Як зазначив адвокат Олександр Бабіков: “Німецький журналіст Сергій Енгельманн, провина якого, на нашу думку, полягала лише в тому, що він виступив на захист Олега та інших колег, буде на свободі. Це результат успішної та злагодженої роботи нашої команди, всіх адвокатів, задіяних у справі.”

Однак щоб повністю зрозуміти значущість цієї події, варто повернутися до витоків справи і розібратися, як вона розвивалася від моменту затримання до рішення апеляційного суду.

Як це було?

Усе почалося 14 жовтня 2024 року, коли Енгельманна затримали українські прикордонні служби в момент, коли він прямував з України до своєї сім’ї в Кельн.

До цього часу Сергій уже кілька років тісно пов’язував свою професійну діяльність з Україною, проте постійно в Україні не проживав. Ситуація кардинально змінилася у вересні 2024 року, коли було заарештовано Олега Мальцева. Сергій Енгельманн на власні очі спостерігав за подіями, що розгорталися, і, будучи журналістом, не міг залишатися осторонь. Він всіляко сприяв тому, щоб міжнародна громадськість дізналася про фабрикацію кримінальної справи проти вченого в Україні. У підсумку, арешт Сергія за тією ж статтею, що й в Олега Мальцева (ст. 260 ККУ, частина 1 “Створення не передбачених законом воєнізованих формувань”), стався лише за чотири дні після публікації його журналістського розслідування під заголовком “Хто замовив наклепницьку кампанію проти Олега Мальцева?”, у якому він критично проаналізував обставини кримінального переслідування українського вченого, розкриваючи можливі мотиви й нестиковки в обвинуваченнях.

Як в Україні судять іноземця, якого не можна судити

Міжнародні правозахисники, які спостерігають за ситуацією навколо справи Олега Мальцева, звертають особливу увагу, зокрема, на правомірність арешту і утримання під вартою протягом цілого року громадянина ЄС. Оскільки цей випадок засвідчив, як легко в країні можуть порушуватися базові засади прав людини і як будь-хто, а надто іноземець, ризикує опинитися заручником необґрунтованих звинувачень і тиску з боку окремих представників правоохоронної системи.

Окремий аналіз матеріалів справи Сергія Енгельманна також оголює проблеми, які ставлять під сумнів саму можливість справедливого судового розгляду для іноземного громадянина в українських судах.

І перша, найбільш очевидна проблема пов’язана з мовним бар’єром. Незважаючи на те, що Енгельманн не володіє українською мовою, всі процесуальні документи, включно з обвинувальним актом і повідомленням про підозру, були вручені йому виключно українською. Захисту знадобилося майже сім місяців з моменту затримання, щоб домогтися перекладу процесуального документа німецькою мовою.

Але навіть коли переклад було нарешті надано, виникла нова проблема. Якість роботи призначеного перекладача та рівень володіння німецькою мовою були незадовільними. З ініціативи адвоката Олександра Бабікова матеріали справи, включно з перекладеними процесуальними документами, було передано до німецького посольства в Києві. Результати аналізу цих матеріалів викликали у дипломатів настільки серйозні побоювання щодо дотримання базових прав громадянина Німеччини на території України, що 15 травня 2025 року Посольство Федеративної Республіки Німеччина надіслало офіційну ноту протесту до Міністерства закордонних справ України.

Суть дипломатичного демаршу полягала не лише у вказуванні на грубі помилки перекладу, а й у вимозі до української сторони забезпечити участь професійних усних і письмових перекладачів відповідно до мінімальних стандартів Ради Європи. Фактично йшлося про порушення міжнародних зобов’язань України у сфері захисту прав іноземних громадян, насамперед у контексті Європейської конвенції про права людини.

Однак мовні проблеми виявилися лише вершиною айсберга. Детальний аналіз обвинувального акта виявив вражаючий факт: у документі не вказано жодної конкретної протиправної дії, нібито скоєної Енгельманном на території України, і не названо потерпілих від таких передбачуваних дій. Обвинувачення має абстрактний характер: ніде не вказано, які саме дії журналіст вчинив з метою організації незаконного воєнізованого формування і які дії він вчинив як його учасник. Відсутні описи конкретного збитку, постраждалих осіб, матеріальних чи інших наслідків інкримінованих діянь.

19 травня 2025 року в суді прозвучав ключовий аргумент захисту, який загалом ставить під сумнів саму юрисдикцію України щодо Енгельманна. Як пояснив адвокат Бабіков, в обвинуваченні йдеться про те, що “злочин”, за версією слідства, було скоєно в період з 20 квітня по 5 травня 2022 року. Однак документи, додані до клопотання захисту, показують, що в цей час Енгельманн перебував у Німеччині та Хорватії, а не в Україні. Згідно з офіційними даними Державної прикордонної служби України, він покинув країну 20 лютого 2022 року і повернувся лише 14 травня 2022 року. Це означає, що на момент вчинення інкримінованих йому дій журналіст фізично перебував за межами України і не міг вчинити будь-які дії на її території або в межах її юрисдикції….

А чи є в інших учасників цієї скандальної справи реальний шанс на справедливий розгляд?

Шанс на справедливість

Незважаючи на масштаб виявлених порушень, шанс на справедливість існує. Ба більше, сторона захисту активно працює не тільки над усуненням наслідків процесуальних порушень, а й над тим, щоб конкретні особи понесли відповідальність за це правове свавілля. У кожного порушення є ім’я, і одне з таких імен – прокурор Руслан Войтов, чиї дії, на думку адвокатів, підпадають під статтю 374 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання за порушення права на захист. На тлі виявлених порушень захист звернувся до Офісу генерального прокурора України та ДБР з офіційною заявою про вчинення злочину Войтовим, вимагаючи розслідування та притягнення до відповідальності. Однак Офіс Генерального прокурора відмовився як від проведення службової перевірки, так і від реєстрації кримінального провадження щодо свого співробітника. Цю відмову було оскаржено в судовому порядку, і розгляд триває.

