У справі вченого Олега Мальцева ми спостерігаємо саме цю, до болю знайому картину. У своїх гучних заявах сторона обвинувачення безперестанку хизується «незаперечними доказами». Говорять про тридцять томів кримінальної справи. Тридцять томів — звучить солідно, чи не так? Здавалося б, відкривайте, зачитуйте, пред’являйте суду факти. Але переходу до розгляду цих самих доказів чомусь не відбувається. Відповідь банально проста: переходити ні до чого. Ніяких «незаперечних» фактів там немає. Ці тридцять томів — гігантська мильна бульбашка, яка лопне при першому ж зіткненні з реальним судовим розслідуванням.

Саме тому на авансцену виходить прокурор Михайло Ульянов.

Ця справа дісталася Ульянову у спадок від попередника — відомого Руслана Войтова, «прокурора-інваліда», який вже встиг нажити собі п’ять кримінальних справ. Прийнявши естафету, Ульянов впевнено ступив на ту саму слизьку доріжку. Замість того щоб підтримувати обвинувачення, прокуратура почала відвертий саботаж.

Оцініть масштаб: шість судових засідань поспіль зірвано.

21 січня, 28 січня, 4, 11, 18 та 25 лютого — суд не міг зрушити з мертвої точки. Чому? Відсутність перекладача для громадянина Німеччини, який фігурує у справі. При цьому згідно із законом забезпечити явку перекладача — це прямий процесуальний обов’язок держави, а не сторони захисту. Примітно, що саме на сторону захисту прокурор Ульянов намагався покласти цей обов’язок, заявивши суду, що, мовляв, їхній підзахисний нехай і забезпечує.

До березня цей цирк втомив навіть апеляційний суд. Судді буквально дали прокуратурі по руках за штучне затягування термінів, прямо вказавши на безпідставність підтримки обвинувачення. Керівництву обласної прокуратури прозоро нагадали про необхідність забезпечити «розумні терміни розгляду» і про те, що підлеглі взагалі-то повинні працювати, а не займатися «процесуальним тероризмом».

Але хіба це зупинило прокурора Ульянова? Зовсім ні.

Зрозумівши, що трюк із перекладачем більше не працює, сторона обвинувачення висунула новий хід: подала відвід судді саме того дня, коли суд уже планував перейти до розгляду доказів і забезпечив присутність перекладача.

Підстави для відводу виявилися нарівні з тими самими тридцятьма томами «доказів» — такими ж порожніми й абсурдними.

Головна образа Михайла Ульянова полягає в тому, що суддя позбавив його бенефісу.

Прокурор розраховував продовжувати з пафосом зачитувати обвинувальний акт, у якому один і той самий текст без жодних змін повторюється рівно 22 рази, але суддя обмежив час його виступу. Ми вже писали раніше про любов Ульянова до публічних читань — його потяг до декламування віршів під час слухань став притчею во язицех. Але суддя перервав політ творчої думки, оскільки до Ульянова прокурор Войтов на читання обвинувального акту вже витратив 4 судові засідання. Прокурор Руслай Войтов навіть «засікав таймером», скільки ще часу він може затягувати процес. Таке відверте знущання прокурора над людьми, які перебувають під вартою і чекають на розгляд справи, спричинило клопотання сторони захисту про обмеження прокурорів у часі читання обвинувального акту.

Друга причина для відводу — суддя наважився задовольнити клопотання захисту та усунути попереднього прокурора (того самого Войтова з фіктивною інвалідністю та п’ятьма кримінальними справами за плечима).

А далі починається відвертий сюрреалізм. Прокурора обурило, що суддя тричі виганяв із залу свідка у справі — журналістку-фрілансерку Оксану Піднебесну, але при цьому чомусь не виганяє журналістку Катерину Сидорову, яка знімає процес на відео з самого першого дня. Виявляється, об’єктив камери Сидорової бентежить прокурора Ульянова. Він починає соромитися. Суворий державний обвинувач боїться відеокамери, яка фіксує його процесуальну безпорадність.

Ідеально підсумував ситуацію адвокат Олександр Бабіков. У своєму Facebook він залишив коментар, який розставляє все на свої місця:

У цих словах — суть того, що зараз відбувається навколо справи Олега Мальцева. Люди сидять «у полоні» бетонних стін, їхнє життя поставлено на паузу, поки сором’язливі, вразливі прокурори грають у свої паперові ігри, ховаючись від камер і здорового глузду.

255 948 гривень 20 копійок — сума, яку пенсійний фонд України вимагає стягнути з прокурора Войтова за ті роки, коли він отримував державні виплати на підставі не підтвердженої після перевірки, призначеної новим Генеральним прокурором цього року, 2 групи інвалідності. З 2021 по 2025 рік прокурор Войтов отримав з бюджету України пенсійних виплат за 2 групою інвалідності майже мільйон гривень.

Але час — не вічний союзник тих, хто звик працювати за схемою. 28 липня 2025 року державний інститут медико-соціальних проблем інвалідності переглянув позицію: група інвалідності знижена, підстави визнані недостатніми. А в грудні 2025 року пенсійний фонд офіційно вимагав повернути переплату.

І залишається тільки одне питання: а суд відбудеться чи знову спрацює чийсь дзвінок?

Суд, який перевіряє не тільки Войтова

6 листопада 2025 року до Приморського районного суду Одеси звернувся пенсійний фонд України до прокурора Одеської обласної прокуратури Руслана Войтова. У центрі справи — сума в 255 948 гривень, яку держава мала намір повернути до бюджету після перегляду підстав для отримання пенсії по інвалідності. Позов подано, але провадження у справі не було відкрито, оскільки пенсійний фонд не сплатив судовий збір. У підсумку суд, згідно із законом, повернув позов 25 грудня 2025 року.

Таким чином, у фінансовій частині прокурор Войтов знову уникнув відповідальності. Тобто держава фактично подарувала йому 255 948 гривень за фіктивну інвалідність 2 групи.

А хто відповість за мільйон?

Державний бюджет — це не абстрактна категорія з конституційних лекцій. Це сукупність реальних грошей, які збираються з громадян і повинні витрачатися на потреби тих, хто дійсно потребує підтримки. Саме тому кожне необґрунтоване перерахування з бюджету, особливо на користь чиновника, має ставати предметом негайного реагування правоохоронних органів.

У ситуації з прокурором Русланом Войтовим всі ключові факти відомі і підтверджені документально. З 2021 по 2025 рік він отримував державні пенсійні виплати за довідкою про другу групу інвалідності, яка пізніше була визнана необґрунтованою. Пенсійний фонд провів перерахунок і вимагав повернути переплачені кошти, однак, подаючи позов до суду, з незрозумілих причин не сплатив судового збору, і цей позов суд повернув.

На сьогоднішній день немає жодної публічної заяви з боку прокуратури щодо цієї справи. Не зареєстровано жодного кримінального провадження. Не проводиться службова перевірка. Прокурор продовжує виконувати свої обов’язки, незважаючи на те, що факт отримання бюджетних коштів на формально недійсних підставах зафіксований, підтверджений медичним висновком і визнаний пенсійним фондом.

Якщо держава серйозно вважає таку практику неприпустимою, то на дії прокурора Войтова повинна послідувати негайна реакція в правовому полі.

Перевірка для прокуратури

Історія з прокурором Русланом Войтовим давно перестала бути приватним епізодом, пов’язаним з перерахунком пенсійних виплат. Вона перетворилася на показову ситуацію, в якій перевірку проходить сама прокуратура як державний інститут.

Медичний заклад переглянув підстави інвалідності. Пенсійний фонд зафіксував переплату і подав позов. Суми отриманих коштів підтверджені деклараціями. При цьому з боку прокуратури не було ні публічної позиції, ні внутрішнього розгляду, ні процесуальних дій, які свідчили б про прагнення захистити державні інтереси.

Коли прокурор роками отримує бюджетні кошти на недостовірних підставах і продовжує виконувати свої обов’язки без будь-яких наслідків, відповідальність за те, що відбувається, лягає не тільки на конкретну людину, а й на весь інститут, який її прикриває.

Саме тому справа Войтова більше не про гроші і не про довідку про інвалідність. Вона про те, чи готова прокуратура визнати очевидне і діяти в інтересах суспільства, або вона остаточно закріплює за собою роль механізму, який забезпечує безпеку не закону, а тим, хто навчився використовувати його в особистих цілях.

Прокурор родом із Запоріжжя. Саме там він починав свою кар’єру. До Одеси його перевели в 2024 році. Тут він був призначений до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональним органом безпеки.

Оцінювати ефективність його нагляду за органами безпеки ми не беремося. Але його роль у справі, яка була сфабрикована представниками цих самих «органів», вимагає окремого розгляду. Адже саме Михайло Ульянов тепер продовжує лінію звинувачення, підтримуючи підозри, які вже не раз оскаржувалися в публічному та міжнародному просторі. Про цю справу говорили в ООН, її обговорювали в ОБСЄ.

Кримінальні елементи під маскою патріотів

На грудневому судовому засіданні прокурор Ульянов, звертаючись до суду, дозволив собі висловити претензії, які можна було б вважати курйозом, якби вони не були передвісником подальших подій. Прокурор скаржився судді:

… стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі, а також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим чином можуть чинити тиск на кримінальний процес… Вони там наводять погрози, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там міжнародних інститутів з приводу того, як проходить процес зараз.

