Суду були представлені медичні довідки, документи, докази. Все це акуратно вислухали і настільки ж акуратно проігнорували. Апеляція відмовилася скасовувати рішення першої інстанції, тим самим ще раз зафіксувавши: хто платить, той і музику замовляє. Джерела в судовій системі стверджують, що рішення було винесено до того, як судді зайняли свої місця в залі.

При цьому справжнім вінцем усього цього правового абсурду стали феєричні виступи прокурора Михайла Ульянова, чия унікальна здатність віртуозно ігнорувати елементарні причинно-наслідкові зв’язки вже забезпечила йому серед уважних користувачів мережі Інтернет цілком заслужений статус «найалогічнішого прокурора».

Прокурор Михайло Ульянов паразитує на чужих процесуальних перемогах

Переходячи до процесуальної поведінки прокурора Михайла Ульянова, доводиться констатувати: перед нами не просто суперечка сторін, а паразитування. Прокурор Ульянов бере результат, який захист вибивав місяцями, і без зайвих вагань починає використовувати його як аргумент проти самого захисту.

«Я прошу долучити постанову суду від 24 квітня 2025 року про організацію проведення медичного обстеження обвинуваченого Мальцева. Суд, тобто суддя Кривохижа, зобов’язав адміністрацію СІЗО забезпечувати вивезення обвинуваченого Мальцева для проведення медичного обстеження. Тобто судом вжито заходів щодо задоволення медичних потреб».

На рівні формальної логіки все виглядає акуратно. Але насправді — це абсурд.

Саме захист підняв медичне питання в цій справі. Саме захист домагався обстеження. Саме захист фіксував ризики для здоров’я. Прокуратура взагалі не торкалася питання здоров’я і старанно його обходила.

Але в залі суду логіка прокурора Ульянова, а точніше її відсутність, перевертає все з ніг на голову. Формула Ульянова, по суті, звучить так: раз суд зобов’язав провести обстеження — значить, медичні потреби задоволені. Але сама необхідність такої постанови якраз і свідчить про протилежне: проблема існувала настільки ЯВНО, що її довелося фіксувати судовим актом.

І між іншим, походження цієї постанови очевидно всім учасникам процесу. Вона з’явилася не в результаті турботи обвинувачення про здоров’я підслідного. Вона з’явилася тому, що захист постійно буквально кричав про це і ця постанова від 24 квітня 2025 року була буквально вирвана з боєм виключно завдяки безперервним клопотанням сторони захисту.

Коли власні аргументи і перемоги закінчуються, починається паразитування на чужих досягненнях. І, судячи з виступу Ульянова, цей етап вже впевнено пройдено.

«Спритність рук і жодного шахрайства»

Продовжуючи цю сюрреалістичну судову хроніку, ми зобов’язані звернути пильну увагу на наступне.

Під час свого виступу прокурор Ульянов повідомляє:

«у дні, коли безпосередньо медична частина хотіла його оглянути, він відмовлявся».

Формально — факт. А ось по суті картина зовсім інша і головне — «спритність рук і жодного шахрайства».

Тому що на практиці відбувається наступне. До Олега Мальцева приходять у камеру і повідомляють: йдіть на обстеження до лікаря. Він у цей момент фізично не може цього зробити через стан здоров’я. В результаті медчастю складається акт — відмовився від обстеження. Тобто фізична нездатність хворої людини дійти до медчастини інтерпретується як відмова від медичного обстеження.

Далі – більше.

Досягнувши абсолютного апогею процесуального лицемірства, прокурор Ульянов повідомляє суду:

«Зазначеним обвинуваченим створені належні умови утримання в СІЗО».

Уявіть собі купе тільки з туалетом, який не відокремлений від житлового простору. У цьому приміщенні людина з ХОЗЛ і діабетом перебуває майже два роки разом з іншими людьми. Додайте до цього постійний грибок на стінах, про який з жахом згадує Марина Ільюша, заарештована у цій справі і яка провела в СІЗО рік.

І саме це в прокурорській промові називається «належними умовами».

Щоб документально зафіксувати ці «належні умови», цілий обласний прокурор особисто відправляється в ізолятор для проведення докладної фотосесії камери. Після чого на повному серйозі обурюється наявністю у Олега Мальцева елементарного працюючого зливу. Потім вже безпосередньо прокурор Михайло Ульянов публічно розповідає суду про те, що наявність бойлера і справного зливного бачка є абсолютно чудовою і достатньою підставою для подальшого утримання важкохворої хронічними захворюваннями людини під вартою.

Якщо називати речі своїми іменами, то картина виглядає ще жорсткіше.

