Картина вимальовується апокаліптична. Але варто лише трохи подряпати цей лакований фасад звинувачення, як з-під нього починає лізти брудна, банальна кримінальна справа. Тільки на боці зловмисників тут виступають не бритоголові хлопці з битами, а люди з державними посвідченнями в кишенях.

Згідно з матеріалами справи, інформацію про ОБП «контррозвідник за Фрейдом» отримав від головного свідка звинувачення. А це саме розповіла громадянка Киргизії?

«ОБП створено для захисту Мальцева та його людей»

Кілька днів тому в нашу редакцію анонімно надіслали відео допиту цього головного свідка. І коли ти дивишся ці кадри, виникає тільки одне питання: прокурори взагалі слухають, що їм кажуть, чи в їхніх вухах тільки шелест зелених купюр?

Питання: ОБП – це що таке?

Відповідь: Я щойно сказала. Це Оперативно-бойовий підрозділ.

Відповідь: Я щойно відповіла на це питання. Для забезпечення безпеки Мальцева і його людей під час війни і після війни. Я написала, що я теж хочу бути в цій групі. Я написала безпосередньо Мальцеву, а не Слободянюку. Він додав мене до групи. Потім почалися наради протягом двох тижнів по Zoom. На нарадах пояснювалася структура ОБП, що хто робить, чому це важливо.

Вслухайтеся в ці слова. Ви десь чуєте про захоплення влади в місті? Ми теж цього не чуємо.

Більше того, «змовники» проводять організаційні наради… по Zoom. Ви можете собі уявити таємну воєнізовану хунту, яка готує збройний переворот, обговорюючи його в корпоративному месенджері? Це навіть не смішно.

Що ж знали силовики спочатку?

ДВКР знав все з самого початку. За кілька місяців до того, як до будинку Олега Мальцева і квартири його співробітників увірвалися люди з автоматами, оперативники мали вичерпну картину.

1. Вони знали мету: Ніякого захоплення влади немає. Є група людей, яка організувала самооборону в умовах воєнного часу, щоб захистити свої життя і бізнес.
2. Вони знали економіку: Фінансовим забезпеченням цього проекту займалися конкретні люди — Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко.
3. Вони знали головне — про зброю: Стволи, які пізніше з такою помпою вилучали під спалахи фотоапаратів, були абсолютно легальними. Оформленими через офіційну дозвільну систему МВС. З номерами і документами. Ніхто не захоплює владу в місті з легальними мисливськими карабінами, зареєстрованими на власні паспорти.

Але вони все одно проводять арешти, кидають Мальцева і його людей в камери. Чому? Де логіка?

«Just бізнес, нічого особистого»

Логіка є, і вона бездоганна у своїй цинічній простоті. Це логіка ринку. Вони йдуть на це, тому що замовлення вже прийнято. Тому що це не контррозвідувальна операція, а банальний комерційний підряд з усунення бізнес-конкурента і захоплення активів. Гроші за цю справу не просто взяті — вони, швидше за все, вже давно розсовані по кишенях і пущені в оборот. Повертати їх замовнику не прийнято, та й не хочеться.

Друга причина — кар’єрна пастка, в яку силовики загнали себе самі. Генералам у високі київські кабінети вже надійшли бравурні рапорти про «операцію століття». Знешкоджено «небезпечну мережу ГРУ»! На офіцерські плечі вже впали нові зірочки, в особисті справи вписані подяки, отримані премії та преференції.

Зробити крок назад зараз — означає зізнатися у грандіозній фальсифікації. Якби вони доповіли зверху: «Товаришу генерал, ми облажалися, там немає змови, там звичайний захист себе і своїх близьких з легальною зброєю», — полетіли б голови. Зняли б погони, викинули б зі служби з вовчим квитком, а то й самих відправили б на лаву підсудних за перевищення повноважень.

Ніхто не збирається залишати насиджені місця, втрачати владу і годувальника. Тому прокурор Михайло Ульянов продовжує читати свої мантри в суді, старанно не помічаючи, що справа зшита навіть не білими нитками, а колючим дротом комерційного інтересу.

Їхня мета — не захист держави. Їхня мета — пограбування бізнесу Мальцева. Правоохоронці тут виступають у ролі найманців, виконавців замовлення. Вони перетворили закон на відмичку, а кримінальний кодекс — на прайс-лист.

Кримінальна справа «під ключ»

Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко купили кримінальну справу «під ключ». Люди, які роками перебували поруч, вбирали знання, а потім просто вирішили, що бізнес вчителя можна роздірити, а його самого згнити в СІЗО.

Але в їхньому цинічному бізнес-плані виявилася прогалина. Вони свято вірили в герметичність системи. Вони були впевнені, що кабінети слідчих надійно зберігають таємниці проплачених угод. Паустовський і Гордієнко ніяк не розраховували, що відеозаписи допитів вийдуть у публічний простір.

Для Паустовського і Гордієнка те, що починалося як вигідний «бізнес-план», тепер кваліфікується в рамках Кримінального кодексу як рейдерське захоплення. Відсидітися в тіні більше не вийде.

А тим, хто з корисливих інтересів намагався зліпити з ОБП «диверсійну групу ГРУ», доведеться приміряти лаву підсудних на себе. Статті тут набагато важчі: притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, незаконне позбавлення волі, службове підроблення та перевищення влади з тяжкими наслідками.

Фантазія про «шпигунів» і «захоплення влади», щедро оплачена колишніми учнями, перетворилася на бумеранг. І цей бумеранг уже повертається.

255 948 гривень 20 копійок — сума, яку пенсійний фонд України вимагає стягнути з прокурора Войтова за ті роки, коли він отримував державні виплати на підставі не підтвердженої після перевірки, призначеної новим Генеральним прокурором цього року, 2 групи інвалідності. З 2021 по 2025 рік прокурор Войтов отримав з бюджету України пенсійних виплат за 2 групою інвалідності майже мільйон гривень.

Але час — не вічний союзник тих, хто звик працювати за схемою. 28 липня 2025 року державний інститут медико-соціальних проблем інвалідності переглянув позицію: група інвалідності знижена, підстави визнані недостатніми. А в грудні 2025 року пенсійний фонд офіційно вимагав повернути переплату.

І залишається тільки одне питання: а суд відбудеться чи знову спрацює чийсь дзвінок?

Суд, який перевіряє не тільки Войтова

6 листопада 2025 року до Приморського районного суду Одеси звернувся пенсійний фонд України до прокурора Одеської обласної прокуратури Руслана Войтова. У центрі справи — сума в 255 948 гривень, яку держава мала намір повернути до бюджету після перегляду підстав для отримання пенсії по інвалідності. Позов подано, але провадження у справі не було відкрито, оскільки пенсійний фонд не сплатив судовий збір. У підсумку суд, згідно із законом, повернув позов 25 грудня 2025 року.

Таким чином, у фінансовій частині прокурор Войтов знову уникнув відповідальності. Тобто держава фактично подарувала йому 255 948 гривень за фіктивну інвалідність 2 групи.

А хто відповість за мільйон?

Державний бюджет — це не абстрактна категорія з конституційних лекцій. Це сукупність реальних грошей, які збираються з громадян і повинні витрачатися на потреби тих, хто дійсно потребує підтримки. Саме тому кожне необґрунтоване перерахування з бюджету, особливо на користь чиновника, має ставати предметом негайного реагування правоохоронних органів.

У ситуації з прокурором Русланом Войтовим всі ключові факти відомі і підтверджені документально. З 2021 по 2025 рік він отримував державні пенсійні виплати за довідкою про другу групу інвалідності, яка пізніше була визнана необґрунтованою. Пенсійний фонд провів перерахунок і вимагав повернути переплачені кошти, однак, подаючи позов до суду, з незрозумілих причин не сплатив судового збору, і цей позов суд повернув.

На сьогоднішній день немає жодної публічної заяви з боку прокуратури щодо цієї справи. Не зареєстровано жодного кримінального провадження. Не проводиться службова перевірка. Прокурор продовжує виконувати свої обов’язки, незважаючи на те, що факт отримання бюджетних коштів на формально недійсних підставах зафіксований, підтверджений медичним висновком і визнаний пенсійним фондом.

Якщо держава серйозно вважає таку практику неприпустимою, то на дії прокурора Войтова повинна послідувати негайна реакція в правовому полі.

Перевірка для прокуратури

Історія з прокурором Русланом Войтовим давно перестала бути приватним епізодом, пов’язаним з перерахунком пенсійних виплат. Вона перетворилася на показову ситуацію, в якій перевірку проходить сама прокуратура як державний інститут.

Медичний заклад переглянув підстави інвалідності. Пенсійний фонд зафіксував переплату і подав позов. Суми отриманих коштів підтверджені деклараціями. При цьому з боку прокуратури не було ні публічної позиції, ні внутрішнього розгляду, ні процесуальних дій, які свідчили б про прагнення захистити державні інтереси.

Коли прокурор роками отримує бюджетні кошти на недостовірних підставах і продовжує виконувати свої обов’язки без будь-яких наслідків, відповідальність за те, що відбувається, лягає не тільки на конкретну людину, а й на весь інститут, який її прикриває.

Саме тому справа Войтова більше не про гроші і не про довідку про інвалідність. Вона про те, чи готова прокуратура визнати очевидне і діяти в інтересах суспільства, або вона остаточно закріплює за собою роль механізму, який забезпечує безпеку не закону, а тим, хто навчився використовувати його в особистих цілях.

У країні, де йде війна і інвалідність для сотень тисяч людей означає біль, реабілітацію, принизливу бюрократію і нескінченне доведення очевидного перед кабінетами, прокурор Руслан Войтов вирішив, що інвалідність можна перетворити на непоганий фінансовий інструмент для особистого збагачення.

Але 28 липня 2025 року рішенням №ЦО-17514 державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» переглянула ставлення до інвалідності Войтова.

Згідно з нашими джерелами, «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» збиралося повністю позбавити прокурора інвалідності, але хтось втрутився і зупинилися на зміні з 2 на 3 групу.

На цьому місці історія могла б закінчитися тихо і непомітно для громадськості, якби не реакція прокурора Руслана Войтова.

Прокурор, який звик пояснювати іншим, що таке закон, вирішив пояснити закону, яким він повинен бути для нього особисто, і відправився до суду повертати собі 2 групу інвалідності.

Адже друга група приносить набагато більше «прибутку», ніж третя. Більш того, завдяки статусу «інваліда» 2 групи з держбюджету вже пішло близько мільйона гривень в кишеню прокурора Войтова. Тепер «вигідна» група змінилася, і разом з нею змінився розмір звичної годівниці.

Інвалід чи шахрай?

