В результаті німецький журналіст провів рік у слідчому ізоляторі Одеси. При цьому в обвинувальному висновку не було жодного конкретного опису злочинного діяння, яке нібито вчинив Енгельманн. Крім того, слідство стверджує, що журналіст вчинив злочин у зазначений період. Однак у суді було доведено, що в цей час німецький журналіст перебував за межами України, а отже, не міг навіть фізично вчинити щось протизаконне. Це в принципі має виключати розгляд його справи українським судом. Але в історії переслідування Олега Мальцева подібні «чудеса» давно стали нормою.

Сьогодні Сергій Енгельманн перебуває на волі, хоча і під заставою. Звинувачення залишаються в силі, судовий процес триває, а питання, пов’язані з цією справою, тільки збільшуються. Він продовжує вивчати деталі своєї справи і вперше публічно ділиться своїм досвідом перебування в одеському СІЗО. Про поведінку правоохоронців у справі Олега Мальцева та про багато іншого ми поговорили з Сергієм Енгельманном.

— Розкажіть, будь ласка, як ви взагалі опинилися в Україні?

З Україною мене пов’язують давні дружні стосунки. Це дивовижне місце з багатовіковою історією, яка нерозривно пов’язана з Європою. Я часто бував в Україні в рамках своєї професійної діяльності. Україна подарувала мені можливість познайомитися з вченим Олегом Мальцевим, з яким ми спільно реалізовували ряд видавничих і публіцистичних ініціатив. Разом з ним я також брав участь у наукових експедиціях, але вже по Європі.

— Що стало ключовою подією, після якої німецький журналіст став «підозрюваним» у справі українського вченого Олега Мальцева?

Ключовою подією стала публікація моєї журналістської статті «Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева». Через чотири дні після публікації мене заарештували. Чотири дні — це занадто короткий термін, щоб бути збігом. Очевидно, що стаття когось дуже сильно стурбувала. Але це ще не все. Після мого арешту сайт, на якому була розміщена стаття, зазнав хакерської атаки. Прес-реліз про мій арешт замінили на… чергову наклепницьку статтю проти самого Олега Мальцева.

— Коли ви вперше зрозуміли, що ситуація навколо справи розвивається не так, як повинна розвиватися?

Я зрозумів це практично відразу, коли ще за місяць до арешту Олега Мальцева в ЗМІ сталася медійна істерія. Вийшла серія публікацій, в яких ще до арешту вченого його оголосили зрадником, пособником і агентом ГРУ, називали сектантом. Замість перевірки фактів використовувалися ярлики, емоційні конотації, заздалегідь задані версії. Вже тоді я почав все фіксувати і уважно стежити за розвитком цієї справи, що пізніше відобразив у своїй статті.

— Рік у СІЗО — це величезний відрізок життя. Чи можете ви описати, як це змінило ваше розуміння української правової системи? Що вас здивувало найбільше?

Це дійсно величезний відрізок, особливо з урахуванням того, що умови в одеському СІЗО визнані ЄКПП як нелюдські та такі, що принижують гідність. Що мене здивувало найбільше? Це контраст. З одного боку, я зустрів у СІЗО людей, і серед співкамерників, і серед частини персоналу, які зберегли людяність, гідність, розуміння справедливості. З іншого боку, я зіткнувся з абсолютним цинізмом конкретних посадових осіб.

Мене також здивувало, наскільки вибірково застосовуються норми права. Коли йшлося про мої права як іноземного громадянина — процес гальмувався. Коли потрібно було продовжити термін утримання під вартою — все вирішувалося миттєво. Суддя Юрій Кривохижа штампував рішення, не вникаючи в суть.

— Що в одеському СІЗО стало для вас головним випробуванням?

Головним випробуванням була безпорадність перед абсурдом. Я провів понад півроку в камері, не розуміючи до кінця, в чому мене звинувачують. Мої адвокати робили все можливе, подавали клопотання, апелювали до міжнародних норм, щоб змусити прокурора Руслана Войтова перекласти звинувачення на зрозумілу мені мову — німецьку. Через 7 місяців я нарешті побачив обвинувальні документи. Друге випробування — це відрив від сім’ї. Мої рідні жили в постійному стресі і запитували через адвокатів, коли я повернуся. Що я міг їм відповісти? Я сам не знав.

Але найважче — усвідомлювати, що ти став жертвою не через злочин, а через те, що написав правду.

— Ви спілкувалися з українськими слідчими. Чи склалося у вас враження, що вони дійсно намагалися встановити істину, чи переслідували інші цілі?

Коли я нарешті отримав перекладені матеріали і почав розбиратися в деталях, стало очевидно: це не розслідування, це підтасовка і маніпуляції для потрібного результату. Подивіться на логіку їхніх дій. Я публікую журналістське розслідування про наклепницьку кампанію проти вченого. Через чотири дні мене заарештовують. Сайт видання, яке опублікувало матеріал, зламують. Прес-реліз про мій арешт підміняють новою наклепом. Це схоже на спробу встановити істину? Очевидно ж, що ні.

Під час допитів я бачив повну байдужість до фактів. Що особливо вразило: вони навіть не намагалися приховувати своє ставлення до Олега Мальцева. У їхніх інтонаціях, у формулюваннях було ясно: ця людина для них вже засуджена.

Не важливо, що говорять факти, не важливо, що доповідають міжнародні організації на кшталт ОБСЄ чи ООН. Вони виконують замовлення або чиюсь вказівку. Ви запитаєте, як я це зрозумів, не володіючи українською мовою? Вони всі говорили російською, цю мову я розумію.

— Чи були спільні ланки між вашою ситуацією і справою Мальцева?