З цього виступу випливало, що сам факт публічної уваги та звернень до міжнародних механізмів правової оцінки розглядається обвинуваченням як щось підозріле і мало не злочинне. Залишається незрозумілим, в який саме момент інформування міжнародних структур про хід резонансного процесу перетворюється на «тиск на суд», якщо мова йде про законні форми моніторингу, передбачені самою логікою відкритого правосуддя.

Однак набагато більш підозрілі і майже злочинні події відбулися 14 січня. До зали суду з’явилися так звані «небайдужі та незалежні» громадянські активісти. Один з них, як з’ясувалося, перебував у розшуку з 2021 по 2024 рік, і лише два місяці тому вийшов із СІЗО.

Саме ця людина з кримінальним минулим прибула до суду в статусі вільного слухача, супроводжувана іншим скандальним активістом. Вже з перших хвилин стало очевидно, що його поведінка не має нічого спільного з роллю спостерігача за судовим процесом. Під час слухання він намагався вступати в суперечки з судом, коментувати те, що відбувається, і цілеспрямовано зривати хід засідання.

Але найстрашніше в цій картині навіть не сама поведінка даного кримінального елемента, а та реакція, яку вона викликала у представника державного обвинувачення, бо на кожну витівку «активіста» прокурор Ульянов відповідав схвальним кивком голови, що було зафіксовано на відео і може бути представлено як доказ їхньої координації та його прямого заступництва.

Пізніше цей «активіст» сам і розкрив мету свого візиту, заявивши на камеру:

Нарешті ми дочекалися цікавого моменту, коли журналісти, які підтримують проросійські елементи, дуже занервували, дізнавшись, що в залі знаходяться проукраїнські активісти,

тим самим визнавши, що він прийшов не слухати, а провокувати, шукати «цікаві моменти» і вішати політичні ярлики.

Зазначимо, що в залі були й інші слухачі, які поводилися коректно, не втручалися в хід засідання і дотримувалися встановленого порядку. Тільки одна людина, яка має за плечима кримінальне минуле, дозволила собі перейти від провокацій до погроз на адресу журналістів, і саме ця людина користувалася негласним заступництвом представника державного обвинувачення.

Погрози журналісту

Ні для одного учасника судового процесу у справі Олега Мальцева не є секретом, що кожне судове засідання фіксується на відео не з цікавості і не заради медійного ефекту, а з цілком прагматичної причини, щоб жодна зі сторін не мала спокуси задним числом спотворювати те, що відбувається в залі суду, і надавати подіям зручну інтерпретацію. Ця практика з’явилася не випадково. Вона стала реакцією на поведінку сторони обвинувачення ще на ранніх етапах цієї справи.

Окремо варто згадати, як попередник прокурора Михайла Ульянова, Руслан Войтов, зробив незграбну спробу усунути журналістку із зали, спробувавши оголосити її свідком, але при цьому навіть не зумівши правильно вимовити її прізвище.

Однак те, що сталося 14 січня, виводить цей конфлікт на зовсім інший, кримінальний рівень, бо слова змінилися неприхованими погрозами.

Той самий «громадський активіст», який всього два місяці тому покинув слідчий ізолятор, тепер уже в будівлі суду, яка за визначенням є територією закону, відкрито почав тиснути на журналістку, вимагаючи, щоб вона йому представилася. Після того як його провокаційні випади були проігноровані, пролунала фраза, яка є класичним прикладом завуальованої, але від цього не менш реальної загрози:

Якщо мене почнуть звинувачувати в нападі на журналістів, то вибачте, до мене ніяк не було доведено, що це журналісти.

Фактично, людина, яка вже має в своїй біографії судимість за насильство щодо представника преси, публічно, в залі суду, формулює умови, за яких вона готова вчинити новий напад, і цими умовами є лише відсутність у неї формального «повідомлення» про професійний статус її потенційної жертви.

Можна, звичайно, спробувати списати це на тонкощі тюремного флірту і припустити, що «активіст», провівши рік у чоловічому колективі СІЗО, просто втратив навички спілкування з жінками і таким екстравагантним способом намагався зав’язати знайомство. Однак ні ця цинічна версія, ні будь-яка інша не можуть служити виправданням тому, що в суді, в присутності прокурора, який повинен стояти на сторожі закону, відбувається акт прямого залякування журналіста.

Тиск на суддю

Після того, як «дуже небайдужий активіст» відпрацював свою партію в залі суду, влаштувавши провокації та залякування, вистава перемістилася на простори соціальних мереж, де почалася друга частина марлезонського балету, зрежисованого з метою чинити тиск на суд і посіяти страх серед адвокатів і обвинувачених (адвокати та 4 інших учасники, які проходять у цій справі, є жінками). На своїй особистій сторінці в соціальній мережі цей персонаж, чиє місце в залі суду саме по собі є нонсенсом, опублікував пост, в якому, не соромлячись у виразах, звинуватив суддю в упередженості, пригрозивши йому відводом на підставі своїх, м’яко кажучи, фантасмагоричних спостережень.

…поки прокурор оголошував свої клопотання, суддя максимально встановлював візуальний контакт з обвинуваченими і дуже «задивлявся» на захисника обвинувачених — адвоката Панченка. Подаючи їм різні візуальні жести, що прямо може вказувати на взаємний зв’язок між стороною звинувачення і суддею — що має ознаки упередженості суду і є підставою для відводу судді.

Будучи захопленим своїми сексуальними фантазіями, які цей «активіст» переніс у публікацію на Facebook, він навіть не звернув увагу на те, що адвокати у справі – це сторона захисту, а сторона обвинувачення – це прокурор. Але, як то кажуть, яка різниця – головне відпрацювати замовлення прокуратури.

Цей пасаж, який є маячнею з точки зору юриспруденції, але абсолютно логічний в парадигмі кримінального тиску, є нічим іншим, як публічною погрозою судді, спробою створити надуманий інформаційний фон.

Підсумком стало чергове продовження суддею Кривохижою запобіжного заходу для вченого Олега Мальцева і Костянтина Слободянюка, рішення, яке на тлі описаних подій виглядає не як акт правосуддя, а як результат капітуляції перед обличчям неприхованого шантажу.

Активісти замість аргументів

Використання підкуплених «активістів» для чинення тиску на хід судового процесу не є новацією в цій справі, а є усталеною практикою. Нагадаємо, попередник нинішнього прокурора, Руслан Войтов, був усунений від участі в процесі саме за аналогічну поведінку. Навіщо прокурору Ульянову знадобилося ступати на ті ж граблі, які вже вдарили по його колезі, залишається питанням, відповідь на яке, ймовірно, лежить у повній впевненості у власній безкарності. Але відсторонення прокурора Войтова показало, що за впевненість у власній безкарності доведеться відповідати за законом.

А тепер давайте повернемося до того, з чого ми почали. З одного боку, ми маємо сторону захисту, яка діє в рамках закону, направляючи звернення до міжнародних правозахисних інститутів з проханням про публічний моніторинг, і ці абсолютно легітимні дії прокурор Ульянов називає «тиском на суд». З іншого ж боку, ми бачимо самого прокурора, який приводить до зали суду кримінальні елементи, після візиту яких суддя Юрій Кривохижа, маючи на руках всі документи про те, що подальше перебування Олега Мальцева в СІЗО становить пряму загрозу для його життя, слухняно продовжує йому запобіжний захід. То навіщо прокурор Ульянов, замість того щоб оперувати фактами і доказами, приводить до суду осіб з кримінальним минулим? Кого він намагається залякати, і чого він насправді домагається?

Нагадаємо, що дії Руслана Войтова вже призвели до того, що МЗС Німеччини було змушене надіслати Україні офіційну ноту протесту, створивши міжнародний скандал. Чи стануть дії прокурора Ульянова у справі Олега Мальцева предметом обговорення в тих самих «якихось там європейських інститутах», як він сам зневажливо їх називає, покаже найближчий час.

У країні, де йде війна і інвалідність для сотень тисяч людей означає біль, реабілітацію, принизливу бюрократію і нескінченне доведення очевидного перед кабінетами, прокурор Руслан Войтов вирішив, що інвалідність можна перетворити на непоганий фінансовий інструмент для особистого збагачення.

Але 28 липня 2025 року рішенням №ЦО-17514 державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» переглянула ставлення до інвалідності Войтова.

Згідно з нашими джерелами, «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» збиралося повністю позбавити прокурора інвалідності, але хтось втрутився і зупинилися на зміні з 2 на 3 групу.

На цьому місці історія могла б закінчитися тихо і непомітно для громадськості, якби не реакція прокурора Руслана Войтова.

Прокурор, який звик пояснювати іншим, що таке закон, вирішив пояснити закону, яким він повинен бути для нього особисто, і відправився до суду повертати собі 2 групу інвалідності.

Адже друга група приносить набагато більше «прибутку», ніж третя. Більш того, завдяки статусу «інваліда» 2 групи з держбюджету вже пішло близько мільйона гривень в кишеню прокурора Войтова. Тепер «вигідна» група змінилася, і разом з нею змінився розмір звичної годівниці.

Інвалід чи шахрай?

Отримавши другу групу інвалідності, Войтов користувався всіма благами, що належать «непрацездатному». Державні виплати, пільги, особливий режим — у сумі майже мільйон гривень, які пішли не на лікування, а, скоріше, на впевненість у тому, що все це пройде безслідно.

