Як зазначив адвокат Олександр Бабіков: “Німецький журналіст Сергій Енгельманн, провина якого, на нашу думку, полягала лише в тому, що він виступив на захист Олега та інших колег, буде на свободі. Це результат успішної та злагодженої роботи нашої команди, всіх адвокатів, задіяних у справі.”

Однак щоб повністю зрозуміти значущість цієї події, варто повернутися до витоків справи і розібратися, як вона розвивалася від моменту затримання до рішення апеляційного суду.

Як це було?

Усе почалося 14 жовтня 2024 року, коли Енгельманна затримали українські прикордонні служби в момент, коли він прямував з України до своєї сім’ї в Кельн.

До цього часу Сергій уже кілька років тісно пов’язував свою професійну діяльність з Україною, проте постійно в Україні не проживав. Ситуація кардинально змінилася у вересні 2024 року, коли було заарештовано Олега Мальцева. Сергій Енгельманн на власні очі спостерігав за подіями, що розгорталися, і, будучи журналістом, не міг залишатися осторонь. Він всіляко сприяв тому, щоб міжнародна громадськість дізналася про фабрикацію кримінальної справи проти вченого в Україні. У підсумку, арешт Сергія за тією ж статтею, що й в Олега Мальцева (ст. 260 ККУ, частина 1 “Створення не передбачених законом воєнізованих формувань”), стався лише за чотири дні після публікації його журналістського розслідування під заголовком “Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева?”, у якому він критично проаналізував обставини кримінального переслідування українського вченого, розкриваючи можливі мотиви й нестиковки в обвинуваченнях.

Як в Україні судять іноземця, якого не можна судити

Міжнародні правозахисники, які спостерігають за ситуацією навколо справи Олега Мальцева, звертають особливу увагу, зокрема, на правомірність арешту і утримання під вартою протягом цілого року громадянина ЄС. Оскільки цей випадок засвідчив, як легко в країні можуть порушуватися базові засади прав людини і як будь-хто, а надто іноземець, ризикує опинитися заручником необґрунтованих звинувачень і тиску з боку окремих представників правоохоронної системи.

Окремий аналіз матеріалів справи Сергія Енгельманна також оголює проблеми, які ставлять під сумнів саму можливість справедливого судового розгляду для іноземного громадянина в українських судах.

І перша, найбільш очевидна проблема пов’язана з мовним бар’єром. Незважаючи на те, що Енгельманн не володіє українською мовою, всі процесуальні документи, включно з обвинувальним актом і повідомленням про підозру, були вручені йому виключно українською. Захисту знадобилося майже сім місяців з моменту затримання, щоб домогтися перекладу процесуального документа німецькою мовою.

Але навіть коли переклад було нарешті надано, виникла нова проблема. Якість роботи призначеного перекладача та рівень володіння німецькою мовою були незадовільними. З ініціативи адвоката Олександра Бабікова матеріали справи, включно з перекладеними процесуальними документами, було передано до німецького посольства в Києві. Результати аналізу цих матеріалів викликали у дипломатів настільки серйозні побоювання щодо дотримання базових прав громадянина Німеччини на території України, що 15 травня 2025 року Посольство Федеративної Республіки Німеччина надіслало офіційну ноту протесту до Міністерства закордонних справ України.

Суть дипломатичного демаршу полягала не лише у вказуванні на грубі помилки перекладу, а й у вимозі до української сторони забезпечити участь професійних усних і письмових перекладачів відповідно до мінімальних стандартів Ради Європи. Фактично йшлося про порушення міжнародних зобов’язань України у сфері захисту прав іноземних громадян, насамперед у контексті Європейської конвенції про права людини.

Однак мовні проблеми виявилися лише вершиною айсберга. Детальний аналіз обвинувального акта виявив вражаючий факт: у документі не вказано жодної конкретної протиправної дії, нібито скоєної Енгельманном на території України, і не названо потерпілих від таких передбачуваних дій. Обвинувачення має абстрактний характер: ніде не вказано, які саме дії журналіст вчинив з метою організації незаконного воєнізованого формування і які дії він вчинив як його учасник. Відсутні описи конкретного збитку, постраждалих осіб, матеріальних чи інших наслідків інкримінованих діянь.