Я переконаний, що є абсолютно прямий і очевидний зв’язок. Це єдина операція, спрямована проти вченого Олега Мальцева, в яку мене втягнули як журналіста.

Дивіться: прокурор Руслан Войтов координує обвинувачувальну сторону і в справі Олега Мальцева, і в моїй справі. Саме прокурор Войтов більше півроку саботував переклад обвинувальних документів на німецьку мову. Саме він вибудовував процесуальні перешкоди на кожному етапі. Саме його дії призвели до того, що МЗС Німеччини направило ноту протесту в Україну щодо порушення прав іноземного громадянина, тобто мене. Крім цього, за спиною у цього прокурора корупційні скандали, незадекларовані автомобілі та фіктивно оформлена інвалідність, завдяки якій він отримав виплати з держбюджету вже близько 800 тисяч гривень.

Є ще офіцер військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк і його керівник, вони працювали в зв’язці, забезпечуючи оперативний супровід справи. Документи у справі Олега Мальцева також підписували вони.

Знаєте, я німець, і я добре пам’ятаю уроки історії своєї країни. Коли в 1930-х роках нацисти почали переслідувати вчених, інтелектуалів, неугодних людей, вони теж виходили за межі законності. Але це були злочини конкретних людей. Не всі німці були злочинцями, але злочинці серед німців зганьбили всю націю. Тут схожа ситуація. Не вся українська прокуратура, не вся СБУ корумповані або працюють на замовлення. Але конкретні люди ганьблять свою країну, використовуючи службове становище для розправи з гідним вченим.

— Що конкретно у справі Мальцева здалося вам сфабрикованим? Можете навести приклади, які впали в око професійному журналісту?

У справі Олега Мальцева фабрикація видна неозброєним оком. Вона видна настільки, що навіть ті, хто раніше був налаштований скептично, зараз розуміють, що це замовлення. По-перше, це відсутність реальних доказів будь-яких протизаконних дій. Немає конкретних фактів злочину. Немає жодних описів конкретних дій, які б порушували закон. Є лише спроби представити законну спробу захистити своє життя як злочин. Друге — це спроба сформувати образ ворога до передачі справи до суду. Ким тільки не називали Олега Мальцева: зрадником, шпигуном, сектантом, агентом ГРУ. І це все відбувалося ДО передачі справи до суду. Тобто через підконтрольні медіа навмисно малювався образ лиходія і негідника. Я як журналіст знаю, як працює якісна журналістика: перевірка джерел, баланс думок, право на відповідь. У матеріалах проти Мальцева не було нічого з цього. Третє — це вибірковість застосування закону. Олег Мальцев — вчений, автор безлічі наукових праць. Його діяльність абсолютно прозора і публічна. Але сторона обвинувачення примудрилася представити це як «кримінальну діяльність». При цьому реальні порушення, наприклад, процесуальні порушення прокурора Руслана Войтова, злом сайту офіційного медіа (як у моєму випадку), незаконне прослуховування телефону адвоката Ольги Панченко, залишаються без уваги слідства.

— Як німецький журналіст, звиклий до певних стандартів свободи преси, що ви можете сказати про стан свободи ЗМІ в Україні сьогодні?

Я не можу і не буду робити узагальнюючих висновків про все українське медіасередовище або систему в цілому. Україна — країна з багатими журналістськими традиціями, тут працюють сміливі, професійні колеги, які щодня ризикують, щоб доносити правду. Особливо в нинішніх складних умовах.

Але я зіткнувся з конкретною проблемою: існують окремі канали та видання, які використовуються для цілеспрямованої наклепу. Коли я почав розслідування, я проаналізував сотні публікацій про Олега Мальцева. Повторення одних і тих же звинувачень, емоційні ярлики замість аргументів. Більш того, для поливання брудом вченого українські медіа використовували російські наративи, що мене дуже сильно здивувало. Будь-який професійний журналіст, побачивши таку картину, зрозуміє: незалежною журналістикою тут і не пахне. Це замовна кампанія.

Після мого арешту сайт видання, в якому я є редактором, зламали. Як повідомили фахівці, які розслідували цей інцидент, злом стався з української ip-адреси, через редакторський акаунт, доступ до якого зберігався на вилученому у мене телефоні. У Німеччині, якби таке сталося, це стало б гучним скандалом. Правоохоронні органи розслідували б кібератаку на ЗМІ як тяжкий злочин проти свободи преси. У Німеччині журналіст може проводити розслідування, і за це його не заарештують через чотири дні. Можуть подати до суду за наклеп, якщо факти невірні, це нормально. Але кримінальне переслідування за журналістську діяльність? Це за межею.

— Ваша справа стосується вченого. Чи відчувається в Україні тиск не тільки на журналістів, але й на академічну спільноту?

Так, безумовно відчувається, і випадок Олега Мальцева — яскраве тому підтвердження. Я спостерігав це не тільки як журналіст, але й як людина, яка рік провела в українській системі і мала можливість вивчити матеріали, поговорити з людьми.

Олег Вікторович Мальцев — вчений із серйозною академічною репутацією. Але замість того, щоб оцінювати його роботу за науковими критеріями: через рецензії, академічні дискусії, професійну критику, організатори цього правого беззаконня вирішили використовувати кримінальне переслідування. Паралельно тиск чиниться на колег, студентів, партнерів вченого: їх залякують, схиляють давати «потрібні» свідчення. Будь-яка спроба захисту або публічної підтримки вченого розглядається як співучасть.