Водночас, задіяння міжнародних правових механізмів приносить повільні, але відчутні результати, зміцнюючи позиції інших фігурантів цієї справи. Доповіді в ООН з прав людини, публікація звіту в ОБСЄ, приватні ініціативи академічних міжнародних академічних спільнот та інші процедури з оприлюднення порушень поступово впливають на ситуацію. Не можуть же вічно окремі представники правоохоронної та судової систем ігнорувати думку міжнародних партнерів України? Коментуючи звільнення Сергія Енгельманна, адвокат Олександр Бабіков зазначив:

“Апеляційний суд дослухався до наших доводів щодо порушення права на захист, порушень Європейської конвенції, ігнорування судом першої інстанції доводів у частині юрисдикції та інших порушень. Прокурори мали блідий і непереконливий вигляд. Було складно, але скрупульозна та професійна праця команди дали результат. Рухаємося далі. До перемоги і звільнення інших підзахисних, зі спростуванням надуманих звинувачень.”

Таким чином, звільнення німецького журналіста під заставу стало вже третьою великою перемогою у справі Олега Мальцева, демонструючи, як послідовні зусилля можуть підривати фундамент сфабрикованих звинувачень. Нагадаємо, що 25 квітня 2025 року спільними зусиллями адвокатського співтовариства сторона захисту домоглася звільнення адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована за тією самою статтею, що і її клієнт Олег Мальцев. Потім, 14 жовтня 2025 року, захисту вдалося домогтися скасування обвинувального вироку щодо громадянки Киргизстану Каникей Т., нібито “зізнання провини” якої використовували як ключовий доказ провини вченого Олега Мальцева і його колег. Це рішення фактично зруйнувало ключовий елемент обвинувачення, побудований на недостовірних свідченнях і порушенні принципу змагальності сторін. Тепер до цих перемог додалося звільнення німецького журналіста.

Редакція газети “Суспільний Прибій” вітає команду адвокатів з новою перемогою та висловлює надію на якнайшвидше звільнення вченого Олега Мальцева та його колег.

Подробиці самого засідання будуть опубліковані пізніше.

За результатами розгляду справи суддя Науменко відправив Ольгу в Одеський слідчий ізолятор без права внесення застави, однак 25 квітня Одеський апеляційний суд надав адвокату Панченко заставу та вона вийшла з-під варти.

З того часу пройшло маже 4 місяці. Із публікацій в Фейсбук очевидно, що Ольга не відмовилась від захисту своїх клієнтів по тій справі та продовжує виконувати обов’язки захисника. Разом з тим, будь-яких інтерв’ю на тему «як Ви це пережили» чи «що Ви відчували» вона не надає.

В нас з’явилась можливість поспілкуватись із захисником Ольги – адвокатом Олександром Бабіковим, головою Адвокатського об’єднання «DEFENSORES».

– Олександре, чому Ви прийняли рішення захищати Ольгу?

Коли колегу затримують лише за те, що вона принципово та якісно виконувала свою роботу адвоката, в такій ситуації залишатися осторонь складно. Тим більше Ольгу знаю не лише як фахового спеціаліста своєї справи, а і як порядну та чуйну людину.

– Що відбувається по «її справі»?

Як і очікували, справа прогнозовано «забуксувала». Для правоохоронців надзвичайно важливо запроторити людину за грати, а ділі, незалежно від того, чи вчиняла вона злочин чи ні можна «торгуватися», вимагаючи зізнання у якомусь дрібному злочинні з обіцянкою звільнити з під варти. Інша річ, коли людина на волі, має бажання захищати себе і доводити свою невинуватість в суді. За таких обставин слідство вже саме стає мало зацікавленим у направленні справи до суду. Проте, факт оголошення повідомлення про підозру, затримання – залишає для них по суті лише один вихід – направлення справи до суду, для того, що б в подальшому «затягнути» її у давність відкладаючи судові засідання та максимально «розтягувати» cудовий процес.

До речі, така тактика спостерігається і у справі науковця Олега Мальцева, в якій дивна ситуація, захист вказує на відсутність необхідності оголошувати повний текст обвинувального акту, в якому одні й ті ж обставини повторюються сім разів, та перейти до допиту свідків та дослідження доказів обвинувачення, прокурори наполягають на тому, що їм потрібно оголосити весь документи, «від заглавної букви» до останньої сторінки. Внаслідок цього, з лютого місяця, коли справи надійшла до суду в судових засіданнях в основному розглядались питання продовження запобіжного заходу та оголошується обвинувальний акт. Думаю ту саму стратегію оберуть прокурори і у справі Ольги.

– У своєму Фейсбук Ольга писала, що їй повернули вилучену під час обшуку зброю. Як Ви можете це прокоментувати?

З одного боку у слідства немає жодних підстав утримувати цю збою, оскільки вона Ольгою зберігалась на законних підставах і не має жодного відношення до справи, а з іншого вказаний факт є гарною ілюстрацією, як потрібно ставитися до публікацій в ЗМІ про здобутки правоохоронців: «обшук, виявлення зброї, затримання, гучна стаття», а на виході зазвичай – «гора породила мишу».

– Декілька місяців тому було багато публікацій, що певний співробітник СБУ підробив рапорт щодо підзахисного Ольги Панченко Олега Мальцева та вніс в нього її номер телефону. Внаслідок цього 6 місяців здійснювалось прослуховування адвоката у справі. Чи звертались ви до правоохоронних органів? Яка реакція? Чи притягнений цей співробітник до відповідальності?

Нагадаю події, що передували. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження було встановлено, що оперативний співробітник СБУ, який «розробляв групу Олега Мальцева» подав до прокуратури рапорт, в якому серед телефонних номерів, якими користувався Олег Мальцев зазначили і телефон Ольги, яким вона користується багато років і який є офіційним ії телефоном адвоката. Прокурор, суддя апеляційного суду «не глядючі підмахнули» і надали дозвіл на прослуховування телефону Ольги. Це можливо було б списати на прикру помилку, але є кілька «але». Співробітник департаменту контррозвідки, який ініціював прослуховування телефонів та одержував інформацію про зміст розмов не міг не розуміти, що прослуховують не Олега, а Ольгу (різна стать, адвокат доволі часто представляється або підтверджує своє ім’я та прізвища, особливо під час спілкування з секретарями та помічниками суді). Це не могло пройти і повз відомчий контроль, адже під час постановлення на прослуховування телефону за змістом розмов відбувається ідентифікація об’єкту контролю. Натомість, Ольгу по підробних документах не лише слухали два місяці, а навіть після цього двічі продовжували її прослуховування у слідчого судді. Отже виникають питання і до прокурора, який «підмахував» клопотання і до слідчого судді щодо якості судового контролю під час надання дозволу на прослуховування телефонів.

