Суду були представлені медичні довідки, документи, докази. Все це акуратно вислухали і настільки ж акуратно проігнорували. Апеляція відмовилася скасовувати рішення першої інстанції, тим самим ще раз зафіксувавши: хто платить, той і музику замовляє. Джерела в судовій системі стверджують, що рішення було винесено до того, як судді зайняли свої місця в залі.

При цьому справжнім вінцем усього цього правового абсурду стали феєричні виступи прокурора Михайла Ульянова, чия унікальна здатність віртуозно ігнорувати елементарні причинно-наслідкові зв’язки вже забезпечила йому серед уважних користувачів мережі Інтернет цілком заслужений статус «найалогічнішого прокурора».

Прокурор Михайло Ульянов паразитує на чужих процесуальних перемогах

Переходячи до процесуальної поведінки прокурора Михайла Ульянова, доводиться констатувати: перед нами не просто суперечка сторін, а паразитування. Прокурор Ульянов бере результат, який захист вибивав місяцями, і без зайвих вагань починає використовувати його як аргумент проти самого захисту.

«Я прошу долучити постанову суду від 24 квітня 2025 року про організацію проведення медичного обстеження обвинуваченого Мальцева. Суд, тобто суддя Кривохижа, зобов’язав адміністрацію СІЗО забезпечувати вивезення обвинуваченого Мальцева для проведення медичного обстеження. Тобто судом вжито заходів щодо задоволення медичних потреб».

На рівні формальної логіки все виглядає акуратно. Але насправді — це абсурд.

Саме захист підняв медичне питання в цій справі. Саме захист домагався обстеження. Саме захист фіксував ризики для здоров’я. Прокуратура взагалі не торкалася питання здоров’я і старанно його обходила.

Але в залі суду логіка прокурора Ульянова, а точніше її відсутність, перевертає все з ніг на голову. Формула Ульянова, по суті, звучить так: раз суд зобов’язав провести обстеження — значить, медичні потреби задоволені. Але сама необхідність такої постанови якраз і свідчить про протилежне: проблема існувала настільки ЯВНО, що її довелося фіксувати судовим актом.

І між іншим, походження цієї постанови очевидно всім учасникам процесу. Вона з’явилася не в результаті турботи обвинувачення про здоров’я підслідного. Вона з’явилася тому, що захист постійно буквально кричав про це і ця постанова від 24 квітня 2025 року була буквально вирвана з боєм виключно завдяки безперервним клопотанням сторони захисту.

Коли власні аргументи і перемоги закінчуються, починається паразитування на чужих досягненнях. І, судячи з виступу Ульянова, цей етап вже впевнено пройдено.

«Спритність рук і жодного шахрайства»

Продовжуючи цю сюрреалістичну судову хроніку, ми зобов’язані звернути пильну увагу на наступне.

Під час свого виступу прокурор Ульянов повідомляє:

«у дні, коли безпосередньо медична частина хотіла його оглянути, він відмовлявся».

Формально — факт. А ось по суті картина зовсім інша і головне — «спритність рук і жодного шахрайства».

Тому що на практиці відбувається наступне. До Олега Мальцева приходять у камеру і повідомляють: йдіть на обстеження до лікаря. Він у цей момент фізично не може цього зробити через стан здоров’я. В результаті медчастю складається акт — відмовився від обстеження. Тобто фізична нездатність хворої людини дійти до медчастини інтерпретується як відмова від медичного обстеження.

Далі – більше.

Досягнувши абсолютного апогею процесуального лицемірства, прокурор Ульянов повідомляє суду:

«Зазначеним обвинуваченим створені належні умови утримання в СІЗО».

Уявіть собі купе тільки з туалетом, який не відокремлений від житлового простору. У цьому приміщенні людина з ХОЗЛ і діабетом перебуває майже два роки разом з іншими людьми. Додайте до цього постійний грибок на стінах, про який з жахом згадує Марина Ільюша, заарештована у цій справі і яка провела в СІЗО рік.

І саме це в прокурорській промові називається «належними умовами».

Щоб документально зафіксувати ці «належні умови», цілий обласний прокурор особисто відправляється в ізолятор для проведення докладної фотосесії камери. Після чого на повному серйозі обурюється наявністю у Олега Мальцева елементарного працюючого зливу. Потім вже безпосередньо прокурор Михайло Ульянов публічно розповідає суду про те, що наявність бойлера і справного зливного бачка є абсолютно чудовою і достатньою підставою для подальшого утримання важкохворої хронічними захворюваннями людини під вартою.

Якщо називати речі своїми іменами, то картина виглядає ще жорсткіше.

Вони створили умови, за яких Мальцев повинен померти, і суди цьому потурають. Вони наполегливо продовжують робити вигляд, що не бачать очевидних речей. Але якщо Олег Мальцев помре в СІЗО, то відповідати за це судді сильно не хочуть. Тому постійно вигадують «вказівки» медчастині забезпечити Олегу Мальцеву належне лікування, що фактично неможливо в умовах, коли хронічно хвора людина практично вже два роки перебуває в замкнутому, сирому приміщенні, без нормального доступу до медицини.

Те, що Олег Мальцев досі живий, це виключно заслуга його родичів. Вони утримують ситуацію від найгіршого сценарію — наскільки це можливо ззовні. Але проблема в тому, що навіть ці зусилля є недостатніми для людини з ХОЗЛ і діабетом.

Чому медпункт у СІЗО це не про медицину?

Далі прокурор додав висновок медиків про стан здоров’я Мальцева:

«…він оглядається лікарями, терапевтами, він постійно оглядається медичним блоком»

На папері це звучить заспокійливо. Формально — так, оглядається. Питання тільки в тому, що саме в даному випадку означає слово «огляд».

Для умовно здорової людини базового прийому терапевта, можливо, і достатньо. Але коли мова йде про пацієнта з комплексом хронічних захворювань, включаючи ХОЗЛ і діабет, рівень медичної допомоги визначається не фактом візиту лікаря, а наявністю профільної компетенції та обладнання.

Як зазначила в суді адвокат Панченко, з посиланням на офіційний адвокатський запит, в медсанчастині відсутні реаніматолог, пульмонолог і кардіолог — тобто саме ті фахівці, які критично важливі при такому наборі діагнозів. Більш того, в медчастині немає CPAP-апарату, який прямо призначений Мальцеву за медичними документами. З 21 прописаного препарату в наявності — тільки 2.

Більше того, як зазначила в суді адвокат, спеціалізовану медичну допомогу та обстеження Олег Мальцев отримує в приватній клініці за гроші його родичів. Дивно, але чомусь ця фраза адвоката Панченко викликала особливе обурення суддів апеляційного суду, які зробили їй зауваження.

Після цього слова прокурора Ульянова «він оглядається терапевтами» звучить як знущання. Фактично наявність медкабінету видається за наявність медицини.

Чому ж Олега Мальцева не беруть на «лікарняний». Відповідь проста — на «лікарняний» з усіма умовами і лікуванням вхід платний. За інсайдерською інформацією, Тетяна Кубаля — колишня начальниця медчастини, за приміщення на «лікарню» вимагала від 10 до 20 тисяч доларів, а в деяких випадках її апетити зростали до вимог переписати на себе квартиру. Мальцев просто не хоче бути спонсором корупції.

А формальні огляди терапевта самі по собі не рівнозначні належній медичній допомозі. Особливо коли профільних фахівців немає, призначеного обладнання немає, а більша частина прописаних препаратів відсутня.

Про схованки, які існують у реальності прокурора Ульянова, та інші ризики

Перераховуючи «ризики», прокурор Ульянов видав таке, що у будь-якої людини, здатної включити логіку, починається нудота. Він пояснює, що

«Мальцев і Слободянюк як керівники зазначеного незаконного формування можуть скоїти інші злочини із застосуванням, зокрема, наявної у них зброї, а також зброї, яка може зберігатися ще в схованках».

По-перше, вся зброя давно вилучена. Звідки у прокурора інформація про якісь схованки, ніхто не знає. Особливо дивує впевненість прокурора в цих схованках. У 2024 році їх шукали ДБР і військова контррозвідка — шукали, перевіряли, не знайшли. Але в 2026 році прокурор знає, що вони є. Як це назвати, якщо не відвертою маячнею?

Але на цьому абсурд не закінчується. Прокурор відверто повідомляє суду, що турбота сторони захисту про стан здоров’я Мальцева — це хитрий прийом, мета якого вивести людину за кордон під виглядом «медичної допомоги».

«Сторона обвинувачення вважає, що, домовившись про цей прийом, сторона захисту намагається вивезти Мальцева за кордон, тим самим просить встановити йому заставу, щоб після внесення застави він міг виїхати за кордон з метою отримання так званої медичної допомоги».

Навіть абітурієнт юрфаку такого не вигадає. Як прокурор Ульянов уявляє собі процедуру «вивезення»? Коли людину відпускають під заставу, її документи залишаються під арештом, у прикордонників діє «сторожова картка», яка миттєво спрацьовує при будь-якій спробі перетину кордону. Вивести людину, яка перебуває під слідством, яка потрапила в СІЗО в стані, коли не могла пересуватися самостійно, та ще й здійснити таке «вивезення» в умовах воєнного стану і постійної загрози бомбардувань — це завдання не під силу навіть кіношному Джеймсу Бонду. Про нелегальні способи навіть обговорювати смішно — кожен з них вимагає певного стану здоров’я, якого у Мальцева немає.

А далі Остапа понесло.

«…у державі в даний час скоюється велика кількість злочинів проти правоохоронців»

Олег Мальцев тут до чого? Яке відношення до цього факту має людина, яка сидить в СІЗО, з обмеженими можливостями, і якій вже практично два роки ускладнюють життя?

Прокурор постійно забуває, що він прокурор. Здається, що Ульянов мріяв виступати на театральних підмостках, а замість цього потрапив до прокуратури.

Коли все навколо — маніпуляція

Наприкінці свого виступу прокурор Ульянов заявляє:

«Заява про те, що сторона обвинувачення утримує, і суд утримує обвинувачених у неналежних, нерізких умовах, — це маніпуляція, це не відповідає дійсності».

Серйозно? Боротьба за те, щоб Мальцев не помер у СІЗО, — це маніпуляція? Усі зусилля захисту домогтися мінімально необхідних медичних умов — це маніпуляція? Ні, це не маніпуляція. Це реальність.

Маніпуляція — це коли малюється неіснуючий ніж ФСБ і його тиражують всі ЗМІ, розганяючи істерію. Маніпуляція — це синхронне виття кишенькових журналістів і «небайдужих» блогерів, які перед кожним засіданням отримують «завдання» не допустити звільнення Мальцева, при цьому навіть не спромігшись приховати сам факт отримання такого наказу від своїх кураторів. Ось це маніпуляція.

Відкинувши мішуру в сторону, стає гранично зрозумілою справжня мета цієї багатоходової комбінації: прокуратура робить все, щоб Мальцев пішов на «угоду».

У перекладі з юридичного на людську мову це означає визнання провини. Головна цінність такої угоди для системи полягає в спрощеному порядку розгляду справи. Але є і суто меркантильний інтерес у цій угоді. Угода фактично позбавляє захисту права на повернення речових доказів. Йдеться про ексклюзивну колекційну мисливську та спортивну зброю, а також дорогу техніку. Загальна сума яких перевищує триста тисяч доларів. Іншими словами, під виглядом «співпраці» відбувається банальне пограбування.

Однак найжахливішим у цій зрежисованій постановці залишається справжній мотив її організаторів. У разі «угоди» суд взагалі не розглядатиме докази.

Це і є їх заповітна мета. Прокурори панічно бояться відкритого судового аналізу своїх «доказів». Вони усвідомлюють, що їхні докази настільки ж реальні, наскільки реальний фотошоплений «ніж ФСБ». Насправді ніяких законних доказів не існує. Їх просто немає. Але про це ми розповімо в наступній статті.

У практиці нашої редакції є одне правило: якщо хочеш зрозуміти, хто замовив справу, — дивись, хто виграв після арешту. Не на словах, а за документами. Хто отримав гроші, нерухомість, бізнес, статус.

Зазвичай таких людей небагато. Іноді — всього двоє.

Поки вчений і адвокат Олег Мальцев більше року сидить в одеському СІЗО за звинуваченням у створенні незаконного воєнізованого формування і змові з метою повалення конституційного ладу, його колишні учні Дмитро Паустовський і Валентина Данилева (вона ж Гордієнко) живуть у новому будинку з новонародженою дитиною, купили нову машину. Вони продовжують заробляти на лекціях і методиках Мальцева, працювати з його клієнтами — і уникають будь-яких контактів з людьми, з якими працювали більше десяти років.

ПРОЛОГ

Пакет надійшов до редакції без зворотної адреси. Всередині — флешка. На ній — три файли: аудіозапис розмови, відео та документ з уривчастими даними — криптогаманці, прізвища, дати. Ніяких пояснень. Тільки записка: «Перевірте. Це по справі Мальцева». Ми перевірили кожне слово, кожну дату, кожну транзакцію.

Ми не стверджуємо, що отримані матеріали справжні, хоча їхній зміст збігається з цілою низкою документально перевірених фактів, про які раніше не було відомо. Але одне ми знаємо точно: після арешту Мальцева хтось дуже виграв. І цей «хтось» мовчить.

А навколо — ланцюжок людей, яким вигідно, щоб Мальцев не вийшов. Щоб помер у в’язниці. Тому що кожному є що втрачати: комусь гроші, комусь погони, а комусь і зовсім свободу.

Це розслідування про те, як вдячність перетворюється на помсту, а війна — на зручне прикриття для грабежу.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ВРЯТОВАНІ

Валентина: дочка вбитих батьків

Ми почали з архівів.

Валентина Євгенівна Данилева вперше з’являється на відеоматеріалах «Академії прикладних наук» приблизно в 2009 році — через півроку після знайомства з Олегом Мальцевим. До цього — порожнеча. Ніяких слідів у публічному полі, ніяких згадок у соцмережах, пресі. Немов людини не існувало.

Ті, хто знав її в Севастополі наприкінці 2000-х, згадують обережно. Кажуть: працювала круп’є в одному з кримських казино. Намагалася бути непомітною — але дозволяла собі більше, ніж інші співробітники. Роман з менеджером. Один з колишніх колег — назвемо його Андрій, він попросив не називати справжнє ім’я — розповів нам по телефону:

Валя з’явилася у нас після якоїсь сімейної трагедії. Батьки загинули, здається. Якісь кримінальні розбірки: батько когось кинув на гроші і, мабуть, образив до того ж — тому і вбили. Вона говорила про це небагато, але було видно: людина пережила серйозне. Трималася осторонь. Працювала добре, «дружила» по-жіночому з менеджером, дозволяла собі… ну, ви розумієте. Загалом, заробляла як круп’є нормально повз касу, поки менеджер покривав. Потім розрив, вона звільнилася і залишилася без засобів.