Отримавши другу групу інвалідності, Войтов користувався всіма благами, що належать «непрацездатному». Державні виплати, пільги, особливий режим — у сумі майже мільйон гривень, які пішли не на лікування, а, скоріше, на впевненість у тому, що все це пройде безслідно.

Згідно з медичними висновками, 2 група інвалідності — це категорія, що надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Ключове тут «виражені обмеження». Якщо поглянути на прокурора, у якого 2 група інвалідності по зору, таких обмежень у нього не спостерігається. Він спокійно керує незадекларованим BMW без сторонньої допомоги, не відчуває труднощів з читанням документів у суді.

І тільки в одному напрямку у нього дійсно проблеми із зором: він, схоже, не бачить меж. Не бачить, де закінчується закон і починається кримінальний злочин. Не бачить, де проходить межа між статусом державного обвинувача і схемою викачування бюджетних коштів. Не бачить, нарешті, що інвалідність — це про захист вразливих, а не про збагачення цинічних.

Так скільки ж прокурор отримав з державного бюджету за фальшивою довідкою про інвалідність? Цю цифру легко перевірити, відкривши його декларації з 2021 року.

• 2021 — 192 434 грн
• 2022 — 200 470 грн
• 2023 — 200 470 грн
• 2024 — 200 470 грн
• 2025 — 200 470 грн
• Разом: 994314 гривень

Практично 1 мільйон прокурор отримав обманним шляхом від держави, в той час як ветерани війни змушені оббивати пороги всіх держустанов, щоб отримати належні їм виплати.

Хто покровитель?

Шахрайство, зловживання службовим становищем, незаконне збагачення, дискредитація державної служби — прокурор Руслан Войнов давно мав сидіти на лаві підсудних. Але замість суду над Войтовим влаштовується суд над медкомісією, яка скасувала незаконну довідку про інвалідність.

Бачачи це, прокуратура продовжує вперто зберігати мовчання, хоча так звані «списки прокурорів» наробили багато шуму і викликали велике невдоволення громадськості не тільки в Одесі, але і всій Україні. Пропорційні та адекватні заходи так і не були вжиті.

Прокурор Руслан Войтов поводиться так, ніби хтось пообіцяв, що йому нічого не буде. Виникає питання: хто покриває одіозного прокурора? Хто дозволяє людині з фейковою інвалідністю доїти державу? Відповідь проста — той, кому дуже важливо, щоб прокурор Войтов залишився на плаву. Тому Войтов не боїться ні закону, ні розголосу. А значить, боятися має суспільство.

Тому що коли прокурор, викритий в отриманні майже мільйона гривень за фальшивою довідкою, замість відповіді за законом йде за «відновленням справедливості» — це не просто нахабство. Це — пряма перевірка суспільства на терпимість до цинічного злодійства. І якщо суспільство дозволить йому повернути інвалідність, якої не було, наступним піде з такою ж фальшивою довідкою. З таким же виразом обличчя: «Мені можна все».

Прокурор Войтов вимагає повернути собі 2 групу інвалідності. А з нею — доступ до грошей, які мали б піти на лікування реальних людей, а не на фінансування чиєїсь безкарності.

Громадськість зобов’язана зупинити це. Прокурор, спійманий з фальшивою інвалідністю, не повинен повертатися до годівниці. Він повинен відповідати в рамках закону, якщо закон ще існує.

За відсутності одіозного прокурора Руслана Войтова, сторону обвинувачення представляв прокурор Михайло Ульянов, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Слухання проходило в робочому режимі до моменту, коли до зали суду без дозволу увійшли троє молодих хлопців спортивної статури, які представилися «вільними слухачами». Їхня поява супроводжувалася фактичною зупинкою засідання, після чого суддя Юрій Кривохижа розпорядився видалити непроханих гостей із зали. Повернутися їм дозволили тільки після оголошення перерви.

Поява невідомих чоловіків викликала занепокоєння у учасників процесу. Дослідниця Марина Іллюша, яка раніше заявляла через адвоката про погрози, що надходили їй від співробітника СБУ Євгена Волошенюка, прямо пов’язала те, що відбувається, з питаннями особистої безпеки.

За словами Іллюші, раніше в кабінеті СБУ їй повідомляли, що в разі відмови від співпраці вона «залишиться без зубів», і появу чоловіків спортивної статури в суді вона сприйняла як потенційну реалізацію цих погроз. Інша учасниця процесу також публічно поставила питання про необхідність залучення охорони суду, з огляду на непередбачуваність поведінки так званих «активістів» після засідання. Адвокат Євгенія Тарасенко рекомендувала залишати будівлю суду з увімкненими камерами і фіксувати можливі порушення.

Балалаєчник і кларнетист з Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової

Пізніше з’ясувалося, що «вільні слухачі» є студентами третього курсу оркестрово-диригентського факультету Одеської національної музичної академії імені О. В. Нежданової. Йдеться про Дениса Г. та Олексія К., які одночасно позиціонують себе як учасники музичного гурту та фітнес-тренери. Їхня присутність на слуханні у справі, яку міжнародні правозахисники вже називають сфабрикованою, не отримала чіткого пояснення.

Додаткові питання викликав момент, коли прокурор Ульянов активно жестикулював, підказуючи їм відповіді на питання суду при встановленні їхніх особистостей. На окрему увагу заслуговує той факт, що Денис Г. є членом молодіжної ради при Одеській обласній військовій адміністрації.

Експерт з морської екології та охорони навколишнього середовища

Не менш несподіваним гостем суду став Владислав Б. — еко-активіст, біолог і журналіст, який позиціонує себе як експерт з морської екології, гідробіології та охорони навколишнього середовища. Керівник громадської організації, яка багато років займається захистом зелених зон Одеси від забудови, раптово проявив інтерес до кримінальної справи, яка не має ніякого відношення ні до екосистем Чорного моря, ні до незаконної вирубки, ні до урбаністичної екології. Яким чином справа вченого, що стала предметом критики бельгійських і французьких правозахисників, опинилася в сфері його професійних інтересів, так і залишилося без відповіді.

«Поліція діалогу»

Особливе здивування у сторони захисту викликала присутність у залі суду інспектора превентивної комунікації відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області Дениса Ковтуняка. Засідання відбувалося в понеділок о 13:00, тобто в розпал робочого дня, проте співробітник поліції перебував у суді в статусі «вільного слухача». Які саме правопорушення збирався запобігати Ковтуняк Денис Олексійович, ні суду, ні стороні захисту не було відомо.

На цьому тлі все більш чітко вимальовується схема публічного супроводу обвинувачення. Раніше прокурор Руслан Войтов вже залучав до суду лояльних журналістів, формуючи потрібний медійний фон. Тепер, судячи з того, що відбувається, до цього набору додалися громадські активісти та студенти.

Хто небезпечніший?

Уважно подивіться на обличчя дівчат, яких сторона обвинувачення протягом року наполегливо називала «небезпечними для суспільства», і обличчя цих «вільних слухачів». Міцні, фізично здорові молоді хлопці, які в умовах воєнного часу з невідомих причин не перебувають ні в армії, ні на іншій суспільно значущій службі, ходять як група підтримки і тиску на суд в рамках сфабрикованої справи і переслідування вченого Олега Мальцева.

Скільки ще подібних «вільних слухачів» приведуть до суду прокурори Руслан Войтов і Михайло Ульянов, передбачити неможливо. Однак уже зараз в Одесі будь-якій освіченій людині, здатною до критичного мислення, стає очевидно, що організатори переслідування вченого Олега Мальцева послідовно демонструють зневагу до розуму спостерігачів і учасників процесу, підміняючи правову аргументацію грубими і низькопробними маніпуляціями. Організатори правого беззаконня навколо справи Олега Мальцева в гонитві за дешевими спецефектами все більше оголюють власну неспроможність.

Редакція «Суспільного прибою» пропонує увазі читачів переклад матеріалу британських колег, щоб ознайомити українську аудиторію з тим, як закордонні ЗМІ аналізують одне з «найбільш суперечливих судових розглядів сучасної України». Оскільки погляд з боку дозволяє формулювати ті питання, які всередині країни все ще ставляться недостатньо голосно.

Нижче ми публікуємо повний переклад статті Western Morning News, зберігаючи її структуру та основні акценти.

Рано вранці, коли ворота Одеського слідчого ізолятора повільно відчинилися, четверо жінок і німецький журналіст зробили перші кроки до свободи, якої вони були позбавлені більше року. Їх звільнення під заставу стало результатом тривалої судової тяганини, яку вели адвокати захисту, і постійної участі з боку європейських правозахисних організацій. Але для вченого Олега Мальцева і журналіста Костянтина Слободянюка, яким інкримінують створення «незаконного воєнізованого формування», латунні двері камер поки залишаються закритими.

Цю справу вже називають однією з найбільш суперечливих в сучасній українській практиці. Міжнародна правозахисна організація Human Rights Without Frontiers (HRWF) говорить про політично мотивоване переслідування. Адвокати вказують на «непояснювані затримки» і відсутність прямих доказів складу злочину. Українські прокурори стверджують, що вчений нібито обговорював сценарій захоплення влади.

Між патріотизмом і злочином

Щоб зрозуміти, чому ця історія резонує далеко за межами України, потрібно повернутися до перших місяців після повномасштабного вторгнення Росії.

Навесні 2022 року українська влада активно закликала громадян до самоорганізації на випадок окупації окремих регіонів. Урядовий портал «Центр національного спротиву» публікував рекомендації щодо використання зброї, методів прихованого опору та організаційної самооборони. Міністерство оборони випустило довідник, де прямо закликало громадян об’єднуватися і бути готовими до активних дій у надзвичайних умовах.

На цьому тлі 18 квітня 2022 року Олег Мальцев, вчений з міжнародною репутацією, організував зустріч зі своїми колегами. Тема обговорення — як діяти в разі захоплення Одеси і в умовах відсутності зв’язку або державної координації, що є стандартною практикою для більшості цивільних ініціатив самооборони, що виникли в той період.

Однак через два роки ця розмова стала головним доказом звинувачення. Слідчі Служби безпеки України (СБУ) інтерпретували цю бесіду як спробу створити «незаконне воєнізоване формування» з передбачуваною метою «захоплення влади».

Правозахисники називають це «парадоксом, неможливим у правовій державі». HRWF у своєму висновку підкреслює:

Те, що держава публічно описувала як нормальну і бажану реакцію громадян на загрозу окупації, у справі Олега Мальцева було перетворено на підставу кримінального переслідування.