У такій ситуації, маючи на руках матеріали проведених негласних заходів, з яких чітко вбачаються факти підробки, зловживань та неправомірного втручання в адвокатську діяльність ми одночасно звернулися до різних державних інституцій з цього приводу. До СБУ з проханням провести службове розслідування за вказаними фактами. До Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора із заявами про вчинення злочину. В СБУ матеріали надіслали до Департаменту контррозвідки, працівники якого на нашу думку і вчинили злочин. Як наслідок через місяць прийшла формальна відписка про відсутність підстав для проведення службового розслідування. Скаргу на «відписку» направили знову до виконавця, внутрішню безпеку СБУ так і не залучили, внаслідок чого були змушені звернутися на неналежний розгляд до Голови Служби. Офіс Генерального прокурора очікувано відповіли, що не бачать підстав для початку кримінального провадження, що є грубим порушенням вимог ст. 214 КПК України, а ДБР спочатку втратило заяву про вчинення злочину, а згодом надіслало до територіального підрозділу, повноваження якого не стосуються дій та рішень співробітників Департаменту військової контррозвідки. Але саме цікаве, що скарги слідчим суддям на невнесення до ЄРДР раз у раз переносяться. «І відмовити складно, і задовільнити не хочеться». Не маю сумнівів, що кримінальне провадження буде розпочато, але щодо ефективності розслідування навіть цих очевидних фактів ілюзій не має. Як мінімум в умовах сьогодення. Проте кожен юридичний факт повинен фіксуватися для створення передумов покарання за вказані дії в майбутньому.

– Якщо справу відносно Ольги передадуть до суду чи не позбавить це її права продовжувати захищати тих клієнтів, по справі яких її посадили до СІЗО?

Цікава правова ситуація, коли «співучасник» одночасно виступає і в статусі захисника. Закон таких обмежень для адвоката не встановлює, проте заяви про відвід захисника можуть подаватися до суду стороною обвинувачення. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», КПК України, за відсутності конфлікту інтересів не передбачають підстави для припинення надання адвокатом послуг у такій ситуації. Проте, Україна – країна можливостей і в нас можливо все.

– Виходячи із Вашого професійного досвіду які перспективи по «справі Ольги Панченко» Ви бачите?

План мінімум – закриття кримінального провадження відносно Ольги або винесення виправдувального вироку. План максимум – крім закриття провадження ще й лава підсудних для осіб, причетних за незаконне притягнення її до кримінальної відповідальності.

– Ольга, скажіть, що за півроку зроблено по справі Олега Мальцева у суді?

– Наразі ми знаходимось на стадії оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акту. На цю нікому не потрібну формальність витрачено вже 2 судових засідання процесуального часу і буде витрачено ще наступне судове засідання. Ми просили обмежити прокурора у часі для оголошення цього документу, суд встановив 1,5 години.

Нажаль, досі ми не перейшли до дослідження «доказів» сторони обвинувачення, час іде, наші підзахисні продовжують перебувати під вартою, а прокурор по справі Руслан Войтов – у відпустці.

– Із того що Ви кажете складається таке враження, що прокурор не дуже поспішає по цій справі.

– Саме таке враження складається і в нас. Ми навіть вимушені були писати листи на обласного прокурора, щоб він забезпечив явку обвинувача в судове засідання. Тобто сама по собі ситуація абсурдна – захисники у справі «бігають» за прокурором, щоб він приходив в суд та виконував свою роботу щодо доведення вини наших підзахисних.

Судовий процес також постійно гальмує дивне відношення прокурора до перекладів процесуальних документів для двох обвинувачених, які не є громадянами України та не розуміють державну мову. В останньому клопотанні щодо продовження тримання під вартою щодо Сергія Енгельмана у перекладі на німецьку мову по тексту всюди зазначено, що він моя підзахисна «Анна Філіппова». Уявляєте, що цей громадянин Німеччини думає про українську юстицію?

– Які мотиви наводить суду прокурор щодо того, що людей потрібно тримати під вартою?

– Скоро буде майже рік як нашим підзахисним не дають альтернативи внесення застави. Поки йшло слідство, то прокурор зі слідчим казали, що їх не можна випускати із СІЗО, тому що підозрювані будуть чинити перепони у досудовому розслідуванні, спотворювати докази, інше. Однак, передача справи до суду цього також не змінила.

Прокурор продовжує наголошувати на тому, що наші підзахисні будуть впливати на свідків сторони обвинувачення. Хоча цей же прокурор Войтов в судовому засіданні повідомив суду, що свідки громадяни інших держав, вже покинули територію України, з ними в прокурора немає зв’язку. Прокурор навіть запропонував захиснику Бабікову знайти цих свідків через посольство чи консульство та (увага!) оплатити шлях свідків сторони обвинувачення в Україну. І це на мою думку не просто цинізм, це відверте знущання в тому числі і з суду.

Також прокурор вказує, що мої підзахисні дівчата, які обвинувачуються у нетяжкому злочині, є небезпечними для суспільства тому їх потрібно тримати під вартою. Разом з тим не зрозуміло, чому ці «небезпечні злочинниці», які за версією слідства «є членами незаконного воєнізованого формування та збирались захоплювати Одесу зі зброєю в руках», більше місяця після затримання Олега Мальцева гуляли по місту, ходили на допити до слідчого. Що це за дивна «тактика слідства»? Ми вже неодноразово наголошували на тому, що вся їх «небезпечність» полягає лише в тому, що дівчата не погодились надати неправдиві свідчення відносно Олега Мальцева.

Одна з моїх підзахисних після того, як слідчий вручив їй підозру, а також клопотання про обрання запобіжного заходу без права внесення застави, сама з’явилась до суду, тобто – її навіть ніхто не затримував. Вона мала можливість просто не прийти та досі б була на свободі. Незважаючи на це прокурор продовжує стверджувати, що якщо її відпустити із СІЗО, то вони буде скриватись від суду.

Самим дивним аргументом прокурора є те, що обвинувачені можуть «продовжити свою протиправної діяльності використовуючи можливості отриманого досвіду та навичок за час тривалого проживання на території Одеської області». І це не жарт. Це дослівно із клопотання прокурора. Таким чином на переконання прокурора усі особи, які проживають на території Одеської області отримають якісь специфічні злочинні навички та досвід, що є явною дискримінацією відносно осіб за принципом територіальності проживання в Україні.

