Марина Ільюша провела рік у слідчому ізоляторі за звинуваченням в участі в «незаконному воєнізованому формуванні». В ексклюзивному інтерв’ю вона розповіла про затримання на кордоні, допити про особисте життя та умови утримання, які міжнародні правозахисники називають порушенням прав людини.
Історія Марини Ільюші почалася в жовтні 2024 року на українському кордоні, коли вона прямувала у відпустку до родичів у Європу. Директор НДІ Міжнародного судьбоаналітичного співтовариства не знала, що наступний рік вона проведе за гратами одеського СІЗО, а її справа стане предметом міжнародної уваги правозахисних організацій.
Кордон, 14 годин очікування і «люди з Одеси»
«Я їхала у відпустку. І планувала повернутися через два тижні», — згадує Марина. У неї були квитки туди і назад, заборони на виїзд не було, на допити в СБУ її не викликали. Але на кордоні її зупинили.
«Мої валізи переривали три або п’ять разів. Промацували кожну річ. Вони нічого не пояснювали. Тобто яка мета, чому мене не пропускають, чому мої речі вже вп’яте перевертають — ніхто нічого не пояснював», — розповідає вона.
Марину протримали на кордоні близько 14 годин — з п’ятої ранку до сьомої вечора. Весь цей час за нею слідували двоє співробітників зі зброєю. «По всій території, де ми ходили на цьому кордоні: в туалет, кудись на вулицю вийти повітрям подихати — за нами ходили хлопець і жінка. Тобто ми вже були під конвоєм», — зазначає Іллюша.
Тільки ввечері з Одеси приїхали «переговорити» сім-вісім чоловіків у цивільному. Серед них був співробітник ДВКР СБУ Євген Волошенюк.
Питання про особисте життя замість звинувачень
Марину звинуватили за статтею 260 (частина 1) і статтею 28 Кримінального кодексу України — участь у «незаконному воєнізованому формуванні». Але на допиті у військовій контррозвідці питання стосувалися зовсім іншого.
«Євген Волошенюк постійно розпитував про моє особисте життя і про особисте життя Мальцева Олега Вікторовича. Він питав, чи є у мене якісь романтичні, інтимні стосунки з Мальцевим Олегом Вікторовичем», — згадує Марина.
Офіцер ДВКР СБУ з піною у роті стверджував, що у нього є «всі скріншоти листування Мальцева з жінками».
«Я не розумію, яке відношення моє особисте життя має до 260-ї статті Кримінального кодексу України», — дивується Іллюша.
Коли вона відмовлялася відповідати на питання про особисте життя, посилаючись на своє право не давати свідчень проти себе, її називали «шизофренічкою», «психопаткою» і «зазомбованою».
Особливо запам’яталися погрози:
«Вони постійно мені говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. І вийду страшна, стара і без зубів».
За статтею 260 передбачено позбавлення волі від 2 до 5 років, але залякування тривало. «Я не розуміла в цей момент, чи була це якась погроза, що я вийду без зубів. Можливо, мені вони там збиралися катувати мене і вибивати зуби», — каже вона.
Мішок на голову
Після оформлення всіх паперів в СБУ у Марини вилучили всі документи і техніку. Потім відбулася процедура, яку вона ніколи не забуде:
«Мені наділи наручники на руки, мені наділи мішок на голову і спустили в підвал, в камеру».
Вона описує мішок як матеріал, схожий на той, в якому продають цукор, — темний і щільний. «У ньому дуже важко дихати. Знаєте, я навіть чула, перебуваючи в камері, як люди розповідали, що відчували задуху, коли їх вели в ці підвали».
За першу добу затримання Марину роздягали для огляду безліч разів — в СБУ, в ІТТ (ізоляторі тимчасового утримання), в СІЗО. «За ці перші доби, коли там було все це затримання в СІЗО, мене стільки разів роздягали, що, напевно, я за все життя перед чоловіками стільки разів не роздягалася, як за ці перші доби затримання», — з гіркотою згадує вона.
«Швидше б заснути, щоб цей жах забути»
Умови в ізоляторі тимчасового утримання Марина описує як «жах». «Я такої кількості тарганів ніколи в житті не бачила. Коли ти підходиш до того страшного умивальника, до якого взагалі страшно підходити, щоб помити руки. Ти включаєш воду, і з водостоку біжить стільки тарганів, скільки я ніколи в житті не бачила».
Постільна білизна в ІТТ була брудна, з цвіллю і мокра. У камері було відкрите вікно, яке не можна було закрити. На вулиці був жовтень, йшов дощ. «Я в куртці лягла, накрилася капюшоном. І просто лягла і думала: швидше б заснути, щоб жах цього дня хоч на якийсь час забути».
«Запах цвілі залишиться зі мною на все життя»
У СІЗО умови були трохи кращі. Матрац, який видали Марині, «просто згнив» за перші два тижні. «Коли мені його дали, він весь був у плямах, в якійсь цвілі, від нього смерділо цією цвіллю. Запах цієї цвілі взагалі залишиться на все життя», — каже вона. Завдяки друзям і колегам їй доставили новий матрац.
Під час блекаутів ув’язнені гріли воду на трьох свічках, пов’язаних разом, «щоб хоч за добу попити щось гаряче». Коли протяг вибив скло в старому вікні, жінки замовили пластикове скло і «підручними засобами випилювали це скло за розміром, щоб закрити це віконце».
Втім, Марина зазначає, що співробітники СІЗО ставилися до ув’язнених по-людськи:
«Ніхто в СІЗО там не знущається ні над ким, ніхто там не ґвалтує, психологічно не тисне. Тобто ставлення співробітників СІЗО до людей людське».
