У справі вченого Олега Мальцева ми спостерігаємо саме цю, до болю знайому картину. У своїх гучних заявах сторона обвинувачення безперестанку хизується «незаперечними доказами». Говорять про тридцять томів кримінальної справи. Тридцять томів — звучить солідно, чи не так? Здавалося б, відкривайте, зачитуйте, пред’являйте суду факти. Але переходу до розгляду цих самих доказів чомусь не відбувається. Відповідь банально проста: переходити ні до чого. Ніяких «незаперечних» фактів там немає. Ці тридцять томів — гігантська мильна бульбашка, яка лопне при першому ж зіткненні з реальним судовим розслідуванням.

Саме тому на авансцену виходить прокурор Михайло Ульянов.

Ця справа дісталася Ульянову у спадок від попередника — відомого Руслана Войтова, «прокурора-інваліда», який вже встиг нажити собі п’ять кримінальних справ. Прийнявши естафету, Ульянов впевнено ступив на ту саму слизьку доріжку. Замість того щоб підтримувати обвинувачення, прокуратура почала відвертий саботаж.

Оцініть масштаб: шість судових засідань поспіль зірвано.

21 січня, 28 січня, 4, 11, 18 та 25 лютого — суд не міг зрушити з мертвої точки. Чому? Відсутність перекладача для громадянина Німеччини, який фігурує у справі. При цьому згідно із законом забезпечити явку перекладача — це прямий процесуальний обов’язок держави, а не сторони захисту. Примітно, що саме на сторону захисту прокурор Ульянов намагався покласти цей обов’язок, заявивши суду, що, мовляв, їхній підзахисний нехай і забезпечує.

До березня цей цирк втомив навіть апеляційний суд. Судді буквально дали прокуратурі по руках за штучне затягування термінів, прямо вказавши на безпідставність підтримки обвинувачення. Керівництву обласної прокуратури прозоро нагадали про необхідність забезпечити «розумні терміни розгляду» і про те, що підлеглі взагалі-то повинні працювати, а не займатися «процесуальним тероризмом».

Але хіба це зупинило прокурора Ульянова? Зовсім ні.

Зрозумівши, що трюк із перекладачем більше не працює, сторона обвинувачення висунула новий хід: подала відвід судді саме того дня, коли суд уже планував перейти до розгляду доказів і забезпечив присутність перекладача.

Підстави для відводу виявилися нарівні з тими самими тридцятьма томами «доказів» — такими ж порожніми й абсурдними.

Головна образа Михайла Ульянова полягає в тому, що суддя позбавив його бенефісу.

Прокурор розраховував продовжувати з пафосом зачитувати обвинувальний акт, у якому один і той самий текст без жодних змін повторюється рівно 22 рази, але суддя обмежив час його виступу. Ми вже писали раніше про любов Ульянова до публічних читань — його потяг до декламування віршів під час слухань став притчею во язицех. Але суддя перервав політ творчої думки, оскільки до Ульянова прокурор Войтов на читання обвинувального акту вже витратив 4 судові засідання. Прокурор Руслай Войтов навіть «засікав таймером», скільки ще часу він може затягувати процес. Таке відверте знущання прокурора над людьми, які перебувають під вартою і чекають на розгляд справи, спричинило клопотання сторони захисту про обмеження прокурорів у часі читання обвинувального акту.

Друга причина для відводу — суддя наважився задовольнити клопотання захисту та усунути попереднього прокурора (того самого Войтова з фіктивною інвалідністю та п’ятьма кримінальними справами за плечима).

А далі починається відвертий сюрреалізм. Прокурора обурило, що суддя тричі виганяв із залу свідка у справі — журналістку-фрілансерку Оксану Піднебесну, але при цьому чомусь не виганяє журналістку Катерину Сидорову, яка знімає процес на відео з самого першого дня. Виявляється, об’єктив камери Сидорової бентежить прокурора Ульянова. Він починає соромитися. Суворий державний обвинувач боїться відеокамери, яка фіксує його процесуальну безпорадність.

Ідеально підсумував ситуацію адвокат Олександр Бабіков. У своєму Facebook він залишив коментар, який розставляє все на свої місця:

У цих словах — суть того, що зараз відбувається навколо справи Олега Мальцева. Люди сидять «у полоні» бетонних стін, їхнє життя поставлено на паузу, поки сором’язливі, вразливі прокурори грають у свої паперові ігри, ховаючись від камер і здорового глузду.

Картина вимальовується апокаліптична. Але варто лише трохи подряпати цей лакований фасад звинувачення, як з-під нього починає лізти брудна, банальна кримінальна справа. Тільки на боці зловмисників тут виступають не бритоголові хлопці з битами, а люди з державними посвідченнями в кишенях.

Згідно з матеріалами справи, інформацію про ОБП «контррозвідник за Фрейдом» отримав від головного свідка звинувачення. А це саме розповіла громадянка Киргизії?

«ОБП створено для захисту Мальцева та його людей»

Кілька днів тому в нашу редакцію анонімно надіслали відео допиту цього головного свідка. І коли ти дивишся ці кадри, виникає тільки одне питання: прокурори взагалі слухають, що їм кажуть, чи в їхніх вухах тільки шелест зелених купюр?

Питання: ОБП – це що таке?

Відповідь: Я щойно сказала. Це Оперативно-бойовий підрозділ.

Відповідь: Я щойно відповіла на це питання. Для забезпечення безпеки Мальцева і його людей під час війни і після війни. Я написала, що я теж хочу бути в цій групі. Я написала безпосередньо Мальцеву, а не Слободянюку. Він додав мене до групи. Потім почалися наради протягом двох тижнів по Zoom. На нарадах пояснювалася структура ОБП, що хто робить, чому це важливо.

Вслухайтеся в ці слова. Ви десь чуєте про захоплення влади в місті? Ми теж цього не чуємо.

Більше того, «змовники» проводять організаційні наради… по Zoom. Ви можете собі уявити таємну воєнізовану хунту, яка готує збройний переворот, обговорюючи його в корпоративному месенджері? Це навіть не смішно.

Що ж знали силовики спочатку?

ДВКР знав все з самого початку. За кілька місяців до того, як до будинку Олега Мальцева і квартири його співробітників увірвалися люди з автоматами, оперативники мали вичерпну картину.

1. Вони знали мету: Ніякого захоплення влади немає. Є група людей, яка організувала самооборону в умовах воєнного часу, щоб захистити свої життя і бізнес.
2. Вони знали економіку: Фінансовим забезпеченням цього проекту займалися конкретні люди — Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко.
3. Вони знали головне — про зброю: Стволи, які пізніше з такою помпою вилучали під спалахи фотоапаратів, були абсолютно легальними. Оформленими через офіційну дозвільну систему МВС. З номерами і документами. Ніхто не захоплює владу в місті з легальними мисливськими карабінами, зареєстрованими на власні паспорти.

Але вони все одно проводять арешти, кидають Мальцева і його людей в камери. Чому? Де логіка?

«Just бізнес, нічого особистого»

Логіка є, і вона бездоганна у своїй цинічній простоті. Це логіка ринку. Вони йдуть на це, тому що замовлення вже прийнято. Тому що це не контррозвідувальна операція, а банальний комерційний підряд з усунення бізнес-конкурента і захоплення активів. Гроші за цю справу не просто взяті — вони, швидше за все, вже давно розсовані по кишенях і пущені в оборот. Повертати їх замовнику не прийнято, та й не хочеться.

Друга причина — кар’єрна пастка, в яку силовики загнали себе самі. Генералам у високі київські кабінети вже надійшли бравурні рапорти про «операцію століття». Знешкоджено «небезпечну мережу ГРУ»! На офіцерські плечі вже впали нові зірочки, в особисті справи вписані подяки, отримані премії та преференції.

Зробити крок назад зараз — означає зізнатися у грандіозній фальсифікації. Якби вони доповіли зверху: «Товаришу генерал, ми облажалися, там немає змови, там звичайний захист себе і своїх близьких з легальною зброєю», — полетіли б голови. Зняли б погони, викинули б зі служби з вовчим квитком, а то й самих відправили б на лаву підсудних за перевищення повноважень.

Ніхто не збирається залишати насиджені місця, втрачати владу і годувальника. Тому прокурор Михайло Ульянов продовжує читати свої мантри в суді, старанно не помічаючи, що справа зшита навіть не білими нитками, а колючим дротом комерційного інтересу.

Їхня мета — не захист держави. Їхня мета — пограбування бізнесу Мальцева. Правоохоронці тут виступають у ролі найманців, виконавців замовлення. Вони перетворили закон на відмичку, а кримінальний кодекс — на прайс-лист.

Кримінальна справа «під ключ»

Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко купили кримінальну справу «під ключ». Люди, які роками перебували поруч, вбирали знання, а потім просто вирішили, що бізнес вчителя можна роздірити, а його самого згнити в СІЗО.

