Про «вік згоди з 14 років» в Україні: що саме обговорюють і чого насправді не існує
У публічному просторі обговорюється робочий текст проєкту нового Кримінального кодексу України, в якому містяться формулювання, що можуть трактуватися як зниження віку сексуальної згоди до 14 років. Автори відповідної робочої групи (зокрема Юрій Баулін, Микола Хавронюк та інші) пояснювали появу цієї норми в чернетці прагненням до «гуманізації» кримінального законодавства та посиланнями на окремі європейські практики.
Водночас така аргументація є маніпулятивною і вводить в оману. Посилання на «європейський досвід» у подібному контексті вириваються з правової системи загалом і ігнорують ключові застереження, які існують у законодавстві більшості країн Європи. Навіть там, де формально нижчий вік сексуальної згоди, діють суворі обмеження щодо різниці у віці, заборона будь-яких стосунків між неповнолітніми та дорослими, підвищена кримінальна відповідальність за використання вразливого стану, залежності чи авторитету, а також окремі склади злочинів щодо експлуатації підлітків. Крім того, такі норми існують у стабільних правових системах з потужними інституціями захисту дітей, чого не можна механічно переносити на українські реалії, тим більше в умовах війни, соціальної нестабільності та масової вразливості неповнолітніх. Використання «європейських практик» як універсального виправдання в цьому випадку є не порівняльним правовим аналізом, а спробою легітимізувати небезпечну ідею без урахування контексту та наслідків.
Більше того така логіка суперечить Ланцаротській конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, яку Україна ратифікувала у 2012 році та імплементувала у 2018–2021 роках (зокрема законами №2334-VIII та пов’язаними змінами). Конвенція зобов’язує держави забезпечувати чіткий кримінально-правовий захист дітей, молодших за вік сексуальної згоди. В Україні цей поріг нині закріплений на рівні 16 років (статті 155–156 Кримінального кодексу України). Потенційне зниження до 14 років навіть у проєктному тексті створює ризики послаблення відповідальності за сексуальну експлуатацію підлітків 14–15 років дорослими, що суперечить як духу Конвенції, так і чинній системі захисту неповнолітніх, особливо в умовах війни.
Саме на цьому тлі до редакції останніми днями надходять звернення читачів із занепокоєнням щодо нібито підготовки відповідних змін до Кримінального кодексу України. У соціальних мережах це часто подається як майже ухвалене рішення або «прихований законопроєкт». Вважаємо за необхідне чітко відокремити факти від маніпуляцій.
Станом на сьогодні в Україні не існує жодного зареєстрованого законопроєкту, поданого до Верховної Ради України, який би передбачав зниження віку сексуальної згоди до 14 років. Такі зміни не внесені, не розглядаються і не перебувають на жодному етапі парламентської процедури.Інформація, що поширюється в мережі, стосується виключно робочих матеріалів (чернетки), підготовлених у межах експертних напрацювань щодо можливої концепції оновлення Кримінального кодексу України. Йдеться не про закон і не про законопроєкт, а про неофіційний текст для внутрішнього фахового обговорення. Він не поданий до Верховної Ради, не зареєстрований у законодавчих базах, не опублікований у державних реєстрах і не має жодної юридичної сили.
Це ключовий момент, який часто ігнорується: чернетка не є нормативним актом і не означає ухвалення рішень. Водночас сама поява подібних формулювань навіть у робочих матеріалах є небезпечною та неприйнятною. Питання захисту дітей і неповнолітніх не може бути полем для експериментів чи теоретичних моделей, відірваних від реальних ризиків.
Окремо варто нагадати: після гострої суспільної критики положення про зниження шлюбного віку в проєкті нового Цивільного кодексу України були фактично зняті з публічного порядку денного. Це створило чіткий прецедент: суспільство не приймає ініціатив, які послаблюють захист дітей, і такі рішення не проходять без реакції.
Реакція суспільства на етапі робочих матеріалів — це нормальний механізм превентивного контролю. Подібні ідеї мають бути відкинуті ще до того, як у когось з’явиться спокуса перевести їх у формат офіційної законодавчої ініціативи.
Будь-які спроби винести подібні положення з рівня неофіційних напрацювань на рівень законодавчого процесу неминуче отримають публічну реакцію. Такі ініціативи не повинні проходити навіть перший етап формалізації.