Як все починалося?

У вересні 2024 року інформаційний простір України, а слідом і англомовний сегмент мережі Інтернет, вибухнув. Заголовки не залишали місця для сумнівів: «СБУ знешкодила оперативно-бойову групу ГРУ». У центрі скандалу опинився відомий вчений і адвокат Олег Мальцев.

Медійна машина працювала бездоганно. Пересічному громадянину не давали часу на роздуми, його бомбардували візуальними образами. Людям показували кадри затримання. Але головним цвяхом програми, тим самим «гачком», на який ловиться громадська думка, став ніж. Не просто холодна зброя, а клинок із зловісною абревіатурою «фсб» і відповідною геральдикою.

Логіка, запропонована аудиторії, була вбивчо простою: якщо у людини вдома лежить ніж ФСБ, значить, вона агент. Навіщо докази зв’язку з агресором, перехоплення розмов або фінансові транзакції, якщо є така гарна картинка?

Але у будь-якої брехні є термін придатності. У справі Олега Мальцева цей термін закінчився в квітні 2025 року. Іронія долі полягає в тому, що «скриньку Пандори» відкрила не захист обвинуваченого, а ті, хто більше за всіх прагнув його ув’язнення.

Ефект Барбари Стрейзанд по-одеському

Журналістка-фрілансер Оксана Піднебесна відома своєю непримиренною позицією щодо Олега Мальцева. Саме її активність в мережі Інтернет стала каталізатором викриття, якого ніхто не очікував.

У квітні 2025 року, в розпал мережевих баталій, Піднебесна вирішує викласти козир. Вона публікує фотографію з обшуків у Олега Мальцева.

Але це було не те вилизане, кадруване фото, яке місяцями тиражувала прес-служба СБУ. Це був «сирий» вихідний файл.

Різниця між офіційним релізом і витоком Піднебесної виявилася помітною. Прес-служба відомства працювала професійно: знімки були обрізані, акценти зміщені, накладені водяні знаки. Це був «парадний портрет» доказу, створений для залякування.

Оксана Піднебесна ж, у пориві довести провину Олега Мальцева, виклала в мережу широкий кадр без ретуші і без логотипів СБУ.

Користувачі миттєво помітили недобре. Почалася стихійна перевірка, яка швидко переросла в повноцінну цифрову експертизу.

Ось як прокоментував користувач Михайло Гончаренко:

У форензіці є параметр – аналіз рівня помилок (ELA), який виявляє явну невідповідність артефактів стиснення. На фото, яке ви скинули, кругла емблема на клинку має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон. Такі неоднорідні сигнатури ELA характерні для складеного (простими словами відфотошопленого) зображення: шар емблеми має виражену історію стиснення, що вказує на те, що він був накладений або сильно відретушований після отримання оригінальної фотографії. Тобто емблема була вставлена в цифровий формат, а не вигравірувана на клинку. Навіщо ви поширюєте фейки? Ви ж журналіст.

Перевірка за допомогою FotoForensics

Ми вирішили не покладатися на коментарі і провели власну верифікацію зображення, використовуючи інструменти, визнані міжнародною спільнотою журналістів-розслідувачів (включаючи Bellingcat) і військовими фактчекерами.

Перший етап — прогон зображення через сервіс FotoForensics. Це стандартна процедура для перевірки автентичності фотоматеріалів.

Як видно з результатів перевірки, зона, де на клинку знаходиться абревіатура «фсб», має чужорідну структуру. Простіше кажучи, логотип був намальований або накладений поверх зображення. Якщо пояснювати простою мовою: коли ви зберігаєте фотографію у форматі JPEG, всі пікселі зображення стискаються приблизно однаково. Якщо ж ви берете шматок іншого зображення (наприклад, логотип) і вставляєте його в фото, а потім зберігаєте знову, цей «чужорідний» шматок матиме іншу історію стиснення. Логотип має значно більшу залишкову похибку, ніж навколишній фон (метал ножа). Він буде «світитися» на тлі решти зображення. Такі неоднорідні сигнатури характерні виключно для відредагованого зображення.

На цьому можна було б поставити крапку. Але ми вирішили піти далі і перевірити фізичну можливість існування такого ножа.

Експертна думка №1

Ми показали фотографію, опубліковану Піднебесною, професійному промисловому дизайнеру Володимиру (ім’я змінено з міркувань безпеки джерела). Володимир більше 15 років працює з металом і знає, як поводиться промінь лазера на будь-яких поверхнях. Ми задали просте питання: чи можливо так рівно нанести логотип на поверхню з різним рівнем висоти?

Це фізично неможливо, — заявив експерт. — Подивіться на геометрію клинка.

Володимир вказав на ключову деталь, яку пропустили фейкоделі — спуск (скос) леза. У будь-якого бойового або мисливського ножа є «голомень» (плоска частина біля руків’я) і є спуск — частина, де метал йде під кутом вниз, до ріжучої кромки. Між ними є чітка лінія перегину — грань.

Далі експерт прокоментував:

На фото логотип лежить абсолютно рівно. Якщо нанести гравіювання на перегин, малюнок повинен «ламатися». Та частина герба, що потрапила б на спуск, стала б каламутною, розфокусованою, лінії стали б товщими. Але головне — геометрія. Уявіть, що ви малюєте ідеальне коло на аркуші паперу, а потім згинаєте аркуш. Коло візуально перетвориться на овал або ламану фігуру. А тут? Ідеальне коло висить у повітрі над вигином металу.

Володимир пояснив, що жоден професійний гравер не стане розміщувати логотип на ребрі. Це гарантований брак. Логотип або зменшують, щоб він вліз на плоску п’яту клинка, або зсувають на лезо цілком.

Експертна думка №2

Якщо фізика і геометрія доводять підробку технічно, то історія і геральдика знищують її смислово. Ми звернулися до історика, що спеціалізується на символіці силових структур пострадянського простору (чоловік погодився прокоментувати зображення на правах анонімності).

Поглянувши на «доказ», експерт відразу вказав на ряд грубих помилок, які не могли бути допущені в офіційній продукції фсб, і тим більше цнс (Центру спеціального призначення).

Будь-яка офіційна емблема будується за суворими модульними сітками. У геральдиці немає випадкових символів або фігур, кожен елемент має суворе значення і місце. В офіційній емблемі органів держбезпеки меч — це символ караючої десниці. Він завжди є домінантою. Меч або вільний, або, якщо він вписаний в коло, він візуально розриває межі, лежить поверх них, – пояснює геральдист. Тут же ми бачимо, як текст в рамці буквально «душить» герб. Такої окантовки в офіційних емблемах даного відомства не існує.

Ще більш безглуздо, на думку експерта, виглядає шрифт. У нагородній зброї або офіційній символіці використовуються унікальні шрифтові гарнітури. На «ножі Мальцева» використано стандартний шрифт без зарубок (схожий на Arial або Myriad), просто вигнутий по дузі.

Це виглядає як офісна печатка ТОВ «Роги і Копита», а не як гравірування військового підрозділу, – коментує експерт. Текстове коло і подібний шрифт – це типовий шаблон у безкоштовних конструкторах печаток.

І дійсно, обведення, про яке говорив експерт, виглядає як звичайна офісна печатка.

На наш погляд, вийшло ідентично.

Пошуки чорної кішки, якої немає

Ми — журналісти, і ми звикли перевіряти інформацію. Припустимо, експерти помиляються. Припустимо, існує якась секретна, рідкісна серія ножів саме з таким «кривим» і фізично неможливим логотипом.

Ми почали перевірку за відкритими джерелами.

1. Вікіпедія та офіційні реєстри. Ми перевірили всі офіційні емблеми правління «В» (Вимпел). Жоден офіційний символ не збігається з тим, що намальований на ножі. Емблеми з такою примітивною текстовою окантовкою просто не існує в природі. Є окрема емблема, але в окантовці в стилі ТОВ «Роги і копита» ми не знайшли.

2. Шеврони та уніформа. Ми проаналізували тисячі фотографій шевронів, доступних в мережі Інтернет та на форумах колекціонерів. Нічого схожого.

І навіть сувенірна продукція на маркетплейсах виглядає інакше.

Ніж у спину правосуддю

Що ми маємо в сухому залишку?

1. Цифрова експертиза доводить: логотип накладено у фоторедакторі (різниця в піксельній структурі та артефактах стиснення).
2. Фізична експертиза доводить: гравірування ігнорує закони фізики та геометрії предмета (малюнок не ламається на гранях).
3. Геральдична експертиза доводить: дизайн логотипу не відповідає офіційним стандартам і виконаний дилетантом.
4. Моніторинг джерел доводить: такого символу не існує в реальності.

Найгучніший, наймедійніший доказ, на якому будувався образ «ворога» у справі Олега Мальцева — це фейк. Причому фейк неякісний, зроблений поспіхом, розраховуючи на те, що ніхто не буде вдивлятися. Але Оксана Поднебесна, сама того не бажаючи, дала суспільству можливість вдивитися. Вона опублікувала «сирий» файл, який став вироком для слідства.

Вже більше року нам розповідають захоплюючу казку про законспіровану групу ГРУ, яка мало не десантувалася в Одесу ще в 2014 році і цілих десять років «готувалася захоплювати владу» в місті. Але дозвольте запитати: де матеріальні сліди цієї підготовки? Де схованки зі зброєю? Де вибухівка (про яку, до речі, деякі особливо запопадливі ЗМІ намагалися приписати «від себе», але потім, мабуть, вирішили не ризикувати з настільки явною брехнею)? Де задокументований зв’язок з кураторами, де конкретні бойові завдання?

Нічого цього немає. У сухому залишку обвинувачення має лише звичайний ніж з приватної колекції Мальцева і «творчість» оперативника з кривими руками, який не зумів грамотно скористатися фотошопом.

Саме тому навіть у найбільш скептично налаштованих громадян після ознайомлення з фактами відкриваються очі. Стає кришталево ясно, чому сторона обвинувачення так старанно, всіма правдами і неправдами, намагається затягувати перехід до розгляду доказів у суді. Відповідь проста: їх немає.

Скільки ще прокурори і суд будуть робити вигляд, що вірять у цю відверту нісенітницю, вигадану «особливо обдарованим» творчим співробітником ДВКР СБУ в рамках справи Олега Мальцева? Відповідь, на жаль, проста і цинічна. Цей театр абсурду триватиме рівно доти, доки зацікавлені в арешті Олега Мальцева особи продовжуватимуть заносити гроші в касу.

Вони платять не за правосуддя. Вони платять за свій страх. Це відчайдушна спроба відтягнути неминуче, в надії, що їм самим не доведеться відповідати за скоєне. Але надія — вона хороша тільки тим, що вмирає останньою.

Висновки звіту лякають. По суті, мова йде про ситуацію, в якій медична допомога в ізоляції перестає виконувати свою основну функцію — зберігати життя і здоров’я людини.

Але особливого значення ці висновки набувають у контексті справи українського вченого Олега Мальцева, який наразі перебуває в Одеському СІЗО. У Олега Мальцева діагностовано прогресуюче апное, захворювання, при якому під час сну відбуваються зупинки дихання. В умовах слідчого ізолятора, за відсутності постійного медичного контролю та спеціалізованого лікування, це захворювання становить пряму загрозу життю. Фактично кожен день, проведений в СІЗО, може стати для нього останнім.

З цієї причини в ситуації з медичною допомогою в медчастині № 21 йдеться про долю конкретної людини, вченого, чия кримінальна справа викликала суспільний резонанс і перебуває в фокусі міжнародної спільноти.

Європейська академія наук України, вивчивши даний звіт і матеріали інших міжнародних моніторингових місій, підготувала власний аналіз. Нижче ми публікуємо переклад цього аналізу, оскільки він дозволяє зрозуміти, в яких умовах сьогодні перебувають люди в Одеському СІЗО і чому в справі Олега Мальцева рахунок йде не на місяці і навіть не на тижні, а на дні.

20 жовтня 2025 року було опубліковано офіційний звіт про результати відвідування медичної частини № 21, яка обслуговує Одеський слідчий ізолятор (СІЗО). У звіті виявлено низку системних порушень у забезпеченні медичної допомоги ув’язненим. Ці факти викликають серйозні побоювання з точки зору відповідності національному законодавству України та міжнародним стандартам прав людини. Аналіз підготовлений доктором Оленою ван дер Меер і орієнтований на експертне та правозахисне співтовариство Європи, висловлюючи суворий правовий погляд на ситуацію.

Нижче перераховані основні виявлені порушення:

• Хронічна нестача медичного персоналу. Штат медчастини № 21 не укомплектований необхідною кількістю лікарів і середнього медичного персоналу, що призводить до перевантаження існуючих співробітників і зниження якості медичного обслуговування.
• Відсутність експрес-тестів на гепатити B і C. На день візиту в медчастині були відсутні швидкі тести для виявлення вірусних гепатитів B і C. Це суперечить стандартам Міністерства охорони здоров’я України (накази № 49, № 51 від 15.01.2021 р.) та порядку надання первинної допомоги (наказ МОЗ № 504 від 19.03.2018 р.).
• Неможливість діагностики та профілактики раку печінки. Відсутність тестування на гепатити означає, що інфіковані ув’язнені залишаються невиявленими і нелікованими. Хронічні вірусні гепатити B і C є однією з провідних причин цирозу і раку печінки

Таким чином, ігнорування скринінгу позбавляє пацієнтів шансів на ранню діагностику і профілактику раку печінки.

• Відсутність доступу до електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). Лікарі медчастини № 21 не мають доступу до національної електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ), що унеможливлює належне ведення електронних медичних карток, рецептів, направлень та обмін медичними даними. Це перешкоджає наступності лікування і суперечить вимогам щодо обліку та зберігання медичної інформації.
• Відсутність рентгенодіагностики в стоматології. Єдиний дентальний рентгенівський апарат у медчастині не працює, що позбавляє стоматологів можливості проводити повноцінне обстеження та лікування зубних захворювань. Порушені нормативи оснащення кабінету стоматолога (наказ МОЗ № 158 від 11.04.2005 р.), а своєчасна і якісна стоматологічна допомога засудженим не забезпечена.
• Недоступність для маломобільних груп. Установа не обладнана пандусами, відсутнє контрастне маркування сходинок; пороги в приміщеннях ускладнюють пересування пацієнтів з обмеженою мобільністю. Це є порушенням державних будівельних норм (ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд») і фактично виключає осіб з інвалідністю з числа отримувачів належної медичної допомоги.

Кожен з перерахованих пунктів сам по собі свідчить про неналежний рівень організації медичної допомоги в СІЗО. У сукупності ж ці недоліки формують системну проблему, що зачіпає основи права ув’язнених на здоров’я та людську гідність. Далі ми проведемо детальний аналіз зазначених порушень, оцінимо їх правові наслідки та відповідність європейським стандартам, зокрема вимогам статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (ЄКПЛ).

Хронічна нестача медичного персоналу

Першою проблемою, зазначеною у звіті, є некомплектність штату медичної частини № 21. Іншими словами, у медчастині хронічно не вистачає лікарів і середнього медичного персоналу. Це означає, що штатний розклад не заповнений – деякі посади лікарів, у тому числі вузьких спеціалістів, і медсестер залишаються вакантними. По суті, адміністрація СІЗО не забезпечує мінімально необхідний кадровий склад для надання медичної допомоги всім ув’язненим.

