12 вересня 2025 року минає рік відтоді, як українська система правосуддя отримала можливість засвідчити свою незалежність і здатність до справедливого розгляду справ. Справа Олега Мальцева стала саме таким випробуванням, яке дотепер залишається не складеним. Протягом цього року накопичилося чимало епізодів, що потребують окремої уваги, зокрема “процесуальні диверсії” прокурора Руслана Войтова та мовчазне потурання цим діям з боку судді Юрія Кривохижі, однак у даному контексті важливо зафіксувати інше.
Принципово важлива обставина, яка часто вислизає з уваги під час обговорення справи Олега Мальцева, була озвучена під час недавнього виступу на форумі з кримінального права та процесу імені Йосипа Бронза головою Комітету із захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ Євгеном Солодком.
Йдеться про те, що Олег Мальцев, окрім наукової діяльності, має статус адвоката, що докорінно змінює ракурс цієї гучної справи. У такому контексті процесуальні порушення в його провадженні виходять за межі проблематики прав людини чи академічної свободи та піднімають питання, які безпосередньо стосуються фундаментальних гарантій адвокатури як незалежної інституції.
Про ці питання, а також про постать Олега Мальцева як адвоката ми поспілкувалися з його колегою, адвокаткою Євгенією Василівною Тарасенко.
— Євгеніє Василівно, українська громадськість знає Олега Мальцева як ученого, у міжнародних наукових колах він відомий як дослідник і автор численних науково-популярних книг та монографій. Ви ж знаєте його з іншого боку…
— Олега Вікторовича я сприймаю насамперед як адвоката, причому його професійна діяльність у цій сфері має значно довшу історію, ніж зазвичай вважають. Офіційно адвокатську практику він розпочав наприкінці 2014 року, отримавши відповідний статус, проте консультаційна робота з бізнесом у правовій площині здійснювалася ним ще раніше, у період керівництва київською компанією «Європейська адвокатура». Позиція Олега Вікторовича як адвоката ґрунтується на глибокому переконанні, що найефективніший захист клієнта полягає у запобіганні судовому розгляду, особливо з огляду на специфіку української судової системи. Така своєрідна «профілактична юриспруденція» передбачає ретельний аналіз правових ризиків на етапі планування бізнесу та вимагає вміння вибудовувати захисну стратегію задовго до виникнення конфліктних ситуацій. Це стосується «доодеського» періоду.
— А що відбувалося вже в Одесі?
З початком 2014 року, коли в Україні змінювався не лише правовий ландшафт, а й трансформувалося саме функціонування правових інститутів, в Одесі була заснована адвокатська компанія «Редут». Саме тоді для компанії розпочалися випробування на міцність, які навряд чи витримали б пересічні адвокатські структури. Подолавши цей етап, Олег Вікторович продемонстрував унікальне поєднання якостей керівника і наставника, створивши необхідні умови для професійного зростання своїх колег, передав управління компанією адвокатці Ользі Панченко, зберігши за собою функцію стратегічного консультування та продовживши особисте ведення клієнтів, співпраця з якими розпочалася ще за часів «Європейської адвокатури». Крім того, Олег Вікторович очолив відділ інтелектуальної власності у «Редуті», що було цілком закономірним з огляду на його наукову діяльність, яка включає створення авторських методологій і публікацію численних досліджень та безпосередньо пов’язана з питаннями захисту інтелектуальної власності. Цю посаду він обіймав майже десять років — аж до арешту у вересні 2024 року.
— Наскільки відомо, Олег Вікторович у Києві реалізовував також проєкт із німецькими партнерами…
Так, наприкінці 2017 року завдяки налагодженим зв’язкам Олега Вікторовича з європейськими партнерами в Києві була заснована компанія, куди він запросив мене та Ольгу Панченко вже на правах рівноправних партнерів. Завдання цієї структури полягали у юридичному супроводі інтересів німецького капіталу на території України з акцентом на захист бізнесу та сприяння його розвитку, що вимагало принципово вищого рівня професійної підготовки. Крім того, ми мали далекосяжні плани, зокрема впровадження проєкту з додаткової підготовки молодих юристів. Олег Вікторович завжди наголошував, що адвокат, який уміє лише передавати гроші туди, куди «потрібно», не є адвокатом у справжньому розумінні цього слова. Уже тоді для молодих фахівців проводилися перші семінари та формувалася певна платформа. Проте згодом його запросили очолити Одеське регіональне відділення Української академії наук, розпочалася робота над проєктами міжнародного рівня, а невдовзі розгорнулася пандемія, і ці обставини внесли свої корективи.