Прокурор також зазначає, що обвинувачені можуть продовжити свою злочинну діяльність шляхом «вивчення та аналізу суспільно-політичної ситуації Одещини». Тобто, будь-яка особа, яка читає новини в мережі Інтернет чи дивиться телевізор та ще й проживає на території Одеської області є потенційним злочинцем?

І це все можливо було б забавним, якщо б людей не тримали під вартою майже рік. Однак, ми продовжуємо працювати незважаючи ні на що і віримо, що в Україні все ж таки можна добитись правосуддя.

– Розкажіть як почувається Олег Мальцев?

– Як може почуватись людина, яка має низку тяжких захворювань та вже май же рік перебуває в СІЗО? Як може почуватись всесвітньо визнаний вчений, який зробив унікальний внесок у популяризацію української науки за кордоном, а тепер його поливають брудом та називають «лжевченим»?

І саме цікаве на мою думку це як він почувається як адвокат, тому що за одне «діяння» Мальцеву вмінили три різних статті Кримінального кодексу. Це пам’ятаєте, був жарт одного відомого українського бізнесмена, що в нас подвійне громадянство заборонено, а потрійне не заборонено. Так і з Мальцевим. Конституцією заборонено двічі притягати до відповідальності за одне й те саме, а «тричі» – ні.

Ми навіть звертались з цього приводу до обласної прокуратури, але, нажаль, отримали формальну відповідь, в якій ще й було зазначено, що це ж суд вирішив тримати Мальцева під вартою без права внесення застави. Те ж саме заявляє і прокурор – я тут нідочого, це все суд. Надалі надаю слово моєму колезі адвокату Олександру Бабікову.

– Олександре, Ви неодноразово наголошували на тому, що права німецького журналіста Сергія Енгельмана грубо порушуються. Чи щось змінилось в цьому плані в сторону покращення?

У одному з попередніх судових засіданнях захист надав висновок залученого перекладача про те, що вручений Сергію Енгельманну переклад обвинувального акту виявився неаутентичним оригіналу на Українській мові. На цій підставі було заявлено відвід перекладачу, залученому Одеською обласною прокуратурою. Прокурор наголошував, що перекладач «якісний» і не має підстав довіряти перекладачу, залученому захисником і не довіряти перекладачу, залученому прокурором та вказав про відсутність можливості в судовому засіданні влаштовувати «батл перекладачів». Суд відхилив наш відвід. В свою чергу ми направили примірник обвинувального акту та його переклад на німецьку мову до Посольства ФРН. Посольство передало до власного відділу перекладачів та констатувало, що наданий Сергію переклад виконано неякісно, текст не відповідає оригінальному документу. У зв’язку з цим Посольство направило ноту протесту до Міністерства закордонних справ, те в свою чергу до Міністерства юстиції, а там воно залишилось без реагування.

Як наслідок, 14 липня 2025 року прокурор надав Сергію клопотання про продовження запобіжного заходу, текст якого знову виявився неаутентичним та не відповідає оригіналу на українській мові. До того ж він виконаний тим же перекладачем, яким здійснювався неякісний переклад обвинувального акту. Щоб зрушити цю ситуацію ми вимушені були повторно заявити відвід перекладачу, одержані матеріали надіслати до Посольства ФРН, Офісу Генерального прокурора, Уповноваженого з прав людини, Одеської обласної прокуратури, Державної судової адміністрації та її територіального підрозділу.

– Чи вірно я розумію, що навіть офіційна нота протесту Німецького посольства нічого не змінила?

Міністерство юстиції, до якого МЗС направило ноту протесту замість того, щоб вжити заходів у межах повноважень і залучити до вирішення виниклої проблеми Офіс Генерального прокурора та Державну судову адміністрацію натомість відписало, що не є стороною у кримінальному провадженні. Таку відповідь навіть коментувати не варто.

– Чи плануєте Ви звертатись до Європейського суду з прав людини? Якщо так, які на Вашу думку перспективи?

Оскільки державні органи України не забезпечили дотримання процесуальних прав Сергія, їх реагування звелось до формальних відписок і перенаправлення звернень до інших органів, адвокатами Адвокатського об’єднання «DEFENSORES» підготовлено та направлено до ЄСПЛ скаргу в інтересах Сергія Енгельманна на порушення Європейської конвенції під час досудового розслідування та судового розгляду. З урахуванням того, що право на одержання належного перекладу процесуальних документів, залучення перекладача, дослідження цієї аргументації під час вирішення питань, пов’язаних з продовженням триманням під вартою, таку скаргу може бути подано та розглянуто ЄСПЛ до винесення рішення по суті справи. Очікуємо розгляд.

– Олександре, нам відомо, що Ви в минулому працювали слідчим, прокурором. Як Ви оцінюєте роботу слідства за зібрані матеріали по справі?

Перефразуємо слова Тараса Шевченка «Дореформувалися в Україні до самого краю…». Якість слідства, справедливість судового процесу вцілому погіршувалася рік від року, а після початку війни деградація слідства та прокурорського нагляду набула загрозливих масштабів. Безвідповідальність, відсутність дієвого механізму притягнення за незаконні дії та рішення, ухвалені під час досудового розслідування, неефективна робота дисциплінарних комісій та тривалий розгляд справ в суді призвів до того, що перед слідством поставлено головну мету – направити справу до суду, а там будь-що буде, результат судового розгляду нікому не цікавий. Якщо справа «рухається в напрямку виправдувального» її починають гальмувати, не з’являючись в судові засідання або не забезпечують явку свідків, змінюють групи прокурорів тощо. Людина протягом кількох років судового розгляду воліє припинити це безглузде витрачання часу і грошей і доволі часто погоджується на зміну кваліфікації на менш тяжкий злочин та закриття справи «по строках», інші рішення, що дають можливості для закриття справ з нереабілітуючих підстав та уникнути відповідальності за незаконне кримінальне переслідування особи. Плинність кадрів, розпорошення відповідальності між слідчим, слідчим суддею, прокурором, за відсутності справжньої незалежності вказаних суб’єктів, пристосуванство, призвели до того, що якість справ буде погіршується й надалі, а суди перевантажені безперспективними справами втратять остаточно можливість здійснювати справедливий судовий розгляд.