Дефіцит персоналу призводить до того, що нагляд за здоров’ям ув’язнених послаблюється, а доступ до медичних послуг затягується. Наприклад, обов’язкові первинні медичні огляди нових ув’язнених проводяться не повністю, оскільки деяких лікарів немає в наявності. Згідно з українським наказом «Про організацію медико-санітарного забезпечення осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі», у первинному медичному огляді повинні брати участь лікар загальної практики, психіатр і стоматолог. Однак моніторингові перевірки встановили, що в багатьох установах (включаючи Одеський СІЗО) ці посади є вакантними, внаслідок чого повне медичне обстеження не проводиться і засуджені не отримують належного обсягу медичної допомоги. Нестача персоналу також порушує рекомендації міжнародних стандартів. Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКЗК) прямо вказує, що медична служба в тюрмах повинна бути забезпечена достатнім штатом лікарів, середнього та технічного персоналу, а також необхідними приміщеннями та обладнанням. Мета – забезпечити рівень медичної допомоги ув’язненим на тому ж рівні, що і на волі. Хронічна недоукомплектованість штату в медчастині № 21 явно не відповідає цьому стандарту. Більше того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що посилання держави на брак ресурсів не звільняють її від обов’язків за Конвенцією. Так, у справі Dykebu v. Albania та ряді інших встановлено: відсутність ресурсів або важке економічне становище не можуть виправдовувати умови утримання, що суперечать абсолютній забороні нелюдського поводження.

Таким чином, Україна не може посилатися на фінансові труднощі або кадровий голод як виправдання недотримання мінімальних стандартів медичної допомоги в СІЗО.

Наслідки кадрового дефіциту для ув’язнених очевидні. Скорочення кількості медпрацівників призводить до затримок в оглядах, недостатнього спостереження за хронічними хворими, неможливості вчасно реагувати на гострі випадки. Це створює реальну загрозу життю і здоров’ю людей, які перебувають під вартою. Фактично, держава ставить вразливих осіб – які повністю залежать від системи – в становище, де їм не гарантована базова медична допомога. У правовому сенсі така ситуація може розглядатися як нехтування позитивними обов’язками держави забезпечити здоров’я і благополуччя ув’язнених, що випливають як з національного законодавства, так і зі статті 3 ЄКПЛ (про це див. нижче розділ про правову кваліфікацію).

Відсутність експрес-тестів на гепатити B і C (порушення наказів МОЗ № 49, № 51, № 504)

Другим кричущим порушенням є відсутність експрес-тестів для діагностики вірусних гепатитів B і C. Моніторингова група встановила, що на день візиту такі тести в медчастині № 21 повністю були відсутні. Цей факт прямо порушує затверджені Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) стандарти. У 2021 році МОЗ наказами № 49 та № 51 від 15.01.2021 затвердило Стандарти медичної допомоги при вірусних гепатитах B і C у дорослих, які передбачають своєчасне тестування осіб з групи ризику та підозрілих на інфікування. Крім того, відсутність тестів суперечить Порядку надання первинної медичної допомоги (наказ МОЗ № 504 від 19.03.2018), який передбачає проведення скринінгу на соціально значущі інфекції на рівні первинної ланки охорони здоров’я, в тому числі і в місцях позбавлення волі.

Необхідність таких тестів продиктована вкрай високою небезпекою вірусних гепатитів для здоров’я людей. Вірусні гепатити B і C є провідними причинами хронічних захворювань печінки і гепатоцелюлярної карциноми (раку печінки) у всьому світі. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно сотні тисяч людей помирають від наслідків гепатитів, в першу чергу від цирозу і раку печінки. Хронічна інфекція гепатиту C без лікування нерідко призводить до розвитку цирозу печінки, печінкової недостатності і злоякісних пухлин. Водночас сучасні методи лікування (зокрема, прямі противірусні препарати при гепатиті С) дозволяють вилікувати більшість пацієнтів і запобігти таким тяжким наслідкам. Однак без своєчасної діагностики – тобто без проведення тестів – ув’язнені позбавлені шансу на лікування.

У розглянутій медчастині ситуація ускладнюється тим, що ув’язнені з вірусним гепатитом залишаються неідентифікованими. Ні експрес-тестів, ні лабораторної діагностики (ПЦР-тестів) не проводиться. Це не тільки ставить під загрозу здоров’я інфікованих (які не отримують терапії і можуть дійти до стадії раку печінки), але і створює ризик поширення інфекції серед інших ув’язнених і персоналу. Як зазначено в правозахисному аналітичному звіті за 2024 рік, у багатьох установах системи виконання покарань особи з підозрою на гепатит С не проходять ПЛР-тестування і не отримують лікування, що призводить до погіршення їхнього здоров’я і поширення інфекції. Фактично, в’язниця перетворюється на осередок неконтрольованого поширення небезпечного захворювання, що є неприпустимим з точки зору санітарно-епідеміологічних норм.

Відсутність експрес-тестів – це не просто організаційний пробіл, а порушення конкретних норм права. Накази МОЗ № 49 та № 51 (2021) прямо зобов’язують заклади охорони здоров’я мати в наявності засоби для скринінгу гепатитів та обстежувати групи ризику. Невиконання цих наказів тягне за собою відповідальність посадових осіб за українським законодавством. Більше того, подібне нехтування діагностикою свідчить про системний характер проблеми медичного забезпечення ув’язнених. Держава, знаючи про поширеність гепатитів у місцях позбавлення волі, фактично усувається від контролю над цією ситуацією, що може розцінюватися як недбалість або применшення прав ув’язнених на охорону здоров’я.

З точки зору європейських стандартів, відсутність адекватної діагностики серйозних захворювань у осіб, які перебувають під вартою, прирівнюється до неналежного надання медичної допомоги. ЄСПЛ підкреслював, що влада зобов’язана проводити належний облік стану здоров’я затриманого і своєчасну постановку діагнозу. У справі «Мельник проти України» (2006), де ув’язнений страждав на туберкульоз і не отримав своєчасного лікування, Суд констатував порушення статті 3 Конвенції саме через недоліки в діагностиці та терапії. За аналогією, ігнорування діагностики вірусних гепатитів – тяжких потенційно смертельних хвороб – ставить під сумнів виконання Україною позитивного обов’язку захищати здоров’я ув’язнених.

Крім того, не можна забувати, що Україна в 2020-х роках взяла курс на інтеграцію з європейськими системами охорони здоров’я і затверджувала національні програми боротьби з гепатитами. Прикро, що в пенітенціарних установах ці програми не реалізуються. У контексті боротьби з інфекційними захворюваннями в’язниці не повинні ставати «білою плямою». Європейські органи (наприклад, Комітет міністрів Ради Європи при нагляді за виконанням рішень ЄСПЛ) неминуче звернуть увагу на подібні системні проблеми, особливо якщо щодо них будуть подані скарги від постраждалих ув’язнених.

Неможливість діагностики та профілактики раку печінки

Цей пункт безпосередньо випливає з попереднього. Відсутність тестування та лікування вірусних гепатитів означає, що ув’язнені позбавлені можливості профілактики такого грізного ускладнення, як рак печінки. Хронічний гепатит B або C, персистуючи роками, може непомітно для пацієнта призвести до злоякісного переродження клітин печінки. У нормальних умовах групи ризику (наприклад, хворі на цироз, гепатит) проходять регулярні обстеження – ультразвукове дослідження, аналізи на пухлинні маркери – з метою раннього виявлення пухлини, піддаються вакцинації від гепатиту B тощо. В Одеському СІЗО ж ні виявити носіїв вірусу, ні тим більше спостерігати за їх печінкою не представляється можливим.

Таким чином, медична частина № 21 не виконує функцію профілактики онкологічних захворювань печінки у осіб, які там утримуються. Це суперечить і національним клінічним протоколам, і міжнародним підходам до охорони здоров’я ув’язнених. Нагадаємо, що Європейські тюремні правила (рекомендація Rec(2006)2 Ради Європи) вимагають надавати ув’язненим таку ж за якістю медичну допомогу, як і на волі, включаючи профілактичну допомогу та скринінг захворювань. Більш того, у рішенні «Хуртадо проти Швейцарії» Європейська комісія з прав людини ще в 1993 році вказала: на державі лежить особливий позитивний обов’язок захищати фізичну цілісність осіб, позбавлених волі, і відсутність адекватної медичної допомоги в такій ситуації слід кваліфікувати як нелюдське поводження. Необхідність виявляти і запобігати важким захворюванням, таким як рак, безумовно входить в цей позитивний обов’язок.

Можна провести паралель з рішеннями ЄСПЛ у справах тяжко хворих ув’язнених. У справі «Вінаєв проти Росії» (Vlasov v. Russia, 2008) заявник страждав на вірусний гепатит і не отримував належного лікування; Суд визнав порушення статті 3, вказавши на невиконання державою свого обов’язку забезпечити здоров’я і благополуччя ув’язненого. Аналогічно, якщо українська пенітенціарна система не виявляє у ув’язненого небезпечне захворювання, яке потенційно може призвести до смерті (наприклад, гепатоцелюлярну карциному як наслідок нелікованого гепатиту), це може трактуватися як нехтування правом на життя (ст. 2 ЄКПЛ) у сукупності зі ст. 3, або як самостійне нелюдське поводження, оскільки людина піддається тривалому стражданню і ризику, якого можна уникнути при належному медичному контролі.

Слід підкреслити, що профілактика раку – це не абстрактне завдання, а конкретний обов’язок медичної служби, в тому числі у в’язницях. Українське законодавство (наприклад, Основи законодавства про охорону здоров’я) декларує право кожного на профілактику захворювань. Проте, поки в місцях позбавлення волі елементарно немає умов для діагностики хронічних вірусних інфекцій, говорити про профілактику їх наслідків не доводиться. В результаті, ув’язнені фактично виключені з національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, що є дискримінаційною прогалиною. Ця ситуація може зацікавити, крім ЄСПЛ, також Комітет ООН проти катувань або Спеціального доповідача ООН з права на здоров’я, оскільки йдеться про систематичну відмову в життєво важливій медичній послузі певній категорії осіб (ув’язнених).

Таким чином, неможливість діагностики та профілактики раку печінки в СІЗО – прямий наслідок упущень в організації медичної допомоги. Це посилює страждання хворих, призводить до випадків, коли захворювання виявляється вже на термінальній стадії (можливо, постфактум, при розтині померлих). З правової точки зору, такий кумулятивний ефект бездіяльності органів влади може бути розцінений як порушення заборони нелюдського і принижуючого гідність поводження, гарантованого ст.3 ЄКПЛ (докладніше це питання розкрито далі).

Відсутність доступу лікарів до системи ЕСОЗ (електронної системи охорони здоров’я)

Ще одним виявленим порушенням є повна інформаційна ізоляція медчастини № 21 від загальної системи охорони здоров’я України. Звіт вказує, що лікарі цієї медчастини позбавлені доступу до Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). ЕСОЗ – це національна електронна база даних пацієнтів, рецептів і медичних послуг, що впроваджується в Україні з 2018 року. Відсутність підключення пенітенціарного медичного закладу до ЕСОЗ має ряд негативних наслідків:

• Медперсонал не може створювати електронні медичні карти ув’язнених, вносити в них дані про діагнози, призначене лікування, результати аналізів тощо. Вся інформація залишається розрізненою на паперових носіях, що ускладнює ведення історії хвороби.
• Неможливо виписувати електронні рецепти та направлення на дослідження/консультації. У цивільній медицині багато препаратів (зокрема, наркотичні анальгетики, замісна терапія) видаються за електронними рецептами, які контролюються через систему. У в’язниці ж лікарі цього зробити не можуть, що або позбавляє пацієнтів необхідних ліків, або змушує вдаватися до застарілої бюрократичної процедури.
• Немає доступу до даних про попередній стан здоров’я ув’язнених до їх надходження в СІЗО. Ув’язнені часто мають історію хвороб, записи про лікування на волі. Без ЕСОЗ тюремний лікар не бачить амбулаторну карту пацієнта з цивільної лікарні, не знає, які діагнози ставилися раніше, які ліки приймалися. Це призводить до початку лікування «з нуля», до повторення обстежень або до пропуску важливих аспектів (наприклад, алергій, хронічних хвороб).
• Немає можливості обміну медичною інформацією з цивільними закладами охорони здоров’я в режимі реального часу. Якщо ув’язненого переводять в іншу колонію або відправляють на лікування в цивільну лікарню, його медичні дані не можна швидко передати – знову ж таки через відсутність цифрової інтеграції.

Все перераховане серйозно ускладнює надання належної медичної допомоги ув’язненим. Лікарі фактично працюють «наосліп», позбавлені сучасних інструментів запису та обміну даними. У XXI столітті, коли електронна охорона здоров’я стала стандартом, така ізоляція пенітенціарної медицини виглядає анахронізмом. Більш того, вона суперечить самому сенсу реформи охорони здоров’я України, одним із принципів якої є безперервність медичного спостереження за пацієнтом на всіх етапах.

Порушуються і права пацієнта на ведення та зберігання медичної інформації. Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» та Закон «Про захист персональних даних» передбачають, що медична інформація про пацієнта повинна належним чином зберігатися, оновлюватися та використовуватися для його блага, при цьому залишаючись конфіденційною. У випадку ув’язнених відсутність ЄСОЗ означає, що їхні дані або не ведуться взагалі, або зберігаються розрізнено. Як зазначає ЄСПЛ, гарантія захисту медичних даних ув’язнених має першорядне значення, оскільки без неї пацієнти можуть втрачати довіру до медперсоналу і відмовлятися повідомляти інформацію про своє здоров’я.

У нашому випадку ми бачимо протилежну ситуацію: не те що дані не захищені – їх просто не збирають системно, що теж шкодить інтересам пацієнта.

З практичної точки зору, це упущення може призвести до лікарських помилок і навіть до трагедій. Наприклад, якщо у в’язня на волі була діагностована епілепсія і він приймав певні препарати, а в СІЗО лікар про це не знає через відсутність доступу до бази, можливі тяжкі наслідки (напади без лікування). Або, наприклад, у людини ВІЛ-інфекція, вона отримувала антиретровірусну терапію, а в тюрмі ці відомості втрачені – це призведе до переривання лікування, розвитку резистентності вірусу тощо. Таким чином, бар’єр між тюремною та цивільною системами охорони здоров’я прямо позначається на здоров’ї ув’язнених і може розглядатися як системне порушення їхнього права на медичну допомогу.

З точки зору міжнародного права прав людини, відсутність обміну медичною інформацією може підпадати під поняття нелюдського поводження в тих випадках, коли це призводить до серйозної шкоди здоров’ю. ЄСПЛ у кількох справах (наприклад, «Сзулук проти Великої Британії», 2009) вказував на критичну важливість медичної інформації та безперервності лікування у в’язниці.

Якщо держава створює умови, за яких лікар не має доступу до історії хвороб пацієнта, це можна кваліфікувати як незабезпечення умов для належної медичної допомоги. У поєднанні з іншими факторами (нестача персоналу, медикаментів тощо) така прогалина посилює страждання ув’язнених і збільшує ризик помилок, потенційно підпадаючи під дію ст. 3 ЄКПЛ про заборону нелюдського поводження.

У контексті національної відповідальності слід зазначити, що інтеграція тюремної медицини в загальнонаціональну систему охорони здоров’я – це не тільки питання зручності, але й вимога законів. Кабінет Міністрів України ще в 2018–2019 рр. ухвалив рішення про поетапне підключення всіх відомчих медичних закладів до системи eHealth (ЕСОЗ). Невиконання цих рішень тягне за собою внутрішню відповідальність посадових осіб. Однак для міжнародних правозахисних структур важливо не стільки формальне порушення українських приписів, скільки реальні наслідки для прав людини. У даному випадку наслідки – погіршення якості лікування і можлива шкода здоров’ю ув’язнених – очевидні, що підсилює аргументацію про порушення ст.3 Конвенції, якщо справа дійде до розгляду в Страсбурзі.