19 травня 2025 року в суді прозвучав ключовий аргумент захисту, який загалом ставить під сумнів саму юрисдикцію України щодо Енгельманна. Як пояснив адвокат Бабіков, в обвинуваченні йдеться про те, що “злочин”, за версією слідства, було скоєно в період з 20 квітня по 5 травня 2022 року. Однак документи, додані до клопотання захисту, показують, що в цей час Енгельманн перебував у Німеччині та Хорватії, а не в Україні. Згідно з офіційними даними Державної прикордонної служби України, він покинув країну 20 лютого 2022 року і повернувся лише 14 травня 2022 року. Це означає, що на момент вчинення інкримінованих йому дій журналіст фізично перебував за межами України і не міг вчинити будь-які дії на її території або в межах її юрисдикції….

А чи є в інших учасників цієї скандальної справи реальний шанс на справедливий розгляд?

Шанс на справедливість

Незважаючи на масштаб виявлених порушень, шанс на справедливість існує. Ба більше, сторона захисту активно працює не тільки над усуненням наслідків процесуальних порушень, а й над тим, щоб конкретні особи понесли відповідальність за це правове свавілля. У кожного порушення є ім’я, і одне з таких імен – прокурор Руслан Войтов, чиї дії, на думку адвокатів, підпадають під статтю 374 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання за порушення права на захист. На тлі виявлених порушень захист звернувся до Офісу генерального прокурора України та ДБР з офіційною заявою про вчинення злочину Войтовим, вимагаючи розслідування та притягнення до відповідальності. Однак Офіс Генерального прокурора відмовився як від проведення службової перевірки, так і від реєстрації кримінального провадження щодо свого співробітника. Цю відмову було оскаржено в судовому порядку, і розгляд триває.

Водночас, задіяння міжнародних правових механізмів приносить повільні, але відчутні результати, зміцнюючи позиції інших фігурантів цієї справи. Доповіді в ООН з прав людини, публікація звіту в ОБСЄ, приватні ініціативи академічних міжнародних академічних спільнот та інші процедури з оприлюднення порушень поступово впливають на ситуацію. Не можуть же вічно окремі представники правоохоронної та судової систем ігнорувати думку міжнародних партнерів України? Коментуючи звільнення Сергія Енгельманна, адвокат Олександр Бабіков зазначив:

“Апеляційний суд дослухався до наших доводів щодо порушення права на захист, порушень Європейської конвенції, ігнорування судом першої інстанції доводів у частині юрисдикції та інших порушень. Прокурори мали блідий і непереконливий вигляд. Було складно, але скрупульозна та професійна праця команди дали результат. Рухаємося далі. До перемоги і звільнення інших підзахисних, зі спростуванням надуманих звинувачень.”

Таким чином, звільнення німецького журналіста під заставу стало вже третьою великою перемогою у справі Олега Мальцева, демонструючи, як послідовні зусилля можуть підривати фундамент сфабрикованих звинувачень. Нагадаємо, що 25 квітня 2025 року спільними зусиллями адвокатського співтовариства сторона захисту домоглася звільнення адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована за тією самою статтею, що і її клієнт Олег Мальцев. Потім, 14 жовтня 2025 року, захисту вдалося домогтися скасування обвинувального вироку щодо громадянки Киргизстану Каникей Т., нібито “зізнання провини” якої використовували як ключовий доказ провини вченого Олега Мальцева і його колег. Це рішення фактично зруйнувало ключовий елемент обвинувачення, побудований на недостовірних свідченнях і порушенні принципу змагальності сторін. Тепер до цих перемог додалося звільнення німецького журналіста.

Редакція газети “Суспільний Прибій” вітає команду адвокатів з новою перемогою та висловлює надію на якнайшвидше звільнення вченого Олега Мальцева та його колег.