Йдеться про події 15 квітня, коли під час затримання Панченко в рамках резонансного кримінального провадження у неї було вилучено зареєстровану зброю особистого користування. Ця обставина миттєво стала об’єктом активних спекуляцій у ЗМІ. Деякі видання стверджували, що з цією зброєю адвокат «планувала захопити Одесу». У ряді публікацій зброя була подана як «незаконна» і «бойова», хоча вона перебувала у Панченко на цілком законних підставах.

Як вірно в той період зазначив адвокат Ігор Федоренко:

Тож громадяни, які мають зареєстровану зброю і висловлювали готовність чинити опір під час ворожої окупації, готуйтеся. До вас може прийти СБУ і заарештувати за ст. 260 КК.

Особливу участь у формуванні хибної картини відіграв прес-центр Одеської обласної прокуратури, який у своїх офіційних повідомленнях згадав факт вилучення зброї, але навмисно замовчав про наявність у адвоката дозволу. Відповідно до наказу МВС №622 від 21 серпня 1998 року, громадяни України, включаючи адвокатів, мають право на придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї за наявності відповідного дозволу, виданого органами Нацполіції.

Проте прокурор Руслан Войтов, відомий своєю фейковою інвалідністю по зору, виступив проти рішення слідчого судді, який 4 червня постановив повернути зброю власниці. Войтов подав апеляцію, наполягаючи на тому, щоб зброя не поверталася. Чому прокурору невигідно, щоб у адвоката була зброя з чинним дозволом, залишається загадкою. Можливо, мова йде не стільки про правосуддя, скільки про тиск на адвоката.

Про рішення апеляційного суду 18 червня повідомила сама Панченко на своїй сторінці у Facebook:

Після мого затримання на багатьох веб-сайтах було опубліковано інформацію про те, що в мене під час обшуку було вилучено зброю за допомогою якої я нібито збиралась «захоплювати Одесу».

Не буду навіть казати про те, що в жодному повідомленні (особливо в офіційному повідомленні правоохоронного органу) не було зазначено, що на цю зброю я маю дозволи на носіння та зберігання, які також вилучили.

Сьогодні апеляційний суд за представництва мого захисника адвоката Олександр Бабіков залишив в силі ухвалу слідчого судді, якою суд ВІДМОВИВ прокурору у його клопотанні про накладення арешту на зброю та дозволи на неї. Відповідно – зброя має бути мені негайно повернута.

Однак, чи буде виконано це рішення суду, питання поки що залишається відкритим. На які хитрощі і прямі порушення закону готові піти «зацікавлені особи» теж поки що невідомо. Подібний прецедент, на жаль, вже існує у гучній справі Олега Мальцева, яку бельгійська правозахисна організація Human Rights Without Frontiers назвала сфабрикованою. У цій же справі французька правозахисниця Крістін Мірр (Christine Mirre) вказала на наявність ознак особистої помсти.

Нагадаємо, раніше аналогічна ситуація сталася з клієнтом Панченка — вченим Олегом Мальцевим. Його зброя, якою так активно лякають всю Одесу (як уже неодноразово зазначалося), також офіційно зареєстрована в органах Національної поліції України. Тобто, незаконної зброї або кримінальної зброї у Мальцева ніколи не було. Але законна зброя була вилучена в кінці лютого 2024 року в рамках «першої справи», яку вело ДБР, і за якою йому так і не були пред’явлені звинувачення. Суд у березні 2024 року відмовив прокурору в арешті майна і постановив повернути зброю власнику. У квітні 2024 року це рішення підтвердив апеляційний суд. Але замість виконання судових рішень почалася затяжна і абсурдна процесуальна чехарда. Майже 4 місяці вигадувалися всі можливі приводи, щоб не повертати майно законному власнику: то ще не проведені експертизи, то зброя в Києві, то нікому її до Одеси привезти, то вона ось-ось виїжджає і т.д.

Майже через чотири місяці, після рапорту оперативника військової контррозвідки Євгена Волошенюка, проти Мальцева вигадали нову справу, вже за статтею про створення незаконного воєнізованого формування (стаття 260 КК України). Саме в рамках цієї справи зброю було знову вилучено.

«Досудове слідство» у цій справі проводила вже Національна поліція, однак, як тільки зброю вилучили вже в рамках «нової справи», справа кудись зникла, а зброя опинилася вже в третій кримінальній справі стосовно Мальцева, яку вела СБУ.

На цьому тлі залишається лише задатися питанням: чи піде ситуація з адвокатом Панченко тим же шляхом? Чи повернуть законне майно власнику, чи сторона обвинувачення в особі прокурора Руслана Войтова піде на нові хитрощі: різні процесуальні диверсії, фальсифікації нових кримінальних справ стосовно адвоката Ольги Панченко?

За наявною інформацією, оперативний працівник військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк склав рапорт із переліком телефонних номерів, які, за його твердженням, нібито використовував Олег Мальцев. У цьому списку «випадково» опинився і номер його адвоката — Ольги Панченко, з якою Мальцева пов’язує понад десятирічна професійна співпраця (цей факт є загальновідомим).

У результаті протягом шести місяців, під виглядом «оперативного контролю» за Олегом Мальцевим, здійснювалося прослуховування телефонних розмов його адвоката Ольги Панченко, відстежувалися її переміщення, а також здійснювалися спроби злому її месенджерів.

Хронологія подій. Як прослуховували адвоката шість місяців

Факт незаконного прослуховування адвоката Ольги Панченко став публічним 27 травня 2025 року, коли її захисник адвокат Олександр Бабіков опублікував заяву на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook. За його словами, під час ознайомлення з матеріалами справи після зняття грифу секретності з рішень Одеського апеляційного суду про проведення негласних заходів було встановлено, що співробітники правоохоронних органів підробили документи, вказавши номер офіційного мобільного телефону адвоката Ольги Панченко, внесений до Єдиного реєстру адвокатів України, як номер, нібито належний її клієнту — вченому Олегу Мальцеву.

Ініціатором операції виступив оперативний співробітник військової контррозвідки СБУ Євген Волошенюк. Саме він підготував рапорт, у якому зазначив телефонні номери, якими нібито користується Олег Мальцев. До цього переліку навмисно було включено й номер адвоката Ольги Панченко.