— Ви згадали про випробування на міцність, з якими зіткнувся «Редут». Якими саме були ці випробування?
Те, про що я зараз скажу, ніколи не було таємницею, а події, що розгорталися в Одесі у 2015–2016 роках, мають своє коріння у протистоянні, яке розпочалося значно раніше. Повернімося до 2009 року, коли виникло пряме зіткнення Олега Вікторовича Мальцева з представниками російських силових структур. Саме тоді, у Криму, проти нього було ініційовано фіктивне кримінальне провадження, яке не мало під собою ані фактичного, ані правового підґрунтя. Цей епізод згодом неодноразово мною коментувався, однак нагадаю, яким був його фінал: громадянка Шайнер, яка публічно називала Мальцева шахраєм, невдовзі сама опинилася у всеукраїнському розшуку за звинуваченням у шахрайстві в особливо великих розмірах; слідчого у справі було звільнено за вкрай дивних обставин, які навряд чи можна пояснити випадковим збігом, оскільки за інформацією з внутрішніх джерел підозрюваний «випав» з вікна кабінету під час допиту; прокурора, який курував провадження, було затримано на хабарі. У лютому 2014 року кримінальне провадження проти Мальцева було закрито за відсутністю події та складу злочину.
— Не зовсім зрозуміло, яке відношення має протистояння Олега Мальцева російським силовикам до нападок на адвокатську компанію…
Все стає цілком зрозумілим, якщо розглядати факти без зайвих інтерпретацій. У той період Олег Вікторович виступав із критикою російської православної церкви, яка давно функціонує як інструмент російських спецслужб. Така позиція, ймовірно, перешкоджала їхнім планам, і перша спроба змусити його замовкнути відбулася в Криму. Коли ця спроба не увінчалася успіхом і кримінальне провадження щодо нього було закрито, тиск перемістився до Одеси, де через дев’ять місяців після переїзду розпочалася активна кампанія дискредитації. Її ініціаторами стали одеські «журналісти» Марія Ковальова та Дмитро Бакаєв, які охоче транслювали кремлівські пропагандистські наративи. Таким чином, атака на компанію «Редут» була частиною тієї ж лінії тиску, лише з іншими виконавцями. Слід відзначити досить оригінальний підхід цих «виконавців»: в історії української адвокатури спроб перетворення адвокатської компанії на секту до цього часу ще не траплялося.
Незабаром усі спроби знищити адвокатську компанію та одночасно «нейтралізувати» самого Мальцева як публічну фігуру завершилися невдачею завдяки розробленій Олегом Вікторовичем технології. До розслідування долучився ряд міжнародних організацій. У 2017 році професор Массімо Інтровіньє, один із провідних європейських фахівців у галузі соціології релігій, представив на конференції в Бельгії доповідь, де детально проаналізував факти переслідування Олега Мальцева та його адвокатської компанії. У 2018 році на засіданні комісії ОБСЄ випадок було висвітлено в доповіді французької правозахисної організації. У тому ж році документальний фільм «Захистіть свою совість», присвячений цій історії, був представлений міжнародній аудиторії. На цьому етапі було досягнуто перемоги, проте головна битва, як мовиться, ще попереду…
Однак сьогоднішня розмова стосується професійних якостей Олега Вікторовича як адвоката, тож ми не відходитимемо від теми.
— Існує стереотип, що чим більше судових справ веде адвокат, тим більший він фахівець у своїй сфері.
Цей стереотип свідчить про фундаментальне нерозуміння адвокатської діяльності та звужує багатогранність нашої професії до однієї з її функцій. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність включає, окрім захисту та представництва, «надання правової інформації, консультацій та роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень». Судове представництво становить лише один із видів адвокатської діяльності серед численних форм правової допомоги. Кількість судових засідань, у яких бере участь адвокат, не визначає його кваліфікацію, ефективність або рівень розуміння права. Якби критерієм професіоналізму дійсно була кількість справ у провадженні, то найкращий адвокат був би той, хто одночасно веде триста справ і щоранку проводить у коридорі суду. В адвокатській практиці існує чіткий поділ на процесуальний захист і правовий супровід, і обидва ці напрямки вимагають не лише різних навичок, а й різної структури мислення.