Непрацюючий дентальний рентген: порушення стандартів стоматологічної допомоги

Стоматологічна допомога є невід’ємною частиною медичного забезпечення ув’язнених. Проте в медчастині № 21 вийшов з ладу єдиний дентальний рентгенологічний апарат. Згідно зі звітом, непрацюючий рентген виключає можливість проведення поглибленого стоматологічного обстеження засуджених і не забезпечує своєчасне надання належної стоматологічної допомоги. Іншими словами, тюремний стоматолог позбавлений одного з ключових діагностичних інструментів – рентгена, без якого неможливо виявити прихований карієс, гранульоми, переломи щелеп, провести якісне пломбування каналів зуба тощо.

Цей факт прямо порушує галузеві норми оснащення медичних установ. Наказ МОЗ України № 158 від 11.04.2005 затвердив табель оснащення кабінету лікаря-стоматолога та зубного техніка. Наявність дентального рентгенапарату входить до мінімально необхідного переліку обладнання стоматологічного кабінету. Таким чином, відсутність працюючого рентгена означає невідповідність медчастини базовому стандарту. По суті, медчастина не пройшла б ліцензування на здійснення стоматологічної практики в такому стані, якби йшлося про цивільну поліклініку.

Для ув’язнених це порушення має відчутні наслідки. Якісна стоматологічна допомога стає недоступною. У кращому випадку лікар може проводити тільки поверхневі огляди і тимчасове лікування (зняти гострий біль, поставити тимчасову пломбу). Про повноцінне лікування кореневих каналів або складне видалення зубів без рентгена говорити не доводиться. Це загрожує хронічними зубними болями, інфекціями (наприклад, розвиток абсцесів, флегмон обличчя), передчасною втратою зубів. Хворий зуб в умовах позбавлення волі – серйозне джерело страждань, яке за відсутності адекватної допомоги може призвести навіть до загальних септичних ускладнень.

З точки зору прав ув’язнених, позбавлення доступу до стоматологічної допомоги рівнозначне відмові в медичній допомозі взагалі. Європейські стандарти не роблять різниці між «більш важливою» і «менш важливою» медичною допомогою – людина під вартою повинна отримувати лікування всіх станів, що вимагають втручання, включаючи захворювання зубів. Більш того, біль, який навмисно не полегшується владою, може досягати порогу нелюдського поводження. ЄСПЛ, наприклад, у справі «МакГлінчі проти Великої Британії» (McGlinchey v. UK, 2003) визнав порушення ст. 3, коли тюремні лікарі не полегшували страждання ув’язненої, залишаючи її без допомоги та спостереження при важких симптомах.

У випадку зі стоматологією, якщо ув’язнений змушений терпіти зубний біль тижнями через відсутність обладнання або лікування, це теж може розглядатися як непотрібне страждання, за яке несе відповідальність держава.

Крім того, несправність обладнання в медчастині свідчить про недостатнє фінансування та контроль з боку компетентних органів (Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я, яке курує тюремну медицину). Згідно з рекомендаціями ЄКПТ, держава повинна забезпечувати справність і модернізацію медичного обладнання в пенітенціарних установах.

У 2018 році, наприклад, ЄКПТ вже звертав увагу України на необхідність оснастити тюремні лікарні сучасним обладнанням (CPT/Inf(2018)41). Невиконання цих рекомендацій посилює позицію потенційних заявників у ЄСПЛ: наявність міжнародних попереджень, що залишилися без уваги, демонструє системний характер проблеми і може призвести до більш суворих висновків про порушення Конвенції.

Підсумовуючи, відсутність працюючого рентгена – не приватна технічна поломка, а симптом серйозного збою в системі надання медичної допомоги ув’язненим. Це порушення національних стандартів оснащення, яке безпосередньо позначається на правах і здоров’ї людей. Якщо такий кейс буде представлений в міжнародних інстанціях, Україні доведеться пояснювати, чому вона не змогла забезпечити навіть мінімально необхідний рівень стоматологічної допомоги в місцях позбавлення волі. Швидше за все, переконливих виправдань для багаторічної несправності обладнання не знайдеться, і це ляже додатковим тягарем на загальну оцінку умов утримання як таких, що потенційно принижують гідність (у розумінні статті 3 ЄКПЛ).

Недотримання норм доступності для маломобільних груп

Важливим компонентом оцінки умов утримання є доступність інфраструктури для осіб з інвалідністю та обмеженою мобільністю. У медчастині № 21 були зафіксовані грубі порушення будівельних норм щодо забезпечення безбар’єрного середовища. Зокрема, відсутні пандуси для в’їзду інвалідних візків, немає контрастного маркування сходинок (важливого для людей з вадами зору), а в приміщеннях медичної частини є високі пороги, що ускладнюють проїзд крісел-візків або пересування людей на милицях.

Українські будівельні норми ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» вимагають, щоб усі громадські будівлі (у тому числі лікувальні) були оснащені засобами для безперешкодного доступу інвалідів. З 1 квітня 2019 року ці норми є обов’язковими до застосування при будівництві та реконструкції. В Одеському СІЗО, очевидно, або не проводилася необхідна адаптація приміщень, або вона виконана неякісно. Відсутність пандуса сама по собі є порушенням ДБН і ставить під загрозу життя і здоров’я інвалідів: евакуація інваліда-колясочника під час пожежі або його доставка до медичної частини в екстреній ситуації виявляється ускладненою або неможливою.

Слід зазначити, що право осіб з інвалідністю на доступність закріплено не тільки в національних нормах, а й у міжнародному праві. Україна є учасницею Конвенції ООН про права інвалідів, стаття 9 якої зобов’язує держави забезпечувати інвалідам нарівні з іншими доступ до будівель і послуг, включаючи медичні установи. У нашому випадку ці зобов’язання явно не виконані. Ув’язнені з порушеннями опорно-рухового апарату (наприклад, користувачі інвалідних візків, люди після інсульту, ампутацій тощо) фактично позбавлені рівного доступу до медичних послуг в СІЗО. Вони не можуть самостійно потрапити на прийом до лікаря, потрапити в санчастину з камери, або повинні долати принизливі перешкоди (просити про допомогу для перенесення, повзти по сходах тощо).

З точки зору статті 3 ЄКПЛ, відмова в розумному пристосуванні умов для інвалідів може бути розцінена як принижуюче гідність поводження. Прецедентне право ЄСПЛ містить показові випадки. У справі «Прайс проти Великої Британії» (Price v. UK, 2001) заявниця-інвалід, яка страждає від відсутності кінцівок, утримувалася в умовах, що не враховували її стан (холодна камера, невідповідне ліжко, відсутність необхідних зручностей), внаслідок чого зазнавала великих страждань. Суд визнав таке поводження таким, що принижує гідність і порушує статтю 3. В українському контексті можна згадати справу «Кудла проти Польщі», де ЄСПЛ сформулював загальний принцип: держава зобов’язана забезпечити утримання ув’язненого в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, і при необхідності адаптувати загальні умови утримання до особливих потреб його здоров’я. Якщо людина не може ходити, а її поміщають у середовище зі сходами та порогами без будь-яких адаптацій – це явна невідповідність зазначеному стандарту.

Більш того, проблема доступності пов’язана і з медичною складовою: недоступне середовище може безпосередньо вплинути на отримання медичної допомоги. Наприклад, якщо інвалід-колясочник не може самостійно дістатися до санчастини, він рідше звертатиметься за допомогою, терплячи біль і дискомфорт, тобто його здоров’я погіршуватиметься. Також підвищується ризик травматизму (падіння на незручних порогах або сходах). Все це в сукупності створює для інвалідів-захисників умови, істотно гірші, ніж для інших ув’язнених, що може трактуватися як дискримінація і жорстоке поводження.

Український Омбудсман у своїх рекомендаціях не випадково вказав на необхідність забезпечити доступність медичної частини для вільного пересування маломобільних груп населення. Ця вимога стоїть в одному ряду з необхідністю комплектування штату та забезпечення тестування – тобто визнана рівнозначно важливою для дотримання прав людини. Очевидно, що без виконання цієї умови Україна продовжить порушувати не тільки власні будівельні норми, а й базові принципи гуманного поводження з ув’язненими, беручи до уваги їх особливу вразливість.

Порушення статті 3 ЄКПП: ознаки нелюдського поводження

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини гласить: «Ніхто не повинен піддаватися катуванням, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню». Ця норма є абсолютною – жодних винятків або відступів від неї не допускається за жодних обставин. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виробив широку практику застосування статті 3 до умов утримання під вартою. В цілому, погані умови в тюрмі, особливо якщо вони заподіюють страждання, можуть кваліфікуватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, навіть якщо немає умислу катувати ув’язнених. До таких умов належать і випадки відсутності належної медичної допомоги.

Конкретно щодо медичного обслуговування ув’язнених європейські стандарти однозначні: держава зобов’язана охороняти здоров’я і благополуччя осіб, яких вона позбавила волі, і надавати їм необхідну медичну допомогу. У прецедентному рішенні Великої Палати ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» (2000) сформульовано, що за статтею 3 держава повинна забезпечити, щоб ув’язнений утримувався «в умовах, сумісних з повагою до його людської гідності», щоб спосіб виконання покарання не піддавав його стражданням і позбавленням, що перевищують неминучий рівень, властивий позбавленню волі, і щоб його здоров’я та благополуччя були забезпечені, в тому числі шляхом надання необхідної медичної допомоги. Ця цитата з §94 рішення у справі «Кудла» стала наріжним каменем для оцінки медичних умов утримання.

У нашому випадку перераховані вище проблеми – нестача персоналу, відсутність медикаментів та обладнання, ігнорування вимог доступності – явно виходять за межі «неминучих позбавлень», властивих тюремному ув’язненню, і створюють додаткові страждання для ув’язнених. Ці страждання не продиктовані необхідністю або безпекою, а виникають виключно через бездіяльність або неправильні дії влади. Відповідно, маємо виконання покарання таким чином, що завдає ув’язненим зайвих страждань і труднощів, які перевищують допустимий поріг.

Особливо слід підкреслити кумулятивний ефект від поєднання всіх порушень. ЄСПЛ у ряді справ оцінював сукупність умов утримання при винесенні рішення про відповідність статті 3. Навіть якщо якийсь один недолік умов міг би не досягати порогу нелюдяності, їх сукупність може призвести до порушення Конвенції (див., наприклад, «Моргунінас проти Литви», 2012, де сукупність незадовільних умов гігієни, харчування та медичної допомоги була визнана такою, що порушує ст. 3). В Одеському СІЗО поєднання факторів таке: ув’язнені не отримують належного лікування через відсутність лікарів і тестів; страждають від больових симптомів (неотримана стоматологічна допомога); живуть у страху за своє здоров’я (ні діагностики, ні впевненості, що допоможуть при хворобі); а інваліди ще й фізично ізольовані через непристосоване середовище. Сукупно це представляє картину серйозного приниження людської гідності і рівнозначне поводженню, яке можна назвати нелюдським.

Примітно, що сам український державний орган – Національний превентивний механізм (НПМ) при Омбудсмані – побачив у виявлених порушеннях ознаки потенційно жорстокого поводження. У звіті рекомендуються заходи щодо усунення порушень прав людини та недопущення катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження в діяльності медчастини № 21. Таким чином, навіть національні експерти визнали, що поточний стан медичного забезпечення в СІЗО може підпадати під заборону статті 3 Конвенції. У тексті звіту прямо зазначено: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини відсутність належної медичної допомоги може становити поведінку, що суперечить статті 3 Конвенції». Це твердження ґрунтується на усталеній юриспруденції ЄСПЛ, включаючи справи проти України.

Наприклад, згадана справа «Мельник проти України» (2006) – один з перших випадків, де Україну визнали такою, що порушила статтю 3 через неналежне лікування ув’язненого, хворого на туберкульоз. Далі були рішення «Ілашку проти Молдови та Росії» (2004), «Алексанян проти Росії» (2008, щодо ВІЛ-позитивного ув’язненого), «Ухань проти України» (2010, щодо ув’язненого-інваліда) та багато інших, що формують чіткий підхід: держава несе відповідальність за життя і здоров’я ув’язненого, а серйозні упущення в медичному догляді в місцях позбавлення волі ведуть до відповідальності за статтею 3 ЄКПЛ.

Ситуація в Одесі навколо справи Олега Мальцева по суті потрапляє в цю ж категорію справ. Більш того, вона є більш комплексною, ніж багато окремих кейсів, що розглядалися в ЄСПЛ, оскільки тут цілий ряд порушень взаємно посилюють одне одного. ЄСПЛ у справі «Хаджіусейнович проти Боснії і Герцеговини» (2019) зазначав, що системні проблеми медицини в тюрмах вимагають системного вирішення, інакше вони неминуче призведуть до численних скарг. Саме такий системний характер є очевидним: проблеми не поодинокі, а типові (властиві не тільки Одеському СІЗО, але й іншим установам, за даними правозахисників). Це важливий момент, оскільки в рамках Європейської конвенції існує механізм «пілотних постанов», коли проти країни виноситься рішення у зразковій справі, що зобов’язує провести загальну реформу. Перераховані порушення можуть призвести до того, що проти України буде винесено пілотну постанову про неналежну медичну допомогу в місцях позбавлення волі, якщо влада сама не вживе рішучих заходів.

Підводячи підсумок: стан медчастини № 21 Одеського СІЗО з великою ймовірністю не відповідає вимогам статті 3 ЄКПП. Ув’язнені зазнають страждань, яких можна було б уникнути за умови належної організації медичної допомоги. Умови їх утримання принижують людську гідність – адже їм відмовляють у базових потребах (лікуванні, полегшенні болю, доступі до інформації про здоров’я). У європейському правовому дискурсі всі перераховані фактори – відсутність лікування, біль, страх за життя, приниження інвалідів – однозначно розглядаються як показники нелюдського та принизливого поводження. Отже, Україна, як держава-відповідач за Конвенцією, несе повну відповідальність за таке поводження.

Ризики міжнародної правової відповідальності України

Виходячи з вищевикладеного аналізу, стає очевидним, що ситуація в медичній частині Одеського СІЗО не тільки порушує національні нормативи, але й ставить Україну під загрозу міжнародно-правової відповідальності. Існує кілька рівнів і механізмів, через які ця відповідальність може реалізуватися.

1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Кожен ув’язнений, який постраждав від відсутності медичної допомоги в СІЗО, після вичерпання внутрішньодержавних засобів захисту (що в українських реаліях часто зводиться до безрезультатних скарг до органів пенітенціарної служби та прокуратури) має право звернутися зі скаргою до ЄСПЛ, посилаючись на порушення статті 3 Конвенції. Імовірність успіху таких скарг дуже висока, з огляду на багату практику у схожих справах. Український уряд, швидше за все, не зможе виправдати ні відсутність лікування гепатитів, ні некомплект лікарів, ні тим більше ситуацій, де ув’язнені-інваліди не могли потрапити на прийом. Прецеденти проти України вже існують: згадана справа «Мельник проти України», а також «Криволапов проти України» (2018) та ін., де Конвенційний орган визнавав порушення через погану медичну допомогу. Нові скарги лише поповнять цей список. Кожен вердикт ЄСПЛ – це моральне засудження держави на міжнародній арені і, як правило, присудження компенсацій потерпілим. Більш того, як сказано вище, якщо проблеми носять системний характер, ЄСПЛ може винести пілотну постанову, зобов’язавши Україну провести реформи. Невиконання такої постанови загрожує вже політичними санкціями в рамках Ради Європи.

2. Комітет міністрів Ради Європи. Цей орган здійснює нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ. Якщо Україна не вживатиме заходів для поліпшення ситуації (наприклад, не обладнає СІЗО пандусами, не укомплектує штат, не забезпечить тести та ліки), Комітет міністрів може поставити питання про невиконання рішень за статтею 3. В рамках цього нагляду можливі резолюції з критикою, періодичні звіти, вимога «дорожньої карти» реформ. Для країни, яка прагне до євроінтеграції, мати невирішені питання виконання рішень ЄСПЛ – серйозний репутаційний мінус.

3. Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКПТ). Це превентивний механізм Ради Європи, який здійснює регулярні інспекції місць позбавлення волі. ЄКПТ вже не раз відвідував Україну і вказував на проблеми медичного характеру (наприклад, у звіті за візитом 2020 року відзначалася нестача медичного персоналу в тюрмах). Якщо під час наступного візиту (а Україна очікує візиту ЄКПТ у найближчі роки) будуть виявлені такі явні порушення, як в Одеському СІЗО, Комітет у своєму звіті зробить жорсткі висновки. Практика показує, що ігнорування стандартів ЄКПТ є обтяжуючим фактором при розгляді справ у ЄСПЛ. Крім того, публічний звіт ЄКПТ з критикою може негативно відбитися на міжнародному іміджі України і ускладнити діалог з ЄС з питань юстиції та прав людини.

4. Універсальні механізми ООН. Хоча основну юридичну відповідальність несе ЄСПЛ, не слід забувати і про Конвенцію ООН проти катувань, учасницею якої є Україна. Неодноразове документування фактів, близьких до нелюдського поводження, може призвести до розгляду українського питання в Комітеті ООН проти катувань (наприклад, у порядку періодичного звіту або в рамках індивідуального повідомлення, якщо заявники віддадуть перевагу цій процедурі). Аналогічно, Рада ООН з прав людини в рамках Універсального періодичного огляду може дати рекомендації Україні щодо поліпшення медичного забезпечення ув’язнених.

5. Політико-правові наслідки для євроінтеграції. Український уряд на найвищому рівні декларує прихильність європейським цінностям і прагнення вступити до ЄС. Одним із критеріїв відповідності є дотримання прав людини, включаючи умови в тюрмах. Виявлені порушення можуть бути використані противниками вступу України до ЄС як доказ невідповідності Копенгагенським критеріям (розділ «права людини та захист меншин»). Таким чином, без усунення цих проблем Україна ризикує затягнути свій шлях до ЄС. У кращому випадку, ЄС може поставити поліпшення пенітенціарної медицини однією з умов або рекомендацій на цьому шляху.

Не можна не відзначити, що всі перераховані механізми відповідальності взаємопов’язані. Наприклад, скарги до ЄСПЛ часто спираються на звіти ЄКПЛ або Омбудсмана, а нагляд Комітету міністрів стимулює системні реформи, які перевірить ЄКПЛ під час наступного візиту. Зараз Україна опинилася під підвищеною увагою європейських партнерів як через війну, так і через процес реформ. Продемонструвати бездіяльність у сфері, що стосується заборони катувань, – означає підірвати довіру до щирості реформаторських заяв.

На завершення цього розділу важливо підкреслити: міжнародно-правова відповідальність неминуче настане, якщо не вжити термінових заходів. Навіть якщо на національному рівні не знайдеться ефективних засобів виправити ситуацію, постраждалі ув’язнені мають альтернативний шлях – міжнародне правосуддя. А воно, спираючись на описані факти, швидше за все, винесе рішення не на користь України. Така перспектива повинна стимулювати владу до проактивних кроків, інакше ціна бездіяльності буде виражена не тільки в моральних витратах, але і в досить конкретних сумах компенсацій, зобов’язаннях щодо виконання рішень і втрачених політичних можливостях.

Висновки та рекомендації: необхідність незалежного європейського нагляду

Аналіз ситуації в медчастині № 21 Одеського СІЗО виявив глибокі структурні проблеми, що призводять до порушення прав людини. Хронічний дефіцит медперсоналу, відсутність ключових засобів діагностики, недоступність середовища для інвалідів – все це не поодинокі випадки, а ознаки системної кризи пенітенціарної медицини. У сукупності ці недоліки можуть кваліфікуватися як нелюдське та принижуюче гідність поводження з ув’язненими, що ставить Україну в порушення статті 3 ЄКПЛ та інших міжнародних зобов’язань. Більше того, бездіяльність у вирішенні цих проблем створює ризик притягнення держави до відповідальності на міжнародній арені – насамперед у Європейському суді з прав людини.

Необхідно визнати, що проблема має комплексний характер і вимагає термінових і всеосяжних заходів реагування. В офіційному звіті НПМ сформульовані базові рекомендації українським органам влади: усунути виявлені порушення, укомплектувати штат, забезпечити тестування на гепатити, підключити медчастину до ЕСОЗ, відремонтувати рентген і зробити приміщення доступними. Однак вітчизняного контролю і доброї волі може виявитися недостатньо, враховуючи, що подібні рекомендації звучать не вперше. Тут потрібен імпульс і моніторинг з боку зовнішніх партнерів, перш за все з Європи, чий авторитет і експертиза допоможуть привести систему у відповідність з цивілізованими стандартами.

Вкрай важливим висновком даного аналізу є необхідність створення незалежного експертного нагляду з боку Європейського Союзу за пенітенціарною медициною в Україні. Йдеться про механізм, який дозволив би регулярно оцінювати стан медичного забезпечення в тюрмах і СІЗО, видавати рекомендації та контролювати їх виконання. Такий нагляд міг би здійснюватися у форматі спільної робочої групи ЄС–Україна з пенітенціарної реформи, або через залучення європейських фахівців (наприклад, від Європейської Комісії, Всесвітньої організації охорони здоров’я – офіс в Європі, та правозахисних НГО) до моніторингових візитів та навчання персоналу. Важливим є саме незалежний характер контролю: внутрішні перевірки, як показує практика, нерідко страждають упередженістю або бюрократичною інерцією, тоді як зовнішні аудитори здатні неупереджено вказати на болючі точки.

Чому саме ЄС? По-перше, Україна офіційно є країною-кандидатом до членства в ЄС. Це накладає на неї моральне зобов’язання відповідати високим стандартам поводження з ув’язненими, прийнятим у європейському співтоваристві. ЄС вже курирує безліч реформ в Україні – від судової до антикорупційної. Включення пенітенціарної медицини до цього переліку назріло давно, оскільки без здоров’я і гідності людини в місцях позбавлення волі важко говорити про повну прихильність до прав людини. По-друге, ЄС має ресурси та експертизу. Європейські тюремні правила, рекомендації Ради Європи, найкращі практики держав-членів – все це може бути привнесено в український контекст через консультування та спостереження. Нарешті, європейський нагляд матиме вагу в очах української влади, стимулюючи її до дій з прагнення відповідати очікуванням ЄС (особливо в контексті майбутніх переговорів про членство).

У практичному плані незалежний нагляд міг би виражатися в наступному:

• Регулярний моніторинг і звіти. Міжнародні експерти спільно з українським Омбудсменом і представниками ЄС відвідують вибірково установи (в тому числі СІЗО № 21 в Одесі), фіксують прогрес або його відсутність, і публічно звітують про результати.
• Дорожня карта реформ. Розробка спільно з Міністерством юстиції України детального плану усунення недоліків: із зазначенням термінів (наприклад, до кінця року – підключити всі тюремні лікарні до ЕСОЗ; за 6 місяців – закупити експрес-тести та ліки; провести атестацію та донабір персоналу тощо). Європейська сторона могла б надати технічну допомогу та контроль виконання цієї карти.
• Консультативно-навчальна місія. Направлення європейських лікарів, адміністраторів тюремної медицини для обміну досвідом, навчання українського персоналу сучасним протоколам лікування (включаючи лікування гепатитів, ВІЛ, туберкульозу), менеджменту медичних установ у пенітенціарній системі, забезпеченню прав пацієнтів тощо. Це підвищило б компетентність кадрів і могло б частково компенсувати нестачу фахівців, якщо залучати іноземних лікарів до дистанційних консультацій.
• Умовність фінансування. ЄС може пов’язати фінансову підтримку пенітенціарної системи (наприклад, гранти на реконструкцію в’язниць, медичне обладнання) з досягненням конкретних показників: усунення певних порушень, зниження захворюваності, виконання приписів ЄКПТ. Такий підхід «допомога в обмін на реформи» вже застосовувався в інших сферах і показав свою ефективність.

Зрештою, мета незалежного європейського нагляду – гарантувати, що права ув’язнених на життя, здоров’я та людську гідність реально захищені, а не залишаються на папері. Це відповідає інтересам і самих ув’язнених, і українського суспільства в цілому (адже більшість з них колись вийдуть на свободу, і важливо, щоб вони не вийшли звідти інвалідами або носіями небезпечних хвороб). Також це зміцнить міжнародний імідж України як країни, яка серйозно ставиться до своїх правозахисних обов’язків. Можна констатувати, що ситуація, подібна до виявленої в Одеському СІЗО, є тестом на зрілість правової системи і гуманність держави. Холодний, об’єктивний правовий аналіз вказує на недвозначний висновок: без сторонньої допомоги і контролю українська пенітенціарна медицина ризикує і далі буксувати, ставлячи під удар життя людей і репутацію країни. Тому створення механізму незалежного європейського експертного нагляду за тюремною медициною має стати невідкладним заходом, що гарантує поступальне виправлення виявлених порушень і недопущення нелюдського поводження з ув’язненими в майбутньому. Тільки так Україна зможе виконати свої національні та міжнародні зобов’язання, рухома не страхом санкцій, а усвідомленням цінності людської гідності як найвищої правової та європейської цінності.

У цьому матеріалі мова піде виключно про логіку. Точніше, про її відсутність у ряді заяв прокурора Михайла Ульянова, що прозвучали під час судового засідання 22 грудня 2025 року. Ці заяви примітні тим, що при уважному прочитанні вони послідовно підміняють предмет розмови, розмивають причинно-наслідкові зв’язки, розширюють формулювання до повної втрати змісту і в підсумку починають суперечити не позиції захисту, а елементарному здоровому глузду. Цей розбір не вимагає спеціальних юридичних знань. Він вимагає лише уважності та готовності вдуматися в почуте.

Саме цим ми і займемося.

«Загальновідомі джерела» прокурора Михайла Ульянова

Засідання 22 грудня 2025 року спочатку виглядало плановим і не обіцяло жодних сюрпризів. Однак те, що в його ході продемонстрував прокурор Михайло Ульянов, з поняттям «звичайності» співвідносилося з трудом. Чи то втома до кінця року, чи то турботи, пов’язані з передсвятковими приготуваннями, геть відбили у прокурора Ульянова логіку в його заявах. І перше, з чого почав прокурор Михайло Ульянов, – це якісь «загальновідомі джерела».

По-перше, з загальновідомих джерел інформації, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), в тому числі групи Е, майже завжди розвивається через тривале пошкодження дихальної швидкості…

(контекст заяви: адвокат Ольга Панченко виступила із заявою про зміну запобіжного заходу для Олега Мальцева у зв’язку із загостренням у нього хронічного захворювання)

Які джерела в цій заяві мав на увазі прокурор Ульянов, слухачам судового процесу так і залишилося незрозуміло. Адже якщо джерело «загальновідоме», його можна назвати. Але прокурор Михайло Ульянов цього не робить. При цьому у своєму виступі адвокат Ольга Панченко посилалася не на абстрактні «загальновідомі джерела», а на укази та приписи Міністерства охорони здоров’я.

Якщо слідувати прикладу прокурора Ульянова, тоді будь-хто може сказати «загальновідомі джерела стверджують» і вважати тему закритою.

Взагалі дивна поведінка представників прокуратури спостерігається в цілому: від сторони захисту в судах регулярно вимагають належного цитування законів, статей і джерел, вимагають «папірця на папірець», довідку до довідки і підтвердження до підтвердження, тоді як стороні обвинувачення достатньо просто заявити про щось — і цього, як з’ясовується, цілком достатньо.

У який саме момент мова в суді перестала потребувати перевірених посилань і стала спиратися на «загальновідомі джерела», які не можна ні перевірити, ні оскаржити, залишається окремою темою. Але після таких заяв у уважного слухача мимоволі виникає відчуття, що замість аргументацій і доводів йому пропонують повірити на слово.

Зброя, якої немає, як джерело майбутньої загрози

Наступний аргумент здивував усіх членів нашої редакції без винятку. Деякі часто намагалися знайти логічне пояснення, але всі спроби провалилися. Отже, сама заява прокурора Михайла Ульянова звучить наступним чином:

Крім того, я зазначаю, що стороною обвинувачення під час проведення досудового розслідування збору доказів у даному провадженні було вилучено ряд зброї, яку планувалося використовувати військовим формуванням…. І перебування Мальцева на волі може створити певні ризики вчинення інших кримінальних правопорушень, які негативно вплинуть на ситуацію в державі.

Один з ключових ризиків, якими прокуратура пояснює неможливість звільнення під заставу вченого Олега Мальцева, формулюється гранично просто: вилучена зброя.

Вилучена — це означає відсутня. Це означає, що предмети фізично виведені з обігу і більше не перебувають у розпорядженні людини. Тобто прокурор Михайло Ульянов намагається обґрунтувати ризик тим, чого вже немає.

Далі в хід йде фраза «негативно вплинуть на ситуацію в державі». На ситуацію в державі дійсно впливають президент, армія, політики, державні інституції. До цих категорій Олег Мальцев не належить. Яким саме чином перебування Олега Мальцева на волі здатне впливати на державні процеси, якщо навіть президент США Дональд Трамп і європейські партнери не особливо впливають на ситуацію в Україні?

Це що стосується логіки. Якщо ж перейти до правової сторони питання, картина стає ще більш наочною. Вся зброя, що перебувала у Олега Мальцева, була офіційно придбаною і належним чином зареєстрованою спортивною та мисливською інвентарем, про що адвокати заявляли неодноразово. Використання цього інвентарю в дослідницьких і спортивних цілях не приховувалося як якась таємна діяльність, а всі дослідження документувалися на відео, які публікувалися у відкритому доступі.

Рухаємося далі. Судом було встановлено, що дана зброя є законною, порушень при її купівлі та реєстрації не виявлено, і вона підлягає поверненню власнику. Проте унікальна колекція загальною вартістю близько 250 тисяч євро так і не була повернута і «загубилася» десь в одній з камер зберігання СБУ Одеської області.

Взагалі, якщо взяти за приклад «авторський» спосіб аргументації від прокурора Ульянова, виходить цікава конструкція. Будь-який предмет, одного разу вилучений в рамках розслідування, продовжує служити аргументом ризику, навіть після того, як перестав існувати в розпорядженні людини. А запобіжний захід в такому випадку може виправдовуватися чимось абстрактним, що гіпотетично передбачається могло б статися.

Ябеда замість спростування

Посилання на те, що сторона обвинувачення використовує, це пряма мова, суд втемну, я хочу, щоб суд також звернув увагу на те, що стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск на зазначений кримінальний процес з метою….Вони там наводять погрози того, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там інституцій міжнародних з приводу того, як відбувається процес зараз.

Ця репліка вимагає уважного прочитання, оскільки в ній міститься один показовий момент, який легко пропустити при побіжному сприйнятті. Прокурор не спростовує твердження про те, що сторона обвинувачення «використовує суд втемну». Це твердження залишається без відповіді. Замість спростування суду пропонується звернути увагу на сам факт публічного обговорення процесу.

Далі починається обережне розширення теми. З’являється формулювання про «публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск».

Якщо розбирати ситуацію послідовно, вона виглядає значно простішою. Справу ведуть п’ять адвокатів, кожен з яких здійснює публічну професійну діяльність. При цьому в жодній з публічних заяв адвокатів не міститься персонального тиску на суддів, образ або обговорень їх як особистостей. Є критика процесуальних рішень суддів, критика сторони обвинувачення, аналіз ходу процесу і апеляція до норм права і процедури. А якщо слідувати логіці прокурора Ульянова, точніше її відсутності, то будь-яка публічність автоматично перетворюється на тиск, незалежно від змісту і форми.