Як пояснюють юристи, такий маневр дозволив обійти юридичні обмеження, створивши на папері ілюзію, що йдеться не про адвоката, а про фігуранта кримінального провадження.

На підставі цього сфальсифікованого рапорту прокуратура, не здійснивши належної перевірки, ініціювала клопотання про проведення негласних слідчих дій. Ані слідчий, ані прокурори не виконали обов’язку перевірити, кому фактично належить вказаний номер. Суд, керуючись поданими матеріалами, ухвалив рішення про дозвіл на проведення таких заходів.

Унаслідок цього, без жодної верифікації персональних даних, номер адвоката Ольги Панченко був поставлений на оперативний контроль.

Рапорт ліпиться, дозвіл підписується, адвокат прослуховується

Те, як співробітник контррозвідки організував прослуховування адвоката Ольги Панченко, показує, наскільки легко механізм закону може бути вивернутий навиворіт.

Ключовим елементом схеми став рапорт Волошенюка. Саме цей документ запускає весь процес. Наступним етапом виступає прокуратура: отримавши рапорт, прокурори оформлюють процесуальне клопотання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Суд, розглядаючи подані документи, надає дозвіл на прослуховування, не знаючи, що один із вказаних номерів належить адвокату підозрюваного. За відсутності будь-яких уточнень з боку слідства і прокуратури, суд фактично вводиться в оману.

У результаті, санкціонується втручання в адвокатську діяльність, що прямо суперечить як кримінальному процесуальному законодавству, так і гарантіям професійної недоторканності адвоката.

При цьому, як зазначив адвокат Бабіков, «сам спосіб підробки документів і організації прослуховування викликає серйозні побоювання щодо розумової повноцінності осіб, які це робили. Єдиним виправданням цього може бути їхня повна безстрашність понести покарання за порушення закону».

«При надходженні рішення суду, в якому вказується, що прослуховується телефон чоловіка, достатньо кількох дзвінків на цей номер, щоб визначити, що ним користується жінка. Ще пари дзвінків достатньо для людини, яка має зачатки інтелекту, щоб визначити, що цим номером користується адвокат. Але вивчені документи показують, що протягом півроку ні оперативний співробітник, який слухав телефонні розмови Ольги, ні оперативно-технічні співробітники, які супроводжували цей процес, ні, звісно ж, слідчий і прокурор не змогли відрізнити жіночий голос від чоловічого і не впізнали в ньому голосу Ольги, яка неодноразово брала участь у слідчих та інших діях, які вони проводили.» — наголосив Бабіков.

Щодо відповідальності осіб, причетних до незаконного прослуховування адвоката, було подано офіційну заяву про вчинення кримінального правопорушення до Офісу Генерального прокурора України та Державного бюро розслідувань.

Наявність службових повноважень не звільняє прокурора, слідчого чи оперативного працівника від обов’язку дотримання вимог законодавства. Навпаки, під час ухвалення рішень, які безпосередньо стосуються гарантій адвокатської таємниці, правова відповідальність таких осіб має бути посиленою.

Судова практика Європейського суду з прав людини підтверджує: приховування в ході санкціонування негласних слідчих дій інформації про статус особи, яка є об’єктом втручання, зокрема, якщо йдеться про адвоката, розцінюється як істотне порушення права на справедливий судовий розгляд і підлягає правовій оцінці.

До чого тут «червоний телефон»?

У вересні 2024 року, під час проведення обшуку в Олега Мальцева, після якого його було затримано, також було вилучено телефон «у чохлі червоного кольору» його адвоката Ольги Панченко, яка брала участь в обшуку як адвокатка Мальцева і представляла його інтереси під час цієї процесуальної дії.

Попри це, слідчий суддя без жодних застережень наклав арешт на засіб зв’язку адвоката, хоча з матеріалів протоколу обшуку та письмових зауважень до нього було чітко зрозуміло, кому належав цей телефон. Ба більше, під час судового засідання адвокатка Панченко неодноразово заявляла, що мобільний пристрій є її особистою річчю.

Згодом Одеський апеляційний суд цей арешт скасував і зобов’язав слідчого повернути телефон захиснику у справі, бо таких юридичних нонсенсів Україна ще не бачила.

Втім, через сім місяців, 15 квітня 2025 року, під час обшуку вже у помешканні самої Ольги Панченко той самий слідчий знову вилучає той самий мобільний телефон у червоному чохлі, але вже у статусі речового доказу у справі, де вона виступає підозрюваною.

Мимоволі виникає запитання: що за дивне полювання на телефон захисника?

Як пояснили нам юристи, у рішенні апеляційного суду про прослуховування зазначається не лише номер телефону, а й його унікальний ідентифікатор — IMEI-код. Таким чином, вилучаючи телефон адвоката Ольги Панченко ще у вересні 2024 року, хтось, цілком ймовірно, хотів «замести сліди», проте не врахував можливості ухвалення апеляційним судом рішення про повернення телефону власниці. Але цю помилку слідство невдовзі виправило, провівши обшук у Ольги Панченко 15 квітня 2025 року і затримавши її у справі, де вона здійснює захист одразу п’яти осіб.

Що саме порушено? Юридична кваліфікація

Коли об’єктом негласного контролю стає адвокат, такі дії не можуть розглядатися як приватний чи технічний інцидент. Йдеться про пряме порушення фундаментальних прав і гарантій, які забезпечують легітимність будь-якого кримінального провадження.

Адвокатська таємниця не є привілеєм юриста і не належить до сфери його особистої безпеки. Це гарантія, адресована насамперед довірителю. Саме тому держава, усвідомлюючи критичне значення цього зв’язку, законодавчо захищає всі форми комунікації між адвокатом і довірителем, незалежно від того, йдеться про усні розмови, письмове листування, електронну передачу даних чи обговорення правової позиції. За відсутності належного рівня захищеності адвокат не може ефективно виконувати свою функцію, а обвинувачений розраховувати на повноцінний захист.

В українському правовому полі інститут адвокатської таємниці захищений одразу на кількох рівнях. Конституція України (статті 31 і 59) закріплює право кожного на правову допомогу і недоторканність приватної кореспонденції та телефонних розмов. Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо забороняє втручання у професійну діяльність адвоката, включно з доступом до інформації, що становить адвокатську таємницю.

