Берта Яківна Рапопорт — перша в країні жінка-капітан на Чорному морі.
Берта Рапопорт народилася в Одесі 15 травня 1914 року (в обліковій картці Берти Рапопорт від 5 вересня 1944 р. зазначена інша дата народження — 1911 рік). Батько Берти, Яків Григорович, був столяром, а мати — Рахіль Аронівна — домогосподаркою.
Після закінчення школи в 1928 році Берта вирішила вступати до Одеського морського технікуму на судноводійське відділення. Батьки відмовляли її від цього, здавалося б, безглуздого кроку. Але дівчина, яка вирізнялася мужністю та цілеспрямованістю, не піддалася жодним вмовлянням.
«Вона ж настояла на своєму! — пише у книзі “Море на смак солоне” Аркадій Хасін, який особисто знав Берту. — Дівчині вступити до морського навчального закладу завжди було непросто. Але вона вступила. І ще складніше було 17-річній “штурманці в спідниці” увійти в колектив моряків, які традиційно скептично ставилися до “жінки на морі”. Вона не лише увійшла, а й змогла піднятися кар’єрними сходами від 4-го до старшого помічника капітана! А хто такий старпом? Моряки називають цю посаду “собачою”. Спить уривками по чотири-п’ять годин на добу, несе вахту, відповідає за роботу основних суднових систем, керує палубною командою, слідкує за витратами води та продуктів, за чистотою і порядком. Навіть погано приготований обід — теж відповідальність старпома. І все це лягло на плечі однієї жінки! І вона з цим блискуче справлялася».
Після закінчення технікуму вона проходила практику на навчальному судні — вітрильнику «Товариш». У 1931 році Берта отримала диплом штурмана далекого плавання. До речі, у тридцятих роках лише дві жінки в СРСР мали диплом капітана далекого плавання — Анна Іванівна Щетініна у Далекосхідному пароплавстві та Берта Яківна Рапопорт у Чорноморському.
З 1932 року Берта Рапопорт почала працювати на судах Чорноморського пароплавства на посаді четвертого помічника капітана на теплоході «Батум-Совєт». Її кар’єра розвивалась стрімко: вже через рік вона працювала третім помічником капітана на молодіжно-комсомольському теплоході «Кубань», з жовтня 1934 року — другим помічником капітана на пароплаві «Катаяма», а з лютого 1936 року — старшим помічником капітана цього ж судна.
Цікавий факт з її біографії: коли пароплав «Катаяма» прибув до Лондона, до пристані зібрався натовп. Усі хотіли побачити жінку-старпома. Наступного дня в одній із лондонських газет з’явилася стаття під заголовком: «Перша у світі жінка-моряк». У ній детально описували її зовнішність, одяг, колір очей, волосся і навіть манікюр.
На той час моряки вже називали її «легендарною Бертою» і ставилися до неї з великою повагою. За спогадами колег, вона мала справжній чоловічий характер — вольовий і впевнений. Курила «Бєломор», могла вжити міцне слово, і як фахівець нічим не поступалася чоловікам. Берта Яківна проявила мужність і у фашистському полоні в 1938–39 роках, плавала під обстрілами під час Другої світової війни.
«У 1938 році, під час подій в Іспанії, разом із усім екіпажем пароплава «Катаяма» я потрапила в полон до фашистів, — пише Берта Яківна у своїй автобіографії. — Нас утримували у в’язниці міста Пальма на острові Майорка. Потім у концтаборі. У червні 1939 року, за наполяганням нашого уряду, нас звільнили з полону і ми повернулися на Батьківщину…».
У 1941 році вона працювала старпомом на пасажирському теплоході «Молдавія»: евакуювала жінок, старих і дітей з обложеної Одеси. У листопаді того ж року Берту направили до Каспійського морського пароплавства й призначили капітаном теплохода «Туркменістан». У вересні 1944 року її призначили старшим інспектором контори капітана Одеського порту. У жовтні 1946 року Указом Президії Верховної Ради СРСР її нагородили медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».
З 1948 року працювала змінним диспетчером портофлоту. Прекрасно знаючи портову інфраструктуру і специфіку роботи, вона безпомилково спрямовувала буксири необхідної потужності в потрібне місце.
У 1962 році уряд несправедливо образив Берту Яківну: її подали до нагородження знаком «Почесний працівник морського флоту», але не нагородили. Радянська влада засумнівалася, чи справді вона перебувала на тимчасово окупованій території, чи в полоні під час іспанських подій з екіпажем пароплава «Катаяма».
У 1966 році режисер Рафаїл Гольдін зняв про Берту Рапопорт фільм «В одній родині».
Берта Яківна Рапопорт померла у 1967 році від раку. Її поховали на Єврейському цвинтарі в Одесі.
Скульптор Олексій Коп’єв створив меморіальний барельєф Берти Яківни Рапопорт, і в травні 2006 року ця пам’ятна дошка була відкрита на будівлі Одеського порту — неподалік від моря. Того самого моря, якому вона вірно й палко служила все своє складне й незвичайне життя.
Снежана Павлова, журналістка
Джерело: odessa-memory.info