Але в їхньому цинічному бізнес-плані виявилася прогалина. Вони свято вірили в герметичність системи. Вони були впевнені, що кабінети слідчих надійно зберігають таємниці проплачених угод. Паустовський і Гордієнко ніяк не розраховували, що відеозаписи допитів вийдуть у публічний простір.

Для Паустовського і Гордієнка те, що починалося як вигідний «бізнес-план», тепер кваліфікується в рамках Кримінального кодексу як рейдерське захоплення. Відсидітися в тіні більше не вийде.

А тим, хто з корисливих інтересів намагався зліпити з ОБП «диверсійну групу ГРУ», доведеться приміряти лаву підсудних на себе. Статті тут набагато важчі: притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, незаконне позбавлення волі, службове підроблення та перевищення влади з тяжкими наслідками.

Фантазія про «шпигунів» і «захоплення влади», щедро оплачена колишніми учнями, перетворилася на бумеранг. І цей бумеранг уже повертається.

Нещодавно до редакції потрапили кадри, які руйнують навіть цю сюрреалістичну конструкцію. На анонімно надісланому відео допиту прокурор намагається витягнути з громадянки Киргизії потрібні слова:

— До чого вони прагнули в той період, коли ви працювали безпосередньо з Мальцевим? На його робочому місці ви стали свідком чого?

І тут свідок виголошує, мабуть, найчеснішу фразу за всю історію цього процесу:

— Я мало що бачила в той момент, тому що я дівчина, яка в 22 роки тільки прийшла.

Уявіть собі обличчя прокурора. Гроші занесені, терміни горять, справу треба ліпити, а головна і єдина зірка звинувачення прямо в об’єктив каже: «Я просто дівчинка, я нічого не бачила».

Що в цей момент роблять оперативники з ДВКР СБУ? Вони вимикають логіку і вмикають генератор чистого, незамутненого марення. Легким рухом прокурорського пера науково-дослідні інститути перетворюються… в центри підготовки диверсантів, наукова діяльність — у шпигунство, академічні експедиції — у відпрацювання бойових навичок, а співробітники інститутів (де переважна більшість — це звичайні жінки) оголошуються елітними, безжальними бойовиками.

Будь-який розсудливий юрист покрутить пальцем біля скроні: «Ви що, з глузду з’їхали? З цією маячнею не можна йти до суду». Слідчі та прокурори це прекрасно розуміли. Але наполегливо продовжували розповідати страшилку про «групу ГРУ».

Чому вони всі чіпляються до Олега Мальцева?

У непідготовленого читача може виникнути резонне запитання: чого вони причепилися до Олега Мальцева? Щоб зрозуміти мотив, потрібно усвідомити масштаб особистості Олега Мальцева.

Олег Мальцев — не простий вчений, який живе від гранту до гранту (він ніколи не брав бюджетних або грантових грошей). Це вчений унікальної формації. Людина, чиї очі здатні вихопити в багатовікових трактатах і забутих архівах те, повз що проходять сотні докторів наук. Але головне не в тому, що він це знаходить. У лабораторіях його НДІ ці історичні знахідки переплавляються в технології — в прикладні робочі інструменти XXI століття. І це все за свій рахунок: ні копійки з бюджету, ні копійки грантових грошей.

Інтелектуальний актив сьогодні — це найдорожча, найміцніша валюта. Кремнієва долина платить мільярди за рядки коду. Фармацевтичні корпорації йдуть на злочини заради хімічних формул. За унікальні знання в галузі психології, соціології, кримінології та інших прикладних галузях, що дають перевагу, бізнесмени і корпорації в будь-якій точці земної кулі готові платити колосальні гроші. Знання, яких немає у конкурентів — це влада, це домінування, це вплив. І у Мальцева ці інтелектуальні активи були в лякаючому для багатьох надлишку.

Одним з міжнародних хабів, де ці знання в оформленому вигляді представляються міжнародному науковому світу, є Європейська академія наук України (EUASU). І ось тут на сцену знову виходить наша свідок, громадянка Киргизії. Ми поки не можемо з упевненістю сказати, чи відсипали їй замовники Паустовський і Гордієнко хрустких купюр за потрібні свідчення, чи розплатилися обіцянками: «Допоможеш посадити Мальцева — Академія твоя». Але факти незаперечні: громадянка Т. особисто робила відчайдушні спроби рейдерського захоплення EUASU, намагаючись максимально дискредитувати Мальцева перед європейськими академіками, в той час як Паустовський і Гордієнко розкрадали інтелектуальні активи і клієнтську базу.

Трагедія бездарності

Розумієте, в чому проблема нікчемності? Коли людина абсолютно безплідна, коли вона фізично не здатна нічого створити сама, у неї залишається тільки одне — вкрасти чуже.

Випробування грошима і впливом ламає хребти багатьом. Колишні учні, Паустовський і Гордієнко, це випробування з тріском ганебно провалили. Виявившись нездатними породити власну думку, вони пішли на банальне пограбування і зраду.

Хто такі Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко (Данилева) сьогодні? Це ідеальний портрет людей епохи первинного нагромадження, які чомусь вирішили, що чужий інтелект, чужі ідеї та багаторічну працю можна просто «віджати» — точно так само, як гопники віджимають мобільний телефон у темному підворітті.

Але вкрасти науку мало, з нею ще потрібно вміти поводитися. Не вміючи керувати тим, що їм не належить, Паустовський і Гордієнко перетворили саму ідею науки на дешевий бордель. Сьогодні вони банально торгують чужим ім’ям і вкраденими напрацюваннями. І роблять вони це з єдиною, цілком прозаїчною метою — їм потрібно чимось оплачувати дорогі послуги силовиків, які забезпечують їм «дах» у цьому затяжному рейдерському захопленні. А Олег Мальцев ніколи не повинен вийти з СІЗО, інакше всі зрозуміють, що дозволу на продаж його інтелектуальної власності ні Паустовському, ні Гордієнко він не давав.

Горщик, який перестав варити

512 тисяч доларів — саме в таку суму оцінюються вкрадені інтелектуальні активи, розроблені на їхній основі унікальні технології та привласнена клієнтська база. Для когось — сума, заради якої, мабуть, не шкода продати ані совість, ані вчителя.

Саме з цієї суми Паустовський і Гордієнко сьогодні купують час — той самий час, який Мальцев і Слободянюк втрачають у камерах СІЗО, де кожна, навіть найдрібніша підлість, має свою ціну. Правосуддя за передплатою, розумієте? Будь-яке, навіть найменше погіршення умов утримання в СІЗО — оплачено. Кожне вивірене, «правильне» слово прокурора має свій тариф. Навіть дрібна капость у вигляді переодягнених «небайдужих громадян», які приходять на засідання створювати масовку і зображати народний гнів — все це щедро спонсорується з вкраденої кишені.

Все це — абонентська плата за те, щоб сфабрикована справа не розвалилася прямо в залі суду.

Але тут новоявлені «господарі життя» зробили фатальну помилку. Вони чомусь вирішили, що вкрали у Мальцева казковий горщик каші з казки братів Грімм. Той самий, якому скажеш «Горщику, вари!», і він буде нескінченно вивергати з себе багатство.

А горщик-то — кінцевий. Гроші мають одну вкрай неприємну властивість: вони закінчуються. Особливо коли ти годуєш ними прорву корумпованих силовиків і чиновників. Що будуть робити ті люди в погонах і мантіях, які звикли отримувати регулярний «внесок» за справу проти Мальцева? Ви думаєте, вони продовжать тиснути на нього з ідейних міркувань? Безкоштовно? Та годі.

Ті, хто вчора брав гроші за незаконні арешти, завтра з такою ж професійною байдужістю порвуть самих замовників. Вони без роздумів поставлять під удар тих, хто втягнув їх у цю аферу.

Зрадників не люблять ніде. Ні в кримінальному світі, ні в академічному середовищі, ні в кабінетах слідчих. Зважившись на зраду, ці двоє стали на слизьку доріжку.

Більш того, Паустовський і Гордієнко прорахувалися в головному — в людях. Завдяки банальній людській порядності та свідомості переважної більшості клієнтів і учнів Олега Мальцева сьогодні багато хто просто розірвав з «колишніми учнями» будь-які стосунки. І ця погана слава, це незмивне тавро «Юди» розноситься вже не тільки по кабінетах в Україні, але і далеко за її межами. Відмитися від цього буде неможливо.

А що ж наша свідок?

Знаєте, є така категорія людей… Вони змінюють свої переконання, свої свідчення і своїх покровителів з тією ж легкістю, з якою представниці найдавнішої професії змінюють клієнтів.