Вони створили умови, за яких Мальцев повинен померти, і суди цьому потурають. Вони наполегливо продовжують робити вигляд, що не бачать очевидних речей. Але якщо Олег Мальцев помре в СІЗО, то відповідати за це судді сильно не хочуть. Тому постійно вигадують «вказівки» медчастині забезпечити Олегу Мальцеву належне лікування, що фактично неможливо в умовах, коли хронічно хвора людина практично вже два роки перебуває в замкнутому, сирому приміщенні, без нормального доступу до медицини.

Те, що Олег Мальцев досі живий, це виключно заслуга його родичів. Вони утримують ситуацію від найгіршого сценарію — наскільки це можливо ззовні. Але проблема в тому, що навіть ці зусилля є недостатніми для людини з ХОЗЛ і діабетом.

Чому медпункт у СІЗО це не про медицину?

Далі прокурор додав висновок медиків про стан здоров’я Мальцева:

«…він оглядається лікарями, терапевтами, він постійно оглядається медичним блоком»

На папері це звучить заспокійливо. Формально — так, оглядається. Питання тільки в тому, що саме в даному випадку означає слово «огляд».

Для умовно здорової людини базового прийому терапевта, можливо, і достатньо. Але коли мова йде про пацієнта з комплексом хронічних захворювань, включаючи ХОЗЛ і діабет, рівень медичної допомоги визначається не фактом візиту лікаря, а наявністю профільної компетенції та обладнання.

Як зазначила в суді адвокат Панченко, з посиланням на офіційний адвокатський запит, в медсанчастині відсутні реаніматолог, пульмонолог і кардіолог — тобто саме ті фахівці, які критично важливі при такому наборі діагнозів. Більш того, в медчастині немає CPAP-апарату, який прямо призначений Мальцеву за медичними документами. З 21 прописаного препарату в наявності — тільки 2.

Більше того, як зазначила в суді адвокат, спеціалізовану медичну допомогу та обстеження Олег Мальцев отримує в приватній клініці за гроші його родичів. Дивно, але чомусь ця фраза адвоката Панченко викликала особливе обурення суддів апеляційного суду, які зробили їй зауваження.

Після цього слова прокурора Ульянова «він оглядається терапевтами» звучить як знущання. Фактично наявність медкабінету видається за наявність медицини.

Чому ж Олега Мальцева не беруть на «лікарняний». Відповідь проста — на «лікарняний» з усіма умовами і лікуванням вхід платний. За інсайдерською інформацією, Тетяна Кубаля — колишня начальниця медчастини, за приміщення на «лікарню» вимагала від 10 до 20 тисяч доларів, а в деяких випадках її апетити зростали до вимог переписати на себе квартиру. Мальцев просто не хоче бути спонсором корупції.

А формальні огляди терапевта самі по собі не рівнозначні належній медичній допомозі. Особливо коли профільних фахівців немає, призначеного обладнання немає, а більша частина прописаних препаратів відсутня.

Про схованки, які існують у реальності прокурора Ульянова, та інші ризики

Перераховуючи «ризики», прокурор Ульянов видав таке, що у будь-якої людини, здатної включити логіку, починається нудота. Він пояснює, що

«Мальцев і Слободянюк як керівники зазначеного незаконного формування можуть скоїти інші злочини із застосуванням, зокрема, наявної у них зброї, а також зброї, яка може зберігатися ще в схованках».

По-перше, вся зброя давно вилучена. Звідки у прокурора інформація про якісь схованки, ніхто не знає. Особливо дивує впевненість прокурора в цих схованках. У 2024 році їх шукали ДБР і військова контррозвідка — шукали, перевіряли, не знайшли. Але в 2026 році прокурор знає, що вони є. Як це назвати, якщо не відвертою маячнею?

Але на цьому абсурд не закінчується. Прокурор відверто повідомляє суду, що турбота сторони захисту про стан здоров’я Мальцева — це хитрий прийом, мета якого вивести людину за кордон під виглядом «медичної допомоги».

«Сторона обвинувачення вважає, що, домовившись про цей прийом, сторона захисту намагається вивезти Мальцева за кордон, тим самим просить встановити йому заставу, щоб після внесення застави він міг виїхати за кордон з метою отримання так званої медичної допомоги».

Навіть абітурієнт юрфаку такого не вигадає. Як прокурор Ульянов уявляє собі процедуру «вивезення»? Коли людину відпускають під заставу, її документи залишаються під арештом, у прикордонників діє «сторожова картка», яка миттєво спрацьовує при будь-якій спробі перетину кордону. Вивести людину, яка перебуває під слідством, яка потрапила в СІЗО в стані, коли не могла пересуватися самостійно, та ще й здійснити таке «вивезення» в умовах воєнного стану і постійної загрози бомбардувань — це завдання не під силу навіть кіношному Джеймсу Бонду. Про нелегальні способи навіть обговорювати смішно — кожен з них вимагає певного стану здоров’я, якого у Мальцева немає.

