Але справжній масштаб цієї події стає очевидним, якщо поглянути на одну цифру. Щороку через систему наукового відбору American Behavioral Scientist проходить лише обмежена кількість робіт з усього світу. Йдеться приблизно про сто досліджень, які доходять до публікації в журналі. Тепер уявімо цю цифру в масштабі світової науки: вчені та дослідницькі колективи з різних країн пропонують свої роботи, редактори та експерти відбирають матеріали, і в підсумку на сторінках журналу з’являється лише невелика частина цього наукового потоку. І серед цієї обмеженої кількості досліджень цього року опинилися роботи одразу семи українських вчених. Це стало можливим завдяки міжнародній діяльності українського вченого, професора Олега Мальцева.

Чому публікація саме в American Behavioral Scientist має значення для вчених і що представили в цьому міжнародному випуску українські дослідники, розповімо далі.

Журнал, який читають вчені з усього світу

Щоб зрозуміти, чому публікація в American Behavioral Scientist має важливе значення для вченого, достатньо уявити, як взагалі розвивається сучасна наука. Вона рухається не лише від відкриття до відкриття. Вчені постійно спостерігають один за одним, сперечаються, перевіряють чужі ідеї, шукають нові пояснення та намагаються зрозуміти, які питання стають справді важливими. У цьому процесі є видання, які просто фіксують те, що вже зроблено, а є журнали, за якими наукова спільнота стежить особливо уважно. American Behavioral Scientist належить саме до таких.

Журнал існує з 1957 року. За цей час він став визнаним науковим виданням, що має великий вплив на світову наукову спільноту. Випуски журналу ABS щоразу стають своєрідною картою наукового простору: за нею можна побачити, які теми набирають значення, де виникають нові напрямки досліджень і які питання ще тільки починають формуватися. Про що сьогодні думає світова наука? Які проблеми вважаються справді важливими? Які пояснення вже не задовольняють дослідників? Які теми починають привертати дедалі більше уваги? Відповіді на ці питання значною мірою формуються в рамках міжнародного наукового обміну. І если публікація з’являється в такому виданні, вона отримує можливість бути почутою далеко за межами країни, в якій було проведено дослідження.

Вчені з усього світу читають публікації, використовують результати колег у власній роботі, сперечаються з висновками автора або розвивають його ідею. На цій основі з’являється нове дослідження. Його результати, у свою чергу, стають матеріалом для наступного вченого. Так наукова думка починає рухатися далі, а одна публікація може стати відправною точкою для цілого ланцюжка нових досліджень.

Особливе місце American Behavioral Scientist підтверджується й його позицією в міжнародній системі наукового індексування. Журнал представлений у базі Scopus і належить до категорії Q1. Для нефахівця це поняття може здаватися технічним, однак суть досить проста: наукові журнали в межах кожної предметної галузі ранжуються, і Q1 означає, що видання входить до верхньої чверті журналів своєї категорії за відповідними показниками.

Іншими словами, публікація в журналі категорії Q1 означає потрапляння дослідження в середовище, де наукова конкуренція та вимоги до якості публікацій є особливо високими.

При цьому American Behavioral Scientist є частиною SAGE — одного з найбільших міжнародних академічних видавництв. Для журналу це означає не просто наявність відомого імені на обкладинці. За ним стоїть міжнародна видавнича мережа, професійне наукове редагування, система експертного рецензування та глобальне поширення дослідницьких матеріалів.

Усе це дозволяє по-іншому поглянути на нинішню публікацію восьми українських науковців. Їхні роботи з’явилися не просто на сторінках закордонного наукового журналу. Вони увійшли в міжнародний простір, де дослідження читають, обговорюють, цитують і використовують як основу для подальшої роботи. А отже, йдеться про подію, значення якої виходить далеко за межі української науки: результати українських дослідників стають частиною світової наукової дискусії та отримують можливість брати участь у подальшому розвитку відповідних наукових напрямків.

Свідомість як простір і час

Одними з перших у новому міжнародному спецвипуску, присвяченому темі свідомості, представлені дві спільні роботи професора Олега Мальцева з його ученицями та колегами. Перша написана разом з Іриною Лопатюк, аспіранткою Запорізького національного університету, асоційованим членом Національної академії наук України, членом-кореспондентом Європейської академії наук України та директором Інституту пам’яті. Друга стала результатом співпраці професора Мальцева з Мариною Іллюшею, психодиагностом та експертом у галузі профорієнтації, яка очолює науково-дослідний інститут НДІ МСАС.

Обидві роботи присвячені свідомості, проте пропонують поглянути на неї з двох незвичних боків. Перша досліджує її часову організацію, друга — просторову. І в обох випадках автори пропонують відмовитися від уявлення про час і простір як про щось зовнішнє, у чому просто існує людський досвід.