Коли я готував своє розслідування, я розмовляв з колегами Мальцева, з людьми з академічного середовища. Багато хто боявся говорити відкрито. Деякі прямо говорили: «Ми розуміємо, що це несправедливо, але ми не можемо ризикувати, у нас сім’ї, робота». Це і є мета такого тиску — створити атмосферу страху, коли люди бояться асоціюватися з неугодним людиною, навіть якщо розуміють його невинність.

— Як реагували міжнародні журналістські організації на ваш арешт? Чи була підтримка професійної спільноти?

Німецька асоціація журналістів відреагувала практично негайно. Як тільки стало відомо про мій арешт, вони направили офіційне повідомлення до посольства Німеччини в Україні. Це було дуже важливо. Посольство Німеччини також на певному етапі включилося в ситуацію. Багато європейських колег висловлювали підтримку, висвітлюючи справу Олега Мальцева в цілому. Правда, були й ті, хто вважав за краще дистанціюватися. Я розумію їхні побоювання, кому хочеться зв’язуватися з фабрикованою кримінальною справою в Україні, яка перебуває в розпалі війни, коли допомога і лояльність європейських партнерів так необхідні країні. У такому контексті справа Олега Мальцева стала дуже незручною, оскільки будь-яка критика України найчастіше не пропускалася редакцією.

— Чи зверталися до вас українські журналісти? Чи намагався хтось із них самостійно розібратися у справі Мальцева, чи більшість просто переказували офіційну версію?

Ні. Ніхто з українських журналістів не намагався зв’язатися зі мною, взяти інтерв’ю, почути мою версію подій. На слухання до суду приходили українські колеги, які висвітлюють резонансні судові справи і позиціонують себе як журналісти-розслідувачі. Але ніхто не підтримав, хоча б на словах. Я впевнений, що в Україні є чесні журналісти, які розуміють, що відбувається. Які бачать фабрикацію справи Мальцева, бачать незаконність мого арешту, бачать цькування адвоката.

Але вони мовчать. Чому? Страх. Якщо ти виступиш на захист Мальцева, тебе оголосять «пособником злочинця». Якщо напишеш про порушення у справі, тебе звинуватять у «підриві авторитету правоохоронних органів». Якщо критикуєш, то ризикуєш стати наступною жертвою. Я розумію цей страх. Але я не можу його виправдати.

Єдине видання, яке спробувало об’єктивно розібратися, — це ваша газета «Суспільний Прибій». Ви публікували матеріали, в яких аналізували суперечності в звинуваченнях, давали слово захисту. Ви не злякалися. І це заслуговує величезної поваги.

Всі інші видання не просто тиражували звинувачення, ні, вони представляли Олега Мальцева як встановленого злочинця. Презумпція невинуватості? Забудьте. Ці «журналісти» організували свій суд і оголосили Олега Мальцева винним до вироку.

Деякі пішли ще далі. Вони почали цькувати навіть адвоката Олега Мальцева, Ольгу Панченко. У публікаціях її називають «творцем проросійського угруповання для підтримки ГРУ в разі окупації Одеси». Це абсурдне, жахливе звинувачення, особливо у воєнний час. Якби це було правдою, її звинуватили б у державній зраді — це стаття 111 Кримінального кодексу України, одна з найтяжчих. Але в її справі немає статті про державну зраду. Тому що це брехня, наклеп, спроба залякати і дискредитувати захист. Вони не можуть перемогти Олега Мальцева в чесній боротьбі, тому намагаються знищити тих, хто його захищає.

— Після звільнення під заставу — чи плануєте ви продовжувати роботу над цією темою? Чи досвід ув’язнення змінив ваші плани?

Це складне питання, і я довго над ним розмірковував у камері СІЗО. Так, я боюся. Було б лицемірством це заперечувати. Рік в одеському СІЗО, відрив від сім’ї, постійна невизначеність — це залишає слід. Я звільнений під заставу, але справа не закрита. Я не можу покинути Україну. Я в підвішеному стані, хоч і формально на волі, але фактично в заручниках у тієї системи, частиною якої є прокурор Руслан Войтов. І я прекрасно розумію: якщо я продовжу публікувати матеріали про справу Мальцева, мене можуть знову заарештувати.

При цьому я не можу просто забути те, що дізнався, що пережив, що побачив. Олег Мальцев продовжує сидіти під арештом. Його справа сфабрикована, це очевидно будь-кому, хто об’єктивно вивчить матеріали. Його адвоката Ольгу Панченко цькують жахливими наклепами. А більшість мовчить. Якщо я теж замовкну, хто тоді розповість цю історію?

Так, я планую продовжувати роботу над цією темою. Я розумію, що це ризик. У мене є сім’я, яка вже рік страждає через мій арешт. Я не маю права піддавати їх новим випробуванням. Тому я буду публікуватися через закордонні видання, буду працювати з міжнародними платформами, буду використовувати всі можливі механізми захисту: юридичні, дипломатичні, медійні. Але я не замовкну.

— Яку пораду ви дали б міжнародним журналістам, які хочуть працювати в Україні і займатися серйозними розслідуваннями?

Найтривожніше відкриття, яке я зробив, вивчаючи свою справу і справу Олега Мальцева, — це те, що сучасне «розслідування» в багатьох випадках перестало бути пошуком істини. Воно перетворилося на збір матеріалів для заздалегідь сформульованої обвинувальної версії. Це стосується не тільки правоохоронної системи — це хвороба, яка вразила і частину журналістської спільноти. І там, і там люди розучилися розслідувати. Замість цього вони збирають масу матеріалів — часто не мають ніякого відношення до суті питання — просто щоб створити видимість ґрунтовності. Ось приклад зі справи Олега Мальцева. Прокурор Войтов заявляє, що у нього 22 свідки у справі Мальцева. Звучить вражаюче, правда? Але коли я почав вивчати деталі, з’ясувалося: більше половини цих «свідків» взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев. Вони ніколи з ним не зустрічалися, не працювали, не мали жодних контактів.

