Марина Іллюша, директор науково-дослідного інституту НДІ МСАС, людина, далека від кримінального світу і, за її словами, до 2024 року не мала жодного досвіду спілкування з судами. В одеському СІЗО вона провела більше дванадцяти місяців.
«Совість ампутована за непотрібністю», — каже Марина у своєму другому інтерв’ю після звільнення з Одеського слідчого ізолятора, де вона провела більше року. Вона каже це як людина, яка провела більше року по інший бік системи, бачила її зсередини.
Справа, в рамках якої була заарештована Марина Іллюша, належить до числа найрезонансніших в Одесі за останні роки. У вересні 2024 року в рамках сфабрикованої кримінальної справи Приморський районний суд Одеси обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо вченого та адвоката Олега Мальцева і низки його колег. З того часу термін перебування під вартою неодноразово продовжується, а запобіжний захід залишається низьким, незважаючи на стан здоров’я вченого.
«У залах суду оселився страх»
«В Одесі пішли далі, — каже Марина Іллюша. — Знайшли людину, знайшли статтю, а совість втратили». Вона називає те, що відбувається, «естафетою боягузтва», яка почалася з судді Осіїка з Приморського районного суду Одеси. Саме він взяв під варту вченого і адвоката Олега Мальцева, а потім її та інших колег.
Ключовий момент, на який Марина Іллюша звертає увагу в інтерв’ю, — страх як фактор, що визначає судові рішення. Ільюша описує атмосферу судових засідань, в яких, за її словами, рішення виглядають заздалегідь визначеними. Судді, стверджує вона, нерідко поводяться відсторонено, майже демонстративно не втягуючись в аргументи сторін, а підсумкові постанови зачитуються як формальність.
У своєму інтерв’ю вона фактично говорить про ситуацію, в якій суддя перестає бути незалежним арбітром і стає заручником зовнішнього тиску.
Під мантіями у них по спині пробігає холодний піт, — описує вона атмосферу в залах суду. — Руки пітніють від страху. Судді розуміють, якщо вони законним способом відпустять Олега Мальцева з-під варти під заставу, завтра прийдуть за ними.
Роль силових структур і тиск на захист
Окреме місце в її інтерв’ю займає тема участі силових структур у судових процесах. Іллюша стверджує, що присутність співробітників правоохоронних органів у судах, а також їхній неформальний вплив на хід справ стали в Одесі практично нормою. У її розповіді фігурує ім’я співробітника військової контррозвідки Євгена Волошенюка, якого вона описує як людину, яка регулярно з’являється в судах і СІЗО і, за її словами, чинить тиск на учасників процесу.
Це вже всім відомо. Співробітник військової котррозвідки Євген Волошенюк бігає між судами і СІЗО, вирішує питання. Всі знають, як він залякує суддів.
Ще більш тривожною вона вважає ситуацію з адвокатами. За її словами, багато захисників відмовляються брати справи, як тільки дізнаються, що ними займається СБУ. Вона нагадує і про випадок адвоката Ольги Панченко, яка була заарештована в рамках тієї ж справи, в якій захищала своїх підзахисних. Для Іллюші це стало символом руйнування базового принципу права на захист.
За те, що адвокати виконують свою роботу, їх саджають в СІЗО, — констатує Іллюша. — Ось що сьогодні відбувається в судовій системі.
У який момент погони стали важливішими за закон України?
Вчора Одеський апеляційний суд вкотре залишив вченого Олега Мальцева та журналіста Костянтина Слободянюка під вартою без пояснень. З формулюванням, яке звучить як насмішка над законом: «немає підстав змінити запобіжний захід».
А чи є правові підстави залишити їх під вартою? — запитує Іллюша. Цього суд не пояснив.
Вчений Олег Мальцев з хронічними захворюваннями перебуває в Одеському СІЗО вже п’ятнадцять місяців без обвинувального вироку і без альтернативи утриманню під вартою. Це, підкреслює Марина Іллюша, вже не запобіжний захід — це покарання, яке відбуває людина, ні в чому не засуджена.
Тримати людину п’ятнадцять місяців під вартою ні за що — це беззаконня, — каже вона. — Судді під час засідань дивляться у вікно, хтось у телефон. Мені здається, вони займаються своїми справами. Рішення відомі заздалегідь.
Іллюша задається питанням: в який момент погони стали важливішими за закон України? Хто це допустив?
Судді винесли рішення і поїхали додому до своїх сімей, дітей, — каже вона. — А людина ні за що вже п’ятнадцять місяців перебуває під вартою в жахливих умовах. Якби під вартою перебували їхні близькі, їхні діти — яке рішення вони прийняли б? Відповідь зрозуміла кожному.
Мені як громадянці України дуже прикро дивитися на те, що якісь погони значать більше, ніж закон, — резюмує Іллюша. — Куди ми йдемо? Що буде далі?