Подробиці самого засідання будуть опубліковані пізніше.

Суддя Осіїк: ігнорування медичних протипоказань і сумнівні експертизи

Особливу критику в доповіді отримав суддя Приморського районного суду Одеси Дмитро Осіїк, який 13 вересня 2024 року призначив доктору Мальцеву утримання під вартою без можливості застави, незважаючи на серйозні медичні протипоказання. Згідно з документом, суд проігнорував офіційні медичні висновки про бронхіальну астму, цукровий діабет і обструктивне апное сну у підозрюваного.

Ще більш тривожним є те, що рішення ґрунтувалося на записці лікаря швидкої допомоги Єлизавети Чурилової про “придатність” до утримання в СІЗО. Пізніше Одеська міська клінічна лікарня №1 підтвердила, що лікар Чурилова не була уповноважена видавати подібні висновки, що робить документ юридично нікчемним. Захист кваліфікує це як дію “ultra vires” — поза межами повноважень.

“Питання придатності до утримання під вартою вимагає міждисциплінарної медичної експертизи, а не опори на окрему записку лікаря швидкої допомоги”, — підкреслюється в доповіді.

Суддя Кривохижа: нездатність пояснити звинувачення та грубі процесуальні порушення

Дії судді Юрія Кривохижі з того ж Приморського районного суду названі в доповіді “грубими порушеннями КПК і нехтуванням Кримінальним кодексом України”. Особливо кричущим став епізод 28 вересня 2025 року, коли після оголошення обвинувального акта суддя не зміг пояснити обвинуваченій молодій вченій, директору НДІ Судьбоаналізу Марині Ільюші, що саме, коли і за яких обставин вона нібито скоїла. Відеофрагмент цього засідання набрав понад 150 000 переглядів у соціальних мережах і викликав негативну реакцію громадськості на адресу судді.

6 жовтня 2025 року Кривохижа продовжив засідання у справі громадянина Німеччини Сергія Енгельманна без адвоката Олександра Бабікова через технічну несправність, що прямо порушує КПК, який вимагає обов’язкової участі захисника для іноземців, які не володіють державною мовою. Крім того, суддя проігнорував аргументи про непідсудність Енгельманна. 19 березня 2025 року адвокат Бабіков подав детальне клопотання, доводячи, що українські суди не мають права судити його підзахисного. Обвинувачення стверджувало, що Енгельманн нібито скоїв злочин у період з 20 квітня по 5 травня 2022 року. Однак дані Державної прикордонної служби незаперечно свідчать: у цей період він перебував за межами країни, виїхавши 20 лютого і повернувшись 14 травня.

Правозахисники вказують на природу проблеми в цілому:

“Проблема української судової системи полягає не стільки в корупції, скільки в нездатності українських суддів йти проти волі СБУ”.

А дії судді Кривохижі, згідно з доповіддю, демонструють ігнорування принципу законності, пропорційності та незалежності суду, а також доводять використання «адміністративного ресурсу» у справі Олега Мальцева.

Апеляційні судді Кравець, Артеменко та Журавльов: системна обструкція правосуддя

Правозахисники також приділяють увагу апеляційному процесу та діям суддів Юліана Кравця, Ігоря Артеменка (голова суду) та Олександра Журавльова. Доповідь звинувачує їх у навмисній обструкції розгляду апеляцій. Після продовження запобіжного заходу наприкінці травня 2025 року апеляція відкладалася в червні та липні тричі під приводами повітряних тривог і технічних проблем із відеозв’язком, хоча умови нібито були доступні. Це призвело до того, що апеляція не була розглянута вчасно, що дозволило суду першої інстанції продовжити арешт наприкінці липня. Захист бачить в цьому навмисну обструкцію, пов’язану з небажанням конфліктувати з СБУ, особливо на тлі арешту адвоката Ольги Панченко в квітні 2025 року. Панченко, звинувачена за аналогічними статтями, була звільнена під заставу через 10 днів, тоді як інші фігуранти до цього дня залишаються під вартою вже більше року. Такі диспропорції, як зазначає HRWF, важко поєднати з принципами необхідності та пропорційності за ЄКПЛ, і вони ризикують створити враження, що судові рішення залежать не від закону, а від зовнішніх чинників, підриваючи довіру міжнародних партнерів.

