Прокурор родом із Запоріжжя. Саме там він починав свою кар’єру. До Одеси його перевели в 2024 році. Тут він був призначений до відділу з нагляду за дотриманням законів регіональним органом безпеки.

Оцінювати ефективність його нагляду за органами безпеки ми не беремося. Але його роль у справі, яка була сфабрикована представниками цих самих «органів», вимагає окремого розгляду. Адже саме Михайло Ульянов тепер продовжує лінію звинувачення, підтримуючи підозри, які вже не раз оскаржувалися в публічному та міжнародному просторі. Про цю справу говорили в ООН, її обговорювали в ОБСЄ.

Кримінальні елементи під маскою патріотів

На грудневому судовому засіданні прокурор Ульянов, звертаючись до суду, дозволив собі висловити претензії, які можна було б вважати курйозом, якби вони не були передвісником подальших подій. Прокурор скаржився судді:

… стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі, а також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим чином можуть чинити тиск на кримінальний процес… Вони там наводять погрози, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там міжнародних інститутів з приводу того, як проходить процес зараз.

З цього виступу випливало, що сам факт публічної уваги та звернень до міжнародних механізмів правової оцінки розглядається обвинуваченням як щось підозріле і мало не злочинне. Залишається незрозумілим, в який саме момент інформування міжнародних структур про хід резонансного процесу перетворюється на «тиск на суд», якщо мова йде про законні форми моніторингу, передбачені самою логікою відкритого правосуддя.

Однак набагато більш підозрілі і майже злочинні події відбулися 14 січня. До зали суду з’явилися так звані «небайдужі та незалежні» громадянські активісти. Один з них, як з’ясувалося, перебував у розшуку з 2021 по 2024 рік, і лише два місяці тому вийшов із СІЗО.

Саме ця людина з кримінальним минулим прибула до суду в статусі вільного слухача, супроводжувана іншим скандальним активістом. Вже з перших хвилин стало очевидно, що його поведінка не має нічого спільного з роллю спостерігача за судовим процесом. Під час слухання він намагався вступати в суперечки з судом, коментувати те, що відбувається, і цілеспрямовано зривати хід засідання.

Але найстрашніше в цій картині навіть не сама поведінка даного кримінального елемента, а та реакція, яку вона викликала у представника державного обвинувачення, бо на кожну витівку «активіста» прокурор Ульянов відповідав схвальним кивком голови, що було зафіксовано на відео і може бути представлено як доказ їхньої координації та його прямого заступництва.

Пізніше цей «активіст» сам і розкрив мету свого візиту, заявивши на камеру:

Нарешті ми дочекалися цікавого моменту, коли журналісти, які підтримують проросійські елементи, дуже занервували, дізнавшись, що в залі знаходяться проукраїнські активісти,

тим самим визнавши, що він прийшов не слухати, а провокувати, шукати «цікаві моменти» і вішати політичні ярлики.

Зазначимо, що в залі були й інші слухачі, які поводилися коректно, не втручалися в хід засідання і дотримувалися встановленого порядку. Тільки одна людина, яка має за плечима кримінальне минуле, дозволила собі перейти від провокацій до погроз на адресу журналістів, і саме ця людина користувалася негласним заступництвом представника державного обвинувачення.

Погрози журналісту

Ні для одного учасника судового процесу у справі Олега Мальцева не є секретом, що кожне судове засідання фіксується на відео не з цікавості і не заради медійного ефекту, а з цілком прагматичної причини, щоб жодна зі сторін не мала спокуси задним числом спотворювати те, що відбувається в залі суду, і надавати подіям зручну інтерпретацію. Ця практика з’явилася не випадково. Вона стала реакцією на поведінку сторони обвинувачення ще на ранніх етапах цієї справи.

Окремо варто згадати, як попередник прокурора Михайла Ульянова, Руслан Войтов, зробив незграбну спробу усунути журналістку із зали, спробувавши оголосити її свідком, але при цьому навіть не зумівши правильно вимовити її прізвище.

Однак те, що сталося 14 січня, виводить цей конфлікт на зовсім інший, кримінальний рівень, бо слова змінилися неприхованими погрозами.

Той самий «громадський активіст», який всього два місяці тому покинув слідчий ізолятор, тепер уже в будівлі суду, яка за визначенням є територією закону, відкрито почав тиснути на журналістку, вимагаючи, щоб вона йому представилася. Після того як його провокаційні випади були проігноровані, пролунала фраза, яка є класичним прикладом завуальованої, але від цього не менш реальної загрози:

Якщо мене почнуть звинувачувати в нападі на журналістів, то вибачте, до мене ніяк не було доведено, що це журналісти.

Фактично, людина, яка вже має в своїй біографії судимість за насильство щодо представника преси, публічно, в залі суду, формулює умови, за яких вона готова вчинити новий напад, і цими умовами є лише відсутність у неї формального «повідомлення» про професійний статус її потенційної жертви.

Можна, звичайно, спробувати списати це на тонкощі тюремного флірту і припустити, що «активіст», провівши рік у чоловічому колективі СІЗО, просто втратив навички спілкування з жінками і таким екстравагантним способом намагався зав’язати знайомство. Однак ні ця цинічна версія, ні будь-яка інша не можуть служити виправданням тому, що в суді, в присутності прокурора, який повинен стояти на сторожі закону, відбувається акт прямого залякування журналіста.

Тиск на суддю

Після того, як «дуже небайдужий активіст» відпрацював свою партію в залі суду, влаштувавши провокації та залякування, вистава перемістилася на простори соціальних мереж, де почалася друга частина марлезонського балету, зрежисованого з метою чинити тиск на суд і посіяти страх серед адвокатів і обвинувачених (адвокати та 4 інших учасники, які проходять у цій справі, є жінками). На своїй особистій сторінці в соціальній мережі цей персонаж, чиє місце в залі суду саме по собі є нонсенсом, опублікував пост, в якому, не соромлячись у виразах, звинуватив суддю в упередженості, пригрозивши йому відводом на підставі своїх, м’яко кажучи, фантасмагоричних спостережень.

…поки прокурор оголошував свої клопотання, суддя максимально встановлював візуальний контакт з обвинуваченими і дуже «задивлявся» на захисника обвинувачених — адвоката Панченка. Подаючи їм різні візуальні жести, що прямо може вказувати на взаємний зв’язок між стороною звинувачення і суддею — що має ознаки упередженості суду і є підставою для відводу судді.

Будучи захопленим своїми сексуальними фантазіями, які цей «активіст» переніс у публікацію на Facebook, він навіть не звернув увагу на те, що адвокати у справі – це сторона захисту, а сторона обвинувачення – це прокурор. Але, як то кажуть, яка різниця – головне відпрацювати замовлення прокуратури.

Цей пасаж, який є маячнею з точки зору юриспруденції, але абсолютно логічний в парадигмі кримінального тиску, є нічим іншим, як публічною погрозою судді, спробою створити надуманий інформаційний фон.

Підсумком стало чергове продовження суддею Кривохижою запобіжного заходу для вченого Олега Мальцева і Костянтина Слободянюка, рішення, яке на тлі описаних подій виглядає не як акт правосуддя, а як результат капітуляції перед обличчям неприхованого шантажу.

Активісти замість аргументів

Використання підкуплених «активістів» для чинення тиску на хід судового процесу не є новацією в цій справі, а є усталеною практикою. Нагадаємо, попередник нинішнього прокурора, Руслан Войтов, був усунений від участі в процесі саме за аналогічну поведінку. Навіщо прокурору Ульянову знадобилося ступати на ті ж граблі, які вже вдарили по його колезі, залишається питанням, відповідь на яке, ймовірно, лежить у повній впевненості у власній безкарності. Але відсторонення прокурора Войтова показало, що за впевненість у власній безкарності доведеться відповідати за законом.

А тепер давайте повернемося до того, з чого ми почали. З одного боку, ми маємо сторону захисту, яка діє в рамках закону, направляючи звернення до міжнародних правозахисних інститутів з проханням про публічний моніторинг, і ці абсолютно легітимні дії прокурор Ульянов називає «тиском на суд». З іншого ж боку, ми бачимо самого прокурора, який приводить до зали суду кримінальні елементи, після візиту яких суддя Юрій Кривохижа, маючи на руках всі документи про те, що подальше перебування Олега Мальцева в СІЗО становить пряму загрозу для його життя, слухняно продовжує йому запобіжний захід. То навіщо прокурор Ульянов, замість того щоб оперувати фактами і доказами, приводить до суду осіб з кримінальним минулим? Кого він намагається залякати, і чого він насправді домагається?

Нагадаємо, що дії Руслана Войтова вже призвели до того, що МЗС Німеччини було змушене надіслати Україні офіційну ноту протесту, створивши міжнародний скандал. Чи стануть дії прокурора Ульянова у справі Олега Мальцева предметом обговорення в тих самих «якихось там європейських інститутах», як він сам зневажливо їх називає, покаже найближчий час.

Висновки звіту лякають. По суті, мова йде про ситуацію, в якій медична допомога в ізоляції перестає виконувати свою основну функцію — зберігати життя і здоров’я людини.

Але особливого значення ці висновки набувають у контексті справи українського вченого Олега Мальцева, який наразі перебуває в Одеському СІЗО. У Олега Мальцева діагностовано прогресуюче апное, захворювання, при якому під час сну відбуваються зупинки дихання. В умовах слідчого ізолятора, за відсутності постійного медичного контролю та спеціалізованого лікування, це захворювання становить пряму загрозу життю. Фактично кожен день, проведений в СІЗО, може стати для нього останнім.

З цієї причини в ситуації з медичною допомогою в медчастині № 21 йдеться про долю конкретної людини, вченого, чия кримінальна справа викликала суспільний резонанс і перебуває в фокусі міжнародної спільноти.

Європейська академія наук України, вивчивши даний звіт і матеріали інших міжнародних моніторингових місій, підготувала власний аналіз. Нижче ми публікуємо переклад цього аналізу, оскільки він дозволяє зрозуміти, в яких умовах сьогодні перебувають люди в Одеському СІЗО і чому в справі Олега Мальцева рахунок йде не на місяці і навіть не на тижні, а на дні.

20 жовтня 2025 року було опубліковано офіційний звіт про результати відвідування медичної частини № 21, яка обслуговує Одеський слідчий ізолятор (СІЗО). У звіті виявлено низку системних порушень у забезпеченні медичної допомоги ув’язненим. Ці факти викликають серйозні побоювання з точки зору відповідності національному законодавству України та міжнародним стандартам прав людини. Аналіз підготовлений доктором Оленою ван дер Меер і орієнтований на експертне та правозахисне співтовариство Європи, висловлюючи суворий правовий погляд на ситуацію.

Нижче перераховані основні виявлені порушення:

• Хронічна нестача медичного персоналу. Штат медчастини № 21 не укомплектований необхідною кількістю лікарів і середнього медичного персоналу, що призводить до перевантаження існуючих співробітників і зниження якості медичного обслуговування.
• Відсутність експрес-тестів на гепатити B і C. На день візиту в медчастині були відсутні швидкі тести для виявлення вірусних гепатитів B і C. Це суперечить стандартам Міністерства охорони здоров’я України (накази № 49, № 51 від 15.01.2021 р.) та порядку надання первинної допомоги (наказ МОЗ № 504 від 19.03.2018 р.).
• Неможливість діагностики та профілактики раку печінки. Відсутність тестування на гепатити означає, що інфіковані ув’язнені залишаються невиявленими і нелікованими. Хронічні вірусні гепатити B і C є однією з провідних причин цирозу і раку печінки

Таким чином, ігнорування скринінгу позбавляє пацієнтів шансів на ранню діагностику і профілактику раку печінки.

• Відсутність доступу до електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). Лікарі медчастини № 21 не мають доступу до національної електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ), що унеможливлює належне ведення електронних медичних карток, рецептів, направлень та обмін медичними даними. Це перешкоджає наступності лікування і суперечить вимогам щодо обліку та зберігання медичної інформації.
• Відсутність рентгенодіагностики в стоматології. Єдиний дентальний рентгенівський апарат у медчастині не працює, що позбавляє стоматологів можливості проводити повноцінне обстеження та лікування зубних захворювань. Порушені нормативи оснащення кабінету стоматолога (наказ МОЗ № 158 від 11.04.2005 р.), а своєчасна і якісна стоматологічна допомога засудженим не забезпечена.
• Недоступність для маломобільних груп. Установа не обладнана пандусами, відсутнє контрастне маркування сходинок; пороги в приміщеннях ускладнюють пересування пацієнтів з обмеженою мобільністю. Це є порушенням державних будівельних норм (ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд») і фактично виключає осіб з інвалідністю з числа отримувачів належної медичної допомоги.

Кожен з перерахованих пунктів сам по собі свідчить про неналежний рівень організації медичної допомоги в СІЗО. У сукупності ж ці недоліки формують системну проблему, що зачіпає основи права ув’язнених на здоров’я та людську гідність. Далі ми проведемо детальний аналіз зазначених порушень, оцінимо їх правові наслідки та відповідність європейським стандартам, зокрема вимогам статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (ЄКПЛ).

Хронічна нестача медичного персоналу

Першою проблемою, зазначеною у звіті, є некомплектність штату медичної частини № 21. Іншими словами, у медчастині хронічно не вистачає лікарів і середнього медичного персоналу. Це означає, що штатний розклад не заповнений – деякі посади лікарів, у тому числі вузьких спеціалістів, і медсестер залишаються вакантними. По суті, адміністрація СІЗО не забезпечує мінімально необхідний кадровий склад для надання медичної допомоги всім ув’язненим.