Арешти, які шокували міжнародну спільноту

У вересні-жовтні 2024 року співробітники спецпідрозділів СБУ провели серію затримань. За словами адвокатів, у ряді випадків силовики діяли грубо і з порушенням процесуальних норм. Директорка інституту судьбоаналізу Марина Ільюша, яку звільнили під заставу місяць тому, описує своє затримання в інтерв’ю українській газеті «Суспільний прибій»:

Мені наділи наручники, на голову натягнули мішок і спустили в підвал. Вони говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. Що вийду старою і без зубів. Я не розуміла, це були погрози чи попередження про тортури.

Її розповідь підтверджує один з найтривожніших моментів розслідування: відсутність прозорості та зловживання під час затримань.

Німецький журналіст Сергій Енгельманн, який співпрацював з українцями кілька років, пов’язує свій арешт з публікацією критичної статті про справу Мальцева.

Ключовою подією стала публікація моєї журналістської статті «Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева». Через чотири дні після публікації мене заарештували, — розповідає він.

Незабаром після цього сайт, на якому була розміщена стаття, зазнав хакерської атаки, що пізніше підтвердило саме медіа.

Енгельманн провів понад шість місяців у в’язниці, не розуміючи суті висунутих йому звинувачень.

Мої адвокати зробили все можливе — вони подавали клопотання, посилалися на міжнародні стандарти, щоб змусити прокурора перекласти звинувачення мовою, яку я розумію, — німецькою. Через сім місяців я нарешті побачив документи зі звинуваченням, — згадує він.

Позиція обвинувачення: спроба захоплення влади

Українська прокуратура стверджує, що український вчений Олег Мальцев створив групу, яка в разі окупації Одеси могла спробувати встановити власний контроль над містом. Однак, за словами адвокатів захисту, в суді прокурор Руслан Войтов не зміг навести жодного факту, який можна було б кваліфікувати як створення збройної групи або планування державного перевороту.

Звинувачення ґрунтується на припущеннях, а не на доказах, — каже один з українських адвокатів. — Прокуратура більше року навмисно затягує розгляд доказів просто тому, що доказів провини Олега Мальцева не існує.

Процесуальні порушення та повільне правосуддя

Адвокати вказують на численні процесуальні проблеми у справі. Євгенія Тарасенко, одна із захисників, відзначає дивну хронологію: у грудні 2023 року на електронну пошту адвоката Ольги Панченко, яка представляла інтереси Мальцева, надійшов анонімний лист із пропозицією закрити всі проблеми «за певну подяку». Про цей факт було офіційно повідомлено СБУ, але від них не надійшло жодної реакції. Через два місяці почалися обшуки.

Сторона обвинувачення, на думку захисту, затягує перехід до розгляду доказів, оскільки переконливих матеріалів, що підтверджують провину, не існує. У судових засіданнях ні прокурор, ні суддя не змогли вказати, які конкретні незаконні дії вчинили підсудні.

Міжнародний резонанс

28 березня 2025 року Рада ООН з прав людини на 58-й сесії в Женеві обговорила ситуацію з українським вченим Олегом Мальцевим. Французька правозахисниця Крістін Мірре виступила із заявою про незаконність ув’язнення українського вченого. Бельгійські активісти на чолі з Віллі Фотре також різко розкритикували українські правоохоронні органи у зв’язку з цією справою. Правозахисні організації додатково висловили занепокоєння з приводу поведінки судових органів у цій справі під час конференції ОБСЄ у Варшаві.

Журналісти видання Jewish Review провели розслідування і назвали справу політично мотивованим переслідуванням єврейського вченого. Мальцев, який народився в єврейській родині, є рушійною силою проекту «Європейська історія єврейського народу», підтримуваного Одеським регіональним відділенням Української академії наук.

Філософ Георгій Вачнадзе, магістр Левенського університету, назвав арешт «симптомом інституційного провалу», посиленого війною. Французький вчений Люсьєн Улабіб, який співпрацював з Мальцевим над книгою про філософа Жана Бодріяра, також виступив з публічним зверненням до українського суду.

Особиста помста чи державна необхідність?

Юристи та правозахисники стверджують, що справа може бути пов’язана з особистою неприязню з боку офіцера військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка. За даними захисту, у грудні 2024 року Волошенюк отримав підвищення по службі, що, можливо, пов’язано з його роллю в розслідуванні.

Міжнародні детективи, які проводять приватне розслідування на прохання правозахисних організацій, стверджують, що судовий процес має щонайменше чотири ознаки фабрикації кримінальної справи. Їхні українські контакти в спецслужбах підтверджують, що деякі колеги «грали нечесно», нібито фабрикуючи докази для підкріплення справи.

На думку слідчих, організатори розраховували на те, що військовий стан стане для них ідеальним прикриттям. У момент загострення проблем національної безпеки гучний арешт «особливо небезпечної групи» можна було б подати як тріумф спецслужб, відклавши ретельну перевірку доказів. На їхню думку, розрахунок був простий: мало хто став би сумніватися в автентичності матеріалів, коли достатньо продемонструвати результат операції.

Одна із затриманих жінок розповіла суду, що оперативник Євген Волошенюк поводився дивно під час допитів: замість того, щоб задавати їй питання по суті справи, він цікавився тільки інтимним життям доктора Мальцева і затриманих.

Умови утримання

Особливу тривогу правозахисників викликають умови утримання вченого, який страждає на діабет і бронхіальну астму. За інформацією захисту, Мальцев утримується в неопалюваних камерах, які кишать клопами, де ув’язненим дозволяють митися тільки раз на тиждень, туалети не відокремлені від житлових приміщень, а через руйнування стін і пошкодження підлоги відсутня нормальна вентиляція.

На момент арешту Мальцев проходив курс реабілітації після перебування в реанімації. Незважаючи на важкий стан здоров’я, суд не врахував це як пом’якшувальну обставину і відмовився застосувати більш м’які альтернативні запобіжні заходи, хоча стаття, за якою були пред’явлені звинувачення, це дозволяла зробити.

Перемоги захисту

Поступово захисту вдається домагатися перемог. 25 квітня 2025 року була звільнена адвокат Ольга Панченко, яку заарештували за тією ж статтею, що і її клієнта — безпрецедентний випадок тиску на захисників.

21 жовтня 2025 року Одеський апеляційний суд звільнив під заставу німецького журналіста Сергія Енгельманна після цілого року ув’язнення. Застава склала 60 тисяч гривень.

5 листопада той самий суд розпорядився звільнити останніх чотирьох членів нібито «особливо небезпечної оперативно-бойової групи» — всіх молодих жінок, яких слідчі звинуватили в участі у воєнізованому формуванні.

Ці звільнення демонструють, на думку захисту, відсутність реальних підстав для звинувачень і поступовий розвал позиції прокуратури.

Дилема воєнного часу

Справа Мальцева відображає складну дилему, з якою стикається Україна під час війни: як захистити національну безпеку, не жертвуючи принципами правової держави? Критики зазначають, що надмірне завзяття в боротьбі з потенційними загрозами може призвести до зловживань і переслідування невинних.

Прихильники жорсткої позиції влади вказують на реальні загрози з боку російських спецслужб і необхідність пильності. Однак правозахисники попереджають: використання каральних інструментів для зведення особистих рахунків підриває довіру до інститутів і послаблює державу зсередини. Крім цього, переслідування невинних використовується в корисливих цілях і має корупційну складову.

Як зазначає один з міжнародних спостерігачів:

Величезна кількість процесуальних порушень у справі доктора Мальцева ставить під сумнів законність самого переслідування. Що заважає суду якомога швидше приступити до розгляду доказів? Натомість усі зусилля, схоже, спрямовані на те, щоб затягнути цей момент.

Дійсно, і прокурори, і захисники вже ознайомилися з доказами від кожної сторони. Затягування переходу до розгляду доказів, на думку адвокатів, пояснюється просто: у обвинувачення немає переконливих аргументів, щоб спростувати доводи захисту.

Марина Ільюша провела рік у слідчому ізоляторі за звинуваченням в участі в «незаконному воєнізованому формуванні». В ексклюзивному інтерв’ю вона розповіла про затримання на кордоні, допити про особисте життя та умови утримання, які міжнародні правозахисники називають порушенням прав людини.

Історія Марини Ільюші почалася в жовтні 2024 року на українському кордоні, коли вона прямувала у відпустку до родичів у Європу. Директор НДІ Міжнародного судьбоаналітичного співтовариства не знала, що наступний рік вона проведе за гратами одеського СІЗО, а її справа стане предметом міжнародної уваги правозахисних організацій.

Кордон, 14 годин очікування і «люди з Одеси»

«Я їхала у відпустку. І планувала повернутися через два тижні», — згадує Марина. У неї були квитки туди і назад, заборони на виїзд не було, на допити в СБУ її не викликали. Але на кордоні її зупинили.

«Мої валізи переривали три або п’ять разів. Промацували кожну річ. Вони нічого не пояснювали. Тобто яка мета, чому мене не пропускають, чому мої речі вже вп’яте перевертають — ніхто нічого не пояснював», — розповідає вона.

Марину протримали на кордоні близько 14 годин — з п’ятої ранку до сьомої вечора. Весь цей час за нею слідували двоє співробітників зі зброєю. «По всій території, де ми ходили на цьому кордоні: в туалет, кудись на вулицю вийти повітрям подихати — за нами ходили хлопець і жінка. Тобто ми вже були під конвоєм», — зазначає Іллюша.

Тільки ввечері з Одеси приїхали «переговорити» сім-вісім чоловіків у цивільному. Серед них був співробітник ДВКР СБУ Євген Волошенюк.

Питання про особисте життя замість звинувачень

Марину звинуватили за статтею 260 (частина 1) і статтею 28 Кримінального кодексу України — участь у «незаконному воєнізованому формуванні». Але на допиті у військовій контррозвідці питання стосувалися зовсім іншого.

«Євген Волошенюк постійно розпитував про моє особисте життя і про особисте життя Мальцева Олега Вікторовича. Він питав, чи є у мене якісь романтичні, інтимні стосунки з Мальцевим Олегом Вікторовичем», — згадує Марина.

Офіцер ДВКР СБУ з піною у роті стверджував, що у нього є «всі скріншоти листування Мальцева з жінками».

«Я не розумію, яке відношення моє особисте життя має до 260-ї статті Кримінального кодексу України», — дивується Іллюша.

Коли вона відмовлялася відповідати на питання про особисте життя, посилаючись на своє право не давати свідчень проти себе, її називали «шизофренічкою», «психопаткою» і «зазомбованою».

Особливо запам’яталися погрози:

«Вони постійно мені говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. І вийду страшна, стара і без зубів».

За статтею 260 передбачено позбавлення волі від 2 до 5 років, але залякування тривало. «Я не розуміла в цей момент, чи була це якась погроза, що я вийду без зубів. Можливо, мені вони там збиралися катувати мене і вибивати зуби», — каже вона.