Давайте перемотаємо плівку трохи назад. На відеокадрах 2023 року перед нами постає зовсім інша людина. Дівчина буквально світиться, співає оди своєму оточенню і місцю роботи. Послухайте, як це звучить:

Це життя настільки цікаве, сповнене адреналіну в хорошому сенсі цього слова. Життя настільки яскраве, настільки цікаве, настільки класне. Так, воно не завжди просте, але це настільки заводить… Я суб’єктивно відчуваю себе не просто найщасливішою людиною на планеті Земля, а найщасливішою жінкою взагалі у всьому всесвіті. Думаю, немає щасливішої за мене людини.

Ідеальна картинка, чи не так? Але минає всього десять місяців. І «найщасливіша жінка у всесвіті» вже сидить у кабінеті військової контррозвідки СБУ. Сидить і старанно дає свідчення проти Олега Мальцева — людини, в орбіті якої вона і отримала те саме «яскраве життя».

Еволюція її показань у кабінетах слідчих вражаюча. На перших допитах вона вмикає режим святої простоти: «Я нічого злочинного не робила, я просто дівчинка».

Але минає чотири місяці. Декорації змінюються, ставки зростають. І ось уже на суді ця ж сама громадянка Киргизії визнає себе винною у всьому, що їй намалювали слідчі. Нагорода за потрібні слова і поступливість не змусила себе чекати. Вона отримує мінімальний штраф, пакує валізи і благополучно залишає Україну.

Навіщо фабрикувати докази?

У залах судових засідань прокурор Михайло Ульянов регулярно розігрує одну і ту ж погано зрежисовану виставу. З суворим обличчям він грізно трясе повітрям, вимагаючи продовження запобіжного заходу Олегу Мальцеву і лякаючи суддів наявністю якихось «незаперечних доказів» провини Олега Мальцева. Картинка виходить вражаюча — рівно до того моменту, поки ви не почнете читати документи.

Варто тільки відкрити багатосторінкові томи кримінальної справи, як монументальний фасад звинувачення розсипається в тріски. Справа буквально нашпигована липовими протоколами обшуків. Вона забита показами свідків, які навіть не розуміють, хто такий Олег Мальцев і в очі його не бачили. Вона рясніє криво намальованими скріншотами.

Виникає одне просте, але виняткове питання: навіщо фабрикувати докази, якщо у вас на руках реальні, стовідсоткові факти?Відповідь досить проста. Докази фабрикують тільки в одному випадку: коли реальних доказів в природі не існує. Коли ще до початку так званого розслідування було прийнято рішення, що докази не будуть збиратися, а виготовлятися кустарним способом під конкретне замовлення.

Згадайте цей присловутий ніж з емблемою ФСБ. Ніж, яким вони так солодко кошмарили публіку в інтернеті, розганяючи паніку. Де цей ніж? У матеріалах справи його фізично немає. Це дешевий піар-хід для довірливого глядача.

Слідчі з самого першого дня прекрасно розуміли: коли твій головний свідок кліпає очима і мукає під протокол: «Я очевидцем мало чого в той момент була», — на цьому не побудуєш звинувачення, з цим засміють в будь-якому адекватному суді.

Так навіщо ж так відчайдушно ганьбитися? Тому що цей затягнутий спектакль щедро оплачується, а преференції вже отримані.

Але в запалі цього кримінально-комерційного підряду і самі замовники, і їх старанні виконавці в погонах забули одну просту річ. Фабрикуючи докази, підробляючи документи і незаконно утримуючи людей за ґратами, вони методично, епізод за епізодом, скоюють тяжкий кримінальний злочин. І завтра — не в переносному, а в прямому сенсі — ляск дверного засува в тюремній камері може пролунати вже для них самих.

У нас в руках унікальні кадри. Анонімне джерело передало до редакції відео допитів головного свідка сторони звинувачення у справі Олега Мальцева, громадянки Киргизії. Те, що ми виявили в другій частині розслідування «Операції Іуда», є ексклюзивом з ефектом вибуху бомби.

Передісторія

Для тих, хто тільки приєднався до нашого розслідування, ми повинні розповісти коротку передісторію.

Хто такі Дмитро Паустовський і Валентина Гордієнко (Данилева)? Це колишні учні та заступники вченого і адвоката Олега Мальцева, які вирішили, в якості подяки своєму шефу за все, що він для них зробив, захопити всі інтелектуальні активи створених ним наукових технологій, а потім знищити його руками правоохоронних органів. До зустрічі з Олегом Мальцевим вони були абсолютно ніким. Валентина — в минулому круп’є з кримського казино, жінка з сумнівними зв’язками і без виразного майбутнього.

Ось як Гордієнко описує саму себе на момент знайомства з Олегом Мальцевим:

Коли я прийшла до Олега Вікторовича, він мені дуже допоміг. На той час у мене не було роботи, мені навіть ніде було жити. Все було дуже погано.

Саме Олег Мальцев своїми руками виліпив з «криволапої сімферопольської простушки» випещену бізнес-вумен і дав їй пропуск в інший світ.

Дмитро Паустовський — уламок кримінальних 90-х, людина, яка залишилася без покровителя і без копійки в кишені.

Ось як Дмитро Паустовський відповів на питання: «Якби ви не зустріли свого шефа (О.В. Мальцева), куди б ваше життя вас привело?»

Відомо куди. Там, де знаходяться мої колеги. На кладовищі.

Мальцев дав цим людям все: гроші, статус, владу. А вони відповіли йому зрадою.

«Де гроші, Діма?»

Коріння фабрикації кримінальної справи проти Олега Мальцева сягає літа 2022 року. Саме тоді Дмитро Паустовський, який на той момент обіймав посаду заступника Мальцева, і його дружина Валентина Гордієнко (Данилева) вирішили вийти з гри, але не з порожніми руками, а прихопивши понад 500 тисяч доларів. Цей неприкритий грабіж із залученням співробітників правоохоронних органів отримав у нашому журналістському розслідуванні кодову назву «Операція Іуда».

Метою було не просто звільнення, а повне захоплення інтелектуальних активів авторських технологій свого шефа. Використовуючи особисті зв’язки в правоохоронних органах, Паустовський і Гордієнко (Данилева) ініціювали першу справу через ДБР. Виконавцем переслідування став оперативник військової контррозвідки СБУ. Саме він протягом 2023-2024 років виступав заявником щодо Мальцева у кількох кримінальних справах: у ДБР, Нацполіції та СБУ. Саме він фактично замість слідчого СБУ проводив розслідування щодо Мальцева, інакше як пояснити той факт, що ним проведено понад 50 слідчих дій у справі. А написані ним рапорти – це предмет особливої уваги психіатрів.

Перші обшуки в лютому 2024 року оголили справжні мотиви переслідувачів. У Мальцева вилучили колекційну зброю і техніку на суму понад 300 тисяч доларів. Пізніше суд, зрозуміло, визнає: зброя була придбана легально, зберігалася згідно із законом. Але коли доходить до повернення майна власникам за рішенням суду, починається цирк. Зброя магічним чином «губиться» при спробі виконати постанову суду.

Ніякого звинувачення Мальцеву в цій справі не пред’явили в рамках тих статей, які розслідувалися ДБР (дача хабара, державна зрада, виправдання російської агресії, втручання в роботу електронних систем і незаконне зберігання зброї). Але зброю так і не повернули, вважаючи її вартість гідною оплатою за виконану роботу.

Паустовський і Гордієнко (Данилева) на цьому не зупиняються.

Коли справа ДБР розвалилася, в гру вступила Нацполіція, а згодом і територіальне управління СБУ з офіційної подачі того ж оперативника військової контррозвідки. Так у червні 2024 року в Нацполіції виникає «нова справа» за новою статтею – «незаконне воєнізоване формування». В рамках цієї справи зброя, яку Мальцеву повинні були повернути за рішенням суду, вилучається повторно і на неї тихо накладають арешт.

Влітку 2024 року в гру вводять нового персонажа – громадянку Киргизії, яка працювала у Мальцева фрілансером-перекладачем з англійської мови. Пасьянс мародерів складається ідеально: поки подружжя-зрадники рейдерують Академію прикладних наук, громадянка Киргизії бере на себе захоплення Європейської академії наук України. І вона настільки впевнена у своїй безкарності та силі адміністративного ресурсу, що відкритим текстом пише про свої плани президенту академії, американському професору Джерому Крейсу.

 “Dear Jerry, once I come to the US — let’s discuss together what shall we do with EUASU, we may take over it and continue its activity with a new agenda depending on what key member’s say”.

Скріншоти цього листа ми наводимо нижче.

Здавалося б, ідеальний злочин. Все куплено, ролі роздані, система працює як годинник. Але в цій бездоганній корупційній машині відвалилася одна гайка. До нашої редакції потрапили ексклюзивні кадри з допиту цієї самої громадянки Киргизії. Те, що вона там говорить, повністю ламає гру і слідству, і Паустовському.

