Молитва у Верховній Раді: питання рівності релігій в Україні
Сьогодні у Верховній Раді прозвучала конфесійна молитва, яка, за оцінкою деяких спостерігачів, возвеличувала конкретну релігію та її представників. Водночас далеко не всі громадяни та експерти поділяють таку позицію, адже парламент представляє різні релігійні переконання та тих, хто не сповідує жодної віри. Уже на початку цей жест викликав питання щодо допустимості та доречності подібних дій у державі.
Чи є це доречним в Україні, де всі релігії рівні, а ті, хто не сповідує жодної віри, також представлені парламентом?Особливо це питання актуальне, якщо порівняти з країнами з тоталітарними режимами, як росія, де релігія використовується як інструмент влади та обмеження інших конфесій. Подібні практики, перенесені сюди, створюють ризик неповаги до різних релігійних напрямків та підривають принципи рівності громадян.
Редакція звертає увагу на ще один аспект: чи повинні депутати використовувати робочий час парламенту для молитви, замість того щоб виконувати свої прямі обов’язки — ухвалювати закони та контролювати роботу виконавчої влади? Якщо є потреба у духовній підтримці, цілком логічно звернутися до церкви, храму чи молитвеного простору, а не перетворювати зал Верховної Ради на місце релігійних обрядів. Це питання поваги до часу та коштів громадян: державні інституції фінансуються за рахунок податків, і витрачати їх на такі заходи виглядає, м’яко кажучи, дивно.
Редакція наголошує: йдеться не про критику конкретної конфесії чи віри, а про принцип. Парламент має представляти усіх громадян незалежно від їхніх релігійних переконань. Тож постає природне питання: чи повинні офіційні засідання державних органів ставати платформою для конфесійних жестів, які можуть сприйматися як перевага однієї релігії над іншими? І чи не створює така практика прецедент, який потенційно дозволяє релігійний тиск на законодавчу та виконавчу владу?
Україна — світська держава. Державні органи зобов’язані забезпечувати рівні умови для всіх вірян і невіруючих громадян.
Конституція України (стаття 35) прямо гарантує свободу совісті, свободу віросповідання та рівність усіх релігій перед законом. Держава не може встановлювати або просувати будь-яку релігію як обов’язкову.