Мішок на голову

Після оформлення всіх паперів в СБУ у Марини вилучили всі документи і техніку. Потім відбулася процедура, яку вона ніколи не забуде:

Вона описує мішок як матеріал, схожий на той, в якому продають цукор, — темний і щільний. «У ньому дуже важко дихати. Знаєте, я навіть чула, перебуваючи в камері, як люди розповідали, що відчували задуху, коли їх вели в ці підвали».

За першу добу затримання Марину роздягали для огляду безліч разів — в СБУ, в ІТТ (ізоляторі тимчасового утримання), в СІЗО. «За ці перші доби, коли там було все це затримання в СІЗО, мене стільки разів роздягали, що, напевно, я за все життя перед чоловіками стільки разів не роздягалася, як за ці перші доби затримання», — з гіркотою згадує вона.

«Швидше б заснути, щоб цей жах забути»

Умови в ізоляторі тимчасового утримання Марина описує як «жах». «Я такої кількості тарганів ніколи в житті не бачила. Коли ти підходиш до того страшного умивальника, до якого взагалі страшно підходити, щоб помити руки. Ти включаєш воду, і з водостоку біжить стільки тарганів, скільки я ніколи в житті не бачила».

Постільна білизна в ІТТ була брудна, з цвіллю і мокра. У камері було відкрите вікно, яке не можна було закрити. На вулиці був жовтень, йшов дощ. «Я в куртці лягла, накрилася капюшоном. І просто лягла і думала: швидше б заснути, щоб жах цього дня хоч на якийсь час забути».

«Запах цвілі залишиться зі мною на все життя»

У СІЗО умови були трохи кращі. Матрац, який видали Марині, «просто згнив» за перші два тижні. «Коли мені його дали, він весь був у плямах, в якійсь цвілі, від нього смерділо цією цвіллю. Запах цієї цвілі взагалі залишиться на все життя», — каже вона. Завдяки друзям і колегам їй доставили новий матрац.

Під час блекаутів ув’язнені гріли воду на трьох свічках, пов’язаних разом, «щоб хоч за добу попити щось гаряче». Коли протяг вибив скло в старому вікні, жінки замовили пластикове скло і «підручними засобами випилювали це скло за розміром, щоб закрити це віконце».

Втім, Марина зазначає, що співробітники СІЗО ставилися до ув’язнених по-людськи:

«Ніхто в СІЗО там не знущається ні над ким, ніхто там не ґвалтує, психологічно не тисне. Тобто ставлення співробітників СІЗО до людей людське».

Як «вибивали» адвокатів

У справі Марини та її колег фігурувало вісім осіб. У них було кілька адвокатів — чоловіків і жінок. Але наприкінці досудового розслідування двоє адвокатів-чоловіків були змушені вийти зі справи.

«Тобі просто кажуть: «або ти виходиш зі справи, або ти їдеш на нуль». Ось такі «законні методи», які сьогодні використовують правоохоронці», — пояснює Марина.

Жінок-адвокаток чекав інший сценарій. Головну захисницю Олега Мальцева, Ольгу Панченко, у квітні 2025 року заарештували за тією ж статтею 260 і, як запевняє Марина, провели тим самим шляхом: СБУ, мішок на голову, ІТТ, СІЗО.

Їхні камери виявилися майже навпроти: «Ми махали один одному через кормушку».

«Коли адвокат захищає, виконує свою роботу, як на нього вплинути? Як його залякати? Його просто саджають за тією ж статтею в СІЗО, що і його клієнтів», — резюмує вона. Завдяки Одеському апеляційному суду, адвоката випустили під заставу через тиждень.

Судові засідання: звинувачення без звинувачення

За рік ні прокурор, ні слідство так і не змогли пояснити, в чому саме звинувачують фігурантів справи. «Ми ніяк не можемо почути, всі ми, хто опинився в СІЗО, що ж ми зробили? Де хоч один якийсь факт, аргумент нашої якоїсь злочинної діяльності?» — запитує вона.

За словами Марини, прокурор Руслан Войтов на всі докази сторони захисту відповідає тільки одне: «Ваша честь, я заперечую». При перегляді запобіжного заходу він зачитує ризики, що обвинувачені «будуть тікати з України».

Ще одне дивне формулювання в матеріалах справи про «навички, отримані на території Одеської області». «Я сама не одеситка. Я років 10 вже живу в Одесі, але сама я з Києва. І, можливо, одесити підкажуть, а які навички люди набувають на території Одеської області», — іронізує вона.

Коли на одному із засідань вона попросила сторону обвинувачення пояснити, які саме навички маються на увазі, і чи є «класифікація цих навичок за територіями України», прокурор «дуже обурився», а суд зупинив її.

Свідок з планети Тінія

Окремий розділ у цій справі — свідки. Прокурор Войтов постійно посилається на свідків, у справі їх 22, 90% з яких не знають, хто такий вчений Олег Мальцев. Одна з ключових свідків, за словами Марини, «на допиті говорила, що вона з планети Тінія, як і її батько».

«Свідок, на якого посилається прокурор Войтов, з якоїсь кришталевої планети Тінія! Знаєте, у мене, по-перше, питання до психологічного стану цього свідка. Чи може людина з планети Тінія бути свідком», — задається питанням Іллюша.

Більш того, прокурор зізнався, що не знає, де зараз знаходиться цей свідок: вона не в Україні, зв’язку з нею немає. «І він каже стороні захисту «знайдіть її, доставляйте за свої гроші на судове засідання і нехай вона проти вас дасть свідчення»», — переказує Марина.

Обвинувальний акт «під копірку»

Всі обвинувачені у справі отримали ідентичні обвинувальні акти. «У нас у всіх обвинувальний акт, як під копірку, однаковий слово в слово. Різниця тільки в тому, що різні імена і дати народження», — каже Марина.

Вона розповідає, що навіть суддя Юрій Кривохижа не зміг пояснити суть обвинувачення. «Є в інтернеті відео з одного засідання, де я прошу суд пояснити мені суть звинувачення, роз’яснити, що я скоїла. І навіть наш суддя Юрій Кривохижа не може цього пояснити, і я розумію, чому не може — в обвинувальному акті цього не написано, а писав цей акт прокурор».

Захисники просили повернути справу, «тому що в обвинувальному акті немає обвинувачення». «Тобто що ми взагалі, знаєте, розслідуємо? Де провина? У чому провина? Там не вказано. Це загадка для всіх», — резюмує Іллюша.

«Сила — вона в правді»

Незважаючи на пережите, Марина Ільюша не зламана. «Рік був важкий. Він для всіх був важким: і для тих, хто перебував у СІЗО, і для тих, хто був на волі, для наших колег і для наших захисників. Тобто це була боротьба. Але що допомогло все це пережити — це правда», — каже вона.

Вона навіть знаходить позитивні сторони в перебуванні в СІЗО: «Я не шкодую, що туди потрапила. Це мене дуже багато чому навчило. Це був, знаєте, такий золотий час для навчання. Нам можна було почитати книги, на які, в житті кожної людини, як завжди, не вистачає часу».

Важливо відзначити парадокс на початку цієї історії: коли Олег Мальцев і його колеги дізналися про порушення кримінальної справи, вони перебували за кордоном у науковій експедиції. Але вони повернулися в Україну. «Напевно, якби ми хотіли втекти, то ми б не повернулися в Україну. А так як нам боятися було нічого, ми повернулися в Україну», — пояснює Марина логіку їхнього рішення.

Сьогодні вона називає свою справу «паранормальною кримінальною справою» і «абсурдом». «У це не те, щоб повірити важко. Мені здається, не кожен якийсь фантаст зміг би придумати таку історію», — підсумовує Марина Іллюша.

Повну версію інтерв’ю опубліковано на сторінці адвоката Ольги Панченко.

В результаті німецький журналіст провів рік у слідчому ізоляторі Одеси. При цьому в обвинувальному висновку не було жодного конкретного опису злочинного діяння, яке нібито вчинив Енгельманн. Крім того, слідство стверджує, що журналіст вчинив злочин у зазначений період. Однак у суді було доведено, що в цей час німецький журналіст перебував за межами України, а отже, не міг навіть фізично вчинити щось протизаконне. Це в принципі має виключати розгляд його справи українським судом. Але в історії переслідування Олега Мальцева подібні «чудеса» давно стали нормою.

Сьогодні Сергій Енгельманн перебуває на волі, хоча і під заставою. Звинувачення залишаються в силі, судовий процес триває, а питання, пов’язані з цією справою, тільки збільшуються. Він продовжує вивчати деталі своєї справи і вперше публічно ділиться своїм досвідом перебування в одеському СІЗО. Про поведінку правоохоронців у справі Олега Мальцева та про багато іншого ми поговорили з Сергієм Енгельманном.

— Розкажіть, будь ласка, як ви взагалі опинилися в Україні?

З Україною мене пов’язують давні дружні стосунки. Це дивовижне місце з багатовіковою історією, яка нерозривно пов’язана з Європою. Я часто бував в Україні в рамках своєї професійної діяльності. Україна подарувала мені можливість познайомитися з вченим Олегом Мальцевим, з яким ми спільно реалізовували ряд видавничих і публіцистичних ініціатив. Разом з ним я також брав участь у наукових експедиціях, але вже по Європі.

— Що стало ключовою подією, після якої німецький журналіст став «підозрюваним» у справі українського вченого Олега Мальцева?

Ключовою подією стала публікація моєї журналістської статті «Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева». Через чотири дні після публікації мене заарештували. Чотири дні — це занадто короткий термін, щоб бути збігом. Очевидно, що стаття когось дуже сильно стурбувала. Але це ще не все. Після мого арешту сайт, на якому була розміщена стаття, зазнав хакерської атаки. Прес-реліз про мій арешт замінили на… чергову наклепницьку статтю проти самого Олега Мальцева.

— Коли ви вперше зрозуміли, що ситуація навколо справи розвивається не так, як повинна розвиватися?

Я зрозумів це практично відразу, коли ще за місяць до арешту Олега Мальцева в ЗМІ сталася медійна істерія. Вийшла серія публікацій, в яких ще до арешту вченого його оголосили зрадником, пособником і агентом ГРУ, називали сектантом. Замість перевірки фактів використовувалися ярлики, емоційні конотації, заздалегідь задані версії. Вже тоді я почав все фіксувати і уважно стежити за розвитком цієї справи, що пізніше відобразив у своїй статті.

— Рік у СІЗО — це величезний відрізок життя. Чи можете ви описати, як це змінило ваше розуміння української правової системи? Що вас здивувало найбільше?