У листі, що надійшов до нас з невідомої адреси, зазначено, що відправник передає матеріали, оскільки йому як офіцеру соромно дивитися на те, що роблять деякі його колеги, які за весь час війни жодного разу не були на фронті, а відсиджуються в тилу і замість того, щоб ловити шпигунів і зрадників, відпрацьовують комерційні замовлення.

«А тепер Горбатий! Я сказав — Горбатий!»

Про те, що справа Олега Мальцева — це дешевий, смердючий фальсифікат, вже багато разів писали. Про це голосно говорять правозахисники, про це кричать на рівні ООН і ОБСЄ. Заяви написані, папери відправлені. Міжнародна академічна спільнота навіть надіслала відкритий лист президенту Зеленському. Але віз і нині там.

Основний жах, яким слідство лякало громадськість, а прокурор Михайло Ульянов доводить суд до істерики — це звинувачення Мальцева у створенні так званої ОБП (Оперативно-бойового підрозділу). Якоїсь особливо небезпечної структури, яка, за версією слідства, нібито хотіла захопити владу в Одесі. Саме міфічною загрозою від цієї структури вони вже більше 17 місяців пояснюють, чому Мальцев повинен заживо гнити в СІЗО.

Але давайте на секунду зупинимося і подивимося. Будь-яке нормальне слідство (якщо це слідство, а не комерційне замовлення) завжди шукає джерело фінансування. У справі Олега Мальцева слідчі рили носом землю: запитували тонни виписок, розбирали банківські рахунки, винюхували історії транзакцій. І знаєте що? Нічого не знайшли.

І ось, 20 липня 2024 року, на голови слідчих звалюється «подарунок» у вигляді заяв

громадянки Киргизії. На цих відео відбувається щось феноменальне. Вона, дивлячись прямо в очі слідчому, «здає» Дмитра Паустовського з потрохами (якщо вірити версії слідства про існування «небезпечної організації ОБП» та її фінансування).

Що стосується структури ОПБ, то він (Мальцев – прим. редакції) надав чітку структуру. Фінансуванням цієї групи займався Паустовський Дмитро Іванович.

Не вірите? Дивіться самі:

Ви тільки вдумайтеся в цю секунду! Слідчі отримують у свої спітнілі долоні найціннішу, вбивчу інформацію. Перед ним – головний гаманець чи не терористичної організації (саме так прокурор Михайло Ульянов в суді зображує організацію Мальцева). Беріть спецназ, ламайте двері, крутіть Паустовського мордою в підлогу. Але слідча машина впадає в літаргічний сон.

Більше того, слідство починає страждати на вибіркову сліпоту, навіть коли через два дні, 22 липня, свідок з планети Тінія ще раз під протокол повідомляє інформацію про Дмитра Паустовського та Валентину Гордієнко:

Питання: Вам відомі джерела фінансування Мальцева. Звідки у нього капітал, щоб забезпечувати роботу Вас, інших?

Відповідь: Ну, те, що мені відомо, — давайте так. Паустовський Дмитро Іванович. Взагалі, замісники, на його думку, вони зобов’язані забезпечувати. Паустовський Дмитро Іванович, його дружина Валентина Данилева, Гордієнко — її справжнє прізвище.

На двох допитах вона прямо каже: гроші проходили через Дмитра Паустовського і Валентину Гордієнко. Вони фінансували цю «небезпечну групу».

Давайте включимо банальну логіку. Якщо Олег Мальцев, за версією сторони звинувачення, створив таку небезпечну групу, то Дмитро Паустовський відповідав за її фінансування. Його мали заарештувати першим, жорстко і показово. Але навколо Паустовського — дзвінка тиша. Ні обшуків, ні повісток. А звинувачення за тяжкою статтею (фінансування «незаконного воєнізованого формування») отримують… Мальцев і Слободянюк.

Уявіть собі картину: сидить слідчий, пише страшну справу. А головний свідок бере і прямо вказує пальцем на Паустовського: ось він, ось хто розподіляв гроші всієї структури. Здавалося б, бінго. Ось він, касир «воєнізованого формування». Пакуйте його в СІЗО.

Але що роблять слідчі? Вони вперто, до хрускоту в шийних хребцях, відвертаються і в упор не бачать Паустовського у справі Олега Мальцева. Як не бачили його квартири під час погромів і обшуків у лютому 2024 року і у вересні 2024 року (прим. редакції: за цей період у Мальцева, його співробітників і просто знайомих було проведено в цілому понад 60 обшуків)

Як не бачили у Паустовського і Гордієнко (Данилевої) такі ж, як у Мальцева, мисливські рушниці та боєприпаси до них. Як не бачили їх у якості свідків, «забувши» виписати повістку на допит (прим. редакції: у цій справі повістки виписували навіть людям, до яких випадково прийшли з обшуками, тобто тим, хто навіть не знав, хто такий Мальцев). Як не побачили Паустовського в ролі співучасника, коли одягали наручники на Мальцева.

Тому що цей самий Паустовський і заніс в кабінети ті самі накрадені гроші, щоб його шефа закрили. А сам він, разом зі своєю ненаситною і жадібною дружиною Валентиною Гордієнко (Данилевою), під шумок роздербанив активи, клієнтів і інтелектуальну власність свого наставника.

Такий собі «Димка-невидимка».

«І вівці цілі, і вовки ситі»

Якщо організація була мало не «терористичною», то чому її головний фінансист — Дмитро Паустовський — не тільки залишається на волі, але й не фігурує в списку підозрюваних? Більше того, поки Мальцев перебуває в СІЗО, Паустовський з Гордієнко оновлюють свій автопарк і купують заміську нерухомість.

Зрозумійте одну просту, до нудоти банальну річ. У цій справі абсолютно не потрібен Паустовський як спонсор міфічної, намальованої на коліні ОПБ. Зате Паустовський у ролі замовника і фінансиста беззаконня у справі Олега Мальцева, дуже навіть потрібен.

Давайте подивимося, як виглядає закінчена злочинна схема, де у кожного своя бездоганно зіграна роль:

1. Головні фінансисти кримінального беззаконня у справі Олега Мальцева – Паустовський і Данилева. Їх не можна саджати, з них потрібно здувати пилинки. Вони – головні замовники, які забезпечують фінансову частину, за рахунок якої, зокрема, Мальцева і Слободянюка вже 17 місяців тримають під вартою.
2. Комерсанти в погонах – правоохоронці, які знімають з цієї справи подвійну маржу. Крім гонорару від Паустовського, вони з палаючими очима біжать доповідати нагору про розкриття абсолютно безпрецедентної змови. ОПБ! Захоплення чи не всього світу, ну, або як мінімум сусідньої галактики! За цей дешевий фантастичний комікс вони отримують реальні підвищення, премії і нові, важкі зірочки на погони.
3. Головний свідок з планети Тінія. За первинним, грандіозним задумом, за свою брехню вона мала отримати в особисте годування європейську академію. Але реальність виявилася набагато прозаїчнішою. Відігравши свою партію, вона відбулася смішним штрафом і того ж вечора назавжди покинула Україну.

Ідеальний, замкнутий симбіоз паразитів. Але в усій цій пишності є одне фатальне, залізобетонне «але».

Це Олег Мальцев. Поки він перебуває в СІЗО, всім «добре». Недобросовісні правоохоронці заробляють, а Паустовський з Гордієнко продовжують продавати інтелектуальну власність Мальцева і вести розкішний спосіб життя.

Суду були представлені медичні довідки, документи, докази. Все це акуратно вислухали і настільки ж акуратно проігнорували. Апеляція відмовилася скасовувати рішення першої інстанції, тим самим ще раз зафіксувавши: хто платить, той і музику замовляє. Джерела в судовій системі стверджують, що рішення було винесено до того, як судді зайняли свої місця в залі.

При цьому справжнім вінцем усього цього правового абсурду стали феєричні виступи прокурора Михайла Ульянова, чия унікальна здатність віртуозно ігнорувати елементарні причинно-наслідкові зв’язки вже забезпечила йому серед уважних користувачів мережі Інтернет цілком заслужений статус «найалогічнішого прокурора».

Прокурор Михайло Ульянов паразитує на чужих процесуальних перемогах

Переходячи до процесуальної поведінки прокурора Михайла Ульянова, доводиться констатувати: перед нами не просто суперечка сторін, а паразитування. Прокурор Ульянов бере результат, який захист вибивав місяцями, і без зайвих вагань починає використовувати його як аргумент проти самого захисту.