Згідно з медичними висновками, 2 група інвалідності — це категорія, що надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Ключове тут «виражені обмеження». Якщо поглянути на прокурора, у якого 2 група інвалідності по зору, таких обмежень у нього не спостерігається. Він спокійно керує незадекларованим BMW без сторонньої допомоги, не відчуває труднощів з читанням документів у суді.

І тільки в одному напрямку у нього дійсно проблеми із зором: він, схоже, не бачить меж. Не бачить, де закінчується закон і починається кримінальний злочин. Не бачить, де проходить межа між статусом державного обвинувача і схемою викачування бюджетних коштів. Не бачить, нарешті, що інвалідність — це про захист вразливих, а не про збагачення цинічних.

Так скільки ж прокурор отримав з державного бюджету за фальшивою довідкою про інвалідність? Цю цифру легко перевірити, відкривши його декларації з 2021 року.

• 2021 — 192 434 грн
• 2022 — 200 470 грн
• 2023 — 200 470 грн
• 2024 — 200 470 грн
• 2025 — 200 470 грн
• Разом: 994314 гривень

Практично 1 мільйон прокурор отримав обманним шляхом від держави, в той час як ветерани війни змушені оббивати пороги всіх держустанов, щоб отримати належні їм виплати.

Хто покровитель?

Шахрайство, зловживання службовим становищем, незаконне збагачення, дискредитація державної служби — прокурор Руслан Войнов давно мав сидіти на лаві підсудних. Але замість суду над Войтовим влаштовується суд над медкомісією, яка скасувала незаконну довідку про інвалідність.

Бачачи це, прокуратура продовжує вперто зберігати мовчання, хоча так звані «списки прокурорів» наробили багато шуму і викликали велике невдоволення громадськості не тільки в Одесі, але і всій Україні. Пропорційні та адекватні заходи так і не були вжиті.

Прокурор Руслан Войтов поводиться так, ніби хтось пообіцяв, що йому нічого не буде. Виникає питання: хто покриває одіозного прокурора? Хто дозволяє людині з фейковою інвалідністю доїти державу? Відповідь проста — той, кому дуже важливо, щоб прокурор Войтов залишився на плаву. Тому Войтов не боїться ні закону, ні розголосу. А значить, боятися має суспільство.

Тому що коли прокурор, викритий в отриманні майже мільйона гривень за фальшивою довідкою, замість відповіді за законом йде за «відновленням справедливості» — це не просто нахабство. Це — пряма перевірка суспільства на терпимість до цинічного злодійства. І якщо суспільство дозволить йому повернути інвалідність, якої не було, наступним піде з такою ж фальшивою довідкою. З таким же виразом обличчя: «Мені можна все».

Прокурор Войтов вимагає повернути собі 2 групу інвалідності. А з нею — доступ до грошей, які мали б піти на лікування реальних людей, а не на фінансування чиєїсь безкарності.

Громадськість зобов’язана зупинити це. Прокурор, спійманий з фальшивою інвалідністю, не повинен повертатися до годівниці. Він повинен відповідати в рамках закону, якщо закон ще існує.

У цьому матеріалі мова піде виключно про логіку. Точніше, про її відсутність у ряді заяв прокурора Михайла Ульянова, що прозвучали під час судового засідання 22 грудня 2025 року. Ці заяви примітні тим, що при уважному прочитанні вони послідовно підміняють предмет розмови, розмивають причинно-наслідкові зв’язки, розширюють формулювання до повної втрати змісту і в підсумку починають суперечити не позиції захисту, а елементарному здоровому глузду. Цей розбір не вимагає спеціальних юридичних знань. Він вимагає лише уважності та готовності вдуматися в почуте.

Саме цим ми і займемося.

«Загальновідомі джерела» прокурора Михайла Ульянова

Засідання 22 грудня 2025 року спочатку виглядало плановим і не обіцяло жодних сюрпризів. Однак те, що в його ході продемонстрував прокурор Михайло Ульянов, з поняттям «звичайності» співвідносилося з трудом. Чи то втома до кінця року, чи то турботи, пов’язані з передсвятковими приготуваннями, геть відбили у прокурора Ульянова логіку в його заявах. І перше, з чого почав прокурор Михайло Ульянов, – це якісь «загальновідомі джерела».

По-перше, з загальновідомих джерел інформації, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), в тому числі групи Е, майже завжди розвивається через тривале пошкодження дихальної швидкості…

(контекст заяви: адвокат Ольга Панченко виступила із заявою про зміну запобіжного заходу для Олега Мальцева у зв’язку із загостренням у нього хронічного захворювання)

Які джерела в цій заяві мав на увазі прокурор Ульянов, слухачам судового процесу так і залишилося незрозуміло. Адже якщо джерело «загальновідоме», його можна назвати. Але прокурор Михайло Ульянов цього не робить. При цьому у своєму виступі адвокат Ольга Панченко посилалася не на абстрактні «загальновідомі джерела», а на укази та приписи Міністерства охорони здоров’я.

Якщо слідувати прикладу прокурора Ульянова, тоді будь-хто може сказати «загальновідомі джерела стверджують» і вважати тему закритою.

Взагалі дивна поведінка представників прокуратури спостерігається в цілому: від сторони захисту в судах регулярно вимагають належного цитування законів, статей і джерел, вимагають «папірця на папірець», довідку до довідки і підтвердження до підтвердження, тоді як стороні обвинувачення достатньо просто заявити про щось — і цього, як з’ясовується, цілком достатньо.

У який саме момент мова в суді перестала потребувати перевірених посилань і стала спиратися на «загальновідомі джерела», які не можна ні перевірити, ні оскаржити, залишається окремою темою. Але після таких заяв у уважного слухача мимоволі виникає відчуття, що замість аргументацій і доводів йому пропонують повірити на слово.

Зброя, якої немає, як джерело майбутньої загрози

Наступний аргумент здивував усіх членів нашої редакції без винятку. Деякі часто намагалися знайти логічне пояснення, але всі спроби провалилися. Отже, сама заява прокурора Михайла Ульянова звучить наступним чином:

Крім того, я зазначаю, що стороною обвинувачення під час проведення досудового розслідування збору доказів у даному провадженні було вилучено ряд зброї, яку планувалося використовувати військовим формуванням…. І перебування Мальцева на волі може створити певні ризики вчинення інших кримінальних правопорушень, які негативно вплинуть на ситуацію в державі.

Один з ключових ризиків, якими прокуратура пояснює неможливість звільнення під заставу вченого Олега Мальцева, формулюється гранично просто: вилучена зброя.

Вилучена — це означає відсутня. Це означає, що предмети фізично виведені з обігу і більше не перебувають у розпорядженні людини. Тобто прокурор Михайло Ульянов намагається обґрунтувати ризик тим, чого вже немає.

Далі в хід йде фраза «негативно вплинуть на ситуацію в державі». На ситуацію в державі дійсно впливають президент, армія, політики, державні інституції. До цих категорій Олег Мальцев не належить. Яким саме чином перебування Олега Мальцева на волі здатне впливати на державні процеси, якщо навіть президент США Дональд Трамп і європейські партнери не особливо впливають на ситуацію в Україні?

Це що стосується логіки. Якщо ж перейти до правової сторони питання, картина стає ще більш наочною. Вся зброя, що перебувала у Олега Мальцева, була офіційно придбаною і належним чином зареєстрованою спортивною та мисливською інвентарем, про що адвокати заявляли неодноразово. Використання цього інвентарю в дослідницьких і спортивних цілях не приховувалося як якась таємна діяльність, а всі дослідження документувалися на відео, які публікувалися у відкритому доступі.

Рухаємося далі. Судом було встановлено, що дана зброя є законною, порушень при її купівлі та реєстрації не виявлено, і вона підлягає поверненню власнику. Проте унікальна колекція загальною вартістю близько 250 тисяч євро так і не була повернута і «загубилася» десь в одній з камер зберігання СБУ Одеської області.

Взагалі, якщо взяти за приклад «авторський» спосіб аргументації від прокурора Ульянова, виходить цікава конструкція. Будь-який предмет, одного разу вилучений в рамках розслідування, продовжує служити аргументом ризику, навіть після того, як перестав існувати в розпорядженні людини. А запобіжний захід в такому випадку може виправдовуватися чимось абстрактним, що гіпотетично передбачається могло б статися.

Ябеда замість спростування

Посилання на те, що сторона обвинувачення використовує, це пряма мова, суд втемну, я хочу, щоб суд також звернув увагу на те, що стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск на зазначений кримінальний процес з метою….Вони там наводять погрози того, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там інституцій міжнародних з приводу того, як відбувається процес зараз.

Ця репліка вимагає уважного прочитання, оскільки в ній міститься один показовий момент, який легко пропустити при побіжному сприйнятті. Прокурор не спростовує твердження про те, що сторона обвинувачення «використовує суд втемну». Це твердження залишається без відповіді. Замість спростування суду пропонується звернути увагу на сам факт публічного обговорення процесу.

Далі починається обережне розширення теми. З’являється формулювання про «публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск».