У спільній роботі Олега Мальцева та Ірини Лопатюк «Часова топологія свідомості: ритм, щільність і фазові переходи в людському досвіді» увага переноситься зі звичного вимірювання часу на те, як свідомість саманадає часу структуру. Годинник може показати, скільки тривала розмова, але він нічого не скаже про те, чому саме цю розмову людина через роки вважатиме однією з найважливіших подій свого життя. Кілька хвилин очікування можуть здаватися нескінченними, а кілька годин роботи над складним завданням — пролетіти непомітно. Хронологічно час однаковий для всіх, проте переживається він абсолютно по-різному. Саме цю різницю автори пропонують зробити самостійним предметом дослідження. Вони вводять поняття «часової топології свідомості» та виділяють п’ять структур, через які, на їхню думку, свідомість організовує час, що переживається: ритм, щільність, резонанс, дрейф і фазовий перехід.

Друга праця, «Просторова архітектура свідомості: центри, межі та поля людського досвіду», написана Олегом Мальцевим спільно з Мариною Іллюшею. Тут дослідницький поворот відбувається в інший бік. Якщо традиційний підхід вивчає те, як людина сприймає навколишній простір, автори ставлять перед собою більш фундаментальне питання: а що, якщо сама свідомість організовує досвід за просторовими принципами? На перший погляд це може здатися абстрактною філософською конструкцією. Однак автори переносять її в сферу цілком впізнаваного людського досвіду. У кожної людини є те, що перебуває в центрі її уваги та системи цінностей, є те, що залишається на периферії, є межі між «своїм» і «чужим», відчуття приналежності або виключеності, власні життєві шляхи та точки, в яких перетинаються різні стосунки, рішення та можливості. Навіть фізично перебуваючи поруч із людиною, можна відчувати величезну психологічну дистанцію. І навпаки, людина може перебувати далеко, але залишатися центральною фігурою у свідомості.

Разом ці дві роботи утворюють особливо цікаву пару. Одна пропонує дослідити архітектуру свідомості в часі, інша — у просторі. Часова модель показує, як досвід набуває ритму, щільності, зв’язності та здатності до трансформації. Просторова модель показує, як досвід набуває центру, меж, напрямків і полів можливостей. При цьому обидві роботи виходять з однієї принципової ідеї: свідомість не можна розглядати лише як пасивного спостерігача того, що відбувається. Вона сама організовує простір і час, у яких людський досвід набуває форми та сенсу.

Ще одна робота в міжнародному випуску об’єднує двох вихованців Олега Мальцева — Ірину Лопатюк та доктора медичних наук, клінічного психолога Леоніда Гудкіна (Мюнхен, Баварія). Дослідження «За межами обчислень: свідомість як геометрична функція» присвячене одному зі складних питань сучасних досліджень свідомості: як людина переходить від знання та обробки інформації до реальної дії. Автори зазначають, що існуючі теорії досить докладно описують пам’ять, сприйняття, прогнозування та прийняття рішень, однак набагато менше уваги приділяють самому переходу, під час якого уявлення про ситуацію перетворюється на дію в реальному світі.

Новаторство підходу, представленого в статті, полягає в тому, що свідомість тут розглядається не як ще один механізм обчислення інформації. Автори пропонують розмежувати обчислювальну та геометричну функції пізнання. Особливо цікавим цей підхід стає там, де доводиться діяти швидше, ніж можна завершити повноцінний аналітичний розрахунок.

Досвідчений хірург, спортсмен, пілот або переговірник не може щоразу спочатку побудувати детальну модель того, що відбувається, а потім почати діяти. Він повинен розпізнати конфігурацію ситуації й зорієнтуватися в ній практично миттєво. Автори пропонують розглядати таку здатність не просто як результат накопичених знань або автоматизації навичок, а як прояв особливої функції свідомості, що пов’язує знання з реальністю.

Від історичної пам’яті до конструювання майбутнього

Наступна група публікацій представляє вже іншу сторону української наукової школи. Тут у центрі уваги опиняються не індивідуальні механізми свідомості, а суспільство, його історична пам’ять, колективні уявлення та здатність бачити можливі варіанти майбутнього. У цих дослідженнях свідомість постає як сила, здатна не лише відображати зміни, що відбуваються, а й впливати на напрям розвитку суспільства.

Першу з цих робіт представляє Володимир Скворець, доцент і завідувач кафедри соціології Запорізького національного університету. Його дослідження «Соціальна реальність і суспільна свідомість в історичному розвитку українського суспільства» порушує питання, яке на перший погляд здається очевидним: як зміни в житті суспільства впливають на те, як це суспільство думає про саме себе? Однак автор пропонує розглядати цей зв’язок не як односторонній процес. Суспільна свідомість, згідно з його підходом, не просто відображає те, що відбувається, а здатна ставати самостійною історичною силою.