«Я прошу долучити постанову суду від 24 квітня 2025 року про організацію проведення медичного обстеження обвинуваченого Мальцева. Суд, тобто суддя Кривохижа, зобов’язав адміністрацію СІЗО забезпечувати вивезення обвинуваченого Мальцева для проведення медичного обстеження. Тобто судом вжито заходів щодо задоволення медичних потреб».

На рівні формальної логіки все виглядає акуратно. Але насправді — це абсурд.

Саме захист підняв медичне питання в цій справі. Саме захист домагався обстеження. Саме захист фіксував ризики для здоров’я. Прокуратура взагалі не торкалася питання здоров’я і старанно його обходила.

Але в залі суду логіка прокурора Ульянова, а точніше її відсутність, перевертає все з ніг на голову. Формула Ульянова, по суті, звучить так: раз суд зобов’язав провести обстеження — значить, медичні потреби задоволені. Але сама необхідність такої постанови якраз і свідчить про протилежне: проблема існувала настільки ЯВНО, що її довелося фіксувати судовим актом.

І між іншим, походження цієї постанови очевидно всім учасникам процесу. Вона з’явилася не в результаті турботи обвинувачення про здоров’я підслідного. Вона з’явилася тому, що захист постійно буквально кричав про це і ця постанова від 24 квітня 2025 року була буквально вирвана з боєм виключно завдяки безперервним клопотанням сторони захисту.

Коли власні аргументи і перемоги закінчуються, починається паразитування на чужих досягненнях. І, судячи з виступу Ульянова, цей етап вже впевнено пройдено.

«Спритність рук і жодного шахрайства»

Продовжуючи цю сюрреалістичну судову хроніку, ми зобов’язані звернути пильну увагу на наступне.

Під час свого виступу прокурор Ульянов повідомляє:

«у дні, коли безпосередньо медична частина хотіла його оглянути, він відмовлявся».

Формально — факт. А ось по суті картина зовсім інша і головне — «спритність рук і жодного шахрайства».

Тому що на практиці відбувається наступне. До Олега Мальцева приходять у камеру і повідомляють: йдіть на обстеження до лікаря. Він у цей момент фізично не може цього зробити через стан здоров’я. В результаті медчастю складається акт — відмовився від обстеження. Тобто фізична нездатність хворої людини дійти до медчастини інтерпретується як відмова від медичного обстеження.

Далі – більше.

Досягнувши абсолютного апогею процесуального лицемірства, прокурор Ульянов повідомляє суду:

«Зазначеним обвинуваченим створені належні умови утримання в СІЗО».

Уявіть собі купе тільки з туалетом, який не відокремлений від житлового простору. У цьому приміщенні людина з ХОЗЛ і діабетом перебуває майже два роки разом з іншими людьми. Додайте до цього постійний грибок на стінах, про який з жахом згадує Марина Ільюша, заарештована у цій справі і яка провела в СІЗО рік.

І саме це в прокурорській промові називається «належними умовами».

Щоб документально зафіксувати ці «належні умови», цілий обласний прокурор особисто відправляється в ізолятор для проведення докладної фотосесії камери. Після чого на повному серйозі обурюється наявністю у Олега Мальцева елементарного працюючого зливу. Потім вже безпосередньо прокурор Михайло Ульянов публічно розповідає суду про те, що наявність бойлера і справного зливного бачка є абсолютно чудовою і достатньою підставою для подальшого утримання важкохворої хронічними захворюваннями людини під вартою.

Якщо називати речі своїми іменами, то картина виглядає ще жорсткіше.

Вони створили умови, за яких Мальцев повинен померти, і суди цьому потурають. Вони наполегливо продовжують робити вигляд, що не бачать очевидних речей. Але якщо Олег Мальцев помре в СІЗО, то відповідати за це судді сильно не хочуть. Тому постійно вигадують «вказівки» медчастині забезпечити Олегу Мальцеву належне лікування, що фактично неможливо в умовах, коли хронічно хвора людина практично вже два роки перебуває в замкнутому, сирому приміщенні, без нормального доступу до медицини.

Те, що Олег Мальцев досі живий, це виключно заслуга його родичів. Вони утримують ситуацію від найгіршого сценарію — наскільки це можливо ззовні. Але проблема в тому, що навіть ці зусилля є недостатніми для людини з ХОЗЛ і діабетом.

Чому медпункт у СІЗО це не про медицину?

Далі прокурор додав висновок медиків про стан здоров’я Мальцева:

«…він оглядається лікарями, терапевтами, він постійно оглядається медичним блоком»

На папері це звучить заспокійливо. Формально — так, оглядається. Питання тільки в тому, що саме в даному випадку означає слово «огляд».

Для умовно здорової людини базового прийому терапевта, можливо, і достатньо. Але коли мова йде про пацієнта з комплексом хронічних захворювань, включаючи ХОЗЛ і діабет, рівень медичної допомоги визначається не фактом візиту лікаря, а наявністю профільної компетенції та обладнання.

Як зазначила в суді адвокат Панченко, з посиланням на офіційний адвокатський запит, в медсанчастині відсутні реаніматолог, пульмонолог і кардіолог — тобто саме ті фахівці, які критично важливі при такому наборі діагнозів. Більш того, в медчастині немає CPAP-апарату, який прямо призначений Мальцеву за медичними документами. З 21 прописаного препарату в наявності — тільки 2.

Більше того, як зазначила в суді адвокат, спеціалізовану медичну допомогу та обстеження Олег Мальцев отримує в приватній клініці за гроші його родичів. Дивно, але чомусь ця фраза адвоката Панченко викликала особливе обурення суддів апеляційного суду, які зробили їй зауваження.

Після цього слова прокурора Ульянова «він оглядається терапевтами» звучить як знущання. Фактично наявність медкабінету видається за наявність медицини.

Чому ж Олега Мальцева не беруть на «лікарняний». Відповідь проста — на «лікарняний» з усіма умовами і лікуванням вхід платний. За інсайдерською інформацією, Тетяна Кубаля — колишня начальниця медчастини, за приміщення на «лікарню» вимагала від 10 до 20 тисяч доларів, а в деяких випадках її апетити зростали до вимог переписати на себе квартиру. Мальцев просто не хоче бути спонсором корупції.

А формальні огляди терапевта самі по собі не рівнозначні належній медичній допомозі. Особливо коли профільних фахівців немає, призначеного обладнання немає, а більша частина прописаних препаратів відсутня.

Про схованки, які існують у реальності прокурора Ульянова, та інші ризики

Перераховуючи «ризики», прокурор Ульянов видав таке, що у будь-якої людини, здатної включити логіку, починається нудота. Він пояснює, що

«Мальцев і Слободянюк як керівники зазначеного незаконного формування можуть скоїти інші злочини із застосуванням, зокрема, наявної у них зброї, а також зброї, яка може зберігатися ще в схованках».

По-перше, вся зброя давно вилучена. Звідки у прокурора інформація про якісь схованки, ніхто не знає. Особливо дивує впевненість прокурора в цих схованках. У 2024 році їх шукали ДБР і військова контррозвідка — шукали, перевіряли, не знайшли. Але в 2026 році прокурор знає, що вони є. Як це назвати, якщо не відвертою маячнею?

Але на цьому абсурд не закінчується. Прокурор відверто повідомляє суду, що турбота сторони захисту про стан здоров’я Мальцева — це хитрий прийом, мета якого вивести людину за кордон під виглядом «медичної допомоги».

«Сторона обвинувачення вважає, що, домовившись про цей прийом, сторона захисту намагається вивезти Мальцева за кордон, тим самим просить встановити йому заставу, щоб після внесення застави він міг виїхати за кордон з метою отримання так званої медичної допомоги».

Навіть абітурієнт юрфаку такого не вигадає. Як прокурор Ульянов уявляє собі процедуру «вивезення»? Коли людину відпускають під заставу, її документи залишаються під арештом, у прикордонників діє «сторожова картка», яка миттєво спрацьовує при будь-якій спробі перетину кордону. Вивести людину, яка перебуває під слідством, яка потрапила в СІЗО в стані, коли не могла пересуватися самостійно, та ще й здійснити таке «вивезення» в умовах воєнного стану і постійної загрози бомбардувань — це завдання не під силу навіть кіношному Джеймсу Бонду. Про нелегальні способи навіть обговорювати смішно — кожен з них вимагає певного стану здоров’я, якого у Мальцева немає.

А далі Остапа понесло.

«…у державі в даний час скоюється велика кількість злочинів проти правоохоронців»

Олег Мальцев тут до чого? Яке відношення до цього факту має людина, яка сидить в СІЗО, з обмеженими можливостями, і якій вже практично два роки ускладнюють життя?

Прокурор постійно забуває, що він прокурор. Здається, що Ульянов мріяв виступати на театральних підмостках, а замість цього потрапив до прокуратури.