Якщо розбирати ситуацію послідовно, вона виглядає значно простішою. Справу ведуть п’ять адвокатів, кожен з яких здійснює публічну професійну діяльність. При цьому в жодній з публічних заяв адвокатів не міститься персонального тиску на суддів, образ або обговорень їх як особистостей. Є критика процесуальних рішень суддів, критика сторони обвинувачення, аналіз ходу процесу і апеляція до норм права і процедури. А якщо слідувати логіці прокурора Ульянова, точніше її відсутності, то будь-яка публічність автоматично перетворюється на тиск, незалежно від змісту і форми.

Однак, прокурор, мабуть, погано знайомий з міжнародною практикою. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Марко Тешич проти Сербії прямо вказано, що адвокат має право жорстко критикувати дії суду в рамках провадження, якщо така критика спрямована на захист клієнта і не зводиться до особистої образи судді. Публічність тут не прирівнюється до тиску, а є формою професійного захисту.

Окремої згадки заслуговує тема «афілійованих журналістів». Газета «Суспільний Прибій» дійсно стала, по суті, єдиним одеським виданням, яке висвітлює весь хід справи Олега Мальцева, незважаючи на очевидні ризики. Це ніколи не приховувалося. Редакція з самого початку відкрито заявляла, що надає слово адвокатам. Але настільки ж послідовно ми пропонували висловитися і стороні обвинувачення.

Показовий приклад вже був. Після публікації статті про те, як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що багаторазово перевищує його офіційні доходи, редакція пропонувала йому дати публічний коментар. Жодного звернення до редакції так і не надійшло. Можливість відповісти була, бажання нею скористатися — ні.

На цьому тлі розмови про «тиск» з боку захисту і медіа виглядають особливо дивно, якщо згадати, як розвивалися події після затримання Мальцева. Протягом лічених годин після затримання Мальцева в мережу були злиті незамазані фотографії з арешту. Потім з’явилися фотографії з особистої справи і знімки з СІЗО. Понад 300 публікацій за кілька днів «без суду і слідства» намалювали образ вченого Олега Мальцева як зрадника і шпигуна, забувши про презумпцію невинуватості.

Адвокат Ольга Панченко також зазнала погроз прямо в будівлі суду з боку так званих «активістів», яких курирують співробітники СБУ. А в мережі Інтернет проти неї розгорнулося цькування із закликами публікувати домашню адресу адвоката і погрозами розправи. Під час її затримання в медіа протягом декількох годин розгорталася справжня істерика із звинуваченнями в роботі на ГРУ і захисті «російського підпілля».

На цьому тлі поява в залі суду групи підтримки прокурора у вигляді «активістів», вуличних музикантів, фітнес-тренерів та екологів, які постійно перебувають поруч із прокурорами, виглядає наочною ілюстрацією того, хто саме чинить тиск на суд.

Обговорювати тільки те, що зручно

У наступній заяві прокурора Михайла Ульянова міститься улюблений прийом прокурора, як водити за ніс учасників процесу.

Зазначене захворювання розвивається в результаті і формується під впливом токсичних частинок роками, ваша честь. Тому відсутність, як зазначено у відповіді від СІЗО, з 12 грудня по 14 грудня водопостачання ніяк не могла вплинути на ускладнення зазначеної хвороби.

Фраза прокурора на перший погляд звучить логічно і навіть переконливо. Хронічне захворювання дійсно формується роками, і з цим ніхто не сперечається. Але саме в цей момент уважний слухач починає помічати, що предмет розмови непомітно змістили.

Заява захисту стосувалася не походження хвороби і не того, коли і з яких причин вона сформувалася. Йшлося про умови утримання, здатні викликати загострення вже існуючого захворювання, а також про ризики в момент нападу, включаючи неможливість використання кисневого апарату при відсутності електропостачання. Про відсутність водопостачання в СІЗО мови взагалі не йшло.

У відповідь прокурор переводить обговорення в іншу площину і докладно розмірковує про те, як хвороба розвивається в принципі, ніби спочатку суперечка йшла про її причини, а не про фактори, здатні погіршити стан людини тут і зараз.

Саме тут виникає принципово небезпечний момент. При такому підході будь-яке погіршення стану при хронічному захворюванні (в тому числі онкології) в СІЗО можна ігнорувати, посилаючись на його давність.

«Зверніться із заявою»: порада, яка вже давно виконана

Ваша честь, якщо пан Слободянюк вважає, що відбувається якесь кримінальне порушення з боку співробітників прокуратури, то він може звернутися з відповідною заявою до підрозділу ДБР або до слідчого судді для того, щоб за його заявою розпочали те чи інше досудове розслідування.

На тлі всіх попередніх заяв це висловлювання прокурора несподівано звучить майже зразково. В цілому, воно бездоганне. У ньому є опис процедури, є зрозумілий алгоритм дій. В іншій ситуації таку репліку можна було б навіть назвати раціональною.

Є тільки одна деталь, яка змінює все.

Цією можливістю сторона захисту вже скористалася. І не один раз.

На сьогоднішній день за заявами захисту в Державне бюро розслідувань і в Офіс Генерального прокурора порушено вісім кримінальних проваджень, що стосуються дій прокурора Руслана Войтова, а також інших осіб.

Тридцять свідків, яких немає

Під кінець засідання прокурор почав демонструвати не тільки явні проблеми з логікою, але й з математикою.

Стороною обвинувачення був наданий список свідків, в якому більше 30 осіб.

Фраза звучить серйозно. Велике число завжди працює на враження, але саме в цей момент виникає просте бажання — порахувати. Що і зробила адвокат Панченко в суді.

Згідно з реєстром матеріалів, підписаних прокурором, ніяких «понад 30» у справі не існує. У списку — 22 особи. Не близько, не приблизно, не «плюс-мінус», а рівно 22.

Далі стає ще цікавіше. Навіть якщо взяти ці 22 за основу, з’ясовується, що далеко не всі вони взагалі можуть називатися свідками в процесуальному сенсі.

Двоє основних свідків А. Хаміцевич і К. Турсунбаєва, які не є громадянами України, перебувають за межами країни і з ними відсутній будь-який зв’язок. Де вони знаходяться невідомо, і сторона обвинувачення цього навіть не намагається спростувати. Говорити про «вплив» на людей, місцезнаходження яких не встановлено навіть самим прокурором і СБУ, звучить вже саме по собі незвично.

Наступні прізвища — Сергій Енгельман, Анна Філіппова, Марина Гебешт. Ці особи давно мають статус обвинувачених і перебувають у залі суду. Далі йдуть наступні п’ять прізвищ, які згідно з обвинувальним актом, також підписаним прокурором Русланом Войтовим, проходять як співучасники. Адже навіть людині, яка не знайома з юриспруденцією, зрозуміло, що співучасник — це не свідок. Однак сторона обвинувачення все ніяк не може визначитися: це співучасники чи свідки?

Окремим рядком звучить «свідок Панченко». Як адвокат, який представляє інтереси своїх підзахисних, може проходити як свідок у їхній же справі, залишається загадкою.

Далі в списку свідків з’являються близькі родичі двох обвинувачених. Яким чином ці двоє обвинувачених можуть становити небезпеку для своїх же родичів, також залишається таємницею за сімома печатками.

І нарешті залишаються три людини, у показаннях яких зафіксовано, що вони взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев.

Саме це і називається «списком свідків», на яких нібито може чинитися тиск, якщо випустять Олега Мальцева під заставу.

«Ми всі в рівних умовах»: фраза прокурора Ульянова, яка підірвала Інтернет

Здебільшого, по всій Одесі, у мене також 7 днів не було ні тепла, ні світла, ні води. Тому ми всі в рівних умовах.

Після цієї фрази в здивування впали не тільки сторона захисту, але і, здається, навіть суддя. В мережі Інтернет ця фраза викликала хвилю обурення.

Йдеться про порівняння умов людини на волі і людини, яка перебуває під вартою в СІЗО.

Людина на волі, навіть в умовах блекауту, може піти в пункт незламності і зарядити пристрої. Може зайти в кафе і поїсти гарячу їжу. Може купити ліки в аптеці. Може вийти на вулицю, змінити простір, звернутися за допомогою, зателефонувати, доїхати, знайти альтернативу. Його дискомфорт реальний, але у нього є вибір.

А є людина, яка перебуває в камері розміром приблизно два на три метри без світла, води і тепла. У неї немає можливості вийти. Вона просто перебуває в умовах, які для неї є остаточними. Нагадаємо, в СІЗО також перебувають люди, які за законом ще не визнані правопорушниками або злочинцями.

Назвати це «рівними умовами» — все одно що стверджувати, що пацієнт у реанімації і людина, яка просто прилягла відпочити, рівні. Обидва ж лежать. Обидва не рухаються. Отже, рівність досягнута.

Ця репліка прокурора Михайла Ульянова стає фінальною крапкою в послідовності міркувань, де логіка поступається місцем абсурду. І цей абсурд неможливо логічно спростувати з тієї ж причини, з якої неможливо сперечатися з беззв’язним набором тверджень, поєднаних інтонацією впевненості.

Чи навмисно у своїх виступах прокурор Ульянов уникає застосування логіки, чи ж ми спостерігаємо її відсутність як таку, судити передчасно. Але тепер ми будемо уважно стежити за подальшими виступами прокурора, який раніше був помічений за читанням віршів у суді замість наведення аргументів.

Як зазначив адвокат Олександр Бабіков: “Німецький журналіст Сергій Енгельманн, провина якого, на нашу думку, полягала лише в тому, що він виступив на захист Олега та інших колег, буде на свободі. Це результат успішної та злагодженої роботи нашої команди, всіх адвокатів, задіяних у справі.”