Дуже важливим орієнтиром у цьому контексті є рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2025 року у справі «Денисюк та інші проти України». У ньому Суд однозначно встановив: якщо держава хоче прослуховувати будь-кого з адвокатів, вона зобов’язана дотримуватися суворих критеріїв, щоб не порушити принцип адвокатської таємниці.

Один із таких критеріїв полягає у належному дотриманні процедури санкціонування негласних слідчих дій. Зокрема, суд зобов’язаний перевірити та виключити існування чинників, що можуть свідчити про здійснення таємного спостереження (прослуховування) свавільно, неправомірно або без належного та ретельного розгляду. Тобто суд має бути повністю обізнаний, що йдеться про адвоката, і окремо це врахувати під час ухвалення рішення.

Однак, у випадку з прослуховуванням телефону Ольги Панченко, все було розіграно так, що ніхто нібито не був у курсі, що прослуховуваний телефон належить адвокату. Весь процес організовано таким чином, щоб приховати від суду справжній статус абонента. Тобто фактичне прослуховування здійснювалося без відома суду про те, що об’єктом є захисник у справі.

Прослуховування адвокатів стає буденною практикою?

Випадок прослуховування адвоката Ольги Панченко не є унікальним. Подібні інциденти фіксувалися й продовжують фіксуватися в контексті резонансних справ, де захист представляв інтереси або політично незручних обвинувачуваних, або осіб, щодо яких велися комплексні оперативно-розшукові заходи. Зокрема, у справах, пов’язаних із розслідуваннями НАБУ і СБУ, адвокати неодноразово заявляли про спроби тиску і прослуховування. Зокрема, у справах, пов’язаних із розслідуваннями НАБУ та СБУ, адвокати неодноразово заявляли про тиск та негласне прослуховування.

Справа ж Ольги Панченко вкотре порушує питання про законність методів, які використовують правоохоронні органи для отримання доказів. Професія адвоката, яка за своєю природою має бути процесуально захищеною, дедалі частіше стає об’єктом прихованого нагляду.

Особливо показовим є те, що все це відбувається на тлі активного обговорення Європейської конвенції із захисту прав адвокатів, яку Україна досі не підписала. Попри те, що українські представники брали безпосередню участь у підготовці тексту цього міжнародного договору, його ратифікація Україною ще не відбулася.

Між тим, саме в подібних випадках, коли під питання ставиться недоторканність адвокатської діяльності, стає очевидно, наскільки українська адвокатура потребує чітких, міжнародно визнаних захисних механізмів. Конвенція могла б стати правовим підґрунтям, яке зміцнює статус адвоката та запроваджує додаткові гарантії його незалежності та професійної недоторканності.

«Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними». — Марк Туллій Цицерон

За останні три роки Україна беззаперечно стала одним із головних фокусів світової уваги — і в політичному, і в гуманітарному, і в правовому контексті. Водночас будь-яка країна, що перебуває у стані війни, стикається з неминучими змінами — найчастіше не на краще — у сфері прав людини, зокрема через посилення адміністративного контролю.

Однак, у будь-якій державі цьому є законна противага—інститут адвокатури. У кожної людини своє особисте (і не без досвіду) ставлення до адвокатів. Але, як би там не було, зі своїми проблемами ми завжди йдемо до них.

Пропонуємо вашій увазі розмову з українським адвокатом, керівним партнером адвокатського об’єднання «DEFENSORES», доктором філософії, професором кафедри кримінального права і процесу НАУ Олександром Бабіковим.

У цьому інтерв’ю обговорили не лише стан правової системи України, а й долю німецького колеги — журналіста Сергія Енгельманна, якого вже понад шість місяців утримують в Одеському СІЗО без можливості внесення застави.

Олександре, добрий день. Перефразовуючи “Хрещеного батька” Маріо П’юзо: «один законник із портфелем може більше, ніж 100 невігласів з автоматами», — скажіть, на вашу думку, це твердження актуальне для України, яка вже три роки живе у стані війни?

Це було б можливим у державі, де Закон і Право дійсно щось важать. В Україні ж, де публічно заявляють, що «Конституція на паузі», а прослуховування адвокатських офісів стало ледь не рутинною практикою — погодитися з такою тезою складно.

Можна бути абсолютно правим, мати на руках аргументи, посилатися на практику Верховного Суду чи ЄСПЛ — і водночас бути просто не почутим. Якщо до війни ще якось вдавалося балансувати інтереси, то після початку повномасштабного вторгнення правові механізми фактично паралізовані, а судовий контроль у багатьох справах звівся до формального узаконення рішень, прийнятих стороною обвинувачення.

Чи є принципова різниця між роботою судової та правоохоронної систем до початку повномасштабного вторгнення 2022 року і після?

У перші місяці війни в українське кримінальне та процесуальне законодавство було внесено низку змін, спрямованих на зниження насамперед ролі судового контролю, а також за збором доказів. Важливо відзначити надане право під час воєнного стану заарештовувати людей і утримувати під вартою без права на заставу щодо нетяжких злочинів, розширено спектр застосування санкцій, що дають змогу вилучати майно і конфісковувати або передавати третім особам, без визнання вини судом.

Широкого застосування набула практика, коли необхідність накладення санкцій обґрунтовується матеріалами, доступ до яких адвокатам не надають, що позбавляє можливості їх спростувати та викрити в недостовірності цих відомостей.

Останнім часом у соціальних мережах часто говорять про порушення прав адвокатів і у нас складається враження, що адвокати в Україні стали «незручними» для правоохоронців. Як ви це оцінюєте?

У системі, що склалася, роль незалежного адвоката, який захищає свого клієнта, зважаючи на умови контракту та особисті переконання, викликає в багатьох державних інституціях неприйняття.

З метою дискредитації адвокатів у публікаціях як державних органів, так і громадських організацій, а також журналістів, адвоката часто асоціюють з його клієнтом, перекладаючи негатив на адвоката або адвокатське збідніння. Така політика спрямована на те, щоб обмежити право на захист, поставити тавро заздалегідь винного та нівелювати доводи захисту щодо виявлених фактів підробки, зловживань та фальсифікації доказів органами досудового розслідування.