Навіщо вони в справі? Щоб створити обсяг. Щоб можна було сказати: «Дивіться, у нас 22 свідки, 300 сторінок матеріалів, десятки томів!» Кількість підміняє якість, а маса замінює доказовість. Про жодну об’єктивність не йдеться.

На жаль, деякі українські ЗМІ працюють за тією ж логікою. Замість журналістського розслідування — збір компромату. Замість перевірки фактів — тиражування чуток. Замість балансу думок — одностороннє звинувачення. Вони публікують десятки матеріалів проти однієї людини, створюючи ілюзію, що «якщо так багато пишуть, значить, це і є правда». Але це не журналістика — це інформаційна війна проти конкретної людини.

Міжнародним колегам потрібно розуміти контекст: Україна перебуває у стані війни. І за будь-якого режиму (авторитарного чи формально демократичного) воєнний стан завжди означає закручування гайок. Це нормальна, передбачувана реакція держави на загрозу. Розширюються повноваження спецслужб, обмежуються громадянські свободи, посилюється контроль над інформацією. Це відбувалося в Німеччині під час обох світових воєн, у США після 11 вересня, у всіх країнах в умовах надзвичайного стану.

Проблема в тому, що ці надзвичайні повноваження можуть використовуватися не тільки проти реальних загроз, але і для зведення особистих рахунків або інших корисливих інтересів. Оперативник ДВКР Євген Волошенюк і його група прикриваються «інтересами національної безпеки», щоб розправитися з неугодним вченим. Прокурор Руслан Войтов апелює до «воєнного стану», щоб виправдати порушення процесуальних прав.

Я зробив помилку, за яку заплатив роком життя. Я думав, що моє німецьке громадянство і мої зв’язки з міжнародними організаціями захистять мене. Я покладався на те, що в Україні журналіста не заарештують просто за незручну статтю. Я помилявся.

Тому моя порада колегам, які працюють над чутливими темами: оцініть ризики реалістично. Запитайте себе чесно: чи готові ви до року в СІЗО? Чи готова ваша родина до цього стресу? Чи готові ви до того, що ваша кар’єра, репутація, життя можуть бути зруйновані? Якщо відповідь «ні» — можливо, варто вибрати іншу тему або інший спосіб подачі матеріалу.

Я не шкодую про своє рішення опублікувати статтю про Олега Мальцева. Але я тепер розумію ціну цього рішення. І кожен журналіст повинен приймати таке рішення свідомо.

Не вірте у свою недоторканність. Найнебезпечніша ілюзія — думати, що «зі мною цього не трапиться». Але не втрачайте віри у важливість роботи і пам’ятайте: кожна опублікована правда — це перемога. Навіть якщо за неї доводиться платити..

— Чи є у вас якесь звернення до міжнародної спільноти? Яка форма підтримки була б для вас корисною саме зараз?

Саме зараз потрібна об’єктивність. Колеги, я прошу вас: подивіться на справу Олега Мальцева об’єктивно. Вивчіть матеріали. Поговоріть з адвокатами. Прочитайте доповіді ОБСЄ та виступи на сесії ООН з прав людини у справі Олега Мальцева. Ви побачите те саме, що побачив я: це не розслідування злочину, це фабрикація справи з використанням державного апарату. Напишіть про це. Опублікуйте розслідування. Задайте незручні питання українським правоохоронцям і суду: чому у справі 22 свідки, половина з яких навіть не знає обвинуваченого? Чому ігноруються висновки міжнародних організацій? Чому журналіста заарештували через чотири дні після публікації критичної статті?

Я звертаюся до тих українських журналістів, які брали участь у наклепницькій кампанії проти Мальцева, можливо, несвідомо, можливо, під тиском, можливо, просто повторюючи те, що їм підкидали джерела з СБУ. Виправте свої помилки. Професійна чесність вимагає, щоб коли ви розумієте, що опублікували недостовірну інформацію, ви це визнали і виправили.

Я розумію геополітичний контекст. Я розумію, що Україна зараз потребує міжнародної підтримки. Я сам люблю цю країну, поважаю її народ, захоплююся стійкістю українців. Але саме тому не можна мовчати, коли окремі посадові особи скоюють злочини і ганьблять свою країну. Західні уряди, міжнародні організації, професійні спільноти не повинні боятися називати речі своїми іменами.

Якщо ми дозволимо таким, як прокурор Руслан Войтов, безкарно знищувати життя людей — це створить прецедент. Інші побачать: можна. Можна заарештовувати незручних журналістів. Можна фабрикувати справи проти вчених. Можна ігнорувати міжнародні стандарти. Але якщо ми скажемо голосно: ні, не можна, ми бачимо, ми знаємо, ми не дозволимо, це теж створить прецедент. Прецедент, що правда сильніша, що злочини посадових осіб не залишаються безкарними, що міжнародне співтовариство захищає тих, хто не може захистити себе сам.

Я прошу не за себе — я німець, у мене є міжнародна підтримка, професійне співтовариство. Рано чи пізно я повернуся додому. Я прошу за Олега Мальцева, за вченого, який вже більше року сидить під арештом за сфабрикованою справою в нелюдських умовах, які дуже сильно впливають на і без того підірване здоров’я. За його адвоката Ольгу Панченко, яку поливають брудом, щоб змусити відмовитися від захисту. Я вірю в силу солідарності. Я вірю, що коли порядні люди діють разом, вони сильніші за будь-яку корумповану систему. Допоможіть нам. Допоможіть Україні стати країною, де вчених не переслідують за науку, журналістів не саджають за правду, а адвокатів не цькують за професіоналізм.