У 2009 році, після фіаско в казино, Данилева прийшла влаштовуватися до Олега Мальцева — на той момент вже відомого дослідника, автора кількох книг, організатора наукових семінарів. Він взяв її під своє крило.

За спогадами колег, коли Данилева з’явилася в офісі, у неї все було зовсім погано: ходила на роботу пішки, грошей не було навіть на тролейбус. Саме в той період Гордієнко і стала Данилевою — щоб захистити себе від минулого.

Мальцев навчив її азам психології, роботі з клієнтами, індивідуальному викладанню. Через два-три роки Данилева (Гордієнко) стала директором «Академії прикладних наук» — структури, через яку тоді проходили всі учні та клієнти Мальцева.

Посада директора — це контроль над фінансами, клієнтською базою, розкладом, адміністративними процесами. Усі гроші, усі контакти замикалися на ній. На посаді вона залишалася до вересня 2024 року — до арешту Мальцева.

Один з колишніх учнів Мальцева — назвемо його Сергієм, він теж просив анонімності — згадує Данилеву тих років:

Валентина Євгенівна завжди була дуже… матеріальною. Не в поганому сенсі — просто їй було важливо мати щось своє. Часто говорила: «Хочу будиночок. Маленький, але свій». І одразу додавала: «Але спочатку треба Олегу Вікторовичу будинок побудувати, а вже потім мені». Мальцев посміхався — він до нерухомості був байдужий. Його цікавили дослідження, люди, експедиції. А для Валентини Євгенівни будиночок був символом стабільності. Людина пережила втрату батьків, злидні, казино — будинок означав безпеку.

Але безпека відкладалася. Мальцев не будував будинок. Не купував квартири. Гроші йшли на дослідження, на вихованців, на експедиції. Данилева (Гордієнко) працювала, організовувала семінари, займалася учнями — і бачила, як «нагорода» відсувається в нескінченність.

Для людини з досвідом криміналу і фінансової нестабільності це випробування.

Дмитро: з «Гуляй-поля» в перші зами

Дмитро Іванович Паустовський з’явився в оточенні Мальцева ближче до 2011 року. Точну дату встановити не вдалося: документів майже не залишилося. Але ті, хто пам’ятає його приїзд до Севастополя, описують одне й те саме — хлопець з рюкзаком, у подертому одязі, без грошей, без зв’язків, без перспектив.

Паустовський родом із Запоріжжя — того самого «Гуляй-поля», де в 90-ті поняття вирішували більше, ніж закони. У розмовах з колегами він іноді розповідав про минуле: брав участь у кримінальних розбірках кінця 90-х — початку 2000-х, працював у «структурі безпеки» у місцевого авторитета. Шефа застрелили. Структура розвалилася. Паустовський залишився ні з чим.

Мальцев забезпечив йому все: роботу в службі безпеки «Академії прикладних наук», орендовану квартиру, їжу, навчання. До 2013 року Паустовський зміцнів, подорослішав — і закохався у Валентину Данилеву (Гордієнко). Але вона його ігнорувала. Він прийшов до Мальцева за порадою.

Колишній співробітник Мальцева (назвемо його Віктор) згадує:

Дмитро Іванович був як хлопчисько. Ходив за Валентиною Євгенівною, намагався залицятися — вона не звертала уваги. Він прийшов до Вікторовича: «Допоможіть, не знаю, що робити». Мальцев поговорив з Валентиною Євгенівною, пояснив, що Дмитро Іванович має потенціал, він буде займатися бізнесом. І вона погодилася дати шанс. Вони стали парою. По суті, Мальцев влаштував їхнє особисте життя.

На початку 2014 року Мальцев переїхав з командою до Одеси. Через кілька років Паустовський став його першим заступником. Мальцев ввів його в ділові кола, навчив вести бізнес, дав можливість працювати з клієнтами і заробляти. Данилева (Гордієнко) займалася одними учнями, Паустовський — іншими. Фінансові потоки проходили через них обох.

З 2019 року облік їх надходжень взагалі припинився. Причина — довіра. Багаторічна співпраця. Ніхто не перевіряв, скільки вони заробляють і куди йдуть гроші.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. КОНФЛІКТ

Влітку 2022 року Олег Мальцев повернувся з експедиції і оголосив про новий проект, пов’язаний зі стрілецькими спортивними дисциплінами і роботою на стенді: як працює розум людини в режимі виконання завдань, від постановки мети до результату. Це мало стати основою його докторської дисертації.

Мальцев не є кабінетним вченим. Він завжди працює в полі — і робить це масштабно. В рамках дворічного проекту з фотографії закупили понад сто одиниць техніки, записували інтерв’ю і робили колаборації з Sebastião Salgado, Eli Reed, Derek Ridgers, Gavin Watson.

Потім був масштабний проект з мотокультури: поведінка людей в екстремальних ситуаціях, мотопарк, журнал «Roll on», спільна робота з Andy Ibbot, Jerry «Motorman» Palladino, Graham Jarvis, Keith Code та іншими.

До проекту зі стендової стрільби він підійшов так само: індивідуальна робота на Олімпійському стенді з тренером Олімпійської збірної України Миколою Мільчевим, реєстрація стрілецької федерації, закупівля понад 60 одиниць мисливських і спортивних рушниць для досліджень, співпраця і дружба з Енніо Фалько — багаторазовим чемпіоном світу, Європи та Олімпійських ігор.

Один із співробітників Мальцева згадує тренування:

Все було дуже серйозно. Олег Вікторович відразу пояснив: «На стенді ми займаємося наукою. Хто хоче розважатися — їдьте в тир і робіть що хочете». Знімали кожне заняття на кілька камер, потім розбирали рух за рухом. Мільчев працював у зв’язці — і як тренер, і як консультант. Це була наука, а не хобі.

Влітку 2022-го на одне з тренувань приїхав Дмитро Паустовський.

Що саме сталося — свідки розповідають по-різному. Хтось каже: запізнився і не попередив. Хтось: відмовився виконувати вправу. Хтось: почав сперечатися з Мільчевим.ексей описал так:

Дмитро Іванович приїхав і практично відразу почав робити все по-своєму. Олег Вікторович дав завдання — він проігнорував. А на стенді дисципліна — найважливіший елемент. Раз не послухав, два… на третій Вікторович при всіх просто вигнав його зі стенду.

Чи міг Паустовський, будучи першим заступником, сприйняти це як особисту образу і публічне приниження? Для людини зі середовища, де статус — це все, публічне приниження рівнозначне ляпасу. За таке «пред’являють». Але Мальцев — не кримінальний авторитет. Йому за поняттями не пред’явиш. Значить, потрібен інший інструмент.

Через деякий час Паустовський і Данилева знайшли інший стенд. Потім ще один. Вони тренувалися окремо.

Сергій, колишній учень Мальцева, каже:

Після того випадку вони дистанціювалися. Зовні все ввічливо, але холодно. Олег Вікторович, впевнений, помічав, але у нього багато справ, він у дослідженнях. А вони пішли на інші стенди. Казали: інший режим, інший час. Але всім було зрозуміло — це схоже на розрив.

І, можливо, саме там — на одному з тих стендів — відбулася зустріч, яка змінила все.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. АУДІОЗАПИС

На флешці був файл «Razgovor_KT.mp3». Тривалість — понад дві години. Якість середня, але голоси чутні чітко. Очевидно: це не цілісний запис, а склейка фрагментів. На всіх — дві жінки розмовляють російською. За акцентом: одна з пострадянської Центральної Азії, друга — з України або Росії.

Ми відправили запис на фоноскопічну експертизу. Без зразків голосів експерт не зміг дати висновок про справжність. Ми намагалися зв’язатися з жінкою, представленою в документі як Каникей Турсунбаєва, — безрезультатно. Адже це та сама Каникей Т., у якої батько з планети Тінія і яка є головним свідком звинувачення у справі Мальцева. Телефони не відповідають.

Але зміст запису збігається з багатьма фактами, про які ми знали з незалежних джерел.

Один фрагмент починається з побутового. Жінки обговорюють поїздку до Стамбула та Еміратів. Одна скаржиться на «напругу з грошима». Потім тема різко змінюється:

— Мене вже задовбали ці новини з України. Це просто, ну розумієш, неможливо.

— У якому сенсі? Так у тебе ж все там закінчилося!

— Ага, не закінчилося! Обіцяли одне, а все через жопу вийшло, як завжди. Цей Волошенюк — гандон рідкісний.

Ми зупинили запис. Волошенюк. Прізвище знайоме.

У березні 2025 року на 58-й сесії Ради ООН з прав людини виступила французька правозахисниця Крістін Мірре, заступниця директора НУО CAP Liberté de Conscience. Вона представила доповідь про справу Олега Мальцева і назвала ім’я: Євген Волошенюк, офіцер контррозвідки СБУ, «ймовірний організатор сфабрикованої кримінальної справи».

Ми продовжили слухати:

— З цього моменту детальніше. Це той, про якого ти розповідала? З СБУ?

— Так. Він же на самому початку мені що казав — даси свідчення на Мальцева і все, лети куди хочеш, ми тебе не тримаємо, вільна. Потім благав приїхати назад в Україну, мовляв нічого страшного, все нормально буде. Я приїхала на свою голову — суд, штраф, добре хоч він сам десь взяв гроші і я заплатила, а то б взагалі капець був.

— Слухай, звідки у них в СБУ такі зарплати?

— Ти що, жартуєш? Щоб Волошенюк свої гроші мені дав — ніколи в житті! Він повний ідіот, але не настільки, щоб свої гроші віддавати. Я впевнена на всі сто відсотків — у Дмитра Івановича взяв, налякав його так само, як мене, ось і все.

«Дмитро Іванович». Ми перевірили: у Паустовського саме таке ім’я та по батькові.
Далі жінка каже, що «Діма» давно знайомий з людьми зі СБУ, що він — «собачка Валентини Євгенівни». І далі — фраза, після якої розмову вже не можна слухати як побутову балаканину:

— Якби Валентина Євгенівна не захотіла — не було б ні дитини, ні будиночка, нічого б не було взагалі. Вона крута! Це ж вона мені очі відкрила. Я ще коли в Одесі була, вона мені сама розповідала, як з’явилися нові високопоставлені люди. Дмитро Іванович взагалі не знав, як до них підійти правильно, а вона все організувала, познайомила Діму на стенді з ними.

Стенд. Стрілецький стенд. Місце, де збираються не тільки спортсмени та аматори, а й силовики — в тому числі колишні та діючі співробітники СБУ.

Ми зупинили запис ще раз. Перевірили документи. Паустовський і Данилева (Гордієнко) дійсно перейшли на інший стенд після конфлікту влітку 2022 року.

І що ще цікавіше: у Паустовського і Гордієнка дійсно з’явився «будиночок» — 171,2 кв. м. Сталося це 15 квітня 2025 року. Тобто через сім місяців після затримання Мальцева.

Фінал розмови звучить жорстко:

— Головне, щоб цей з в’язниці не вийшов. Ось цього точно нікому з нас не потрібно. Краще нехай подохне там у цій в’язниці у своїй сраній Україні.

Ми переслухали запис кілька разів. Надіслали розшифровку юристу. Він підтвердив: якщо запис справжній, його зміст вказує на ймовірну змову з метою фабрикації кримінальної справи. Якщо.

Ми не можемо гарантувати справжність. Але можемо перевіряти факти, які в ньому названі. Збіги занадто точні.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. 21 150 ДОЛАРІВ ЗА СІМ ГОДИН ДО ОБШУКІВ

Перші обшуки у Олега Мальцева відбулися ввечері 29 лютого 2024 року.

Того ж дня, о 11:38 — за сім годин до обшуків — Дмитро Паустовський здійснив транзакцію через криптобіржу. Документи про цей переказ є в нашому розпорядженні. Ми підтверджуємо: 29 лютого 2024 року о 11:38 Паустовський переказав невідомому адресату суму 21150 доларів.

Якщо людина виводить велику суму в день обшуків, це означає одне з двох: або платить за послугу, або рятує активи від вилучення. В обох випадках вона знає заздалегідь, що будуть обшуки. Звідки могла знати? Або брала участь, або її попередили. У будь-якому випадку — це не збіг.

29 лютого 2024 року ДБР провело обшуки у Мальцева. Вилучили зареєстровані спортивні та мисливські рушниці, комп’ютери, техніку, документи. У березні 2024 року суд постановив повернути зброю — все виявилося легальним: дозволи, реєстрація.

Замість того щоб повернути за рішенням суду абсолютно законну зброю, в травні 2024 року СБУ відкриває кримінальну справу. І та сама зброя, визнана легальною два місяці тому, стає речовим доказом за звинуваченням у «створенні незаконного воєнізованого формування».

12 вересня 2024 року Олег Мальцев був заарештований. Зараз він перебуває в СІЗО більше 17 місяців — без права вийти навіть під заставу.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ. ВІДЕО

Другий файл на флешці називався «Antonova_Video.mp4». Тривалість — 5 хвилин 55 секунд. Якість хороша.

Жінка середнього віку проводить відеоурок з учнем; той фіксує те, що відбувається, на пристрій.

Співробітники Мальцева з легкістю впізнали в жінці Наталю Антонову — помічницю Паустовського і Данилеву.

Ми знайшли в інтернеті її фотографії і можемо підтвердити: на відео саме вона. Справжність відео не викликає сумнівів.

Антонова говорить спокійно, чітко, без емоцій. Оголошує про закриття «Академії прикладних наук» як бренду. Про розрив з «колегами, які перебувають під слідством, в СІЗО, в розшуку». Пропонує клієнтам продовжити роботу з нею, Паустовським і Данилевою — але «в режимі підвищеної безпеки».

Ось що вона каже (цитую дослівно, за розшифровкою):

За великим рахунком, ми не хотіли брати участь у певних проектах, які згодом і призвели до кримінальних справ. Не буду заглиблюватися в подробиці. Ми чудово взаємодіяли з нашими колегами весь цей час і підтримували їх, але змушені були поставити крапку.

Я прокрутив відео назад і переслухав. Протиріччя очевидне. Якщо вони «не хотіли брати участь» у проектах, які «призвели до кримінальних справ», чому «чудово взаємодіяли» весь цей час? Якщо знали про незаконне, чому не повідомили правоохоронні органи? Чому продовжували працювати?

Антонова продовжує:

Люди перебувають під слідством, у СІЗО, у розшуку. Відповідно, навіть якщо справи вирішаться позитивно… ви розумієте… навіть якщо судовий процес вирішиться, люди залишаться під прицілом. Тому з точки зору безпеки вам вибирати, з ким бути — з нами чи з ними.

Вона вимагає від клієнтів закрити колишні канали зв’язку, перейти в Telegram, не відповідати «загальним колегам» і негайно надсилати скріншоти будь-яких спроб контакту.

Ви за договором закрити питання керованим чином не можете, а ви хочете Олегу Вікторовичу якось допомогти, посприяти фінансово.

Переклад з офіційного на людську мову: у вас є фінансові зобов’язання перед нами — перед Паустовським, Данилевою та Антоновою. Ви їх не виконали. А тепер хочете допомагати Мальцеву? Спочатку заплатіть нам.