Міжнародні стандарти проти українських реалій

У висновках HRWF підкреслюється, що справа Олега Мальцева ілюструє невідповідність української судової практики європейським стандартам: тривале утримання під вартою без достатніх підстав, ігнорування незалежних експертиз (наприклад, лінгвістичного аналізу, що спростовує звинувачення) і затримки в апеляціях. Правозахисники підкреслюють, що практика Європейського суду з прав людини встановлює: утримання під вартою до суду є винятковим заходом, а з плином часу діє презумпція на користь звільнення.

“Сукупний ефект тривалого утримання під вартою без застави, опори на спірні експертні висновки, оскаржуваних оцінок придатності до утримання під вартою і затримок слухань в апеляції важко поєднати з вимогами статті 5 ЄКПЛ”, — констатується в документі.

Італійська експертка з прав людини та колишня співробітниця Human Rights Watch Анна Сассу, цитована у доповіді, попереджає:

“Утримання доктора Олега Мальцева під вартою більше року без права на заставу — це каральний, а не запобіжний захід. Нехтуючи незалежними експертними висновками та не беручи до уваги ознаки прокурорської корупції, судді ризикують стати в один ряд з політично мотивованими переслідуваннями. Такі рішення кидають тінь на їхню кар’єру — Страсбург цього не забуде”.

“Судова практика та поведінка суддів повинні бути приведені у повну відповідність з європейськими стандартами”

Від імені HRWF, яка має постійну акредитацію в ОБСЄ, до Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) було передано доповідь із зверненням до 57 держав-учасниць обговорити ситуацію навколо справи українського вченого Олега Мальцева та вжити конкретних заходів. Доповідь HRWF, посилаючись на звіти Держдепу США за 2024 рік і практику ЄСПЛ (наприклад, справа Buzadji v. Moldova), вказує, що індивідуальні рішення суддів Осійка, Кривохижи, Кравця, Артеменка і Журавльова можуть визначити, як світ буде дивитися на українську юстицію в цілому. В умовах, коли Україна бореться за європейську інтеграцію, такі приклади підривають довіру, посилюючи критику у звітах Єврокомісії та ООН.

Сама доповідь завершується категоричною вимогою:

“Якщо Україна серйозно ставиться до вступу в ЄС, судова практика і поведінка суддів повинні бути приведені у чітку відповідність з європейськими стандартами і ЄКПЛ — неупереджене розгляд, послідовне застосування КПК, ефективні засоби правового захисту при порушеннях прав і реальна відповідальність за відступ від закону”.

Повний текст доповіді доступний за посиланням, а також на сайті Європейської академії наук України.

Випадковість чи закономірність?

Спостерігачі за справою давно помітили очевидну закономірність у діях прокурора Войтова. Як тільки виникає найменша перевага на користь сторони захисту, сторона обвинувачення негайно прагне підірвати позиції захисту і вплинути на громадську думку через медіа. Тактика проста. До зали суду приводять “лояльних” журналістів, які, не поставивши жодного питання захисту, черпають інформацію з сумнівних джерел періоду первинних атак і публікують матеріали, далекі від того, що обговорювалося на засіданні.

У підсумку на сьогоднішній день сформувалася певна хронологія подій, яка, на думку спостерігачів, може вказувати на організований і спланований характер цих дій:

Серпень-вересень 2024 року: Період затримання Олега Мальцева супроводжували понад 300 публікацій, які поливали вченого брудом. Про те, що вченого заарештували після реанімації в стані, коли він не міг самостійно пересуватися, ніхто не написав. Під час “інформаційної істерії” про презумпцію просто забули: ще до передачі справи до суду медіа вже винесли вирок. Незамазані фотографії з’явилися в мережі менше ніж через годину після затримання вченого, що вказує на цілеспрямований витік інформації з боку обвинувачення.

