Ми поспілкувались з адвокатом Євгенією Василівною Тарасенко, яка приймала участь в судовому засіданні по обранню до адвоката Панченко Ольги Вікторівні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Приморським районним судом м. Одеси. Вона розповіла, чому професійна солідарність — це не злочин, як працює незалежна адвокатура в умовах тиску і чому мовчання у таких справах – це зрада не лише колеги, а й самого права.

Євгенія Василівна, в нещодавньому відеозверненні одна активістка заявила, що бачила у Приморському суді “так званих адвокатів”, які прийшли підтримати “агентку рф”. Як ви на це реагуєте?
Я реагую спокійно, адже давно стикнулася з кричущим правовим нігілізмом суспільства та ототожненням адвоката з клієнтом. «Так звані» адвокати легко перевіряються по Єдиному реєстру адвокатів України, їх належність до тієї чи іншої обласної раді також, крім цього кожна рада адвокатів має свої комітети. Все інше — особиста неприязнь, фантазії чи політичні істерики. Той, хто називає адвокатів “так званими”, використовує стандарти «туалетної» журналістики.

А як щодо фрази про “агентку рф” — тобто людину, яку підтримували адвокати в залі суду?

В силу практичного досвіду для мене не існує не доведених заяв. В мій мозок інстальовано формальну логіку, де є теза, обгрунтування та висновок. Все інше – то «на заборі написано». До того ж “агент рф” — це прообраз жовтої зірки, яку мали носити євреї в окупованій нацистами Європі. Не кажучи вже про те, що для подібного висновку про «агента» необхідно мати вирок суду, який набув чиності та встановив дійсно такий факт. Тому що Конституція України в статті 62 чітко визначила:

“Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь”.

Це називається презумпція невинуватості.

Активістка також запитує, чому адвокати не “ходять по 10-15 людей” захищати учасників бойових дій, але ходять підтримувати “таку людину”.

Це логічна підміна понять, яка ще з часів Сократа називалась “хибна альтернатива”. Захист однієї людини не виключає підтримки іншої. Адвокат має діяти в межах доручення клієнта і дотримуватися професійної етики. Тобто, не адвокат ходить по клієнтам, а клієнт звертається до адвоката за професійною допомогою, як до лікаря. Ви десь бачили, щоб сімейні або профільні лікарі бігали по вулицях тощо та кидалися на людей? Ні, бо в лікарню та до адвоката людина приходить тільки в разі потреби. Ще один момент: ст. 20 КПК України гарантує право на правовий захист усім без винятку. Не лише військовим, але й тим, кого хтось не любить. Звинувачувати адвоката в тому, що він підтримує або захищає когось «неугодного» – це все одно, що звинувачувати хірурга в тому, що він не відмовився оперувати смертельно хвору людину, тому що хтось його вважає поганим.

Що ви скажете щодо твердження про “відсутність совісті” у тих, хто підтримує обвинувачену?

Совість — це не процесуальне поняття. Це філософська чи релігійна категорія. Право ж – це ж один з інструментів регулювання суспільства наряду з релігією, моралю тощо. Близько до права стоїть справедливість. Але ж вона у кожного своя, чи не так? Якщо хтось вважає, що справедливо мовчати, коли адвоката переслідують за його професійну дяльність, йому погрожують, на нього чинять психологічний тиск, а в підсумку заарештовують, то ми з цією людиною точно живемо в різних системах справедливості. Бо з точки зору права це викликає масу питань, в тому числі в обгрунтованості того, в чому звинувачують адвоката.

Я вважаю, що повний зал судового засідання колег свідчить про підтримати колегу, на яку чинять жорсткий тиск, це не питання совісті, а справедливості та професійної солідарності. А от маніпулювання “совістю” для того, щоб зганьбити адвокатів, — це вже етично неприйнятно і юридично небезпечно. Адже ніхто не може дати визначення совісті. Маніпулювання категоріями, які ніхто не може зрозуміти чи не може дати їм визначення говорить про застосування шкали заниження інтелекту осіб – вас умисно опускають по шкалі цінностей. А це говорить про певну підготовку «активістів», і питання одне – підготовка вітчизнянними спецслужбами чи …?