Це не турбота про учня з боку Антонової. Це перехоплення фінансового потоку. Поки Мальцев у СІЗО, вони контролюють значну частину його учнів і клієнтів і роблять все, щоб гроші йшли не йому, а їм. При цьому вони продовжують користуватися методиками і технологіями Мальцева, щоб продовжувати отримувати гроші. По суті, вони вкрали чужі методики, привласнили їх собі, щоб отримувати гроші з учнів і клієнтів, які їм не належать.

Це називається блокування ресурсу. Класичний прийом корпоративного захоплення: ізолювати власника, перехопити контроль над клієнтами, перенаправити фінансові потоки. І зробити все, щоб власник не повернувся.

Тому що якщо Мальцев вийде, йому розкажуть, що Антонова говорила його учням. Що Паустовський і Данілева купували на його гроші. І тоді доведеться відповідати.

Антонова додає:

У тих людей, які перебувають під слідством, давно вилучено всі телефони та інші гаджети. Зрозуміло, що ті товариші, які працюють над цими справами, можуть намагатися вступати в контакт, щоб отримати якусь інформацію.

І тут виникає головне питання. За логікою Антонової виходить: всі все знали про нібито незаконну діяльність. Але при цьому Мальцев у СІЗО, а його перший заступник — Дмитро Іванович Паустовський, який згідно з посадовими обов’язками як мінімум забезпечував фінансування того самого «незаконного воєнізованого формування» — не тільки на волі, але й безперешкодно пересувається за кордон, бере участь у міжнародних змаганнях зі спортингу та купує будинки за гроші, які, очевидно, належать не йому, а Мальцеву та іншим акціонерам, які будували наукові структури разом з Мальцевим довгі роки.

Ось один із прикладів з Instagram у відкритому доступі, що підтверджує участь Данилевої та Паустовського в ОАЕ в турнірі «FUJAIRAH MOUNTAIN CHAMPIONSHIP 2025» зі спортингу. У відкритих джерелах прямо вказано, що в турнірі брали участь російські спортсмени. Українські правоохоронні органи на це ніяк не реагують.

Тобто якщо ти дружиш або корумпуєш співробітника контррозвідки СБУ, тобі можна перетинати кордон і брати участь у турнірах з «рашками» під час кровопролитної війни з РФ?

У документі також містилася коротка вказівка на інтимні стосунки Антонової і Паустовського – до справи не має відношення, але пояснює мотив Антонової стати на бік Паустовського, незважаючи ні на що.

Співробітники та вихованці Мальцева стверджують: фінансові надходження від Паустовського та Данилевої різко зменшилися після арешту Олега Вікторовича і повністю припинилися наприкінці весни 2025 року. Буквально через місяць після купівлі будинку.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ. БУДИНОК, ШЛЮБ, ДИТИНА

Вересень 2023 року. Дмитро Паустовський і Валентина Данилева реєструють шлюб. Це відбувається через кілька місяців після того, як у військовій контррозвідці СБУ засновують оперативно-розшукову справу на Олега Мальцева.

Але ось що дивно: ніхто про цей шлюб не знав. Ні Мальцев — та сама людина, яка власне й організувала їхнє особисте життя. Ні колеги, з якими вони працювали більше десяти років. Ні учні. Шлюб реєструють у тиші. Не носять обручок. Не святкують. Не запрошують того, завдяки кому їхня сім’я виникла. Чому?

Юрист, з яким ми консультувалися, пояснив:

Шлюб дає кілька юридичних переваг у ситуації, коли один або обоє з подружжя можуть бути притягнуті до відповідальності. По-перше, право не свідчити один проти одного. По-друге, спільна власність — це захист активів від арешту. По-третє, легітимація перед третіми особами: «ми сім’я, ми разом». Але якщо шлюб реєструють таємно, це означає одне: вони готуються до чогось, про що не можна говорити вголос.

Обручки Паустовський і Данилева (Гордієнко) починають носити тільки після арешту Мальцева — восени 2024 року, через рік після реєстрації шлюбу. На фотографіях того періоду обручка на руці Паустовського чітко видно.

Це називається юридична підготовка до захоплення. Шлюб реєструють у момент, коли «нові високопоставлені особи» зі СБУ дають зрозуміти: справа буде серйозною. Обручки одягають у момент, коли власник бізнесу вже в СІЗО і не може ставити запитання. Між цими двома моментами — рік мовчання.

15 квітня 2025 року в Одесі була зареєстрована угода купівлі-продажу нерухомості. Покупці — Паустовський Дмитро Іванович і Гордієнко Валентина Євгенівна. Об’єкт — приватний будинок у передмісті Одеси. Підтвердження факту угоди є в нашому розпорядженні.

15 квітня 2025 року — цього ж дня — була затримана адвокат Ольга Панченко. Суд відправив її під варту в СІЗО. Вона захищала Мальцева, входила до Комітету захисту професійних прав адвокатів Національної асоціації адвокатів України.

Її затримання фактично було спробою (невдалою — через 14 днів Панченко вийшла з СІЗО) позбавити Мальцева правового захисту.

Збіг?

Ми показали документи слідчому з двадцятирічним стажем (попросив не називати ім’я, він на пенсії). Коментар:

Якщо людина здійснює велику угоду в день арешту ключового свідка або адвоката протилежної сторони, це означає, що вона знала. Або її попередили, або вона брала участь у плануванні. У будь-якому випадку — це не випадковість.

У грудні 2025 року у Паустовського і Данилевої народилася дитина. Цей факт вони не приховували в соцмережах.

«Якби Валентина Євгенівна не захотіла — не було б ні дитини, ні будиночка», — говорила Каникей Турсунбаєва в аудіозаписі. Тепер і дитина є, і будиночок.

Восени 2025 року, будучи на сьомому місяці вагітності, Валентина Данилева захистила норматив майстра спорту з компакт-спортингу. Стріляла з тієї самої рушниці, приклад для якої був виготовлений в Італії за індивідуальним замовленням Мальцева і ним же оплачений.

Про це повідомили співробітники Мальцева, які фізично були присутні в Італії під час передачі подарунка Данильовій. І тоді виникає просте запитання: чим відрізняється легальна зброя, вилучена у Мальцева під час обшуків, від зброї, з якої Данильова (Гордієнко) захищає норматив?

До слова, Данилева (Гордієнко) неодноразово приїжджала на Олімпійський стенд, консультувалася з Мальцевим щодо методик стендової стрільби. Мальцев ділився рекомендаціями та методиками, які згодом обвинувачення назве методиками «підготовки диверсантів».

То диверсанти чи спортсмени?

Тому що саме спортсмени, чемпіони світу і тренери збірної написали безліч позитивних рецензій на книгу Мальцева «Робота розуму в режимі виконання завдань», написану за підсумками дослідження стрілецьких дисциплін. Вони теж «диверсанти» — чи все-таки спортсмени?

РОЗДІЛ СЬОМИЙ. ЗАБУТА СТРУКТУРА

За інформацією наших джерел у правоохоронних органах, у кримінальній справі серед афілійованих структур перераховані всі наукові та дослідницькі організації Мальцева — крім однієї: «Академії прикладних наук». Тієї самої, якою понад вісім років практично одноосібно керували Данилева (Гордієнко) і Паустовський. Тієї, де була левова частка фінансових потоків. Тієї, що працює досі — тільки вже без бренду, але під контролем Паустовського, Данилевої (Гордієнко) і Антонової.

Черговий збіг?

Або корпоративне захоплення руками корумпованих співробітників ДВКР СБУ, про одного з яких прозвучало в доповіді в ООН?

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. ПРОКУРОР З П’ЯТЬМА СПРАВАМИ

Якщо у складній історії втрачаєте нитку — поверніться до простого: кому вигідно і хто забезпечує юридичне прикриття. У справі Олега Мальцева такою людиною став прокурор Руслан Войтов. Його біографія в цій історії не менш показова, ніж історія Паустовського і Данилевої.

Формально саме Войтов до недавнього часу здійснював процесуальне керівництво і підтримував обвинувачення. Не військова прокуратура, не спеціалізований орган, а співробітник обласної прокуратури з вкрай специфічною репутацією. І це не фігура мови: проти самого Войтова відкрито щонайменше п’ять кримінальних проваджень; частина про корупцію і фіктивну інвалідність.

Але Одеське ДБР фактично ніякого розслідування не проводить, очевидно покриваючи «своїх» на прохання контррозвідки СБУ.

За даними колег і відкритих джерел, Войтов довгі роки значився інвалідом другої групи по зору, отримуючи виплати. При цьому продовжував працювати прокурором і підтримувати обвинувачення в резонансних справах. У 2025 році журналісти нашої редакції звернули увагу на дивне поєднання: прокурор-інвалід, який, незважаючи на «зір другої групи», впевнено водить дорогий автомобіль, що не відповідає зарплаті чиновника, і при цьому претендує на пільгові пенсії та виплати. Цього вистачило, щоб запустити перевірки.

Пенсійний фонд України подав позов про стягнення з Войтова сотень тисяч гривень, отриманих за ознаками фіктивної інвалідності. Паралельно відкрилися кримінальні провадження за фактами можливого шахрайства з бюджетними коштами, підробки документів і приховування активів. Войтов втратив статус інваліда другої групи і став фігурантом відразу декількох справ.

І головне питання тут просте: чи може людина в такому становищі бути незалежним і об’єктивним прокурором в одній з найгучніших справ у регіоні?

Окремої уваги заслуговує поведінка прокуратури та «активістів» у Приморському суді Одеси, де слухається справа Мальцева. Не секрет: біля суду, починаючи з грудня 2025 року, регулярно з’являлися організовані групи «стурбованих громадян», в тому числі з кримінальним минулим, нібито обурених діяльністю підсудного. Наші колеги описали схему: в Одесі існує ринок проплачених «акцій», де за гроші можна замовити пікет, мітинг, агресивну масовку.

Питання завжди одне: хто платить?

На тлі переказу $21,150 Паустовським за сім годин до обшуків у Мальцева в лютому 2024 року, доповіді про роль співробітника СБУ Євгена Волошенюка і роль Войтова як процесуального керівника версія про фінансування таких «акцій» через зв’язок Паустовський–Волошенюк–Войтов вже не виглядає конспірологією. Це логічна гіпотеза, яку зобов’язані перевірити правоохоронці. Тим більше, що Войтова неодноразово бачили в компанії Волошенюка відразу після засідання про продовження запобіжного заходу Мальцеву.

Суддя Приморського суду Юрій Кривохижа, на якого намагалися тиснути і «активісти», і агресивна позиція прокуратури, в якийсь момент зробив те, що зобов’язаний зробити суддя, який бачить конфлікт інтересів і токсичну фігуру обвинувача: відвів прокурора Войтова від участі в справі.

Формулювання можуть бути різними, але суть одна: навіть суд під тиском визнав участь Войтова проблемою для об’єктивності процесу.

Ось і виходить ланцюжок людей, які скористалися умовами воєнного стану в Україні під час війни з РФ для особистого збагачення. І у кожного мотив максимально відсунути момент звільнення Мальцева, використовуючи будь-які ресурси.

• Паустовський і Данилева (Гордієнко) розуміють: незабаром можуть втратити все, що придбали за вкрадені у Мальцева гроші. Вони розуміють і інше: як тільки від них відвернуться «друзі в погонах», закінчиться гарне життя і відрядження. Висока ймовірність правових наслідків і кримінальних справ. Також для них спочатку було очевидно, що без інтелектуальних активів, що належать Мальцеву, вони позбавляються статусу, можливостей і подальше заробляння ними грошей зводиться до нуля. Свої власні методики вони створити не в змозі, та й хто вони такі без Мальцева? Тому єдиним варіантом для них було – закрити Мальцева в СІЗО і продовжувати заробляти гроші на його інтелектуальній власності вже без нього.

• Войтов розуміє: його усунули від справи — і це тільки початок. П’ять кримінальних справ — не деталь біографії, навіть за умови, що друзі з одеського ДБР закриють очі на все. Це відповідь на питання, чому справа Мальцева виглядає такою кривою, а звинувачення — таким наполегливим. Коли на кону не тільки чужа свобода, але і твоя власна, дуже легко перетворитися з представника держави на учасника корпоративного захоплення, що діє в інтересах тих, хто приносить гроші і обіцяє «дах».

• Волошенюк розуміє: ця справа рано чи пізно може стати вироком особисто для нього і ще кількох співробітників контррозвідки СБУ. І тоді можна втратити не тільки погони. Адже товариші зі СБУ та контррозвідки, які щодня проливають кров на фронті, можуть рано чи пізно «запитати» з тих, хто відсиджувався всю війну в тилу і відпрацьовував комерційні замовлення.

• Всі вони розуміють: якщо Мальцев вийде і почне говорити, задавати питання, пред’являти документи — кожному доведеться пояснювати свої дії перед відповідними державними структурами. І тоді з гуркотом впаде справа Мальцева, як картковий будиночок.

Виявляється, що «підготовка диверсантів» — це серія реальних наукових книг і методичних посібників. «Арсенал для перевороту» — легальна мисливська та спортивна зброя, яку доведеться повернути законним власникам. А «змова» — не що інше, як план самоорганізації та захисту співробітників Європейської Академії наук України на випадок окупації (розроблений навесні 2022 року відповідно до офіційної політики МО України).

Але якщо Мальцев помре в СІЗО — багато незручних питань зникнуть самі собою. Тому звинувачення так відчайдушно бореться за те, щоб видатний український вчений з діагнозами нічне апное і ХОЗЛ згнив у в’язниці.

ЕПІЛОГ: МОВЧАННЯ

Ми намагалися зв’язатися з Дмитром Паустовським і Валентиною Данилевою. Телефони не відповідають. Електронна пошта «Академії прикладних наук» не працює.

Ми знайшли кількох колишніх співробітників Мальцева, які працювали з Паустовським і Данилевою (Гордієнко) більше десяти років.

Всі підтвердили: після арешту Мальцева Паустовський і Данилева (Гордієнко) припинили будь-які контакти. Не відповідають, не зустрічаються, уникають згадок.

Один з колишніх учнів (назвемо його Ігор) розповів:

Я зателефонував Дмитру Івановичу в жовтні, хотів дізнатися, як справи, чи можна чимось допомогти Олегу Вікторовичу. Він скинув дзвінок. Написав у месенджер — він відповів, що за «голову» кожного, хто в СІЗО, влада вимагає 250 тисяч доларів. Якщо є гроші — надсилайте, будемо допомагати вийти з СІЗО.

За нашою інформацією, багато колишніх учнів і клієнтів «надіслали» гроші, довіряючи словам Паустовського і намагаючись допомогти Мальцеву. За ці гроші Паустовський і Данилева їздили у відрядження, забезпечували собі сите життя, купували автомобілі. Можливо, частину з них використали для того, щоб 15 квітня 2025 року купити собі будинок і земельну ділянку в Одесі, а адвокат Мальцева – Ольга Панченко була заарештована і відправилася в СІЗО. Адже Панченко не просто адвокат Мальцева. Кримінальна справа, за якою Мальцев вже більше року перебуває в СІЗО, – це сумарно 4 кримінальні справи стосовно нього, починаючи з 2023 року, і всі попередні справи були «розвалені» Панченко. Вона не просто ефективно захищала його – вона ще й багато знала.