Дефіцит персоналу призводить до того, що нагляд за здоров’ям ув’язнених послаблюється, а доступ до медичних послуг затягується. Наприклад, обов’язкові первинні медичні огляди нових ув’язнених проводяться не повністю, оскільки деяких лікарів немає в наявності. Згідно з українським наказом «Про організацію медико-санітарного забезпечення осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі», у первинному медичному огляді повинні брати участь лікар загальної практики, психіатр і стоматолог. Однак моніторингові перевірки встановили, що в багатьох установах (включаючи Одеський СІЗО) ці посади є вакантними, внаслідок чого повне медичне обстеження не проводиться і засуджені не отримують належного обсягу медичної допомоги. Нестача персоналу також порушує рекомендації міжнародних стандартів. Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКЗК) прямо вказує, що медична служба в тюрмах повинна бути забезпечена достатнім штатом лікарів, середнього та технічного персоналу, а також необхідними приміщеннями та обладнанням. Мета – забезпечити рівень медичної допомоги ув’язненим на тому ж рівні, що і на волі. Хронічна недоукомплектованість штату в медчастині № 21 явно не відповідає цьому стандарту. Більше того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що посилання держави на брак ресурсів не звільняють її від обов’язків за Конвенцією. Так, у справі Dykebu v. Albania та ряді інших встановлено: відсутність ресурсів або важке економічне становище не можуть виправдовувати умови утримання, що суперечать абсолютній забороні нелюдського поводження.

Таким чином, Україна не може посилатися на фінансові труднощі або кадровий голод як виправдання недотримання мінімальних стандартів медичної допомоги в СІЗО.

Наслідки кадрового дефіциту для ув’язнених очевидні. Скорочення кількості медпрацівників призводить до затримок в оглядах, недостатнього спостереження за хронічними хворими, неможливості вчасно реагувати на гострі випадки. Це створює реальну загрозу життю і здоров’ю людей, які перебувають під вартою. Фактично, держава ставить вразливих осіб – які повністю залежать від системи – в становище, де їм не гарантована базова медична допомога. У правовому сенсі така ситуація може розглядатися як нехтування позитивними обов’язками держави забезпечити здоров’я і благополуччя ув’язнених, що випливають як з національного законодавства, так і зі статті 3 ЄКПЛ (про це див. нижче розділ про правову кваліфікацію).

Відсутність експрес-тестів на гепатити B і C (порушення наказів МОЗ № 49, № 51, № 504)

Другим кричущим порушенням є відсутність експрес-тестів для діагностики вірусних гепатитів B і C. Моніторингова група встановила, що на день візиту такі тести в медчастині № 21 повністю були відсутні. Цей факт прямо порушує затверджені Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) стандарти. У 2021 році МОЗ наказами № 49 та № 51 від 15.01.2021 затвердило Стандарти медичної допомоги при вірусних гепатитах B і C у дорослих, які передбачають своєчасне тестування осіб з групи ризику та підозрілих на інфікування. Крім того, відсутність тестів суперечить Порядку надання первинної медичної допомоги (наказ МОЗ № 504 від 19.03.2018), який передбачає проведення скринінгу на соціально значущі інфекції на рівні первинної ланки охорони здоров’я, в тому числі і в місцях позбавлення волі.

Необхідність таких тестів продиктована вкрай високою небезпекою вірусних гепатитів для здоров’я людей. Вірусні гепатити B і C є провідними причинами хронічних захворювань печінки і гепатоцелюлярної карциноми (раку печінки) у всьому світі. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно сотні тисяч людей помирають від наслідків гепатитів, в першу чергу від цирозу і раку печінки. Хронічна інфекція гепатиту C без лікування нерідко призводить до розвитку цирозу печінки, печінкової недостатності і злоякісних пухлин. Водночас сучасні методи лікування (зокрема, прямі противірусні препарати при гепатиті С) дозволяють вилікувати більшість пацієнтів і запобігти таким тяжким наслідкам. Однак без своєчасної діагностики – тобто без проведення тестів – ув’язнені позбавлені шансу на лікування.

У розглянутій медчастині ситуація ускладнюється тим, що ув’язнені з вірусним гепатитом залишаються неідентифікованими. Ні експрес-тестів, ні лабораторної діагностики (ПЦР-тестів) не проводиться. Це не тільки ставить під загрозу здоров’я інфікованих (які не отримують терапії і можуть дійти до стадії раку печінки), але і створює ризик поширення інфекції серед інших ув’язнених і персоналу. Як зазначено в правозахисному аналітичному звіті за 2024 рік, у багатьох установах системи виконання покарань особи з підозрою на гепатит С не проходять ПЛР-тестування і не отримують лікування, що призводить до погіршення їхнього здоров’я і поширення інфекції. Фактично, в’язниця перетворюється на осередок неконтрольованого поширення небезпечного захворювання, що є неприпустимим з точки зору санітарно-епідеміологічних норм.

Відсутність експрес-тестів – це не просто організаційний пробіл, а порушення конкретних норм права. Накази МОЗ № 49 та № 51 (2021) прямо зобов’язують заклади охорони здоров’я мати в наявності засоби для скринінгу гепатитів та обстежувати групи ризику. Невиконання цих наказів тягне за собою відповідальність посадових осіб за українським законодавством. Більше того, подібне нехтування діагностикою свідчить про системний характер проблеми медичного забезпечення ув’язнених. Держава, знаючи про поширеність гепатитів у місцях позбавлення волі, фактично усувається від контролю над цією ситуацією, що може розцінюватися як недбалість або применшення прав ув’язнених на охорону здоров’я.

З точки зору європейських стандартів, відсутність адекватної діагностики серйозних захворювань у осіб, які перебувають під вартою, прирівнюється до неналежного надання медичної допомоги. ЄСПЛ підкреслював, що влада зобов’язана проводити належний облік стану здоров’я затриманого і своєчасну постановку діагнозу. У справі «Мельник проти України» (2006), де ув’язнений страждав на туберкульоз і не отримав своєчасного лікування, Суд констатував порушення статті 3 Конвенції саме через недоліки в діагностиці та терапії. За аналогією, ігнорування діагностики вірусних гепатитів – тяжких потенційно смертельних хвороб – ставить під сумнів виконання Україною позитивного обов’язку захищати здоров’я ув’язнених.

Крім того, не можна забувати, що Україна в 2020-х роках взяла курс на інтеграцію з європейськими системами охорони здоров’я і затверджувала національні програми боротьби з гепатитами. Прикро, що в пенітенціарних установах ці програми не реалізуються. У контексті боротьби з інфекційними захворюваннями в’язниці не повинні ставати «білою плямою». Європейські органи (наприклад, Комітет міністрів Ради Європи при нагляді за виконанням рішень ЄСПЛ) неминуче звернуть увагу на подібні системні проблеми, особливо якщо щодо них будуть подані скарги від постраждалих ув’язнених.

Неможливість діагностики та профілактики раку печінки

Цей пункт безпосередньо випливає з попереднього. Відсутність тестування та лікування вірусних гепатитів означає, що ув’язнені позбавлені можливості профілактики такого грізного ускладнення, як рак печінки. Хронічний гепатит B або C, персистуючи роками, може непомітно для пацієнта призвести до злоякісного переродження клітин печінки. У нормальних умовах групи ризику (наприклад, хворі на цироз, гепатит) проходять регулярні обстеження – ультразвукове дослідження, аналізи на пухлинні маркери – з метою раннього виявлення пухлини, піддаються вакцинації від гепатиту B тощо. В Одеському СІЗО ж ні виявити носіїв вірусу, ні тим більше спостерігати за їх печінкою не представляється можливим.

Таким чином, медична частина № 21 не виконує функцію профілактики онкологічних захворювань печінки у осіб, які там утримуються. Це суперечить і національним клінічним протоколам, і міжнародним підходам до охорони здоров’я ув’язнених. Нагадаємо, що Європейські тюремні правила (рекомендація Rec(2006)2 Ради Європи) вимагають надавати ув’язненим таку ж за якістю медичну допомогу, як і на волі, включаючи профілактичну допомогу та скринінг захворювань. Більш того, у рішенні «Хуртадо проти Швейцарії» Європейська комісія з прав людини ще в 1993 році вказала: на державі лежить особливий позитивний обов’язок захищати фізичну цілісність осіб, позбавлених волі, і відсутність адекватної медичної допомоги в такій ситуації слід кваліфікувати як нелюдське поводження. Необхідність виявляти і запобігати важким захворюванням, таким як рак, безумовно входить в цей позитивний обов’язок.

Можна провести паралель з рішеннями ЄСПЛ у справах тяжко хворих ув’язнених. У справі «Вінаєв проти Росії» (Vlasov v. Russia, 2008) заявник страждав на вірусний гепатит і не отримував належного лікування; Суд визнав порушення статті 3, вказавши на невиконання державою свого обов’язку забезпечити здоров’я і благополуччя ув’язненого. Аналогічно, якщо українська пенітенціарна система не виявляє у ув’язненого небезпечне захворювання, яке потенційно може призвести до смерті (наприклад, гепатоцелюлярну карциному як наслідок нелікованого гепатиту), це може трактуватися як нехтування правом на життя (ст. 2 ЄКПЛ) у сукупності зі ст. 3, або як самостійне нелюдське поводження, оскільки людина піддається тривалому стражданню і ризику, якого можна уникнути при належному медичному контролі.

Слід підкреслити, що профілактика раку – це не абстрактне завдання, а конкретний обов’язок медичної служби, в тому числі у в’язницях. Українське законодавство (наприклад, Основи законодавства про охорону здоров’я) декларує право кожного на профілактику захворювань. Проте, поки в місцях позбавлення волі елементарно немає умов для діагностики хронічних вірусних інфекцій, говорити про профілактику їх наслідків не доводиться. В результаті, ув’язнені фактично виключені з національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, що є дискримінаційною прогалиною. Ця ситуація може зацікавити, крім ЄСПЛ, також Комітет ООН проти катувань або Спеціального доповідача ООН з права на здоров’я, оскільки йдеться про систематичну відмову в життєво важливій медичній послузі певній категорії осіб (ув’язнених).

Таким чином, неможливість діагностики та профілактики раку печінки в СІЗО – прямий наслідок упущень в організації медичної допомоги. Це посилює страждання хворих, призводить до випадків, коли захворювання виявляється вже на термінальній стадії (можливо, постфактум, при розтині померлих). З правової точки зору, такий кумулятивний ефект бездіяльності органів влади може бути розцінений як порушення заборони нелюдського і принижуючого гідність поводження, гарантованого ст.3 ЄКПЛ (докладніше це питання розкрито далі).

Відсутність доступу лікарів до системи ЕСОЗ (електронної системи охорони здоров’я)

Ще одним виявленим порушенням є повна інформаційна ізоляція медчастини № 21 від загальної системи охорони здоров’я України. Звіт вказує, що лікарі цієї медчастини позбавлені доступу до Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). ЕСОЗ – це національна електронна база даних пацієнтів, рецептів і медичних послуг, що впроваджується в Україні з 2018 року. Відсутність підключення пенітенціарного медичного закладу до ЕСОЗ має ряд негативних наслідків:

• Медперсонал не може створювати електронні медичні карти ув’язнених, вносити в них дані про діагнози, призначене лікування, результати аналізів тощо. Вся інформація залишається розрізненою на паперових носіях, що ускладнює ведення історії хвороби.
• Неможливо виписувати електронні рецепти та направлення на дослідження/консультації. У цивільній медицині багато препаратів (зокрема, наркотичні анальгетики, замісна терапія) видаються за електронними рецептами, які контролюються через систему. У в’язниці ж лікарі цього зробити не можуть, що або позбавляє пацієнтів необхідних ліків, або змушує вдаватися до застарілої бюрократичної процедури.
• Немає доступу до даних про попередній стан здоров’я ув’язнених до їх надходження в СІЗО. Ув’язнені часто мають історію хвороб, записи про лікування на волі. Без ЕСОЗ тюремний лікар не бачить амбулаторну карту пацієнта з цивільної лікарні, не знає, які діагнози ставилися раніше, які ліки приймалися. Це призводить до початку лікування «з нуля», до повторення обстежень або до пропуску важливих аспектів (наприклад, алергій, хронічних хвороб).
• Немає можливості обміну медичною інформацією з цивільними закладами охорони здоров’я в режимі реального часу. Якщо ув’язненого переводять в іншу колонію або відправляють на лікування в цивільну лікарню, його медичні дані не можна швидко передати – знову ж таки через відсутність цифрової інтеграції.

Все перераховане серйозно ускладнює надання належної медичної допомоги ув’язненим. Лікарі фактично працюють «наосліп», позбавлені сучасних інструментів запису та обміну даними. У XXI столітті, коли електронна охорона здоров’я стала стандартом, така ізоляція пенітенціарної медицини виглядає анахронізмом. Більш того, вона суперечить самому сенсу реформи охорони здоров’я України, одним із принципів якої є безперервність медичного спостереження за пацієнтом на всіх етапах.

Порушуються і права пацієнта на ведення та зберігання медичної інформації. Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» та Закон «Про захист персональних даних» передбачають, що медична інформація про пацієнта повинна належним чином зберігатися, оновлюватися та використовуватися для його блага, при цьому залишаючись конфіденційною. У випадку ув’язнених відсутність ЄСОЗ означає, що їхні дані або не ведуться взагалі, або зберігаються розрізнено. Як зазначає ЄСПЛ, гарантія захисту медичних даних ув’язнених має першорядне значення, оскільки без неї пацієнти можуть втрачати довіру до медперсоналу і відмовлятися повідомляти інформацію про своє здоров’я.

У нашому випадку ми бачимо протилежну ситуацію: не те що дані не захищені – їх просто не збирають системно, що теж шкодить інтересам пацієнта.

З практичної точки зору, це упущення може призвести до лікарських помилок і навіть до трагедій. Наприклад, якщо у в’язня на волі була діагностована епілепсія і він приймав певні препарати, а в СІЗО лікар про це не знає через відсутність доступу до бази, можливі тяжкі наслідки (напади без лікування). Або, наприклад, у людини ВІЛ-інфекція, вона отримувала антиретровірусну терапію, а в тюрмі ці відомості втрачені – це призведе до переривання лікування, розвитку резистентності вірусу тощо. Таким чином, бар’єр між тюремною та цивільною системами охорони здоров’я прямо позначається на здоров’ї ув’язнених і може розглядатися як системне порушення їхнього права на медичну допомогу.

