Під ударом — адвокатура. Колись — бастіон правової держави. Сьогодні — зручна мішень. Системні обшуки, тиск, ототожнення з клієнтом, арешти, дискредитація у медіа — усе це вже не винятки, а буденність. У країні, де слово «право» часто втрачає сенс у коридорах слідчих кабінетів, адвокат дедалі частіше стає не захисником, а підозрюваним. Слово «гарантії» — лише рядком у законі, який зручно ігнорувати. А мовчання — вже не обережність, а ризик стати співучасником. Володимир Клочков — адвокат, який не погодився мовчати. Ми поговорили з Володимиром про те, чому адвокатура перестала бути недоторканною, як із символу правового захисту її намагаються зробити зручного цапа-відбувайла, про тиск на адвокатів, справу Панченко та нову громадську ініціативу. Розмова відверта.
— Пане Володимире, ви давно відомі в адвокатській спільноті як захисник прав адвокатів. Розкажіть, як розпочалася ваша історія боротьби за адвокатські гарантії.
— Мене звати Володимир Клочков, я адвокат із 2007 року. А з 2014-го почав активно захищати права адвокатів. 2014 рік — переламний. Обшуки адвокатів ще були винятком. Але після створення антикорупційної вертикалі — НАБУ, САП, ВАКС — ставлення до адвокатури почало змінюватись. З того часу ця справа стала частиною мого життя. Девʼять років я був членом Ради Адвокатів міста Києва: виїжджав на обшуки, затримання, інші слідчі дії щодо адвокатів. Складаючи протоколи на посадовців, які ігнорували адвокатські запити, я зрозумів: адвокатура — це не просто професія, це стіна, яка тримає правову державу від розвалу. І хоча два роки тому я за власним бажанням залишив посаду голови Комітету захисту прав адвокатів при НААУ — я залишився в боротьбі.
— Чому прийняли рішення піти з керівництва Комітету?
— Бо зрозумів, що реальний захист адвокатів став другорядним. Пріоритети змістилися — не туди. Коли Комітет захисту перетворюється на бюрократичну структуру, а не бойову одиницю, коли основною ціллю Комітету стала боротьба за владу , а не захист колег – його місія втрачається. І мені там робити нічого. Я інша людина, я не можу просто дивитися і мовчати. Але відійшовши — я не зник, бо зрозумів, що просто піти — це злочин перед професією.
— Як ви оцінюєте стан адвокатських прав сьогодні?
— Ми на межі. Те, що колись було винятками — стало нормою. Невідкладні обшуки у адвокатів, ототожнення з клієнтом, тотальні прослуховування офісів і особисто Адвокатів … І головне — відсутність захисту. Не від сторонніх — від системи. Правоохоронна машина перемелює адвокатуру. Ми стали зручними мішенями. Якщо ми зараз не піднімемось — завтра не буде кого піднімати. Нас будуть вибивати по одному, якщо ми не об’єднаємось.
— Ви згадали про 2014 рік. Саме тоді почався системний тиск на адвокатів?
— 2014 рік був переламним. Тоді ще обшуки адвокатів були винятком, не нормою. Але з появою антикорупційної риторики і створенням НАБУ почався повільний, але наполегливий демонтаж адвокатських гарантій. Я добре пам’ятаю зустрічі з керівництвом Національного антикорупційного бюро. І те, що я тоді почув, мене вразило. Мені прямо дали зрозуміти: «Заради великої мети — боротьби з корупцією — всі засоби допустимі». В тому числі — ігнорування адвокатської таємниці, адвокатських прав, а подекуди — й самого інституту адвокатури. Мені прямо говорили: “Адвокати — це консільєрі. Вони не професія, вони — співучасники”. І на цьому гаслі будувалися ціла низка провокацій, агентурної роботи, фабрикацій справ проти адвокатів.
— Тобто боротьба з корупцією виправдовувала втрату прав?