Однак щоб повністю зрозуміти значущість цієї події, варто повернутися до витоків справи і розібратися, як вона розвивалася від моменту затримання до рішення апеляційного суду.

Як це було?

Усе почалося 14 жовтня 2024 року, коли Енгельманна затримали українські прикордонні служби в момент, коли він прямував з України до своєї сім’ї в Кельн.

До цього часу Сергій уже кілька років тісно пов’язував свою професійну діяльність з Україною, проте постійно в Україні не проживав. Ситуація кардинально змінилася у вересні 2024 року, коли було заарештовано Олега Мальцева. Сергій Енгельманн на власні очі спостерігав за подіями, що розгорталися, і, будучи журналістом, не міг залишатися осторонь. Він всіляко сприяв тому, щоб міжнародна громадськість дізналася про фабрикацію кримінальної справи проти вченого в Україні. У підсумку, арешт Сергія за тією ж статтею, що й в Олега Мальцева (ст. 260 ККУ, частина 1 “Створення не передбачених законом воєнізованих формувань”), стався лише за чотири дні після публікації його журналістського розслідування під заголовком “Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева?”, у якому він критично проаналізував обставини кримінального переслідування українського вченого, розкриваючи можливі мотиви й нестиковки в обвинуваченнях.

Як в Україні судять іноземця, якого не можна судити

Міжнародні правозахисники, які спостерігають за ситуацією навколо справи Олега Мальцева, звертають особливу увагу, зокрема, на правомірність арешту і утримання під вартою протягом цілого року громадянина ЄС. Оскільки цей випадок засвідчив, як легко в країні можуть порушуватися базові засади прав людини і як будь-хто, а надто іноземець, ризикує опинитися заручником необґрунтованих звинувачень і тиску з боку окремих представників правоохоронної системи.

Окремий аналіз матеріалів справи Сергія Енгельманна також оголює проблеми, які ставлять під сумнів саму можливість справедливого судового розгляду для іноземного громадянина в українських судах.

І перша, найбільш очевидна проблема пов’язана з мовним бар’єром. Незважаючи на те, що Енгельманн не володіє українською мовою, всі процесуальні документи, включно з обвинувальним актом і повідомленням про підозру, були вручені йому виключно українською. Захисту знадобилося майже сім місяців з моменту затримання, щоб домогтися перекладу процесуального документа німецькою мовою.

Але навіть коли переклад було нарешті надано, виникла нова проблема. Якість роботи призначеного перекладача та рівень володіння німецькою мовою були незадовільними. З ініціативи адвоката Олександра Бабікова матеріали справи, включно з перекладеними процесуальними документами, було передано до німецького посольства в Києві. Результати аналізу цих матеріалів викликали у дипломатів настільки серйозні побоювання щодо дотримання базових прав громадянина Німеччини на території України, що 15 травня 2025 року Посольство Федеративної Республіки Німеччина надіслало офіційну ноту протесту до Міністерства закордонних справ України.

Суть дипломатичного демаршу полягала не лише у вказуванні на грубі помилки перекладу, а й у вимозі до української сторони забезпечити участь професійних усних і письмових перекладачів відповідно до мінімальних стандартів Ради Європи. Фактично йшлося про порушення міжнародних зобов’язань України у сфері захисту прав іноземних громадян, насамперед у контексті Європейської конвенції про права людини.

Однак мовні проблеми виявилися лише вершиною айсберга. Детальний аналіз обвинувального акта виявив вражаючий факт: у документі не вказано жодної конкретної протиправної дії, нібито скоєної Енгельманном на території України, і не названо потерпілих від таких передбачуваних дій. Обвинувачення має абстрактний характер: ніде не вказано, які саме дії журналіст вчинив з метою організації незаконного воєнізованого формування і які дії він вчинив як його учасник. Відсутні описи конкретного збитку, постраждалих осіб, матеріальних чи інших наслідків інкримінованих діянь.

19 травня 2025 року в суді прозвучав ключовий аргумент захисту, який загалом ставить під сумнів саму юрисдикцію України щодо Енгельманна. Як пояснив адвокат Бабіков, в обвинуваченні йдеться про те, що “злочин”, за версією слідства, було скоєно в період з 20 квітня по 5 травня 2022 року. Однак документи, додані до клопотання захисту, показують, що в цей час Енгельманн перебував у Німеччині та Хорватії, а не в Україні. Згідно з офіційними даними Державної прикордонної служби України, він покинув країну 20 лютого 2022 року і повернувся лише 14 травня 2022 року. Це означає, що на момент вчинення інкримінованих йому дій журналіст фізично перебував за межами України і не міг вчинити будь-які дії на її території або в межах її юрисдикції….

А чи є в інших учасників цієї скандальної справи реальний шанс на справедливий розгляд?

Шанс на справедливість

Незважаючи на масштаб виявлених порушень, шанс на справедливість існує. Ба більше, сторона захисту активно працює не тільки над усуненням наслідків процесуальних порушень, а й над тим, щоб конкретні особи понесли відповідальність за це правове свавілля. У кожного порушення є ім’я, і одне з таких імен – прокурор Руслан Войтов, чиї дії, на думку адвокатів, підпадають під статтю 374 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання за порушення права на захист. На тлі виявлених порушень захист звернувся до Офісу генерального прокурора України та ДБР з офіційною заявою про вчинення злочину Войтовим, вимагаючи розслідування та притягнення до відповідальності. Однак Офіс Генерального прокурора відмовився як від проведення службової перевірки, так і від реєстрації кримінального провадження щодо свого співробітника. Цю відмову було оскаржено в судовому порядку, і розгляд триває.

Водночас, задіяння міжнародних правових механізмів приносить повільні, але відчутні результати, зміцнюючи позиції інших фігурантів цієї справи. Доповіді в ООН з прав людини, публікація звіту в ОБСЄ, приватні ініціативи академічних міжнародних академічних спільнот та інші процедури з оприлюднення порушень поступово впливають на ситуацію. Не можуть же вічно окремі представники правоохоронної та судової систем ігнорувати думку міжнародних партнерів України? Коментуючи звільнення Сергія Енгельманна, адвокат Олександр Бабіков зазначив:

“Апеляційний суд дослухався до наших доводів щодо порушення права на захист, порушень Європейської конвенції, ігнорування судом першої інстанції доводів у частині юрисдикції та інших порушень. Прокурори мали блідий і непереконливий вигляд. Було складно, але скрупульозна та професійна праця команди дали результат. Рухаємося далі. До перемоги і звільнення інших підзахисних, зі спростуванням надуманих звинувачень.”

Таким чином, звільнення німецького журналіста під заставу стало вже третьою великою перемогою у справі Олега Мальцева, демонструючи, як послідовні зусилля можуть підривати фундамент сфабрикованих звинувачень. Нагадаємо, що 25 квітня 2025 року спільними зусиллями адвокатського співтовариства сторона захисту домоглася звільнення адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована за тією самою статтею, що і її клієнт Олег Мальцев. Потім, 14 жовтня 2025 року, захисту вдалося домогтися скасування обвинувального вироку щодо громадянки Киргизстану Каникей Т., нібито “зізнання провини” якої використовували як ключовий доказ провини вченого Олега Мальцева і його колег. Це рішення фактично зруйнувало ключовий елемент обвинувачення, побудований на недостовірних свідченнях і порушенні принципу змагальності сторін. Тепер до цих перемог додалося звільнення німецького журналіста.

Редакція газети “Суспільний Прибій” вітає команду адвокатів з новою перемогою та висловлює надію на якнайшвидше звільнення вченого Олега Мальцева та його колег.

Подробиці самого засідання будуть опубліковані пізніше.

Тепер рішення апеляційного суду стало першим офіційним підтвердженням того, що процесуальні норми, на підставі яких вже більше року тримається звинувачення проти вченого і адвоката Олега Мальцева та шести його колег, не витримують елементарної юридичної перевірки. Слід зазначити, що громадянка Т. була головним свідком з боку звинувачення. Її показання лягли в основу фабули, що дозволила слідству пред’явити звинувачення Мальцеву і шести його колегам, яких утримують в слідчому ізоляторі більше року без права внесення застави. Тобто, саме її свідчення стали виправданням для утримання вченого під вартою, незважаючи на відсутність реальних доказів і численні процесуальні порушення.

Зникнення з справи основних свідків

Ситуація навколо справи продовжує набувати додаткових і незручних деталей для сторони обвинувачення. Ще в червні 2025 року прокурор Руслан Войтов публічно зізнався, що зв’язків з громадянкою Т. немає і вона перебуває не в Україні, тому не може бути викликана на допит до суду:

…хочу також заявити суду, що зазначені особи не є громадянами України, на даний момент, наскільки мені відомо, вони перебувають за кордоном і зв’язку з ними немає.

При цьому протягом року суд мотивував продовження тримання під вартою, зокрема, ризиком впливу на свідків, що робить застосовану логіку взаємовиключною і підриває принцип рівності сторін у процесуальному змаганні. За таких умов суд, спираючись на заявлені прокурором ризики, був зобов’язаний своєчасно і критично оцінити достовірність ключових показань.

