Бо проблема тут не в одному конфлікті на вулиці. Проблема — у накопиченій напрузі.

Ветеранська спільнота Одеси відреагувала жорстко і без дипломатії. Звучить ключова теза: подібні ситуації перестають сприйматися як поодинокі. Їх описують як системний патерн — із перевищенням повноважень, силовим сценарієм там, де він не є необхідним, і відсутністю базової комунікації з людьми.

Окрема і дуже чутлива лінія — це те, хто саме бере участь у таких діях. За словами самих ветеранів, серед представників ТЦК, які проводять подібні затримання, нерідко немає людей із бойовим досвідом. І саме це викликає найбільший внутрішній конфлікт: коли люди, які пройшли війну, стикаються з жорсткими діями з боку тих, хто цієї війни не бачив.

Це не юридичний аргумент — це питання сприйняття справедливості. А в умовах війни воно важить не менше, ніж формальні повноваження.

На цьому тлі ветерани фактично заявляють про новий етап — спробу взяти ситуацію під громадський контроль. Йдеться не про протистояння як таке, а про присутність: фіксацію дій, публічність, спробу не допустити сценаріїв, які вже викликають суспільний резонанс. І це показовий момент. Бо коли довіра до інституції починає знижуватися, з’являється запит на паралельний контроль.

Інша деталь, яку дедалі частіше озвучують, — це використання балаклав. У місті, далеко від лінії фронту, це сприймається не як елемент безпеки, а як спосіб уникнути відповідальності. Ветерани прямо говорять: якщо йдеться про роботу з цивільними, обличчя мають бути відкритими.

Цей інцидент навряд чи стане останнім у подібному ряді. Але він чітко показує зміну тону. Якщо раніше такі історії існували в межах локальних конфліктів, то зараз вони формують ширший наратив — про довіру, межі повноважень і правила взаємодії між державою та людьми.

І найважливіше тут навіть не те, що сталося в конкретній точці Одеси. А те, що після цього з’являється нова реальність: ветерани, які ще вчора були частиною системи оборони, сьогодні все частіше виступають як окремий суб’єкт контролю.

Це сигнал. І його вже неможливо ігнорувати.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець публічно повідомив про зростання кількості звернень громадян щодо порушень з боку окремих працівників територіальних центрів комплектування. Йдеться, зокрема, про незаконні затримання без участі поліції, перешкоджання доступу адвокатів, застосування фізичної сили, обмеження свободи пересування та ігнорування медичних процедур.

За словами омбудсмена, ці випадки не є поодинокими й потребують чіткої правової оцінки та належного реагування з боку правоохоронних органів. Він також наголошує на важливості публічності як інструменту захисту прав людини та притягнення винних до відповідальності.

Окрему увагу Дмитро Лубінець звертав на неприпустимість ситуацій, коли працівники ТЦК приховують обличчя, зокрема використовують балаклави. За його словами, це унеможливлює ідентифікацію осіб, які застосовують силу або допускають порушення, і саме по собі є порушенням прав людини.

Водночас уже є конкретні кримінальні провадження, у межах яких правоохоронні органи затримували та повідомляли про підозру працівникам ТЦК у різних регіонах України — зокрема за незаконне позбавлення волі, побиття, знущання та дії, що призвели до тяжких наслідків, включно зі смертю людини. Ці випадки свідчать, що мова йде не про окремі ексцеси, а про повторювану практику, яка потребує системної правової відповіді.Важливо також усвідомлювати: кількість відомих справ — це лише та частина, яка дійшла до публічного простору. Скільки порушень не було зафіксовано, скільки людей не звернулися зі скаргами через страх, тиск або недовіру до механізмів захисту, — залишається відкритим питанням.

Саме тому принципово важливо не ховатися за абстрактними формулюваннями. Репресії не здійснює безособова «держава». Їх здійснюють конкретні люди — з конкретними повноваженнями, рішеннями та прізвищами.

І поки відповідальність не персоналізована, поки не названі імена виконавців і тих, хто їх покриває або не реагує, — правосуддя залишається формальним, а права людини вразливими.

Слідчі поліції спільно з працівниками СБУ в Одеській області встановили, що провідний спеціаліст відділення обліку мобілізаційної роботи вимагав хабар від військовозобов’язаного. За 25 000 гривень він обіцяв посприяти зняттю чоловіка з бази «Розшук», а також забезпечити безперешкодне проходження військово-лікарської комісії та визнання його непридатним до служби.

Передача грошей відбувалася кількома частинами. Після отримання повної суми підозрюваного затримали відповідно до статті 208 Кримінального процесуального кодексу України.Фігуранту повідомлено про підозру за частиною 3 статті 369-2 Кримінального кодексу України. Йому загрожує до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Наразі вирішується питання про обрання запобіжного заходу. Слідство триває під наглядом Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Гроші, які двічі передавав клієнт, забирав підлеглий порушника. Посадовця військкомату затримали після того, як він отримав другу частину оплати: дві тисячі доларів. Гроші в нього вилучили в якості речових доказів.

Затриманому повідомили про підозру в одержанні посадовцем хабара за вчинення дії з використанням службового становища в інтересах того, хто надав гроші (частина третя статті 368 Кримінального кодексу України).

На рішення суду підозрюваний чекатиме, перебуваючи під вартою, але може вийти на волю, якщо внесе мільйон 211 тисяч 200 гривень застави. Слідство триває. Правоохоронці встановлюють усі обставини злочину.