Однак, прокурор, мабуть, погано знайомий з міжнародною практикою. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Марко Тешич проти Сербії прямо вказано, що адвокат має право жорстко критикувати дії суду в рамках провадження, якщо така критика спрямована на захист клієнта і не зводиться до особистої образи судді. Публічність тут не прирівнюється до тиску, а є формою професійного захисту.

Окремої згадки заслуговує тема «афілійованих журналістів». Газета «Суспільний Прибій» дійсно стала, по суті, єдиним одеським виданням, яке висвітлює весь хід справи Олега Мальцева, незважаючи на очевидні ризики. Це ніколи не приховувалося. Редакція з самого початку відкрито заявляла, що надає слово адвокатам. Але настільки ж послідовно ми пропонували висловитися і стороні обвинувачення.

Показовий приклад вже був. Після публікації статті про те, як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що багаторазово перевищує його офіційні доходи, редакція пропонувала йому дати публічний коментар. Жодного звернення до редакції так і не надійшло. Можливість відповісти була, бажання нею скористатися — ні.

На цьому тлі розмови про «тиск» з боку захисту і медіа виглядають особливо дивно, якщо згадати, як розвивалися події після затримання Мальцева. Протягом лічених годин після затримання Мальцева в мережу були злиті незамазані фотографії з арешту. Потім з’явилися фотографії з особистої справи і знімки з СІЗО. Понад 300 публікацій за кілька днів «без суду і слідства» намалювали образ вченого Олега Мальцева як зрадника і шпигуна, забувши про презумпцію невинуватості.

Адвокат Ольга Панченко також зазнала погроз прямо в будівлі суду з боку так званих «активістів», яких курирують співробітники СБУ. А в мережі Інтернет проти неї розгорнулося цькування із закликами публікувати домашню адресу адвоката і погрозами розправи. Під час її затримання в медіа протягом декількох годин розгорталася справжня істерика із звинуваченнями в роботі на ГРУ і захисті «російського підпілля».

На цьому тлі поява в залі суду групи підтримки прокурора у вигляді «активістів», вуличних музикантів, фітнес-тренерів та екологів, які постійно перебувають поруч із прокурорами, виглядає наочною ілюстрацією того, хто саме чинить тиск на суд.

Обговорювати тільки те, що зручно

У наступній заяві прокурора Михайла Ульянова міститься улюблений прийом прокурора, як водити за ніс учасників процесу.

Зазначене захворювання розвивається в результаті і формується під впливом токсичних частинок роками, ваша честь. Тому відсутність, як зазначено у відповіді від СІЗО, з 12 грудня по 14 грудня водопостачання ніяк не могла вплинути на ускладнення зазначеної хвороби.

Фраза прокурора на перший погляд звучить логічно і навіть переконливо. Хронічне захворювання дійсно формується роками, і з цим ніхто не сперечається. Але саме в цей момент уважний слухач починає помічати, що предмет розмови непомітно змістили.

Заява захисту стосувалася не походження хвороби і не того, коли і з яких причин вона сформувалася. Йшлося про умови утримання, здатні викликати загострення вже існуючого захворювання, а також про ризики в момент нападу, включаючи неможливість використання кисневого апарату при відсутності електропостачання. Про відсутність водопостачання в СІЗО мови взагалі не йшло.

У відповідь прокурор переводить обговорення в іншу площину і докладно розмірковує про те, як хвороба розвивається в принципі, ніби спочатку суперечка йшла про її причини, а не про фактори, здатні погіршити стан людини тут і зараз.

Саме тут виникає принципово небезпечний момент. При такому підході будь-яке погіршення стану при хронічному захворюванні (в тому числі онкології) в СІЗО можна ігнорувати, посилаючись на його давність.

«Зверніться із заявою»: порада, яка вже давно виконана

Ваша честь, якщо пан Слободянюк вважає, що відбувається якесь кримінальне порушення з боку співробітників прокуратури, то він може звернутися з відповідною заявою до підрозділу ДБР або до слідчого судді для того, щоб за його заявою розпочали те чи інше досудове розслідування.

На тлі всіх попередніх заяв це висловлювання прокурора несподівано звучить майже зразково. В цілому, воно бездоганне. У ньому є опис процедури, є зрозумілий алгоритм дій. В іншій ситуації таку репліку можна було б навіть назвати раціональною.

Є тільки одна деталь, яка змінює все.

Цією можливістю сторона захисту вже скористалася. І не один раз.

На сьогоднішній день за заявами захисту в Державне бюро розслідувань і в Офіс Генерального прокурора порушено вісім кримінальних проваджень, що стосуються дій прокурора Руслана Войтова, а також інших осіб.

Тридцять свідків, яких немає

Під кінець засідання прокурор почав демонструвати не тільки явні проблеми з логікою, але й з математикою.

Стороною обвинувачення був наданий список свідків, в якому більше 30 осіб.

Фраза звучить серйозно. Велике число завжди працює на враження, але саме в цей момент виникає просте бажання — порахувати. Що і зробила адвокат Панченко в суді.

Згідно з реєстром матеріалів, підписаних прокурором, ніяких «понад 30» у справі не існує. У списку — 22 особи. Не близько, не приблизно, не «плюс-мінус», а рівно 22.

Далі стає ще цікавіше. Навіть якщо взяти ці 22 за основу, з’ясовується, що далеко не всі вони взагалі можуть називатися свідками в процесуальному сенсі.

Двоє основних свідків А. Хаміцевич і К. Турсунбаєва, які не є громадянами України, перебувають за межами країни і з ними відсутній будь-який зв’язок. Де вони знаходяться невідомо, і сторона обвинувачення цього навіть не намагається спростувати. Говорити про «вплив» на людей, місцезнаходження яких не встановлено навіть самим прокурором і СБУ, звучить вже саме по собі незвично.

Наступні прізвища — Сергій Енгельман, Анна Філіппова, Марина Гебешт. Ці особи давно мають статус обвинувачених і перебувають у залі суду. Далі йдуть наступні п’ять прізвищ, які згідно з обвинувальним актом, також підписаним прокурором Русланом Войтовим, проходять як співучасники. Адже навіть людині, яка не знайома з юриспруденцією, зрозуміло, що співучасник — це не свідок. Однак сторона обвинувачення все ніяк не може визначитися: це співучасники чи свідки?

Окремим рядком звучить «свідок Панченко». Як адвокат, який представляє інтереси своїх підзахисних, може проходити як свідок у їхній же справі, залишається загадкою.

Далі в списку свідків з’являються близькі родичі двох обвинувачених. Яким чином ці двоє обвинувачених можуть становити небезпеку для своїх же родичів, також залишається таємницею за сімома печатками.

І нарешті залишаються три людини, у показаннях яких зафіксовано, що вони взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев.

Саме це і називається «списком свідків», на яких нібито може чинитися тиск, якщо випустять Олега Мальцева під заставу.

«Ми всі в рівних умовах»: фраза прокурора Ульянова, яка підірвала Інтернет

Здебільшого, по всій Одесі, у мене також 7 днів не було ні тепла, ні світла, ні води. Тому ми всі в рівних умовах.

Після цієї фрази в здивування впали не тільки сторона захисту, але і, здається, навіть суддя. В мережі Інтернет ця фраза викликала хвилю обурення.

Йдеться про порівняння умов людини на волі і людини, яка перебуває під вартою в СІЗО.

Людина на волі, навіть в умовах блекауту, може піти в пункт незламності і зарядити пристрої. Може зайти в кафе і поїсти гарячу їжу. Може купити ліки в аптеці. Може вийти на вулицю, змінити простір, звернутися за допомогою, зателефонувати, доїхати, знайти альтернативу. Його дискомфорт реальний, але у нього є вибір.

А є людина, яка перебуває в камері розміром приблизно два на три метри без світла, води і тепла. У неї немає можливості вийти. Вона просто перебуває в умовах, які для неї є остаточними. Нагадаємо, в СІЗО також перебувають люди, які за законом ще не визнані правопорушниками або злочинцями.

Назвати це «рівними умовами» — все одно що стверджувати, що пацієнт у реанімації і людина, яка просто прилягла відпочити, рівні. Обидва ж лежать. Обидва не рухаються. Отже, рівність досягнута.

Ця репліка прокурора Михайла Ульянова стає фінальною крапкою в послідовності міркувань, де логіка поступається місцем абсурду. І цей абсурд неможливо логічно спростувати з тієї ж причини, з якої неможливо сперечатися з беззв’язним набором тверджень, поєднаних інтонацією впевненості.

Чи навмисно у своїх виступах прокурор Ульянов уникає застосування логіки, чи ж ми спостерігаємо її відсутність як таку, судити передчасно. Але тепер ми будемо уважно стежити за подальшими виступами прокурора, який раніше був помічений за читанням віршів у суді замість наведення аргументів.

За відсутності одіозного прокурора Руслана Войтова, сторону обвинувачення представляв прокурор Михайло Ульянов, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Слухання проходило в робочому режимі до моменту, коли до зали суду без дозволу увійшли троє молодих хлопців спортивної статури, які представилися «вільними слухачами». Їхня поява супроводжувалася фактичною зупинкою засідання, після чого суддя Юрій Кривохижа розпорядився видалити непроханих гостей із зали. Повернутися їм дозволили тільки після оголошення перерви.

Поява невідомих чоловіків викликала занепокоєння у учасників процесу. Дослідниця Марина Іллюша, яка раніше заявляла через адвоката про погрози, що надходили їй від співробітника СБУ Євгена Волошенюка, прямо пов’язала те, що відбувається, з питаннями особистої безпеки.

За словами Іллюші, раніше в кабінеті СБУ їй повідомляли, що в разі відмови від співпраці вона «залишиться без зубів», і появу чоловіків спортивної статури в суді вона сприйняла як потенційну реалізацію цих погроз. Інша учасниця процесу також публічно поставила питання про необхідність залучення охорони суду, з огляду на непередбачуваність поведінки так званих «активістів» після засідання. Адвокат Євгенія Тарасенко рекомендувала залишати будівлю суду з увімкненими камерами і фіксувати можливі порушення.

Балалаєчник і кларнетист з Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової

Пізніше з’ясувалося, що «вільні слухачі» є студентами третього курсу оркестрово-диригентського факультету Одеської національної музичної академії імені О. В. Нежданової. Йдеться про Дениса Г. та Олексія К., які одночасно позиціонують себе як учасники музичного гурту та фітнес-тренери. Їхня присутність на слуханні у справі, яку міжнародні правозахисники вже називають сфабрикованою, не отримала чіткого пояснення.

Додаткові питання викликав момент, коли прокурор Ульянов активно жестикулював, підказуючи їм відповіді на питання суду при встановленні їхніх особистостей. На окрему увагу заслуговує той факт, що Денис Г. є членом молодіжної ради при Одеській обласній військовій адміністрації.

Експерт з морської екології та охорони навколишнього середовища

Не менш несподіваним гостем суду став Владислав Б. — еко-активіст, біолог і журналіст, який позиціонує себе як експерт з морської екології, гідробіології та охорони навколишнього середовища. Керівник громадської організації, яка багато років займається захистом зелених зон Одеси від забудови, раптово проявив інтерес до кримінальної справи, яка не має ніякого відношення ні до екосистем Чорного моря, ні до незаконної вирубки, ні до урбаністичної екології. Яким чином справа вченого, що стала предметом критики бельгійських і французьких правозахисників, опинилася в сфері його професійних інтересів, так і залишилося без відповіді.

«Поліція діалогу»

Особливе здивування у сторони захисту викликала присутність у залі суду інспектора превентивної комунікації відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області Дениса Ковтуняка. Засідання відбувалося в понеділок о 13:00, тобто в розпал робочого дня, проте співробітник поліції перебував у суді в статусі «вільного слухача». Які саме правопорушення збирався запобігати Ковтуняк Денис Олексійович, ні суду, ні стороні захисту не було відомо.

На цьому тлі все більш чітко вимальовується схема публічного супроводу обвинувачення. Раніше прокурор Руслан Войтов вже залучав до суду лояльних журналістів, формуючи потрібний медійний фон. Тепер, судячи з того, що відбувається, до цього набору додалися громадські активісти та студенти.

Хто небезпечніший?

Уважно подивіться на обличчя дівчат, яких сторона обвинувачення протягом року наполегливо називала «небезпечними для суспільства», і обличчя цих «вільних слухачів». Міцні, фізично здорові молоді хлопці, які в умовах воєнного часу з невідомих причин не перебувають ні в армії, ні на іншій суспільно значущій службі, ходять як група підтримки і тиску на суд в рамках сфабрикованої справи і переслідування вченого Олега Мальцева.

Скільки ще подібних «вільних слухачів» приведуть до суду прокурори Руслан Войтов і Михайло Ульянов, передбачити неможливо. Однак уже зараз в Одесі будь-якій освіченій людині, здатною до критичного мислення, стає очевидно, що організатори переслідування вченого Олега Мальцева послідовно демонструють зневагу до розуму спостерігачів і учасників процесу, підміняючи правову аргументацію грубими і низькопробними маніпуляціями. Організатори правого беззаконня навколо справи Олега Мальцева в гонитві за дешевими спецефектами все більше оголюють власну неспроможність.

Арешт без альтернативи

12 вересня 2024 року за сфабрикованою кримінальною справою був заарештований вчений і адвокат Олег Мальцев. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою без права внесення застави. При цьому, в більш тяжких випадках з корупціонерами-чиновниками, які були спіймані на розкраданнях в особливо великих розмірах, а також деяким правоохоронцям, які в стані алкогольного сп’яніння збивали людей на смерть, фігурантам нерідко надавалася можливість вийти під заставу. У випадку з вченим, який написав книгу про воєнні злочини, така можливість не була надана.

Арешт Олега Мальцева відбувся незважаючи на серйозні ризики для здоров’я. За 3 місяці до затримання вчений був виписаний з реанімації і проходив курс реабілітації вдома, пересуваючись за допомогою інвалідного візка. Під час обрання Олегу Мальцеву запобіжного заходу прокурором була надана суду медична довідка, видана лікарем Єврейської лікарні, де Олег Мальцев під конвоєм ночував перед доставкою його до суду (ІТТ відмовився тієї ночі приймати людину з такими захворюваннями) і згодом названа фіктивною, яка формально знімала обмеження для поміщення в СІЗО.

Що сталося в слідчому ізоляторі?

Через два тижні після поміщення в СІЗО і його відмови визнати провину, в камері, де перебував Олег Мальцев, був проведений обшук. Як показали свідки в суді, під час так званого «шмона» в його особисті речі було підкинуто консервний ніж, після чого предмет було вилучено як заборонений.

Сусідів по камері Мальцева відразу почали заперечувати, заявляючи, що цей предмет йому не належав. Проте адміністрація кваліфікувала те, що сталося, як порушення порядку утримання, і вченого помістили в карцер строком на десять днів.

Один зі свідків пізніше заявив у суді, що в той момент їм прямо сказали «закрити роти», пояснивши те, що відбувається, інтересами СБУ.

Нам сказали закрити роти, це потрібно СБУ.

У карцері без ліків і допомоги

Нагадаємо, до карцеру було поміщено людину, яка не могла пересуватися без сторонньої допомоги. У неї було вилучено ліки, необхідні для підтримання здоров’я. Медична допомога фактично не надавалася, рани, що залишилися після важкої хвороби, не оброблялися.

Медичні фахівці вказують, що при цукровому діабеті навіть невеликі виразки становлять серйозну небезпеку. Уповільнене загоєння, високий ризик інфекції та можливість гнійних ускладнень є загальновідомими клінічними фактами. У важких випадках подібні стани можуть призвести до ампутації кінцівок. Незважаючи на це, Олег Мальцев перебував у карцері без належного медичного супроводу.