У тому ж зверненні активістка прямо заявляє, що адвокати прийшли до Приморського суду, щоби тиснути на суд, прикривати “агентку рф” і що таким чином ви нібито дискредитуєте прокуратуру та СБУ. Що ви скажете на це?

Це вулична демагогія. Якщо судове засідання вікрите, то бути вільним слухачем може кожна особа. Чомусь в 2014 році, коли маса певних активістів у тактичній формі одягу «окуповувала» зали судових засідань в якості вільних слухачів, ніхто не істерив. Виникає питання «чому?».

Адвокати в якості вільних слухачів прийшли в суд, щоб виразити свою підтримку колезі. Це була реалізація професійної солідарності.

А якщо комусь не подобається, що зала заповнена адвокатами, то це не до нас, а до принципу гласності правосуддя, закріпленого в ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.

І ще: суд не є психологічно нестійкою структурою, яка тремтить від присутності адвокатів або інших вільних слухачів у залі. До речі, в залі судового засідання було достатньо праціників Приморського суду. Вони теж «тисли» на суд?

“Ви дискредитуєте прокуратуру, СБУ і слідчих?” Що? Вони дискредитують себе самі. Повага до прокуратури, СБУ та інших правоохоронних органів має будуватись на їхній діяльності виключно в рамках закону, яка здійснюється на благо суспільста та країни, тим більше в такий важкий для всіх нас час. А не на гаслах. Коли адвоката затримують за професійну діяльність; коли у справі немає доказів, окрім, пробачте, заслюнявлених скріншотів; коли єдиний свідок у справі – хвора особа «з планети Тінія», яка в суді заявила, що її свідчення—це особиста помста Мальцеву, коли обшуки проводяться у випадкових людей без обґрунтування; в суд заводять адвоката під конвоєм СБУ у кіпіруванні, якого не має у наших воїнів на «нулі», в такі браві хлопці з конвою самі не на «нулі», —то це не адвокати дискредитують систему. Це система дискредитує саму себе. Ми лише констатуємо факти. І якщо правозахисники на сесії ООН говорять те саме, може проблема все ж таки не в адвокатах?

У зверненні «активістки» була ще фраза: “я впевнена, що її вину буде доведено”. Це класичне: вперше починаємо з вироку, а потім шукаємо під нього докази. І ось це — головна загроза правосуддю. Бо якщо суд виноситиме вирок не на підстві доказів, а за гучними заявами всіх «небайдужих» і сумнівними публікаціями на сумнівних сайтах, тоді, вибачте, це вже не суд, а телевистава з елементами держзамовлення.

Наступна теза від активістки: мовляв, адвокати, які прийшли підтримати колегу, “б’ють по правоохоронній системі”, демонструють “незалежність від закону”, і взагалі “до вас не звертаються”. Що ви можете відповісти?

Це класичний приклад риторичного перекручування, коли незалежність адвокатури називається “ударом по правоохоронній системі”. Замість того щоб розібратися, чому адвокати масово підтримують свою колегу, нас звинувачують у демонстрації якоїсь “неправильної” незалежності. Але ж незалежність адвокатури — не гріх, а пряма гарантія закону. Адвокатура не підпорядковується ані прокуратурі, ані СБУ, ані владі і це закріплено в законі. Адвокатура України є незалежним професійним інститутом, що забезпечує право на захист. Я знаю, що деякі дуже хочуть, щоби адвокатура мовчала, погоджувалась, підтакувала.

В інакшому випадку ми отримаємо не правову державу, а державу беззахисних громадян. Бо право без незалежного захисника — це не право. Це формальність. А незалежність адвоката — це запобіжник від зловживання державною владою.

Євгенія Василівна, активістка заявила, що присутність адвокатів у суді “демонструє морально-етичну деградацію”, що адвокати “не хочуть вникати в питання державної безпеки”, і що адвокати дивляться на колегію адвокатів як на свою “годівницю”. Як ви це прокоментуєте?

