати росії, а є стратегія виживання. Згадка прокуратури, слідства і суду в контексті можливої окупації не є закликом до співпраці з фсб, а описує способи виживання і допомоги Україні в якості підпілля, що повністю відповідало офіційній політиці держави.

Висловлювання про готовність захищати місто від мародерів і озброєних злочинців, на думку HRWF, вкладаються в логіку необхідної оборони, визнану українським законодавством. Більш того, на початку війни держава звільнила від кримінальної відповідальності громадян, які застосовували законну зброю проти російських військовослужбовців. Крім цього, експерти-криміналісти Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса при Міністерстві юстиції України дійшли висновку, що у відео йдеться про використання зброї виключно з метою самооборони.

«Справа Олега Мальцева — це не внутрішня справа України, а питання дотримання європейських правових стандартів»

Вперше міжнародна правозахисна організація так різко засудила українських правоохоронців у контексті справи Олега Мальцева.

HRWF є однією з найвпливовіших неурядових організацій, які активно просувають права людини в Європейському парламенті. За більш ніж 25 років роботи організація накопичила унікальний досвід у висвітленні ситуацій, які часто залишаються поза увагою основних новинних джерел, особливо у випадках, пов’язаних з потенційними порушеннями прав у зонах конфліктів. Організація бере активну участь в адвокації на рівні Європейського парламенту, інститутів ЄС, Ради з прав людини ООН у Женеві та ОБСЄ у Відні, а також у мережах на кшталт Human Rights and Democracy Network (HRDN), що дозволяє їй безпосередньо впливати на формування політики в галузі прав людини.

Організація наполягає, що справа Олега Мальцева — це не внутрішня справа України, а питання дотримання європейських правових стандартів, до яких країна прагне.

Правозахисники підкреслюють, що Україна бореться за своє місце в європейському правовому просторі, за європейські цінності та стандарти. Але ця боротьба втрачає сенс, якщо всередині країни руйнуються базові принципи правової держави. За оцінками HRWF, справа Олега Мальцева є прикладом того, як в умовах війни державна система може почати криміналізувати саме ті права, які вона зобов’язана захищати — право на життя, право на самооборону і право на свободу вираження думок. Звинувачення, побудовані на обговоренні планів самооборони та виживання, створюють небезпечний прецедент для громадянського суспільства в цілому. А це, в свою чергу, може послабити здатність країни захищатися від зовнішньої агресії, не порушуючи власні правові основи. Тому правозахисна організація закликає міжнародне співтовариство до моніторингу.

Важливо відзначити, що бельгійські та французькі правозахисники одними з перших стали на захист українського вченого. Їхні доповіді звучали на найбільшій щорічній конференції ОБСЄ з прав людини у Варшаві та на 58-й сесії Ради ООН з прав людини.