Це дійсно величезний відрізок, особливо з урахуванням того, що умови в одеському СІЗО визнані ЄКПП як нелюдські та такі, що принижують гідність. Що мене здивувало найбільше? Це контраст. З одного боку, я зустрів у СІЗО людей, і серед співкамерників, і серед частини персоналу, які зберегли людяність, гідність, розуміння справедливості. З іншого боку, я зіткнувся з абсолютним цинізмом конкретних посадових осіб.

Мене також здивувало, наскільки вибірково застосовуються норми права. Коли йшлося про мої права як іноземного громадянина — процес гальмувався. Коли потрібно було продовжити термін утримання під вартою — все вирішувалося миттєво. Суддя Юрій Кривохижа штампував рішення, не вникаючи в суть.

— Що в одеському СІЗО стало для вас головним випробуванням?

Головним випробуванням була безпорадність перед абсурдом. Я провів понад півроку в камері, не розуміючи до кінця, в чому мене звинувачують. Мої адвокати робили все можливе, подавали клопотання, апелювали до міжнародних норм, щоб змусити прокурора Руслана Войтова перекласти звинувачення на зрозумілу мені мову — німецьку. Через 7 місяців я нарешті побачив обвинувальні документи. Друге випробування — це відрив від сім’ї. Мої рідні жили в постійному стресі і запитували через адвокатів, коли я повернуся. Що я міг їм відповісти? Я сам не знав.

Але найважче — усвідомлювати, що ти став жертвою не через злочин, а через те, що написав правду.

— Ви спілкувалися з українськими слідчими. Чи склалося у вас враження, що вони дійсно намагалися встановити істину, чи переслідували інші цілі?

Коли я нарешті отримав перекладені матеріали і почав розбиратися в деталях, стало очевидно: це не розслідування, це підтасовка і маніпуляції для потрібного результату. Подивіться на логіку їхніх дій. Я публікую журналістське розслідування про наклепницьку кампанію проти вченого. Через чотири дні мене заарештовують. Сайт видання, яке опублікувало матеріал, зламують. Прес-реліз про мій арешт підміняють новою наклепом. Це схоже на спробу встановити істину? Очевидно ж, що ні.

Під час допитів я бачив повну байдужість до фактів. Що особливо вразило: вони навіть не намагалися приховувати своє ставлення до Олега Мальцева. У їхніх інтонаціях, у формулюваннях було ясно: ця людина для них вже засуджена.

Не важливо, що говорять факти, не важливо, що доповідають міжнародні організації на кшталт ОБСЄ чи ООН. Вони виконують замовлення або чиюсь вказівку. Ви запитаєте, як я це зрозумів, не володіючи українською мовою? Вони всі говорили російською, цю мову я розумію.

— Чи були спільні ланки між вашою ситуацією і справою Мальцева?

Я переконаний, що є абсолютно прямий і очевидний зв’язок. Це єдина операція, спрямована проти вченого Олега Мальцева, в яку мене втягнули як журналіста.

Дивіться: прокурор Руслан Войтов координує обвинувачувальну сторону і в справі Олега Мальцева, і в моїй справі. Саме прокурор Войтов більше півроку саботував переклад обвинувальних документів на німецьку мову. Саме він вибудовував процесуальні перешкоди на кожному етапі. Саме його дії призвели до того, що МЗС Німеччини направило ноту протесту в Україну щодо порушення прав іноземного громадянина, тобто мене. Крім цього, за спиною у цього прокурора корупційні скандали, незадекларовані автомобілі та фіктивно оформлена інвалідність, завдяки якій він отримав виплати з держбюджету вже близько 800 тисяч гривень.

Є ще офіцер військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк і його керівник, вони працювали в зв’язці, забезпечуючи оперативний супровід справи. Документи у справі Олега Мальцева також підписували вони.

Знаєте, я німець, і я добре пам’ятаю уроки історії своєї країни. Коли в 1930-х роках нацисти почали переслідувати вчених, інтелектуалів, неугодних людей, вони теж виходили за межі законності. Але це були злочини конкретних людей. Не всі німці були злочинцями, але злочинці серед німців зганьбили всю націю. Тут схожа ситуація. Не вся українська прокуратура, не вся СБУ корумповані або працюють на замовлення. Але конкретні люди ганьблять свою країну, використовуючи службове становище для розправи з гідним вченим.

— Що конкретно у справі Мальцева здалося вам сфабрикованим? Можете навести приклади, які впали в око професійному журналісту?

У справі Олега Мальцева фабрикація видна неозброєним оком. Вона видна настільки, що навіть ті, хто раніше був налаштований скептично, зараз розуміють, що це замовлення. По-перше, це відсутність реальних доказів будь-яких протизаконних дій. Немає конкретних фактів злочину. Немає жодних описів конкретних дій, які б порушували закон. Є лише спроби представити законну спробу захистити своє життя як злочин. Друге — це спроба сформувати образ ворога до передачі справи до суду. Ким тільки не називали Олега Мальцева: зрадником, шпигуном, сектантом, агентом ГРУ. І це все відбувалося ДО передачі справи до суду. Тобто через підконтрольні медіа навмисно малювався образ лиходія і негідника. Я як журналіст знаю, як працює якісна журналістика: перевірка джерел, баланс думок, право на відповідь. У матеріалах проти Мальцева не було нічого з цього. Третє — це вибірковість застосування закону. Олег Мальцев — вчений, автор безлічі наукових праць. Його діяльність абсолютно прозора і публічна. Але сторона обвинувачення примудрилася представити це як «кримінальну діяльність». При цьому реальні порушення, наприклад, процесуальні порушення прокурора Руслана Войтова, злом сайту офіційного медіа (як у моєму випадку), незаконне прослуховування телефону адвоката Ольги Панченко, залишаються без уваги слідства.

— Як німецький журналіст, звиклий до певних стандартів свободи преси, що ви можете сказати про стан свободи ЗМІ в Україні сьогодні?

Я не можу і не буду робити узагальнюючих висновків про все українське медіасередовище або систему в цілому. Україна — країна з багатими журналістськими традиціями, тут працюють сміливі, професійні колеги, які щодня ризикують, щоб доносити правду. Особливо в нинішніх складних умовах.

Але я зіткнувся з конкретною проблемою: існують окремі канали та видання, які використовуються для цілеспрямованої наклепу. Коли я почав розслідування, я проаналізував сотні публікацій про Олега Мальцева. Повторення одних і тих же звинувачень, емоційні ярлики замість аргументів. Більш того, для поливання брудом вченого українські медіа використовували російські наративи, що мене дуже сильно здивувало. Будь-який професійний журналіст, побачивши таку картину, зрозуміє: незалежною журналістикою тут і не пахне. Це замовна кампанія.

Після мого арешту сайт видання, в якому я є редактором, зламали. Як повідомили фахівці, які розслідували цей інцидент, злом стався з української ip-адреси, через редакторський акаунт, доступ до якого зберігався на вилученому у мене телефоні. У Німеччині, якби таке сталося, це стало б гучним скандалом. Правоохоронні органи розслідували б кібератаку на ЗМІ як тяжкий злочин проти свободи преси. У Німеччині журналіст може проводити розслідування, і за це його не заарештують через чотири дні. Можуть подати до суду за наклеп, якщо факти невірні, це нормально. Але кримінальне переслідування за журналістську діяльність? Це за межею.

— Ваша справа стосується вченого. Чи відчувається в Україні тиск не тільки на журналістів, але й на академічну спільноту?

Так, безумовно відчувається, і випадок Олега Мальцева — яскраве тому підтвердження. Я спостерігав це не тільки як журналіст, але й як людина, яка рік провела в українській системі і мала можливість вивчити матеріали, поговорити з людьми.

Олег Вікторович Мальцев — вчений із серйозною академічною репутацією. Але замість того, щоб оцінювати його роботу за науковими критеріями: через рецензії, академічні дискусії, професійну критику, організатори цього правого беззаконня вирішили використовувати кримінальне переслідування. Паралельно тиск чиниться на колег, студентів, партнерів вченого: їх залякують, схиляють давати «потрібні» свідчення. Будь-яка спроба захисту або публічної підтримки вченого розглядається як співучасть.

Коли я готував своє розслідування, я розмовляв з колегами Мальцева, з людьми з академічного середовища. Багато хто боявся говорити відкрито. Деякі прямо говорили: «Ми розуміємо, що це несправедливо, але ми не можемо ризикувати, у нас сім’ї, робота». Це і є мета такого тиску — створити атмосферу страху, коли люди бояться асоціюватися з неугодним людиною, навіть якщо розуміють його невинність.

— Як реагували міжнародні журналістські організації на ваш арешт? Чи була підтримка професійної спільноти?

Німецька асоціація журналістів відреагувала практично негайно. Як тільки стало відомо про мій арешт, вони направили офіційне повідомлення до посольства Німеччини в Україні. Це було дуже важливо. Посольство Німеччини також на певному етапі включилося в ситуацію. Багато європейських колег висловлювали підтримку, висвітлюючи справу Олега Мальцева в цілому. Правда, були й ті, хто вважав за краще дистанціюватися. Я розумію їхні побоювання, кому хочеться зв’язуватися з фабрикованою кримінальною справою в Україні, яка перебуває в розпалі війни, коли допомога і лояльність європейських партнерів так необхідні країні. У такому контексті справа Олега Мальцева стала дуже незручною, оскільки будь-яка критика України найчастіше не пропускалася редакцією.

— Чи зверталися до вас українські журналісти? Чи намагався хтось із них самостійно розібратися у справі Мальцева, чи більшість просто переказували офіційну версію?

Ні. Ніхто з українських журналістів не намагався зв’язатися зі мною, взяти інтерв’ю, почути мою версію подій. На слухання до суду приходили українські колеги, які висвітлюють резонансні судові справи і позиціонують себе як журналісти-розслідувачі. Але ніхто не підтримав, хоча б на словах. Я впевнений, що в Україні є чесні журналісти, які розуміють, що відбувається. Які бачать фабрикацію справи Мальцева, бачать незаконність мого арешту, бачать цькування адвоката.

Але вони мовчать. Чому? Страх. Якщо ти виступиш на захист Мальцева, тебе оголосять «пособником злочинця». Якщо напишеш про порушення у справі, тебе звинуватять у «підриві авторитету правоохоронних органів». Якщо критикуєш, то ризикуєш стати наступною жертвою. Я розумію цей страх. Але я не можу його виправдати.

Єдине видання, яке спробувало об’єктивно розібратися, — це ваша газета «Суспільний Прибій». Ви публікували матеріали, в яких аналізували суперечності в звинуваченнях, давали слово захисту. Ви не злякалися. І це заслуговує величезної поваги.

Всі інші видання не просто тиражували звинувачення, ні, вони представляли Олега Мальцева як встановленого злочинця. Презумпція невинуватості? Забудьте. Ці «журналісти» організували свій суд і оголосили Олега Мальцева винним до вироку.

