Зустріч заслуженого журналіста України Кіма Каневського з Олегом Мальцевим у стінах слідчого ізолятора стала сенсацією.

Те, що прозвучало в цій відвертій розмові «Покарання без злочину… або хто є хто…», не залишає каменя на камені від офіційних звинувачень. Жодної «зради» у справі й подуму немає. Реальність, як це часто буває, виявилася набагато банальнішою.

Кажуть, в Одесі все просто так, крім грошей. Так і справа Олега Мальцева — це історія не про «шпигунів ГРУ», а про зраду і кризу права, де під прикриттям відомчих мундирів «колишні свої» здійснюють методичний захват чужого інтелектуального капіталу та активів.

Сьогодні ми пропонуємо вам найяскравіші моменти з розмови з людиною, яка обрала тюремні грати, щоб зберегти право спокійно дивитися на себе в дзеркало щоранку.

«Шукайте гроші»

Забудьте гучні слова про «зраду» у справі Олега Мальцева. У 30 томах її просто немає, як би не намагався розпалений розум організаторів. В Одесі, як відомо, безкоштовно не роблять навіть революцію. Тут взагалі все просто так, крім грошей. Якщо у Франції розумно радять «шерше ля фам», то в Одесі правило виживання одне: «Шукайте гроші».

В інтерв’ю Олег Мальцев каже:

Питання «звідки у Мальцева гроші» мої адвокати часто чули від слідчих у цій справі. Коли ми знімали різні проекти, дуже багато хто запитував: «Мальцев, ну, звідки у вас гроші на ці проекти?» І людям, які задають такі питання, в голову не спадає, що гроші можна заробляти, а не красти. Вони не розуміють, що науку можна за допомогою технологічного елементу перетворити на гроші.

Вчений, який навчився перетворювати матеріали наукових експедицій на технології та легальний заробіток, виявився ласим шматком. Але активи Інституту — це не крісло керівника морського порту, яке можна відібрати й посадити на нього свою людину. У Мальцева з матеріального майна — лише дошки, фломастери, відеокамери та орендовані офіси. Щоб вкрасти цей специфічний бізнес, потрібен був «троянський кінь».

Є лише один-єдиний спосіб щось отримати в цій ситуації — це знайти людину всередині організації, яка знає, як працюють технологічні схеми, і має доступ до цих систем та клієнтів. Людину, яка знає, як заробляти на інтелектуальній власності. І в руках якої — потік клієнтів.

Інтерв’ю з СІЗО не оминає стороною й тих, хто зрадив — колишніх вихованців Дмитра Паустовського та Валентини Гордієнко (Данилевої).

Один з організаторів справи проти мене — Діма. У нього є дружина Валентина. Вона, мабуть, вирішила, що може на більше, сильно повірила в себе. З’являються нові знайомства, дружба. Потім, мабуть, у якийсь момент дівчина випила й почала говорити, що їй потрібен будинок, квартира, літаки, машини. І в цьому колі з’явилися люди, які вирішили допомогти реалізувати ці бажання… У підсумку в цьому колі сформувалася група людей, яка вирішила здійснити задумане. Сенс був простий: забрати гроші, а тих, хто може їх вимагати назад, нейтралізувати.

Так на світ з’явилися ті, кого Мальцев називає коротким і страшним словом — «вони». Це не якась окрема спецслужба, що виконує державний обов’язок. Це міжвідомче злочинне угруповання, банда, збита з недобросовісних співробітників контррозвідки та прокуратури заради банального рейдерського захоплення. Їхній план був по-бандитськи простий: вкрасти гроші та технології, а всіх, хто міг би цьому завадити — самого Олега Мальцева, Костянтина Слободянюка та адвокатку Ольгу Панченко — фізично нейтралізувати, кинувши за ґрати.

Честь важливіша за свободу: чому Олег Мальцев повернувся в Україну

Коли колесо репресій тільки почало обертатися, Олег Мальцев перебував за кордоном. Будь-який розважливий бізнесмен на його місці залишився б там, врятував би себе і боровся за свої права з безпечної європейської відстані. Але він повернувся. Повернувся прямо назустріч долі, прекрасно розуміючи, з чим йому доведеться зіткнутися. Чому? Олег Мальцев так відповідає на це питання:

Є таке поняття — честь. Для мене принцип простий: краще бути, ніж здаватися. Не можна вдавати з себе того, ким ти не є. Якби я залишився за кордоном, вони б почали брати тут людей у заручники й казати: «Повертайся, інакше ми їх не відпустимо». Що б це змінило?

Для нього принцип «краще бути, ніж здаватися» виявився важливішим за особисту безпеку. Якби він залишився в Європі, система негайно почала б брати в заручники його підлеглих тут, в Україні, вимагаючи його повернення. Залишити своїх людей на розправу він просто не міг, бо для такої людини, як Мальцев, честь завжди важливіша за життя.