З точки зору міжнародного права прав людини, відсутність обміну медичною інформацією може підпадати під поняття нелюдського поводження в тих випадках, коли це призводить до серйозної шкоди здоров’ю. ЄСПЛ у кількох справах (наприклад, «Сзулук проти Великої Британії», 2009) вказував на критичну важливість медичної інформації та безперервності лікування у в’язниці.

Якщо держава створює умови, за яких лікар не має доступу до історії хвороб пацієнта, це можна кваліфікувати як незабезпечення умов для належної медичної допомоги. У поєднанні з іншими факторами (нестача персоналу, медикаментів тощо) така прогалина посилює страждання ув’язнених і збільшує ризик помилок, потенційно підпадаючи під дію ст. 3 ЄКПЛ про заборону нелюдського поводження.

У контексті національної відповідальності слід зазначити, що інтеграція тюремної медицини в загальнонаціональну систему охорони здоров’я – це не тільки питання зручності, але й вимога законів. Кабінет Міністрів України ще в 2018–2019 рр. ухвалив рішення про поетапне підключення всіх відомчих медичних закладів до системи eHealth (ЕСОЗ). Невиконання цих рішень тягне за собою внутрішню відповідальність посадових осіб. Однак для міжнародних правозахисних структур важливо не стільки формальне порушення українських приписів, скільки реальні наслідки для прав людини. У даному випадку наслідки – погіршення якості лікування і можлива шкода здоров’ю ув’язнених – очевидні, що підсилює аргументацію про порушення ст.3 Конвенції, якщо справа дійде до розгляду в Страсбурзі.

Непрацюючий дентальний рентген: порушення стандартів стоматологічної допомоги

Стоматологічна допомога є невід’ємною частиною медичного забезпечення ув’язнених. Проте в медчастині № 21 вийшов з ладу єдиний дентальний рентгенологічний апарат. Згідно зі звітом, непрацюючий рентген виключає можливість проведення поглибленого стоматологічного обстеження засуджених і не забезпечує своєчасне надання належної стоматологічної допомоги. Іншими словами, тюремний стоматолог позбавлений одного з ключових діагностичних інструментів – рентгена, без якого неможливо виявити прихований карієс, гранульоми, переломи щелеп, провести якісне пломбування каналів зуба тощо.

Цей факт прямо порушує галузеві норми оснащення медичних установ. Наказ МОЗ України № 158 від 11.04.2005 затвердив табель оснащення кабінету лікаря-стоматолога та зубного техніка. Наявність дентального рентгенапарату входить до мінімально необхідного переліку обладнання стоматологічного кабінету. Таким чином, відсутність працюючого рентгена означає невідповідність медчастини базовому стандарту. По суті, медчастина не пройшла б ліцензування на здійснення стоматологічної практики в такому стані, якби йшлося про цивільну поліклініку.

Для ув’язнених це порушення має відчутні наслідки. Якісна стоматологічна допомога стає недоступною. У кращому випадку лікар може проводити тільки поверхневі огляди і тимчасове лікування (зняти гострий біль, поставити тимчасову пломбу). Про повноцінне лікування кореневих каналів або складне видалення зубів без рентгена говорити не доводиться. Це загрожує хронічними зубними болями, інфекціями (наприклад, розвиток абсцесів, флегмон обличчя), передчасною втратою зубів. Хворий зуб в умовах позбавлення волі – серйозне джерело страждань, яке за відсутності адекватної допомоги може призвести навіть до загальних септичних ускладнень.

З точки зору прав ув’язнених, позбавлення доступу до стоматологічної допомоги рівнозначне відмові в медичній допомозі взагалі. Європейські стандарти не роблять різниці між «більш важливою» і «менш важливою» медичною допомогою – людина під вартою повинна отримувати лікування всіх станів, що вимагають втручання, включаючи захворювання зубів. Більш того, біль, який навмисно не полегшується владою, може досягати порогу нелюдського поводження. ЄСПЛ, наприклад, у справі «МакГлінчі проти Великої Британії» (McGlinchey v. UK, 2003) визнав порушення ст. 3, коли тюремні лікарі не полегшували страждання ув’язненої, залишаючи її без допомоги та спостереження при важких симптомах.

У випадку зі стоматологією, якщо ув’язнений змушений терпіти зубний біль тижнями через відсутність обладнання або лікування, це теж може розглядатися як непотрібне страждання, за яке несе відповідальність держава.

Крім того, несправність обладнання в медчастині свідчить про недостатнє фінансування та контроль з боку компетентних органів (Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я, яке курує тюремну медицину). Згідно з рекомендаціями ЄКПТ, держава повинна забезпечувати справність і модернізацію медичного обладнання в пенітенціарних установах.

У 2018 році, наприклад, ЄКПТ вже звертав увагу України на необхідність оснастити тюремні лікарні сучасним обладнанням (CPT/Inf(2018)41). Невиконання цих рекомендацій посилює позицію потенційних заявників у ЄСПЛ: наявність міжнародних попереджень, що залишилися без уваги, демонструє системний характер проблеми і може призвести до більш суворих висновків про порушення Конвенції.

Підсумовуючи, відсутність працюючого рентгена – не приватна технічна поломка, а симптом серйозного збою в системі надання медичної допомоги ув’язненим. Це порушення національних стандартів оснащення, яке безпосередньо позначається на правах і здоров’ї людей. Якщо такий кейс буде представлений в міжнародних інстанціях, Україні доведеться пояснювати, чому вона не змогла забезпечити навіть мінімально необхідний рівень стоматологічної допомоги в місцях позбавлення волі. Швидше за все, переконливих виправдань для багаторічної несправності обладнання не знайдеться, і це ляже додатковим тягарем на загальну оцінку умов утримання як таких, що потенційно принижують гідність (у розумінні статті 3 ЄКПЛ).

Недотримання норм доступності для маломобільних груп

Важливим компонентом оцінки умов утримання є доступність інфраструктури для осіб з інвалідністю та обмеженою мобільністю. У медчастині № 21 були зафіксовані грубі порушення будівельних норм щодо забезпечення безбар’єрного середовища. Зокрема, відсутні пандуси для в’їзду інвалідних візків, немає контрастного маркування сходинок (важливого для людей з вадами зору), а в приміщеннях медичної частини є високі пороги, що ускладнюють проїзд крісел-візків або пересування людей на милицях.

Українські будівельні норми ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» вимагають, щоб усі громадські будівлі (у тому числі лікувальні) були оснащені засобами для безперешкодного доступу інвалідів. З 1 квітня 2019 року ці норми є обов’язковими до застосування при будівництві та реконструкції. В Одеському СІЗО, очевидно, або не проводилася необхідна адаптація приміщень, або вона виконана неякісно. Відсутність пандуса сама по собі є порушенням ДБН і ставить під загрозу життя і здоров’я інвалідів: евакуація інваліда-колясочника під час пожежі або його доставка до медичної частини в екстреній ситуації виявляється ускладненою або неможливою.

Слід зазначити, що право осіб з інвалідністю на доступність закріплено не тільки в національних нормах, а й у міжнародному праві. Україна є учасницею Конвенції ООН про права інвалідів, стаття 9 якої зобов’язує держави забезпечувати інвалідам нарівні з іншими доступ до будівель і послуг, включаючи медичні установи. У нашому випадку ці зобов’язання явно не виконані. Ув’язнені з порушеннями опорно-рухового апарату (наприклад, користувачі інвалідних візків, люди після інсульту, ампутацій тощо) фактично позбавлені рівного доступу до медичних послуг в СІЗО. Вони не можуть самостійно потрапити на прийом до лікаря, потрапити в санчастину з камери, або повинні долати принизливі перешкоди (просити про допомогу для перенесення, повзти по сходах тощо).

З точки зору статті 3 ЄКПЛ, відмова в розумному пристосуванні умов для інвалідів може бути розцінена як принижуюче гідність поводження. Прецедентне право ЄСПЛ містить показові випадки. У справі «Прайс проти Великої Британії» (Price v. UK, 2001) заявниця-інвалід, яка страждає від відсутності кінцівок, утримувалася в умовах, що не враховували її стан (холодна камера, невідповідне ліжко, відсутність необхідних зручностей), внаслідок чого зазнавала великих страждань. Суд визнав таке поводження таким, що принижує гідність і порушує статтю 3. В українському контексті можна згадати справу «Кудла проти Польщі», де ЄСПЛ сформулював загальний принцип: держава зобов’язана забезпечити утримання ув’язненого в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, і при необхідності адаптувати загальні умови утримання до особливих потреб його здоров’я. Якщо людина не може ходити, а її поміщають у середовище зі сходами та порогами без будь-яких адаптацій – це явна невідповідність зазначеному стандарту.

Більш того, проблема доступності пов’язана і з медичною складовою: недоступне середовище може безпосередньо вплинути на отримання медичної допомоги. Наприклад, якщо інвалід-колясочник не може самостійно дістатися до санчастини, він рідше звертатиметься за допомогою, терплячи біль і дискомфорт, тобто його здоров’я погіршуватиметься. Також підвищується ризик травматизму (падіння на незручних порогах або сходах). Все це в сукупності створює для інвалідів-захисників умови, істотно гірші, ніж для інших ув’язнених, що може трактуватися як дискримінація і жорстоке поводження.

Український Омбудсман у своїх рекомендаціях не випадково вказав на необхідність забезпечити доступність медичної частини для вільного пересування маломобільних груп населення. Ця вимога стоїть в одному ряду з необхідністю комплектування штату та забезпечення тестування – тобто визнана рівнозначно важливою для дотримання прав людини. Очевидно, що без виконання цієї умови Україна продовжить порушувати не тільки власні будівельні норми, а й базові принципи гуманного поводження з ув’язненими, беручи до уваги їх особливу вразливість.

Порушення статті 3 ЄКПП: ознаки нелюдського поводження

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини гласить: «Ніхто не повинен піддаватися катуванням, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню». Ця норма є абсолютною – жодних винятків або відступів від неї не допускається за жодних обставин. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виробив широку практику застосування статті 3 до умов утримання під вартою. В цілому, погані умови в тюрмі, особливо якщо вони заподіюють страждання, можуть кваліфікуватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, навіть якщо немає умислу катувати ув’язнених. До таких умов належать і випадки відсутності належної медичної допомоги.

Конкретно щодо медичного обслуговування ув’язнених європейські стандарти однозначні: держава зобов’язана охороняти здоров’я і благополуччя осіб, яких вона позбавила волі, і надавати їм необхідну медичну допомогу. У прецедентному рішенні Великої Палати ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» (2000) сформульовано, що за статтею 3 держава повинна забезпечити, щоб ув’язнений утримувався «в умовах, сумісних з повагою до його людської гідності», щоб спосіб виконання покарання не піддавав його стражданням і позбавленням, що перевищують неминучий рівень, властивий позбавленню волі, і щоб його здоров’я та благополуччя були забезпечені, в тому числі шляхом надання необхідної медичної допомоги. Ця цитата з §94 рішення у справі «Кудла» стала наріжним каменем для оцінки медичних умов утримання.

У нашому випадку перераховані вище проблеми – нестача персоналу, відсутність медикаментів та обладнання, ігнорування вимог доступності – явно виходять за межі «неминучих позбавлень», властивих тюремному ув’язненню, і створюють додаткові страждання для ув’язнених. Ці страждання не продиктовані необхідністю або безпекою, а виникають виключно через бездіяльність або неправильні дії влади. Відповідно, маємо виконання покарання таким чином, що завдає ув’язненим зайвих страждань і труднощів, які перевищують допустимий поріг.

Особливо слід підкреслити кумулятивний ефект від поєднання всіх порушень. ЄСПЛ у ряді справ оцінював сукупність умов утримання при винесенні рішення про відповідність статті 3. Навіть якщо якийсь один недолік умов міг би не досягати порогу нелюдяності, їх сукупність може призвести до порушення Конвенції (див., наприклад, «Моргунінас проти Литви», 2012, де сукупність незадовільних умов гігієни, харчування та медичної допомоги була визнана такою, що порушує ст. 3). В Одеському СІЗО поєднання факторів таке: ув’язнені не отримують належного лікування через відсутність лікарів і тестів; страждають від больових симптомів (неотримана стоматологічна допомога); живуть у страху за своє здоров’я (ні діагностики, ні впевненості, що допоможуть при хворобі); а інваліди ще й фізично ізольовані через непристосоване середовище. Сукупно це представляє картину серйозного приниження людської гідності і рівнозначне поводженню, яке можна назвати нелюдським.

Примітно, що сам український державний орган – Національний превентивний механізм (НПМ) при Омбудсмані – побачив у виявлених порушеннях ознаки потенційно жорстокого поводження. У звіті рекомендуються заходи щодо усунення порушень прав людини та недопущення катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження в діяльності медчастини № 21. Таким чином, навіть національні експерти визнали, що поточний стан медичного забезпечення в СІЗО може підпадати під заборону статті 3 Конвенції. У тексті звіту прямо зазначено: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини відсутність належної медичної допомоги може становити поведінку, що суперечить статті 3 Конвенції». Це твердження ґрунтується на усталеній юриспруденції ЄСПЛ, включаючи справи проти України.

Наприклад, згадана справа «Мельник проти України» (2006) – один з перших випадків, де Україну визнали такою, що порушила статтю 3 через неналежне лікування ув’язненого, хворого на туберкульоз. Далі були рішення «Ілашку проти Молдови та Росії» (2004), «Алексанян проти Росії» (2008, щодо ВІЛ-позитивного ув’язненого), «Ухань проти України» (2010, щодо ув’язненого-інваліда) та багато інших, що формують чіткий підхід: держава несе відповідальність за життя і здоров’я ув’язненого, а серйозні упущення в медичному догляді в місцях позбавлення волі ведуть до відповідальності за статтею 3 ЄКПЛ.