Деякі пішли ще далі. Вони почали цькувати навіть адвоката Олега Мальцева, Ольгу Панченко. У публікаціях її називають «творцем проросійського угруповання для підтримки ГРУ в разі окупації Одеси». Це абсурдне, жахливе звинувачення, особливо у воєнний час. Якби це було правдою, її звинуватили б у державній зраді — це стаття 111 Кримінального кодексу України, одна з найтяжчих. Але в її справі немає статті про державну зраду. Тому що це брехня, наклеп, спроба залякати і дискредитувати захист. Вони не можуть перемогти Олега Мальцева в чесній боротьбі, тому намагаються знищити тих, хто його захищає.

— Після звільнення під заставу — чи плануєте ви продовжувати роботу над цією темою? Чи досвід ув’язнення змінив ваші плани?

Це складне питання, і я довго над ним розмірковував у камері СІЗО. Так, я боюся. Було б лицемірством це заперечувати. Рік в одеському СІЗО, відрив від сім’ї, постійна невизначеність — це залишає слід. Я звільнений під заставу, але справа не закрита. Я не можу покинути Україну. Я в підвішеному стані, хоч і формально на волі, але фактично в заручниках у тієї системи, частиною якої є прокурор Руслан Войтов. І я прекрасно розумію: якщо я продовжу публікувати матеріали про справу Мальцева, мене можуть знову заарештувати.

При цьому я не можу просто забути те, що дізнався, що пережив, що побачив. Олег Мальцев продовжує сидіти під арештом. Його справа сфабрикована, це очевидно будь-кому, хто об’єктивно вивчить матеріали. Його адвоката Ольгу Панченко цькують жахливими наклепами. А більшість мовчить. Якщо я теж замовкну, хто тоді розповість цю історію?

Так, я планую продовжувати роботу над цією темою. Я розумію, що це ризик. У мене є сім’я, яка вже рік страждає через мій арешт. Я не маю права піддавати їх новим випробуванням. Тому я буду публікуватися через закордонні видання, буду працювати з міжнародними платформами, буду використовувати всі можливі механізми захисту: юридичні, дипломатичні, медійні. Але я не замовкну.

— Яку пораду ви дали б міжнародним журналістам, які хочуть працювати в Україні і займатися серйозними розслідуваннями?

Найтривожніше відкриття, яке я зробив, вивчаючи свою справу і справу Олега Мальцева, — це те, що сучасне «розслідування» в багатьох випадках перестало бути пошуком істини. Воно перетворилося на збір матеріалів для заздалегідь сформульованої обвинувальної версії. Це стосується не тільки правоохоронної системи — це хвороба, яка вразила і частину журналістської спільноти. І там, і там люди розучилися розслідувати. Замість цього вони збирають масу матеріалів — часто не мають ніякого відношення до суті питання — просто щоб створити видимість ґрунтовності. Ось приклад зі справи Олега Мальцева. Прокурор Войтов заявляє, що у нього 22 свідки у справі Мальцева. Звучить вражаюче, правда? Але коли я почав вивчати деталі, з’ясувалося: більше половини цих «свідків» взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев. Вони ніколи з ним не зустрічалися, не працювали, не мали жодних контактів.

Навіщо вони в справі? Щоб створити обсяг. Щоб можна було сказати: «Дивіться, у нас 22 свідки, 300 сторінок матеріалів, десятки томів!» Кількість підміняє якість, а маса замінює доказовість. Про жодну об’єктивність не йдеться.

На жаль, деякі українські ЗМІ працюють за тією ж логікою. Замість журналістського розслідування — збір компромату. Замість перевірки фактів — тиражування чуток. Замість балансу думок — одностороннє звинувачення. Вони публікують десятки матеріалів проти однієї людини, створюючи ілюзію, що «якщо так багато пишуть, значить, це і є правда». Але це не журналістика — це інформаційна війна проти конкретної людини.

Міжнародним колегам потрібно розуміти контекст: Україна перебуває у стані війни. І за будь-якого режиму (авторитарного чи формально демократичного) воєнний стан завжди означає закручування гайок. Це нормальна, передбачувана реакція держави на загрозу. Розширюються повноваження спецслужб, обмежуються громадянські свободи, посилюється контроль над інформацією. Це відбувалося в Німеччині під час обох світових воєн, у США після 11 вересня, у всіх країнах в умовах надзвичайного стану.

Проблема в тому, що ці надзвичайні повноваження можуть використовуватися не тільки проти реальних загроз, але і для зведення особистих рахунків або інших корисливих інтересів. Оперативник ДВКР Євген Волошенюк і його група прикриваються «інтересами національної безпеки», щоб розправитися з неугодним вченим. Прокурор Руслан Войтов апелює до «воєнного стану», щоб виправдати порушення процесуальних прав.

Я зробив помилку, за яку заплатив роком життя. Я думав, що моє німецьке громадянство і мої зв’язки з міжнародними організаціями захистять мене. Я покладався на те, що в Україні журналіста не заарештують просто за незручну статтю. Я помилявся.

Тому моя порада колегам, які працюють над чутливими темами: оцініть ризики реалістично. Запитайте себе чесно: чи готові ви до року в СІЗО? Чи готова ваша родина до цього стресу? Чи готові ви до того, що ваша кар’єра, репутація, життя можуть бути зруйновані? Якщо відповідь «ні» — можливо, варто вибрати іншу тему або інший спосіб подачі матеріалу.

Я не шкодую про своє рішення опублікувати статтю про Олега Мальцева. Але я тепер розумію ціну цього рішення. І кожен журналіст повинен приймати таке рішення свідомо.

Не вірте у свою недоторканність. Найнебезпечніша ілюзія — думати, що «зі мною цього не трапиться». Але не втрачайте віри у важливість роботи і пам’ятайте: кожна опублікована правда — це перемога. Навіть якщо за неї доводиться платити..

— Чи є у вас якесь звернення до міжнародної спільноти? Яка форма підтримки була б для вас корисною саме зараз?

Саме зараз потрібна об’єктивність. Колеги, я прошу вас: подивіться на справу Олега Мальцева об’єктивно. Вивчіть матеріали. Поговоріть з адвокатами. Прочитайте доповіді ОБСЄ та виступи на сесії ООН з прав людини у справі Олега Мальцева. Ви побачите те саме, що побачив я: це не розслідування злочину, це фабрикація справи з використанням державного апарату. Напишіть про це. Опублікуйте розслідування. Задайте незручні питання українським правоохоронцям і суду: чому у справі 22 свідки, половина з яких навіть не знає обвинуваченого? Чому ігноруються висновки міжнародних організацій? Чому журналіста заарештували через чотири дні після публікації критичної статті?

Я звертаюся до тих українських журналістів, які брали участь у наклепницькій кампанії проти Мальцева, можливо, несвідомо, можливо, під тиском, можливо, просто повторюючи те, що їм підкидали джерела з СБУ. Виправте свої помилки. Професійна чесність вимагає, щоб коли ви розумієте, що опублікували недостовірну інформацію, ви це визнали і виправили.

Я розумію геополітичний контекст. Я розумію, що Україна зараз потребує міжнародної підтримки. Я сам люблю цю країну, поважаю її народ, захоплююся стійкістю українців. Але саме тому не можна мовчати, коли окремі посадові особи скоюють злочини і ганьблять свою країну. Західні уряди, міжнародні організації, професійні спільноти не повинні боятися називати речі своїми іменами.

Якщо ми дозволимо таким, як прокурор Руслан Войтов, безкарно знищувати життя людей — це створить прецедент. Інші побачать: можна. Можна заарештовувати незручних журналістів. Можна фабрикувати справи проти вчених. Можна ігнорувати міжнародні стандарти. Але якщо ми скажемо голосно: ні, не можна, ми бачимо, ми знаємо, ми не дозволимо, це теж створить прецедент. Прецедент, що правда сильніша, що злочини посадових осіб не залишаються безкарними, що міжнародне співтовариство захищає тих, хто не може захистити себе сам.

Я прошу не за себе — я німець, у мене є міжнародна підтримка, професійне співтовариство. Рано чи пізно я повернуся додому. Я прошу за Олега Мальцева, за вченого, який вже більше року сидить під арештом за сфабрикованою справою в нелюдських умовах, які дуже сильно впливають на і без того підірване здоров’я. За його адвоката Ольгу Панченко, яку поливають брудом, щоб змусити відмовитися від захисту. Я вірю в силу солідарності. Я вірю, що коли порядні люди діють разом, вони сильніші за будь-яку корумповану систему. Допоможіть нам. Допоможіть Україні стати країною, де вчених не переслідують за науку, журналістів не саджають за правду, а адвокатів не цькують за професіоналізм.

Тепер рішення апеляційного суду стало першим офіційним підтвердженням того, що процесуальні норми, на підставі яких вже більше року тримається звинувачення проти вченого і адвоката Олега Мальцева та шести його колег, не витримують елементарної юридичної перевірки. Слід зазначити, що громадянка Т. була головним свідком з боку звинувачення. Її показання лягли в основу фабули, що дозволила слідству пред’явити звинувачення Мальцеву і шести його колегам, яких утримують в слідчому ізоляторі більше року без права внесення застави. Тобто, саме її свідчення стали виправданням для утримання вченого під вартою, незважаючи на відсутність реальних доказів і численні процесуальні порушення.

Зникнення з справи основних свідків

Ситуація навколо справи продовжує набувати додаткових і незручних деталей для сторони обвинувачення. Ще в червні 2025 року прокурор Руслан Войтов публічно зізнався, що зв’язків з громадянкою Т. немає і вона перебуває не в Україні, тому не може бути викликана на допит до суду:

…хочу також заявити суду, що зазначені особи не є громадянами України, на даний момент, наскільки мені відомо, вони перебувають за кордоном і зв’язку з ними немає.

При цьому протягом року суд мотивував продовження тримання під вартою, зокрема, ризиком впливу на свідків, що робить застосовану логіку взаємовиключною і підриває принцип рівності сторін у процесуальному змаганні. За таких умов суд, спираючись на заявлені прокурором ризики, був зобов’язаний своєчасно і критично оцінити достовірність ключових показань.

Заангажованість окремих осіб

Контраст між покаранням, призначеним головному свідку, і фактичною долею обвинувачених ілюструє перекіс у застосуванні правосуддя, оскільки громадянка Т., визнавши провину і підписавши угоду зі слідством, отримала лише штраф у розмірі 60 000 гривень і не мала жодних запобіжних заходів (навіть зобов’язання з’являтися до суду), тоді як вчений Олег Мальцев і шість його колег, які послідовно заявляють про свою невинність і вимагають об’єктивного та всебічного дослідження доказів, більше року перебувають у СІЗО без права внесення застави. Подібний дисбаланс ставить під сумнів не тільки справедливість окремих процесуальних рішень, але і загальну здатність суду відрізняти справжні докази від показань, мотивованих особистою зацікавленістю або тиском.