— Ви вирішили вчинити так, підкорилися закону, поважаючи його та покладаючи на нього надії. Минуло вже більше року, фактично другий рік. Настрої за цей час, мабуть, були різними — адже тут не санаторій, та й здоров’я не ідеальне. Були моменти, коли ви з часом засумнівалися чи пошкодували?

— Ні. Жодного разу. І зараз не шкодую. Для мене важливо, хто я. Вранці я дивлюся в дзеркало — і для мене важливо, ким я залишаюся. Для деяких інших людей це не так важливо. Людина не може бути без совісті й без честі. Інакше це вже не людина. Для мене не можна бути мерзотою. Не для цього Бог породжує людину.

Холод, відсутність обігрівача, цілеспрямовані знущання з боку інших за наказом зверху — так Олега Мальцева намагалися «привести до ладу». В’язниця вміє ламати. Але він не зламався. У камері вчений навчився грати в шахи — по одній партії щодня зі своїм сусідом по камері.

А головне — він продовжує займатися наукою. Без комп’ютерів, креслярських приладів та інтернету він день у день заповнює загальні зошити звичайною кульковою ручкою — єдиним інструментом, який дозволили залишити правила внутрішнього розпорядку.

Ті, хто затіяв цю брудну гру, фатально прорахувалися. Вони розраховували, що академік швидко здасться, зламається під тиском і мовчки отримає свої десять років. Але Мальцев абсолютно впевнений: закон переможе, і перемога буде за ним. А ті колишні колеги та люди в погонах, хто організував цей рейдерський захват, самі відповідатимуть перед законом. І вони по той бік ґрат це вже прекрасно розуміють, намагаючись врятувати самих себе від кримінальних наслідків того, що накоїли.

***

Інтерв’ю, опубліковане в суспільно-політичному віснику Грушевського, — це жест поваги до інтелектуальної допитливості тієї самої «мислячої меншості», яка втомилася від інформаційних сурогатів і підробок. Це інтерв’ю для тих, хто хоче дізнатися справжні подробиці з перших вуст — від самого Олега Мальцева.

Рекордсменом за кількістю малюків у однієї матері є родина степових бабаків, що оселилася у Тарутинському степу два роки тому як перший крок із повернення виду в регіон. Навесні бабачиха дала життя 6-ти маленьким бабачатам. Хоча у степу є природні хижаки, такі як лисиця та хижі птахи, всі дитинчата вижили та вже виросли до дорослого розміру. У майбутньому плануються наступні випуски бабаків у степу для створення тут життєздатної популяції виду.

На жаль, не всі території у дельті Дунаю відкриті для відвідування чи там діють інші обмеження, пов’язані з війною. Тому доля деяких тварин, що були випущені в регіоні, не відома. Наразі, немає інформації про стадо гуцульських коней на острові Татару. Також, не вдається відслідкувати більшість пугачів, що оселилися у зовнішній дельті за останні три роки в рамках програми повернення виду в регіон. Окрім одного, GPS передавач якого показує його місце знаходження.

Окрім того, цьогоріч у стаді куланів, які були випущені з акліматизаційного вольєру у дику природу Тарутинського степу, з’явився малюк. Це перший кулан, який народився тут за останні кілька сотень років. Також стадо водяних буйволів, які перебувають у степу з минулого року, поповнилося чотирма дитинчатами, які теж почувають себе добре.

Студенти 2 курсу Архітектурно-мистецького інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури демонструють своїми малюнками архітектурне бачення, зворушливе ставлення та безмежну любов до коріння, де росли. Своєю майстерністю, талантом, та бажанням зберегти старовинні пам’ятники архітектури, студенти-архітектори, зображають культурну архітектурну спадщину, можливими їм способами, поки що на папері” , – пишуть про виставку організатори.

Підсумкова онлайн-виставка «АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ» демонструє вміння студентів зображати навколишнє архітектурне середовище різними творчими прийомами. Це і графічні методи (олівець, фломастери, лінери, туш), що найбільш властиво архітекторам. Також є бажання та наснага працювати з фарбами (акварель, гуаш, кольорові олівці).

Йдеться про ширококолейку між молдавським портом Джурджулешти та румунським портом Галац. Раніше, щоб перевозити українські вантажі — насамперед зерно — треба було змінювати рухомий склад.

З цього моменту вантажні поїзди, що йдуть з України через Республіку Молдова, можуть вивантажувати зерно безпосередньо у порту Галац, без необхідності перевантаження на кордоні, – повідомив Гріндяну.