Як я вже зазначала, «активістка» використовує заниження осіб по невідомій шкалі цінностей, що прослідковується вже систематично в її промові. Тобто, дана особа є підговленою. А ким – це питання до якраз СБУ.

“Моральна деградація” — це не юридичний термін. Повторюся – адвокат мислить категоріями права, на все у нього олне питання: чим передбачено або на якій підставі?

Щодо «вникання в питання держбезпеки»: адвокат зобов’язаний вникати в питання права. Адвокат не є частиною системи безпеки держави. Адвокатура як окрема інституція передбачена Конституцією України. Адвокатура не входить до системи державних органів, в тому числі виконавчої влади, до якої належать органів держбезпеки. І знову ми бачимо заниження певного кола осіб по невідомй нам шкалі цінностей. Хто ж готував цю особу?

Остання цитата активістки звучала майже як вирок: вона заявила, що “не хоче мати нічого спільного з цим співтовариством”, назвала адвокатів “деградантами в кроватках”, для яких «Україна ніщо», звинуватила їх у зневазі до національної ідеї, до Одеси, до європейських цінностей. Що ви скажете на це?

Взагалі не бачу сенсу коментувати першу тезу. Для адвокатів всієї Одеської області зокрема, та для адвокатів всієї України дана особа не відома та не представляє інтересу взагалі. В своїй практиці адвокати на таке не звертають увагу.

Україна як держава починається з неухильного дотримання законності, адвокатура в державі — це не просто професія, це стовп правової держави. Якщо ви називаєте “деградантами” людей, які захищають конституційне право кожного на захист, значить, ви не проти конкретних адвокатів, а проти самої ідеї законності та правопорядку. Тоді виникає питання цілком логічне: якщо «активістка» проходила спеціальну підготовку, направлену на нівелювання норм Конституції, то явно для підриву основ держави. «Активістка» – ворог?

“Україна для вас ніщо”? Україна як держава починається з дотримання Конституції та законів. Для тих, хто паплюжить закон та правовопорядок, для тих Україна – ніщо.

І нарешті — остання цитата. Активістка заявляє, що після “розвінчання” адвокати, які підтримали колегу, мають бути “принижені”, “прославлені в своїй бездарності”, і що “ставиться хрест на всіх свідоцтвах та освіті”. Як ви це прокоментуєте?

Я так розумію, нас потрібно піддати аутодафе. Нічого нового в реаліях нашої країни після 2014 року, коли якась нікому невідома провінційна журналістка кричала мені з колегою Панченко О.В. в апеляційному суді Одеської області «адвокати диявола!». Очевидне глибоке невігластво та замовлення.

Так і тут. Легкий фльор провінційності та певної підготовки. Але ж відсутній професіоналізм та інтелект.

Редакція «Суспільний прибій» дякує адвокату Євгенії Василівні Тарасенко за інтерв’ю та підтримку колег. І наостанок:

Ніхто не має права публічно закликати до професійного знищення адвоката лише за присутність у суді. Мати думку — не злочин. Але нав’язувати її як істину, закликати до розправи, принижувати гідність адвокатів — це вже порушення як етичних, так і юридичних норм.

Якщо ми дозволимо публічним емоціям керувати правом, завтра замість судді в суді буде виносити вирок якийсь блогер. І вирішуватиме долю, вашу долю, долю вашого родича «за своїми емоціями та відчуттями», а не за законом.

Коли емоції зустрічаються з правом, перемагати має саме право. Інакше на нас чекає хаос, що призведе не лише до руйнування демократичних свобод, а й до втрати самої державності, адже саме право є її основою. Державність—це те, що ми сьогодні, у найтяжчий для країни час, захищаємо зі зброєю в руках. Ми не просто тримаємо фронт. Ми тримаємо країну як ідею, як спільноту, де закон — вищий за помсту, суд — вищий за натовп, а адвокат — не ворог, а останній захисник нашого з вами права бути людьми.