Коли все навколо — маніпуляція

Наприкінці свого виступу прокурор Ульянов заявляє:

«Заява про те, що сторона обвинувачення утримує, і суд утримує обвинувачених у неналежних, нерізких умовах, — це маніпуляція, це не відповідає дійсності».

Серйозно? Боротьба за те, щоб Мальцев не помер у СІЗО, — це маніпуляція? Усі зусилля захисту домогтися мінімально необхідних медичних умов — це маніпуляція? Ні, це не маніпуляція. Це реальність.

Маніпуляція — це коли малюється неіснуючий ніж ФСБ і його тиражують всі ЗМІ, розганяючи істерію. Маніпуляція — це синхронне виття кишенькових журналістів і «небайдужих» блогерів, які перед кожним засіданням отримують «завдання» не допустити звільнення Мальцева, при цьому навіть не спромігшись приховати сам факт отримання такого наказу від своїх кураторів. Ось це маніпуляція.

Відкинувши мішуру в сторону, стає гранично зрозумілою справжня мета цієї багатоходової комбінації: прокуратура робить все, щоб Мальцев пішов на «угоду».

У перекладі з юридичного на людську мову це означає визнання провини. Головна цінність такої угоди для системи полягає в спрощеному порядку розгляду справи. Але є і суто меркантильний інтерес у цій угоді. Угода фактично позбавляє захисту права на повернення речових доказів. Йдеться про ексклюзивну колекційну мисливську та спортивну зброю, а також дорогу техніку. Загальна сума яких перевищує триста тисяч доларів. Іншими словами, під виглядом «співпраці» відбувається банальне пограбування.

Однак найжахливішим у цій зрежисованій постановці залишається справжній мотив її організаторів. У разі «угоди» суд взагалі не розглядатиме докази.

Це і є їх заповітна мета. Прокурори панічно бояться відкритого судового аналізу своїх «доказів». Вони усвідомлюють, що їхні докази настільки ж реальні, наскільки реальний фотошоплений «ніж ФСБ». Насправді ніяких законних доказів не існує. Їх просто немає. Але про це ми розповімо в наступній статті.

Прокурор родом із Запоріжжя. Саме там він починав свою кар’єру. До Одеси його перевели в 2024 році. Тут він був призначений до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональним органом безпеки.

Оцінювати ефективність його нагляду за органами безпеки ми не беремося. Але його роль у справі, яка була сфабрикована представниками цих самих «органів», вимагає окремого розгляду. Адже саме Михайло Ульянов тепер продовжує лінію звинувачення, підтримуючи підозри, які вже не раз оскаржувалися в публічному та міжнародному просторі. Про цю справу говорили в ООН, її обговорювали в ОБСЄ.

Кримінальні елементи під маскою патріотів

На грудневому судовому засіданні прокурор Ульянов, звертаючись до суду, дозволив собі висловити претензії, які можна було б вважати курйозом, якби вони не були передвісником подальших подій. Прокурор скаржився судді:

… стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі, а також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим чином можуть чинити тиск на кримінальний процес… Вони там наводять погрози, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там міжнародних інститутів з приводу того, як проходить процес зараз.

З цього виступу випливало, що сам факт публічної уваги та звернень до міжнародних механізмів правової оцінки розглядається обвинуваченням як щось підозріле і мало не злочинне. Залишається незрозумілим, в який саме момент інформування міжнародних структур про хід резонансного процесу перетворюється на «тиск на суд», якщо мова йде про законні форми моніторингу, передбачені самою логікою відкритого правосуддя.

Однак набагато більш підозрілі і майже злочинні події відбулися 14 січня. До зали суду з’явилися так звані «небайдужі та незалежні» громадянські активісти. Один з них, як з’ясувалося, перебував у розшуку з 2021 по 2024 рік, і лише два місяці тому вийшов із СІЗО.

Саме ця людина з кримінальним минулим прибула до суду в статусі вільного слухача, супроводжувана іншим скандальним активістом. Вже з перших хвилин стало очевидно, що його поведінка не має нічого спільного з роллю спостерігача за судовим процесом. Під час слухання він намагався вступати в суперечки з судом, коментувати те, що відбувається, і цілеспрямовано зривати хід засідання.

Але найстрашніше в цій картині навіть не сама поведінка даного кримінального елемента, а та реакція, яку вона викликала у представника державного обвинувачення, бо на кожну витівку «активіста» прокурор Ульянов відповідав схвальним кивком голови, що було зафіксовано на відео і може бути представлено як доказ їхньої координації та його прямого заступництва.

Пізніше цей «активіст» сам і розкрив мету свого візиту, заявивши на камеру:

Нарешті ми дочекалися цікавого моменту, коли журналісти, які підтримують проросійські елементи, дуже занервували, дізнавшись, що в залі знаходяться проукраїнські активісти,

тим самим визнавши, що він прийшов не слухати, а провокувати, шукати «цікаві моменти» і вішати політичні ярлики.

Зазначимо, що в залі були й інші слухачі, які поводилися коректно, не втручалися в хід засідання і дотримувалися встановленого порядку. Тільки одна людина, яка має за плечима кримінальне минуле, дозволила собі перейти від провокацій до погроз на адресу журналістів, і саме ця людина користувалася негласним заступництвом представника державного обвинувачення.

Погрози журналісту

Ні для одного учасника судового процесу у справі Олега Мальцева не є секретом, що кожне судове засідання фіксується на відео не з цікавості і не заради медійного ефекту, а з цілком прагматичної причини, щоб жодна зі сторін не мала спокуси задним числом спотворювати те, що відбувається в залі суду, і надавати подіям зручну інтерпретацію. Ця практика з’явилася не випадково. Вона стала реакцією на поведінку сторони обвинувачення ще на ранніх етапах цієї справи.

Окремо варто згадати, як попередник прокурора Михайла Ульянова, Руслан Войтов, зробив незграбну спробу усунути журналістку із зали, спробувавши оголосити її свідком, але при цьому навіть не зумівши правильно вимовити її прізвище.

Однак те, що сталося 14 січня, виводить цей конфлікт на зовсім інший, кримінальний рівень, бо слова змінилися неприхованими погрозами.

Той самий «громадський активіст», який всього два місяці тому покинув слідчий ізолятор, тепер уже в будівлі суду, яка за визначенням є територією закону, відкрито почав тиснути на журналістку, вимагаючи, щоб вона йому представилася. Після того як його провокаційні випади були проігноровані, пролунала фраза, яка є класичним прикладом завуальованої, але від цього не менш реальної загрози:

Якщо мене почнуть звинувачувати в нападі на журналістів, то вибачте, до мене ніяк не було доведено, що це журналісти.

Фактично, людина, яка вже має в своїй біографії судимість за насильство щодо представника преси, публічно, в залі суду, формулює умови, за яких вона готова вчинити новий напад, і цими умовами є лише відсутність у неї формального «повідомлення» про професійний статус її потенційної жертви.

Можна, звичайно, спробувати списати це на тонкощі тюремного флірту і припустити, що «активіст», провівши рік у чоловічому колективі СІЗО, просто втратив навички спілкування з жінками і таким екстравагантним способом намагався зав’язати знайомство. Однак ні ця цинічна версія, ні будь-яка інша не можуть служити виправданням тому, що в суді, в присутності прокурора, який повинен стояти на сторожі закону, відбувається акт прямого залякування журналіста.

Тиск на суддю

Після того, як «дуже небайдужий активіст» відпрацював свою партію в залі суду, влаштувавши провокації та залякування, вистава перемістилася на простори соціальних мереж, де почалася друга частина марлезонського балету, зрежисованого з метою чинити тиск на суд і посіяти страх серед адвокатів і обвинувачених (адвокати та 4 інших учасники, які проходять у цій справі, є жінками). На своїй особистій сторінці в соціальній мережі цей персонаж, чиє місце в залі суду саме по собі є нонсенсом, опублікував пост, в якому, не соромлячись у виразах, звинуватив суддю в упередженості, пригрозивши йому відводом на підставі своїх, м’яко кажучи, фантасмагоричних спостережень.

…поки прокурор оголошував свої клопотання, суддя максимально встановлював візуальний контакт з обвинуваченими і дуже «задивлявся» на захисника обвинувачених — адвоката Панченка. Подаючи їм різні візуальні жести, що прямо може вказувати на взаємний зв’язок між стороною звинувачення і суддею — що має ознаки упередженості суду і є підставою для відводу судді.

Будучи захопленим своїми сексуальними фантазіями, які цей «активіст» переніс у публікацію на Facebook, він навіть не звернув увагу на те, що адвокати у справі – це сторона захисту, а сторона обвинувачення – це прокурор. Але, як то кажуть, яка різниця – головне відпрацювати замовлення прокуратури.

Цей пасаж, який є маячнею з точки зору юриспруденції, але абсолютно логічний в парадигмі кримінального тиску, є нічим іншим, як публічною погрозою судді, спробою створити надуманий інформаційний фон.