Що це, як не шахрайство, прикрите корупцією?

Збір грошей «на порятунок» – завідомий обман і спроба використати довіру колишніх учнів Мальцева. Ми не знаємо, скільки грошей таким чином зібрали, але знаємо точно: у них багато важливих особистих витрат.

Це друга сторона однієї схеми. Антонова блокує пряму фінансову допомогу Мальцеву, вимагаючи «спочатку закрити зобов’язання перед нами». Паустовський виставляє цінник: $250 тисяч за «голову». Один перехоплює тих, хто хоче допомогти безпосередньо. Інший вимагає гроші у тих, хто готовий платити. Схема замкнута: Мальцев не отримує ні копійки, а Паустовський і Данилева (Гордієнко) купують будинок, народжують дитину і купують нові машини.

Ми намагалися знайти Каникей Турсунбаєву — жінку, чий голос, імовірно, звучить в аудіозаписі. Телефони не працюють. За даними сторони захисту, вона повинна була з’явитися в суд у грудні 2025 року, але не з’явилася. Де вона зараз — невідомо.

Адвокат Мальцева підтвердила:

Каникей Турсунбаєва значиться в справі як свідок обвинувачення. Але на контакт не виходить. Навіть прокурори і суд не можуть її знайти. Це дивно: зазвичай свідків обвинувачення тримають під контролем, забезпечують явку. Тут — тиша.

А Паустовський і Данилева живуть у новому будинку. Виховують дитину. Продовжують працювати з клієнтами Мальцева, використовуючи його інтелектуальні активи і за його ж гроші 6 січня 2025 року мовчки купують собі Toyota Land Cruiser (2025 року випуску).

ПІСЛЯМОВА. ПИТАННЯ

Ми не можемо на 100% стверджувати, що Паустовський і Данилева (Гордієнко) організували замовне кримінальне провадження. Але при такій кількості збігів висновок напрошується: це корпоративне захоплення через державні репресії.

Двоє колишніх учнів вкрали частину бізнесу вчителя, використовуючи корумпованих співробітників СБУ і прокуратури.

Конфлікт на стрілецькому стенді влітку 2022 року. Перехід на інший стенд. Знайомство з «високопоставленими людьми» на стенді — про це йдеться в аудіозаписі. ОРД у військовій контррозвідці в лютому-березні 2023 року — через шість місяців після конфлікту. Таємна реєстрація шлюбу Паустовського і Данилевої (Гордієнко) у вересні 2023 року — через півроку після відкриття ОРД. Рік мовчання: обручок не носять, Мальцева не запрошують, колегам не кажуть. Переказ $21,150 через криптобіржу за сім годин до обшуків у лютому 2024 року. Арешт Мальцева у вересні 2024 року. Купівля будиночка в день арешту адвоката Панченка в квітні 2025 року. Захист нормативу майстра спорту Данилевої, в тому числі із застосуванням методики Мальцева влітку 2025 року, поки він сидить у в’язниці за цю ж методику.

І «Академія прикладних наук», якою керували Данилева (Гордієнко) і Паустовський, — єдина структура Мальцева, яка не фігурує в кримінальній справі.

Ми ставимо питання:

1. Чому — і головне кому — Паустовський перевів $21 150 через криптобіржу за сім годин до обшуків?
2. Хто познайомив Паустовського з «високопоставленими людьми» на стенді — і чи був серед них співробітник контррозвідки СБУ Євген Волошенюк?
3. Чому «Академія прикладних наук», директором якої була Данилева (Гордієнко), навіть не згадується в кримінальній справі?
4. Чому будиночок був куплений в день арешту адвоката Панченка? Чи не тому, що хтось переконав Паустовського і Данилеву (Гордієнко): без Панченка її підзахисний Мальцев дуже нескоро вийде на свободу?
5. Де Каникей Турсунбаєва — свідок обвинувачення, яка не виходить на зв’язок навіть з прокуратурою і не з’являється в суді, де вона виступає в ролі обвинуваченої?
6. Чому Паустовський і Данилева (Гордієнко) уникають контактів з людьми, які знали їх десять років?

Якщо хтось із героїв цієї статті має відповіді — редакція готова їх опублікувати. Наші контакти відкриті.

А поки Олег Мальцев сидить в одеському СІЗО більше року. Колишні учні побудували будинок і народили дитину.

Куди поділися ці двоє?

Вони нікуди не поділися. Вони тут. В Одесі. У новому будинку. З дитиною. З методиками Мальцева. З його клієнтами. З його бізнесом.

Просто мовчать.

Редакція не стверджує, що всі викладені в статті матеріали є справжніми. Ми представляємо анонімно отриману інформацію та документально перевірені факти, надаючи читачам і правоохоронним органам можливість зробити власні висновки. Всі згадані особи мають право на відповідь, яка буде опублікована без скорочень.

Італійські колеги в статті критично оцінюють дії прокуратури та ставлять запитання: що відбувається з верховенством права, коли його встановлені законом процедури починають використовуватися як зброя проти його ж суті?

Пропонуємо вашій увазі переклад статті ​​«Справа Ольги Панченко: як українська прокуратура обходить закон?»

Для європейського юриста Україна сьогодні є унікальним, майже парадоксальним феноменом. ​​З одного боку, це нація, що демонструє безпрецедентну волю до інтеграції в європейський правовий простір. ​​З іншого боку, її правова система, немов старий палімпсест, досі зберігає глибокі відбитки радянської доктрини, де доцільність завжди переважала над правом, а правоохоронні органи мали майже сакральний статус.

Саме на цьому стику двох цивілізацій — європейської та пострадянської — сьогодні розгортається справжня битва за душу українського правосуддя.

Що відбувається, коли правоохоронні органи, звиклі діяти без обмежень, стикаються з «незручними» гарантіями, властивими фігурі адвоката, гарантіями, які вони покликані дотримуватися на шляху до європейської інтеграції?

Вони не виступають проти них відкрито. ​​Вони воліють обходити їх, шукаючи альтернативні шляхи через цинічні, формально бездоганні схеми.

У цій статті представлено український прецедент, коли система не порушила закон відкрито, щоб отримати дозвіл на прослуховування адвоката. ​​Вона зробила дещо тонше: вона «деперсоніфікувала» адвоката, приписавши йому особистість його ж клієнта, щоб його номер телефону формально належав людині, яку він мав захищати.

Ця історія має зацікавити будь-якого професіонала, адже вона відповідає на фундаментальне питання: що відбувається з верховенством права, коли його формальні процедури починають використовуватися як зброя проти його ж суті?

Справа Ольги Панченко

Ольга Панченко ​​​​— не просто адвокат: в Україні її знають як захисницю прав людини та «адвоката адвокатів», оскільки вона відстоює інтереси своїх колег і систематично засуджує порушення їхніх прав.​​Його ім’я нерозривно пов’язане з однією з найгучніших справ останніх років: захистом вченого та адвоката ​​​​доктора Олега Мальцева.

Саме вона очолила захист доктора Олега Мальцева, коли після публікації ​​​​книги про військові злочини ​​військова контррозвідка Служби безпеки України (СБУ) ​​​​сфальсифікувала ​​​​кримінальну справу проти нього, звинувативши його у ​​​​створенні воєнізованого формування.​​Справа була настільки абсурдною, що здавалося, вона розвалиться сама по собі, і з нею навіть не доведеться боротися.

Однак після семи місяців безперервної роботи саме Ольга Панченко потребувала захисту.​​Іншими словами, адвокат, яка захищала вченого та, у свою чергу, колегу по адвокатурі, змушена була звернутися за допомогою до адвоката.​​Це може здатися ідеєю для телешоу.​​І все ж саме це сталося в Україні.

Ольгу Панченко ​​​​заарештували ​​​​в рамках того самого судового розгляду та за тим самим звинуваченням, що й її клієнта.​​Те, що закон прямо забороняє — ототожнення адвоката з його клієнтом — сталося насправді.

Лише завдяки широкому висвітленню в ЗМІ та безпрецедентній солідарності, проявленій українською адвокатською спільнотою, вдалося домогтися його звільнення під заставу.

Сьогодні склалася парадоксальна ситуація: Ольга Панченко продовжує захищати доктора Олега Мальцева, хоча сама перебуває під слідством.​​Його захист у цій складній справі було доручено відомому українському адвокату, доктору юридичних наук ​​​​Олександру Бабікову.

Саме в умовах сильного тиску захист доктора Олега Мальцева почав вивчати матеріали розслідування та зробив шокуюче відкриття.

Схема підміни номера телефону та «святості рапорту»

Під час аналізу документів з’ясувалося, що правоохоронці отримували судові дозволи на прослуховування телефону… але не самого доктора. ​​Олега Мальцева, а його адвоката, Ольгу Панченко.

Схема виявилася надзвичайно простою. ​​Оперативний співробітник СБУ вказав у своєму службовому звіті номер телефону, що належить Панченко, як номер її клієнта. ​​Цей рапорт, у свою чергу, став єдиною підставою для клопотання прокурора до суду. ​​Той факт, що дозволи на негласні слідчі дії на підставі цієї фальсифікації отримували ​​тричі, свідчить: це не була випадкова помилка.

Слухалося все: розмови з клієнтами, розробка стратегії захисту, приватні бесіди. ​​І тут сюжет перетворюється на фарс, про який з сарказмом ​​говорить ​​сама Ольга Панченко:

Співробітники оперативно-технічної служби за пів року прослуховування телефону нібито Олега Мальцева так і не змогли відрізнити голос чоловіка від голосу жінки.

Адвокат Олександр Бабіков коментує:

…під час розмов адвокат, спілкуючись із представниками судових та правоохоронних органів, постійно представляється, вказуючи свої дані. ​​Це вагомий аргумент на користь того, що помилки не було. ​​Але це ще не все: через два місяці правоохоронні органи двічі продовжували незаконний перехоплення розмов, що наштовхує на думку про злагоджену протиправну діяльність оперативних співробітників, слідчих та прокурорів. ​​Викликає занепокоєння також ефективність судового контролю, а точніше абсолютний формалізм з боку суду, який не вважав за потрібне під час продовження заходів із перехоплення розмов ознайомитися з отриманими раніше результатами.

Коли обман було викрито, першою реакцією Панченка був єдино можливий для адвоката крок — заява про злочин до Офісу Генерального прокурора. ​​У відповідь – тиша.

Повна відсутність реакції з боку відомства, яке має стояти на сторожі закону, стала першим кроком у новій битві — битві за саме право на правосуддя. ​​Це підтверджує і її адвокат. ​​Саме з цього моменту, за словами Олександра Бабікова, захист зіткнувся з «повною небажанням правоохоронної системи реєструвати цей злочин».

Процесуальний «пінг-понг». ​​Коли система захищає себе

Якщо «деперсоналізацію» адвоката можна вважати актом агресії, то подальші події виявили дещо ще більш підступне: здатність системи захищати себе шляхом інституційного саботажу. ​​У цьому контексті справа Ольги Панченко є яскравим прикладом того, як правова система, замість того щоб бути механізмом встановлення істини, перетворюється на інструмент її приховування.

Першою реакцією системи на звинувачення на свою адресу стала відмова визнавати реальність. ​​Мовчання з боку Офісу Генерального прокурора було лише прелюдією. ​​Справжній діагноз був поставлений у Печерському районному суді Києва, куди адвокат Олександр Бабіков звернувся зі скаргою на бездіяльність.

Розрахунок був простий: змусити суд зобов’язати прокуратуру виконати свій прямий обов’язок — внести відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). ​​​Відповідь судді стала взірцем юридичного формалізму, що межує з абсурдом. ​​​Він не заперечував справжність документів. ​​​Він просто констатував, використовуючи стандартну формулу відмови: «заява не містить ознак правопорушення».
Інакше кажучи, задокументований факт шестимісячного незаконного прослуховування адвоката, санкціонованого підлогом, на думку суду, не був навіть підставою для початку розслідування. ​​Це класична тактика «інституційного заперечення»: якщо злочин не зареєстровано, то формально його не існує.
Те, що сталося далі в Київському апеляційному суді, не менш показово. ​Розглядаючи ті самі документи, суд приходить до протилежного висновку — єдиного, який, враховуючи факти, дійсно можна було зробити. ​​У своєму рішенні Апеляційний суд беззастережно підтверджує, що скарга містить усі необхідні елементи: описує факти, що становлять злочин, вказує його юридичну кваліфікацію та надає підтверджувальні докази. ​​Висновок однозначний: розпорядитися про внесення даних до ЄРДР.

Здавалося б, перемога. Але диявол, як завжди, ховається в деталях. ​​Ольга Панченко так ​​підсумовує ​​​​ціну того, що на папері виглядає як «простий» процедурний перехід:

Заяву про злочин я подала ще у травні 2025 року. ​​Рішення апеляційного суду про внесення даних до ЄРДР – жовтень. ​​Майже 5 місяців пішло лише на те, щоб внести дані до ЄРДР шляхом подання моїм адвокатом Бабіковим скарг до 2 судів.

Потрібно було п’ять місяців, щоб змусити державу визнати очевидне. ​​Однак навіть цей поворот не означає початку реального розслідування. ​​Прогноз самої Ольги Панченко — це, по суті, опис майбутньої стадії розвитку подій:

Мені як адвокату добре зрозуміло, що навіть після внесення до ЄРДР розпочнеться процесуальний пінг-понг.

«Процесуальний пінг-понг» — це не метафора, а точний термін, що описує тактику удушення будь-якої незручної справи. ​​Формально розслідування триває, але фактично нічого не відбувається. ​​А кожен крок уперед доведеться «вибивати» через нові та нові скарги.

«Ми вже звикли»

Адвокат Олександр Бабіков, незважаючи на сюрреалістичність ситуації, намагається зберегти нотку стриманого оптимізму:

Ми вже звикли, що у справах із політичним підтекстом або відомчими інтересами доводити свою правоту дуже складно, але наполегливість і послідовність дають свої результати… Ми не маємо ілюзій, що буде легко змусити правоохоронну систему України усувати порушення закону та покарати винних, але послідовно будемо цього домагатися.

І тут варто зупинитися. «Ми вже звикли».

У цій фразі, висловленій як щось само собою зрозуміле, криється весь жах і весь діагноз сучасної української юстиції. ​​Адвокати, еліта правової системи, звикли до того, що доводити очевидне — складно. ​​Ми звикли до того, що система чинить опір правосуддю. ​​Ми звикли боротися не за закон, а за закон. ​​Ця інституційна адаптація до патології є її найнебезпечнішою формою. ​​Вона нормалізує абсурд. Але звідки береться ця звичка?