Свідки також повідомляли про спроби застосування фізичної сили, грубе поводження з боку персоналу та вилучення книг, які були у вченого. Протягом 10 днів перебування в карцері Мальцеву не давали помитися.

Судовий розгляд

15 грудня Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов адвоката Євгенії Тарасенко і визнав поміщення Олега Мальцева в карцер незаконним. Про це рішення на своїй сторінці в Facebook також повідомила адвокат Ольга Панченко, зазначивши, що це вже не перший випадок, коли дії в рамках справи Олега Мальцева визнаються судом незаконними.

Коментуючи рішення, Євгенія Тарасенко підкреслила, що суд не поспішав з винесенням вердикту, але при цьому були викликані і заслухані свідки. За її словами, саме ретельне дослідження обставин дозволило дійти обґрунтованого висновку.

Питання про апеляцію та значення рішення

Відповідаючи на питання журналіста про можливу апеляцію та стійкість правової позиції захисту, Євгенія Тарасенко заявила, що з урахуванням досліджених доказів ризиків вона не бачить. За її словами, всі процесуальні вимоги були дотримані таким чином, щоб виключити підстави для успішного оскарження.

Говорячи про значення цього рішення для справи Олега Мальцева в цілому, адвокат зазначила, що захист зіткнувся з правовим беззаконням з боку окремих представників влади. Визнання приміщення в карцер незаконним, на її думку, є сигналом про неприпустимість подібного поводження з людьми, які перебувають під вартою.

Ви кидаєте людину в карцер, позбавляєте її ліків, створюєте ризики для здоров’я і пряму загрозу життю. Ви ставитеся до неї як до злочинця ще до рішення суду. Так робити не можна, —

підкреслила Тарасенко, додавши, що на будь-яке порушення закону в правовій державі повинні слідувати контр-дії, спрямовані на відновлення порушених прав.

Але часи змінюються. В Одесі, схоже, винайшли новий метод розслідування. Назвемо його «оперативним гіпнозом». Це коли слідчий дивиться на порожній аркуш паперу і зусиллям волі (або наказом зверху) бачить там те, чого немає. А якщо уяви не вистачає, на допомогу приходить його величність Ксерокс.

Переді мною лежить документ, від якого у будь-якого старого «слідчого» волосся стане дибки. Це науковий висновок у справі професора Олега Мальцева. Сухий юридичний текст, але якщо перекласти його з професорського на людську мову, відкривається безодня.

Метод «Ctrl+C — Ctrl+V»

Слідство — це ремесло. Нудне, копітке. Але одеські пінкертони вирішили не потіти. Вони взяли професора Мальцева і його соратника Слободянюка і пред’явили їм букет тяжких статей: захоплення влади (ст. 109), створення НЗФ (ст. 260 ч. 1) і керівництво цим НЗФ (ст. 260 ч. 3).

Звучить страшно? А тепер стежте за руками.

Експерт-правознавець читає Обвинувальний акт і протирає очі. Опис дій обвинувачених для всіх трьох абсолютно різних злочинів — ідентичний. Слово в слово. Буква в букву.

Уявіть: ви зловили кишенькового злодія. І пишете в протоколі: «Іванов вкрав гаманець». А потім додаєте: «Оскільки Іванов вкрав гаманець, він тим самим готував теракт і політ на Марс». Абсурд? У справі Мальцева це реальність. Слідчий просто скопіював один і той же текст у три різні графи.

Юридично це називається порушенням статті 61 Конституції: не можна карати двічі (а тут тричі!) за одне й те саме. А мовою професіоналів це називається «липа».

Фантомний переворот

Давайте розберемо цей «шедевр» по кісточках. Мальцеву шиють статтю 109 — «Дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу». Серйозна заявка. За таке до стіни ставили.

Але будь-який курсант знає: щоб пред’явити цю статтю, потрібно довести дію. Не думки, не розмови на кухні, а дію. Штурм, барикади, захоплення арсеналів.

Що пише слідство? Воно пише про «змову». І тут же вчиняє підробку. У законі сказано: є дії, а є змова на дії. Це різні речі. Але слідчий ліпить «гібрид»: він стверджує, що Мальцев і домовився, і вчинив. При цьому в тексті немає ні слова про те, які саме дії по захопленню влади були вчинені.

Ні танків на Дерибасівській, ні захопленої мерії. Тільки папір, який все стерпить. Слідчий підмінив реальні факти описом мети. Він просто вирішив: «Раз вони зібралися разом, значить, хочуть повалити владу». Логіка залізна, як грати в СІЗО.

Керівник порожнечі

Далі — більше. Мальцеву інкримінують частину 3 статті 260 — «Керівництво воєнізованим формуванням».

Тут є тонкість: створити групу (ч. 1) і керувати нею (ч. 3) — це різні злочини. Керівництво — це поточна робота: фінансування, вербування, планування операцій, видача пайків.

Експертиза тикає слідство носом у його ж документи: в обвинувальному акті немає жодного факту, що описує керівництво. Там знову і знову переписана історія про створення.

Виходить парадокс: слідство каже «він керував», але описує тільки те, як «він створив».

Це все одно, що судити архітектора за те, що він живе в побудованому будинку, не маючи доказів, що він там взагалі з’являвся. Кваліфікація висмоктана з пальця, щоб накрутити термін.

За що сидимо?

Виникає питання: якщо юридична база справи — це решето, крізь яке свистить вітер, то навіщо це все? Чому шанованого вченого, автора книг, виданих у США, тримають у клітці 15 місяців?

Відповідь проста. Коли у оперів немає фактів, вони включають фантазію. Їм не потрібен Мальцев-вчений. Їм потрібен Мальцев-лиходій.

Вони взяли наукову організацію, що займається історією та єдиноборствами, і як сову на глобус натягнули на неї «воєнізоване формування». А щоб ніхто не сумнівався, приправили це соусом «державного перевороту».

Це називається імітація бурхливої діяльності. Система працює на самозбереження. Їй простіше намалювати три статті під копірку, ніж визнати, що вони посадили невинну людину.

Тільки ось біда: папір може і стерпить, а історія — ні. Експертиза доктора наук Берзіна — це не просто документ захисту. Це вирок професіоналізму тих, хто шив цю справу білими нитками.

Коли уява замінює Кримінальний кодекс, правосуддя перетворюється на дешевий детектив у м’якій обкладинці. І фінал у цього детектива буде поганий. Для авторів.

Як це було? Коротка передісторія незаконного затримання

Історія затримання молодих жінок, яких обвинувачення намагалося представити як членів “оперативно-бойової групи”, межує з абсурдом. 14 жовтня 2024 року молоді жінки, професійна діяльність яких пов’язана з науковою та дослідницькою роботою, були затримані на прикордонному пункті. Серед них — психолог, директор НДІ “Міжнародне судьбоаналітичне співтовариство” Марина Ільюша, яка навіть жодного разу не викликалася на допит як свідок у справі Олега Мальцева.

Дівчата вирішили виїхати з Одеси, щоб мати можливість продовжувати наукову діяльність у спокійних умовах: часті атаки на місто унеможливлювали роботу. Повісток про виклик до слідчого вони не отримували, запобіжні заходи їм не призначалися, заборони на виїзд за кордон не було. Проте, рано вранці їх затримали співробітники СБУ і утримували до пізньої ночі. Потім з Одеси приїхала група СБУ і доставила затриманих назад до міста. Дорога зайняла більше дев’яти годин.

Особливо показовим стало театральне супроводження затримання і транспортування до суду: кожну жінку супроводжували чотири озброєних охоронці в масках і з автоматами. Картина виглядала гротескно: тендітні жінки зростом не вище 165 см і вагою менше 55 кг в оточенні спецназу, немов перед суспільством представляли небезпечних терористок. Спостерігачі справедливо відзначали абсурдність спроб представити цих жінок як бойовиків, здатних штурмувати будівлі зі зброєю, довжина якої становить майже дві третини їхнього зросту, а вага спорядження — третину їхньої маси. В інтерв’ю “Справа Олега Мальцева: незаконне затримання «небезпечних спільників»” адвокат Євгенія Тарасенко розповіла:

Їх закували в наручники прямо в кабінеті слідчого. Для кожного з них приставили по чотири конвоїри в повному бойовому спорядженні. У такому вигляді їх доставили до суду. Затриманих завели в зал в наручниках і помістили в “клітку” — прозору пластикову кабіну. Тільки там з них зняли наручники, але при цьому конвоїри залишалися поруч, ніби це небезпечні злочинці, на рахунку яких не один десяток вбивств. Яку небезпеку можуть становити дві молоді тендітні дівчинки? Для мене це загадка.

Адвокати з першого дня наполягали на незаконності арешту. Незважаючи на це, за звинуваченням в участі у воєнізованому формуванні жінки провели в СІЗО цілий рік — до рішення апеляційного суду 5 листопада 2025 року.

“Ти сядеш як мінімум на 10 років і вийдеш без зубів і здоров’я”

У травні 2025 року адвокат Ольга Панченко за дорученням своїх підзахисних оприлюднила заяви, які проливають світло на справжні методи ведення цієї справи. Історії, якими поділилися молоді жінки, вражають своїм цинізмом і шокують.

Усі жінки описують практично ідентичну картину: з моменту затримання співробітник військової контррозвідки СБУ виявляв дивну одержимість не обставинами нібито злочину, а виключно особистим життям Олега Мальцева. Одна із затриманих описує це так:

Під час затримання всі питання, які цікавили співробітника військової контррозвідки СБУ, стосувалися лише мого особистого життя та особистого життя Олега Мальцева. Він ставив такі питання: чи були у мене особисті романтичні або інтимні стосунки з Мальцевим; чи знаю я, що у Мальцева є дружина; чи знаю я, що у Мальцева є особисте листування з іншими жінками.

Жінку звинувачують в участі у воєнізованому формуванні, а допитують про романтичні стосунки. Історія схожа на анекдот, але дівчині було зовсім не до сміху. Коли вона відмовлялася відповідати на подібні питання, її називали “психопаткою, шизофренічкою і зазомбованою”, погрожували, що вона “сяде як мінімум на 10 років і вийде без зубів і здоров’я”.

Інша підзахисна Панченко описує ще більш дивну картину за участю того самого співробітника військової контррозвідки СБУ:

Більша частина питань стосувалася любовних стосунків Мальцева. Він говорив, що у нього є листування і навіть графік, де і коли Мальцев з ким має інтимні стосунки. Я до сьогоднішнього дня не розумію, яке це має до мене відношення.

Цей співробітник стверджував, що у дівчини “немає особистого життя, тому що не дозволяє Мальцев”, хоча на той момент у жінки були стосунки. Складалося враження, що він “зациклений на темі коханок Мальцева і його сексуальних стосунків”.

Третя підзахисна повідомила про постійний психологічний тиск:

Від нього надходили погрози щодо мене і мого ув’язнення, що я буду за ґратами, залишуся без зубів і мене покине мій чоловік.

Їй пропонували “співпрацю”, обіцяючи, що “з моїми знаннями іноземних мов я б чогось досягла в житті, а так залишуся нікому не потрібною”. Наполягали на зміні адвоката, якому вона довіряла.

Виникає питання, відповісти на яке проникливий спостерігач зможе самостійно: якщо слідство дійсно мало докази створення “особливо небезпечної оперативно-бойової групи”, навіщо були потрібні погрози, образи і спроби зламати жінок психологічно? Навіщо молодих дівчат годинами розпитували про особисте життя вченого замість того, щоб збирати докази і свідчення нібито злочинної діяльності?

Рік у СІЗО за неіснуючу небезпеку

Рішення апеляційного суду про звільнення всіх учасників нібито “оперативно-бойової групи” ставить під сумнів обґрунтованість звинувачень. Якщо суд визнав можливим відпустити членів групи, яку звинувачення називало “особливо небезпечною”, значить, ця небезпека або відсутня, або була перебільшена з самого початку.

Нагадаємо: протягом року підставою для утримання цих людей в СІЗО слугувало саме посилання на “особливу небезпеку для суспільства”. Саме цей аргумент використовувався для відмови в більш м’яких запобіжних заходах. Саме “небезпекою” для громадської безпеки пояснювалося, чому молоді жінки і журналіст повинні були перебувати за ґратами.

Більше того, рішення суду фактично визнає: рік утримання під вартою був невиправданим. Якщо передбачувана “оперативно-бойова група” не становить такої небезпеки, що всіх її членів можна відпустити під заставу ще до початку розгляду доказів по суті, то чи існувала взагалі ця група в тому вигляді, як її описує обвинувачення?

Рік життя, вирваний з долі молодих жінок, прекрасних фахівців, виявляється нічим не обґрунтованим заходом.

“Примусити замовкнути будь-якою ціною”

Незважаючи на значний успіх у справі та звільнення молодих жінок, сам Олег Мальцев продовжує перебувати в умовах, що становлять загрозу для його здоров’я та життя. Французька правозахисниця Крістін Мірре у своєму виступі в ООН заявила прямо:

Мальцев страждає на серйозні хронічні захворювання. Незважаючи на його стан здоров’я, судді відмовляються звільнити його під заставу, що фактично прирікає його на смерть у в’язниці.

Читаючи ці слова, неможливо не задатися питанням: чого домагаються ті, хто продовжує тримати людину з хронічними захворюваннями в СІЗО, коли всі інші учасники нібито “небезпечної групи” вже на волі? Яка мета цієї наполегливості?

Варто згадати хронологію подій. З березня 2024 року вся наукова діяльність Мальцева фактично зупинена, на його співробітників чиниться тиск. Арешт вченого відбувся всього через вісім тижнів після анонсу завершення роботи над книгою про воєнні злочини — дослідженням, в якому розглядалися як історичні, так і сучасні приклади. Коли в публічному просторі з’явилося повідомлення про звинувачення українського вченого у створенні збройного формування та спробі захоплення влади в Одесі, в академічному середовищі не виникло сумнівів у замовленому характері цього переслідування.

Хто ж ця людина, яку тримають у нелюдських умовах? Це вчений, який задовго до початку широкомасштабної війни розпочав велику наукову роботу з дослідження української ідентичності. Він планував створити довідник національного масштабу — ретельно відібраний узагальнений список біографій тих, чиї долі та досягнення могли б стати орієнтиром у вихованні нового покоління. Наукова монографія, яка в чорновому варіанті мала назву “Героям Слава”, мала відповісти на питання: на прикладах кого потрібно виховувати нове покоління українців.

Це вчений, який науково обґрунтував право України бути частиною європейської сім’ї. Саме він доводив, що наша історія, культура формувалися в єдиному цивілізаційному контексті з Європою. Його наукова діяльність була спрямована на те, щоб повернути народу пам’ять про себе, показати, що Україна не просилася до Європи — вона завжди в ній була.

І саме цього вченого намагаються змусити замовкнути.

Справедливість не може бути вибірковою

Тепер, коли члени “небезпечного воєнізованого формування” на свободі, коли очевидно відсутність підстав для звинувачень, коли навіть суд фактично визнав необґрунтованість року ув’язнення для інших учасників, Олега Мальцева продовжують тримати під вартою. Людину з хронічними захворюваннями тримають в умовах, несумісних із збереженням здоров’я.

Міжнародна академічна спільнота, правозахисні організації, представники ООН вже висловилися на підтримку Мальцева. Залишилося слово за судовою системою.

Якщо суд визнав можливим звільнити під заставу всіх членів передбачуваної групи, немає жодних підстав продовжувати тримати під вартою її уявного “організатора”. Тим більше, коли мова йде про людину, якій необхідне медичне лікування.