Скворець простежує цей взаємозв’язок протягом ключових етапів української історії, від формування Київської Русі та становлення етнічної ідентичності до піднесення козацтва та появи Гетьманщини. Новизна підходу полягає в тому, що політичні, соціальні та інституційні зміни розглядаються одночасно зі змінами в колективній свідомості. Наприклад, поява козаків постає не лише як політичне чи військове явище. Автор показує, як група, що спочатку перебувала на периферії існуючого ладу, поступово перетворювалася на самостійний соціальний і політичний суб’єкт, а разом із цим змінювалися колективні уявлення про свободу, приналежність, владу та державність.

Зовсім інше, але логічне продовження цієї лінії питання ставлять професор, академік Європейської академії наук України та Української академії наук, Максим Лепський у співавторстві з Наталією Лепською та Ігорем Кудіновим. Їхня спільна праця називається «Сценарійне мислення як процес формування орієнтованого на майбутнє світогляду».

Автори починають зі звичного поняття сценарію, але пропонують поглянути на нього набагато ширше. Сценарій у їхньому трактуванні — це не просто опис того, що може статися. Сценарій стає способом мислення, який дозволяє людині або цілій організації працювати з невизначеністю, розглядати кілька можливих напрямків розвитку та заздалегідь перевіряти наслідки рішень.

Зрештою автори пропонують говорити вже не лише про сценарне мислення, а про «сценарний світогляд» — цілісну систему уявлень, у якій майбутнє сприймається не як одна заздалегідь визначена лінія, а як простір можливостей.

Саме цей перехід від техніки до світогляду є головним новаторським акцентом дослідження. Автори об’єднують в одній моделі раціональний аналіз, уяву, інтуїцію, культурні символи, цінності та колективне обговорення майбутнього. Сценарій у такому розумінні допомагає не вгадати єдиний варіант майбутнього, а навчитися бачити кілька можливих світів і розуміти, які рішення можуть наблизити або віддалити кожен із них. Тому сценарне мислення набуває одразу кількох функцій: допомагає орієнтуватися у складній ситуації, координувати колективне розуміння того, що відбувається, та перевіряти можливі рішення з точки зору їхніх наслідків.

Таким чином, ці дві праці об’єднує одна важлива думка. Перша показує, як колективна свідомість здатна впливати на історичний розвиток суспільства, друга досліджує, як свідоме формування уявлень про можливе майбутнє може впливати на рішення, що приймаються вже сьогодні. В обох випадках йдеться про свідомість як про активну силу, що бере участь у створенні соціальної реальності.

Людина, яка відкриває світові українську науку

П’ять досліджень, що увійшли до міжнародного випуску American Behavioral Scientist, дають змогу побачити справжнє інтелектуальне багатство української науки. Тут є пошук нових способів зрозуміти будову свідомості, дослідження пам’яті та людського досвіду, осмислення історичного розвитку суспільства та колективної свідомості, розробка підходів до прогнозування майбутнього. Перед світовою науковою спільнотою постає цілий спектр ідей, у яких поєднуються глибока теоретична робота, міждисциплінарний погляд та прагнення знайти практичне застосування знанням.

Можливість представити це наукове багатство міжнародній аудиторії стала результатом багаторічної роботи Олега Мальцева із зарубіжними дослідниками та науковими організаціями. Понад десять років він послідовно налагоджує міжнародні наукові зв’язки, залучає українських вчених до спільних досліджень і допомагає їхнім роботам виходити на майданчики світової наукової спільноти.

Професор Олег Мальцев — чи не єдиний український вчений, який протягом понад десяти років незмінно представляє українську науку на міжнародній арені. За цим стоїть не поодинока конференція чи вдалий міжнародний проєкт, а послідовна наукова діяльність, яка триває рік за роком і здійснюється без державної підтримки.

Для Олега Мальцева міжнародне представництво української науки стало частиною професійного обов’язку вченого. Його завдання полягає в тому, щоб відкривати світові двері в українську науку, створювати умови для міжнародного наукового діалогу та демонструвати потенціал прикладних знань, сформованих українськими дослідниками.

Така робота особливо важлива для науки, яка розвивається завдяки постійному обміну ідеями між країнами та дослідницькими школами. Наукові традиції набувають нового розвитку, коли стикаються з іншими підходами, вступають у дискусію та стають основою для спільних пошуків. Саме такий міжнародний діалог професор і завідувач кафедри кримінального правосуддя в Університеті Лонг-Айленда Гарві Кушнер вважає важливою умовою подальшого розвитку досліджень свідомості.

У передмові до спеціального випуску він пише, що американські дослідження свідомості можуть набути нових вимірів завдяки самобутнім інтелектуальним традиціям та стабільній науковій діяльності українських вчених. За його словами, східноєвропейська наукова традиція здатна поєднувати емпіричне дослідження з феноменологічним підходом і тим самим пропонувати більш цілісну перспективу розуміння свідомості.