Захист Мальцева неодноразово вказував на системні порушення процесуальних норм з боку українських правоохоронців і суддів. Арешт адвоката Ольги Панченко в квітні 2025 року у тій же справі, в якій вона виступала захисником, став кульмінацією скандалу. Тепер справа Олега Мальцева все частіше розглядається як показовий приклад кризи української судової системи.

ОБСЄ ставить під сумнів незалежність українського правосуддя

10 жовтня в рамках п’ятого пленарного засідання “Верховенство права II” на найбільшій щорічній конференції ОБСЄ з прав людини бельгійська правозахисна організація Human Rights Without Frontiers представила розгорнуту доповідь про процесуальні аспекти справи українського вченого і адвоката Олега Мальцева.

Письмовий звіт під назвою “Українська судова система в кризі: доктор Олег Мальцев — понад рік в одеському СІЗО” містить не тільки детальний виклад обставин скандальної справи, але й фокусується на діях п’яти конкретних суддів в Одесі. На думку міжнародних правозахисників, рішення цих суддів демонструють наявність проблем з незалежністю та неупередженістю українського правосуддя. Особлива увага в доповіді приділена порушенням з боку судді Одеського апеляційного суду.

Судді Ігор Артеменко, Олександр Журавльов та Юліан Кравець. Три місяці “втраченого” правосуддя

У доповіді Human Rights Without Frontiers, поданій до ОБСЄ, підкреслюється, що судді Одеського апеляційного суду Ігор Артеменко, Олександр Журавльов та Юліан Кравець систематично саботували розгляд апеляції на продовження запобіжного заходу у справі Олега Мальцева.

Хронологія подій виглядає наступним чином: наприкінці травня 2025 року суддя Приморського районного суду Одеси Юрій Андрійович Кривохижа вкотре продовжив арешт вченого Олега Мальцева та його колег без права на заставу. Захист негайно подав апеляцію.

Далі почалося те, що адвокати називають “процесуальним беззаконням”. Судова колегія у складі Артеменка, Журавльова та Кравця не провела жодного слухання ні в червні, ні в липні. Розгляд апеляції тричі переносився. Офіційними причинами перенесення були повітряні тривоги та нібито технічні проблеми з відеозв’язком для адвокатів. При цьому, за твердженням захисту, все необхідне обладнання було в наявності, а адвокати були готові брати участь у засіданні. У підсумку, апеляція так і не була розглянута, а терміни, встановлені законом, минули. Тому наприкінці липня суддя Кривохижа знову продовжив попереднє ув’язнення ще на 60 днів.

Тим, хто знайомий з історією справи Олега Мальцева, важко назвати всі ці дії збігом обставин і випадковістю. Судді Артеменко, Журавльов і Кравець, як члени апеляційної інстанції, несуть особисту відповідальність за дотримання процедур. Їхня бездіяльність у справі Олега Мальцева виглядає як навмисне затягування, щоб запобігти перегляду запобіжного заходу, що могло б призвести до звільнення обвинувачених під заставу, аналогічно випадку з адвокатом Ольгою Панченко.

Подвійні стандарти

Для повноти картини варто відзначити контекст арешту Ольги Панченко, адвоката Мальцева, який відбувся 15 квітня 2025 року. СБУ та Одеська прокуратура затримали її за тією ж статтею 260 ч.1 КК України (“створення незаконного воєнізованого угруповання”), що і Мальцева з колегами. Панченко провела під вартою всього 10 днів, перш ніж 25 квітня апеляційний суд встановив заставу в 60 560 гривень і звільнив її. У той же час сам Мальцев і його колеги нудяться в СІЗО більше 12 місяців без права на заставу. Захист справедливо вказує на цю невідповідність як на порушення принципів рівності перед законом. Судді апеляційного суду, ігноруючи апеляцію, фактично сприяли подвійним стандартам, дозволяючи справі Мальцева “зависнути” в правовому вакуумі.

На думку спостерігачів, судді уникали розгляду апеляції, щоб не “підставляти” силовиків, які, на їхню думку, можуть стояти за політично мотивованим переслідуванням Мальцева. Якби апеляція пройшла, суд міг би звільнити до 80% обвинувачених.

Тому дії суддів Артеменка, Журавльова та Кравця є свідомою участю в політичному переслідуванні. Їх відмова розглядати законну апеляцію у встановлені терміни є прямим порушенням конституційних прав громадян та міжнародних зобов’язань України. Така поведінка не тільки дискредитує судову систему, але й демонструє її залежність від політичних інтересів, підриваючи довіру суспільства до інституту правосуддя в цілому.

Читайте також:

Випадковість чи закономірність?

Спостерігачі за справою давно помітили очевидну закономірність у діях прокурора Войтова. Як тільки виникає найменша перевага на користь сторони захисту, сторона обвинувачення негайно прагне підірвати позиції захисту і вплинути на громадську думку через медіа. Тактика проста. До зали суду приводять “лояльних” журналістів, які, не поставивши жодного питання захисту, черпають інформацію з сумнівних джерел періоду первинних атак і публікують матеріали, далекі від того, що обговорювалося на засіданні.