Наприклад, у державах із розвиненою правовою системою, таких як Німеччина, Франція чи Нідерланди, адвокатська діяльність здебільшого зосереджується на етапі планування правових відносин, коли потенційні ризики ще можна запобігти або мінімізувати. І цілком природно, що така діяльність рідко потрапляє у публічне поле, адже її результатом є відсутність конфліктів, а успіх вимірюється кількістю проблем, яких вдалося уникнути.
Парадокс ситуації полягає в тому, що саме така превентивна робота часто сприймається як менш значуща порівняно з участю в судових засіданнях, хоча запобігання правовому конфлікту потребує значно вищої кваліфікації, ніж його подальше вирішення в межах уже сформованого спору.
Олег Вікторович завжди виходив з того, що судовий процес — це вже наслідок. Його підхід як адвоката полягає в тому, щоб не усувати наслідки, а виключати самі підстави для виникнення конфлікту.
— То все-таки Олег Мальцев є вченим чи адвокатом?
Якщо чесно, щоразу, коли мені ставлять подібні питання, я ловлю себе на думці, що інтелектуальний рівень розмови різко знижується. Чому обов’язково ставити «або — або»? Чому взагалі потрібно обирати між цими сферами, коли вони природно доповнюють і збагачують одна одну? Хіба хтось вимагає від лікаря з докторським ступенем відмовитися від клінічної практики лише тому, що він займається науковими дослідженнями?
Олег Вікторович є класичним прикладом особистості з поліматичним типом мислення, який, згідно з визначенням Пітера Берка, характеризується не лише широтою знань, а й здатністю до міждисциплінарного мислення, що дозволяє знаходити нестандартні рішення шляхом застосування методів однієї науки до проблем іншої.
Практично кожен серйозний адвокат рано чи пізно стає дослідником, який веде наукову роботу на стику різних дисциплін. Інакше неможливо глибоко аналізувати ситуацію клієнта, вибудовувати лінію захисту, визначати правову позицію за наявності прогалин у законодавстві або суперечностей у судовій практиці. У нас був випадок із практики: ми як захисники вели справу про вбивство, а підзахисний мовчав, що значно ускладнювало роботу адвоката. Коли Олег Вікторович поглянув на справу не лише як адвокат, а й як вчений-психолог, він швидко довів, що ця людина психологічно не могла скоїти злочин. Згодом у суді це було підтверджено.
Коли ми аналізуємо склад злочину, об’єкт, об’єктивна сторона та суб’єкт, як правило, вже встановлені. Натомість суб’єктивна сторона злочину залишається прихованою і потребує особливого підходу, оскільки вона, з одного боку, є юридичним явищем, а з іншого — психологічним. Отже, дослідження суб’єктивної сторони злочину вимагає не лише знань у галузі юриспруденції, а й знань у сфері психології.
Проте значна частина слідчих і навіть суддів в Україні досі не володіє такими знаннями. Виникає закономірне запитання: яким чином вони тоді формують версії, обвинувачення та виносять вироки? Для будь-якого юриста очевидно, що без суб’єктивної сторони складу злочину самого складу злочину не існує.
Що ще слід відзначити: юриспруденція є точною наукою, але адвокатура не зводиться лише до юриспруденції. Вона функціонує на стику численних інших дисциплін, зокрема соціології, психології, кримінології та інших наук, що створює природні передумови для переходу від практичної адвокатської діяльності до професійної наукової роботи. Тож якщо адвокат справді занурюється в суть своєї діяльності, він неминуче виходить за межі однієї дисципліни. У когось на цьому етапі формується інтерес до академічних досліджень, у когось — до викладання, у когось — до теорії. Це природний розвиток.
В Європі ніхто не робить із цього сенсації. У Франції, Німеччині, Італії вчений-адвокат або адвокат із науковим ступенем — це цілком природне явище. В Україні також спостерігається рух у цьому напрямку. Крім Олега Вікторовича, існують і інші приклади адвокатів, які займаються науковою діяльністю. Достатньо згадати мого колегу, адвоката Олександра Бабікова, який одночасно є професором кафедри кримінального права і процесу Національного авіаційного університету та співзасновником Науково-дослідного інституту проблем досудового розслідування.
Тож коли мене вкотре запитують: “Хто такий Олег Мальцев — науковець чи адвокат?”, я можу лише розвести руками. Саме формулювання “або науковець, або адвокат” створює враження, ніби йдеться про несумісність понять. Насправді ж це лише дві грані однієї й тієї ж професійної зрілості.