Як «вибивали» адвокатів
У справі Марини та її колег фігурувало вісім осіб. У них було кілька адвокатів — чоловіків і жінок. Але наприкінці досудового розслідування двоє адвокатів-чоловіків були змушені вийти зі справи.
«Тобі просто кажуть: «або ти виходиш зі справи, або ти їдеш на нуль». Ось такі «законні методи», які сьогодні використовують правоохоронці», — пояснює Марина.
Жінок-адвокаток чекав інший сценарій. Головну захисницю Олега Мальцева, Ольгу Панченко, у квітні 2025 року заарештували за тією ж статтею 260 і, як запевняє Марина, провели тим самим шляхом: СБУ, мішок на голову, ІТТ, СІЗО.
Їхні камери виявилися майже навпроти: «Ми махали один одному через кормушку».
«Коли адвокат захищає, виконує свою роботу, як на нього вплинути? Як його залякати? Його просто саджають за тією ж статтею в СІЗО, що і його клієнтів», — резюмує вона. Завдяки Одеському апеляційному суду, адвоката випустили під заставу через тиждень.
Судові засідання: звинувачення без звинувачення
За рік ні прокурор, ні слідство так і не змогли пояснити, в чому саме звинувачують фігурантів справи. «Ми ніяк не можемо почути, всі ми, хто опинився в СІЗО, що ж ми зробили? Де хоч один якийсь факт, аргумент нашої якоїсь злочинної діяльності?» — запитує вона.
За словами Марини, прокурор Руслан Войтов на всі докази сторони захисту відповідає тільки одне: «Ваша честь, я заперечую». При перегляді запобіжного заходу він зачитує ризики, що обвинувачені «будуть тікати з України».
Але найдивніше — формулювання про майбутні злочини. «Він каже, що ми в майбутньому можемо скоїти якийсь злочин. Тобто нас потрібно тримати в СІЗО і ніколи не випускати, тому що ми можемо коли-небудь в майбутньому скоїти якийсь злочин», — з подивом каже Марина.
Ще одне дивне формулювання в матеріалах справи про «навички, отримані на території Одеської області». «Я сама не одеситка. Я років 10 вже живу в Одесі, але сама я з Києва. І, можливо, одесити підкажуть, а які навички люди набувають на території Одеської області», — іронізує вона.
Коли на одному із засідань вона попросила сторону обвинувачення пояснити, які саме навички маються на увазі, і чи є «класифікація цих навичок за територіями України», прокурор «дуже обурився», а суд зупинив її.
Свідок з планети Тінія
Окремий розділ у цій справі — свідки. Прокурор Войтов постійно посилається на свідків, у справі їх 22, 90% з яких не знають, хто такий вчений Олег Мальцев. Одна з ключових свідків, за словами Марини, «на допиті говорила, що вона з планети Тінія, як і її батько».
«Свідок, на якого посилається прокурор Войтов, з якоїсь кришталевої планети Тінія! Знаєте, у мене, по-перше, питання до психологічного стану цього свідка. Чи може людина з планети Тінія бути свідком», — задається питанням Іллюша.
Більш того, прокурор зізнався, що не знає, де зараз знаходиться цей свідок: вона не в Україні, зв’язку з нею немає. «І він каже стороні захисту «знайдіть її, доставляйте за свої гроші на судове засідання і нехай вона проти вас дасть свідчення»», — переказує Марина.
Обвинувальний акт «під копірку»
Всі обвинувачені у справі отримали ідентичні обвинувальні акти. «У нас у всіх обвинувальний акт, як під копірку, однаковий слово в слово. Різниця тільки в тому, що різні імена і дати народження», — каже Марина.
Вона розповідає, що навіть суддя Юрій Кривохижа не зміг пояснити суть обвинувачення. «Є в інтернеті відео з одного засідання, де я прошу суд пояснити мені суть звинувачення, роз’яснити, що я скоїла. І навіть наш суддя Юрій Кривохижа не може цього пояснити, і я розумію, чому не може — в обвинувальному акті цього не написано, а писав цей акт прокурор».
Захисники просили повернути справу, «тому що в обвинувальному акті немає обвинувачення». «Тобто що ми взагалі, знаєте, розслідуємо? Де провина? У чому провина? Там не вказано. Це загадка для всіх», — резюмує Іллюша.
«Сила — вона в правді»
Незважаючи на пережите, Марина Ільюша не зламана. «Рік був важкий. Він для всіх був важким: і для тих, хто перебував у СІЗО, і для тих, хто був на волі, для наших колег і для наших захисників. Тобто це була боротьба. Але що допомогло все це пережити — це правда», — каже вона.
«Знаєте, кажуть, що сила — вона в правді. Ось коли ти точно знаєш, що ти нічого протизаконного не робив, що ти ні в чому не винен, твоя совість чиста, то ти і спиш спокійно», — додає Марина.
Вона навіть знаходить позитивні сторони в перебуванні в СІЗО: «Я не шкодую, що туди потрапила. Це мене дуже багато чому навчило. Це був, знаєте, такий золотий час для навчання. Нам можна було почитати книги, на які, в житті кожної людини, як завжди, не вистачає часу».
Важливо відзначити парадокс на початку цієї історії: коли Олег Мальцев і його колеги дізналися про порушення кримінальної справи, вони перебували за кордоном у науковій експедиції. Але вони повернулися в Україну. «Напевно, якби ми хотіли втекти, то ми б не повернулися в Україну. А так як нам боятися було нічого, ми повернулися в Україну», — пояснює Марина логіку їхнього рішення.
Сьогодні вона називає свою справу «паранормальною кримінальною справою» і «абсурдом». «У це не те, щоб повірити важко. Мені здається, не кожен якийсь фантаст зміг би придумати таку історію», — підсумовує Марина Іллюша.
Повну версію інтерв’ю опубліковано на сторінці адвоката Ольги Панченко.