А далі Остапа понесло.

«…у державі в даний час скоюється велика кількість злочинів проти правоохоронців»

Олег Мальцев тут до чого? Яке відношення до цього факту має людина, яка сидить в СІЗО, з обмеженими можливостями, і якій вже практично два роки ускладнюють життя?

Прокурор постійно забуває, що він прокурор. Здається, що Ульянов мріяв виступати на театральних підмостках, а замість цього потрапив до прокуратури.

Коли все навколо — маніпуляція

Наприкінці свого виступу прокурор Ульянов заявляє:

«Заява про те, що сторона обвинувачення утримує, і суд утримує обвинувачених у неналежних, нерізких умовах, — це маніпуляція, це не відповідає дійсності».

Серйозно? Боротьба за те, щоб Мальцев не помер у СІЗО, — це маніпуляція? Усі зусилля захисту домогтися мінімально необхідних медичних умов — це маніпуляція? Ні, це не маніпуляція. Це реальність.

Маніпуляція — це коли малюється неіснуючий ніж ФСБ і його тиражують всі ЗМІ, розганяючи істерію. Маніпуляція — це синхронне виття кишенькових журналістів і «небайдужих» блогерів, які перед кожним засіданням отримують «завдання» не допустити звільнення Мальцева, при цьому навіть не спромігшись приховати сам факт отримання такого наказу від своїх кураторів. Ось це маніпуляція.

Відкинувши мішуру в сторону, стає гранично зрозумілою справжня мета цієї багатоходової комбінації: прокуратура робить все, щоб Мальцев пішов на «угоду».

У перекладі з юридичного на людську мову це означає визнання провини. Головна цінність такої угоди для системи полягає в спрощеному порядку розгляду справи. Але є і суто меркантильний інтерес у цій угоді. Угода фактично позбавляє захисту права на повернення речових доказів. Йдеться про ексклюзивну колекційну мисливську та спортивну зброю, а також дорогу техніку. Загальна сума яких перевищує триста тисяч доларів. Іншими словами, під виглядом «співпраці» відбувається банальне пограбування.

Однак найжахливішим у цій зрежисованій постановці залишається справжній мотив її організаторів. У разі «угоди» суд взагалі не розглядатиме докази.

Це і є їх заповітна мета. Прокурори панічно бояться відкритого судового аналізу своїх «доказів». Вони усвідомлюють, що їхні докази настільки ж реальні, наскільки реальний фотошоплений «ніж ФСБ». Насправді ніяких законних доказів не існує. Їх просто немає. Але про це ми розповімо в наступній статті.

Марина Ільюша провела рік у слідчому ізоляторі за звинуваченням в участі в «незаконному воєнізованому формуванні». В ексклюзивному інтерв’ю вона розповіла про затримання на кордоні, допити про особисте життя та умови утримання, які міжнародні правозахисники називають порушенням прав людини.

Історія Марини Ільюші почалася в жовтні 2024 року на українському кордоні, коли вона прямувала у відпустку до родичів у Європу. Директор НДІ Міжнародного судьбоаналітичного співтовариства не знала, що наступний рік вона проведе за гратами одеського СІЗО, а її справа стане предметом міжнародної уваги правозахисних організацій.

Кордон, 14 годин очікування і «люди з Одеси»

«Я їхала у відпустку. І планувала повернутися через два тижні», — згадує Марина. У неї були квитки туди і назад, заборони на виїзд не було, на допити в СБУ її не викликали. Але на кордоні її зупинили.

«Мої валізи переривали три або п’ять разів. Промацували кожну річ. Вони нічого не пояснювали. Тобто яка мета, чому мене не пропускають, чому мої речі вже вп’яте перевертають — ніхто нічого не пояснював», — розповідає вона.

Марину протримали на кордоні близько 14 годин — з п’ятої ранку до сьомої вечора. Весь цей час за нею слідували двоє співробітників зі зброєю. «По всій території, де ми ходили на цьому кордоні: в туалет, кудись на вулицю вийти повітрям подихати — за нами ходили хлопець і жінка. Тобто ми вже були під конвоєм», — зазначає Іллюша.

Тільки ввечері з Одеси приїхали «переговорити» сім-вісім чоловіків у цивільному. Серед них був співробітник ДВКР СБУ Євген Волошенюк.