Підсумком стало чергове продовження суддею Кривохижою запобіжного заходу для вченого Олега Мальцева і Костянтина Слободянюка, рішення, яке на тлі описаних подій виглядає не як акт правосуддя, а як результат капітуляції перед обличчям неприхованого шантажу.

Активісти замість аргументів

Використання підкуплених «активістів» для чинення тиску на хід судового процесу не є новацією в цій справі, а є усталеною практикою. Нагадаємо, попередник нинішнього прокурора, Руслан Войтов, був усунений від участі в процесі саме за аналогічну поведінку. Навіщо прокурору Ульянову знадобилося ступати на ті ж граблі, які вже вдарили по його колезі, залишається питанням, відповідь на яке, ймовірно, лежить у повній впевненості у власній безкарності. Але відсторонення прокурора Войтова показало, що за впевненість у власній безкарності доведеться відповідати за законом.

А тепер давайте повернемося до того, з чого ми почали. З одного боку, ми маємо сторону захисту, яка діє в рамках закону, направляючи звернення до міжнародних правозахисних інститутів з проханням про публічний моніторинг, і ці абсолютно легітимні дії прокурор Ульянов називає «тиском на суд». З іншого ж боку, ми бачимо самого прокурора, який приводить до зали суду кримінальні елементи, після візиту яких суддя Юрій Кривохижа, маючи на руках всі документи про те, що подальше перебування Олега Мальцева в СІЗО становить пряму загрозу для його життя, слухняно продовжує йому запобіжний захід. То навіщо прокурор Ульянов, замість того щоб оперувати фактами і доказами, приводить до суду осіб з кримінальним минулим? Кого він намагається залякати, і чого він насправді домагається?

Нагадаємо, що дії Руслана Войтова вже призвели до того, що МЗС Німеччини було змушене надіслати Україні офіційну ноту протесту, створивши міжнародний скандал. Чи стануть дії прокурора Ульянова у справі Олега Мальцева предметом обговорення в тих самих «якихось там європейських інститутах», як він сам зневажливо їх називає, покаже найближчий час.

У цьому матеріалі мова піде виключно про логіку. Точніше, про її відсутність у ряді заяв прокурора Михайла Ульянова, що прозвучали під час судового засідання 22 грудня 2025 року. Ці заяви примітні тим, що при уважному прочитанні вони послідовно підміняють предмет розмови, розмивають причинно-наслідкові зв’язки, розширюють формулювання до повної втрати змісту і в підсумку починають суперечити не позиції захисту, а елементарному здоровому глузду. Цей розбір не вимагає спеціальних юридичних знань. Він вимагає лише уважності та готовності вдуматися в почуте.

Саме цим ми і займемося.

«Загальновідомі джерела» прокурора Михайла Ульянова

Засідання 22 грудня 2025 року спочатку виглядало плановим і не обіцяло жодних сюрпризів. Однак те, що в його ході продемонстрував прокурор Михайло Ульянов, з поняттям «звичайності» співвідносилося з трудом. Чи то втома до кінця року, чи то турботи, пов’язані з передсвятковими приготуваннями, геть відбили у прокурора Ульянова логіку в його заявах. І перше, з чого почав прокурор Михайло Ульянов, – це якісь «загальновідомі джерела».

По-перше, з загальновідомих джерел інформації, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), в тому числі групи Е, майже завжди розвивається через тривале пошкодження дихальної швидкості…

(контекст заяви: адвокат Ольга Панченко виступила із заявою про зміну запобіжного заходу для Олега Мальцева у зв’язку із загостренням у нього хронічного захворювання)

Які джерела в цій заяві мав на увазі прокурор Ульянов, слухачам судового процесу так і залишилося незрозуміло. Адже якщо джерело «загальновідоме», його можна назвати. Але прокурор Михайло Ульянов цього не робить. При цьому у своєму виступі адвокат Ольга Панченко посилалася не на абстрактні «загальновідомі джерела», а на укази та приписи Міністерства охорони здоров’я.

Якщо слідувати прикладу прокурора Ульянова, тоді будь-хто може сказати «загальновідомі джерела стверджують» і вважати тему закритою.

Взагалі дивна поведінка представників прокуратури спостерігається в цілому: від сторони захисту в судах регулярно вимагають належного цитування законів, статей і джерел, вимагають «папірця на папірець», довідку до довідки і підтвердження до підтвердження, тоді як стороні обвинувачення достатньо просто заявити про щось — і цього, як з’ясовується, цілком достатньо.

У який саме момент мова в суді перестала потребувати перевірених посилань і стала спиратися на «загальновідомі джерела», які не можна ні перевірити, ні оскаржити, залишається окремою темою. Але після таких заяв у уважного слухача мимоволі виникає відчуття, що замість аргументацій і доводів йому пропонують повірити на слово.

Зброя, якої немає, як джерело майбутньої загрози

Наступний аргумент здивував усіх членів нашої редакції без винятку. Деякі часто намагалися знайти логічне пояснення, але всі спроби провалилися. Отже, сама заява прокурора Михайла Ульянова звучить наступним чином:

Крім того, я зазначаю, що стороною обвинувачення під час проведення досудового розслідування збору доказів у даному провадженні було вилучено ряд зброї, яку планувалося використовувати військовим формуванням…. І перебування Мальцева на волі може створити певні ризики вчинення інших кримінальних правопорушень, які негативно вплинуть на ситуацію в державі.

Один з ключових ризиків, якими прокуратура пояснює неможливість звільнення під заставу вченого Олега Мальцева, формулюється гранично просто: вилучена зброя.

Вилучена — це означає відсутня. Це означає, що предмети фізично виведені з обігу і більше не перебувають у розпорядженні людини. Тобто прокурор Михайло Ульянов намагається обґрунтувати ризик тим, чого вже немає.

Далі в хід йде фраза «негативно вплинуть на ситуацію в державі». На ситуацію в державі дійсно впливають президент, армія, політики, державні інституції. До цих категорій Олег Мальцев не належить. Яким саме чином перебування Олега Мальцева на волі здатне впливати на державні процеси, якщо навіть президент США Дональд Трамп і європейські партнери не особливо впливають на ситуацію в Україні?

Це що стосується логіки. Якщо ж перейти до правової сторони питання, картина стає ще більш наочною. Вся зброя, що перебувала у Олега Мальцева, була офіційно придбаною і належним чином зареєстрованою спортивною та мисливською інвентарем, про що адвокати заявляли неодноразово. Використання цього інвентарю в дослідницьких і спортивних цілях не приховувалося як якась таємна діяльність, а всі дослідження документувалися на відео, які публікувалися у відкритому доступі.

Рухаємося далі. Судом було встановлено, що дана зброя є законною, порушень при її купівлі та реєстрації не виявлено, і вона підлягає поверненню власнику. Проте унікальна колекція загальною вартістю близько 250 тисяч євро так і не була повернута і «загубилася» десь в одній з камер зберігання СБУ Одеської області.

Взагалі, якщо взяти за приклад «авторський» спосіб аргументації від прокурора Ульянова, виходить цікава конструкція. Будь-який предмет, одного разу вилучений в рамках розслідування, продовжує служити аргументом ризику, навіть після того, як перестав існувати в розпорядженні людини. А запобіжний захід в такому випадку може виправдовуватися чимось абстрактним, що гіпотетично передбачається могло б статися.

Ябеда замість спростування

Посилання на те, що сторона обвинувачення використовує, це пряма мова, суд втемну, я хочу, щоб суд також звернув увагу на те, що стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск на зазначений кримінальний процес з метою….Вони там наводять погрози того, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там інституцій міжнародних з приводу того, як відбувається процес зараз.

Ця репліка вимагає уважного прочитання, оскільки в ній міститься один показовий момент, який легко пропустити при побіжному сприйнятті. Прокурор не спростовує твердження про те, що сторона обвинувачення «використовує суд втемну». Це твердження залишається без відповіді. Замість спростування суду пропонується звернути увагу на сам факт публічного обговорення процесу.

Далі починається обережне розширення теми. З’являється формулювання про «публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск».

Якщо розбирати ситуацію послідовно, вона виглядає значно простішою. Справу ведуть п’ять адвокатів, кожен з яких здійснює публічну професійну діяльність. При цьому в жодній з публічних заяв адвокатів не міститься персонального тиску на суддів, образ або обговорень їх як особистостей. Є критика процесуальних рішень суддів, критика сторони обвинувачення, аналіз ходу процесу і апеляція до норм права і процедури. А якщо слідувати логіці прокурора Ульянова, точніше її відсутності, то будь-яка публічність автоматично перетворюється на тиск, незалежно від змісту і форми.