Як повідомляє “Пасажирський транспорт”, ремонт завершився на місяць раніше запланованого терміну. Він коштував близько 1 мільйона 289 тис. румунських леїв (приблизно 8 млн. гривень). Дана залізниця дозволяє перевозити вантажі поїздами широкої колії 1520 мм без перевантаження або зміни візків безпосередньо до порту Галац на Дунаї або розташованих у місті логістичних комплексів та промислових підприємств, зокрема металургійного заводу. Також у порту Галац доступні потужності для зберігання зерна до 25 тисяч тонн.

Зазначається, що використання залізничної гілки у Галаці для потреб зовнішньої торгівлі України можливе за умови транзиту вантажів через Молдову – від її північних районів із заходом поїздів з України або через Могилів-Подільський, або через Кам’янець-Подільський чи Чернівці. Такий транзит при використанні українських локомотивів виявився досить швидким. Дві інші залізниці до Молдови, що проходять від станцій Слобідка та Роздільна на Одещині, йдуть транзитом через Придністров’я, тому зараз не можуть бути використані.

У будинку Галини морських прикордонників зустріла господиня та її доньки – Анастасія та Ганна. Одразу запросили гостей до столу, який прикрашали неймовірні смаколики, які власноруч випекла хранителька домашнього затишку Галина.

Вкушаючи ароматну випічку та каву, моряки звернули увагу на чудовий дизайн приміщення, зокрема кухні, у якій ласували. Виявилося, що дизайн розробила безпосередньо сама господиня, яка раніше ніколи не мала жодного відношення до проектування житла.

Згодом на хлопців чекав ще один сюрприз – Настя подарувала їм картину із зображенням їхнього рідного залізного побратима, яку вона сама намалювала.

Тяга до малювання дівчинка мала з дитинства, тому вона завжди мріяла стати професійною художницею. І її мрія здійснилася – закінчивши 9 клас загальноосвітньої школи, пройшла підготовчі курси, успішно здолала величезний конкурс та вступила до Одеського художнього професійного коледжу імені М.Б. Грекова. Ще рік до здобуття диплому, але Настя вже розмірковує про здобуття вищої професійної освіти.

«Ми дізналися, що цей катер є тезкою нашого міста, тому вибір був очевидним. Дуже захотілося зробити нашим захисникам такий подарунок, і це щиро», – зізнається Анастасія.

Молодша сестра Анастасії Ганна теж малює і теж мріє стати професіоналом своєї справи. Щоправда, намагалася навчитися грати на гітарі, але, як кажуть, не пішло. Тим не менш, гітара у будинку не засумувала і все ж таки звучить, оскільки гру на ній чудово опанував батько дівчат.

«Неймовірно талановита та прекрасна сім’я, яка подарувала нам щасливі хвилини та щире задоволення від спілкування. Та ще й такий подарунок. Тепер він перебуватиме на почесному місці на борту», ​​– поділився враженнями командир катера Морської охорони Станіслав.

Наприкінці зустрічі один із моряків також продемонстрував дівчатам кілька своїх робіт, виконаних у графічному редакторі. Домовилися, що на наступній зустрічі обговорять цей сучасний вид мистецтва докладніше.

“Коли б ми ще пообіймалися із двохсотрічним дубом і поспостерігали, як росте бамбук ?”.

Як розповіли волонтери, у ботанічному саду прибирали центральну клумбу з трояндами. А паралельно послухали цікаві розповіді про історію міста та ботсаду.

Нагадаємо, що також запущено проект “ЧистоОдеський Вівторок”. У рамках якого вже відбулися два заходи. Минулого вівторка учасники проводили прибирання у зоопарку. Зокрема, розрівняли ґрунт у вольєрі слона, упорядкували лавочки, поставили годівниці для птахів. Щоразу обирається нова локація.

Знайомтесь — Трапезнікова Світлана Сергіївна — інструктор лікувальної фізкультури та трудотерапії, спеціаліст із сенсорної інтеграції, автор курсу «Сенсомоторна корекція у закладах освіти», а також одна із засновниць громадської організації «Еволюція покоління». Також Світлана Сергіївна працювала у школі, а зараз працює в Інклюзивно-ресурсному центрі №1 Одеси. Як сенсорний терапевт Світлана проводить діагностику дітей, робить сенсорний профіль дитини і дає рекомендації батькам, за допомогою яких батьки можуть скоригувати поведінку у дитини.

Світлана Сергіївна зазначає, що на сьогоднішній день діти як ніколи потребують додаткового досвіду із сенсорики. Їм не вистачає сенсорних відчуттів, рухової активності. Адже діти багато часу проводять в інтернеті та й навчання проводиться переважно в онлайн-форматі. Передові технології покращують якість життя, але при цьому у дітей виникає нестача в інших сферах.

Щоб допомагати дітям та дорослим у стабілізації психофізичного здоров’я у 2016 році було створено громадську організацію «Еволюція покоління».