Її коріння — у глибокій, невикоріненій спадщині радянської «силової школи», пережитком якої, по суті, і є українська прокуратура. ​​Усі спроби її «європеїзувати» протягом останніх десятиліть нагадували спробу побудувати вишукану віллу на фундаменті старого бетонного бункера. ​​Можна облицювати фасад мармуром, розбити тераси, але під тонким шаром декору залишиться та сама монолітна, непробивна структура, що живе за законами не права, а влади.

Цей бункер — радянська доктрина, де прокурор був не стороною процесу, а «очима влади», а адвокат — лише неприємною перешкодою на шляху до «цілеспрямованості». ​

І справа Ольги Панченко з хірургічною точністю розкриває метастази цієї доктрини, що проросли в тілі сучасної України.

З одного боку, це покарання за саму суть захисту. ​​У радянській системі адвокат «ворога народу» сам ставав ворогом. ​​Фізичний арешт Ольги Панченко під час судового розгляду проти її підзахисного прямо й майже інстинктивно відтворює ту саму логіку: якщо ви захищаєте когось, хто не подобається владі, то й ви самі стаєте небажаними.

З іншого боку, у радянській моделі важливішим було досягти бажаного результату, ніж дотримуватися встановлених правил. ​​Фальсифікація звітів — типовий підхід цієї системи, де досягнення запланованої «мети» — отримання дозволу, закриття справи — переважало над будь-якими процесуальними формальностями. ​​Закон не вважався догмою, а інструментом, що піддається творчим інтерпретаціям і служить меті.

До всього цього додається ще один елемент: внутрішній інстинкт самозахисту. ​​​Небажання системи боротися зі злочинами, що відбуваються всередині неї, має глибокі корені в самій природі владних структур — від радянського КДБ до наших днів. ​​​Вірність своєму колу завжди переважала над відданістю закону.

Реквієм за верховенство права

Усе це підводить нас до універсального питання, актуального для будь-якої країни: де проходить межа, за якою контроль, що здійснюється державою, перестає бути законним і перетворюється на свавілля? ​​Здавалося б, відповідь на це питання мають давати конституційні суди та парламенти.​​Однак у контексті сучасної України це питання є суто риторичним.​​Відповідь надходить не з судових залів, а з публічних виступів вищих посадових осіб.

Коли Генеральний прокурор країни, звертаючись до своїх критиків з офіційної трибуни, ​​​​вимовляє ​​​​слова, що не залишають місця для двозначності:

Я знаю кожного, хто зараз працює проти мене та прокуратури як інституції. Не треба маскуватися, я за кожним прийду особисто.

межа між законом і свавіллям не просто перетинається. ​​Вона стирається. Відкидається.
Бо це не мова закону.​​Це мова особистої влади.

Голова наглядового органу не заявляє, що «закон переможе», а каже: «Я прийду». ​​​І в цьому єдиному слові — «я» — міститься вся суть регресу: тихий, але безжальний перехід від безособового та неупередженого інституту до прямої, уособленої, майже феодальної загрози.
Держава, як раціональна система гарантій, зводиться до рівня волі однієї людини.

І якщо в такій системі навіть найкращі адвокати звикають до беззаконня, а найвищий представник правосуддя заявляє: «Я особисто прийду за кожним із вас», то це вже не просто виклик чи погроза.

Це реквієм за верховенством права.

Європейська юридична спільнота зобов’язана не просто слухати цю похоронну музику, а чітко визнати, що вона звучить у тих самих установах, які ми завжди вважали спільною спадщиною нашої правової цивілізації.

І завдання, яке на нас чекає, полягає не в тому, щоб споглядати її, а в тому, щоб зупинити її.

У цьому матеріалі мова піде виключно про логіку. Точніше, про її відсутність у ряді заяв прокурора Михайла Ульянова, що прозвучали під час судового засідання 22 грудня 2025 року. Ці заяви примітні тим, що при уважному прочитанні вони послідовно підміняють предмет розмови, розмивають причинно-наслідкові зв’язки, розширюють формулювання до повної втрати змісту і в підсумку починають суперечити не позиції захисту, а елементарному здоровому глузду. Цей розбір не вимагає спеціальних юридичних знань. Він вимагає лише уважності та готовності вдуматися в почуте.

Саме цим ми і займемося.

«Загальновідомі джерела» прокурора Михайла Ульянова

Засідання 22 грудня 2025 року спочатку виглядало плановим і не обіцяло жодних сюрпризів. Однак те, що в його ході продемонстрував прокурор Михайло Ульянов, з поняттям «звичайності» співвідносилося з трудом. Чи то втома до кінця року, чи то турботи, пов’язані з передсвятковими приготуваннями, геть відбили у прокурора Ульянова логіку в його заявах. І перше, з чого почав прокурор Михайло Ульянов, – це якісь «загальновідомі джерела».

По-перше, з загальновідомих джерел інформації, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), в тому числі групи Е, майже завжди розвивається через тривале пошкодження дихальної швидкості…

(контекст заяви: адвокат Ольга Панченко виступила із заявою про зміну запобіжного заходу для Олега Мальцева у зв’язку із загостренням у нього хронічного захворювання)

Які джерела в цій заяві мав на увазі прокурор Ульянов, слухачам судового процесу так і залишилося незрозуміло. Адже якщо джерело «загальновідоме», його можна назвати. Але прокурор Михайло Ульянов цього не робить. При цьому у своєму виступі адвокат Ольга Панченко посилалася не на абстрактні «загальновідомі джерела», а на укази та приписи Міністерства охорони здоров’я.

Якщо слідувати прикладу прокурора Ульянова, тоді будь-хто може сказати «загальновідомі джерела стверджують» і вважати тему закритою.

Взагалі дивна поведінка представників прокуратури спостерігається в цілому: від сторони захисту в судах регулярно вимагають належного цитування законів, статей і джерел, вимагають «папірця на папірець», довідку до довідки і підтвердження до підтвердження, тоді як стороні обвинувачення достатньо просто заявити про щось — і цього, як з’ясовується, цілком достатньо.

У який саме момент мова в суді перестала потребувати перевірених посилань і стала спиратися на «загальновідомі джерела», які не можна ні перевірити, ні оскаржити, залишається окремою темою. Але після таких заяв у уважного слухача мимоволі виникає відчуття, що замість аргументацій і доводів йому пропонують повірити на слово.

Зброя, якої немає, як джерело майбутньої загрози

Наступний аргумент здивував усіх членів нашої редакції без винятку. Деякі часто намагалися знайти логічне пояснення, але всі спроби провалилися. Отже, сама заява прокурора Михайла Ульянова звучить наступним чином:

Крім того, я зазначаю, що стороною обвинувачення під час проведення досудового розслідування збору доказів у даному провадженні було вилучено ряд зброї, яку планувалося використовувати військовим формуванням…. І перебування Мальцева на волі може створити певні ризики вчинення інших кримінальних правопорушень, які негативно вплинуть на ситуацію в державі.

Один з ключових ризиків, якими прокуратура пояснює неможливість звільнення під заставу вченого Олега Мальцева, формулюється гранично просто: вилучена зброя.

Вилучена — це означає відсутня. Це означає, що предмети фізично виведені з обігу і більше не перебувають у розпорядженні людини. Тобто прокурор Михайло Ульянов намагається обґрунтувати ризик тим, чого вже немає.

Далі в хід йде фраза «негативно вплинуть на ситуацію в державі». На ситуацію в державі дійсно впливають президент, армія, політики, державні інституції. До цих категорій Олег Мальцев не належить. Яким саме чином перебування Олега Мальцева на волі здатне впливати на державні процеси, якщо навіть президент США Дональд Трамп і європейські партнери не особливо впливають на ситуацію в Україні?

Це що стосується логіки. Якщо ж перейти до правової сторони питання, картина стає ще більш наочною. Вся зброя, що перебувала у Олега Мальцева, була офіційно придбаною і належним чином зареєстрованою спортивною та мисливською інвентарем, про що адвокати заявляли неодноразово. Використання цього інвентарю в дослідницьких і спортивних цілях не приховувалося як якась таємна діяльність, а всі дослідження документувалися на відео, які публікувалися у відкритому доступі.

Рухаємося далі. Судом було встановлено, що дана зброя є законною, порушень при її купівлі та реєстрації не виявлено, і вона підлягає поверненню власнику. Проте унікальна колекція загальною вартістю близько 250 тисяч євро так і не була повернута і «загубилася» десь в одній з камер зберігання СБУ Одеської області.

Взагалі, якщо взяти за приклад «авторський» спосіб аргументації від прокурора Ульянова, виходить цікава конструкція. Будь-який предмет, одного разу вилучений в рамках розслідування, продовжує служити аргументом ризику, навіть після того, як перестав існувати в розпорядженні людини. А запобіжний захід в такому випадку може виправдовуватися чимось абстрактним, що гіпотетично передбачається могло б статися.

Ябеда замість спростування

Посилання на те, що сторона обвинувачення використовує, це пряма мова, суд втемну, я хочу, щоб суд також звернув увагу на те, що стороною захисту та афілійованими журналістами в медіа-просторі також щодо головуючого судді є публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск на зазначений кримінальний процес з метою….Вони там наводять погрози того, що сторона захисту буде звертатися зі скаргами до європейської спільноти, до якихось там інституцій міжнародних з приводу того, як відбувається процес зараз.

Ця репліка вимагає уважного прочитання, оскільки в ній міститься один показовий момент, який легко пропустити при побіжному сприйнятті. Прокурор не спростовує твердження про те, що сторона обвинувачення «використовує суд втемну». Це твердження залишається без відповіді. Замість спростування суду пропонується звернути увагу на сам факт публічного обговорення процесу.

Далі починається обережне розширення теми. З’являється формулювання про «публікації, які тим чи іншим способом можуть чинити тиск».

Якщо розбирати ситуацію послідовно, вона виглядає значно простішою. Справу ведуть п’ять адвокатів, кожен з яких здійснює публічну професійну діяльність. При цьому в жодній з публічних заяв адвокатів не міститься персонального тиску на суддів, образ або обговорень їх як особистостей. Є критика процесуальних рішень суддів, критика сторони обвинувачення, аналіз ходу процесу і апеляція до норм права і процедури. А якщо слідувати логіці прокурора Ульянова, точніше її відсутності, то будь-яка публічність автоматично перетворюється на тиск, незалежно від змісту і форми.

Однак, прокурор, мабуть, погано знайомий з міжнародною практикою. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Марко Тешич проти Сербії прямо вказано, що адвокат має право жорстко критикувати дії суду в рамках провадження, якщо така критика спрямована на захист клієнта і не зводиться до особистої образи судді. Публічність тут не прирівнюється до тиску, а є формою професійного захисту.

Окремої згадки заслуговує тема «афілійованих журналістів». Газета «Суспільний Прибій» дійсно стала, по суті, єдиним одеським виданням, яке висвітлює весь хід справи Олега Мальцева, незважаючи на очевидні ризики. Це ніколи не приховувалося. Редакція з самого початку відкрито заявляла, що надає слово адвокатам. Але настільки ж послідовно ми пропонували висловитися і стороні обвинувачення.

Показовий приклад вже був. Після публікації статті про те, як прокурор Руслан Войтов придбав житло на суму, що багаторазово перевищує його офіційні доходи, редакція пропонувала йому дати публічний коментар. Жодного звернення до редакції так і не надійшло. Можливість відповісти була, бажання нею скористатися — ні.

На цьому тлі розмови про «тиск» з боку захисту і медіа виглядають особливо дивно, якщо згадати, як розвивалися події після затримання Мальцева. Протягом лічених годин після затримання Мальцева в мережу були злиті незамазані фотографії з арешту. Потім з’явилися фотографії з особистої справи і знімки з СІЗО. Понад 300 публікацій за кілька днів «без суду і слідства» намалювали образ вченого Олега Мальцева як зрадника і шпигуна, забувши про презумпцію невинуватості.

Адвокат Ольга Панченко також зазнала погроз прямо в будівлі суду з боку так званих «активістів», яких курирують співробітники СБУ. А в мережі Інтернет проти неї розгорнулося цькування із закликами публікувати домашню адресу адвоката і погрозами розправи. Під час її затримання в медіа протягом декількох годин розгорталася справжня істерика із звинуваченнями в роботі на ГРУ і захисті «російського підпілля».

На цьому тлі поява в залі суду групи підтримки прокурора у вигляді «активістів», вуличних музикантів, фітнес-тренерів та екологів, які постійно перебувають поруч із прокурорами, виглядає наочною ілюстрацією того, хто саме чинить тиск на суд.

Обговорювати тільки те, що зручно

У наступній заяві прокурора Михайла Ульянова міститься улюблений прийом прокурора, як водити за ніс учасників процесу.

Зазначене захворювання розвивається в результаті і формується під впливом токсичних частинок роками, ваша честь. Тому відсутність, як зазначено у відповіді від СІЗО, з 12 грудня по 14 грудня водопостачання ніяк не могла вплинути на ускладнення зазначеної хвороби.

Фраза прокурора на перший погляд звучить логічно і навіть переконливо. Хронічне захворювання дійсно формується роками, і з цим ніхто не сперечається. Але саме в цей момент уважний слухач починає помічати, що предмет розмови непомітно змістили.

Заява захисту стосувалася не походження хвороби і не того, коли і з яких причин вона сформувалася. Йшлося про умови утримання, здатні викликати загострення вже існуючого захворювання, а також про ризики в момент нападу, включаючи неможливість використання кисневого апарату при відсутності електропостачання. Про відсутність водопостачання в СІЗО мови взагалі не йшло.

У відповідь прокурор переводить обговорення в іншу площину і докладно розмірковує про те, як хвороба розвивається в принципі, ніби спочатку суперечка йшла про її причини, а не про фактори, здатні погіршити стан людини тут і зараз.

Саме тут виникає принципово небезпечний момент. При такому підході будь-яке погіршення стану при хронічному захворюванні (в тому числі онкології) в СІЗО можна ігнорувати, посилаючись на його давність.

«Зверніться із заявою»: порада, яка вже давно виконана

Ваша честь, якщо пан Слободянюк вважає, що відбувається якесь кримінальне порушення з боку співробітників прокуратури, то він може звернутися з відповідною заявою до підрозділу ДБР або до слідчого судді для того, щоб за його заявою розпочали те чи інше досудове розслідування.

На тлі всіх попередніх заяв це висловлювання прокурора несподівано звучить майже зразково. В цілому, воно бездоганне. У ньому є опис процедури, є зрозумілий алгоритм дій. В іншій ситуації таку репліку можна було б навіть назвати раціональною.

Є тільки одна деталь, яка змінює все.

Цією можливістю сторона захисту вже скористалася. І не один раз.

На сьогоднішній день за заявами захисту в Державне бюро розслідувань і в Офіс Генерального прокурора порушено вісім кримінальних проваджень, що стосуються дій прокурора Руслана Войтова, а також інших осіб.

Тридцять свідків, яких немає

Під кінець засідання прокурор почав демонструвати не тільки явні проблеми з логікою, але й з математикою.