У підсумку на сьогоднішній день сформувалася певна хронологія подій, яка, на думку спостерігачів, може вказувати на організований і спланований характер цих дій:

Серпень-вересень 2024 року: Період затримання Олега Мальцева супроводжували понад 300 публікацій, які поливали вченого брудом. Про те, що вченого заарештували після реанімації в стані, коли він не міг самостійно пересуватися, ніхто не написав. Під час “інформаційної істерії” про презумпцію просто забули: ще до передачі справи до суду медіа вже винесли вирок. Незамазані фотографії з’явилися в мережі менше ніж через годину після затримання вченого, що вказує на цілеспрямований витік інформації з боку обвинувачення.

28 січня 2025 року: Напередодні передачі матеріалів до суду розпочалася масова атака на головного захисника – Ольгу Панченко. Кампанія дискредитації завершилася погрозами фізичної розправи та оприлюдненням домашньої адреси адвоката.

15 квітня 2025 року: після арешту Панченко, журналістка Оксана Піднебесна, яка відкрито демонструє особисту неприязнь до Панченко і називає її “адвокатом диявола”, опублікувала в мережі Інтернет домашню адресу адвоката Ольги Панченко. Це явна особиста помста Піднебесної адвокату Панченко за справу 9-річної давності, де Панченко захищала громадянина України, обвинуваченого в замаху на вбивство, а журналістка Піднебесна відкрито грала на боці потерпілого. Незважаючи на масову брудну медіакампанію проти Панченко, їй вдалося зменшити термін ув’язнення для свого підзахисного з 14 років позбавлення волі до 8 років.

Квітень 2025 року: через кілька днів та ж журналістка Піднебесна почала розпалювати агресію на адресу адвокатів, які прийшли підтримати заарештовану колегу: на своїй сторінці у Facebook у коментарях вона публікувала фото адвокатів із закликами ідентифікувати їх. Образи сипалися не тільки на адресу Ради адвокатів Одеської області, дісталося також і керівнику відомої ГО “Захист прав адвокатів” київському адвокату Володимиру Клочкову, який одним з перших виступив на захист адвоката Панченко і показав свою принципову позицію в її справі. Також разом з Піднебесною поливала брудом адвокатів одіозна одеська активістка, яка не соромилася у виразах, називаючи адвокатів, які підтримують Панченко, “деградантами в краватках” і “агентами Кремля”.

4 червня 2025 року: прокурор Войтов особисто привів до зали суду журналістку Олену Ч., яка представилася як “вільна слухачка” (прим. подібне приховування професійного статусу є грубим порушенням процедури). Згідно із законом, за присутності журналіста на засіданні суд зобов’язаний винести це питання на обговорення всіх учасників процесу, вислухати думки сторін і винести окреме протокольне рішення. Нічого з цього зроблено не було. Після закінчення слухання “вільна слухачка”, згадавши, що вона журналістка, виконала свій “журналістський обов’язок” і випустила матеріал, на основі ранніх публікацій з великою кількістю брехні та перекручуванням фактів. Жодного питання “незалежний журналіст” стороні захисту так і не поставила.

26 серпня 2025 року: після того як адвокат Ольга Панченко оголосила про те, що захисники у справі Олега Мальцева прийняли рішення почати представляти громадськості докази невинності вченого, в мережі спалахнула хвиля дискредитації. Наклеп торкнувся не тільки Панченко, але і Ради адвокатів Одеської області. Гучними заголовками на кшталт “Рада адвокатів Одеської області стала на захист адвоката Панченко, підозрюваної у співпраці з ворогом” сторона обвинувачення намагалася змусити замовкнути адвокатів. Згідно з інформацією з наших джерел, замовником цього цькування виступив особисто прокурор Руслан Войтов.

6 жовтня 2025 року: на засіданні, де розглядалося продовження запобіжного заходу для німецького журналіста Сергія Енгельманна, заарештованого у справі Олега Мальцева, до суду з’явилися три журналістки Укрінформу і та сама Оксана Піднебесна. Останню суддя Юрій Кривохижа попросив залишити залу, оскільки вона є свідком у справі і згідно із законом не може бути присутньою на слуханні. Решта журналісток були присутні половину слухання і пішли. Спостерігачі висловили сподівання, що українські журналістки прийшли висловити жест професійної солідарності з німецьким колегою, з приводу арешту якого МЗС Німеччини раніше надсилало ноту протесту. Однак контекст попередніх місяців свідчить про інше.

Хто такий прокурор Руслан Войтов?

У справі вченого Олега Мальцева обвинувачем виступає прокурор Руслан Войтов, який у 2024 році потрапив до списку прокурорів з фіктивною інвалідністю. Тоді стало відомо, що в Одеській області 58 співробітників прокуратури оформили інвалідність різних груп. На їхні пенсії держава донині щорічно витрачає 14,5 млн грн. Сам прокурор Войтов, згідно з річними деклараціями, вже отримав близько 800 тис. гривень у вигляді пенсійних виплат з державного бюджету. Примітно, що на підставі опублікованого списку, у прокурора Руслана Войтова друга група інвалідності по зору. Згідно з медичними висновками, ця категорія надається особам з вираженими обмеженнями здоров’я та життєдіяльності. Однак, приїжджаючи до суду на незадекларованому BMW Х3 і не використовуючи окулярів, Войтов всім своїм виглядом демонструє вигляд людини, позбавленої будь-яких обмежень здоров’я та життєдіяльності.

Наші джерела в правоохоронних органах повідомили, що саме за потрапляння в цей скандальний список Войтов був відправлений “у заслання” до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональними органами безпеки (серед прокурорських існує негласна думка, що до цього відділу переводять за “провини” на службі).