Ситуація в Одесі навколо справи Олега Мальцева по суті потрапляє в цю ж категорію справ. Більш того, вона є більш комплексною, ніж багато окремих кейсів, що розглядалися в ЄСПЛ, оскільки тут цілий ряд порушень взаємно посилюють одне одного. ЄСПЛ у справі «Хаджіусейнович проти Боснії і Герцеговини» (2019) зазначав, що системні проблеми медицини в тюрмах вимагають системного вирішення, інакше вони неминуче призведуть до численних скарг. Саме такий системний характер є очевидним: проблеми не поодинокі, а типові (властиві не тільки Одеському СІЗО, але й іншим установам, за даними правозахисників). Це важливий момент, оскільки в рамках Європейської конвенції існує механізм «пілотних постанов», коли проти країни виноситься рішення у зразковій справі, що зобов’язує провести загальну реформу. Перераховані порушення можуть призвести до того, що проти України буде винесено пілотну постанову про неналежну медичну допомогу в місцях позбавлення волі, якщо влада сама не вживе рішучих заходів.

Підводячи підсумок: стан медчастини № 21 Одеського СІЗО з великою ймовірністю не відповідає вимогам статті 3 ЄКПП. Ув’язнені зазнають страждань, яких можна було б уникнути за умови належної організації медичної допомоги. Умови їх утримання принижують людську гідність – адже їм відмовляють у базових потребах (лікуванні, полегшенні болю, доступі до інформації про здоров’я). У європейському правовому дискурсі всі перераховані фактори – відсутність лікування, біль, страх за життя, приниження інвалідів – однозначно розглядаються як показники нелюдського та принизливого поводження. Отже, Україна, як держава-відповідач за Конвенцією, несе повну відповідальність за таке поводження.

Ризики міжнародної правової відповідальності України

Виходячи з вищевикладеного аналізу, стає очевидним, що ситуація в медичній частині Одеського СІЗО не тільки порушує національні нормативи, але й ставить Україну під загрозу міжнародно-правової відповідальності. Існує кілька рівнів і механізмів, через які ця відповідальність може реалізуватися.

1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Кожен ув’язнений, який постраждав від відсутності медичної допомоги в СІЗО, після вичерпання внутрішньодержавних засобів захисту (що в українських реаліях часто зводиться до безрезультатних скарг до органів пенітенціарної служби та прокуратури) має право звернутися зі скаргою до ЄСПЛ, посилаючись на порушення статті 3 Конвенції. Імовірність успіху таких скарг дуже висока, з огляду на багату практику у схожих справах. Український уряд, швидше за все, не зможе виправдати ні відсутність лікування гепатитів, ні некомплект лікарів, ні тим більше ситуацій, де ув’язнені-інваліди не могли потрапити на прийом. Прецеденти проти України вже існують: згадана справа «Мельник проти України», а також «Криволапов проти України» (2018) та ін., де Конвенційний орган визнавав порушення через погану медичну допомогу. Нові скарги лише поповнять цей список. Кожен вердикт ЄСПЛ – це моральне засудження держави на міжнародній арені і, як правило, присудження компенсацій потерпілим. Більш того, як сказано вище, якщо проблеми носять системний характер, ЄСПЛ може винести пілотну постанову, зобов’язавши Україну провести реформи. Невиконання такої постанови загрожує вже політичними санкціями в рамках Ради Європи.

2. Комітет міністрів Ради Європи. Цей орган здійснює нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ. Якщо Україна не вживатиме заходів для поліпшення ситуації (наприклад, не обладнає СІЗО пандусами, не укомплектує штат, не забезпечить тести та ліки), Комітет міністрів може поставити питання про невиконання рішень за статтею 3. В рамках цього нагляду можливі резолюції з критикою, періодичні звіти, вимога «дорожньої карти» реформ. Для країни, яка прагне до євроінтеграції, мати невирішені питання виконання рішень ЄСПЛ – серйозний репутаційний мінус.

3. Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКПТ). Це превентивний механізм Ради Європи, який здійснює регулярні інспекції місць позбавлення волі. ЄКПТ вже не раз відвідував Україну і вказував на проблеми медичного характеру (наприклад, у звіті за візитом 2020 року відзначалася нестача медичного персоналу в тюрмах). Якщо під час наступного візиту (а Україна очікує візиту ЄКПТ у найближчі роки) будуть виявлені такі явні порушення, як в Одеському СІЗО, Комітет у своєму звіті зробить жорсткі висновки. Практика показує, що ігнорування стандартів ЄКПТ є обтяжуючим фактором при розгляді справ у ЄСПЛ. Крім того, публічний звіт ЄКПТ з критикою може негативно відбитися на міжнародному іміджі України і ускладнити діалог з ЄС з питань юстиції та прав людини.

4. Універсальні механізми ООН. Хоча основну юридичну відповідальність несе ЄСПЛ, не слід забувати і про Конвенцію ООН проти катувань, учасницею якої є Україна. Неодноразове документування фактів, близьких до нелюдського поводження, може призвести до розгляду українського питання в Комітеті ООН проти катувань (наприклад, у порядку періодичного звіту або в рамках індивідуального повідомлення, якщо заявники віддадуть перевагу цій процедурі). Аналогічно, Рада ООН з прав людини в рамках Універсального періодичного огляду може дати рекомендації Україні щодо поліпшення медичного забезпечення ув’язнених.

5. Політико-правові наслідки для євроінтеграції. Український уряд на найвищому рівні декларує прихильність європейським цінностям і прагнення вступити до ЄС. Одним із критеріїв відповідності є дотримання прав людини, включаючи умови в тюрмах. Виявлені порушення можуть бути використані противниками вступу України до ЄС як доказ невідповідності Копенгагенським критеріям (розділ «права людини та захист меншин»). Таким чином, без усунення цих проблем Україна ризикує затягнути свій шлях до ЄС. У кращому випадку, ЄС може поставити поліпшення пенітенціарної медицини однією з умов або рекомендацій на цьому шляху.

Не можна не відзначити, що всі перераховані механізми відповідальності взаємопов’язані. Наприклад, скарги до ЄСПЛ часто спираються на звіти ЄКПЛ або Омбудсмана, а нагляд Комітету міністрів стимулює системні реформи, які перевірить ЄКПЛ під час наступного візиту. Зараз Україна опинилася під підвищеною увагою європейських партнерів як через війну, так і через процес реформ. Продемонструвати бездіяльність у сфері, що стосується заборони катувань, – означає підірвати довіру до щирості реформаторських заяв.

На завершення цього розділу важливо підкреслити: міжнародно-правова відповідальність неминуче настане, якщо не вжити термінових заходів. Навіть якщо на національному рівні не знайдеться ефективних засобів виправити ситуацію, постраждалі ув’язнені мають альтернативний шлях – міжнародне правосуддя. А воно, спираючись на описані факти, швидше за все, винесе рішення не на користь України. Така перспектива повинна стимулювати владу до проактивних кроків, інакше ціна бездіяльності буде виражена не тільки в моральних витратах, але і в досить конкретних сумах компенсацій, зобов’язаннях щодо виконання рішень і втрачених політичних можливостях.

Висновки та рекомендації: необхідність незалежного європейського нагляду

Аналіз ситуації в медчастині № 21 Одеського СІЗО виявив глибокі структурні проблеми, що призводять до порушення прав людини. Хронічний дефіцит медперсоналу, відсутність ключових засобів діагностики, недоступність середовища для інвалідів – все це не поодинокі випадки, а ознаки системної кризи пенітенціарної медицини. У сукупності ці недоліки можуть кваліфікуватися як нелюдське та принижуюче гідність поводження з ув’язненими, що ставить Україну в порушення статті 3 ЄКПЛ та інших міжнародних зобов’язань. Більше того, бездіяльність у вирішенні цих проблем створює ризик притягнення держави до відповідальності на міжнародній арені – насамперед у Європейському суді з прав людини.

Необхідно визнати, що проблема має комплексний характер і вимагає термінових і всеосяжних заходів реагування. В офіційному звіті НПМ сформульовані базові рекомендації українським органам влади: усунути виявлені порушення, укомплектувати штат, забезпечити тестування на гепатити, підключити медчастину до ЕСОЗ, відремонтувати рентген і зробити приміщення доступними. Однак вітчизняного контролю і доброї волі може виявитися недостатньо, враховуючи, що подібні рекомендації звучать не вперше. Тут потрібен імпульс і моніторинг з боку зовнішніх партнерів, перш за все з Європи, чий авторитет і експертиза допоможуть привести систему у відповідність з цивілізованими стандартами.

Вкрай важливим висновком даного аналізу є необхідність створення незалежного експертного нагляду з боку Європейського Союзу за пенітенціарною медициною в Україні. Йдеться про механізм, який дозволив би регулярно оцінювати стан медичного забезпечення в тюрмах і СІЗО, видавати рекомендації та контролювати їх виконання. Такий нагляд міг би здійснюватися у форматі спільної робочої групи ЄС–Україна з пенітенціарної реформи, або через залучення європейських фахівців (наприклад, від Європейської Комісії, Всесвітньої організації охорони здоров’я – офіс в Європі, та правозахисних НГО) до моніторингових візитів та навчання персоналу. Важливим є саме незалежний характер контролю: внутрішні перевірки, як показує практика, нерідко страждають упередженістю або бюрократичною інерцією, тоді як зовнішні аудитори здатні неупереджено вказати на болючі точки.

Чому саме ЄС? По-перше, Україна офіційно є країною-кандидатом до членства в ЄС. Це накладає на неї моральне зобов’язання відповідати високим стандартам поводження з ув’язненими, прийнятим у європейському співтоваристві. ЄС вже курирує безліч реформ в Україні – від судової до антикорупційної. Включення пенітенціарної медицини до цього переліку назріло давно, оскільки без здоров’я і гідності людини в місцях позбавлення волі важко говорити про повну прихильність до прав людини. По-друге, ЄС має ресурси та експертизу. Європейські тюремні правила, рекомендації Ради Європи, найкращі практики держав-членів – все це може бути привнесено в український контекст через консультування та спостереження. Нарешті, європейський нагляд матиме вагу в очах української влади, стимулюючи її до дій з прагнення відповідати очікуванням ЄС (особливо в контексті майбутніх переговорів про членство).

У практичному плані незалежний нагляд міг би виражатися в наступному:

• Регулярний моніторинг і звіти. Міжнародні експерти спільно з українським Омбудсменом і представниками ЄС відвідують вибірково установи (в тому числі СІЗО № 21 в Одесі), фіксують прогрес або його відсутність, і публічно звітують про результати.
• Дорожня карта реформ. Розробка спільно з Міністерством юстиції України детального плану усунення недоліків: із зазначенням термінів (наприклад, до кінця року – підключити всі тюремні лікарні до ЕСОЗ; за 6 місяців – закупити експрес-тести та ліки; провести атестацію та донабір персоналу тощо). Європейська сторона могла б надати технічну допомогу та контроль виконання цієї карти.
• Консультативно-навчальна місія. Направлення європейських лікарів, адміністраторів тюремної медицини для обміну досвідом, навчання українського персоналу сучасним протоколам лікування (включаючи лікування гепатитів, ВІЛ, туберкульозу), менеджменту медичних установ у пенітенціарній системі, забезпеченню прав пацієнтів тощо. Це підвищило б компетентність кадрів і могло б частково компенсувати нестачу фахівців, якщо залучати іноземних лікарів до дистанційних консультацій.
• Умовність фінансування. ЄС може пов’язати фінансову підтримку пенітенціарної системи (наприклад, гранти на реконструкцію в’язниць, медичне обладнання) з досягненням конкретних показників: усунення певних порушень, зниження захворюваності, виконання приписів ЄКПТ. Такий підхід «допомога в обмін на реформи» вже застосовувався в інших сферах і показав свою ефективність.

Зрештою, мета незалежного європейського нагляду – гарантувати, що права ув’язнених на життя, здоров’я та людську гідність реально захищені, а не залишаються на папері. Це відповідає інтересам і самих ув’язнених, і українського суспільства в цілому (адже більшість з них колись вийдуть на свободу, і важливо, щоб вони не вийшли звідти інвалідами або носіями небезпечних хвороб). Також це зміцнить міжнародний імідж України як країни, яка серйозно ставиться до своїх правозахисних обов’язків. Можна констатувати, що ситуація, подібна до виявленої в Одеському СІЗО, є тестом на зрілість правової системи і гуманність держави. Холодний, об’єктивний правовий аналіз вказує на недвозначний висновок: без сторонньої допомоги і контролю українська пенітенціарна медицина ризикує і далі буксувати, ставлячи під удар життя людей і репутацію країни. Тому створення механізму незалежного європейського експертного нагляду за тюремною медициною має стати невідкладним заходом, що гарантує поступальне виправлення виявлених порушень і недопущення нелюдського поводження з ув’язненими в майбутньому. Тільки так Україна зможе виконати свої національні та міжнародні зобов’язання, рухома не страхом санкцій, а усвідомленням цінності людської гідності як найвищої правової та європейської цінності.

У цьому матеріалі мова піде виключно про логіку. Точніше, про її відсутність у ряді заяв прокурора Михайла Ульянова, що прозвучали під час судового засідання 22 грудня 2025 року. Ці заяви примітні тим, що при уважному прочитанні вони послідовно підміняють предмет розмови, розмивають причинно-наслідкові зв’язки, розширюють формулювання до повної втрати змісту і в підсумку починають суперечити не позиції захисту, а елементарному здоровому глузду. Цей розбір не вимагає спеціальних юридичних знань. Він вимагає лише уважності та готовності вдуматися в почуте.

Саме цим ми і займемося.