Стороною обвинувачення був наданий список свідків, в якому більше 30 осіб.

Фраза звучить серйозно. Велике число завжди працює на враження, але саме в цей момент виникає просте бажання — порахувати. Що і зробила адвокат Панченко в суді.

Згідно з реєстром матеріалів, підписаних прокурором, ніяких «понад 30» у справі не існує. У списку — 22 особи. Не близько, не приблизно, не «плюс-мінус», а рівно 22.

Далі стає ще цікавіше. Навіть якщо взяти ці 22 за основу, з’ясовується, що далеко не всі вони взагалі можуть називатися свідками в процесуальному сенсі.

Двоє основних свідків А. Хаміцевич і К. Турсунбаєва, які не є громадянами України, перебувають за межами країни і з ними відсутній будь-який зв’язок. Де вони знаходяться невідомо, і сторона обвинувачення цього навіть не намагається спростувати. Говорити про «вплив» на людей, місцезнаходження яких не встановлено навіть самим прокурором і СБУ, звучить вже саме по собі незвично.

Наступні прізвища — Сергій Енгельман, Анна Філіппова, Марина Гебешт. Ці особи давно мають статус обвинувачених і перебувають у залі суду. Далі йдуть наступні п’ять прізвищ, які згідно з обвинувальним актом, також підписаним прокурором Русланом Войтовим, проходять як співучасники. Адже навіть людині, яка не знайома з юриспруденцією, зрозуміло, що співучасник — це не свідок. Однак сторона обвинувачення все ніяк не може визначитися: це співучасники чи свідки?

Окремим рядком звучить «свідок Панченко». Як адвокат, який представляє інтереси своїх підзахисних, може проходити як свідок у їхній же справі, залишається загадкою.

Далі в списку свідків з’являються близькі родичі двох обвинувачених. Яким чином ці двоє обвинувачених можуть становити небезпеку для своїх же родичів, також залишається таємницею за сімома печатками.

І нарешті залишаються три людини, у показаннях яких зафіксовано, що вони взагалі не знають, хто такий Олег Мальцев.

Саме це і називається «списком свідків», на яких нібито може чинитися тиск, якщо випустять Олега Мальцева під заставу.

«Ми всі в рівних умовах»: фраза прокурора Ульянова, яка підірвала Інтернет

Здебільшого, по всій Одесі, у мене також 7 днів не було ні тепла, ні світла, ні води. Тому ми всі в рівних умовах.

Після цієї фрази в здивування впали не тільки сторона захисту, але і, здається, навіть суддя. В мережі Інтернет ця фраза викликала хвилю обурення.

Йдеться про порівняння умов людини на волі і людини, яка перебуває під вартою в СІЗО.

Людина на волі, навіть в умовах блекауту, може піти в пункт незламності і зарядити пристрої. Може зайти в кафе і поїсти гарячу їжу. Може купити ліки в аптеці. Може вийти на вулицю, змінити простір, звернутися за допомогою, зателефонувати, доїхати, знайти альтернативу. Його дискомфорт реальний, але у нього є вибір.

А є людина, яка перебуває в камері розміром приблизно два на три метри без світла, води і тепла. У неї немає можливості вийти. Вона просто перебуває в умовах, які для неї є остаточними. Нагадаємо, в СІЗО також перебувають люди, які за законом ще не визнані правопорушниками або злочинцями.

Назвати це «рівними умовами» — все одно що стверджувати, що пацієнт у реанімації і людина, яка просто прилягла відпочити, рівні. Обидва ж лежать. Обидва не рухаються. Отже, рівність досягнута.

Ця репліка прокурора Михайла Ульянова стає фінальною крапкою в послідовності міркувань, де логіка поступається місцем абсурду. І цей абсурд неможливо логічно спростувати з тієї ж причини, з якої неможливо сперечатися з беззв’язним набором тверджень, поєднаних інтонацією впевненості.

Чи навмисно у своїх виступах прокурор Ульянов уникає застосування логіки, чи ж ми спостерігаємо її відсутність як таку, судити передчасно. Але тепер ми будемо уважно стежити за подальшими виступами прокурора, який раніше був помічений за читанням віршів у суді замість наведення аргументів.

За відсутності одіозного прокурора Руслана Войтова, сторону обвинувачення представляв прокурор Михайло Ульянов, який відомий тим, що за відсутності доказів у справі любить грати на публіку і цитувати Стуса. Слухання проходило в робочому режимі до моменту, коли до зали суду без дозволу увійшли троє молодих хлопців спортивної статури, які представилися «вільними слухачами». Їхня поява супроводжувалася фактичною зупинкою засідання, після чого суддя Юрій Кривохижа розпорядився видалити непроханих гостей із зали. Повернутися їм дозволили тільки після оголошення перерви.

Поява невідомих чоловіків викликала занепокоєння у учасників процесу. Дослідниця Марина Іллюша, яка раніше заявляла через адвоката про погрози, що надходили їй від співробітника СБУ Євгена Волошенюка, прямо пов’язала те, що відбувається, з питаннями особистої безпеки.

За словами Іллюші, раніше в кабінеті СБУ їй повідомляли, що в разі відмови від співпраці вона «залишиться без зубів», і появу чоловіків спортивної статури в суді вона сприйняла як потенційну реалізацію цих погроз. Інша учасниця процесу також публічно поставила питання про необхідність залучення охорони суду, з огляду на непередбачуваність поведінки так званих «активістів» після засідання. Адвокат Євгенія Тарасенко рекомендувала залишати будівлю суду з увімкненими камерами і фіксувати можливі порушення.

Балалаєчник і кларнетист з Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової

Пізніше з’ясувалося, що «вільні слухачі» є студентами третього курсу оркестрово-диригентського факультету Одеської національної музичної академії імені О. В. Нежданової. Йдеться про Дениса Г. та Олексія К., які одночасно позиціонують себе як учасники музичного гурту та фітнес-тренери. Їхня присутність на слуханні у справі, яку міжнародні правозахисники вже називають сфабрикованою, не отримала чіткого пояснення.

Додаткові питання викликав момент, коли прокурор Ульянов активно жестикулював, підказуючи їм відповіді на питання суду при встановленні їхніх особистостей. На окрему увагу заслуговує той факт, що Денис Г. є членом молодіжної ради при Одеській обласній військовій адміністрації.

Експерт з морської екології та охорони навколишнього середовища

Не менш несподіваним гостем суду став Владислав Б. — еко-активіст, біолог і журналіст, який позиціонує себе як експерт з морської екології, гідробіології та охорони навколишнього середовища. Керівник громадської організації, яка багато років займається захистом зелених зон Одеси від забудови, раптово проявив інтерес до кримінальної справи, яка не має ніякого відношення ні до екосистем Чорного моря, ні до незаконної вирубки, ні до урбаністичної екології. Яким чином справа вченого, що стала предметом критики бельгійських і французьких правозахисників, опинилася в сфері його професійних інтересів, так і залишилося без відповіді.

«Поліція діалогу»

Особливе здивування у сторони захисту викликала присутність у залі суду інспектора превентивної комунікації відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області Дениса Ковтуняка. Засідання відбувалося в понеділок о 13:00, тобто в розпал робочого дня, проте співробітник поліції перебував у суді в статусі «вільного слухача». Які саме правопорушення збирався запобігати Ковтуняк Денис Олексійович, ні суду, ні стороні захисту не було відомо.

На цьому тлі все більш чітко вимальовується схема публічного супроводу обвинувачення. Раніше прокурор Руслан Войтов вже залучав до суду лояльних журналістів, формуючи потрібний медійний фон. Тепер, судячи з того, що відбувається, до цього набору додалися громадські активісти та студенти.

Хто небезпечніший?

Уважно подивіться на обличчя дівчат, яких сторона обвинувачення протягом року наполегливо називала «небезпечними для суспільства», і обличчя цих «вільних слухачів». Міцні, фізично здорові молоді хлопці, які в умовах воєнного часу з невідомих причин не перебувають ні в армії, ні на іншій суспільно значущій службі, ходять як група підтримки і тиску на суд в рамках сфабрикованої справи і переслідування вченого Олега Мальцева.

Скільки ще подібних «вільних слухачів» приведуть до суду прокурори Руслан Войтов і Михайло Ульянов, передбачити неможливо. Однак уже зараз в Одесі будь-якій освіченій людині, здатною до критичного мислення, стає очевидно, що організатори переслідування вченого Олега Мальцева послідовно демонструють зневагу до розуму спостерігачів і учасників процесу, підміняючи правову аргументацію грубими і низькопробними маніпуляціями. Організатори правого беззаконня навколо справи Олега Мальцева в гонитві за дешевими спецефектами все більше оголюють власну неспроможність.

Арешт без альтернативи

12 вересня 2024 року за сфабрикованою кримінальною справою був заарештований вчений і адвокат Олег Мальцев. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою без права внесення застави. При цьому, в більш тяжких випадках з корупціонерами-чиновниками, які були спіймані на розкраданнях в особливо великих розмірах, а також деяким правоохоронцям, які в стані алкогольного сп’яніння збивали людей на смерть, фігурантам нерідко надавалася можливість вийти під заставу. У випадку з вченим, який написав книгу про воєнні злочини, така можливість не була надана.

Арешт Олега Мальцева відбувся незважаючи на серйозні ризики для здоров’я. За 3 місяці до затримання вчений був виписаний з реанімації і проходив курс реабілітації вдома, пересуваючись за допомогою інвалідного візка. Під час обрання Олегу Мальцеву запобіжного заходу прокурором була надана суду медична довідка, видана лікарем Єврейської лікарні, де Олег Мальцев під конвоєм ночував перед доставкою його до суду (ІТТ відмовився тієї ночі приймати людину з такими захворюваннями) і згодом названа фіктивною, яка формально знімала обмеження для поміщення в СІЗО.

Що сталося в слідчому ізоляторі?

Через два тижні після поміщення в СІЗО і його відмови визнати провину, в камері, де перебував Олег Мальцев, був проведений обшук. Як показали свідки в суді, під час так званого «шмона» в його особисті речі було підкинуто консервний ніж, після чого предмет було вилучено як заборонений.

Сусідів по камері Мальцева відразу почали заперечувати, заявляючи, що цей предмет йому не належав. Проте адміністрація кваліфікувала те, що сталося, як порушення порядку утримання, і вченого помістили в карцер строком на десять днів.

Один зі свідків пізніше заявив у суді, що в той момент їм прямо сказали «закрити роти», пояснивши те, що відбувається, інтересами СБУ.

Нам сказали закрити роти, це потрібно СБУ.

У карцері без ліків і допомоги

Нагадаємо, до карцеру було поміщено людину, яка не могла пересуватися без сторонньої допомоги. У неї було вилучено ліки, необхідні для підтримання здоров’я. Медична допомога фактично не надавалася, рани, що залишилися після важкої хвороби, не оброблялися.

Медичні фахівці вказують, що при цукровому діабеті навіть невеликі виразки становлять серйозну небезпеку. Уповільнене загоєння, високий ризик інфекції та можливість гнійних ускладнень є загальновідомими клінічними фактами. У важких випадках подібні стани можуть призвести до ампутації кінцівок. Незважаючи на це, Олег Мальцев перебував у карцері без належного медичного супроводу.

Свідки також повідомляли про спроби застосування фізичної сили, грубе поводження з боку персоналу та вилучення книг, які були у вченого. Протягом 10 днів перебування в карцері Мальцеву не давали помитися.

Судовий розгляд

15 грудня Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов адвоката Євгенії Тарасенко і визнав поміщення Олега Мальцева в карцер незаконним. Про це рішення на своїй сторінці в Facebook також повідомила адвокат Ольга Панченко, зазначивши, що це вже не перший випадок, коли дії в рамках справи Олега Мальцева визнаються судом незаконними.

Коментуючи рішення, Євгенія Тарасенко підкреслила, що суд не поспішав з винесенням вердикту, але при цьому були викликані і заслухані свідки. За її словами, саме ретельне дослідження обставин дозволило дійти обґрунтованого висновку.

Питання про апеляцію та значення рішення

Відповідаючи на питання журналіста про можливу апеляцію та стійкість правової позиції захисту, Євгенія Тарасенко заявила, що з урахуванням досліджених доказів ризиків вона не бачить. За її словами, всі процесуальні вимоги були дотримані таким чином, щоб виключити підстави для успішного оскарження.

Говорячи про значення цього рішення для справи Олега Мальцева в цілому, адвокат зазначила, що захист зіткнувся з правовим беззаконням з боку окремих представників влади. Визнання приміщення в карцер незаконним, на її думку, є сигналом про неприпустимість подібного поводження з людьми, які перебувають під вартою.

Ви кидаєте людину в карцер, позбавляєте її ліків, створюєте ризики для здоров’я і пряму загрозу життю. Ви ставитеся до неї як до злочинця ще до рішення суду. Так робити не можна, —

підкреслила Тарасенко, додавши, що на будь-яке порушення закону в правовій державі повинні слідувати контр-дії, спрямовані на відновлення порушених прав.

Редакція «Суспільного прибою» пропонує увазі читачів переклад матеріалу британських колег, щоб ознайомити українську аудиторію з тим, як закордонні ЗМІ аналізують одне з «найбільш суперечливих судових розглядів сучасної України». Оскільки погляд з боку дозволяє формулювати ті питання, які всередині країни все ще ставляться недостатньо голосно.

Нижче ми публікуємо повний переклад статті Western Morning News, зберігаючи її структуру та основні акценти.

Рано вранці, коли ворота Одеського слідчого ізолятора повільно відчинилися, четверо жінок і німецький журналіст зробили перші кроки до свободи, якої вони були позбавлені більше року. Їх звільнення під заставу стало результатом тривалої судової тяганини, яку вели адвокати захисту, і постійної участі з боку європейських правозахисних організацій. Але для вченого Олега Мальцева і журналіста Костянтина Слободянюка, яким інкримінують створення «незаконного воєнізованого формування», латунні двері камер поки залишаються закритими.

Цю справу вже називають однією з найбільш суперечливих в сучасній українській практиці. Міжнародна правозахисна організація Human Rights Without Frontiers (HRWF) говорить про політично мотивоване переслідування. Адвокати вказують на «непояснювані затримки» і відсутність прямих доказів складу злочину. Українські прокурори стверджують, що вчений нібито обговорював сценарій захоплення влади.

Між патріотизмом і злочином

Щоб зрозуміти, чому ця історія резонує далеко за межами України, потрібно повернутися до перших місяців після повномасштабного вторгнення Росії.

Навесні 2022 року українська влада активно закликала громадян до самоорганізації на випадок окупації окремих регіонів. Урядовий портал «Центр національного спротиву» публікував рекомендації щодо використання зброї, методів прихованого опору та організаційної самооборони. Міністерство оборони випустило довідник, де прямо закликало громадян об’єднуватися і бути готовими до активних дій у надзвичайних умовах.