Заангажованість окремих осіб

Контраст між покаранням, призначеним головному свідку, і фактичною долею обвинувачених ілюструє перекіс у застосуванні правосуддя, оскільки громадянка Т., визнавши провину і підписавши угоду зі слідством, отримала лише штраф у розмірі 60 000 гривень і не мала жодних запобіжних заходів (навіть зобов’язання з’являтися до суду), тоді як вчений Олег Мальцев і шість його колег, які послідовно заявляють про свою невинність і вимагають об’єктивного та всебічного дослідження доказів, більше року перебувають у СІЗО без права внесення застави. Подібний дисбаланс ставить під сумнів не тільки справедливість окремих процесуальних рішень, але і загальну здатність суду відрізняти справжні докази від показань, мотивованих особистою зацікавленістю або тиском.

Слід нагадати, що раніше сторона захисту наполягала на проведенні психіатричної експертизи ключового свідка громадянки Т. у зв’язку з вкрай своєрідними і явно суперечливими фрагментами її показань, в тому числі з текстом у її показаннях, зафіксованих у протоколі від 16 липня 2024 року, де громадянка Т. описує пережитий “життєвий сон” за участю батька з “планети Тінія” та іншими елементами, що ставлять під сумнів її адекватність сприйняття подій.

Я припинила співпрацю з Олегом Мальцевим, тому що мені наснився життєвий сон, в якому мій батько з планети Тінія, гора Тін, зроблена з чистого кришталю і золота, сказав мені терміново його знайти і реалізуватися як особистість і прийняти істинну істину.

Вимоги захисту про психіатричну експертизу залишилися без задоволення.

Крім того, в матеріалах справи фігурує лист громадянки Т., адресований академікам Європейської академії наук України, який був написаний нею в той період, коли вона перебувала під слідством.

У цьому листі вона закликала до захоплення влади в науковій організації, що свідчить про її особисту зацікавленість і можливу причетність до рейдерської діяльності з боку окремих представників правоохоронних органів, про мотиви яких було сказано в доповіді на 58 сесії з прав людини в ООН.

Таким чином, рішення Апеляційного суду показує реальний зрушення у справі Олега Мальцева, оскільки руйнується ключовий елемент звинувачення, заснований на недостовірних показаннях і порушенні принципу змагальності. Це рішення відкриває можливість для перегляду запобіжних заходів щодо вченого та його колег, а також ставить під сумнів законність їхнього річного перебування в умовах слідчого ізолятора.

Що прозвучало на Варшавській конференції ОБСЄ?

Тема “хворої” судової системи України та конкретні дії суддів у справі Олега Мальцева були публічно винесені на обговорення під час щорічної Варшавської конференції з людського виміру ОБСЄ. Правозахисники з Human Rights Without Frontiers (HRWF) представили письмовий виклад “Ukraine’s Ailing Judiciary: Dr Oleg Maltsev Over a Year in Odesa Pre-Trial Detention”, звернувши увагу делегацій 57 держав-учасниць на рішення окремих одеських суддів і затримки апеляцій, що, на їхню думку, не узгоджується з європейськими стандартами, в частині ст. 5 ЄКПЛ.

У матеріалі HRWF, на який посилаються учасники, окремо зазначено призначення утримання під вартою без застави незважаючи на медичні протипоказання; опора на сумнівні експертні документи при оцінці «придатності» до утримання в СІЗО, а також відкладення слухань апеляцій під технічними та процедурними приводами.

У свою чергу, скасування вироку підтверджує позицію сторони захисту щодо сфабрикованого характеру звинувачень і допущених процесуальних порушень.

Це важливий крок до відновлення справедливості щодо Олега Мальцева та його колег, які більше року утримуються в Одеському СІЗО. А оскільки справа Мальцева набула міжнародного розголосу на майданчиках ООН і Варшавської конференції ОБСЄ, зараз особливо важливо для українського правосуддя визнати помилки і притягнути до відповідальності тих посадових осіб, хто сфабрикував цю справу — незалежно від їхніх посад і імен, — зазначає сторона захисту.

Наслідки рішення апеляції

Скасування вироку ставить сторону обвинувачення в непросте становище. Це рішення підриває основну логіку, на якій будувалися й інші епізоди справи Олега Мальцева. За словами захисту, те, що сталося, ще раз підтверджує відсутність переконливих доказів у кримінальному провадженні проти українського вченого та його колег.

У ширшому контексті це збігається з висновками правозахисних організацій при ОБСЄ, які раніше звертали увагу на глибинні проблеми української судової практики у справі з доктором Мальцевим.

Також, як зазначає сторона захисту, скасування вироку матиме наслідки і для видань, які після рішення суду першої інстанції щодо громадянки Т. оголосили про “перемогу обвинувачення” і публікували матеріали з сенсаційними заголовками. Тепер редакціям доведеться або відкоригувати колишні публікації, або взяти на себе відповідальність за недотримання стандартів журналістики.

Випадковість чи закономірність?

Спостерігачі за справою давно помітили очевидну закономірність у діях прокурора Войтова. Як тільки виникає найменша перевага на користь сторони захисту, сторона обвинувачення негайно прагне підірвати позиції захисту і вплинути на громадську думку через медіа. Тактика проста. До зали суду приводять “лояльних” журналістів, які, не поставивши жодного питання захисту, черпають інформацію з сумнівних джерел періоду первинних атак і публікують матеріали, далекі від того, що обговорювалося на засіданні.

У підсумку на сьогоднішній день сформувалася певна хронологія подій, яка, на думку спостерігачів, може вказувати на організований і спланований характер цих дій:

Серпень-вересень 2024 року: Період затримання Олега Мальцева супроводжували понад 300 публікацій, які поливали вченого брудом. Про те, що вченого заарештували після реанімації в стані, коли він не міг самостійно пересуватися, ніхто не написав. Під час “інформаційної істерії” про презумпцію просто забули: ще до передачі справи до суду медіа вже винесли вирок. Незамазані фотографії з’явилися в мережі менше ніж через годину після затримання вченого, що вказує на цілеспрямований витік інформації з боку обвинувачення.

28 січня 2025 року: Напередодні передачі матеріалів до суду розпочалася масова атака на головного захисника – Ольгу Панченко. Кампанія дискредитації завершилася погрозами фізичної розправи та оприлюдненням домашньої адреси адвоката.

15 квітня 2025 року: після арешту Панченко, журналістка Оксана Піднебесна, яка відкрито демонструє особисту неприязнь до Панченко і називає її “адвокатом диявола”, опублікувала в мережі Інтернет домашню адресу адвоката Ольги Панченко. Це явна особиста помста Піднебесної адвокату Панченко за справу 9-річної давності, де Панченко захищала громадянина України, обвинуваченого в замаху на вбивство, а журналістка Піднебесна відкрито грала на боці потерпілого. Незважаючи на масову брудну медіакампанію проти Панченко, їй вдалося зменшити термін ув’язнення для свого підзахисного з 14 років позбавлення волі до 8 років.

Квітень 2025 року: через кілька днів та ж журналістка Піднебесна почала розпалювати агресію на адресу адвокатів, які прийшли підтримати заарештовану колегу: на своїй сторінці у Facebook у коментарях вона публікувала фото адвокатів із закликами ідентифікувати їх. Образи сипалися не тільки на адресу Ради адвокатів Одеської області, дісталося також і керівнику відомої ГО “Захист прав адвокатів” київському адвокату Володимиру Клочкову, який одним з перших виступив на захист адвоката Панченко і показав свою принципову позицію в її справі. Також разом з Піднебесною поливала брудом адвокатів одіозна одеська активістка, яка не соромилася у виразах, називаючи адвокатів, які підтримують Панченко, “деградантами в краватках” і “агентами Кремля”.

4 червня 2025 року: прокурор Войтов особисто привів до зали суду журналістку Олену Ч., яка представилася як “вільна слухачка” (прим. подібне приховування професійного статусу є грубим порушенням процедури). Згідно із законом, за присутності журналіста на засіданні суд зобов’язаний винести це питання на обговорення всіх учасників процесу, вислухати думки сторін і винести окреме протокольне рішення. Нічого з цього зроблено не було. Після закінчення слухання “вільна слухачка”, згадавши, що вона журналістка, виконала свій “журналістський обов’язок” і випустила матеріал, на основі ранніх публікацій з великою кількістю брехні та перекручуванням фактів. Жодного питання “незалежний журналіст” стороні захисту так і не поставила.

26 серпня 2025 року: після того як адвокат Ольга Панченко оголосила про те, що захисники у справі Олега Мальцева прийняли рішення почати представляти громадськості докази невинності вченого, в мережі спалахнула хвиля дискредитації. Наклеп торкнувся не тільки Панченко, але і Ради адвокатів Одеської області. Гучними заголовками на кшталт “Рада адвокатів Одеської області стала на захист адвоката Панченко, підозрюваної у співпраці з ворогом” сторона обвинувачення намагалася змусити замовкнути адвокатів. Згідно з інформацією з наших джерел, замовником цього цькування виступив особисто прокурор Руслан Войтов.

6 жовтня 2025 року: на засіданні, де розглядалося продовження запобіжного заходу для німецького журналіста Сергія Енгельманна, заарештованого у справі Олега Мальцева, до суду з’явилися три журналістки Укрінформу і та сама Оксана Піднебесна. Останню суддя Юрій Кривохижа попросив залишити залу, оскільки вона є свідком у справі і згідно із законом не може бути присутньою на слуханні. Решта журналісток були присутні половину слухання і пішли. Спостерігачі висловили сподівання, що українські журналістки прийшли висловити жест професійної солідарності з німецьким колегою, з приводу арешту якого МЗС Німеччини раніше надсилало ноту протесту. Однак контекст попередніх місяців свідчить про інше.