Рік, проведений фігурантами цієї справи в СІЗО, вже неможливо повернути. Але можна зупинити подальше продовження цієї несправедливості. Олег Мальцев має право на такий самий запобіжний захід, як і всі інші учасники справи — звільнення під заставу з можливістю отримати необхідне медичне лікування і чекати суду в людських умовах.

Справа Олега Мальцева показала: коли немає реальних доказів, коли звинувачення “шиті білими нитками”, коли слідство цікавиться не фактами злочину, а особистим життям обвинуваченого, система рано чи пізно дає збій. Спочатку руйнуються звинувачення проти одних, потім проти інших.

Тепер правосуддя має зробити останній, найважливіший крок — повністю відновити справедливість. Олег Мальцев має бути звільнений під заставу, як і всі інші. Він має право на лікування. Він має право дочекатися суду не в камері СІЗО, а в умовах, що не загрожують його життю.

Умови, в яких змушений існувати вчений, можна охарактеризувати тільки як тортури тривалістю в рік. Постільна білизна, що кишить клопами, відсутність елементарних умов для особистої гігієни, висока вологість і практично відсутня вентиляція становлять реальну загрозу життю, особливо для людини з ослабленим здоров’ям. Нагадаємо, український суд взяв під варту Олега Мальцева відразу після реанімації, без можливості реабілітації та без права внесення застави. Таке рішення європейські правозахисники називають каральним.

На 58-й сесії Ради ООН з прав людини французька правозахисниця, директор міжнародної організації CAP/Liberté de Conscience Крістіна Мірре в присутності представників 145 країн попередила Україну, що продовження утримання вченого в нинішніх умовах може обернутися великою трагедією.

“Мальцев фактично приречений на смерть у в’язниці”.

Слідом за нею, італійський експерт з прав людини, міжнародний консультант і фахівець з верховенства права та гуманітарних питань для Місії ООН Анна Сассу, коментуючи ситуацію навколо справи Олега Мальцева в інтерв’ю The European Times, підкреслила:

“Утримання доктора Олега Мальцева під вартою більше року без права внесення застави є покаранням, а не запобіжним заходом”.

Незважаючи на це, Олег Мальцев не дозволяє обставинам зламати свій науковий дух. В умовах, де багато хто зламався б, він продовжує виконувати свій обов’язок як вчений з вражаючою стійкістю. Раніше ми писали про те, що вчений завершив роботу над книгою про воєнні злочини. Нещодавно стало відомо, що вчений розпочав роботу над новою монографією. Тема монографії сягає корінням у роботи видатного угорсько-швейцарського психіатра і психоаналітика єврейського походження Ліпота Сонді (Леопольд Зонненшайн).

Олег Мальцев — сучасний продовжувач концепції Сонді. 10 років невтомної праці

Науковий інтерес Олега Мальцева до праць Ліпота Сонді, основоположника доліаналізу, напряму психології, практично забутого на початку XXI століття, формувався протягом багатьох років. Український вчений не обмежився теоретичним вивченням концепції доліаналізу, а зробив масштабні практичні кроки щодо її розвитку та популяризації. Як послідовник ідей Сонді, Мальцев зосередив зусилля на збереженні та розширенні спадщини школи доліпсихології, що підтверджується конкретними кроками в організаційній, дослідницькій та перекладацькій діяльності.

У 2015 році Олег Мальцев заснував Науково-дослідний інститут «Міжнародне судьбоаналітичне співтовариство» (НДІ «МСАС»), який став першим і єдиним на пострадянському просторі центром вивчення доленосної психології. Ключовим моментом став офіційний візит наукової делегації НДІ «МСАС» в жовтні 2016 року до Інституту Сонді в Цюріху, де відбулася зустріч з професором Фрідюнгом Юттнером (Friedjung Jüttner) — останнім (на сьогоднішній день) учнем Ліпота Сонді, який знав вченого особисто і працював з ним тривалий час.

Ця зустріч привела до укладення домовленостей про довгострокове міжнародне співробітництво з розвитку школи доліпсихології. Важливо відзначити, що на сьогоднішній день у світі існують лише два інститути, які продовжують справу Ліпота Сонді: Цюрихський, який фактично перетворився на музей, де практично не ведуться активні дослідження, та український НДІ «МСАС», зосереджений на вивченні родового несвідомого та розробці практичних методик щодо усунення психологічних перешкод.

Значним внеском у світову науку стала робота з перекладу фундаментальних праць Ліпота Сонді з німецької мови, проведена за сприяння НДІ «МСАС» також у 2016 році. Тоді вперше були перекладені три основоположні праці Ліпота Сонді: «Доленосна аналітична терапія» («Schicksalsanalytische Therapie. Ein Lehrbuch der passiven und aktiven analytischen Psychotherapie», 1963), «Я-Аналіз» («Ich-Analyse», 1956) і «Свобода і нав’язливість у долі людини» («Freiheit und Zwang im Schicksal des Einzelnen», 1968). Ці переклади сприяли поширенню ідей Сонді в країнах СНД, де раніше доступ до оригінальних текстів був обмежений. Ще одним практичним внеском стало створення 20 видів прикладних інтерпретацій класичного тесту Сонді, адаптованих для використання не тільки в психологічній і терапевтичній практиці, але й у бізнесі для роботи з керівниками та HR-менеджерами.

Окремим напрямком стала популяризація проєктивних методик через переклад фото-тесту професійної орієнтації Мартіна Ахтіха разом з методологічною книгою «Тест професійної орієнтації» (Berufsbildertest, BBT). Цей інструмент дозволяє виявляти професійну схильність, допомагає у виборі оптимального вектора руху в кар’єрі, а також у визначенні напрямків для особистого розвитку.

Війна в Україні внесла істотні корективи в наукові плани, і з 2022 року вчений зосередив зусилля на створенні методики, яка в майбутньому може стати для українців корисним психологічним інструментом, що допомагає звільнитися від травматичних патернів минулого і приймати рішення, виходячи з реальних потреб сьогодення. Але про все по порядку.

Монографія «Автобус Сонді» та методика для післявоєнного соціуму

Нова монографія, яка отримала робочу назву «Автобус Сонді», є глибоким дослідженням механізму людської долі, заснованим на моделях родового несвідомого. Сонді описав це через метафору «автобуса»: людина — водій своєї долі, але в моменти невизначеності «пасажири» (родові фігури) перехоплюють кермо, направляючи життя в несподіване русло. Сонді, досліджуючи долю людини, починав з аналізу найближчих предків і оточення. Він складав генеалогічне дерево і аналізував рухи його предків. Це дозволяло з високою точністю зрозуміти, яке життя проживає людина і які кроки вона зробить далі. Олег Мальцев, як послідовник і продовжувач школи Сонді, йде далі: він не тільки аналізує цю систему, але і розробляє методику для її практичного застосування.

Очікується, що внесок монографії в наукове співтовариство буде вагомим. У своїй новій роботі Мальцев не тільки продовжує спадщину Сонді, проводячи прикладні дослідження, яких не було з часів самого психоаналітика, але і вводить нові доказові підходи. Оскільки сьогодні психічне здоров’я стає глобальним пріоритетом, ця робота може відкрити нові горизонти для терапевтичної практики і, можливо, для освітніх програм, особливо в постконфліктних суспільствах.

Однак особливу актуальність дослідження Мальцева набуває саме в контексті сучасної України, яка переживає період повномасштабної війни та кардинальних соціальних трансформацій. Українці сьогодні щодня стикаються з необхідністю приймати доленосні рішення в найважчих умовах. І в такі критичні моменти особливо сильно проявляється вплив родового несвідомого, коли люди несвідомо повторюють спадкові сценарії, що може призводити до деструктивних рішень: паніки там, де потрібна твереза оцінка, пасивності там, де потрібні активні дії, або, навпаки, імпульсивних вчинків там, де потрібні терпіння і планування.

Це особливо важливо для молодого покоління, якому доведеться будувати післявоєнну Україну. Можливість зрозуміти, які несвідомі програми і родові сценарії впливають на реакції людини в кризових ситуаціях, і навчитися брати «кермо своєї долі» у власні руки, може виявитися життєво важливою. В умовах пережитих травм і особистих втрат, робота з власним родовим несвідомим дозволить українцям не просто виживати, а й активно будувати своє майбутнє, не піддаючись деструктивним патернам минулого або зовнішнім обставинам. Це шлях до набуття внутрішньої свободи і стійкості, що є ключовим для відновлення і розвитку нації.

Він продовжує робити науку корисною для суспільства

Той факт, що таке новаторське дослідження створюється в умовах ув’язнення, надає йому особливого символічного значення. Олег Мальцев демонструє на власному прикладі головну тезу своєї роботи: навіть у найважчих обставинах людина може взяти управління своєю долею у власні руки. Своїм прикладом вчений демонструє вражаючу силу духу і відданість науці. Незважаючи на всі жахливі умови утримання в СІЗО і серйозно підірване здоров’я, він невпинно продовжує свою наукову діяльність.

Справжній вчений не чекає похвал і нагород за свої труди. Навіть коли замість вдячності його зустрічають репресії і нелюдські умови утримання, він не озлоблюється на людей, а продовжує робити науку корисною для суспільства. Ця стійкість характеризує справжнього дослідника, який розуміє, що знання існує незалежно від зовнішніх факторів і умов.

У той час як одні відкривають сфабриковані кримінальні справи і переслідують, справжній вчений працює на благо свого народу навіть у катівнях СІЗО. Історія розсудить, хто ж дійсно служив інтересам України і людства. А поки міжнародні правозахисники і колеги вченого борються за поліпшення умов і перегляд справи, Мальцев пише свою історію: буквально і метафорично.

Принципово важлива обставина, яка часто вислизає з уваги під час обговорення справи Олега Мальцева, була озвучена під час недавнього виступу на форумі з кримінального права та процесу імені Йосипа Бронза головою Комітету із захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ Євгеном Солодком.

Йдеться про те, що Олег Мальцев, окрім наукової діяльності, має статус адвоката, що докорінно змінює ракурс цієї гучної справи. У такому контексті процесуальні порушення в його провадженні виходять за межі проблематики прав людини чи академічної свободи та піднімають питання, які безпосередньо стосуються фундаментальних гарантій адвокатури як незалежної інституції.

Про ці питання, а також про постать Олега Мальцева як адвоката ми поспілкувалися з його колегою, адвокаткою Євгенією Василівною Тарасенко.

— Євгеніє Василівно, українська громадськість знає Олега Мальцева як ученого, у міжнародних наукових колах він відомий як дослідник і автор численних науково-популярних книг та монографій. Ви ж знаєте його з іншого боку…

— Олега Вікторовича я сприймаю насамперед як адвоката, причому його професійна діяльність у цій сфері має значно довшу історію, ніж зазвичай вважають. Офіційно адвокатську практику він розпочав наприкінці 2014 року, отримавши відповідний статус, проте консультаційна робота з бізнесом у правовій площині здійснювалася ним ще раніше, у період керівництва київською компанією «Європейська адвокатура». Позиція Олега Вікторовича як адвоката ґрунтується на глибокому переконанні, що найефективніший захист клієнта полягає у запобіганні судовому розгляду, особливо з огляду на специфіку української судової системи. Така своєрідна «профілактична юриспруденція» передбачає ретельний аналіз правових ризиків на етапі планування бізнесу та вимагає вміння вибудовувати захисну стратегію задовго до виникнення конфліктних ситуацій. Це стосується «доодеського» періоду.

— А що відбувалося вже в Одесі?

З початком 2014 року, коли в Україні змінювався не лише правовий ландшафт, а й трансформувалося саме функціонування правових інститутів, в Одесі була заснована адвокатська компанія «Редут». Саме тоді для компанії розпочалися випробування на міцність, які навряд чи витримали б пересічні адвокатські структури. Подолавши цей етап, Олег Вікторович продемонстрував унікальне поєднання якостей керівника і наставника, створивши необхідні умови для професійного зростання своїх колег, передав управління компанією адвокатці Ользі Панченко, зберігши за собою функцію стратегічного консультування та продовживши особисте ведення клієнтів, співпраця з якими розпочалася ще за часів «Європейської адвокатури». Крім того, Олег Вікторович очолив відділ інтелектуальної власності у «Редуті», що було цілком закономірним з огляду на його наукову діяльність, яка включає створення авторських методологій і публікацію численних досліджень та безпосередньо пов’язана з питаннями захисту інтелектуальної власності. Цю посаду він обіймав майже десять років — аж до арешту у вересні 2024 року.

— Наскільки відомо, Олег Вікторович у Києві реалізовував також проєкт із німецькими партнерами…

Так, наприкінці 2017 року завдяки налагодженим зв’язкам Олега Вікторовича з європейськими партнерами в Києві була заснована компанія, куди він запросив мене та Ольгу Панченко вже на правах рівноправних партнерів. Завдання цієї структури полягали у юридичному супроводі інтересів німецького капіталу на території України з акцентом на захист бізнесу та сприяння його розвитку, що вимагало принципово вищого рівня професійної підготовки. Крім того, ми мали далекосяжні плани, зокрема впровадження проєкту з додаткової підготовки молодих юристів. Олег Вікторович завжди наголошував, що адвокат, який уміє лише передавати гроші туди, куди «потрібно», не є адвокатом у справжньому розумінні цього слова. Уже тоді для молодих фахівців проводилися перші семінари та формувалася певна платформа. Проте згодом його запросили очолити Одеське регіональне відділення Української академії наук, розпочалася робота над проєктами міжнародного рівня, а невдовзі розгорнулася пандемія, і ці обставини внесли свої корективи.

— Ви згадали про випробування на міцність, з якими зіткнувся «Редут». Якими саме були ці випробування?

Те, про що я зараз скажу, ніколи не було таємницею, а події, що розгорталися в Одесі у 2015–2016 роках, мають своє коріння у протистоянні, яке розпочалося значно раніше. Повернімося до 2009 року, коли виникло пряме зіткнення Олега Вікторовича Мальцева з представниками російських силових структур. Саме тоді, у Криму, проти нього було ініційовано фіктивне кримінальне провадження, яке не мало під собою ані фактичного, ані правового підґрунтя. Цей епізод згодом неодноразово мною коментувався, однак нагадаю, яким був його фінал: громадянка Шайнер, яка публічно називала Мальцева шахраєм, невдовзі сама опинилася у всеукраїнському розшуку за звинуваченням у шахрайстві в особливо великих розмірах; слідчого у справі було звільнено за вкрай дивних обставин, які навряд чи можна пояснити випадковим збігом, оскільки за інформацією з внутрішніх джерел підозрюваний «випав» з вікна кабінету під час допиту; прокурора, який курував провадження, було затримано на хабарі. У лютому 2014 року кримінальне провадження проти Мальцева було закрито за відсутністю події та складу злочину.

— Не зовсім зрозуміло, яке відношення має протистояння Олега Мальцева російським силовикам до нападок на адвокатську компанію…

Все стає цілком зрозумілим, якщо розглядати факти без зайвих інтерпретацій. У той період Олег Вікторович виступав із критикою російської православної церкви, яка давно функціонує як інструмент російських спецслужб. Така позиція, ймовірно, перешкоджала їхнім планам, і перша спроба змусити його замовкнути відбулася в Криму. Коли ця спроба не увінчалася успіхом і кримінальне провадження щодо нього було закрито, тиск перемістився до Одеси, де через дев’ять місяців після переїзду розпочалася активна кампанія дискредитації. Її ініціаторами стали одеські «журналісти» Марія Ковальова та Дмитро Бакаєв, які охоче транслювали кремлівські пропагандистські наративи. Таким чином, атака на компанію «Редут» була частиною тієї ж лінії тиску, лише з іншими виконавцями. Слід відзначити досить оригінальний підхід цих «виконавців»: в історії української адвокатури спроб перетворення адвокатської компанії на секту до цього часу ще не траплялося.