«Загальновідомі джерела» прокурора Михайла Ульянова

Засідання 22 грудня 2025 року спочатку виглядало плановим і не обіцяло жодних сюрпризів. Однак те, що в його ході продемонстрував прокурор Михайло Ульянов, з поняттям «звичайності» співвідносилося з трудом. Чи то втома до кінця року, чи то турботи, пов’язані з передсвятковими приготуваннями, геть відбили у прокурора Ульянова логіку в його заявах. І перше, з чого почав прокурор Михайло Ульянов, – це якісь «загальновідомі джерела».

По-перше, з загальновідомих джерел інформації, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), в тому числі групи Е, майже завжди розвивається через тривале пошкодження дихальної швидкості…

(контекст заяви: адвокат Ольга Панченко виступила із заявою про зміну запобіжного заходу для Олега Мальцева у зв’язку із загостренням у нього хронічного захворювання)

Які джерела в цій заяві мав на увазі прокурор Ульянов, слухачам судового процесу так і залишилося незрозуміло. Адже якщо джерело «загальновідоме», його можна назвати. Але прокурор Михайло Ульянов цього не робить. При цьому у своєму виступі адвокат Ольга Панченко посилалася не на абстрактні «загальновідомі джерела», а на укази та приписи Міністерства охорони здоров’я.

Якщо слідувати прикладу прокурора Ульянова, тоді будь-хто може сказати «загальновідомі джерела стверджують» і вважати тему закритою.

Взагалі дивна поведінка представників прокуратури спостерігається в цілому: від сторони захисту в судах регулярно вимагають належного цитування законів, статей і джерел, вимагають «папірця на папірець», довідку до довідки і підтвердження до підтвердження, тоді як стороні обвинувачення достатньо просто заявити про щось — і цього, як з’ясовується, цілком достатньо.

У який саме момент мова в суді перестала потребувати перевірених посилань і стала спиратися на «загальновідомі джерела», які не можна ні перевірити, ні оскаржити, залишається окремою темою. Але після таких заяв у уважного слухача мимоволі виникає відчуття, що замість аргументацій і доводів йому пропонують повірити на слово.

Зброя, якої немає, як джерело майбутньої загрози

Наступний аргумент здивував усіх членів нашої редакції без винятку. Деякі часто намагалися знайти логічне пояснення, але всі спроби провалилися. Отже, сама заява прокурора Михайла Ульянова звучить наступним чином:

Крім того, я зазначаю, що стороною обвинувачення під час проведення досудового розслідування збору доказів у даному провадженні було вилучено ряд зброї, яку планувалося використовувати військовим формуванням…. І перебування Мальцева на волі може створити певні ризики вчинення інших кримінальних правопорушень, які негативно вплинуть на ситуацію в державі.

Один з ключових ризиків, якими прокуратура пояснює неможливість звільнення під заставу вченого Олега Мальцева, формулюється гранично просто: вилучена зброя.

Вилучена — це означає відсутня. Це означає, що предмети фізично виведені з обігу і більше не перебувають у розпорядженні людини. Тобто прокурор Михайло Ульянов намагається обґрунтувати ризик тим, чого вже немає.

Далі в хід йде фраза «негативно вплинуть на ситуацію в державі». На ситуацію в державі дійсно впливають президент, армія, політики, державні інституції. До цих категорій Олег Мальцев не належить. Яким саме чином перебування Олега Мальцева на волі здатне впливати на державні процеси, якщо навіть президент США Дональд Трамп і європейські партнери не особливо впливають на ситуацію в Україні?

Це що стосується логіки. Якщо ж перейти до правової сторони питання, картина стає ще більш наочною. Вся зброя, що перебувала у Олега Мальцева, була офіційно придбаною і належним чином зареєстрованою спортивною та мисливською інвентарем, про що адвокати заявляли неодноразово. Використання цього інвентарю в дослідницьких і спортивних цілях не приховувалося як якась таємна діяльність, а всі дослідження документувалися на відео, які публікувалися у відкритому доступі.

Рухаємося далі. Судом було встановлено, що дана зброя є законною, порушень при її купівлі та реєстрації не виявлено, і вона підлягає поверненню власнику. Проте унікальна колекція загальною вартістю близько 250 тисяч євро так і не була повернута і «загубилася» десь в одній з камер зберігання СБУ Одеської області.

Взагалі, якщо взяти за приклад «авторський» спосіб аргументації від прокурора Ульянова, виходить цікава конструкція. Будь-який предмет, одного разу вилучений в рамках розслідування, продовжує служити аргументом ризику, навіть після того, як перестав існувати в розпорядженні людини. А запобіжний захід в такому випадку може виправдовуватися чимось абстрактним, що гіпотетично передбачається могло б статися.

Ябеда замість спростування

Посилання на те, що сторона обвинувачення використовує, це пряма мова, суд втемну, я хочу, щоб суд також звернув увагу на те, що стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск на зазначений кримінальний процес з метою….Вони там наводять погрози того, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там інституцій міжнародних з приводу того, як відбувається процес зараз.

Ця репліка вимагає уважного прочитання, оскільки в ній міститься один показовий момент, який легко пропустити при побіжному сприйнятті. Прокурор не спростовує твердження про те, що сторона обвинувачення «використовує суд втемну». Це твердження залишається без відповіді. Замість спростування суду пропонується звернути увагу на сам факт публічного обговорення процесу.

Далі починається обережне розширення теми. З’являється формулювання про «публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск».

Якщо розбирати ситуацію послідовно, вона виглядає значно простішою. Справу ведуть п’ять адвокатів, кожен з яких здійснює публічну професійну діяльність. При цьому в жодній з публічних заяв адвокатів не міститься персонального тиску на суддів, образ або обговорень їх як особистостей. Є критика процесуальних рішень суддів, критика сторони обвинувачення, аналіз ходу процесу і апеляція до норм права і процедури. А якщо слідувати логіці прокурора Ульянова, точніше її відсутності, то будь-яка публічність автоматично перетворюється на тиск, незалежно від змісту і форми.

Однак, прокурор, мабуть, погано знайомий з міжнародною практикою. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Марко Тешич проти Сербії прямо вказано, що адвокат має право жорстко критикувати дії суду в рамках провадження, якщо така критика спрямована на захист клієнта і не зводиться до особистої образи судді. Публічність тут не прирівнюється до тиску, а є формою професійного захисту.

Окремої згадки заслуговує тема «афілійованих журналістів». Газета «Суспільний Прибій» дійсно стала, по суті, єдиним одеським виданням, яке висвітлює весь хід справи Олега Мальцева, незважаючи на очевидні ризики. Це ніколи не приховувалося. Редакція з самого початку відкрито заявляла, що надає слово адвокатам. Але настільки ж послідовно ми пропонували висловитися і стороні обвинувачення.

Показовий приклад вже був. Після публікації статті про те, як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що багаторазово перевищує його офіційні доходи, редакція пропонувала йому дати публічний коментар. Жодного звернення до редакції так і не надійшло. Можливість відповісти була, бажання нею скористатися — ні.

На цьому тлі розмови про «тиск» з боку захисту і медіа виглядають особливо дивно, якщо згадати, як розвивалися події після затримання Мальцева. Протягом лічених годин після затримання Мальцева в мережу були злиті незамазані фотографії з арешту. Потім з’явилися фотографії з особистої справи і знімки з СІЗО. Понад 300 публікацій за кілька днів «без суду і слідства» намалювали образ вченого Олега Мальцева як зрадника і шпигуна, забувши про презумпцію невинуватості.

Адвокат Ольга Панченко також зазнала погроз прямо в будівлі суду з боку так званих «активістів», яких курирують співробітники СБУ. А в мережі Інтернет проти неї розгорнулося цькування із закликами публікувати домашню адресу адвоката і погрозами розправи. Під час її затримання в медіа протягом декількох годин розгорталася справжня істерика із звинуваченнями в роботі на ГРУ і захисті «російського підпілля».

На цьому тлі поява в залі суду групи підтримки прокурора у вигляді «активістів», вуличних музикантів, фітнес-тренерів та екологів, які постійно перебувають поруч із прокурорами, виглядає наочною ілюстрацією того, хто саме чинить тиск на суд.

Обговорювати тільки те, що зручно

У наступній заяві прокурора Михайла Ульянова міститься улюблений прийом прокурора, як водити за ніс учасників процесу.

Зазначене захворювання розвивається в результаті і формується під впливом токсичних частинок роками, ваша честь. Тому відсутність, як зазначено у відповіді від СІЗО, з 12 грудня по 14 грудня водопостачання ніяк не могла вплинути на ускладнення зазначеної хвороби.

Фраза прокурора на перший погляд звучить логічно і навіть переконливо. Хронічне захворювання дійсно формується роками, і з цим ніхто не сперечається. Але саме в цей момент уважний слухач починає помічати, що предмет розмови непомітно змістили.

Заява захисту стосувалася не походження хвороби і не того, коли і з яких причин вона сформувалася. Йшлося про умови утримання, здатні викликати загострення вже існуючого захворювання, а також про ризики в момент нападу, включаючи неможливість використання кисневого апарату при відсутності електропостачання. Про відсутність водопостачання в СІЗО мови взагалі не йшло.

У відповідь прокурор переводить обговорення в іншу площину і докладно розмірковує про те, як хвороба розвивається в принципі, ніби спочатку суперечка йшла про її причини, а не про фактори, здатні погіршити стан людини тут і зараз.

Саме тут виникає принципово небезпечний момент. При такому підході будь-яке погіршення стану при хронічному захворюванні (в тому числі онкології) в СІЗО можна ігнорувати, посилаючись на його давність.

«Зверніться із заявою»: порада, яка вже давно виконана

Ваша честь, якщо пан Слободянюк вважає, що відбувається якесь кримінальне порушення з боку співробітників прокуратури, то він може звернутися з відповідною заявою до підрозділу ДБР або до слідчого судді для того, щоб за його заявою розпочали те чи інше досудове розслідування.

На тлі всіх попередніх заяв це висловлювання прокурора несподівано звучить майже зразково. В цілому, воно бездоганне. У ньому є опис процедури, є зрозумілий алгоритм дій. В іншій ситуації таку репліку можна було б навіть назвати раціональною.

Є тільки одна деталь, яка змінює все.

Цією можливістю сторона захисту вже скористалася. І не один раз.

На сьогоднішній день за заявами захисту в Державне бюро розслідувань і в Офіс Генерального прокурора порушено вісім кримінальних проваджень, що стосуються дій прокурора Руслана Войтова, а також інших осіб.

Тридцять свідків, яких немає

Під кінець засідання прокурор почав демонструвати не тільки явні проблеми з логікою, але й з математикою.

Стороною обвинувачення був наданий список свідків, в якому більше 30 осіб.

Фраза звучить серйозно. Велике число завжди працює на враження, але саме в цей момент виникає просте бажання — порахувати. Що і зробила адвокат Панченко в суді.

Згідно з реєстром матеріалів, підписаних прокурором, ніяких «понад 30» у справі не існує. У списку — 22 особи. Не близько, не приблизно, не «плюс-мінус», а рівно 22.

Далі стає ще цікавіше. Навіть якщо взяти ці 22 за основу, з’ясовується, що далеко не всі вони взагалі можуть називатися свідками в процесуальному сенсі.

Двоє основних свідків А. Хаміцевич і К. Турсунбаєва, які не є громадянами України, перебувають за межами країни і з ними відсутній будь-який зв’язок. Де вони знаходяться невідомо, і сторона обвинувачення цього навіть не намагається спростувати. Говорити про «вплив» на людей, місцезнаходження яких не встановлено навіть самим прокурором і СБУ, звучить вже саме по собі незвично.

Наступні прізвища — Сергій Енгельман, Анна Філіппова, Марина Гебешт. Ці особи давно мають статус обвинувачених і перебувають у залі суду. Далі йдуть наступні п’ять прізвищ, які згідно з обвинувальним актом, також підписаним прокурором Русланом Войтовим, проходять як співучасники. Адже навіть людині, яка не знайома з юриспруденцією, зрозуміло, що співучасник — це не свідок. Однак сторона обвинувачення все ніяк не може визначитися: це співучасники чи свідки?

Окремим рядком звучить «свідок Панченко». Як адвокат, який представляє інтереси своїх підзахисних, може проходити як свідок у їхній же справі, залишається загадкою.

Далі в списку свідків з’являються близькі родичі двох обвинувачених. Яким чином ці двоє обвинувачених можуть становити небезпеку для своїх же родичів, також залишається таємницею за сімома печатками.

І нарешті залишаються три людини, у показаннях яких зафіксовано, що вони взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев.

Саме це і називається «списком свідків», на яких нібито може чинитися тиск, якщо випустять Олега Мальцева під заставу.

«Ми всі в рівних умовах»: фраза прокурора Ульянова, яка підірвала Інтернет

Здебільшого, по всій Одесі, у мене також 7 днів не було ні тепла, ні світла, ні води. Тому ми всі в рівних умовах.

Після цієї фрази в здивування впали не тільки сторона захисту, але і, здається, навіть суддя. В мережі Інтернет ця фраза викликала хвилю обурення.

Йдеться про порівняння умов людини на волі і людини, яка перебуває під вартою в СІЗО.

Людина на волі, навіть в умовах блекауту, може піти в пункт незламності і зарядити пристрої. Може зайти в кафе і поїсти гарячу їжу. Може купити ліки в аптеці. Може вийти на вулицю, змінити простір, звернутися за допомогою, зателефонувати, доїхати, знайти альтернативу. Його дискомфорт реальний, але у нього є вибір.

А є людина, яка перебуває в камері розміром приблизно два на три метри без світла, води і тепла. У неї немає можливості вийти. Вона просто перебуває в умовах, які для неї є остаточними. Нагадаємо, в СІЗО також перебувають люди, які за законом ще не визнані правопорушниками або злочинцями.

Назвати це «рівними умовами» — все одно що стверджувати, що пацієнт у реанімації і людина, яка просто прилягла відпочити, рівні. Обидва ж лежать. Обидва не рухаються. Отже, рівність досягнута.

