Це був не просто інфраструктурний проєкт — це був початок нової епохи для Одеси: економічної, логістичної та культурної.

Урочисто відкрили Одеську залізницю 16 грудня 1865 року. Вона з’єднувала Одесу та Балту. У порту відслужили святковий молебень, після чого понад 200 учасників заходу сіли в потяг, який вирушив до станції Міхельсталь (нині — Веселий Кут), де відбувся святковий обід.

Необхідність будівництва Одеської залізниці виникла понад 150 років тому, коли Російська імперія потребувала з’єднати південно-західну частину країни з іншими територіями. Першою такою дорогою стала лінія Одеса — Балта, будівництво якої розпочалося 1863 року в районі Бірзули (нині — місто Подільськ). Будували її близько трьох років, фінансуючи роботи з державної скарбниці. Ця лінія стала першою ділянкою майбутньої Південно-Західної залізниці, яка протягом 25 років залишалася найбільшою в Російській імперії. Незабаром уряд вирішив будувати залізниці не за рахунок держави, а із залученням акціонерних компаній. Акціонерам гарантували великі пільги і навіть продавали державні залізниці. Концесію на Одеську залізницю отримало Російське товариство пароплавства і торгівлі (РОПіТ). Воно взяло на себе зобов’язання придбати в держави дорогу від Одеси до Балти й побудувати залізничну лінію від Кишинева до кордону з Румунією. Усі ці лінії отримали назву Одеська залізниця.

Одеські підприємці також пропонували організувати перевезення вантажів між найважливішими підприємствами міста. Повз Слобідку-Романівку проходила залізнична гілка до Одеського порту і на Пересип, що згодом поклало початок Колосівському напрямку. Зі зростанням пасажирського сполучення було вирішено збудувати для приміських поїздів окрему залізничну станцію. Перший одеський вокзал знаходився в районі Олексіївської площі, а тупикова станція — в районі Італійського бульвару.

На старовинній гравюрі зображено надзвичайно важливий для міста момент — зі станції «Одеса» вирушає в дорогу один із перших потягів.

Будівля одеського вокзалу 1879 року вже тоді не поступалася за красою та архітектурною вишуканістю європейським залізничним вокзалам.

“Наборщики и рабочие всех одесских газетных типографий и вообще большинство крупнейших одесских типографий вчера не работали. Вчерашний день типографские рабочие посвятили поминкам по товарищам, погибшим на Ленских золотых приисках. Забастовка прошла спокойно. Всюду царил образцовый порядок, который ничем не нарушался.
На заводах Шполянскаго, Новороссийском, Левина и на пробочном Анонимного об-ства, где третьего дня, как у нас сообщалось, рабочие не явились на работу, вчера вновь в полном порядке возобновились обычные работы. В порту в адмиралтействе Р. о. п. и т, вчера также возобновились работы”.

Газета “Одесский листок”, 27 (14) апреля 1912 года.

Історична довідка: Ленський розстріл

17 квітня 1912 року на Ленських золотих копальнях в Іркутській губернії стався один із найкривавіших епізодів робітничого руху в дореволюційній Росії. Робітники, обурені важкими умовами праці, мізерною оплатою та відсутністю прав, розпочали страйк. У відповідь влада надіслала солдатів. Під час розгону демонстрації біля копальні Андріївська було розстріляно щонайменше 150 осіб, за деякими даними — понад 200.

Подія спричинила хвилю протестів по всій країні — від Петербурга до Одеси. Вперше після 1905 року Росія знову побачила масовий робітничий рух, що вийшов із пригніченої тиші.

Одеський страйк 26 квітня (за новим стилем) 1912 року став однією з наймирніших форм протесту, але від того не менш значущою. Це був не просто акт незгоди — це був жест пам’яті, що об’єднав працівників різних професій і поглядів у спільному почутті: повазі до людської гідності й права на справедливість.