28 січня 2025 року: Напередодні передачі матеріалів до суду розпочалася масова атака на головного захисника – Ольгу Панченко. Кампанія дискредитації завершилася погрозами фізичної розправи та оприлюдненням домашньої адреси адвоката.

15 квітня 2025 року: після арешту Панченко, журналістка Оксана Піднебесна, яка відкрито демонструє особисту неприязнь до Панченко і називає її “адвокатом диявола”, опублікувала в мережі Інтернет домашню адресу адвоката Ольги Панченко. Це явна особиста помста Піднебесної адвокату Панченко за справу 9-річної давності, де Панченко захищала громадянина України, обвинуваченого в замаху на вбивство, а журналістка Піднебесна відкрито грала на боці потерпілого. Незважаючи на масову брудну медіакампанію проти Панченко, їй вдалося зменшити термін ув’язнення для свого підзахисного з 14 років позбавлення волі до 8 років.

Квітень 2025 року: через кілька днів та ж журналістка Піднебесна почала розпалювати агресію на адресу адвокатів, які прийшли підтримати заарештовану колегу: на своїй сторінці у Facebook у коментарях вона публікувала фото адвокатів із закликами ідентифікувати їх. Образи сипалися не тільки на адресу Ради адвокатів Одеської області, дісталося також і керівнику відомої ГО “Захист прав адвокатів” київському адвокату Володимиру Клочкову, який одним з перших виступив на захист адвоката Панченко і показав свою принципову позицію в її справі. Також разом з Піднебесною поливала брудом адвокатів одіозна одеська активістка, яка не соромилася у виразах, називаючи адвокатів, які підтримують Панченко, “деградантами в краватках” і “агентами Кремля”.

4 червня 2025 року: прокурор Войтов особисто привів до зали суду журналістку Олену Ч., яка представилася як “вільна слухачка” (прим. подібне приховування професійного статусу є грубим порушенням процедури). Згідно із законом, за присутності журналіста на засіданні суд зобов’язаний винести це питання на обговорення всіх учасників процесу, вислухати думки сторін і винести окреме протокольне рішення. Нічого з цього зроблено не було. Після закінчення слухання “вільна слухачка”, згадавши, що вона журналістка, виконала свій “журналістський обов’язок” і випустила матеріал, на основі ранніх публікацій з великою кількістю брехні та перекручуванням фактів. Жодного питання “незалежний журналіст” стороні захисту так і не поставила.

26 серпня 2025 року: після того як адвокат Ольга Панченко оголосила про те, що захисники у справі Олега Мальцева прийняли рішення почати представляти громадськості докази невинності вченого, в мережі спалахнула хвиля дискредитації. Наклеп торкнувся не тільки Панченко, але і Ради адвокатів Одеської області. Гучними заголовками на кшталт “Рада адвокатів Одеської області стала на захист адвоката Панченко, підозрюваної у співпраці з ворогом” сторона обвинувачення намагалася змусити замовкнути адвокатів. Згідно з інформацією з наших джерел, замовником цього цькування виступив особисто прокурор Руслан Войтов.

6 жовтня 2025 року: на засіданні, де розглядалося продовження запобіжного заходу для німецького журналіста Сергія Енгельманна, заарештованого у справі Олега Мальцева, до суду з’явилися три журналістки Укрінформу і та сама Оксана Піднебесна. Останню суддя Юрій Кривохижа попросив залишити залу, оскільки вона є свідком у справі і згідно із законом не може бути присутньою на слуханні. Решта журналісток були присутні половину слухання і пішли. Спостерігачі висловили сподівання, що українські журналістки прийшли висловити жест професійної солідарності з німецьким колегою, з приводу арешту якого МЗС Німеччини раніше надсилало ноту протесту. Однак контекст попередніх місяців свідчить про інше.

Хто такий прокурор Руслан Войтов?