Ця репліка прокурора Михайла Ульянова стає фінальною крапкою в послідовності міркувань, де логіка поступається місцем абсурду. І цей абсурд неможливо логічно спростувати з тієї ж причини, з якої неможливо сперечатися з беззв’язним набором тверджень, поєднаних інтонацією впевненості.

Чи навмисно у своїх виступах прокурор Ульянов уникає застосування логіки, чи ж ми спостерігаємо її відсутність як таку, судити передчасно. Але тепер ми будемо уважно стежити за подальшими виступами прокурора, який раніше був помічений за читанням віршів у суді замість наведення аргументів.

Конференцію ​​відкрив ​​професор Джером Крейс, який у своєму вітальному слові особливо підкреслив значущість моменту: ​​

Від імені Академії та особливо від імені мого дорогого друга Олега Мальцева, який завжди незримо присутній там, де збираються видатні уми, я радий вітати вас на сьогоднішньому значущому засіданні.

Крейс також повідомив про завершення підготовки колективної роботи ​​«Вплив війни в Україні на Центральну та Східну Європу», яка вийде наприкінці січня 2026 року у престижному міжнародному видавництві Palgrave Macmillan. ​​Цю книгу підтримала Європейська академія наук України, і багато її членів зробили свій внесок у неї, що свідчить про продовження активної наукової роботи українських дослідників навіть у воєнних умовах.

У своєму зверненні президент Академії висловив надію на майбутні зустрічі:

Сподіваюся на подальшу взаємодію — дистанційну, а в майбутньому, коли ця жахлива війна завершиться, уже у форматі очних зустрічей у Києві чи Одесі.

Порядок денний на чотири дні: від визначення до сценаріїв майбутнього

Програма конференції була побудована навколо чотирьох тематичних днів. ​​У перший день учасники обговорювали культурні коди як феномен, включаючи питання визначення та формування, а також тему культурного коду як «призми сприйняття», з її перевагами та обмеженнями.

У другий і третій дні розмова змістилася до тем етнічної нестабільності, механізмів соціальних змін, а також до того, як комунікація та медіа діють у контексті культурних кодів. ​​У дискусіях лунали відсилання до філософської спадщини Жана Бодріяра. ​​Заключний день був присвячений майбутньому — прогнозам на 2026 рік, українській ситуації та висновкам, які слід зробити вже зараз.

Одним із ключових моментів конференції став виступ директорки НДІ МСАС, дослідниці Марини Іллюші. ​​Усього місяць тому її випустили на волю після року, проведеного в СІЗО. ​​Через такий короткий час вона не лише повернулася до наукової роботи, а й представила змістовну доповідь, що викликала щиру повагу та підтримку учасників конференції.

Але за всією академічною структурою конференції відчувалася ще одна, глибоко людська лінія, що надавала тому, що відбувається, особливого значення: на конференції були представлені результати дослідження Олега Мальцева. ​​Навіть перебуваючи в суворих умовах, український вчений Олег Мальцев продовжує виконувати свій науковий обов’язок, залишаючись автором доповідей та учасником професійної розмови, нехай і через колег.

Науковий подвиг: доповідь з-під варти

Центральною подією конференції став доповідь доктора Олега Мальцева, який, вчений підготував перебуваючи у важких умовах. ​​Його доповідь була сприйнята учасниками конференції не лише як наукова праця, а й як символ того, що справжню науку не можуть зупинити жодні зовнішні обставини.

У своїй доповіді Олег Мальцев прямо говорить про дефіцит точної моделі та пропонує системний підхід, що перетворює «культурний код» із широкої метафори на операційний аналітичний інструмент, який можна застосовувати до реальних випадків.

Далі йдуть тези, які показують, що мова йде саме про наукову архітектуру, а не про публіцистику: культурний код описується як стабільна система когнітивних схем, поведінкових автоматизмів, символічних структур і моделей взаємодії із загрозою, часом і невизначеністю, що відтворюється з покоління в покоління і впливає на індивідуальну та групову ідентичність.

Особлива увага приділяється механізмам передачі, які діють поза раціональними поясненнями та формальним навчанням, через ритми поведінки, емоційні реакції, моделі влади та страху, системи табу.

І, нарешті, важливий для всієї конференції поворот, культурний код розглядається як багаторівнева структура, що включає мову та символи, поведінкові стратегії, тіньові сімейні матриці та сприйняття часу, тобто те, як спільнота переживає та структурує історичний ритм.

Про тенденції: попередження про кризу ідентичності та «час, що вислизає» для адаптації

Окремий акцент Мальцев зробив на тенденціях, які, за його логікою, необхідно осмислювати заздалегідь, перш ніж вони оформляться в незворотні соціальні наслідки.

Вчений звернув увагу на наростання кризи ідентичності в сучасному світі: ​​«Сьогоднішній світ стрясає криза ідентичності та втрата стабільних орієнтирів. ​​Питання «Хто я?» стає дедалі актуальнішим. ​​Я француз, я німець, я українець — і це лише слова. ​​Що ж вони приховують насправді?»

Мальцев зазначив, що розпад традиційних правил, професій, сімейних моделей та освітніх траєкторій призводить до того, що людина більше не може адаптуватися до темпів змін. ​​Це породжує маргінальні ідентичності, кримінальні субкультури, клани, засновані на мережі, та тимчасові зграї, що живуть від події до події.

Коли руйнуються правила, люди шукають нові орієнтири. ​​Замінники в релігії, націоналізмі, екстремізмі, злочинних структурах та віртуальних спільнотах. ​​Ми не можемо існувати ізольовано від світу. ​​Якщо щось не спрацьовує, нам потрібна заміна. ​​Але що це за загадкова заміна? — поставив запитання вчений.

Олег Мальцев представив принципово новий погляд на майбутнє:

Так зване майбутнє насправді є зоною підвищеного ризику. ​​Темпоральна соціологія малює майбутнє не як плавне продовження сьогодення, а як поле, де загрози мчать із різною швидкістю. ​​На горизонті маячать загрози: стрімкі економічні цикли, непередбачувані соціальні потрясіння, конфлікти, розпалювані технологіями, і кардинальні зміни в культурних устоях.

Символ непохитності: коли репресії зазнають поразки

Участь доктора Олега Мальцева (хай навіть не фізична) та директорки НДІ МСАС Марини Іллюші — двох українських учених, які пройшли через найважчі випробування, але зберегли вірність своєму науковому обов’язку, — є живим свідченням непохитності людського духу та сили прагнення до істини. ​​Їхній приклад надихає та нагадує, що навіть за найнесприятливіших обставин наука може залишатися справою честі та внутрішньої свободи.

Марина Іллюша під час наукових експедицій під керівництвом вченого Олега Мальцева

Спроби недоброзичливців змусити Олега Мальцева замовкнути, перервати його наукову кар’єру, зруйнувати дослідницьку діяльність та ізолювати від міжнародної наукової спільноти закінчилися повним провалом. ​​Їхня «місія» виявилася нездійсненною та зазнала краху. ​​Український учений продовжує виконувати свій обов’язок із вражаючою цілеспрямованістю та незмінною послідовністю, підтверджуючи тим самим не лише наукову стійкість, а й силу людської волі.

Однак у цьому контексті особливо тривожною виглядає інформація про серйозне погіршення стану його здоров’я. ​​Навколо нинішніх умов утримання та стану здоров’я вченого лунають дедалі серйозніші побоювання: що виснажливе середовище, погіршення самопочуття та продовження жорстких умов можуть призвести до незворотних наслідків.

Історія знає чимало прикладів, коли людей знищували не через пряме насильство, а через створення умов, несумісних із підтриманням здоров’я та життя. ​​Поступове погіршення стану здоров’я за таких обставин може бути формою повільного вбивства, що дозволяє уникнути прямої відповідальності, але призводить до того самого результату.

За відсутності одіозного прокурора Руслана Войтова, сторону обвинувачення представляв прокурор Михайло Ульянов, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Слухання проходило в робочому режимі до моменту, коли до зали суду без дозволу увійшли троє молодих хлопців спортивної статури, які представилися «вільними слухачами». Їхня поява супроводжувалася фактичною зупинкою засідання, після чого суддя Юрій Кривохижа розпорядився видалити непроханих гостей із зали. Повернутися їм дозволили тільки після оголошення перерви.

Поява невідомих чоловіків викликала занепокоєння у учасників процесу. Дослідниця Марина Іллюша, яка раніше заявляла через адвоката про погрози, що надходили їй від співробітника СБУ Євгена Волошенюка, прямо пов’язала те, що відбувається, з питаннями особистої безпеки.

За словами Іллюші, раніше в кабінеті СБУ їй повідомляли, що в разі відмови від співпраці вона «залишиться без зубів», і появу чоловіків спортивної статури в суді вона сприйняла як потенційну реалізацію цих погроз. Інша учасниця процесу також публічно поставила питання про необхідність залучення охорони суду, з огляду на непередбачуваність поведінки так званих «активістів» після засідання. Адвокат Євгенія Тарасенко рекомендувала залишати будівлю суду з увімкненими камерами і фіксувати можливі порушення.

Балалаєчник і кларнетист з Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової

Пізніше з’ясувалося, що «вільні слухачі» є студентами третього курсу оркестрово-диригентського факультету Одеської національної музичної академії імені О. В. Нежданової. Йдеться про Дениса Г. та Олексія К., які одночасно позиціонують себе як учасники музичного гурту та фітнес-тренери. Їхня присутність на слуханні у справі, яку міжнародні правозахисники вже називають сфабрикованою, не отримала чіткого пояснення.

Додаткові питання викликав момент, коли прокурор Ульянов активно жестикулював, підказуючи їм відповіді на питання суду при встановленні їхніх особистостей. На окрему увагу заслуговує той факт, що Денис Г. є членом молодіжної ради при Одеській обласній військовій адміністрації.

Експерт з морської екології та охорони навколишнього середовища

Не менш несподіваним гостем суду став Владислав Б. — еко-активіст, біолог і журналіст, який позиціонує себе як експерт з морської екології, гідробіології та охорони навколишнього середовища. Керівник громадської організації, яка багато років займається захистом зелених зон Одеси від забудови, раптово проявив інтерес до кримінальної справи, яка не має ніякого відношення ні до екосистем Чорного моря, ні до незаконної вирубки, ні до урбаністичної екології. Яким чином справа вченого, що стала предметом критики бельгійських і французьких правозахисників, опинилася в сфері його професійних інтересів, так і залишилося без відповіді.

«Поліція діалогу»

Особливе здивування у сторони захисту викликала присутність у залі суду інспектора превентивної комунікації відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області Дениса Ковтуняка. Засідання відбувалося в понеділок о 13:00, тобто в розпал робочого дня, проте співробітник поліції перебував у суді в статусі «вільного слухача». Які саме правопорушення збирався запобігати Ковтуняк Денис Олексійович, ні суду, ні стороні захисту не було відомо.

На цьому тлі все більш чітко вимальовується схема публічного супроводу обвинувачення. Раніше прокурор Руслан Войтов вже залучав до суду лояльних журналістів, формуючи потрібний медійний фон. Тепер, судячи з того, що відбувається, до цього набору додалися громадські активісти та студенти.

Хто небезпечніший?

Уважно подивіться на обличчя дівчат, яких сторона обвинувачення протягом року наполегливо називала «небезпечними для суспільства», і обличчя цих «вільних слухачів». Міцні, фізично здорові молоді хлопці, які в умовах воєнного часу з невідомих причин не перебувають ні в армії, ні на іншій суспільно значущій службі, ходять як група підтримки і тиску на суд в рамках сфабрикованої справи і переслідування вченого Олега Мальцева.

Скільки ще подібних «вільних слухачів» приведуть до суду прокурори Руслан Войтов і Михайло Ульянов, передбачити неможливо. Однак уже зараз в Одесі будь-якій освіченій людині, здатною до критичного мислення, стає очевидно, що організатори переслідування вченого Олега Мальцева послідовно демонструють зневагу до розуму спостерігачів і учасників процесу, підміняючи правову аргументацію грубими і низькопробними маніпуляціями. Організатори правого беззаконня навколо справи Олега Мальцева в гонитві за дешевими спецефектами все більше оголюють власну неспроможність.

Арешт без альтернативи

12 вересня 2024 року за сфабрикованою кримінальною справою був заарештований вчений і адвокат Олег Мальцев. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою без права внесення застави. При цьому, в більш тяжких випадках з корупціонерами-чиновниками, які були спіймані на розкраданнях в особливо великих розмірах, а також деяким правоохоронцям, які в стані алкогольного сп’яніння збивали людей на смерть, фігурантам нерідко надавалася можливість вийти під заставу. У випадку з вченим, який написав книгу про воєнні злочини, така можливість не була надана.

Арешт Олега Мальцева відбувся незважаючи на серйозні ризики для здоров’я. За 3 місяці до затримання вчений був виписаний з реанімації і проходив курс реабілітації вдома, пересуваючись за допомогою інвалідного візка. Під час обрання Олегу Мальцеву запобіжного заходу прокурором була надана суду медична довідка, видана лікарем Єврейської лікарні, де Олег Мальцев під конвоєм ночував перед доставкою його до суду (ІТТ відмовився тієї ночі приймати людину з такими захворюваннями) і згодом названа фіктивною, яка формально знімала обмеження для поміщення в СІЗО.

Що сталося в слідчому ізоляторі?

Через два тижні після поміщення в СІЗО і його відмови визнати провину, в камері, де перебував Олег Мальцев, був проведений обшук. Як показали свідки в суді, під час так званого «шмона» в його особисті речі було підкинуто консервний ніж, після чого предмет було вилучено як заборонений.

Сусідів по камері Мальцева відразу почали заперечувати, заявляючи, що цей предмет йому не належав. Проте адміністрація кваліфікувала те, що сталося, як порушення порядку утримання, і вченого помістили в карцер строком на десять днів.

Один зі свідків пізніше заявив у суді, що в той момент їм прямо сказали «закрити роти», пояснивши те, що відбувається, інтересами СБУ.

Нам сказали закрити роти, це потрібно СБУ.