«У той час я зустріла свою однодумку Тетяну Новікову. Вона психолог, а я реабілітолог, об’єднавшись ми вирішили створити організацію, щоб допомагати дітям, і не тільки дітям, а й дорослим у стабілізації психофізичного стану. І ось протягом 6 років ми працюємо у цьому напрямі», — ділиться Світлана.

Наразі ГО «Еволюція покоління» активно працює з різними міжнародними організаціями. Нещодавно до них навідалися представники ООН. Були намічені спільні проекти найближчим часом.

«Арт-терапія та сенсорна інтеграція — це основні методи, які ми зараз використовуємо для стабілізації психофізичного стану, для виходу зі стресу, оскільки люди зараз травмовані через те, що відбувається у країні», зазначає співрозмовниця.

В організації «Еволюція покоління» працюють над безліччю різних освітніх проектів, але виділяють два напрями: по-перше, навчальні курси з арт-терапії та сенсомоторної корекції для різних фахівців – це і вчителі, і психологи, і соціальні педагоги; другий напрямок – групи психологічної підтримки для дітей та дорослих. Але, як зазначає, Світлана Сергіївна, організація вийшла вже на той рівень, коли переважно займається навчанням фахівців, а вони, у свою чергу, несуть це у маси.

Ще одним напрямком, яким Світлана Сергіївна почала займатися відносно нещодавно, стала канісцерапія — різновид терапії з тваринами. Вона повідала нам як прийшла у цей напрямок.

Одного разу вона ділилася з колегами своїми напрацюваннями і, обговорюючи методи, які можна використовувати у роботі з дітьми, вони непомітно перейшли до собак. І тут дізналася від колег, що існує такий напрямок, як канісцерапія. Хоча раніше про цей метод терапії вона ніколи не чула. Як зазначає Світлана, на сьогоднішній день вона не широко поширена в Україні.

Світлана Сергіївна зайнялася цим напрямком. На той момент часу у неї була вівчарка, і вона подумала, що можна взяти цього собаку і одразу почати займатися канісцерапією. Але не все так просто.

«Коли я прочитала спеціалізовану літературу зрозуміла, що не так просто знайти потрібного собаку, підготувати його, адже існує безліч критеріїв, і вимог, яким він має відповідати. Ми почали шукати. Бажано, щоб собака був світлого кольору. Він може бути і дворнягою, головне, щоб був слухняний, керований, добре виконував команди. Існують породи, які з самого спочатку виводилися задля інших цілей. Наприклад, такси абсолютно не підходять для канісцерапії, тому що у них норовливий характер. Найкраще використовувати у цьому напрямку золотистих ретріверів, лабрадор-ретріверів, різеншнауцерів. Ці собаки дуже добре підходять для роботи з дітьми із розладом аутистичного спектру, із затримкою психічного розвитку. Якщо ми працюємо з дітьми з моторно-руховими проблемами — це переважно дитячий церебральний параліч, то тоді підійдуть собаки більших порід», — поділилася Світлана.

Підходящу собаку для канісцерапії Світлані Сергіївні не відразу вдалося знайти, тому ця витівка на якийсь час відійшла на другий план. Доки на відкритті Інклюзивно-ресурсного центру №1 в Одесі, з подачі директора департаменту освіти Одеської міськради Олени Буйневич, мер міста Геннадій Труханов не подарував центру маленького лабрадора. І він виявився саме тим цуценям, яке ідеально підходить для використання у канісцерапії. Так у Світлани Сергіївни з’явилася Ляля, яка нині вже виросла та займається з дітьми.

Слова подяки від мам дітей організаторам цього чудового заходу:

«Дякую величезне організаторам Карині та Ользі та їхній команді, за те, що вони дають можливість відпочити душею та переключитися дітям та дорослим у цей нелегкий період. Сьогодні нам випала можливість познайомитись із життям конячок. Чудовий екскурсовод розповіла як і у яких умовах живуть конячки, як їх розрізняти по масті, про особливості кожного вихованця кінного клубу «Стетсон». Дітлахи з радістю годували коней, гладили їх і навіть прокотилися верхи. Волонтерам велике спасибі, хлопці зустріли нас на зупинці та підвезли до місця призначення. Будемо з нетерпінням чекати на нові зустрічі», — написала Ганна.

Наталя написала наступне:

«Хочу від нашої родини сказати вам велике спасибі за ваше величезне, добре серце та нелегку працю. Ми з дітьми отримали багато задоволення. Спасибі що організували цікаву екскурсію та допомогли дістатися до місця. Дуже приємно, що у чужому місті так багато добрих та чуйних людей».

Це не остання безкоштовна екскурсія для дітей-переселенців у кінний клуб. Волонтери запрошують дітей віком від 5 років. Потрібна попередня реєстрація.