Слід нагадати, що раніше сторона захисту наполягала на проведенні психіатричної експертизи ключового свідка громадянки Т. у зв’язку з вкрай своєрідними і явно суперечливими фрагментами її показань, в тому числі з текстом у її показаннях, зафіксованих у протоколі від 16 липня 2024 року, де громадянка Т. описує пережитий “життєвий сон” за участю батька з “планети Тінія” та іншими елементами, що ставлять під сумнів її адекватність сприйняття подій.

Я припинила співпрацю з Олегом Мальцевим, тому що мені наснився життєвий сон, в якому мій батько з планети Тінія, гора Тін, зроблена з чистого кришталю і золота, сказав мені терміново його знайти і реалізуватися як особистість і прийняти істинну істину.

Вимоги захисту про психіатричну експертизу залишилися без задоволення.

Крім того, в матеріалах справи фігурує лист громадянки Т., адресований академікам Європейської академії наук України, який був написаний нею в той період, коли вона перебувала під слідством.

У цьому листі вона закликала до захоплення влади в науковій організації, що свідчить про її особисту зацікавленість і можливу причетність до рейдерської діяльності з боку окремих представників правоохоронних органів, про мотиви яких було сказано в доповіді на 58 сесії з прав людини в ООН.

Таким чином, рішення Апеляційного суду показує реальний зрушення у справі Олега Мальцева, оскільки руйнується ключовий елемент звинувачення, заснований на недостовірних показаннях і порушенні принципу змагальності. Це рішення відкриває можливість для перегляду запобіжних заходів щодо вченого та його колег, а також ставить під сумнів законність їхнього річного перебування в умовах слідчого ізолятора.

Що прозвучало на Варшавській конференції ОБСЄ?

Тема “хворої” судової системи України та конкретні дії суддів у справі Олега Мальцева були публічно винесені на обговорення під час щорічної Варшавської конференції з людського виміру ОБСЄ. Правозахисники з Human Rights Without Frontiers (HRWF) представили письмовий виклад “Ukraine’s Ailing Judiciary: Dr Oleg Maltsev Over a Year in Odesa Pre-Trial Detention”, звернувши увагу делегацій 57 держав-учасниць на рішення окремих одеських суддів і затримки апеляцій, що, на їхню думку, не узгоджується з європейськими стандартами, в частині ст. 5 ЄКПЛ.

У матеріалі HRWF, на який посилаються учасники, окремо зазначено призначення утримання під вартою без застави незважаючи на медичні протипоказання; опора на сумнівні експертні документи при оцінці «придатності» до утримання в СІЗО, а також відкладення слухань апеляцій під технічними та процедурними приводами.

У свою чергу, скасування вироку підтверджує позицію сторони захисту щодо сфабрикованого характеру звинувачень і допущених процесуальних порушень.

Це важливий крок до відновлення справедливості щодо Олега Мальцева та його колег, які більше року утримуються в Одеському СІЗО. А оскільки справа Мальцева набула міжнародного розголосу на майданчиках ООН і Варшавської конференції ОБСЄ, зараз особливо важливо для українського правосуддя визнати помилки і притягнути до відповідальності тих посадових осіб, хто сфабрикував цю справу — незалежно від їхніх посад і імен, — зазначає сторона захисту.

Наслідки рішення апеляції

Скасування вироку ставить сторону обвинувачення в непросте становище. Це рішення підриває основну логіку, на якій будувалися й інші епізоди справи Олега Мальцева. За словами захисту, те, що сталося, ще раз підтверджує відсутність переконливих доказів у кримінальному провадженні проти українського вченого та його колег.

У ширшому контексті це збігається з висновками правозахисних організацій при ОБСЄ, які раніше звертали увагу на глибинні проблеми української судової практики у справі з доктором Мальцевим.

Також, як зазначає сторона захисту, скасування вироку матиме наслідки і для видань, які після рішення суду першої інстанції щодо громадянки Т. оголосили про “перемогу обвинувачення” і публікували матеріали з сенсаційними заголовками. Тепер редакціям доведеться або відкоригувати колишні публікації, або взяти на себе відповідальність за недотримання стандартів журналістики.

Випадковість чи закономірність?

Спостерігачі за справою давно помітили очевидну закономірність у діях прокурора Войтова. Як тільки виникає найменша перевага на користь сторони захисту, сторона обвинувачення негайно прагне підірвати позиції захисту і вплинути на громадську думку через медіа. Тактика проста. До зали суду приводять “лояльних” журналістів, які, не поставивши жодного питання захисту, черпають інформацію з сумнівних джерел періоду первинних атак і публікують матеріали, далекі від того, що обговорювалося на засіданні.

У підсумку на сьогоднішній день сформувалася певна хронологія подій, яка, на думку спостерігачів, може вказувати на організований і спланований характер цих дій:

Серпень-вересень 2024 року: Період затримання Олега Мальцева супроводжували понад 300 публікацій, які поливали вченого брудом. Про те, що вченого заарештували після реанімації в стані, коли він не міг самостійно пересуватися, ніхто не написав. Під час “інформаційної істерії” про презумпцію просто забули: ще до передачі справи до суду медіа вже винесли вирок. Незамазані фотографії з’явилися в мережі менше ніж через годину після затримання вченого, що вказує на цілеспрямований витік інформації з боку обвинувачення.

28 січня 2025 року: Напередодні передачі матеріалів до суду розпочалася масова атака на головного захисника – Ольгу Панченко. Кампанія дискредитації завершилася погрозами фізичної розправи та оприлюдненням домашньої адреси адвоката.

15 квітня 2025 року: після арешту Панченко, журналістка Оксана Піднебесна, яка відкрито демонструє особисту неприязнь до Панченко і називає її “адвокатом диявола”, опублікувала в мережі Інтернет домашню адресу адвоката Ольги Панченко. Це явна особиста помста Піднебесної адвокату Панченко за справу 9-річної давності, де Панченко захищала громадянина України, обвинуваченого в замаху на вбивство, а журналістка Піднебесна відкрито грала на боці потерпілого. Незважаючи на масову брудну медіакампанію проти Панченко, їй вдалося зменшити термін ув’язнення для свого підзахисного з 14 років позбавлення волі до 8 років.

Квітень 2025 року: через кілька днів та ж журналістка Піднебесна почала розпалювати агресію на адресу адвокатів, які прийшли підтримати заарештовану колегу: на своїй сторінці у Facebook у коментарях вона публікувала фото адвокатів із закликами ідентифікувати їх. Образи сипалися не тільки на адресу Ради адвокатів Одеської області, дісталося також і керівнику відомої ГО “Захист прав адвокатів” київському адвокату Володимиру Клочкову, який одним з перших виступив на захист адвоката Панченко і показав свою принципову позицію в її справі. Також разом з Піднебесною поливала брудом адвокатів одіозна одеська активістка, яка не соромилася у виразах, називаючи адвокатів, які підтримують Панченко, “деградантами в краватках” і “агентами Кремля”.

4 червня 2025 року: прокурор Войтов особисто привів до зали суду журналістку Олену Ч., яка представилася як “вільна слухачка” (прим. подібне приховування професійного статусу є грубим порушенням процедури). Згідно із законом, за присутності журналіста на засіданні суд зобов’язаний винести це питання на обговорення всіх учасників процесу, вислухати думки сторін і винести окреме протокольне рішення. Нічого з цього зроблено не було. Після закінчення слухання “вільна слухачка”, згадавши, що вона журналістка, виконала свій “журналістський обов’язок” і випустила матеріал, на основі ранніх публікацій з великою кількістю брехні та перекручуванням фактів. Жодного питання “незалежний журналіст” стороні захисту так і не поставила.

26 серпня 2025 року: після того як адвокат Ольга Панченко оголосила про те, що захисники у справі Олега Мальцева прийняли рішення почати представляти громадськості докази невинності вченого, в мережі спалахнула хвиля дискредитації. Наклеп торкнувся не тільки Панченко, але і Ради адвокатів Одеської області. Гучними заголовками на кшталт “Рада адвокатів Одеської області стала на захист адвоката Панченко, підозрюваної у співпраці з ворогом” сторона обвинувачення намагалася змусити замовкнути адвокатів. Згідно з інформацією з наших джерел, замовником цього цькування виступив особисто прокурор Руслан Войтов.

6 жовтня 2025 року: на засіданні, де розглядалося продовження запобіжного заходу для німецького журналіста Сергія Енгельманна, заарештованого у справі Олега Мальцева, до суду з’явилися три журналістки Укрінформу і та сама Оксана Піднебесна. Останню суддя Юрій Кривохижа попросив залишити залу, оскільки вона є свідком у справі і згідно із законом не може бути присутньою на слуханні. Решта журналісток були присутні половину слухання і пішли. Спостерігачі висловили сподівання, що українські журналістки прийшли висловити жест професійної солідарності з німецьким колегою, з приводу арешту якого МЗС Німеччини раніше надсилало ноту протесту. Однак контекст попередніх місяців свідчить про інше.

Хто такий прокурор Руслан Войтов?

У справі вченого Олега Мальцева обвинувачем виступає прокурор Руслан Войтов, який у 2024 році потрапив до списку прокурорів з фіктивною інвалідністю. Тоді стало відомо, що в Одеській області 58 співробітників прокуратури оформили інвалідність різних груп. На їхні пенсії держава донині щорічно витрачає 14,5 млн грн. Сам прокурор Войтов, згідно з річними деклараціями, вже отримав близько 800 тис. гривень у вигляді пенсійних виплат з державного бюджету. Примітно, що на підставі опублікованого списку, у прокурора Руслана Войтова друга група інвалідності по зору. Згідно з медичними висновками, ця категорія надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Однак, приїжджаючи до суду на незадекларованому BMW Х3 і не використовуючи окулярів, Войтов всім своїм виглядом демонструє вигляд людини, позбавленої будь-яких обмежень здоров’я та життєдіяльності.

Наші джерела в правоохоронних органах повідомили, що саме за потрапляння в цей скандальний список Войтов був відправлений “у заслання” до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональними органами безпеки (серед прокурорських існує негласна думка, що до цього відділу переводять за “провини” на службі).