— У такому разі слід переглянути порушення у справі Олега Мальцева, адже це вже стосується порушень, вчинених щодо особи, яка має адвокатський статус?
Те, що слід робити або якої тактики дотримуватися, вирішуватиме сторона захисту. Проте принципово важливим є факт, що сторона обвинувачення надсилала офіційні запити щодо адвокатського статусу Олега Вікторовича Мальцева та отримала однозначну відповідь. Попри це, з невідомих причин вони “забули”, що Олег Мальцев є адвокатом, і провели обшук у його квартирі без участі представників Ради адвокатів Одеської області, як того вимагає закон. Представників Ради просто викликали до будівлі ДБР і залишили чекати, а самі слідчі та оперативники ДВКР СБУ вирушили на обшук. Внаслідок такого “обшуку” двері квартири були зламані, сама квартира повністю розгромлена, а фото- та відеообладнання на суму понад 10 000 євро зникло.
Очевидно, що якби під час обшуку, як того вимагає закон, був присутній представник Ради адвокатів, ніхто не наважився б ні на крадіжку, ні на погром.
Користуючись нагодою, хочу висловити подяку голові Комітету із захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ Євгену Солодко. Під час форуму з кримінального права та процесу імені Йосипа Бронза він зробив те, що мали б зробити всі, хто знайомий із матеріалами цієї справи: публічно і чітко нагадав, що Олег Мальцев є адвокатом.
Сьогоднішня ситуація демонструє, що адвокатський статус в Україні фактично втратив свою захисну функцію, про що свідчить справа Олега Мальцева та численні інші кримінальні провадження, порушені стосовно адвокатів без дотримання гарантій, передбачених для представників цієї професії. В таких умовах єдиним ефективним механізмом захисту залишається професійна згуртованість адвокатської спільноти, відкрита позиція та суворе дотримання закону апеляційним судом. Завдяки цьому, нагадаю, нам вдалося домогтися звільнення з-під варти моєї колеги Ольги Панченко. Адвокатська спільнота не може залишатися байдужою до таких явищ, адже мовчазна згода з порушенням професійних гарантій щодо одного колеги створює небезпечний прецедент для всіх інших представників професії.
Тому ми будемо задіювати всі наявні механізми задля звільнення адвоката та вченого Олега Мальцева.
Довідка від редакції
Олег Вікторович Мальцев є автором низки фундаментальних праць, присвячених науковим аспектам адвокатської практики, криміналістиці та міждисциплінарним методам дослідження злочинної діяльності. Його перша публікація в галузі адвокатури, книга «Невідома адвокатура», вийшла у 2018 році. У тому ж році побачила світ друга книга «Доказуха», написана у співавторстві з адвокаткою Євгенією Тарасенко. Це дослідження містить детальний опис загального шаблону доказування, аналіз проблем спеціального шаблону доказування, опис тактики доказування у вичерпній кількості варіантів, а також докладно розглядає питання того, що не є і не може бути доказами. Особливу увагу приділено процесу доказування в адвокатурі, журналістиці та науці. Книга відкриває серію досліджень наукових проблем адвокатури на стику криміналістики, психології та соціології.
У 2019 році вийшла унікальна за задумом і масштабом міждисциплінарна монографія «Теоретичні основи розслідування умисних вбивств: кримінально-правові, криміналістичні та психологічні аспекти. Психологічний портрет серійного вбивці». Робота підготовлена у співавторстві з юристом, професором Олександром Сайнчиним (Херсонський державний університет) та доктором юридичних наук, професором Олександром Сотулою (Національний університет «Одеська юридична академія»). Монографія структурована за трьома основними розділами: порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та інших країн романо-германської правової сім’ї (автор О. Сотула), теоретичні основи розслідувань, тактика розшуку та затримання підозрюваних (автор О. Сайнчин), психологічний портрет серійних вбивць (автор О. Мальцев).
Дослідження психологічних аспектів серійних вбивств, розпочате Мальцевим у 2018 році, охоплює аналіз усіх резонансних злочинів цієї категорії — від діяльності Джека Різника до сучасних випадків. За заявою авторського колективу, робота є першим у світі комплексним дослідженням феномену серійних вбивств та психологічного портрета серійного вбивці як кримінологічного явища.