Питання про особисте життя замість звинувачень

Марину звинуватили за статтею 260 (частина 1) і статтею 28 Кримінального кодексу України — участь у «незаконному воєнізованому формуванні». Але на допиті у військовій контррозвідці питання стосувалися зовсім іншого.

«Євген Волошенюк постійно розпитував про моє особисте життя і про особисте життя Мальцева Олега Вікторовича. Він питав, чи є у мене якісь романтичні, інтимні стосунки з Мальцевим Олегом Вікторовичем», — згадує Марина.

Офіцер ДВКР СБУ з піною у роті стверджував, що у нього є «всі скріншоти листування Мальцева з жінками».

«Я не розумію, яке відношення моє особисте життя має до 260-ї статті Кримінального кодексу України», — дивується Іллюша.

Коли вона відмовлялася відповідати на питання про особисте життя, посилаючись на своє право не давати свідчень проти себе, її називали «шизофренічкою», «психопаткою» і «зазомбованою».

Особливо запам’яталися погрози:

«Вони постійно мені говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. І вийду страшна, стара і без зубів».

За статтею 260 передбачено позбавлення волі від 2 до 5 років, але залякування тривало. «Я не розуміла в цей момент, чи була це якась погроза, що я вийду без зубів. Можливо, мені вони там збиралися катувати мене і вибивати зуби», — каже вона.

Мішок на голову

Після оформлення всіх паперів в СБУ у Марини вилучили всі документи і техніку. Потім відбулася процедура, яку вона ніколи не забуде:

Вона описує мішок як матеріал, схожий на той, в якому продають цукор, — темний і щільний. «У ньому дуже важко дихати. Знаєте, я навіть чула, перебуваючи в камері, як люди розповідали, що відчували задуху, коли їх вели в ці підвали».

За першу добу затримання Марину роздягали для огляду безліч разів — в СБУ, в ІТТ (ізоляторі тимчасового утримання), в СІЗО. «За ці перші доби, коли там було все це затримання в СІЗО, мене стільки разів роздягали, що, напевно, я за все життя перед чоловіками стільки разів не роздягалася, як за ці перші доби затримання», — з гіркотою згадує вона.

«Швидше б заснути, щоб цей жах забути»

Умови в ізоляторі тимчасового утримання Марина описує як «жах». «Я такої кількості тарганів ніколи в житті не бачила. Коли ти підходиш до того страшного умивальника, до якого взагалі страшно підходити, щоб помити руки. Ти включаєш воду, і з водостоку біжить стільки тарганів, скільки я ніколи в житті не бачила».

Постільна білизна в ІТТ була брудна, з цвіллю і мокра. У камері було відкрите вікно, яке не можна було закрити. На вулиці був жовтень, йшов дощ. «Я в куртці лягла, накрилася капюшоном. І просто лягла і думала: швидше б заснути, щоб жах цього дня хоч на якийсь час забути».

«Запах цвілі залишиться зі мною на все життя»

У СІЗО умови були трохи кращі. Матрац, який видали Марині, «просто згнив» за перші два тижні. «Коли мені його дали, він весь був у плямах, в якійсь цвілі, від нього смерділо цією цвіллю. Запах цієї цвілі взагалі залишиться на все життя», — каже вона. Завдяки друзям і колегам їй доставили новий матрац.

Під час блекаутів ув’язнені гріли воду на трьох свічках, пов’язаних разом, «щоб хоч за добу попити щось гаряче». Коли протяг вибив скло в старому вікні, жінки замовили пластикове скло і «підручними засобами випилювали це скло за розміром, щоб закрити це віконце».

Втім, Марина зазначає, що співробітники СІЗО ставилися до ув’язнених по-людськи:

«Ніхто в СІЗО там не знущається ні над ким, ніхто там не ґвалтує, психологічно не тисне. Тобто ставлення співробітників СІЗО до людей людське».

Як «вибивали» адвокатів

У справі Марини та її колег фігурувало вісім осіб. У них було кілька адвокатів — чоловіків і жінок. Але наприкінці досудового розслідування двоє адвокатів-чоловіків були змушені вийти зі справи.

«Тобі просто кажуть: «або ти виходиш зі справи, або ти їдеш на нуль». Ось такі «законні методи», які сьогодні використовують правоохоронці», — пояснює Марина.

Жінок-адвокаток чекав інший сценарій. Головну захисницю Олега Мальцева, Ольгу Панченко, у квітні 2025 року заарештували за тією ж статтею 260 і, як запевняє Марина, провели тим самим шляхом: СБУ, мішок на голову, ІТТ, СІЗО.