У справі вченого Олега Мальцева обвинувачем виступає прокурор Руслан Войтов, який у 2024 році потрапив до списку прокурорів з фіктивною інвалідністю. Тоді стало відомо, що в Одеській області 58 співробітників прокуратури оформили інвалідність різних груп. На їхні пенсії держава донині щорічно витрачає 14,5 млн грн. Сам прокурор Войтов, згідно з річними деклараціями, вже отримав близько 800 тис. гривень у вигляді пенсійних виплат з державного бюджету. Примітно, що на підставі опублікованого списку, у прокурора Руслана Войтова друга група інвалідності по зору. Згідно з медичними висновками, ця категорія надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Однак, приїжджаючи до суду на незадекларованому BMW Х3 і не використовуючи окулярів, Войтов всім своїм виглядом демонструє вигляд людини, позбавленої будь-яких обмежень здоров’я та життєдіяльності.

Наші джерела в правоохоронних органах повідомили, що саме за потрапляння в цей скандальний список Войтов був відправлений “у заслання” до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональними органами безпеки (серед прокурорських існує негласна думка, що до цього відділу переводять за “провини” на службі).

При цьому досі не зрозуміло, як на державній службі залишається людина, найближчий родич якої в 2015 році втік до Росії від українського правосуддя, а з початку повномасштабної війни і зовсім відмовився від українського громадянства. Нагадаємо, мова йде про рідного дядька прокурора – Сергія Миколайовича Марченка, який зробив кар’єру в українській судовій системі. Марченко з 2004 по 2010 роки очолював Теплодарський міський суд Одеської області. У жовтні 2010 року в його будинку були проведені обшуки в рамках розслідування отримання хабара в розмірі 5500 доларів за “призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”. Вирок у справі №1403/1645/12 було ухвалено 11 листопада 2013 року. Дядько Руслана Войтова був визнаний винним за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) і засуджений до “п’яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на три роки та з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна”.

Однак вирок суду правоохоронним органам виконати так і не вдалося, оскільки Сергій Марченко втік до рф. У 2015 році його було оголошено в розшук, проте цей крок не дав жодного результату. Детальніше про це ми писали в статті “Сприяння прокурора Руслана Войтова в отриманні російського громадянства для українця”. Цікаво, що двоюрідні брат і сестра Руслана Войтова — Діана та Микола Марченко також відмовилися від українського громадянства і є громадянами рф та проживають у москві. Інша родичка, тітка Руслана Войтова — Марина Терещенко, яка на даний момент проживає в барнаулі, також не має українського громадянства.

З якої причини прокурор Руслан Войтов досі перебуває на державній службі і чиїм інтересам він служить, досі залишається загадкою.

***

Сьогодні все більше спостерігачів задаються резонними питаннями: якщо у звинувачення є реальні докази провини Мальцева і його колег, чому процес затягується? Чому суддя Юрій Кривохижа не може чітко відповісти на питання директора науково-дослідного інституту МСАС Марини Ільюші (яка також була затримана і перебуває в СІЗО вже більше року) про те, в скоєнні яких саме дій її звинувачують? І, нарешті, чому прокурор Войтов так відчайдушно затягує момент переходу до розгляду доказів?

На ці питання поки що немає однозначної відповіді, але ми можемо припустити, що “процесуальні диверсії” відбуваються через відсутність доказів у справі. Як зазначила міжнародний консультант і фахівець з верховенства права та гуманітарних питань для Місії ООН Анна Сассу, утримання Олега Мальцева та його колег під вартою більше року без права на заставу є каральною мірою, а не попереджувальною.

Також цікавим є той факт, що після численних доказових публікацій редакції нашої газети про систематичну корупцію прокурора Руслана Войтова, останній раптово “захворів” і на засідання не з’являвся. При цьому, відразу ж після “одужання” прокурор Войтов прийшов до суду в супроводі 3 журналістів і прокурора Михайла Ульянова, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Невже прийшов, так би мовити, підтримати колегу по ідейній боротьбі за гектари землі в Одеській області?

Від редакції: газета Суспільний прибій виступає за гласність і відкритість. Ми готові надати можливість висловитися всім сторонам цієї справи.