— Саме так. Саме тоді з’явився термін «consigliere» по відношенню до адвоката. В очах деяких силовиків адвокат перестав бути захисником, він став — співучасником. Якщо ти захищаєш клієнта — значить, ти з ним «у темі». Я особисто чув, як це формулювалося. І не десь на кухні, а з вуст посадовців: «Адвокат — не професія.
Адвокат — прикриття для злочину».
— Це була офіційна позиція?
— Це стало неформальним гаслом. І на цій хвилі почалася реальна кампанія. В тому числі — із залученням агентів, «торпед», які провокували адвокатів на передачу грошей, на посередництво, на якісь висловлювання. Ці дії підганяли під статті, шили справи — і створювали статистику. Я знаю, що вказівки «показати результат по боротьбі з корупцією» нерідко виконувались саме за рахунок адвокатів. Бо адвокатура — легка мішень.
— Тобто ідея «адвокат — співучасник» справді існувала?
—Так, і вона досі жива і пожинає свої трагічні плоди . До адвокатів підсилають агентів, провокують на “корупційні” дії, ловлять на фразах-обіцянках. Це виконується по вказівці. Так простіше показати результат боротьби з корупцією — коли у статистиці фігурують “адвокат-хабарник”, “адвокат-змовник”. Це зручно і публічно. І журналісти, на жаль, теж долучаються до цього — підсилюючи дискредитацію професії.
— ЗМІ теж стали частиною цього процесу?
— Абсолютно. Іноді складається враження, що вказівка дискредитувати адвокатуру — централізована. Подивіться: скільки в заголовках «адвокат-хабарник», «адвокат-змовник», «адвокат-фігурант»? Ви бачили колись таке ж саме по слідчих? По прокурорах? Суддях? Ніколи. Хоча справ — вистачає. Але медіа тиснуть саме на адвокатів. Бо адвокатура залишилась єдиною інституцією, яка ще має сміливість казати вголос про порушення Конституції. Усі інші — мовчать. Хтось боїться. Хтось продався. Адвокати — ще тримаються.
— Адвокатура — остання інституція, яка ще чинить спротив?
— Саме так. Адвокати залишилися єдиними хто, як «кістка в горлі»вказує на ті порушення Конституції, що відбуваються в країні. Усі інші — бояться, мовчать або служать системі. Адвокатура ще тримається. Але не вся. І я це кажу з болем. Бо є адвокати за покликанням — і є «особи зі свідоцтвом». Перші — захищають клієнтів до кінця. Другі — зливають їх. Працюють «у схемі». Псують уявлення про професію.
— Але не всі адвокати, так?
— Не всі. І тут я хочу бути жорстким, але чесним. Є адвокати за серцем, а є особи зі свідоцтвом. Перші — це ті, хто ніколи не здасть клієнта, хто стоятиме до останнього. А другі — ті, хто працює «під дахом» правоохоронців, хто «зливає» своїх, хто живе подвійним життям. Ці люди створюють хибне уявлення про професію. Але вони — не адвокатура. Вони — випадкові перехожі в нашій справі.
— Справа адвоката Ольги Панченко – якою була ваша реакція на її затримання?
— Я був в ярості! Одразу були підключені всі члени нашої громадської організації ( і не тільки), а також залучені всі наші можливості, щоб не дати “провернути” цю справу по тихому. Я вдячний колегам, з Комітету Захисту прав Адвокатів Одеської області, які встали на захист. Я вважаю, що саме бурхлива реакція спільноти в соцмережах, а також миттєве втручання колег на місці дало можливість зломити стратегію силових структур. Якщо б не це, Ольга до сих пір була би за ґратами! Як наприклад Адвокат Сергієнко, який провів в СІЗО 9 місяців, за ототожнення його с клієнтом і за небажання розкривати Адвокатську таємницю. Тільки через 8 років він виграв свою справу в ЄСПЛ, Європейський суд визнав , що він утримувався в СІЗО незаконно.
— Чому, на вашу думку, це стає можливим?
— Бо ми всі поодинці. Бо керівні органи адвокатури зайняті внесками, конференціями, місцями. А захистом прав адвокатів маємо займатися самі. І саме тому ми створили Громадську організацію «Захист прав адвокатів України».