Хто такий прокурор Руслан Войтов?

У справі вченого Олега Мальцева обвинувачем виступає прокурор Руслан Войтов, який у 2024 році потрапив до списку прокурорів з фіктивною інвалідністю. Тоді стало відомо, що в Одеській області 58 співробітників прокуратури оформили інвалідність різних груп. На їхні пенсії держава донині щорічно витрачає 14,5 млн грн. Сам прокурор Войтов, згідно з річними деклараціями, вже отримав близько 800 тис. гривень у вигляді пенсійних виплат з державного бюджету. Примітно, що на підставі опублікованого списку, у прокурора Руслана Войтова друга група інвалідності по зору. Згідно з медичними висновками, ця категорія надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Однак, приїжджаючи до суду на незадекларованому BMW Х3 і не використовуючи окулярів, Войтов всім своїм виглядом демонструє вигляд людини, позбавленої будь-яких обмежень здоров’я та життєдіяльності.

Наші джерела в правоохоронних органах повідомили, що саме за потрапляння в цей скандальний список Войтов був відправлений “у заслання” до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональними органами безпеки (серед прокурорських існує негласна думка, що до цього відділу переводять за “провини” на службі).

При цьому досі не зрозуміло, як на державній службі залишається людина, найближчий родич якої в 2015 році втік до Росії від українського правосуддя, а з початку повномасштабної війни і зовсім відмовився від українського громадянства. Нагадаємо, мова йде про рідного дядька прокурора – Сергія Миколайовича Марченка, який зробив кар’єру в українській судовій системі. Марченко з 2004 по 2010 роки очолював Теплодарський міський суд Одеської області. У жовтні 2010 року в його будинку були проведені обшуки в рамках розслідування отримання хабара в розмірі 5500 доларів за “призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”. Вирок у справі №1403/1645/12 було ухвалено 11 листопада 2013 року. Дядько Руслана Войтова був визнаний винним за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) і засуджений до “п’яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на три роки та з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна”.

Однак вирок суду правоохоронним органам виконати так і не вдалося, оскільки Сергій Марченко втік до рф. У 2015 році його було оголошено в розшук, проте цей крок не дав жодного результату. Детальніше про це ми писали в статті “Сприяння прокурора Руслана Войтова в отриманні російського громадянства для українця”. Цікаво, що двоюрідні брат і сестра Руслана Войтова — Діана та Микола Марченко також відмовилися від українського громадянства і є громадянами рф та проживають у москві. Інша родичка, тітка Руслана Войтова — Марина Терещенко, яка на даний момент проживає в барнаулі, також не має українського громадянства.

З якої причини прокурор Руслан Войтов досі перебуває на державній службі і чиїм інтересам він служить, досі залишається загадкою.

***

Сьогодні все більше спостерігачів задаються резонними питаннями: якщо у звинувачення є реальні докази провини Мальцева і його колег, чому процес затягується? Чому суддя Юрій Кривохижа не може чітко відповісти на питання директора науково-дослідного інституту МСАС Марини Ільюші (яка також була затримана і перебуває в СІЗО вже більше року) про те, в скоєнні яких саме дій її звинувачують? І, нарешті, чому прокурор Войтов так відчайдушно затягує момент переходу до розгляду доказів?

На ці питання поки що немає однозначної відповіді, але ми можемо припустити, що “процесуальні диверсії” відбуваються через відсутність доказів у справі. Як зазначила міжнародний консультант і фахівець з верховенства права та гуманітарних питань для Місії ООН Анна Сассу, утримання Олега Мальцева та його колег під вартою більше року без права на заставу є каральною мірою, а не попереджувальною.

Також цікавим є той факт, що після численних доказових публікацій редакції нашої газети про систематичну корупцію прокурора Руслана Войтова, останній раптово “захворів” і на засідання не з’являвся. При цьому, відразу ж після “одужання” прокурор Войтов прийшов до суду в супроводі 3 журналістів і прокурора Михайла Ульянова, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Невже прийшов, так би мовити, підтримати колегу по ідейній боротьбі за гектари землі в Одеській області?

Від редакції: газета Суспільний прибій виступає за гласність і відкритість. Ми готові надати можливість висловитися всім сторонам цієї справи.

У грудні 2014 року старший прокурор прокуратури Приморського району міста Одеси Руслан Григорович Войтов отримав електронного листа від громадянина України Маленкова О. І., уродженця міста Арциз, із доволі незвичним змістом. У повідомленні йшлося про намір невстановленої особи оформити російське громадянство, причому місцем проживання зазначався Севастополь. Будь-які інші дані про заявника на той момент були відсутні, окрім відомостей про його громадянство України та реєстрацію місця проживання в Одеській області.

Тобто у час, коли схід України був охоплений вогнем війни, на адресу одеського прокурора надійшло звернення з проханням посприяти в отриманні паспорта російської федерації з подальшим переїздом до анексованого Криму. Кожен прокурор у подібних обставинах, керуючись законом і сумлінням, мав би негайно передати відповідний лист до Служби безпеки України та, за наявності підстав, ініціювати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Однак замість виконання свого професійного обов’язку прокурор Руслан Войтов пересилає вказаного листа приватній особі на адресу diana_passion@mail.ru
, очевидно усвідомлюючи, що такий крок не лише виходить за межі його службових повноважень, а й потенційно може містити ознаки кримінально караного діяння. Адже участь посадової особи органів прокуратури у сприянні громадянину України в набутті російського паспорта може трактуватися як підтримка інтересів іноземної держави і за певних умов кваліфікуватися як державна зрада.

На цьому етапі варто зробити невеликий відступ і надати необхідне пояснення. У переважній більшості країн світу участь спеціальних служб у процедурі надання посвідки на проживання чи громадянства закріплена законодавчо та має обов’язковий характер. Держава зобов’язана перевіряти особу заявника, його минуле та рівень потенційної лояльності. Органи міграційної служби або внутрішніх справ здійснюють лише формальне прийняття документів, проте перевірку їхньої достовірності проводять контррозвідувальні та безпекові структури. В Україні цю функцію виконує СБУ, у рф — фсб, а в країнах ЄС відповідні перевірки забезпечують поліція та контррозвідувальні органи.

Таким чином, у більшості країн діє спільний принцип: посвідка на проживання, а тим більше громадянство, не надаються виключно на підставі поданих документів, оскільки обов’язковим етапом є висновок органів безпеки. В умовах воєнного конфлікту контроль за такими процедурами посилюється у багато разів, і вирішити питання набуття громадянства рф в обхід контактів зі спеціальними службами фактично неможливо.

І саме в цей час до одеського прокурора Руслана Войтова звертається особа з питанням, позитивне вирішення якого потребує наявності зв’язків або контактів із представниками російських спецслужб. Постає закономірне запитання: звідки в українського державного службовця могли з’явитися подібні зв’язки.

Цілком імовірно, логічне пояснення наявності таких можливостей криється в особистих контактах прокурора на території рф.

Родинні зв’язки в Російській Федерації

Як нам повідомили у Біляївській сільській раді, мати Руслана Войтова народилася на території російської федерації, у селі усть-каманка алтайського краю. Пані Войтова, попри окремі обставини, залишається відносно законослухняною громадянкою України. Інакше склалася доля її рідного брата, дядька Руслана Войтова — Марченка Сергія Миколайовича, який, за наявними відомостями, відмовився від українського громадянства та оформив російське.

Двоюрідні брат і сестра Руслана Войтова — Діана та Микола Марченки — також відмовилися від українського громадянства, набули громадянство Російської Федерації і нині мешкають у Москві. Ще одна родичка, тітка Руслана Войтова — Марина Терещенко, яка нині проживає у Барнаулі, також не є громадянкою України.

Особливий інтерес становить історія втечі дядька Руслана Войтова до російської федерації, оскільки відповідні епізоди його біографії чітко зафіксовані в матеріалах судового реєстру.

Як рідний дядько прокурора Руслана Войтова втік від українського правосуддя

Сергій Миколайович Марченко, який народився, як і його сестра, у російському селі усть-каманка алтайського краю, зробив кар’єру в українській судовій системі та з 2004 по 2010 роки очолював Теплодарський міський суд Одеської області. Проте вже у жовтні 2010 року в його помешканні були проведені обшуки в межах розслідування за фактом отримання хабара у розмірі 5500 доларів США за “призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”. Без заглиблення у деталі слід зауважити, що вирок у справі №1403/1645/12 було ухвалено 11 листопада 2013 року. Дядько Руслана Войтова був визнаний винним за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) і засуджений до “п’яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на три роки та з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна”.

Однак вирок суду правоохоронним органам виконати так і не вдалося, оскільки Сергій Марченко втік до рф. У 2015 році його було оголошено в розшук, проте цей крок не дав жодного результату.

Ще раз звернімо увагу на ситуацію. Державний службовець, який мав доступ до судової системи, отримав вирок за кримінальною статтею, уникає відповідальності втечею до росії, продовжує там проживати та згодом оформлює російське громадянство (прим.: за інформацією наших джерел у Державній міграційній службі України, до 2023 року Сергій Марченко мав подвійне громадянство, тоді як після 2024 року відомості про його українське громадянство вже відсутні). Усі ці обставини відбувалися напередодні трагічних подій, що розпочалися для України у 2014 році.