Незабаром усі спроби знищити адвокатську компанію та одночасно «нейтралізувати» самого Мальцева як публічну фігуру завершилися невдачею завдяки розробленій Олегом Вікторовичем технології. До розслідування долучився ряд міжнародних організацій. У 2017 році професор Массімо Інтровіньє, один із провідних європейських фахівців у галузі соціології релігій, представив на конференції в Бельгії доповідь, де детально проаналізував факти переслідування Олега Мальцева та його адвокатської компанії. У 2018 році на засіданні комісії ОБСЄ випадок було висвітлено в доповіді французької правозахисної організації. У тому ж році документальний фільм «Захистіть свою совість», присвячений цій історії, був представлений міжнародній аудиторії. На цьому етапі було досягнуто перемоги, проте головна битва, як мовиться, ще попереду…

Однак сьогоднішня розмова стосується професійних якостей Олега Вікторовича як адвоката, тож ми не відходитимемо від теми.

— Існує стереотип, що чим більше судових справ веде адвокат, тим більший він фахівець у своїй сфері.

Цей стереотип свідчить про фундаментальне нерозуміння адвокатської діяльності та звужує багатогранність нашої професії до однієї з її функцій. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність включає, окрім захисту та представництва, «надання правової інформації, консультацій та роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень». Судове представництво становить лише один із видів адвокатської діяльності серед численних форм правової допомоги. Кількість судових засідань, у яких бере участь адвокат, не визначає його кваліфікацію, ефективність або рівень розуміння права. Якби критерієм професіоналізму дійсно була кількість справ у провадженні, то найкращий адвокат був би той, хто одночасно веде триста справ і щоранку проводить у коридорі суду. В адвокатській практиці існує чіткий поділ на процесуальний захист і правовий супровід, і обидва ці напрямки вимагають не лише різних навичок, а й різної структури мислення.

Наприклад, у державах із розвиненою правовою системою, таких як Німеччина, Франція чи Нідерланди, адвокатська діяльність здебільшого зосереджується на етапі планування правових відносин, коли потенційні ризики ще можна запобігти або мінімізувати. І цілком природно, що така діяльність рідко потрапляє у публічне поле, адже її результатом є відсутність конфліктів, а успіх вимірюється кількістю проблем, яких вдалося уникнути.

Парадокс ситуації полягає в тому, що саме така превентивна робота часто сприймається як менш значуща порівняно з участю в судових засіданнях, хоча запобігання правовому конфлікту потребує значно вищої кваліфікації, ніж його подальше вирішення в межах уже сформованого спору.

Олег Вікторович завжди виходив з того, що судовий процес — це вже наслідок. Його підхід як адвоката полягає в тому, щоб не усувати наслідки, а виключати самі підстави для виникнення конфлікту.

— То все-таки Олег Мальцев є вченим чи адвокатом?

Якщо чесно, щоразу, коли мені ставлять подібні питання, я ловлю себе на думці, що інтелектуальний рівень розмови різко знижується. Чому обов’язково ставити «або — або»? Чому взагалі потрібно обирати між цими сферами, коли вони природно доповнюють і збагачують одна одну? Хіба хтось вимагає від лікаря з докторським ступенем відмовитися від клінічної практики лише тому, що він займається науковими дослідженнями?

Олег Вікторович є класичним прикладом особистості з поліматичним типом мислення, який, згідно з визначенням Пітера Берка, характеризується не лише широтою знань, а й здатністю до міждисциплінарного мислення, що дозволяє знаходити нестандартні рішення шляхом застосування методів однієї науки до проблем іншої.

Практично кожен серйозний адвокат рано чи пізно стає дослідником, який веде наукову роботу на стику різних дисциплін. Інакше неможливо глибоко аналізувати ситуацію клієнта, вибудовувати лінію захисту, визначати правову позицію за наявності прогалин у законодавстві або суперечностей у судовій практиці. У нас був випадок із практики: ми як захисники вели справу про вбивство, а підзахисний мовчав, що значно ускладнювало роботу адвоката. Коли Олег Вікторович поглянув на справу не лише як адвокат, а й як вчений-психолог, він швидко довів, що ця людина психологічно не могла скоїти злочин. Згодом у суді це було підтверджено.

Коли ми аналізуємо склад злочину, об’єкт, об’єктивна сторона та суб’єкт, як правило, вже встановлені. Натомість суб’єктивна сторона злочину залишається прихованою і потребує особливого підходу, оскільки вона, з одного боку, є юридичним явищем, а з іншого — психологічним. Отже, дослідження суб’єктивної сторони злочину вимагає не лише знань у галузі юриспруденції, а й знань у сфері психології.

Проте значна частина слідчих і навіть суддів в Україні досі не володіє такими знаннями. Виникає закономірне запитання: яким чином вони тоді формують версії, обвинувачення та виносять вироки? Для будь-якого юриста очевидно, що без суб’єктивної сторони складу злочину самого складу злочину не існує.

Що ще слід відзначити: юриспруденція є точною наукою, але адвокатура не зводиться лише до юриспруденції. Вона функціонує на стику численних інших дисциплін, зокрема соціології, психології, кримінології та інших наук, що створює природні передумови для переходу від практичної адвокатської діяльності до професійної наукової роботи. Тож якщо адвокат справді занурюється в суть своєї діяльності, він неминуче виходить за межі однієї дисципліни. У когось на цьому етапі формується інтерес до академічних досліджень, у когось — до викладання, у когось — до теорії. Це природний розвиток.

В Європі ніхто не робить із цього сенсації. У Франції, Німеччині, Італії вчений-адвокат або адвокат із науковим ступенем — це цілком природне явище. В Україні також спостерігається рух у цьому напрямку. Крім Олега Вікторовича, існують і інші приклади адвокатів, які займаються науковою діяльністю. Достатньо згадати мого колегу, адвоката Олександра Бабікова, який одночасно є професором кафедри кримінального права і процесу Національного авіаційного університету та співзасновником Науково-дослідного інституту проблем досудового розслідування.

Тож коли мене вкотре запитують: “Хто такий Олег Мальцев — науковець чи адвокат?”, я можу лише розвести руками. Саме формулювання “або науковець, або адвокат” створює враження, ніби йдеться про несумісність понять. Насправді ж це лише дві грані однієї й тієї ж професійної зрілості.

— У такому разі слід переглянути порушення у справі Олега Мальцева, адже це вже стосується порушень, вчинених щодо особи, яка має адвокатський статус?

Те, що слід робити або якої тактики дотримуватися, вирішуватиме сторона захисту. Проте принципово важливим є факт, що сторона обвинувачення надсилала офіційні запити щодо адвокатського статусу Олега Вікторовича Мальцева та отримала однозначну відповідь. Попри це, з невідомих причин вони “забули”, що Олег Мальцев є адвокатом, і провели обшук у його квартирі без участі представників Ради адвокатів Одеської області, як того вимагає закон. Представників Ради просто викликали до будівлі ДБР і залишили чекати, а самі слідчі та оперативники ДВКР СБУ вирушили на обшук. Внаслідок такого “обшуку” двері квартири були зламані, сама квартира повністю розгромлена, а фото- та відеообладнання на суму понад 10 000 євро зникло.

Очевидно, що якби під час обшуку, як того вимагає закон, був присутній представник Ради адвокатів, ніхто не наважився б ні на крадіжку, ні на погром.

Користуючись нагодою, хочу висловити подяку голові Комітету із захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ Євгену Солодко. Під час форуму з кримінального права та процесу імені Йосипа Бронза він зробив те, що мали б зробити всі, хто знайомий із матеріалами цієї справи: публічно і чітко нагадав, що Олег Мальцев є адвокатом.

Сьогоднішня ситуація демонструє, що адвокатський статус в Україні фактично втратив свою захисну функцію, про що свідчить справа Олега Мальцева та численні інші кримінальні провадження, порушені стосовно адвокатів без дотримання гарантій, передбачених для представників цієї професії. В таких умовах єдиним ефективним механізмом захисту залишається професійна згуртованість адвокатської спільноти, відкрита позиція та суворе дотримання закону апеляційним судом. Завдяки цьому, нагадаю, нам вдалося домогтися звільнення з-під варти моєї колеги Ольги Панченко. Адвокатська спільнота не може залишатися байдужою до таких явищ, адже мовчазна згода з порушенням професійних гарантій щодо одного колеги створює небезпечний прецедент для всіх інших представників професії.

Тому ми будемо задіювати всі наявні механізми задля звільнення адвоката та вченого Олега Мальцева.

Довідка від редакції

Олег Вікторович Мальцев є автором низки фундаментальних праць, присвячених науковим аспектам адвокатської практики, криміналістиці та міждисциплінарним методам дослідження злочинної діяльності. Його перша публікація в галузі адвокатури, книга «Невідома адвокатура», вийшла у 2018 році. У тому ж році побачила світ друга книга «Доказуха», написана у співавторстві з адвокаткою Євгенією Тарасенко. Це дослідження містить детальний опис загального шаблону доказування, аналіз проблем спеціального шаблону доказування, опис тактики доказування у вичерпній кількості варіантів, а також докладно розглядає питання того, що не є і не може бути доказами. Особливу увагу приділено процесу доказування в адвокатурі, журналістиці та науці. Книга відкриває серію досліджень наукових проблем адвокатури на стику криміналістики, психології та соціології.

У 2019 році вийшла унікальна за задумом і масштабом міждисциплінарна монографія «Теоретичні основи розслідування умисних вбивств: кримінально-правові, криміналістичні та психологічні аспекти. Психологічний портрет серійного вбивці». Робота підготовлена у співавторстві з юристом, професором Олександром Сайнчиним (Херсонський державний університет) та доктором юридичних наук, професором Олександром Сотулою (Національний університет «Одеська юридична академія»). Монографія структурована за трьома основними розділами: порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та інших країн романо-германської правової сім’ї (автор О. Сотула), теоретичні основи розслідувань, тактика розшуку та затримання підозрюваних (автор О. Сайнчин), психологічний портрет серійних вбивць (автор О. Мальцев).

Дослідження психологічних аспектів серійних вбивств, розпочате Мальцевим у 2018 році, охоплює аналіз усіх резонансних злочинів цієї категорії — від діяльності Джека Різника до сучасних випадків. За заявою авторського колективу, робота є першим у світі комплексним дослідженням феномену серійних вбивств та психологічного портрета серійного вбивці як кримінологічного явища.

В середині літа 2025 року в публічний простір вийшла заява, текст якої був опублікований в черговому номері французького міждисциплінарного журналу Dogma. Заява, зроблена від імені редакції, містила пряме засудження дій українських правоохоронців у зв’язку зі справою Мальцева та заклик до міжнародного нагляду за тим, що відбувається.

Що відомо про французький журнал Dogma?

Французький журнал Dogma, в літньому випуску якого було опубліковано заяву, що засуджує дії українських правоохоронців у справі Олега Мальцева, є однією з найстаріших інтелектуальних платформ на європейському науковому полі. Вже понад чверть століття голос видання сприймається серйозно не тільки в професійному середовищі Франції, але й серед широкої європейської інтелектуальної публіки.

Журнал Dogma був створений відомим французьким філософом і лауреатом премії Французької академії Анжелою Кремер-Маріетті. З самого початку мета журналу полягала в тому, щоб говорити про науку без звичних меж між гуманітарними, природничими або прикладними напрямками. У цьому задумі проявляється риса, яка робить журнал особливим: Dogma наполягає на незалежності думки.

Сьогодні журнал очолює французький політолог, письменник і публіцист доктор Люсьєн Улахбіб. Журнал бере участь у міжнародних наукових форумах, підтримує зв’язки з університетськими дослідницькими центрами, архівами та фондами.

Публічні висловлювання Dogma, тим більше ті, що стосуються правових і політичних конфліктів, за своєю суттю є винятковими. Сьогодні таким винятком стала справа Олега Мальцева.

Зміст заяви французького журналу

В опублікованій заяві редакції Dogma основний акцент зроблено на правовій, науковій та громадянській стороні подій: редакція заявляє про необхідність негайних міжнародних дій і закликає до встановлення зовнішнього нагляду за ситуацією, що склалася навколо справи доктора Олега Мальцева.

Окремо підкреслюється, що мова йде про українського вченого, ім’я якого відоме далеко за межами країни, і щодо якого, як зазначається в тексті заяви, висунуті звинувачення, що мають політично мотивований характер і ґрунтуються на сфабрикованих матеріалах.

У тексті заяви сказано:

Ми закликаємо до негайних дій та міжнародного нагляду у справі доктора Олега Мальцева, шанованого українського вченого, якого несправедливо затримала Служба безпеки України (СБУ). Доктору Мальцеву, всесвітньо визнаному вченому, висунуто політично вмотивовані звинувачення, засновані на сфабрикованих доказах.

Особлива увага в публікації приділяється діям співробітників Служби безпеки України, яка, за оцінкою Dogma, допустила грубе втручання в сферу, що не підлягає силовому регулюванню. Раніше в своїх заявах головний редактор журналу доктор Люсьєн Улабіб особливо наголошував:

Науку повинні оцінювати вчені, які володіють необхідними знаннями і досвідом. Політики і співробітники правоохоронних органів не можуть вирішувати, що вважати легітимною наукою, оскільки це виходить далеко за межі їх професійної компетенції. Коли вони намагаються це робити, оцінка стає ідеологічною або політичною, а не науковою. Цього ні в якому разі не можна допускати.

Доктор Улабіб разом із французькими колегами глибоко переживають за долю українського вченого Олега Мальцева, який зробив великий внесок у збереження культурної спадщини французького філософа Жана Бодріяра:

Ми з французькими університетами, які я знаю, також дуже підтримуємо Вас.

Замість післямови

Сьогодні справа Олега Мальцева перестала бути приватною проблемою і стала частиною загальноєвропейського академічного порядку денного. І те, що наукові інститути за межами країни виходять зі своєї звичної нейтральної позиції і публікують заяви, в яких прямо вказується на фабрикацію звинувачень, тиск на дослідника і порушення фундаментальних прав, доводить це.

У науковій культурі не прийнято нав’язувати висновки. Прийнято ставити питання. І, можливо, саме цим пояснюється сила подібних публікацій, тому що іноді достатньо одного наукового тексту, щоб сформулювати те, що довгий час вважалося незручним. Іноді достатньо кількох рядків, щоб читач (неважливо, громадянин, чиновник чи суддя) почав серйозно запитувати не тільки про долю вченого, а й про те, в якому середовищі і умовах він (читач) сам перебуває.

Редакція газети «Суспільний прибій» дякує колегам за інформаційну підтримку і хотіла б зі свого боку зазначити: відповідальність за фабрикацію кримінальної справи не може лежати на всій Службі Безпеки України, де, безумовно, є чесні і порядні люди. За злочинні дії, які підривають довіру до України як до правової держави, повинні відповідати конкретні особи. Такі як колишній прокурор Одеської області Ігор Домущей, прокурор з фейковою інвалідністю і незадекларованими автомобілями Руслан Войтов, старший слідчий другого слідчого відділу ДБР Юлія Борисова, яка написала рапорт на порушення кримінальної справи за незаконне зберігання зброї, при цьому, маючи в матеріалах справи всі ліцензії та дозволи на цю саму зброю; суддя Дмитро Осіїк, у якого батько живе в рф і відкрито підтримує правлячий режим країни-агресора; судді Іванов і Кривохижа, з мовчазної згоди якої твориться повне беззаконня у справі Олега Мальцева і, звичайно ж, співробітник ДВКР СБУ Євген Волошенюк, який отримав підвищення по службі і новий автомобіль, про протиправні дії якого вже було сказано чимало, в тому числі на сесії ООН з прав людини.