— Розкажіть більше про цю ініціативу. Яка її мета?
— Ми не збираємось конфліктувати з органами адвокатського самоврядування. Але ми беремо на себе те, чого вони не роблять. Ми будемо приходити не лише на обшуки, а в найскладніші моменти: коли адвоката затримали, коли йому вручили підозру, коли треба правовий супровід у суді. Ми підписуємо договори і реально захищаємо.
Ми не просто фіксуємо порушення — ми заходимо в справу. Захищаємо адвокатів, проти яких ведеться слідство. Готуємо стратегію, допомагаємо в судах, включаємо медіапідтримку. Бо головне — не мовчати.
— І ви вже працюєте?
— Члени ГО, наразі, ведуть справу Адвоката Сергієнко. А також справу Ольги Панченко. Вона — під нашим захистом. І ми будемо з нею до кінця. Як і з кожним адвокатом, якому справді потрібна допомога. Ми знаємо, як захищати саме адвокатів — не за абстрактним правом, а за конкретними інструкціями і стратегіями, перевіреними у найтяжчих справах за 10 років боротьби.
— Справа Панченко стала резонансною – як ви на неї дивитесь?
— Це була лакмусова бумажка. Це був ще один поворотний момент, який міг стати сталою практикою так само, як і прослуховування офісів адвокатів, так само, як і ототожнення з клієнтом, так само, як і зневага до адвокатської таємниці. Ольга Панченко вела справу свого клієнта, була офіційно допущена до справи, майже рік здійснювала захист, зібрала адвокатське досьє, документи, підготувалась до переходу справи в суд. І саме в цей момент — коли досудове розслідування завершено — слідчі вирішують вибити адвоката з процесу. Раптом — її саму затримують. Без відводу, без застережень, без попереджень. Просто дають їй рік на підготовку — а потім забирають усе: і її, і матеріали, і захист. Це — знищення самої ідеї адвокатури. Їй оголошують підозру в тих же діях, що і її клієнту, затримують, відправляють до ізолятора, а разом з цим — вилучають усе адвокатське досьє. Тобто не розслідують злочин, не шукають істину — просто знищують захист. І залишають клієнта сам на сам із системою. У цей момент новий адвокат уже не зможе нічого змінити — справу завершено і передано до суду. Це — удар не тільки по Ользі, це — ляпас по Адвокатурі як інституції.
Якби не підтримка спільноти — Ольга б досі сиділа. Я вдячний колегам, які піднялись. Але питання: надовго нас вистачить?
— Нам відомо, що декільком адвокатам, які тоді підтримали Ольгу, телефонували й тиснули деякі особи, наполягаючи на припиненні підтримки, видаленні постів тощо. У Вас було щось подібне?
— Так, протягом тих двох діб, поки вирішувалася доля Ольги й тривало протистояння, мені телефонували (прим.ред. – 15-17 квітня 2025, коли адвоката Панченко затримали та обрали міру запобіжного заходу “тримання під вартою баз права внесення застави”). Не буду називати, хто саме — вони самі себе впізнають. Вони намагалися вмовити, а подекуди й тиснути, щоб ми припинили підтримку Ольги. Але ці дзвінки тільки підтвердили, що ми рухаємось у правильному напрямку, і ще більше зміцнили моє переконання: ми повинні дотиснути — і врятуємо Ольгу.
— Яке ваше головне послання до колег, до спільноти?
— Якщо ми не піднімемось — завтра підніматися вже не буде кому. Не мовчіть. Не сподівайтесь, що «пронесе». І якщо ми зараз втратимо адвокатуру — що ми скажемо мобілізованим колегам, які повернуться з фронту? Що поки вони воювали, ми мовчки втратили нашу професію? Я не хочу їм відповідати, що ми все проґавили. А ви? Я — не можу мовчати.
Сьогодні мовчання — це вже не розкіш. Це злочин проти професії. Проти себе. І тому ми діємо.
— Дякуємо з відверту розмову