На цьому тлі 18 квітня 2022 року Олег Мальцев, вчений з міжнародною репутацією, організував зустріч зі своїми колегами. Тема обговорення — як діяти в разі захоплення Одеси і в умовах відсутності зв’язку або державної координації, що є стандартною практикою для більшості цивільних ініціатив самооборони, що виникли в той період.

Однак через два роки ця розмова стала головним доказом звинувачення. Слідчі Служби безпеки України (СБУ) інтерпретували цю бесіду як спробу створити «незаконне воєнізоване формування» з передбачуваною метою «захоплення влади».

Правозахисники називають це «парадоксом, неможливим у правовій державі». HRWF у своєму висновку підкреслює:

Те, що держава публічно описувала як нормальну і бажану реакцію громадян на загрозу окупації, у справі Олега Мальцева було перетворено на підставу кримінального переслідування.

Арешти, які шокували міжнародну спільноту

У вересні-жовтні 2024 року співробітники спецпідрозділів СБУ провели серію затримань. За словами адвокатів, у ряді випадків силовики діяли грубо і з порушенням процесуальних норм. Директорка інституту судьбоаналізу Марина Ільюша, яку звільнили під заставу місяць тому, описує своє затримання в інтерв’ю українській газеті «Суспільний прибій»:

Мені наділи наручники, на голову натягнули мішок і спустили в підвал. Вони говорили, що я сяду як мінімум на 10 років. Що вийду старою і без зубів. Я не розуміла, це були погрози чи попередження про тортури.

Її розповідь підтверджує один з найтривожніших моментів розслідування: відсутність прозорості та зловживання під час затримань.

Німецький журналіст Сергій Енгельманн, який співпрацював з українцями кілька років, пов’язує свій арешт з публікацією критичної статті про справу Мальцева.

Ключовою подією стала публікація моєї журналістської статті «Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева». Через чотири дні після публікації мене заарештували, — розповідає він.

Незабаром після цього сайт, на якому була розміщена стаття, зазнав хакерської атаки, що пізніше підтвердило саме медіа.

Енгельманн провів понад шість місяців у в’язниці, не розуміючи суті висунутих йому звинувачень.

Мої адвокати зробили все можливе — вони подавали клопотання, посилалися на міжнародні стандарти, щоб змусити прокурора перекласти звинувачення мовою, яку я розумію, — німецькою. Через сім місяців я нарешті побачив документи зі звинуваченням, — згадує він.

Позиція обвинувачення: спроба захоплення влади

Українська прокуратура стверджує, що український вчений Олег Мальцев створив групу, яка в разі окупації Одеси могла спробувати встановити власний контроль над містом. Однак, за словами адвокатів захисту, в суді прокурор Руслан Войтов не зміг навести жодного факту, який можна було б кваліфікувати як створення збройної групи або планування державного перевороту.

Звинувачення ґрунтується на припущеннях, а не на доказах, — каже один з українських адвокатів. — Прокуратура більше року навмисно затягує розгляд доказів просто тому, що доказів провини Олега Мальцева не існує.

Процесуальні порушення та повільне правосуддя

Адвокати вказують на численні процесуальні проблеми у справі. Євгенія Тарасенко, одна із захисників, відзначає дивну хронологію: у грудні 2023 року на електронну пошту адвоката Ольги Панченко, яка представляла інтереси Мальцева, надійшов анонімний лист із пропозицією закрити всі проблеми «за певну подяку». Про цей факт було офіційно повідомлено СБУ, але від них не надійшло жодної реакції. Через два місяці почалися обшуки.

Сторона обвинувачення, на думку захисту, затягує перехід до розгляду доказів, оскільки переконливих матеріалів, що підтверджують провину, не існує. У судових засіданнях ні прокурор, ні суддя не змогли вказати, які конкретні незаконні дії вчинили підсудні.

Міжнародний резонанс

28 березня 2025 року Рада ООН з прав людини на 58-й сесії в Женеві обговорила ситуацію з українським вченим Олегом Мальцевим. Французька правозахисниця Крістін Мірре виступила із заявою про незаконність ув’язнення українського вченого. Бельгійські активісти на чолі з Віллі Фотре також різко розкритикували українські правоохоронні органи у зв’язку з цією справою. Правозахисні організації додатково висловили занепокоєння з приводу поведінки судових органів у цій справі під час конференції ОБСЄ у Варшаві.

Журналісти видання Jewish Review провели розслідування і назвали справу політично мотивованим переслідуванням єврейського вченого. Мальцев, який народився в єврейській родині, є рушійною силою проекту «Європейська історія єврейського народу», підтримуваного Одеським регіональним відділенням Української академії наук.

Філософ Георгій Вачнадзе, магістр Левенського університету, назвав арешт «симптомом інституційного провалу», посиленого війною. Французький вчений Люсьєн Улабіб, який співпрацював з Мальцевим над книгою про філософа Жана Бодріяра, також виступив з публічним зверненням до українського суду.

Особиста помста чи державна необхідність?

Юристи та правозахисники стверджують, що справа може бути пов’язана з особистою неприязню з боку офіцера військової контррозвідки СБУ Євгена Волошенюка. За даними захисту, у грудні 2024 року Волошенюк отримав підвищення по службі, що, можливо, пов’язано з його роллю в розслідуванні.

Міжнародні детективи, які проводять приватне розслідування на прохання правозахисних організацій, стверджують, що судовий процес має щонайменше чотири ознаки фабрикації кримінальної справи. Їхні українські контакти в спецслужбах підтверджують, що деякі колеги «грали нечесно», нібито фабрикуючи докази для підкріплення справи.

На думку слідчих, організатори розраховували на те, що військовий стан стане для них ідеальним прикриттям. У момент загострення проблем національної безпеки гучний арешт «особливо небезпечної групи» можна було б подати як тріумф спецслужб, відклавши ретельну перевірку доказів. На їхню думку, розрахунок був простий: мало хто став би сумніватися в автентичності матеріалів, коли достатньо продемонструвати результат операції.

Одна із затриманих жінок розповіла суду, що оперативник Євген Волошенюк поводився дивно під час допитів: замість того, щоб задавати їй питання по суті справи, він цікавився тільки інтимним життям доктора Мальцева і затриманих.

Умови утримання

Особливу тривогу правозахисників викликають умови утримання вченого, який страждає на діабет і бронхіальну астму. За інформацією захисту, Мальцев утримується в неопалюваних камерах, які кишать клопами, де ув’язненим дозволяють митися тільки раз на тиждень, туалети не відокремлені від житлових приміщень, а через руйнування стін і пошкодження підлоги відсутня нормальна вентиляція.

На момент арешту Мальцев проходив курс реабілітації після перебування в реанімації. Незважаючи на важкий стан здоров’я, суд не врахував це як пом’якшувальну обставину і відмовився застосувати більш м’які альтернативні запобіжні заходи, хоча стаття, за якою були пред’явлені звинувачення, це дозволяла зробити.

Перемоги захисту

Поступово захисту вдається домагатися перемог. 25 квітня 2025 року була звільнена адвокат Ольга Панченко, яку заарештували за тією ж статтею, що і її клієнта — безпрецедентний випадок тиску на захисників.

21 жовтня 2025 року Одеський апеляційний суд звільнив під заставу німецького журналіста Сергія Енгельманна після цілого року ув’язнення. Застава склала 60 тисяч гривень.

5 листопада той самий суд розпорядився звільнити останніх чотирьох членів нібито «особливо небезпечної оперативно-бойової групи» — всіх молодих жінок, яких слідчі звинуватили в участі у воєнізованому формуванні.

Ці звільнення демонструють, на думку захисту, відсутність реальних підстав для звинувачень і поступовий розвал позиції прокуратури.

Дилема воєнного часу

Справа Мальцева відображає складну дилему, з якою стикається Україна під час війни: як захистити національну безпеку, не жертвуючи принципами правової держави? Критики зазначають, що надмірне завзяття в боротьбі з потенційними загрозами може призвести до зловживань і переслідування невинних.

Прихильники жорсткої позиції влади вказують на реальні загрози з боку російських спецслужб і необхідність пильності. Однак правозахисники попереджають: використання каральних інструментів для зведення особистих рахунків підриває довіру до інститутів і послаблює державу зсередини. Крім цього, переслідування невинних використовується в корисливих цілях і має корупційну складову.

Як зазначає один з міжнародних спостерігачів:

Величезна кількість процесуальних порушень у справі доктора Мальцева ставить під сумнів законність самого переслідування. Що заважає суду якомога швидше приступити до розгляду доказів? Натомість усі зусилля, схоже, спрямовані на те, щоб затягнути цей момент.

Дійсно, і прокурори, і захисники вже ознайомилися з доказами від кожної сторони. Затягування переходу до розгляду доказів, на думку адвокатів, пояснюється просто: у обвинувачення немає переконливих аргументів, щоб спростувати доводи захисту.

Захист Мальцева неодноразово вказував на системні порушення процесуальних норм з боку українських правоохоронців і суддів. Арешт адвоката Ольги Панченко в квітні 2025 року у тій же справі, в якій вона виступала захисником, став кульмінацією скандалу. Тепер справа Олега Мальцева все частіше розглядається як показовий приклад кризи української судової системи.

ОБСЄ ставить під сумнів незалежність українського правосуддя

10 жовтня в рамках п’ятого пленарного засідання «Верховенство права II» на найбільшій щорічній конференції ОБСЄ з прав людини бельгійська правозахисна організація Human Rights Without Frontiers представила розгорнуту доповідь про процесуальні аспекти справи українського вченого і адвоката Олега Мальцева.

Письмова доповідь під назвою «Українська судова система в кризі: доктор Олег Мальцев — понад рік в одеському СІЗО» містить не тільки детальний виклад обставин скандальної справи, але й фокусується на діях п’яти конкретних суддів в Одесі. На думку міжнародних правозахисників, рішення цих суддів демонструють системні проблеми з незалежністю та неупередженістю українського правосуддя. Особлива увага в доповіді приділена порушенням з боку судді Юрія Андрійовича Кривохижі.

Порушення судді Юрія Кривохижі у справі Олега Мальцева

Сьогодні справу Олега Мальцева розглядає суддя Приморського районного суду Одеси Юрій Кривохижа, чиї дії, за даними правозахисних організацій, включають ряд грубих порушень Кримінально-процесуального кодексу (КПК) та Кримінального кодексу України. Ці епізоди детально описані в доповіді Human Rights Without Frontiers.

По-перше, наприкінці травня 2025 року суддя Юрій Кривохижа продовжив запобіжний захід для Олега Мальцева та його колег, призначивши продовження утримання під вартою без права на заставу, незважаючи на апеляції захисту про необхідність розгляду медичних документів і незалежних експертиз. Це рішення призвело до подальших затримок в апеляційному суді, де слухання відкладалися через формальні причини, такі як повітряні тривоги, що захист розцінює як обструкцію.

По-друге, наприкінці липня 2025 року суддя Юрій Кривохижа знову продовжив утримання під вартою на 60 днів, ігноруючи аргументи про пропорційність заходу та відсутність реальних ризиків. Це сталося на тлі арешту адвоката Мальцева Ольги Панченко в квітні 2025 року, що, на думку захисту, створило контекст тиску на суд.

По-третє, щодо іноземного громадянина Сергія Енгельмана (громадянина Німеччини, співзасновника дослідницького інституту з Олегом Мальцевим) суддя проігнорував питання підсудності. 19 березня 2025 року захист подав клопотання, вказуючи, що Енгельман перебував за межами України в період вчинення дій (з 20 лютого по 14 травня 2022 року), і згідно з ч. 3 ст. 8 КК України, іноземці не підлягають переслідуванню за такі екстериторіальні діяння, якщо вони не підпадають під спеціальні винятки. Незважаючи на це, німецький журналіст Сергій Енгельман утримувався в СІЗО близько року без застави.

По-четверте, на засіданні 28 вересня 2025 року суддя Юрій Кривохижа не зміг конкретизувати інкриміноване діяння обвинуваченої Марини Ільюше — молодої вченої та директора НДІ Судьбоаналізу. Після оголошення обвинувального акту суддя не відповів на питання про суть, час і місце протиправних дій, що вказує на відсутність складу злочину. Відеозапис цього епізоду набрав понад 225 000 переглядів у соцмережах і викликав негативну суспільну реакцію на адресу судді.

Нарешті, 6 жовтня 2025 року стався один з найгрубіших інцидентів: під час засідання щодо запобіжного заходу для Сергія Енгельмана зник відеозв’язок із захисником Олександром Бабіковим. Незважаючи на це, Юрій Кривохижа продовжив засідання і продовжив утримання під вартою, порушивши п. 4 ч. 2 ст. 52 КПК України, який вимагає обов’язкової участі захисника для осіб, які не володіють державною мовою. Захист кваліфікує це як пряме нехтування процесуальними гарантіями.

Думка адвоката Євгенії Тарасенко

Адвокат Євгенія Тарасенко, коментуючи справу Олега Мальцева, висловила різку критику на адресу судді Кривохижі, вказавши на порушення принципів неупередженості та фундаментальних прав обвинувачених. За її словами, дії судді ігнорують ключові норми КПК, що призводить до тривалого утримання під вартою без належного обґрунтування.

У контексті справи Олега Мальцева, суддя Кривохижа неодноразово демонстрував підхід, який, на мій погляд, виходить за рамки принципу неупередженості. Замість того, щоб суворо дотримуватися вимог КПК, забезпечуючи рівність сторін і своєчасний розгляд клопотань, дії судді створюють враження ігнорування фундаментальних гарантій, таких як презумпція невинуватості та право на ефективний захист. Понад рік люди нудяться в СІЗО без чіткого обґрунтування, а суддя вперто закриває очі на кричущі порушення!

Адвокат також зазначила, що подібні порушення процесуальних стандартів, хоча і зустрічаються в практиці, в даному випадку досягли критичного рівня:

У моїй практиці я неодноразово стикалася з ситуаціями, коли судді, під тиском зовнішніх чинників, будь то адміністративний тиск або політична кон’юнктура, відступають від процесуальних стандартів, але проведення засідань без захисника, відмова в уточненні суті звинувачень — це вже просто знущання.

Завершуючи свій коментар, Євгенія Тарасенко підкреслила необхідність термінового втручання вищих судових інстанцій:

Я переконана, що подібні дії судді є неприпустимими і вимагають негайного втручання вищих судових інстанцій.

Для судді Юрія Кривохижі, призначеного на посаду указом Президента України № 425/2024 від 04.07.2024, справа Олега Мальцева може стати поворотним моментом кар’єри. Молодий суддя опинився в центрі міжнародного скандалу, коли його рішення стали предметом обговорення на конференції ОБСЄ з прав людини.

З огляду на те, що про порушення судді Кривохижі вже говорять на міжнародних майданчиках, включаючи ОБСЄ, його подальші рішення будуть перебувати під пильною увагою європейської правозахисної спільноти.