З огляду на практику рф у 2010–2013 роках, можна відзначити її послідовну схильність не видавати осіб, причетних до політично чутливих справ, і водночас надавати правовий статус тим, хто становив інтерес для москви. Подібні рішення ухвалювалися виключно в адміністративному порядку за безпосередньої участі спеціальних служб або за наявності відповідних каналів у владних структурах. В іншій ситуації фігурант кримінального провадження, який згодом був оголошений у розшук і прибув до росії напередодні війни, не мав би жодних шансів на легалізацію та подальше проживання на її території.

Загадкова Діана

Повернемося до особи на ім’я Діана, якій у грудні 2014 року прокурор Руслан Войтов, імовірно, забувши про обов’язок дотримуватися державних інтересів, перенаправив запит щодо отримання громадянином України російського громадянства. Перевірка засвідчила, що ця “таємна помічниця” не була випадковою знайомою, а є рідною дочкою Сергія Марченка, тобто двоюрідною сестрою самого Руслана Войтова.

Чи проживала вона на той час уже в москві, чи Войтов використовував родичку як зручний канал зв’язку для переговорів із дядьком-втікачем, який переховувався від українського правосуддя, достеменно невідомо. Відомо лише, що дана особа відмовилася від українського громадянства на користь російського.

Хто ж такий прокурор Руслан Войтов насправді?

Крім організації корупційних схем із землею, вирішення питань бізнесу за “окрему подяку” та участі в прокурорській мафії, де “рука руку миє”, Руслану Войтову властива ще одна яскрава риса, що особливо характеризує його діяльність. У 2014 році, ведучи листування зі своїми білоруськими знайомими, він спокійно повідомляв про намір уникати участі у бойових діях. Наприкінці того ж року він сприяв отриманню російського громадянства громадянином України, а в 2021 році оформив фейкову інвалідність, ймовірно, щоб у разі звільнення з прокуратури його не залучили до служби на фронті.

Дивлячись на «подвиги» Руслана Войтова, складається враження, що він вирішив наслідувати шлях свого дядька. Проте, як відомо, син не відповідає за вчинки батька, і в разі прокурора Войтова він не несе відповідальності за своїх родичів. Інша справа — його власна позиція. Як прокурор України, особа, яка під присягою зобов’язалася захищати закон, він не лише ухиляється від виконання обов’язку брати участь у бойових діях, а й, судячи з листування, підтримує контакти з родичем, який втік із країни, та бере участь у вирішенні питань щодо набуття громадянства в державі-агресорі, хоча реалізація таких процедур передбачає обов’язкову участь російських спецслужб.

Читайте також:

• Як прокурор Руслан Войтов організовував бізнес на 26 гектарах
• Як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що перевищує його офіційну зарплату в 80 разів
• «Творчий підхід» прокурора Руслана Войтова до замовних справ
• Незадекларована квартира одеського прокурора Руслана Войтова
• Анонімний лист проливає світло на діяльність одеського прокурора Руслана Войтова

Нагадаємо, до редакції надійшов анонімний лист з архівом електронного листування прокурора Руслана Войтова. Матеріали, які ми розберемо сьогодні, виявилися несподівано докладними: вони включають креслення, топографічні схеми, розрахунки і бухгалтерські таблиці, а також листи від підприємців і членів сімей співробітників прокуратури Одеси та Одеської області. При цьому, документи з особистої пошти прокурора показують, як чиновники використовують службові зв’язки для створення тіньових бізнес-структур.

Рука руку миє

Все починалося з чорнових ескізів теплиць, що надійшли на початку 2015 року від Зої Д., дружини заступника Бєляєвського міжрайонного прокурора Максима Д. Войтов, очевидно, вивчивши проект, вирішує підключити до нього Інну Э., дружину заступника обласного прокурора, яка, маючи власне туристичне агентство, підтримувала дружні стосунки з Войтовим і завжди пропонувала йому найвигідніші гарячі тури. Таким чином, наступного дня Войтов надсилає листа Інни Э. з пропозицією переглянути початкові ескізи плану з візуалізацією теплиць і вегетарію.

При цьому, масштаби земельних апетитів прокурорського клану вражають розмахом: 26 гектарів державної території, що перевищують площу історичного центру більшості обласних міст України. Для більш точного розуміння масштабу майбутнього садівництва можна порівняти 26 гектарів з 30 стандартними футбольними стадіонами.

Протягом 2015 року, судячи з листування, триває активне оформлення майбутнього садівництва. Наприклад, у серпні 2015 року, судячи з вхідних повідомлень і надісланих документів, обговорюються питання щодо очисних споруд і трансформатора.

До “садівничої теми” Руслан Войтов намагається залучити також свого колишнього друга і бізнес-партнера по кавових автоматах Юрія М. Але судячи з відсутності подальшої участі в обговоренні проекту, ймовірно, Юрій М. ще в 2011-2012 рр., коли його бізнес піддавався рейдерським нальотам (є припущення, що це відбувалося не без участі Руслана Войтова), зробив висновок не мати справ з прокурором Войтовим.

Земельні справи

Отже, у 2015 році Войтов Руслан Григорович, обіймаючи державну посаду прокурора і отримуючи заробітну плату з бюджетних коштів, фактично планує створення приватного садівництва на державній території. У робочий час він оформляє інтернет-замовлення, в яких значаться саджанці малини пурпурової, малини чорної блек джевел, персика сорту “Рубіно”, айви японської. Однак основна продукція — це квіти: тюльпани, фрезії, нарциси, іриси.

Паралельно з цим проектом у серпні 2015 року на пошту прокурора надходить проект житлового будівництва на 49 будинків під назвою «Проект по хуторській (райському життю)», надісланий тією ж Зоєю Д. Проект містить детальний план місцевості з усіма даними: свердловини, лінії газопроводу, стежки, укоси, тротуари, частини підземних споруд.

А вже у вересні 2015 року Руслан Войтов і Зоя Д. обмінюються документом про організацію житлово-будівельного кооперативу.

Відправлення документів супроводжувалося повідомленням: “Прочитайте уважно і задавайте питання (поки нікому не показуйте)”. Чи стосувався цей документ організації садівництва або проекту “райського життя”, ми з упевненістю сказати не можемо. Але наявність подібної документації може вказувати на плани створення поселення для прокурорської еліти на державних землях. Можливо, саме в цьому кооперативі прокурору і дісталося 2 ділянки, які його дружина Войтова Наталія Володимирівна (у дівоцтві Бабій) задекларувала в 2020 році.

Але повернемося до 2015 року. Нагадаємо, всі описані події відбуваються в період, коли проходить реформа прокуратури. І судячи з участі в “земельних схемах” прокурорських сімей, кожен, розуміючи, що може втратити насиджені місця, шукав запасний варіант. Ось і Руслан Войтов вирішив податися… в агрономи.

Але поки що він прокурор і активно використовує свою посаду для пошуку “інвестицій” у свій проект.

Антикорупціонер-корупціонер Руслан Войтов

Цинічність всієї цієї ситуації досягає апогею, враховуючи, що Войтов у період реалізації “земельних схем” обіймав посаду в підрозділі з протидії корупції. Державний службовець, якого держава наділила обов’язками боротися з корупцією, одночасно організовує комерційну діяльність, використовуючи службові повноваження для вирішення проблем великого бізнесу.

У травні 2015 року одеський бізнесмен Михайло, який входить до двадцятки доларових мільйонерів України, просить Войтова сприяти у вирішенні проблем, пов’язаних із заявою проти нього та питаннями компанії “Курортбуд”. Через чотири місяці судова справа щодо компанії благополучно вирішилася. Це нескладно перевірити за судовим реєстром.

Після цього, листування з Михайлом припиняється практично на рік. А потім раптом на пошту прокурора почала надходити фінансова звітність від бухгалтерії цього підприємця, що включала звіти по касі, залишку і зберіганню, а також звірки основних засобів і витрат. Залишається тільки здогадуватися, скільки “інвестицій” у свій проект з теплицями Войтов зажадав за отримання потрібного судового рішення, якщо тільки сума витрат за проектом з теплицями склала, згідно зі звітами, 5 млн 345 тис. 252 гривні.

Проект продовжує жити

Аналіз поточної ситуації показує, що схема отримала практичне втілення. Зоя Д. на даний час розвиває квітковий бізнес в Біляївці, а дружина Войтова в 2020 році придбала земельні ділянки площею понад чверть гектара. Подібна динаміка майнового стану учасників схеми може вказувати на успішну реалізацію початкових планів і можливе розширення корупційної діяльності.

На думку експертів, які працювали з документами, ці та інші матеріали демонструють формування організованої групи з сімей високопоставлених прокурорів, що спеціалізується на привласненні державних земельних ресурсів. Войтов виступає координатором схеми, використовуючи посадові повноваження і сімейні зв’язки для забезпечення правового захисту подібних проектів і залучення фінансування від підконтрольного бізнесу (прим. редакції: рідна сестра Войтова Людмила Григорівна Цибульник працює земельним реєстратором в Біляївській міськраді).

Редакція має у своєму розпорядженні повні тексти листування, а також інші матеріали і готова надати копії документів і звітів компетентним органам для проведення службової перевірки.