Однак, прокурор, мабуть, погано знайомий з міжнародною практикою. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Марко Тешич проти Сербії прямо вказано, що адвокат має право жорстко критикувати дії суду в рамках провадження, якщо така критика спрямована на захист клієнта і не зводиться до особистої образи судді. Публічність тут не прирівнюється до тиску, а є формою професійного захисту.

Окремої згадки заслуговує тема «афілійованих журналістів». Газета «Суспільний Прибій» дійсно стала, по суті, єдиним одеським виданням, яке висвітлює весь хід справи Олега Мальцева, незважаючи на очевидні ризики. Це ніколи не приховувалося. Редакція з самого початку відкрито заявляла, що надає слово адвокатам. Але настільки ж послідовно ми пропонували висловитися і стороні обвинувачення.

Показовий приклад вже був. Після публікації статті про те, як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що багаторазово перевищує його офіційні доходи, редакція пропонувала йому дати публічний коментар. Жодного звернення до редакції так і не надійшло. Можливість відповісти була, бажання нею скористатися — ні.

На цьому тлі розмови про «тиск» з боку захисту і медіа виглядають особливо дивно, якщо згадати, як розвивалися події після затримання Мальцева. Протягом лічених годин після затримання Мальцева в мережу були злиті незамазані фотографії з арешту. Потім з’явилися фотографії з особистої справи і знімки з СІЗО. Понад 300 публікацій за кілька днів «без суду і слідства» намалювали образ вченого Олега Мальцева як зрадника і шпигуна, забувши про презумпцію невинуватості.

Адвокат Ольга Панченко також зазнала погроз прямо в будівлі суду з боку так званих «активістів», яких курирують співробітники СБУ. А в мережі Інтернет проти неї розгорнулося цькування із закликами публікувати домашню адресу адвоката і погрозами розправи. Під час її затримання в медіа протягом декількох годин розгорталася справжня істерика із звинуваченнями в роботі на ГРУ і захисті «російського підпілля».

На цьому тлі поява в залі суду групи підтримки прокурора у вигляді «активістів», вуличних музикантів, фітнес-тренерів та екологів, які постійно перебувають поруч із прокурорами, виглядає наочною ілюстрацією того, хто саме чинить тиск на суд.

Обговорювати тільки те, що зручно

У наступній заяві прокурора Михайла Ульянова міститься улюблений прийом прокурора, як водити за ніс учасників процесу.

Зазначене захворювання розвивається в результаті і формується під впливом токсичних частинок роками, ваша честь. Тому відсутність, як зазначено у відповіді від СІЗО, з 12 грудня по 14 грудня водопостачання ніяк не могла вплинути на ускладнення зазначеної хвороби.

Фраза прокурора на перший погляд звучить логічно і навіть переконливо. Хронічне захворювання дійсно формується роками, і з цим ніхто не сперечається. Але саме в цей момент уважний слухач починає помічати, що предмет розмови непомітно змістили.

Заява захисту стосувалася не походження хвороби і не того, коли і з яких причин вона сформувалася. Йшлося про умови утримання, здатні викликати загострення вже існуючого захворювання, а також про ризики в момент нападу, включаючи неможливість використання кисневого апарату при відсутності електропостачання. Про відсутність водопостачання в СІЗО мови взагалі не йшло.

У відповідь прокурор переводить обговорення в іншу площину і докладно розмірковує про те, як хвороба розвивається в принципі, ніби спочатку суперечка йшла про її причини, а не про фактори, здатні погіршити стан людини тут і зараз.

Саме тут виникає принципово небезпечний момент. При такому підході будь-яке погіршення стану при хронічному захворюванні (в тому числі онкології) в СІЗО можна ігнорувати, посилаючись на його давність.

«Зверніться із заявою»: порада, яка вже давно виконана

Ваша честь, якщо пан Слободянюк вважає, що відбувається якесь кримінальне порушення з боку співробітників прокуратури, то він може звернутися з відповідною заявою до підрозділу ДБР або до слідчого судді для того, щоб за його заявою розпочали те чи інше досудове розслідування.

На тлі всіх попередніх заяв це висловлювання прокурора несподівано звучить майже зразково. В цілому, воно бездоганне. У ньому є опис процедури, є зрозумілий алгоритм дій. В іншій ситуації таку репліку можна було б навіть назвати раціональною.

Є тільки одна деталь, яка змінює все.

Цією можливістю сторона захисту вже скористалася. І не один раз.

На сьогоднішній день за заявами захисту в Державне бюро розслідувань і в Офіс Генерального прокурора порушено вісім кримінальних проваджень, що стосуються дій прокурора Руслана Войтова, а також інших осіб.

Тридцять свідків, яких немає

Під кінець засідання прокурор почав демонструвати не тільки явні проблеми з логікою, але й з математикою.

Стороною обвинувачення був наданий список свідків, в якому більше 30 осіб.

Фраза звучить серйозно. Велике число завжди працює на враження, але саме в цей момент виникає просте бажання — порахувати. Що і зробила адвокат Панченко в суді.

Згідно з реєстром матеріалів, підписаних прокурором, ніяких «понад 30» у справі не існує. У списку — 22 особи. Не близько, не приблизно, не «плюс-мінус», а рівно 22.

Далі стає ще цікавіше. Навіть якщо взяти ці 22 за основу, з’ясовується, що далеко не всі вони взагалі можуть називатися свідками в процесуальному сенсі.

Двоє основних свідків А. Хаміцевич і К. Турсунбаєва, які не є громадянами України, перебувають за межами країни і з ними відсутній будь-який зв’язок. Де вони знаходяться невідомо, і сторона обвинувачення цього навіть не намагається спростувати. Говорити про «вплив» на людей, місцезнаходження яких не встановлено навіть самим прокурором і СБУ, звучить вже саме по собі незвично.

Наступні прізвища — Сергій Енгельман, Анна Філіппова, Марина Гебешт. Ці особи давно мають статус обвинувачених і перебувають у залі суду. Далі йдуть наступні п’ять прізвищ, які згідно з обвинувальним актом, також підписаним прокурором Русланом Войтовим, проходять як співучасники. Адже навіть людині, яка не знайома з юриспруденцією, зрозуміло, що співучасник — це не свідок. Однак сторона обвинувачення все ніяк не може визначитися: це співучасники чи свідки?

Окремим рядком звучить «свідок Панченко». Як адвокат, який представляє інтереси своїх підзахисних, може проходити як свідок у їхній же справі, залишається загадкою.

Далі в списку свідків з’являються близькі родичі двох обвинувачених. Яким чином ці двоє обвинувачених можуть становити небезпеку для своїх же родичів, також залишається таємницею за сімома печатками.

І нарешті залишаються три людини, у показаннях яких зафіксовано, що вони взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев.

Саме це і називається «списком свідків», на яких нібито може чинитися тиск, якщо випустять Олега Мальцева під заставу.

«Ми всі в рівних умовах»: фраза прокурора Ульянова, яка підірвала Інтернет

Здебільшого, по всій Одесі, у мене також 7 днів не було ні тепла, ні світла, ні води. Тому ми всі в рівних умовах.

Після цієї фрази в здивування впали не тільки сторона захисту, але і, здається, навіть суддя. В мережі Інтернет ця фраза викликала хвилю обурення.

Йдеться про порівняння умов людини на волі і людини, яка перебуває під вартою в СІЗО.

Людина на волі, навіть в умовах блекауту, може піти в пункт незламності і зарядити пристрої. Може зайти в кафе і поїсти гарячу їжу. Може купити ліки в аптеці. Може вийти на вулицю, змінити простір, звернутися за допомогою, зателефонувати, доїхати, знайти альтернативу. Його дискомфорт реальний, але у нього є вибір.

А є людина, яка перебуває в камері розміром приблизно два на три метри без світла, води і тепла. У неї немає можливості вийти. Вона просто перебуває в умовах, які для неї є остаточними. Нагадаємо, в СІЗО також перебувають люди, які за законом ще не визнані правопорушниками або злочинцями.

Назвати це «рівними умовами» — все одно що стверджувати, що пацієнт у реанімації і людина, яка просто прилягла відпочити, рівні. Обидва ж лежать. Обидва не рухаються. Отже, рівність досягнута.

Ця репліка прокурора Михайла Ульянова стає фінальною крапкою в послідовності міркувань, де логіка поступається місцем абсурду. І цей абсурд неможливо логічно спростувати з тієї ж причини, з якої неможливо сперечатися з беззв’язним набором тверджень, поєднаних інтонацією впевненості.

Чи навмисно у своїх виступах прокурор Ульянов уникає застосування логіки, чи ж ми спостерігаємо її відсутність як таку, судити передчасно. Але тепер ми будемо уважно стежити за подальшими виступами прокурора, який раніше був помічений за читанням віршів у суді замість наведення аргументів.