При цьому досі не зрозуміло, як на державній службі залишається людина, найближчий родич якої в 2015 році втік до Росії від українського правосуддя, а з початку повномасштабної війни і зовсім відмовився від українського громадянства. Нагадаємо, мова йде про рідного дядька прокурора – Сергія Миколайовича Марченка, який зробив кар’єру в українській судовій системі. Марченко з 2004 по 2010 роки очолював Теплодарський міський суд Одеської області. У жовтні 2010 року в його будинку були проведені обшуки в рамках розслідування отримання хабара в розмірі 5500 доларів за “призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”. Вирок у справі №1403/1645/12 було ухвалено 11 листопада 2013 року. Дядько Руслана Войтова був визнаний винним за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) і засуджений до “п’яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на три роки та з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна”.

Однак вирок суду правоохоронним органам виконати так і не вдалося, оскільки Сергій Марченко втік до рф. У 2015 році його було оголошено в розшук, проте цей крок не дав жодного результату. Детальніше про це ми писали в статті “Сприяння прокурора Руслана Войтова в отриманні російського громадянства для українця”. Цікаво, що двоюрідні брат і сестра Руслана Войтова — Діана та Микола Марченко також відмовилися від українського громадянства і є громадянами рф та проживають у москві. Інша родичка, тітка Руслана Войтова — Марина Терещенко, яка на даний момент проживає в барнаулі, також не має українського громадянства.

З якої причини прокурор Руслан Войтов досі перебуває на державній службі і чиїм інтересам він служить, досі залишається загадкою.

***

Сьогодні все більше спостерігачів задаються резонними питаннями: якщо у звинувачення є реальні докази провини Мальцева і його колег, чому процес затягується? Чому суддя Юрій Кривохижа не може чітко відповісти на питання директора науково-дослідного інституту МСАС Марини Ільюші (яка також була затримана і перебуває в СІЗО вже більше року) про те, в скоєнні яких саме дій її звинувачують? І, нарешті, чому прокурор Войтов так відчайдушно затягує момент переходу до розгляду доказів?

На ці питання поки що немає однозначної відповіді, але ми можемо припустити, що “процесуальні диверсії” відбуваються через відсутність доказів у справі. Як зазначила міжнародний консультант і фахівець з верховенства права та гуманітарних питань для Місії ООН Анна Сассу, утримання Олега Мальцева та його колег під вартою більше року без права на заставу є каральною мірою, а не попереджувальною.

Також цікавим є той факт, що після численних доказових публікацій редакції нашої газети про систематичну корупцію прокурора Руслана Войтова, останній раптово “захворів” і на засідання не з’являвся. При цьому, відразу ж після “одужання” прокурор Войтов прийшов до суду в супроводі 3 журналістів і прокурора Михайла Ульянова, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Невже прийшов, так би мовити, підтримати колегу по ідейній боротьбі за гектари землі в Одеській області?

Від редакції: газета Суспільний прибій виступає за гласність і відкритість. Ми готові надати можливість висловитися всім сторонам цієї справи.

Редакція газети «Суспільний Прибій» публікує повний текст заяви, оприлюдненої на офіційній сторінці у Facebook адвокатом Бабіковим, у зв’язку із затриманням його колеги — адвоката Ольги Панченко, яка здійснює захист науковця Олега Мальцева та інших обвинувачених у резонансній кримінальній справі:

“З чого все почалося…

Панченко Ольга здійснює захист науковця Олега Мальцева та інших осіб у кримінальному провадженні, що розслідувалось слідчими УСБУ в Одеській області і на даний час розглядається в підготовчому засіданні в Приморському районному суді м. Одеси. Саме з наданням правничої допомоги у цій справі і пов’язане її затримання.

В чому обвинувачується Олег Мальцев та інші підзахисні? Зміст обвинувачення полягає у тому, що в квітні 2022 року, Олег Мальцев обговорював зі своїми знайомими свої дії у випадку окупації міста Одеса російськими військами, зокрема захисту свої близьких, членів родини та майна у випадку захоплення міста окупаційними військами а також від мародерів. Ця розмова відбувалась в режимі он-лайн, оскільки переважна частина її учасників, у тому числі Олег Мальцев перебували у відрядженні в ФРН. На думку обвинувачення такі розмови (без вчинення будь-яких активних дій) становлять склад злочину.

Наголошуємо: ніяких розмов про співпрацю з рф чи її представниками, захоплення будівель, протидії органам правопорядку чи військовим України, – мови не йшлося. Записи, на які посилається обвинувачення проаналізовано експертами державного НДІСЕ ім. Бокаріуса і за висновками експерта в наданих записах відсутні висловлювання та заклики що тягнуть за особою кримінальну відповідальність.

Спроба в деяких інтернетресурсах надати зазначеним обставинам «російського сліду», спрямована виключно на те, щоб виправдати затримання науковця з міжнародним авторитетом Олега Мальцева, а в подальшому і адвоката Ольги Панченко.

Що передбачає інкримінований злочин, передбачений ч. 1 ст. 260 КК України? Це стаття передбачає відповідальність за створення та участь в озброєному чи воєнізованому формуванні. Доволі розмите формулювання. Спочатку усім учасникам інкримінували створення озброєного формування, але згодом, коли з’ясувалося, що уся зброя, яку в них вилучили відноситься до мисливської, спортивної, страйкбольної, або для відстрілу під гумову кулю, і знаходилась у них легально, – змінили на воєнізоване формування. Ознакою воєнізованого формування визнано те, що деякі з них пройшли навчання тактичній медицині в застосунку «Дія» , відвідували тир для стендової стрільби, а також під час спілкування застосовували відповідь «так точно» (ми не глузуємо, це з обґрунтування судового рішення). На нашу думку, за такого підходу, до воєнізованого формування можливо віднести будь який гурт пластунів, скаутів, мисливців чи спортсменів зі стендової стрільби.