Останнім часом активно обговорювалося питання позбавити адвокатів незалежності, встановивши за ними контроль з боку міністерства юстиції з правом здійснювати щодо адвокатів дисциплінарні провадження. Реалізація цієї ідеї буде кінцем незалежності адвокатури.

Адвокат, якому загрожує позбавлення ліцензії, не зможе сумлінно захищати клієнта, особливо у справах із політичним забарвленням, а також у тих, де правоохоронні органи хочуть продемонструвати свою ефективність. Така концепція не відповідає загальновизнаним стандартам адвокатської діяльності.

Як змінився порядок справ, з якими стикаються адвокати після початку вторгнення у 2022 році?

Від початку повномасштабних воєнних дій, наче «з рогу достатку» або «гриби після дощу» почали масово з’являтися справи про державну зраду, колабораціонізм та інші злочини проти національної безпеки. Таке явище певною мірою зумовлене самим фактом воєнного протистояння. Але аналіз обставин цієї категорії злочинів вказує на те, що багато хто з них не пов’язаний із заподіянням шкоди державі або національним інтересам.

Типовий образ «колаборанта»—це вчитель або рядовий службовець, який змушений був залишитися на окупованій території, працювати й жити там. Це бізнесмени, які виконували контракти на постачання звичайної цивільної продукції, що виявлялася в РФ. Багато справ, пов’язаних з організацією незаконного перетину кордону для чоловіків, які не бажали служити в армії.

Також можна відзначити цікаву тенденцію, яка хоча на перший погляд і не пов’язана з війною, але часові рамки її розвитку збігаються. Це лавиноподібне збільшення кількості справ, пов’язаних із підбурюванням до хабарів. Оскільки довести хабарництво посадовцям складно, правоохоронні органи «переорієнтувалися», і переважна більшість кримінальних справ у цій сфері—це затримання на гарячому тих, хто дає хабарі або пропонує їх. Секрет розкривається просто. Легко спочатку натякнути, запропонувати, і в умовах, коли людина не бачить можливості розв’язати свою проблему законним шляхом, йде на зустріч і пропонує хабар, а потім затримати її і «отримати медаль на груди».

Такі висновки можна зробити зі статистичної звітності правоохоронних органів. Навіть Національне антикорупційне бюро—спеціалізований орган, створений для боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, – «переорієнтувався» саме на такі справи, щоб показати видимість своєї ефективності. Як результат, більшість справ, скерованих ними до суду, стосуються злочинів, скоєних не те що ТОП-чиновниками, а навіть не державними службовцями.

Нам відомо, що Ви захищаєте німецького журналіста Сергія Енгельманна у так званій кримінальній справі вченого Олега Мальцева. Розкажіть, як його адвокат, у яких його утримують умовах і наскільки дотримуються його прав в Україні.

Справа Сергія Енгельманна, на мою думку, є яскравим прикладом зневажливого ставлення правоохоронних органів до прав людини та міжнародних актів у цій сфері.

Очевидний факт: незважаючи на те, що Сергій — громадянин Німеччини, тривалий час проживав у Казахстані, потім у Німеччині та не володіє українською мовою, усі процесуальні документи йому вручали українською мовою, а вимога захисту зробити переклад і залучити перекладача—викликали непідробне обурення. Нам довелося буквально «завалити скаргами» суд, прокуратуру, міжнародні організації із захисту прав людини і прав журналістів для того, щоб змусити вручити йому обвинувальний акт у перекладі німецькою мовою. Але навіть цю, здавалося б, просту і формальну дію, прямо гарантовану в ст. 6 Європейської конвенції та Кримінальним процесуальним кодексом України, не змогли виконати з дотриманням закону і вчасно.

Поряд із цим, найбільше здивування викликало саме звинувачення Сергію, в якому взагалі не вказано, що саме він зробив незаконного, кому заподіяв шкоду, які норми закону він порушив. Участь у відеоконференції, на якій обговорювали, як діяти в разі окупації Одеси російськими військами і що потрібно зробити для захисту себе та своїх близьких у разі появи груп мародерів, – це нормальна реакція на складні воєнні умови. Але розцінювати це як згоду на участь у збройному формуванні—повний абсурд.

Встановивши, що в діях Сергія склад злочину відсутній, ми подали клопотання про закриття справи до прокуратури і до суду про звільнення Сергія з-під варти. Тим паче, що навіть це безглузде обвинувачення кваліфікується як не тяжкий злочин.

Ігнорування доводів захисту і затягування судового розгляду з метою уникнення відповідальності за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності—очікувана реакція органів прокуратури, які, захищаючи «честь мундира», також не хочуть притягати до відповідальності прокурора, який допустив порушення права на захист Сергія.

Водночас ми не виключаємо, що дії прокурора, який за очевидних обставин невинуватості Сергія Енгельманна наполягає на бажанні продовжити його тримання під вартою, можуть бути спричинені тим, що він перебуває під тиском оперативних підрозділів СБУ, оскільки незадовго до цих подій один із громадських активістів міста Одеси викрив його поряд з іншими прокурорами Одеської обласної прокуратури на незаконному отриманні інвалідності 2 групи, що давала змогу отримувати соціальні виплати та уникнути мобілізації. І хоча історію «зам’яли», ми не виключаємо, що цей факт міг бути використаний для того, щоб державний обвинувач був більш поступливим і виконував вказівки «згори», не замислюючись про наслідки.

Водночас ми не втрачаємо надію і сподіваємося з часом домогтися справедливості для Сергія.

Нам відомо, що в грудні 2024 року було зламано сайт журналу “Світ бойових мистецтв” (World of martial arts), який належить журналісту Сергію Енгельману. Вам щось відомо з цього приводу?

Як пояснили мені IT-фахівці, згідно з даними самого веб-сайту, перша спроба входу була здійснена через акаунт, який належав головному свідку обвинувачення у справі. Друга спроба—вже вдала—була здійснена з облікового запису самого Сергія, при цьому, на той момент часу він уже 2 місяці перебував під вартою, а його телефон було вилучено під час затримання. Результатом такого злому сайту стала заміна офіційного прес-релізу про незаконне затримання Сергія в Україні на наклепницький пост про вченого Олега Мальцева. Надалі доступ до сайту вдалося відновити через німецьких колег Сергія.

Дякуємо Олександру за бесіду і бажаємо йому удачі в захисті нашого колеги журналіста Сергія Енгельманна.

Джерело: whiswh.com