У карцері без ліків і допомоги

Нагадаємо, до карцеру було поміщено людину, яка не могла пересуватися без сторонньої допомоги. У неї було вилучено ліки, необхідні для підтримання здоров’я. Медична допомога фактично не надавалася, рани, що залишилися після важкої хвороби, не оброблялися.

Медичні фахівці вказують, що при цукровому діабеті навіть невеликі виразки становлять серйозну небезпеку. Уповільнене загоєння, високий ризик інфекції та можливість гнійних ускладнень є загальновідомими клінічними фактами. У важких випадках подібні стани можуть призвести до ампутації кінцівок. Незважаючи на це, Олег Мальцев перебував у карцері без належного медичного супроводу.

Свідки також повідомляли про спроби застосування фізичної сили, грубе поводження з боку персоналу та вилучення книг, які були у вченого. Протягом 10 днів перебування в карцері Мальцеву не давали помитися.

Судовий розгляд

15 грудня Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов адвоката Євгенії Тарасенко і визнав поміщення Олега Мальцева в карцер незаконним. Про це рішення на своїй сторінці в Facebook також повідомила адвокат Ольга Панченко, зазначивши, що це вже не перший випадок, коли дії в рамках справи Олега Мальцева визнаються судом незаконними.

Коментуючи рішення, Євгенія Тарасенко підкреслила, що суд не поспішав з винесенням вердикту, але при цьому були викликані і заслухані свідки. За її словами, саме ретельне дослідження обставин дозволило дійти обґрунтованого висновку.

Питання про апеляцію та значення рішення

Відповідаючи на питання журналіста про можливу апеляцію та стійкість правової позиції захисту, Євгенія Тарасенко заявила, що з урахуванням досліджених доказів ризиків вона не бачить. За її словами, всі процесуальні вимоги були дотримані таким чином, щоб виключити підстави для успішного оскарження.

Говорячи про значення цього рішення для справи Олега Мальцева в цілому, адвокат зазначила, що захист зіткнувся з правовим беззаконням з боку окремих представників влади. Визнання приміщення в карцер незаконним, на її думку, є сигналом про неприпустимість подібного поводження з людьми, які перебувають під вартою.

Ви кидаєте людину в карцер, позбавляєте її ліків, створюєте ризики для здоров’я і пряму загрозу життю. Ви ставитеся до неї як до злочинця ще до рішення суду. Так робити не можна, —

підкреслила Тарасенко, додавши, що на будь-яке порушення закону в правовій державі повинні слідувати контр-дії, спрямовані на відновлення порушених прав.

«Совість ампутована за непотрібністю», — каже Марина у своєму другому інтерв’ю після звільнення з Одеського слідчого ізолятора, де вона провела більше року. Вона каже це як людина, яка провела більше року по інший бік системи, бачила її зсередини.

Справа, в рамках якої була заарештована Марина Іллюша, належить до числа найрезонансніших в Одесі за останні роки. У вересні 2024 року в рамках сфабрикованої кримінальної справи Приморський районний суд Одеси обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо вченого та адвоката Олега Мальцева і низки його колег. З того часу термін перебування під вартою неодноразово продовжується, а запобіжний захід залишається низьким, незважаючи на стан здоров’я вченого.

«У залах суду оселився страх»

«В Одесі пішли далі, — каже Марина Іллюша. — Знайшли людину, знайшли статтю, а совість втратили». Вона називає те, що відбувається, «естафетою боягузтва», яка почалася з судді Осіїка з Приморського районного суду Одеси. Саме він взяв під варту вченого і адвоката Олега Мальцева, а потім її та інших колег.

Ключовий момент, на який Марина Іллюша звертає увагу в інтерв’ю, — страх як фактор, що визначає судові рішення. Ільюша описує атмосферу судових засідань, в яких, за її словами, рішення виглядають заздалегідь визначеними. Судді, стверджує вона, нерідко поводяться відсторонено, майже демонстративно не втягуючись в аргументи сторін, а підсумкові постанови зачитуються як формальність.

У своєму інтерв’ю вона фактично говорить про ситуацію, в якій суддя перестає бути незалежним арбітром і стає заручником зовнішнього тиску.

Під мантіями у них по спині пробігає холодний піт, — описує вона атмосферу в залах суду. — Руки пітніють від страху. Судді розуміють, якщо вони законним способом відпустять Олега Мальцева з-під варти під заставу, завтра прийдуть за ними.

Роль силових структур і тиск на захист

Окреме місце в її інтерв’ю займає тема участі силових структур у судових процесах. Іллюша стверджує, що присутність співробітників правоохоронних органів у судах, а також їхній неформальний вплив на хід справ стали в Одесі практично нормою. У її розповіді фігурує ім’я співробітника військової контррозвідки Євгена Волошенюка, якого вона описує як людину, яка регулярно з’являється в судах і СІЗО і, за її словами, чинить тиск на учасників процесу.

Це вже всім відомо. Співробітник військової котррозвідки Євген Волошенюк бігає між судами і СІЗО, вирішує питання. Всі знають, як він залякує суддів.

Ще більш тривожною вона вважає ситуацію з адвокатами. За її словами, багато захисників відмовляються брати справи, як тільки дізнаються, що ними займається СБУ. Вона нагадує і про випадок адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована в рамках тієї ж справи, в якій захищала своїх підзахисних. Для Іллюші це стало символом руйнування базового принципу права на захист.

За те, що адвокати виконують свою роботу, їх саджають в СІЗО, — констатує Іллюша. — Ось що сьогодні відбувається в судовій системі.

У який момент погони стали важливішими за закон України?

Вчора Одеський апеляційний суд вкотре залишив вченого Олега Мальцева та журналіста Костянтина Слободянюка під вартою без пояснень. З формулюванням, яке звучить як насмішка над законом: «немає підстав змінити запобіжний захід».

А чи є правові підстави залишити їх під вартою? — запитує Іллюша. Цього суд не пояснив.

Вчений Олег Мальцев з хронічними захворюваннями перебуває в Одеському СІЗО вже п’ятнадцять місяців без обвинувального вироку і без альтернативи утриманню під вартою. Це, підкреслює Марина Іллюша, вже не запобіжний захід — це покарання, яке відбуває людина, ні в чому не засуджена.

Тримати людину п’ятнадцять місяців під вартою ні за що — це беззаконня, — каже вона. — Судді під час засідань дивляться у вікно, хтось у телефон. Мені здається, вони займаються своїми справами. Рішення відомі заздалегідь.

Іллюша задається питанням: в який момент погони стали важливішими за закон України? Хто це допустив?

Судді винесли рішення і поїхали додому до своїх сімей, дітей, — каже вона. — А людина ні за що вже п’ятнадцять місяців перебуває під вартою в жахливих умовах. Якби під вартою перебували їхні близькі, їхні діти — яке рішення вони прийняли б? Відповідь зрозуміла кожному.

Мені як громадянці України дуже прикро дивитися на те, що якісь погони значать більше, ніж закон, — резюмує Іллюша. — Куди ми йдемо? Що буде далі?

Але часи змінюються. В Одесі, схоже, винайшли новий метод розслідування. Назвемо його «оперативним гіпнозом». Це коли слідчий дивиться на порожній аркуш паперу і зусиллям волі (або наказом зверху) бачить там те, чого немає. А якщо уяви не вистачає, на допомогу приходить його величність Ксерокс.

Переді мною лежить документ, від якого у будь-якого старого «слідчого» волосся стане дибки. Це науковий висновок у справі професора Олега Мальцева. Сухий юридичний текст, але якщо перекласти його з професорського на людську мову, відкривається безодня.

Метод «Ctrl+C — Ctrl+V»

Слідство — це ремесло. Нудне, копітке. Але одеські пінкертони вирішили не потіти. Вони взяли професора Мальцева і його соратника Слободянюка і пред’явили їм букет тяжких статей: захоплення влади (ст. 109), створення НЗФ (ст. 260 ч. 1) і керівництво цим НЗФ (ст. 260 ч. 3).

Звучить страшно? А тепер стежте за руками.

Експерт-правознавець читає Обвинувальний акт і протирає очі. Опис дій обвинувачених для всіх трьох абсолютно різних злочинів — ідентичний. Слово в слово. Буква в букву.

Уявіть: ви зловили кишенькового злодія. І пишете в протоколі: «Іванов вкрав гаманець». А потім додаєте: «Оскільки Іванов вкрав гаманець, він тим самим готував теракт і політ на Марс». Абсурд? У справі Мальцева це реальність. Слідчий просто скопіював один і той же текст у три різні графи.

Юридично це називається порушенням статті 61 Конституції: не можна карати двічі (а тут тричі!) за одне й те саме. А мовою професіоналів це називається «липа».

Фантомний переворот

Давайте розберемо цей «шедевр» по кісточках. Мальцеву шиють статтю 109 — «Дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу». Серйозна заявка. За таке до стіни ставили.

Але будь-який курсант знає: щоб пред’явити цю статтю, потрібно довести дію. Не думки, не розмови на кухні, а дію. Штурм, барикади, захоплення арсеналів.

Що пише слідство? Воно пише про «змову». І тут же вчиняє підробку. У законі сказано: є дії, а є змова на дії. Це різні речі. Але слідчий ліпить «гібрид»: він стверджує, що Мальцев і домовився, і вчинив. При цьому в тексті немає ні слова про те, які саме дії по захопленню влади були вчинені.

Ні танків на Дерибасівській, ні захопленої мерії. Тільки папір, який все стерпить. Слідчий підмінив реальні факти описом мети. Він просто вирішив: «Раз вони зібралися разом, значить, хочуть повалити владу». Логіка залізна, як грати в СІЗО.

Керівник порожнечі

Далі — більше. Мальцеву інкримінують частину 3 статті 260 — «Керівництво воєнізованим формуванням».

Тут є тонкість: створити групу (ч. 1) і керувати нею (ч. 3) — це різні злочини. Керівництво — це поточна робота: фінансування, вербування, планування операцій, видача пайків.

Експертиза тикає слідство носом у його ж документи: в обвинувальному акті немає жодного факту, що описує керівництво. Там знову і знову переписана історія про створення.

Виходить парадокс: слідство каже «він керував», але описує тільки те, як «він створив».

Це все одно, що судити архітектора за те, що він живе в побудованому будинку, не маючи доказів, що він там взагалі з’являвся. Кваліфікація висмоктана з пальця, щоб накрутити термін.

За що сидимо?

Виникає питання: якщо юридична база справи — це решето, крізь яке свистить вітер, то навіщо це все? Чому шанованого вченого, автора книг, виданих у США, тримають у клітці 15 місяців?

Відповідь проста. Коли у оперів немає фактів, вони включають фантазію. Їм не потрібен Мальцев-вчений. Їм потрібен Мальцев-лиходій.

Вони взяли наукову організацію, що займається історією та єдиноборствами, і як сову на глобус натягнули на неї «воєнізоване формування». А щоб ніхто не сумнівався, приправили це соусом «державного перевороту».

Це називається імітація бурхливої діяльності. Система працює на самозбереження. Їй простіше намалювати три статті під копірку, ніж визнати, що вони посадили невинну людину.

Тільки ось біда: папір може і стерпить, а історія — ні. Експертиза доктора наук Берзіна — це не просто документ захисту. Це вирок професіоналізму тих, хто шив цю справу білими нитками.

Коли уява замінює Кримінальний кодекс, правосуддя перетворюється на дешевий детектив у м’якій обкладинці. І фінал у цього детектива буде поганий. Для авторів.

Редакція «Суспільного прибою» пропонує увазі читачів переклад матеріалу британських колег, щоб ознайомити українську аудиторію з тим, як закордонні ЗМІ аналізують одне з «найбільш суперечливих судових розглядів сучасної України». Оскільки погляд з боку дозволяє формулювати ті питання, які всередині країни все ще ставляться недостатньо голосно.

Нижче ми публікуємо повний переклад статті Western Morning News, зберігаючи її структуру та основні акценти.

Рано вранці, коли ворота Одеського слідчого ізолятора повільно відчинилися, четверо жінок і німецький журналіст зробили перші кроки до свободи, якої вони були позбавлені більше року. Їх звільнення під заставу стало результатом тривалої судової тяганини, яку вели адвокати захисту, і постійної участі з боку європейських правозахисних організацій. Але для вченого Олега Мальцева і журналіста Костянтина Слободянюка, яким інкримінують створення «незаконного воєнізованого формування», латунні двері камер поки залишаються закритими.

Цю справу вже називають однією з найбільш суперечливих в сучасній українській практиці. Міжнародна правозахисна організація Human Rights Without Frontiers (HRWF) говорить про політично мотивоване переслідування. Адвокати вказують на «непояснювані затримки» і відсутність прямих доказів складу злочину. Українські прокурори стверджують, що вчений нібито обговорював сценарій захоплення влади.

Між патріотизмом і злочином

Щоб зрозуміти, чому ця історія резонує далеко за межами України, потрібно повернутися до перших місяців після повномасштабного вторгнення Росії.

Навесні 2022 року українська влада активно закликала громадян до самоорганізації на випадок окупації окремих регіонів. Урядовий портал «Центр національного спротиву» публікував рекомендації щодо використання зброї, методів прихованого опору та організаційної самооборони. Міністерство оборони випустило довідник, де прямо закликало громадян об’єднуватися і бути готовими до активних дій у надзвичайних умовах.

На цьому тлі 18 квітня 2022 року Олег Мальцев, вчений з міжнародною репутацією, організував зустріч зі своїми колегами. Тема обговорення — як діяти в разі захоплення Одеси і в умовах відсутності зв’язку або державної координації, що є стандартною практикою для більшості цивільних ініціатив самооборони, що виникли в той період.

Однак через два роки ця розмова стала головним доказом звинувачення. Слідчі Служби безпеки України (СБУ) інтерпретували цю бесіду як спробу створити «незаконне воєнізоване формування» з передбачуваною метою «захоплення влади».