Чому науковець, цивільна особа, яка раніше не мала жодних проблем із законом – Олег Мальцев опинився за гратами за події дворічної давнини? З 2023 року військова контррозвідка СБУ цілеспрямовано займалась пошуком компромата на Олега Мальцева. Про це свідчить та обставина, що досліджували все, що стосується як його особисто, так і кола знайомих. Кілька місяців контррозвідка витратили на з’ясування наскільки законно він одержав наукові звання та дипломи. Двічі проводили масові обшуки. Нічого протиправного не знайшли і ДБР відмовилось далі розслідувати чи повідомляти про підозру. Справу передали до Одеського УСБУ, де контррозвідка та слідчі знаходяться «під одним дахом», а процесуальне керівництво від Військової прокуратури до Одеської обласної.

Що стало передумовою тиску на адвоката Ольгу Панченко та інших захисників?

Після завершення розслідування щодо Олега Мальцева та інших осіб, Ольга та інші захисники одержали доступ до матеріалів провадження, вивченням яких було встановлено низку обставин, що вказували на зловживання з боку слідчих та прокурорів, а також на підробку відомостей, про що подавались заяви у підготовчому засіданні. Особливу увагу привертає те, що майже усі слідчі дії, крім обшуків, проведено одним оперативним співробітником контррозвідки, який же і виступив заявником, подавши рапорт про виявлення злочину. Слідчі та прокурори не збирали докази, а переважно підписували процесуальні рішення, що ставить під сумнів як об’єктивність розслідування, так і його фаховість. При цьому, оперативний працівник «висмикуючи окремі фрази з контексту розмови, надавав їм «своє забарвлення» що істотно спотворювало зміст. І на спростування таких висновків адвокатами було проведено лінгвістичну експертизу в авторитетній державній експертній установі, якою спростовано всі твердження і припущення обвинувачення щодо закликів до формування воєнізованої організації чи військової підготовки тощо.

Звідки нам це відомо? Адвокатське об’єднання «ДЕФЕНСОРЕС», на прохання журналістів з ЄС надає правничу допомогу у цій справі Сергію Енгельманну, журналісту та громадянину ФРН, якого також тримають під вартою у цій справі. Згодом про захист попросили ще кілька осіб, які вимушені були відмовитися від адвокатів через тиск на них з боку правоохоронних органів Одеси. У зв’язку з цим маємо доступ до матеріалів провадження. Щодо «фаховості» розслідування справи, варто також відзначити, що зокрема Сергію Енгельманну, який не володіє українською мовою, повідомлення про підозру у перекладі на німецьку вперше вручено вже після передачі справи на судовий розгляд, а переклад обвинувального акту – майже через два місяці після початку підготовчого судового засідання.

З якою метою затримали адвоката Ольгу Панченко? Ще після першої хвилі обшуків, після яких Ольга Панченко почала оскаржувати незаконні дії по вилученню майна та домоглась скасування арешту, на її електронну скриньку надійшло повідомлення з вимогами та погрозами. Зазначена у листі інформація вказувала на те, що особи, які надіслали лист володіли відомостями про хід розслідування справи. Проте скарга до внутрішньої безпеки СБУ залишилася без реагування. Також на третю декаду квітня планувався розгляд клопотань про продовження запобіжного заходу – тримання під вартою підзахисним. Отже, таке затримання розцінюємо виключно як спосіб усунути фахового адвоката від здійснення захисту.

Який процесуальний механізм застосували для незаконного затримання адвоката?

За кілька днів до завершення розслідування кримінального провадження щодо Олега Мальцева та інших осіб, прокурор виділив в окреме провадження «щодо інших невстановлених осіб», які приймали участь у цьому формуванні.

Це «дало змогу» після «ретельного розслідування» через два місяці встановити, що до кола цих «раніше невстановлених осіб» входила і Ольга Панченко.

Чому затримання Ольги суперечить вимогам КПК?

Ольга підозрюється за ч. 1 ст. 260 КК України, кримінальне правопорушення, що не відноситься до тяжких чи особливо тяжких. Затримання за вчинення вказаного правопорушення можливе лише або безпосередньо під час його вчинення, замаху коли свідки прямо вкажуть або на одязі будуть певні ознаки. Така підстава відсутня, оскільки з тих подій пройшло понад 2 роки. Інших підстав немає. Прокурори посилаються на ст. 615, але вона застосовується лише з метою попередити втечу. Але ж Ольга не лише постійно на виду, а й безпосередньо приймала участь у слідчих та процесуальних дій, знала про обставини справи та не раз чула погрози з боку правоохоронців щодо кримінального переслідування, але не втекла. Більш того, на нашу думку застосування ст. 615 КПК, що визначає певні особливості застосування норм КПК в умовах воєнного стану, у тому числі делегування повноважень судового контролю керівникам прокуратури, в умовах, коли слідчі судді в Одесі працюють «у штатному режимі», використовується саме як засіб для зловживань.

Чому тримання під вартою без застави є незаконним?

Слідчий суддя не врахував, що інкриміноване кримінальне правопорушення не відноситься до тяжких, і відповідно до положень ст. 183 КПК України такий запобіжний захід може бути застосовано виключно за наявності доказів (саме доказів, а не гіпотетичних припущень), що особа до обрання їй запобіжного заходу переховувалася, перешкоджала слідству або їй оголошено додаткову підозру в іншому кримінальному провадженні. Такі факти у справі відсутні і не навів їх у своєму рішенні.

Подано апеляцію, чекаємо розгляду”.