При цьому досі не зрозуміло, як на державній службі залишається людина, найближчий родич якої в 2015 році втік до Росії від українського правосуддя, а з початку повномасштабної війни і зовсім відмовився від українського громадянства. Нагадаємо, мова йде про рідного дядька прокурора – Сергія Миколайовича Марченка, який зробив кар’єру в українській судовій системі. Марченко з 2004 по 2010 роки очолював Теплодарський міський суд Одеської області. У жовтні 2010 року в його будинку були проведені обшуки в рамках розслідування отримання хабара в розмірі 5500 доларів за “призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”. Вирок у справі №1403/1645/12 було ухвалено 11 листопада 2013 року. Дядько Руслана Войтова був визнаний винним за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) і засуджений до “п’яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на три роки та з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна”.

Однак вирок суду правоохоронним органам виконати так і не вдалося, оскільки Сергій Марченко втік до рф. У 2015 році його було оголошено в розшук, проте цей крок не дав жодного результату. Детальніше про це ми писали в статті “Сприяння прокурора Руслана Войтова в отриманні російського громадянства для українця”. Цікаво, що двоюрідні брат і сестра Руслана Войтова — Діана та Микола Марченко також відмовилися від українського громадянства і є громадянами рф та проживають у москві. Інша родичка, тітка Руслана Войтова — Марина Терещенко, яка на даний момент проживає в барнаулі, також не має українського громадянства.

З якої причини прокурор Руслан Войтов досі перебуває на державній службі і чиїм інтересам він служить, досі залишається загадкою.

***

Сьогодні все більше спостерігачів задаються резонними питаннями: якщо у звинувачення є реальні докази провини Мальцева і його колег, чому процес затягується? Чому суддя Юрій Кривохижа не може чітко відповісти на питання директора науково-дослідного інституту МСАС Марини Ільюші (яка також була затримана і перебуває в СІЗО вже більше року) про те, в скоєнні яких саме дій її звинувачують? І, нарешті, чому прокурор Войтов так відчайдушно затягує момент переходу до розгляду доказів?

На ці питання поки що немає однозначної відповіді, але ми можемо припустити, що “процесуальні диверсії” відбуваються через відсутність доказів у справі. Як зазначила міжнародний консультант і фахівець з верховенства права та гуманітарних питань для Місії ООН Анна Сассу, утримання Олега Мальцева та його колег під вартою більше року без права на заставу є каральною мірою, а не попереджувальною.

Також цікавим є той факт, що після численних доказових публікацій редакції нашої газети про систематичну корупцію прокурора Руслана Войтова, останній раптово “захворів” і на засідання не з’являвся. При цьому, відразу ж після “одужання” прокурор Войтов прийшов до суду в супроводі 3 журналістів і прокурора Михайла Ульянова, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Невже прийшов, так би мовити, підтримати колегу по ідейній боротьбі за гектари землі в Одеській області?

Від редакції: газета Суспільний прибій виступає за гласність і відкритість. Ми готові надати можливість висловитися всім сторонам цієї справи.

У грудні 2014 року старший прокурор прокуратури Приморського району міста Одеси Руслан Григорович Войтов отримав електронного листа від громадянина України Маленкова О. І., уродженця міста Арциз, із доволі незвичним змістом. У повідомленні йшлося про намір невстановленої особи оформити російське громадянство, причому місцем проживання зазначався Севастополь. Будь-які інші дані про заявника на той момент були відсутні, окрім відомостей про його громадянство України та реєстрацію місця проживання в Одеській області.

Тобто у час, коли схід України був охоплений вогнем війни, на адресу одеського прокурора надійшло звернення з проханням посприяти в отриманні паспорта російської федерації з подальшим переїздом до анексованого Криму. Кожен прокурор у подібних обставинах, керуючись законом і сумлінням, мав би негайно передати відповідний лист до Служби безпеки України та, за наявності підстав, ініціювати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Однак замість виконання свого професійного обов’язку прокурор Руслан Войтов пересилає вказаного листа приватній особі на адресу diana_passion@mail.ru
, очевидно усвідомлюючи, що такий крок не лише виходить за межі його службових повноважень, а й потенційно може містити ознаки кримінально караного діяння. Адже участь посадової особи органів прокуратури у сприянні громадянину України в набутті російського паспорта може трактуватися як підтримка інтересів іноземної держави і за певних умов кваліфікуватися як державна зрада.

На цьому етапі варто зробити невеликий відступ і надати необхідне пояснення. У переважній більшості країн світу участь спеціальних служб у процедурі надання посвідки на проживання чи громадянства закріплена законодавчо та має обов’язковий характер. Держава зобов’язана перевіряти особу заявника, його минуле та рівень потенційної лояльності. Органи міграційної служби або внутрішніх справ здійснюють лише формальне прийняття документів, проте перевірку їхньої достовірності проводять контррозвідувальні та безпекові структури. В Україні цю функцію виконує СБУ, у рф — фсб, а в країнах ЄС відповідні перевірки забезпечують поліція та контррозвідувальні органи.

Таким чином, у більшості країн діє спільний принцип: посвідка на проживання, а тим більше громадянство, не надаються виключно на підставі поданих документів, оскільки обов’язковим етапом є висновок органів безпеки. В умовах воєнного конфлікту контроль за такими процедурами посилюється у багато разів, і вирішити питання набуття громадянства рф в обхід контактів зі спеціальними службами фактично неможливо.

І саме в цей час до одеського прокурора Руслана Войтова звертається особа з питанням, позитивне вирішення якого потребує наявності зв’язків або контактів із представниками російських спецслужб. Постає закономірне запитання: звідки в українського державного службовця могли з’явитися подібні зв’язки.

Цілком імовірно, логічне пояснення наявності таких можливостей криється в особистих контактах прокурора на території рф.

Родинні зв’язки в Російській Федерації

Як нам повідомили у Біляївській сільській раді, мати Руслана Войтова народилася на території російської федерації, у селі усть-каманка алтайського краю. Пані Войтова, попри окремі обставини, залишається відносно законослухняною громадянкою України. Інакше склалася доля її рідного брата, дядька Руслана Войтова — Марченка Сергія Миколайовича, який, за наявними відомостями, відмовився від українського громадянства та оформив російське.

Двоюрідні брат і сестра Руслана Войтова — Діана та Микола Марченки — також відмовилися від українського громадянства, набули громадянство Російської Федерації і нині мешкають у Москві. Ще одна родичка, тітка Руслана Войтова — Марина Терещенко, яка нині проживає у Барнаулі, також не є громадянкою України.

Особливий інтерес становить історія втечі дядька Руслана Войтова до російської федерації, оскільки відповідні епізоди його біографії чітко зафіксовані в матеріалах судового реєстру.

Як рідний дядько прокурора Руслана Войтова втік від українського правосуддя

Сергій Миколайович Марченко, який народився, як і його сестра, у російському селі усть-каманка алтайського краю, зробив кар’єру в українській судовій системі та з 2004 по 2010 роки очолював Теплодарський міський суд Одеської області. Проте вже у жовтні 2010 року в його помешканні були проведені обшуки в межах розслідування за фактом отримання хабара у розмірі 5500 доларів США за “призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”. Без заглиблення у деталі слід зауважити, що вирок у справі №1403/1645/12 було ухвалено 11 листопада 2013 року. Дядько Руслана Войтова був визнаний винним за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) і засуджений до “п’яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на три роки та з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна”.

Однак вирок суду правоохоронним органам виконати так і не вдалося, оскільки Сергій Марченко втік до рф. У 2015 році його було оголошено в розшук, проте цей крок не дав жодного результату.

Ще раз звернімо увагу на ситуацію. Державний службовець, який мав доступ до судової системи, отримав вирок за кримінальною статтею, уникає відповідальності втечею до росії, продовжує там проживати та згодом оформлює російське громадянство (прим.: за інформацією наших джерел у Державній міграційній службі України, до 2023 року Сергій Марченко мав подвійне громадянство, тоді як після 2024 року відомості про його українське громадянство вже відсутні). Усі ці обставини відбувалися напередодні трагічних подій, що розпочалися для України у 2014 році.

З огляду на практику рф у 2010–2013 роках, можна відзначити її послідовну схильність не видавати осіб, причетних до політично чутливих справ, і водночас надавати правовий статус тим, хто становив інтерес для москви. Подібні рішення ухвалювалися виключно в адміністративному порядку за безпосередньої участі спеціальних служб або за наявності відповідних каналів у владних структурах. В іншій ситуації фігурант кримінального провадження, який згодом був оголошений у розшук і прибув до росії напередодні війни, не мав би жодних шансів на легалізацію та подальше проживання на її території.

Загадкова Діана

Повернемося до особи на ім’я Діана, якій у грудні 2014 року прокурор Руслан Войтов, імовірно, забувши про обов’язок дотримуватися державних інтересів, перенаправив запит щодо отримання громадянином України російського громадянства. Перевірка засвідчила, що ця “таємна помічниця” не була випадковою знайомою, а є рідною дочкою Сергія Марченка, тобто двоюрідною сестрою самого Руслана Войтова.

Чи проживала вона на той час уже в москві, чи Войтов використовував родичку як зручний канал зв’язку для переговорів із дядьком-втікачем, який переховувався від українського правосуддя, достеменно невідомо. Відомо лише, що дана особа відмовилася від українського громадянства на користь російського.

Хто ж такий прокурор Руслан Войтов насправді?

Крім організації корупційних схем із землею, вирішення питань бізнесу за “окрему подяку” та участі в прокурорській мафії, де “рука руку миє”, Руслану Войтову властива ще одна яскрава риса, що особливо характеризує його діяльність. У 2014 році, ведучи листування зі своїми білоруськими знайомими, він спокійно повідомляв про намір уникати участі у бойових діях. Наприкінці того ж року він сприяв отриманню російського громадянства громадянином України, а в 2021 році оформив фейкову інвалідність, ймовірно, щоб у разі звільнення з прокуратури його не залучили до служби на фронті.

Дивлячись на «подвиги» Руслана Войтова, складається враження, що він вирішив наслідувати шлях свого дядька. Проте, як відомо, син не відповідає за вчинки батька, і в разі прокурора Войтова він не несе відповідальності за своїх родичів. Інша справа — його власна позиція. Як прокурор України, особа, яка під присягою зобов’язалася захищати закон, він не лише ухиляється від виконання обов’язку брати участь у бойових діях, а й, судячи з листування, підтримує контакти з родичем, який втік із країни, та бере участь у вирішенні питань щодо набуття громадянства в державі-агресорі, хоча реалізація таких процедур передбачає обов’язкову участь російських спецслужб.

Читайте також:

• Як прокурор Руслан Войтов організовував бізнес на 26 гектарах
• Як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що перевищує його офіційну зарплату в 80 разів
• «Творчий підхід» прокурора Руслана Войтова до замовних справ
• Незадекларована квартира одеського прокурора Руслана Войтова
• Анонімний лист проливає світло на діяльність одеського прокурора Руслана Войтова