Їхні камери виявилися майже навпроти: «Ми махали один одному через кормушку».

«Коли адвокат захищає, виконує свою роботу, як на нього вплинути? Як його залякати? Його просто саджають за тією ж статтею в СІЗО, що і його клієнтів», — резюмує вона. Завдяки Одеському апеляційному суду, адвоката випустили під заставу через тиждень.

Судові засідання: звинувачення без звинувачення

За рік ні прокурор, ні слідство так і не змогли пояснити, в чому саме звинувачують фігурантів справи. «Ми ніяк не можемо почути, всі ми, хто опинився в СІЗО, що ж ми зробили? Де хоч один якийсь факт, аргумент нашої якоїсь злочинної діяльності?» — запитує вона.

За словами Марини, прокурор Руслан Войтов на всі докази сторони захисту відповідає тільки одне: «Ваша честь, я заперечую». При перегляді запобіжного заходу він зачитує ризики, що обвинувачені «будуть тікати з України».

Ще одне дивне формулювання в матеріалах справи про «навички, отримані на території Одеської області». «Я сама не одеситка. Я років 10 вже живу в Одесі, але сама я з Києва. І, можливо, одесити підкажуть, а які навички люди набувають на території Одеської області», — іронізує вона.

Коли на одному із засідань вона попросила сторону обвинувачення пояснити, які саме навички маються на увазі, і чи є «класифікація цих навичок за територіями України», прокурор «дуже обурився», а суд зупинив її.

Свідок з планети Тінія

Окремий розділ у цій справі — свідки. Прокурор Войтов постійно посилається на свідків, у справі їх 22, 90% з яких не знають, хто такий вчений Олег Мальцев. Одна з ключових свідків, за словами Марини, «на допиті говорила, що вона з планети Тінія, як і її батько».

«Свідок, на якого посилається прокурор Войтов, з якоїсь кришталевої планети Тінія! Знаєте, у мене, по-перше, питання до психологічного стану цього свідка. Чи може людина з планети Тінія бути свідком», — задається питанням Іллюша.

Більш того, прокурор зізнався, що не знає, де зараз знаходиться цей свідок: вона не в Україні, зв’язку з нею немає. «І він каже стороні захисту «знайдіть її, доставляйте за свої гроші на судове засідання і нехай вона проти вас дасть свідчення»», — переказує Марина.

Обвинувальний акт «під копірку»

Всі обвинувачені у справі отримали ідентичні обвинувальні акти. «У нас у всіх обвинувальний акт, як під копірку, однаковий слово в слово. Різниця тільки в тому, що різні імена і дати народження», — каже Марина.

Вона розповідає, що навіть суддя Юрій Кривохижа не зміг пояснити суть обвинувачення. «Є в інтернеті відео з одного засідання, де я прошу суд пояснити мені суть звинувачення, роз’яснити, що я скоїла. І навіть наш суддя Юрій Кривохижа не може цього пояснити, і я розумію, чому не може — в обвинувальному акті цього не написано, а писав цей акт прокурор».

Захисники просили повернути справу, «тому що в обвинувальному акті немає обвинувачення». «Тобто що ми взагалі, знаєте, розслідуємо? Де провина? У чому провина? Там не вказано. Це загадка для всіх», — резюмує Іллюша.

«Сила — вона в правді»

Незважаючи на пережите, Марина Ільюша не зламана. «Рік був важкий. Він для всіх був важким: і для тих, хто перебував у СІЗО, і для тих, хто був на волі, для наших колег і для наших захисників. Тобто це була боротьба. Але що допомогло все це пережити — це правда», — каже вона.

Вона навіть знаходить позитивні сторони в перебуванні в СІЗО: «Я не шкодую, що туди потрапила. Це мене дуже багато чому навчило. Це був, знаєте, такий золотий час для навчання. Нам можна було почитати книги, на які, в житті кожної людини, як завжди, не вистачає часу».

Важливо відзначити парадокс на початку цієї історії: коли Олег Мальцев і його колеги дізналися про порушення кримінальної справи, вони перебували за кордоном у науковій експедиції. Але вони повернулися в Україну. «Напевно, якби ми хотіли втекти, то ми б не повернулися в Україну. А так як нам боятися було нічого, ми повернулися в Україну», — пояснює Марина логіку їхнього рішення.

Сьогодні вона називає свою справу «паранормальною кримінальною справою» і «абсурдом». «У це не те, щоб повірити важко. Мені здається, не кожен якийсь фантаст зміг би придумати таку історію», — підсумовує Марина Іллюша.

Повну версію інтерв’ю опубліковано на сторінці адвоката Ольги Панченко.