Правозахисники називають це «парадоксом, неможливим у правовій державі». HRWF у своєму висновку підкреслює:

Те, що держава публічно описувала як нормальну і бажану реакцію громадян на загрозу окупації, у справі Олега Мальцева було перетворено на підставу кримінального переслідування.

Арешти, які шокували міжнародну спільноту

У вересні-жовтні 2024 року співробітники спецпідрозділів СБУ провели серію затримань. За словами адвокатів, у ряді випадків силовики діяли грубо і з порушенням процесуальних норм. Директорка інституту судьбоаналізу Марина Ільюша, яку звільнили під заставу місяць тому, описує своє затримання в інтерв’ю українській газеті «Суспільний прибій»:

Мені наділи наручники, на голову натягнули мішок і спустили в підвал. Вони говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. Що вийду старою і без зубів. Я не розуміла, це були погрози чи попередження про тортури.

Її розповідь підтверджує один з найтривожніших моментів розслідування: відсутність прозорості та зловживання під час затримань.

Німецький журналіст Сергій Енгельманн, який співпрацював з українцями кілька років, пов’язує свій арешт з публікацією критичної статті про справу Мальцева.

Ключовою подією стала публікація моєї журналістської статті «Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева». Через чотири дні після публікації мене заарештували, — розповідає він.

Незабаром після цього сайт, на якому була розміщена стаття, зазнав хакерської атаки, що пізніше підтвердило саме медіа.

Енгельманн провів понад шість місяців у в’язниці, не розуміючи суті висунутих йому звинувачень.

Мої адвокати зробили все можливе — вони подавали клопотання, посилалися на міжнародні стандарти, щоб змусити прокурора перекласти звинувачення мовою, яку я розумію, — німецькою. Через сім місяців я нарешті побачив документи зі звинуваченням, — згадує він.

Позиція обвинувачення: спроба захоплення влади

Українська прокуратура стверджує, що український вчений Олег Мальцев створив групу, яка в разі окупації Одеси могла спробувати встановити власний контроль над містом. Однак, за словами адвокатів захисту, в суді прокурор Руслан Войтов не зміг навести жодного факту, який можна було б кваліфікувати як створення збройної групи або планування державного перевороту.

Звинувачення ґрунтується на припущеннях, а не на доказах, — каже один з українських адвокатів. — Прокуратура більше року навмисно затягує розгляд доказів просто тому, що доказів провини Олега Мальцева не існує.

Процесуальні порушення та повільне правосуддя

Адвокати вказують на численні процесуальні проблеми у справі. Євгенія Тарасенко, одна із захисників, відзначає дивну хронологію: у грудні 2023 року на електронну пошту адвоката Ольги Панченко, яка представляла інтереси Мальцева, надійшов анонімний лист із пропозицією закрити всі проблеми «за певну подяку». Про цей факт було офіційно повідомлено СБУ, але від них не надійшло жодної реакції. Через два місяці почалися обшуки.

Сторона обвинувачення, на думку захисту, затягує перехід до розгляду доказів, оскільки переконливих матеріалів, що підтверджують провину, не існує. У судових засіданнях ні прокурор, ні суддя не змогли вказати, які конкретні незаконні дії вчинили підсудні.

Міжнародний резонанс

28 березня 2025 року Рада ООН з прав людини на 58-й сесії в Женеві обговорила ситуацію з українським вченим Олегом Мальцевим. Французька правозахисниця Крістін Мірре виступила із заявою про незаконність ув’язнення українського вченого. Бельгійські активісти на чолі з Віллі Фотре також різко розкритикували українські правоохоронні органи у зв’язку з цією справою. Правозахисні організації додатково висловили занепокоєння з приводу поведінки судових органів у цій справі під час конференції ОБСЄ у Варшаві.

Журналісти видання Jewish Review провели розслідування і назвали справу політично мотивованим переслідуванням єврейського вченого. Мальцев, який народився в єврейській родині, є рушійною силою проекту «Європейська історія єврейського народу», підтримуваного Одеським регіональним відділенням Української академії наук.

Філософ Георгій Вачнадзе, магістр Левенського університету, назвав арешт «симптомом інституційного провалу», посиленого війною. Французький вчений Люсьєн Улабіб, який співпрацював з Мальцевим над книгою про філософа Жана Бодріяра, також виступив з публічним зверненням до українського суду.

Особиста помста чи державна необхідність?

Юристи та правозахисники стверджують, що справа може бути пов’язана з особистою неприязню з боку офіцера військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка. За даними захисту, у грудні 2024 року Волошенюк отримав підвищення по службі, що, можливо, пов’язано з його роллю в розслідуванні.

Міжнародні детективи, які проводять приватне розслідування на прохання правозахисних організацій, стверджують, що судовий процес має щонайменше чотири ознаки фабрикації кримінальної справи. Їхні українські контакти в спецслужбах підтверджують, що деякі колеги «грали нечесно», нібито фабрикуючи докази для підкріплення справи.

На думку слідчих, організатори розраховували на те, що військовий стан стане для них ідеальним прикриттям. У момент загострення проблем національної безпеки гучний арешт «особливо небезпечної групи» можна було б подати як тріумф спецслужб, відклавши ретельну перевірку доказів. На їхню думку, розрахунок був простий: мало хто став би сумніватися в автентичності матеріалів, коли достатньо продемонструвати результат операції.

Одна із затриманих жінок розповіла суду, що оперативник Євген Волошенюк поводився дивно під час допитів: замість того, щоб задавати їй питання по суті справи, він цікавився тільки інтимним життям доктора Мальцева і затриманих.

Умови утримання

Особливу тривогу правозахисників викликають умови утримання вченого, який страждає на діабет і бронхіальну астму. За інформацією захисту, Мальцев утримується в неопалюваних камерах, які кишать клопами, де ув’язненим дозволяють митися тільки раз на тиждень, туалети не відокремлені від житлових приміщень, а через руйнування стін і пошкодження підлоги відсутня нормальна вентиляція.

На момент арешту Мальцев проходив курс реабілітації після перебування в реанімації. Незважаючи на важкий стан здоров’я, суд не врахував це як пом’якшувальну обставину і відмовився застосувати більш м’які альтернативні запобіжні заходи, хоча стаття, за якою були пред’явлені звинувачення, це дозволяла зробити.

Перемоги захисту

Поступово захисту вдається домагатися перемог. 25 квітня 2025 року була звільнена адвокат Ольга Панченко, яку заарештували за тією ж статтею, що і її клієнта — безпрецедентний випадок тиску на захисників.

21 жовтня 2025 року Одеський апеляційний суд звільнив під заставу німецького журналіста Сергія Енгельманна після цілого року ув’язнення. Застава склала 60 тисяч гривень.

5 листопада той самий суд розпорядився звільнити останніх чотирьох членів нібито «особливо небезпечної оперативно-бойової групи» — всіх молодих жінок, яких слідчі звинуватили в участі у воєнізованому формуванні.

Ці звільнення демонструють, на думку захисту, відсутність реальних підстав для звинувачень і поступовий розвал позиції прокуратури.

Дилема воєнного часу

Справа Мальцева відображає складну дилему, з якою стикається Україна під час війни: як захистити національну безпеку, не жертвуючи принципами правової держави? Критики зазначають, що надмірне завзяття в боротьбі з потенційними загрозами може призвести до зловживань і переслідування невинних.

Прихильники жорсткої позиції влади вказують на реальні загрози з боку російських спецслужб і необхідність пильності. Однак правозахисники попереджають: використання каральних інструментів для зведення особистих рахунків підриває довіру до інститутів і послаблює державу зсередини. Крім цього, переслідування невинних використовується в корисливих цілях і має корупційну складову.

Як зазначає один з міжнародних спостерігачів:

Величезна кількість процесуальних порушень у справі доктора Мальцева ставить під сумнів законність самого переслідування. Що заважає суду якомога швидше приступити до розгляду доказів? Натомість усі зусилля, схоже, спрямовані на те, щоб затягнути цей момент.

Дійсно, і прокурори, і захисники вже ознайомилися з доказами від кожної сторони. Затягування переходу до розгляду доказів, на думку адвокатів, пояснюється просто: у обвинувачення немає переконливих аргументів, щоб спростувати доводи захисту.

Нижче ми пропонуємо переклад ключових тез статті «Справа доктора Олега Мальцева і криміналізація права на життя в Україні».

Протиріччя між державною політикою та кримінальним переслідуванням

У своїй статті бельгійська правозахисна організація виділяє кілька критичних аспектів справи Олега Мальцева, які викликають серйозну занепокоєність з точки зору міжнародних стандартів прав людини. HRWF описують досить парадоксальну ситуацію: у березні-квітні 2022 року українська влада активно закликала громадян чинити опір російській окупації, створила урядовий сайт «Центр національного опору» з рекомендаціями щодо поводження зі зброєю та порадами громадянам на окупованих територіях вступати у співпрацю з російською владою для роботи в якості підпільників. Довідник Міністерства оборони «Цивільний опір» прямо пропонував громадянам самоорганізовуватися, використовувати методи саботажу, співпрацювати з окупаційною владою і застосовувати активні форми опору.

Саме на підставі цієї офіційної державної політики 18 квітня 2022 року Олег Мальцев провів зустріч з колегами, де обговорювалися плани самооборони та допомоги державі в разі окупації Одеси. Однак два роки по тому, у вересні 2024 року, ця ж розмова була витлумачена слідством як змова проти конституційного ладу. HRWF підкреслює: те, що держава описувала в публічних документах як нормальну і бажану реакцію громадян, у справі Олега Мальцева перетворилося на підставу для кримінального переслідування.

Правова експертиза та відповідність законодавству

Правозахисники посилаються на науково-правову експертизу Національної академії правових наук України кінця 2024 року, яка зробила однозначні висновки: підготовка цивільним населенням оборонних заходів в умовах війни та можливої окупації не є злочином, а розглядається як реалізація конституційного права на самооборону. Висловлення намірів і планів без конкретних підготовчих дій захищене свободою слова. HRWF звертає увагу на критичний момент: в Україні на законодавчому рівні відсутній орган, що займається захистом цивільного населення під час бойових дій, що робить цивільну самооборону не тільки правом, а й необхідністю.

Порушення свободи вираження думок

У статті підкреслюється, що справа є небезпечною з кількох причин: вона базується виключно на словах, а не на діях; ігнорує різницю між гіпотетичним обговоренням сценаріїв самооборони та конкретною підготовкою до злочину; офіційна політика держави на початок 2022 року подається як злочин. HRWF акцентує увагу на тому, що сторона обвинувачення у справі Олега Мальцева підміняє аналіз реальної шкоди емоційною реакцією на окремі фрази, відірвані від військового контексту.

Стаття 10 Європейської конвенції про права людини захищає свободу вираження думок, включаючи ідеї, які ображають, шокують або обурюють, і забороняє лише пряме підбурювання до насильства, що створює реальну і неминучу загрозу. У випадку Олега Мальцева такого прямого підбурювання виявлено не було.

Аналіз звинувачувальних цитат

HRWF детально проаналізувала ключові висловлювання Олега Мальцева, на яких ґрунтується звинувачення. Організація зазначає: у його словах про те, що організація не буде воювати ні на чиєму боці і займеться просуванням своєї організації, немає заклику допомагати росії, а є стратегія виживання. Згадка прокуратури, слідства і суду в контексті можливої окупації не є закликом до співпраці з фсб, а описує способи виживання і допомоги Україні в якості підпілля, що повністю відповідало офіційній політиці держави.

Висловлювання про готовність захищати місто від мародерів і озброєних злочинців, на думку HRWF, вкладаються в логіку необхідної оборони, визнану українським законодавством. Більш того, на початку війни держава звільнила від кримінальної відповідальності громадян, які застосовували законну зброю проти російських військовослужбовців. Крім цього, експерти-криміналісти Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса при Міністерстві юстиції України дійшли висновку, що у відео йдеться про використання зброї виключно з метою самооборони.

«Справа Олега Мальцева — це не внутрішня справа України, а питання дотримання європейських правових стандартів»

Вперше міжнародна правозахисна організація так різко засудила українських правоохоронців у контексті справи Олега Мальцева.

HRWF є однією з найвпливовіших неурядових організацій, які активно просувають права людини в Європейському парламенті. За більш ніж 25 років роботи організація накопичила унікальний досвід у висвітленні ситуацій, які часто залишаються поза увагою основних новинних джерел, особливо у випадках, пов’язаних з потенційними порушеннями прав у зонах конфліктів. Організація бере активну участь в адвокації на рівні Європейського парламенту, інститутів ЄС, Ради з прав людини ООН у Женеві та ОБСЄ у Відні, а також у мережах на кшталт Human Rights and Democracy Network (HRDN), що дозволяє їй безпосередньо впливати на формування політики в галузі прав людини.

Організація наполягає, що справа Олега Мальцева — це не внутрішня справа України, а питання дотримання європейських правових стандартів, до яких країна прагне.

Правозахисники підкреслюють, що Україна бореться за своє місце в європейському правовому просторі, за європейські цінності та стандарти. Але ця боротьба втрачає сенс, якщо всередині країни руйнуються базові принципи правової держави. За оцінками HRWF, справа Олега Мальцева є прикладом того, як в умовах війни державна система може почати криміналізувати саме ті права, які вона зобов’язана захищати — право на життя, право на самооборону і право на свободу вираження думок. Звинувачення, побудовані на обговоренні планів самооборони та виживання, створюють небезпечний прецедент для громадянського суспільства в цілому. А це, в свою чергу, може послабити здатність країни захищатися від зовнішньої агресії, не порушуючи власні правові основи. Тому правозахисна організація закликає міжнародне співтовариство до моніторингу.

Важливо відзначити, що бельгійські та французькі правозахисники одними з перших стали на захист українського вченого. Їхні доповіді звучали на найбільшій щорічній конференції ОБСЄ з прав людини у Варшаві та на 58-й сесії Ради ООН з прав людини.