Як зазначив адвокат Олександр Бабіков: “Німецький журналіст Сергій Енгельманн, провина якого, на нашу думку, полягала лише в тому, що він виступив на захист Олега та інших колег, буде на свободі. Це результат успішної та злагодженої роботи нашої команди, всіх адвокатів, задіяних у справі.”

Однак щоб повністю зрозуміти значущість цієї події, варто повернутися до витоків справи і розібратися, як вона розвивалася від моменту затримання до рішення апеляційного суду.

Як це було?

Усе почалося 14 жовтня 2024 року, коли Енгельманна затримали українські прикордонні служби в момент, коли він прямував з України до своєї сім’ї в Кельн.

До цього часу Сергій уже кілька років тісно пов’язував свою професійну діяльність з Україною, проте постійно в Україні не проживав. Ситуація кардинально змінилася у вересні 2024 року, коли було заарештовано Олега Мальцева. Сергій Енгельманн на власні очі спостерігав за подіями, що розгорталися, і, будучи журналістом, не міг залишатися осторонь. Він всіляко сприяв тому, щоб міжнародна громадськість дізналася про фабрикацію кримінальної справи проти вченого в Україні. У підсумку, арешт Сергія за тією ж статтею, що й в Олега Мальцева (ст. 260 ККУ, частина 1 “Створення не передбачених законом воєнізованих формувань”), стався лише за чотири дні після публікації його журналістського розслідування під заголовком “Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева?”, у якому він критично проаналізував обставини кримінального переслідування українського вченого, розкриваючи можливі мотиви й нестиковки в обвинуваченнях.

Як в Україні судять іноземця, якого не можна судити

Міжнародні правозахисники, які спостерігають за ситуацією навколо справи Олега Мальцева, звертають особливу увагу, зокрема, на правомірність арешту і утримання під вартою протягом цілого року громадянина ЄС. Оскільки цей випадок засвідчив, як легко в країні можуть порушуватися базові засади прав людини і як будь-хто, а надто іноземець, ризикує опинитися заручником необґрунтованих звинувачень і тиску з боку окремих представників правоохоронної системи.

Окремий аналіз матеріалів справи Сергія Енгельманна також оголює проблеми, які ставлять під сумнів саму можливість справедливого судового розгляду для іноземного громадянина в українських судах.

І перша, найбільш очевидна проблема пов’язана з мовним бар’єром. Незважаючи на те, що Енгельманн не володіє українською мовою, всі процесуальні документи, включно з обвинувальним актом і повідомленням про підозру, були вручені йому виключно українською. Захисту знадобилося майже сім місяців з моменту затримання, щоб домогтися перекладу процесуального документа німецькою мовою.

Але навіть коли переклад було нарешті надано, виникла нова проблема. Якість роботи призначеного перекладача та рівень володіння німецькою мовою були незадовільними. З ініціативи адвоката Олександра Бабікова матеріали справи, включно з перекладеними процесуальними документами, було передано до німецького посольства в Києві. Результати аналізу цих матеріалів викликали у дипломатів настільки серйозні побоювання щодо дотримання базових прав громадянина Німеччини на території України, що 15 травня 2025 року Посольство Федеративної Республіки Німеччина надіслало офіційну ноту протесту до Міністерства закордонних справ України.

Суть дипломатичного демаршу полягала не лише у вказуванні на грубі помилки перекладу, а й у вимозі до української сторони забезпечити участь професійних усних і письмових перекладачів відповідно до мінімальних стандартів Ради Європи. Фактично йшлося про порушення міжнародних зобов’язань України у сфері захисту прав іноземних громадян, насамперед у контексті Європейської конвенції про права людини.

Однак мовні проблеми виявилися лише вершиною айсберга. Детальний аналіз обвинувального акта виявив вражаючий факт: у документі не вказано жодної конкретної протиправної дії, нібито скоєної Енгельманном на території України, і не названо потерпілих від таких передбачуваних дій. Обвинувачення має абстрактний характер: ніде не вказано, які саме дії журналіст вчинив з метою організації незаконного воєнізованого формування і які дії він вчинив як його учасник. Відсутні описи конкретного збитку, постраждалих осіб, матеріальних чи інших наслідків інкримінованих діянь.

19 травня 2025 року в суді прозвучав ключовий аргумент захисту, який загалом ставить під сумнів саму юрисдикцію України щодо Енгельманна. Як пояснив адвокат Бабіков, в обвинуваченні йдеться про те, що “злочин”, за версією слідства, було скоєно в період з 20 квітня по 5 травня 2022 року. Однак документи, додані до клопотання захисту, показують, що в цей час Енгельманн перебував у Німеччині та Хорватії, а не в Україні. Згідно з офіційними даними Державної прикордонної служби України, він покинув країну 20 лютого 2022 року і повернувся лише 14 травня 2022 року. Це означає, що на момент вчинення інкримінованих йому дій журналіст фізично перебував за межами України і не міг вчинити будь-які дії на її території або в межах її юрисдикції….

А чи є в інших учасників цієї скандальної справи реальний шанс на справедливий розгляд?

Шанс на справедливість

Незважаючи на масштаб виявлених порушень, шанс на справедливість існує. Ба більше, сторона захисту активно працює не тільки над усуненням наслідків процесуальних порушень, а й над тим, щоб конкретні особи понесли відповідальність за це правове свавілля. У кожного порушення є ім’я, і одне з таких імен – прокурор Руслан Войтов, чиї дії, на думку адвокатів, підпадають під статтю 374 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання за порушення права на захист. На тлі виявлених порушень захист звернувся до Офісу генерального прокурора України та ДБР з офіційною заявою про вчинення злочину Войтовим, вимагаючи розслідування та притягнення до відповідальності. Однак Офіс Генерального прокурора відмовився як від проведення службової перевірки, так і від реєстрації кримінального провадження щодо свого співробітника. Цю відмову було оскаржено в судовому порядку, і розгляд триває.

Водночас, задіяння міжнародних правових механізмів приносить повільні, але відчутні результати, зміцнюючи позиції інших фігурантів цієї справи. Доповіді в ООН з прав людини, публікація звіту в ОБСЄ, приватні ініціативи академічних міжнародних академічних спільнот та інші процедури з оприлюднення порушень поступово впливають на ситуацію. Не можуть же вічно окремі представники правоохоронної та судової систем ігнорувати думку міжнародних партнерів України? Коментуючи звільнення Сергія Енгельманна, адвокат Олександр Бабіков зазначив:

“Апеляційний суд дослухався до наших доводів щодо порушення права на захист, порушень Європейської конвенції, ігнорування судом першої інстанції доводів у частині юрисдикції та інших порушень. Прокурори мали блідий і непереконливий вигляд. Було складно, але скрупульозна та професійна праця команди дали результат. Рухаємося далі. До перемоги і звільнення інших підзахисних, зі спростуванням надуманих звинувачень.”

Таким чином, звільнення німецького журналіста під заставу стало вже третьою великою перемогою у справі Олега Мальцева, демонструючи, як послідовні зусилля можуть підривати фундамент сфабрикованих звинувачень. Нагадаємо, що 25 квітня 2025 року спільними зусиллями адвокатського співтовариства сторона захисту домоглася звільнення адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована за тією самою статтею, що і її клієнт Олег Мальцев. Потім, 14 жовтня 2025 року, захисту вдалося домогтися скасування обвинувального вироку щодо громадянки Киргизстану Каникей Т., нібито “зізнання провини” якої використовували як ключовий доказ провини вченого Олега Мальцева і його колег. Це рішення фактично зруйнувало ключовий елемент обвинувачення, побудований на недостовірних свідченнях і порушенні принципу змагальності сторін. Тепер до цих перемог додалося звільнення німецького журналіста.

Редакція газети “Суспільний Прибій” вітає команду адвокатів з новою перемогою та висловлює надію на якнайшвидше звільнення вченого Олега Мальцева та його колег.

Подробиці самого засідання будуть опубліковані пізніше.

Особливу увагу на початку форуму було приділено проблемі ототожнення адвоката з його підзахисним. Виконуюча обов’язки голови Ради адвокатів Одеської області Олена Джабурія позначила тривожну тенденцію посилення тиску на адвокатуру і підкреслила, що ефективний опір подібним порушенням можливий лише за умови професійної солідарності та внутрішньої єдності спільноти.

Схожі акценти прозвучали і у виступі голови НААУ, РАУ Лідії Ізовітової, яка нагадала учасникам форуму про те, що в публічному полі триває кампанія, яка формує негативний образ адвокатів, особливо в кримінальних процесах, що стосуються справ особливої суспільної чутливості. За її словами, така практика не тільки підриває презумпцію невинуватості, але й створює реальні загрози інституту захисту як такому. У зв’язку з цим увагу учасників форуму було звернено на випадок арешту адвоката Ольги Панченко — справу, яка вже отримала широкий резонанс у професійному середовищі.

Замість доказів провини – арешт адвоката. Справа Ольги Панченко

Ситуація навколо арешту адвоката Ольги Панченко наочно ілюструє ризики, які виникають у разі підміни базових принципів кримінального процесу, зокрема, неприпустимого ототожнення захисника з його підзахисним. Цей кейс вже давно вийшов за межі України: про нього писали в міжнародних правових виданнях, включаючи італійську юридичну газету Studio Cataldi, засновану парламентарієм Італійської Республіки і членом Комітету Європейського парламенту з громадянських свобод, правосуддя і внутрішніх справ, Роберто Каталді.

Нагадаємо, Ольга Панченко була заарештована в рамках справи вченого Олега Мальцева, по якій протягом семи місяців представляла інтереси кількох фігурантів. Незважаючи на те, що за версією слідства вона сама нібито могла бути причетна до інкримінованих Олегу Мальцеву дій, 7 місяців вона була його захисником, мала офіційний допуск до матеріалів, що становили таємницю слідства. Примітно, що ні слідчий, ні прокурор у справі Олега Мальцева за весь цей період не заявили їй як захиснику відвід, проте через 7 місяців при обранні Ользі запобіжного заходу в Приморському суді м. Одеса вони ж стверджували, що вона є суспільно небезпечною і повинна бути ув’язнена в Одеському слідчому ізоляторі.

Цей юридичний парадокс є одним з ключових аргументів на користь того, що арешт Панченко став наслідком тиску, а не її «злочинної діяльності». Подібну позицію озвучували і її колеги: адвокати Олександр Бабіков, Євгенія Тарасенко, Володимир Клочков вказували на те, що активний правовий захист Панченко сприймався як загроза, яку вирішили усунути адміністративним шляхом.

Але завдяки згуртованості адвокатської спільноти, оперативному реагуванню професійних об’єднань і публічному резонансу, адвоката вдалося звільнити. Однак інцидент висвітлив набагато ширше коло проблем, ніж порушення процесуальних норм.

Справа Панченка також викрила додаткові механізми тиску: участь недобросовісних журналістів та ангажованих активістів у формуванні громадської думки, спрямованої на дискредитацію адвоката. За словами адвоката Олександра Бабікова, саме професійна активна позиція захисту стала приводом для цілеспрямованої медійної атаки:

«Ми, адвокати, не можемо перешкодити зловживанням з боку слідчих органів або прокуратури, але зобов’язані фіксувати порушення і домагатися відповідальності. І, на жаль, замість усунення порушень ми все частіше стикаємося з спробами «заткнути рот» — кримінальними справами, публічними ярликами і фабрикацією звинувачень».

Коли адвокат захищає адвоката. Справа Олега Мальцева

Не залишилася без уваги і резонансна справа вченого та адвоката Олега Мальцева. У своєму виступі голова Комітету із захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ Євген Солодко звернув увагу на ситуацію навколо цієї справи. Євген Солодко підкреслив, що Олег Мальцев не просто вчений, він ще й адвокат.

Євген Солодко повідомив, що ситуація навколо цієї справи давно вийшла за межі країни.

«Наші опоненти у процесі зробили все для того, щоб імідж України впав у європейських правових та наукових колах. За підзахисного Ольги Панченко, адвоката Олега Мальцева, заступилися, зокрема, вчені та його колеги. Тобто, це унікальний випадок, коли адвокат захищає іншого адвоката, а його затримують».

Олег Мальцев представляє той тип сучасного вченого-адвоката, який поєднує у своїй професійній діяльності наукові дослідження з глибоким розумінням практичних аспектів адвокатури. Маючи адвокатське посвідчення і присвятивши певну частину своєї наукової кар’єри адвокатурі, він втілює концепцію інтеграції академічної науки з прикладним правознавством. Результатом цієї інтеграції стала написана у співавторстві з адвокатом Євгенією Тарасенко книга «Доказуха», що розповідає про роботу з доказами, а також про наукові проблеми адвокатури на стику таких наук, як криміналістика, психологія, соціологія; а також наукова монографія «Теоретичні основи розслідування умисних вбивств: кримінально-правові, криміналістичні та психологічні аспекти. Психологічний портрет серійного вбивці». Монографія була написана у співавторстві з юристом, професором, завідувачем кафедри галузевого права Херсонського державного університету Олександром Сайнчиним та професором національного університету «Одеська юридична академія», доктором юридичних наук Олександром Сотулою.

Таким чином, порушення у справі Олега Мальцева стосуються не тільки порушення прав людини та руйнування принципів академічної свободи в Україні. Тут під сумнів поставлено сам статус адвокатури як незалежної інституції, а наукова діяльність фактично визнана загрозою, якщо її висновки не вписуються в допустимий порядок денний. Якщо раніше суспільство захищало адвокатів, які захищали громадян, то тепер виникає нова реальність: адвокати змушені захищати адвокатів, вчені — вчених, а правове співтовариство — саме себе.

Що далі?

У справі Олега Мальцева протягом останніх місяців прокурори намагаються максимально відтягнути вивчення доказів обвинувачення. Для цього вони обрали тактику всілякими хитрощами затягувати процес. Не забезпечують участь перекладача, категорично наполягають на необхідності оголосити весь обвинувальний акт, текст якого повторюється 7 разів, і незважаючи на те, що закон дає можливість і захист про це просив – оголосити лише короткий текст, що містить суть обвинувачення. Завдяки таким прийомам прокурори намагаються звести судовий розгляд до продовження утримання під вартою, позбавляючи суд можливості ознайомитися з доказами і дати їм оцінку.

Незважаючи на високі ризики та постійний тиск на адвокатів у справі Олега Мальцева, сторона захисту продовжує займати активну позицію у справі. Зокрема, Ольга Панченко повідомила, що вони з колегами планують оприлюднити близько 1500 матеріалів, які підтверджують невинність вченого Олега Мальцева.

У цьому ключі особливу роль відіграє запуск міжнародного сайту зі структурованим оглядом кримінальної справи проти доктора Олега Мальцева та його колег. Матеріали представлені на основі першоджерел: судових протоколів, офіційного листування, незалежних експертних аналізів та заяв визнаних українських і міжнародних фахівців. Цей ресурс призначений для дослідників, правозахисників, журналістів та інших зацікавлених сторін. Він покликаний показати повну картину: історію розгляду, доказову базу та спірні моменти, а також забезпечити можливість незалежної перевірки.